Добірка наукової літератури з теми "Пов’язані з обігом інформації"

Розглядаються питання, пов’язані з досвідом розвинених країн щодо інформаційної безпеки як об’єкта правовідносин та національного дос- віду у структурі інформаційного права, як комплексної галузі у правовому полі України. Проблематика інформаційної безпеки вже знайшла своє відображення у чинному законодавстві України. Зокрема, Конституція України та ряд інших нормативно-правових актів розглядають інформаційну безпеку на рівні з су- веренітетом та територіальною цілісністю. Це стосується, насамперед, інфор- маційної безпеки як складової національної безпеки. Однак з часом дедалі більше уваги дослідники приділяють інформаційній безпеці не лише на рівні держави, а й на рівні окремих суб’єктів правовідносин. У межах дослідження зміст поняття “інформаційна безпека” пропонується розуміти, як виокремлений вид суспільної діяльності, пов’язаної зі створен- ням, обігом та використанням інформації певними суб’єктами, що знаходить вираз у нормах правил поведінки щодо її охорони, захисту, збереженню, під- триманню життєво важливих потреб, інтересів людей, соціальних спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. У процесі дослідження аналізується досвід формування системи правово- го регулювання інформаційної (у тому числі комп’ютерної) безпеки США, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Ізраїлю, ФРН. Приклад Ізраїлю видається особливо цінним для України. Нала- годження ефективної системи інформаційної безпеки потребує виділення значної частки валового внутрішнього продукту на потреби науково-тех- нічних досліджень військового спрямування. Не менше цікавим видається досвід створення центрів інформаційно-технологічного розвитку на кшталт ізраїльських центрів “Мамрам” та “8200”. Інформаційна безпека як на рівні держави, так і на рівні окремих суб’єк- тів правовідносин потребує формування розгалуженого та збалансованого законодавства, належного фінансування тощо. Окремою проблемою постає співвідношення потреб безпеки, прав і свобод громадян. Усе це вимагає вра- хування провідного зарубіжного досвіду. Однак формування надійної систе- ми інформаційної безпеки держави є вкрай важливим для України, а тому потребує консолідації всіх сил.

У статті встановлено, що початковий етап використовується для позначення певного періоду досудового розслідування, під час якого слідчий здійснює організаційні заходи для встановлення усіх обставин вчинення кримінального правопорушення та особи підозрюваного. Основна спрямованість початкового етапу розслідування – інтенсивний пошук, виявлення і закріплення доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій. Своєчасність прийняття рішення про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом незаконного обігу отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів передусім залежить від часу повідомлення про кримінальне правопорушення, повноти та достовірності отриманої первинної інформації; факту затримання підозрюваного; швидкого та повного зібрання необхідних матеріалів. На початковому етапі розслідування незаконного обігу отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів слідчий у своєму розпорядженні повинен мати такі матеріали: рапорт про виявлення кримінального правопорушення; протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується); зареєстроване повідомлення про початок досудового розслідування; повідомлення прокурора про початок досудового розслідування; доручення про проведення досудового розслідування; протокол огляду місця події; протокол затримання, протокол допиту свідків та очевидців вчинення кримінального правопорушення; постанову про призначення експертизи матеріалів, речовин та виробів. Наголошено, що особливістю початкового етапу досудового розслідування кримінальних правопорушень пов’язаних із незаконним обігом отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів є складність отримання відомостей про предмет кримінального правопорушення. Тому, зокрема, в першу чергу для ефективної роботи практичних працівників правоохоронних органів, слід зазначити, що джерелами відомостей про віднесення лікарських засобів до категорії отруйних чи сильнодіючих на самому початку досудового розслідування кримінального провадження (або про віднесення пристосувань, деталей чи інших предметів до обладнання для виготовлення таких лікарських засобів) можуть слугувати пояснення осіб, які володіють спеціальними знаннями у відповідній галузі. Також додатково, можна отримати відомості про характер кримінально-протиправного діяння виходячи з показань свідків та очевидців події, або потенційного підозрюваного, тобто особи яка була затримана на місці вчинення кримінального правопорушення, або замаху на його вчинення.

Стаття спрямована на дослідження методів та інструментів організації фінансового моніторингу в банках. Обґрунтовано, що однією з найактуальніших світових фінансових проблем останнім часом є зростання кількості випадків участі банків у процесі відмивання брудних грошей. Це завдає величезних збитків банкам, підриває довіру порядних вкладників, крім того, обіг таких коштів шкодить економіці держави. Метою статті є розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності системи фінансового моніторингу в банках. Доведено, що сучасна модель вітчизняної системи фінансового моніторингу містить наступні елементи: мету на макроекономічному та мікроекономічному рівнях; принципи; функції; об’єкти; суб’єкти; види фінансового моніторингу; методи здійснення та нормативно-правое регулювання. Обґрунтовано, що основні проблеми, які пов’язані з проведенням фінансового моніторингу у банках, полягають у наступному: відсутність встановлених на законодавчому рівні якісних вимог до інформації про клієнта; особи, які займаються легалізацією незаконних доходів, мають високу кваліфікацію, що значно полегшує їм проведення через банк сумнівних операцій; процес урегулювання питань відмови банку у проведенні сумнівної операції.

Значення мови як ретранслятора інформації, кваліфікатора досвіду, основного засобу спілкування, матеріального виразника ментальності стає чимраз очевиднішим. Мова відтворює об’єктивну пізнану дійсність і є одним з індивідуальних маркерів нації, вона забезпечує комунікацію у всіх сферах суспільного життя. Нові медійні контексти спонукають до розвитку незвичних неосемем, але це явище можливе за умови, якщо проєкція похідного значення закладена в семантиці вихідного лексико-семантичного варіанта. Неологізм становить собою номінативну одиницю, що утворилася за продуктивною і регулярною словотвірною моделлю в певний період розвитку суспільства і може перейти в розряд загальновживаної лексики за умови її мовленнєвої актуальності й частотності використання, перш за все – у засобах масової комунікації. Перша чверть ХХІ ст. поставила людство загалом і український соціум зокрема перед новими викликами. Цей період для всієї планети означився появою нового вірусу SARS-CoV-2, що спричинив розвиток хвороби covid-19. Висвітленню індивідуальних і соціальних, фізичних і психологічних проблем, пов’язаних із захворюванням, що викликається зазначеним вірусом, приділяють значну увагу журналістські видання. Вони закріплюють у суспільному мовленнєвому вжитку інновації, що виникли у процесі міжособистісної комунікації та огранилися в журналістському опрацюванні. У статті демонструється контекстна реалізація зазначених лексем, які є домінантами інтернет-ужитку. Саме вони характеризують не лише психологічний стан людей, прояви їхньої тривожності, страху, емоційну напругу тощо, а й кризу в економіці, що не могла не позначитися на фінансово-матеріальному становищі багатьох родин. Неологізми, тематично пов’язані з номінаціями на позначення нового вірусу та його впливу на людину й суспільство, слід класифікувати з огляду на їх лексико-граматичну приналежність, морфемну будову, стилістичне забарвлення тощо. Потребує унормування і їх правопис. Презентуючи новини з усіх сфер життя, засоби масової комунікації використовують живомовний лексичний матеріал, трансформують його і вводять у суспільне мовлення. Інноваційна лексика є мовним маркером сучасного суспільства. Потрапляючи в засоби масової комунікації, вона набирає нових проявів на мовленнєвому рівні і потребує подальшого лінгвістичного опрацювання і фахової інтерпретації. Особливо актуальним це є для тієї частини лексики, яка із плином часу перейде з мовленнєвого обігу до мовної системи. Потребують упорядкування та унормування лексико-семантичні, словотвірні, графічні й орфографічні аспекти, пов’язані з уживанням неолексем у засобах масової комунікації. Описані лексичні маркери сучасності не вичерпують усього обсягу наявних новотворів, а дають лише загальне уявлення про динаміку змін у словниковому складі сучасної української мови, тому перспективи подальших розвідок полягають не лише в розширенні об’єкта аналізу, а й у визначенні та описі специфіки семантичних процесів, що спричиняють розвиток нових значень, та у виявленні й інтерпретаціях словотвірних процесів і моделей, що є регулярними і продуктивними під час творення неолексем.

У статті розглянуто інституційні аспекти функціонування суспільних фінансів. Метою робо-ти є дослідження інституційного механізму суспільних фінансів на етапі реалізації суспільного вибору через призму трансакційних і трансформаційних витрат. З’ясовано, що трансакційні витрати є ключовою рисою, яка дозволяє оцінити ефективність певного інституційного механізму. Вказано, що на етапі реалізації сус-пільного вибору важливу роль відіграють також трансформаційні витрати, пов’язані з безпосереднім пере-творенням факторів суспільного виробництва у блага і послуги, забезпечувані бюджетними установами. За-уважено, що інституційні механізми справляння податків, здійснення державних запозичень, розрахунково-касового обслуговування суспільних фінансів не призводять до вироблення певного блага, виступаючи лише об-слуговуючими підсистемами, необхідними для здійснення суспільного виробництва бюджетними установами освіти, охорони здоров’я, культури, підтримки правопорядку. Акцентовано увагу на необхідності впроваджен-ня у науковий обіг поняття “суспільні трансакційні витрати” (public transaction costs), оскільки вони є анти-подом суспільних благ (володіючи аналогічними властивостями) − їх тягар розподіляється одночасно на усе суспільство при неможливості уникнення шкоди з боку окремого індивіда, яка розмивається в загальній си-стемі суспільних фінансів. Проведений огляд наводить на думку про надмірний рівень суспільних трансакційних витрат в Україні. Свідченням цього є високий рівень відсотків на ринку облігацій внутрішньої державної пози-ки, поширеність неформальних трансакцій і корупційних явищ у сфері державної власності, фіскального адміністрування, функціонування бюджетних установ. Наголошено на необхідності здійснення заходів, спря-мованих на інституційну оптимізацію суспільних трансакційних витрат. Зазначено, що цьому сприятиме за-безпечення прозорості та публічності у доступі до деталізованої інформації щодо усіх трансакцій бюджет-них установ, органів влади і державних підприємств, розкриття інформації про декларації доходів публічних осіб, впровадження громадського фінансового контролю, становлення державно-приватного партнерства у сфері постачання суспільних благ і послуг.

Народовладдя стикається з численними викликами та загрозами, а процеси демократичної трансформації відбуваються доволі складно. Черговим випробовуванням для української та європейської демократії стали процеси, пов’язані з мирною протидією узурпації державної влади в Україні (наприкінці 2013 р. – на початку 2014 р.), а також подіями, пов’язаними з імітацією таких форм народовладдя, як референдум і вибори для виправдання анексії Криму та окупації частини Донбасу. Нагальною є потреба у з’ясуванні чинників, що обумовили уповільнення відновлення народовладдя та демократичних процедур після Революції Гідності, а також нових викликів, що постали перед українською демократією. Концепція “демократії, здатної себе захистити” не була реалізована повністю в Україні, яка має суттєві територіальні втрати. Млява та нерішуча реакція європейських інституцій, політиків і дипломатів на цинічне порушення засадничих принципів демократії та демократичних процедур під час проведення неконституційного референдуму у Криму, в Донецькій та Луганській областях у 2014 р. дезорієн тувала і світову спільноту, і українську громадськість та посадовців. Нови ми викликами та загрозами для народовладдя і демократії як в Україні, так і у бага тьох інших державах стали посилення популізму й демагогії та поширення постправди як взаємопов’язаних процесів, обумовлених активізацією обігу навмисно спотвореної заздалегідь викривленої інформації, що дає змогу штучно ввести в оману громадськість і дезорієнтувати громадську думку, яка становить важливу умову ефективного функціонування інститутів демократії та народовладдя. Забезпечення нової якості політичних дискусій із широкого кола визначальних проблем є обов’язковою умовою утвердження народовладдя та дієвої демократії. Слід впровадити нові форми впливу на формування громадської думки з обох боків лінії розмежування як одну з важливих умов поновлення реалізації у повному обсязі демократичних прав і свобод, відновлення демократичного врядування на тимчасово окупованих територіях та територіальної цілісності України.

Метою статті є розроблення доктринальних засад використання невербальної інформації в криміналістиці. Актуальність такого дослідження полягає в тому, що вже розроблені положення щодо використання невербальної інформації в криміналістиці є достатніми для подальшого розроблення їх доктринальних засад, теоретично обґрунтовуючи таку інтегративну можливість, підвищуючи їхню роль та значення на практиці. Наголошено, що розроблення доктринальних засад використання невербальної інформації має такі теоретичні напрями, як то визначення і характеристика засад невербальної інформації в криміналістиці (теорія) та формування наукових положень щодо сприйняття і використання невербальної інформації у кримінальному провадженні. Здійснено узагальнення сучасного криміналістичного знання про положення невербальної інформації в кримінальному провадженні. Виділено етапи формування наукових підходів до розробленості проблеми, пов’язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці із трьох напрямів: психологічного, кримінального процесуального та криміналістичного. Підкреслено, що розробленими та вживаними є такі два види невербальної інформації в криміналістиці: невербальна інформація, що наявна в речах матеріальної обстановки (навколишнього середовища, енвайроментджерельна); антроподжерельна невербальна інформація, що надходить із зовнішності учасника кримінально-релевантної події (у статиці) й антроподжерельні функціональні прояви почуттів, думок у вигляді міміки, жестів, рухів тіла, особливостей мовлення, погляду, що виражаються і сприймаються у процесі комунікативного процесу (в динаміці). Визначено принципи використання невербальної інформації в криміналістиці: ретроспективний підхід до вивчення невербальних проявів; єдність діяльності і свідомості особи; урахування взаємозв’язку фізичних і психічних проявів при дешифруванні невербальної комунікації; врахування двоаспектності проявів вербальної та невербальної поведінки. Сформовано доктринальні засади використання невербальної інформації в кримінальному провадженні. Розкрито значення доктринального напрацювання використання невербальної інформації в криміналістиці на теоретичному та практичному рівнях. Визначено, що метою такого доктринального підходу є інтенси-фікація використання положень невербальної інформації в криміналістиці, що сприяє вдосконаленню практики боротьби зі злочинністю. Зроблено висновок, що предметом наукового пізнання цих засад є енвайроментджерельна невербальна інформація та прояви антроподжерельної невербальної інформації осіб, причетних до кримінально-релевантної події на рівні злочинної діяльності і діяльності у сфері кримінального провадження. Запроновано впровадження у доктринальний обіг нових наукових категорій (“антроподжерельна невербальна інформація”, “енвайроментджерельна невербальна інформація”, “верифікація”, “валідація”, “вербалізація”).

Метою статті є з’ясувати стан протидії наркозлочинності підрозділами протидії наркозлочинності Національної поліції України. У статті досліджено стан протидії наркозлочинності підрозділами протидії наркозлочинності Національної поліції України. За результатами вивчення стану протидії наркозлочинності визначено: 1) наркозлочинності притаманна природна латентність, яка негативно сприяє: зменшенню ступіня достовірності прогнозів її розповсюдження; формуванню хибного уявлення про фактичні обсяги наркозлочинності, її рівень, структуру, динаміку; зростанню організованої злочинності; порушенню принципу невідворотності відповідальності за вчинення цих кримінально протиправних дій; процесам самодетермінації (відтворення) злочинності; 2) сучасний стан існування наркозлочинності в країні характеризується негативними тенденціями щодо поширення цього суспільно небезпечного явища. Кількісні показники не відображають реального стану розповсюдження зазначеного явища, оскільки кримінальні правопорушення, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, характеризуються високою латентністю. Зроблено висновок, що наркозлочинності притаманна природна латентність, яка негативно сприяє: зменшенню ступеня достовірності прогнозів її розповсюдження; формуванню хибного уявлення про фактичні обсяги наркозлочинності, її рівень, структуру, динаміку; зростанню організованої злочинності; порушенню принципу невідворотності відповідальності за вчинення цих кримінально протиправних дій; процесам самодетермінації (відтворення) злочинності. Таким чином, сучасний стан існування наркозлочинності в країні характеризується негативними тенденціями щодо поширення цього суспільно небезпечного явища. Кількісні показники не відображають реального стану розповсюдження зазначеного явища, оскільки кримінальні правопорушення, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, характеризуються високою латентністю.

Розглядаються знак - текст - інформація як явище однієї природи у їх взаємозв’язку і та взаємообумовленості. Інформація має знакову природу. Процеси, пов’язані с передачею, переробкою і зберіганням інформації протікають з використанням знаків та знакових систем, тобто є семіотичними. Семіотика постає як основа теорії інформації.

У статті проведено дослідження основних напрямів правового регулювання безготівкових розрахунків у діяльності суб’єктів господарювання. Доведено, що розрахунки у господарської діяльності - це господарські правовідносини, які виникають при виконанні фінансових зобов’язань, що створюються в силу дії нормативного акту або певного договору. Авторами встановлено, що предметом регулювання інституту безготівкових розрахунків є не лише господарські, а й цивільні правовідносини, які виникають між банком та клієнтом, а також адміністративні та фінансові, і насамкінець - інформаційні відносини, що тісно пов’язані з обігом паперових та електронних документів, оскільки при здійсненні безготівкових розрахунків створюються документи, які передбачені нормативними документами Національного банку України.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правового регулювання інформаційних відносин, що виконують у сфері державної служби України. Аналізується роль і значення інформації у процесі формування і розвитку інформаційних відносин у цій сфері, визначаються особливості правового регулювання зазначених відносин у секторі державної служби, а також наводиться їх класифікація. Надано адміністративно-правову характеристику суб’єктного складу інформаційних відносин у секторі державної служби, а також обґрунтовано авторський підхід до формування універсальної моделі інформаційної компетентності державних службовців України. На основі вивчення досвіду правової регламентації інформаційних відносин у секторі державної служби країн Європейського Союзу сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правової основи їх розвитку, а також оптимізації інституту юридичної відповідальності державних службовців України за вчинення правопорушень, пов’язаних з використанням службової інформації.

Досліджено функції фінансової системи і виокремлено функцію розв’язання проблем стимулювання, що пов’язані з трьома видами проблем: «морального ризику», «несприятливого відбору» і «комітента-комісіонера». Визначено, що одним із джерел трансакційних витрат є диференціація та інтеграція видів фінансової та страхової діяльності у реаліях інформаційної асиметрії агентів. Асиметрію інформації пов’язано з проблемою морального ризику, що набуває специфічних рис у фінансовій та страховій діяльності, зокрема через участь платників податків, які втрачають грошові кошти через вливання нового капіталу в проблемні фінансові установи. Наведено заходи країн світу у частині спеціальних податків на фінансових ринках, проаналізовано можливості введення податку Тобіна. Проаналізовано можливості розв’язання проблем стимулювання в Україні. Зроблено висновок, що нагальною потребою є забезпечення фіскальної ефективності та прозорості роботи всіх фінансових корпорацій. Запропоновано впровадити методику визначення прозорості Standard&Poor`s і розроблений МВФ Кодекс належної практики забезпечення прозорості грошово-кредитної та фінансової політики.

У статті на підгрунті вивчення науково-педагогічної та методичної літератури, держаних документів визначаються особливості формування ключових компетенцій учнів на уроках російської мови. Стверджується, що вчитель російської мови має бути не транслятором інформації, а організатором спрямованої на розв'язання навчальних завдань діяльності учнів. Закономірною є зміна акцентів і в учнівській діяльності – вона має бути активною, передбачати самостійну й самоосвітню роботу. Робиться висновок, що застосування різних методів навчання формує знання, вміння, тобто мовні компетенції ціннісного характеру, а також світоглядні переконання і пов’язані з набутими компетнціями дії. Важливо навчити учня сприймати світ очима митців, оцінювати місце мистецтва в контексті живопису, музики, світової літератури. Результатом роботи вчителя мови є сформоване в учня вміння застосовувати набуті під час уроків знання на практиці для подолання життєвих криз, для правильного визначення пріоритетів.