Добірка наукової літератури з теми "Пам'ять національна"

Стаття представляє ілюстрацію історії переселення болгарського народу та формування національної карти Бессарабії. Історія міста, яке вже 200 років зберігає статус національного центру і є зразком духовно-культурного розвитку болгарських колоній на півдні України у ХІХ ст. Розглянуто основні аспекти економічного, національно-культурного та соціального розвитку болгарської діаспори. Імена і біографія видатних людей, наукові гіпотези та факти історії, відтворюють національну картину державного будівництва та політики влади на півдні України. А аналіз національної ментальності регіону, дає відповідь, щодо інструментів діалогу з національними меншинами, методів регіональної політики та поваги до історичної пам'яті.

У статті простежено процес увіковічення радянською владою постаті Т. Шевченка у 1930-х рр. через зведення монументальних пам’ятників Кобзарю, підкреслено неоднозначний характер офіційних заходів влади. У 1930-х рр. почалося масове знищення радянськими органами української культури, зазнають руйнування, перебувають у занедбаному стані пам’ятні місця, могили відомих українських діячів, у тому числі і Т. Шевченка. У цей же час почалася робота зі зведення грандіозних пам’ятних скульптур радянської пропаганди. Влада почала популяризувати окремі культурні об’єкти та постаті України, котрі мали презентувати велич багатонаціональної культури СРСР, серед яких був і Тарас Шевченко. Оскільки «вбити» пам'ять про Шевченка радянській системі було не під силу, почалося привласнення його образу, спадщини, розгорнувся довготривалий процес «радянізації» та більшовицької сакралізації образу Кобзаря. До 20-ї річниці Жовтневої революції влада звернула увагу на проблему реставрації могили Тараса Шевченка, почався процес зведення пам’ятників Кобзарю у Харкові та Києві. Крім художніх діячів до цієї роботи були залучені найвищі посадовці держави, котрі визначали не лише розміри кошторису, темпи і засоби будівництва, а мали переважний голос при визначенні художньо-естетичного і, особливо, ідеологічного наповнення монументу. Як наслідок, образ Т. Шевченка втрачав національні ознаки та набував пролетарсько-революційних рис. Крім того, розмахом будівництва і величчю вшанування пам’яті про Шевченка влада намагалася послабити стан шоку власних громадян від масштабів руйнування культурних цінностей, звинувачення в тотальному знищенні національних святинь.

У статті розглядаються твори українських письменників, що засвідчують розширення географічних маркерів Голокосту на території України та за її межами. До уваги взято не лише художні тексти, в яких знищення єврейського населення є наскрізною темою, але й ті, в яких воно виступає субтемою. На відміну від викривлених ідеологією коммеморативних практик, сучасна українська проза про Голокост формує співчутливий до людини художній простір. Місця пам’яті в аналізованих творах, які є мнемотехнічним засобом і символом пам’яті одночасно, сприяють трансформації комунікативної пам’яті свідків і жертв у пам'ять культурну, її інтеграції в національний історичний наратив.

На підставі аналізу епістоли Вороного та листів до нього здійснено спробу осмислити історичне минуле України, розкрити ідейно-художні погляди М. Вороного в культурному просторі соціуму, яке, на думку поета, було необхідним задля виявлення національної ідентичності, наближення здобуття державної незалежності. Доведено, шо епістолярій М. Вороного репрезентує соціально-культурний досвід нації кінця ХІХ – початку ХХ століття. Історична зумовленість творення епістолярної спадшини – це спосіб зберегти історичну пам'ять, увиразнити можливість особистісного та національного самовираження. Ідейно-художні погляди поета оприявнено в листах, що засвідчують його тяжіння до модернізму, але він повністю не полишив писати твори, схильні до народницької традиції, що дало змогу О. Білецькому дати їм позитивну оцінку.

Статтю присвячено осмисленню феномена територіальності в контексті формування стратегічних пріоритетів розвитку вітчизняної соціогуманітаристики та реалізації напрямів і завдань державної регіональної політики. Підкреслено, що геополітичні випробування, перед якими опинилася Україна, змушують актуалізувати пошук теоретичних побудов у сфері вирішення конфліктів, а також репрезентацію інформаційно-аналітичного та прогностичного потенціалу сучасної науки. Утвердження нової культури інноваційного мислення потребує від наукової спільноти міждисциплінарного аналізу проблем територіальної ідентичності та ментальності, національної та історичної пам'яті, регіональної свідомості та локальних рівнів самоорганізації соціуму. Доведено, що пошук консолідаційних ідей та інтеграційних механізмів, обстоювання територіальної цілісності та непорушності кордонів мають стати цільовими орієнтирами соціогуманітарних досліджень, потужними чинниками формування національної ідентичності та єдності. Ґрунтована на такому фундаменті просторова аналітика не лише дасть змогу запобігти різноманітним загрозам та викликам, генерувати моделі динамічного та збалансованого регіонального розвитку України, а й кардинально змінить ставлення суспільства до можливостей соціогуманітарної науки.

Стаття подає аналіз концепту пам'яті у творчості поетки-лауреатки США Наташі Третевей. Дослідження з’ясовує основних сюжетів її книг з проблемами підліткового віку, характеризуючи широкий діапазон поетичних форм і засобів ліричного вираження. Розвідка показує місце історії етнічних меншин континенту (рабів змішаної раси колоніальної Мексики, афро-американських солдатів Громадянської війни, повій-квартеронців із Нового Орлеану початку ХХ століття та темношкірої домашньої обслуги ХХ століття) у творчості поетки. Визначено вплив окремих етапів особистісного становлення на вибір тем ліричних полотен Н. Третевей. Звернуто увагу на питання персональних спогадів у формуванні простору національної та етнічної пам’яті у США. Визначено, що конструкт пам’яті у поетичних збірках Наташі Третвей неминуче приводить читача до знайомства з її історією дорослішання на півдні Сполучених Штатів.

Аналізуючи польсько-російські відносини за останні роки, з упевненістю можна сказати, що найбільшою проблемою є російська інтерпретація історичних подій. Президент Росії прагне відродити велику державу, якою була Росія за радянських часів, і відновити втрачені сфери впливу на міжнародній арені і в окремих державах колишнього Радянського Союзу і Східного блоку. Замість пошуку компромісу в інтерпретації складних історичних епізодів, російська сторона прагне створити негативний образ Польщі на внутрішньому, як і зовнішньому рівні. Навмисно інтерпретуючи історію, російська влада хоче домогтися зміни світового порядку, ослаблення Євросоюзу і НАТО. Мета статті: охарактеризувати історичну політику Росії щодо Польщі в Інтернет-ЗМІ. У статті проаналізована історична політика Росії щодо Польщі. З'ясовані ключові аспекти «політики пам'яті» і формування національно-державної ідентичності в сучасній Росії. Здійснений аналіз російської історичної політики, дає змогу дійти висновку, що у відносинах між Російською Федерацією і Польщею, на даному етапі немає можливості вирішити конфлікт.

Екслібрис або книжковий знак, виконується художниками для своїх друзів і знайомих, частіше безкоштовно, а також для участі в міжнародних чи місцевих конкурсах, до пам’ятних або ювілейних дат, а також на замовлення, переважно для заможних іноземних колекціонерів. Таким чином, екслібрис є важливим джерелом історії та культури не лише України, а всього людства. Особливою популярністю користувалась творчість легендарного поета, музиканта і актора Володимира Висоцького, у якого було чимало шанувальників. Вони замовляли екслібриси Миколі Бондаренку з Сумської області, Оресту Криворучку з Чернівців, Миколі Неймешу та Олексію Литвинову з Харкова. Останній на початку 1990-х рр. створив для Вадима Альбертіна з Очакова 2 десятки екслібрисів з образом В. Висоцького та героїв його творів. Не менш популярною в мистецтві екслібриса був образ Анни Ахматової. Її поетичні рядки приваблювали мільйони людей протягом останніх десятиліть, як у нашій країні, так і за кордоном. Автор понад тисячі екслібрисів, Давид Беккер з Одеси – художник широкого тематичного діапазону. Його творчість презентована портретними образами відомих композиторів і серією «Карнавали Венеції». Не менш цікаві кольорові екслібриси Аркадія і Геннадія (батька й сина) Пугачевських, Володимира Вишняка з Києва, Василя Леоненка з Чернігова та ін. Майстри книжкового знаку полюбляють вшановувати видатних діячів культури і мистецтва минулого й присвячувати їм екслібриси пам'яті. Чимало таких графічних мініатюр створили Георгій Сергєєв з Києва, Борис Дроботюк зі Львова, Іван Балан з Чернівців та інші. Екслібриси Заслуженого художника України Іван Крислача зі Львова присвячені солістам Львівської національної опери ім. С. Крушельницької та акторам Львівського театру ім. М. Заньковецької. Він також є автором численних книжкових знаків для львівських музеїв.

For the first time the attempt to create the theoretical conception of modern mediaentertainment, including the formation of terminological base, classification of electronic mass media projects, interpretation of the intercourse from the archaic to modern layers of semantic sense with realization of main relaxing mechanisms is accomplished. The variant of horizontal-vertical analysis of mediaentertainment is also proposed. Their dominant components and levels are chosen, systematized and summarized, transformation appropriatenesses are defined, traditionally Ukrainian mediarelaxing types are picked out, the concrete actual material is brought in the scientific usage – fragments of entertaining production which demonstrate appropriateness and structural organization of entertainments, which are the products of audiovisual means of mass communication. Maybe for the first time the whole layers of phenomena of national aesthetic-communicative system, not studied on the level of audiovisual journalism, are brought in the intercourse of entertaining aesthetic-communicative system which always considered outside, exotic, strange. Phenomena world context of mediarelaxation is testified on the levels: methodological bases for writing of a scientific work, new formulas which are used as an analogue for creating of popular show on the popular TV-channels. Much attention is paid to journalistic aspect of the given context – to the question of mediaprojects’ presence oh the TV-channels “1+1”, “Inter”, created upon the borrowed models and to the problem of imitating and foreign influences at the national information space.
В диссертации впервые создаётся теоретическая концепция современных медиаразвлечений, включая формирование терминологической базы, классификацию продуцированных СМИ проектов интерпретацию интеркурса от архаичных до модерных пластов семантического наполнения с выделением основных релаксационных механизмов. Предлагается также вариант вертикально-горизонтального анализа медиаразвлечений: выделяются, систематизируются и обобщаются их доминирующие компоненты и уровни, определяются закономерности трансформаций, выделяются традиционные украинские медиарелаксационные типы, вводится в научный оборот конкретный фактический материал – фрагменты развлекательной продукции, которые демонстрируют закономерности и структурную организацию развлечений, продуцированных аудиовизуальными средствами массовой коммуникации.У дисертації уперше здійснюється спроба створення теоретичної концепції сучасних медіарозваг, включаючи формування термінологічної бази, класифікацію продукованих електронними ЗМІ проектів, інтерпретацію інтеркурсу від архаїчних до модерних прошарків семантичного наповнення із втіленням основних релаксаційних механізмів. Пропонується також варіант горизонтально-вертикального аналізу медіарозваг: виділяються, систематизуються та узагальнюються їх домінантні компоненти та рівні, визначаються закономірності трансформацій, виділяються традиційно українські медіарелаксаційні типи, вводиться у науковий обіг конкретний фактичний матеріал – фрагменти розважальної продукції, що демонструють закономірності та структурну організацію розваг, продукованих аудіовізуальними засобами масової комунікації. До інтеркурсу розважальної естетико-комунікативної системи чи не вперше вводяться цілі пласти не вивчених на рівні аудіовізуальної журналістики явищ національної естетико-комунікативної системи та серйозні їх переосмислення українськими вченими, а також оригінально потрактовані дисертантом національні особливості розважального функціонування сучасних медіа, що ставлять розважальний дискурс врівень факторів, які істотно впливають на процес національно-духовної самоідентифікації українського народу та популяризують імідж України у світі. Світовий контекст явищ медіарелаксації засвідчується на рівнях: методологічної бази для написання наукової роботи, діахронічної матриці розвитку явищ видовищної естетико-комунікативної системи, новітніх формул, що використовуються як аналог для створення популярних шоу на провідних телеканалах.

Doctoral Thesis. Crimea is a unique, ethnically diverse region of Ukraine where the Crimean Tatars, live within compact vicinity among the Slavic majority. In 1944 this ethnic group has undergone deportation by the Soviet regime and since the late 1980s started to return en masse to Crimea. Crimean Tatars constitute 14% of the Crimean population, and they are a politically active ethnic group. Research objectives. Current study seeks to explore the ways in which media discourse reflects and shapes the popular image of the Crimean Tatars in the Ukrainian society. The research is aimed to discuss the key discursive strategies utilized by the media to construct the identity of the group, reflecting the power inequality between the Crimean Tatars and dominant ethnic groups of Ukraine and Crimea. Methods. The dissertation provides an analysis of the media representation of the Crimean Tatars in the Ukrainian media discourse by theoretical and methodological means of the critical discourse analysis. The study shares the idea of the discursive nature of the social reality and the statement that the collective identities are constructed and constantly (re)negotiated in discursive interactions. In addition, 11 Crimean journalists and media experts were interviewed to contextualize the textual analysis. Chapter outline. The study comprises of the introduction, four chapters and the conclusion. Chapter two outlines the features of the Ukrainian media landscape and discusses the literature on the Crimean Tatars. Chapter three provides a detailed account of the structure and features of the Crimean Tatars' representations by the national and Crimean mainstream media during the 2010-2012. An additional sample of media texts from 2007-2012 covering the Crimean Tatars' deportation is analyzed in chapter four. The total number of media texts in both samples is 1429. Research findings and conclusions. The research findings demonstrated that the agency of the Crimean Tatars is mostly suppressed or passivated, they are represented in the less powerful position, as recipients of the state concessions. But in the news about conflicts or street confrontations, the Crimean Tatars are often positioned as an active subject, which “demands” and “criticizes”, rather than “seeks dialogue”. One of the dominant ideological frames of the media representation of the Crimean Tatars is a frame showing the group “as a problem and burden” for the majority and a sourse of a potential threat and disorder. The key argument of the study is that the mentioned strategy used by the Ukrainian and Crimean media is part of the larger discursive strategy of the 'positive-self' and 'negative-other' presentation, typical for the discriminatory rhetoric of ethnicism, widely used in the European media against minority groups and studied by the Western scholars (T. van Djik, N. Fairclough, S. Riggins). On the other hand, research demonstrated features of the Crimean Tatars' media representation directly related to the post-Soviet political and cultural legacy, which influences the Crimean public and media discourses. The Russian dominance is manifested in the media representation of the commemoration of the Crimean Tatars' deportation of 1944 (mostly by the indirect and subtle forms) and the Crimean politics of memory remained under ideological influence of the Soviet historical meta-narrative. The Crimean Tatars in turn constructed and promoted their own version of memory of deportation in order to justify their return from exile and reestablish their historical and cultural ties with their land. The research has revealed the elements of the counter-discourse, which aims to undermine the dominant power relations. In this regard, the Crimean Tatar national media put emphasis on publication of the personal narratives of the deportation survivors in order to promote their alternative meaning of deportation.
Дисертація. Крим – мультиетнічний регіон України, де поміж слов'янської більшості (етнічних росіян та українців) компактно проживають кримські татари, які здебільшого є мусульманами. У 1944 році сталінський режим депортував цю національну групу з Криму, і лише після 1989 року кримські татари отримали можливість повернутись на рідну землю. Зараз кримські татари складають близько 14% населення Криму та є однією з найбільш політично активних національних груп України. Мета і дослідницькі завдання. Дане дослідження має на меті вивчити механізми, за допомогою яких медійний дискурс відображає та формує публічні уявлення про кримськотатарський народ. Серед завдань дослідження є вивчення дискурсивних стратегій, застосованих медіями для конструювання ідентичностей та реалізації владних стосунків у медійному дискурсі щодо кримських татар на національному рівні, а також у Криму. Методи. Дослідження пропонує системний аналіз медійних представлень кримських татар в національних, кримських та кримськотатарських медіях, застосовуючи теоретичну та методологічну парадигму критичного дискурс- аналізу. В основі дослідження лежить твердження про дискурсивну природу соціальної реальності, у якій ідентичності (ре)конструюються у ході дискурсивних інтеракцій. Також, з метою контекстуалізації та дослідження процесу творення текстів було проінтерв'юйовано 11 кримських журналістів та медійних експертів. Структура розділів. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Перший розділ присвячено теоретичній та методологічній базі дослідження, другий містить огляд українського медійного ландшафту та аналіз джерел про кримських татар. Детальний аналіз структури та рис медійного представлення кримських татар за 2010-2012 роки та аналіз основних ідеологічних рамкок цих представлень, вміщені до третього розділу дослідження. Четвертий розділ присвячений аналізу медійного представлення депортації кримськотатарського народу 1944 року. Для цього сформована окрема вибірка медійних текстів за період 2007-2012 роки. Загальна кількість текстів в обох вибірках – 1429. Висновки. Аналіз продемонстрував несистемний характер медійного представлення та переважання політичної тематики у структурі висвітлення. Результати дослідження продемонстрували, що кримські татари в українському медійному дискурсі загалом представлені у менш владному статусі, тоді як у новинах про конфлікти вони найчастіше представлені в активній владній позиції: як суб'єкт, що “вимагає”, а не “шукає діалогу”. Серед домінуючих ідеологічних рамок переважає фрейм “кримські татари як проблема та загроза”, представлений за допомогою явних та прихованих дискурсивних форм. Ключовим аргументом аналізу є твердження, що виявлені стратегії є частиною ширшої дискурсивної стратегії “позитивного-себе” та “негативного-їх” представлення, та є типовим виявом дискримінаційної риторики етніцизму, вивченої західними дослідниками (Т. Ван Дайком, Н.Фейрклафом, С. Ріггінсом). З іншого боку, дослідження продемонструвало вплив пост-радянської культурної та політичної спадщини, яка продовжує домінувати в Криму, на характер медійного представлення кримських татар. Дослідження продемонструвало, що офіційна кримська політика пам'яті накидає історичні наративи радянського періоду, хоча здебільшого і проявляється у непрямих та прихованих формах. Кримські татари у свою чергу, створюють свою версію колективної пам'яті депортації 1944 для виправдання свого повернення із вигнання та відновлення історичної справедливості щодо свого народу. Були виявлені елементи контр-дискурсу, який має на меті протистояти домінуючим конвенціям представлення депортації та просувати власні практики її поминання. У цьому контекті проаналізовано жанрові та мовні засоби преставлення пам'яті про депортацію кримськотатарських національних медій, що конструюють альтернативні смисли, публікуючи особисті спогади жертв депортації кримськотатарського народу.

Стаття присвячена актуальним проблемам етнополітики – нації та націоналізму. Автори спробували систематизувати різні підходи до трактування цих важливих феноменів суспільно-політичного буття. Автори розглядають такі складові етносу, як історична територія, історична пам'ять, мова, релігія, держава. Також відзначено, що мова, яка постійно змінює свою структуру і оновлюється, допомагає етносу передавати із покоління в покоління свій історичний досвід, безперервність і зберігати самобутність. Автори вважають беззаперечним той факт, що дороговказом для нації є національна ідея, яка зумовлюється національним інтересом і тісно пов’язана з національною психологією.

У статті розглядається необхідність вироблення нової політики пам’яті щодо українства, творення модерної української культури європейського зразка. Саме у творчості українських постшістдесятників В.Стуса, І.Калинця, поетів Київської школи знайшла широкий вияв полікультурна спадщина українського етносу. У збірці І.Калинця «Ладі і Марені» реалізується духовна національна традиція через синтез таких видів мистецтва як архітектура, музика, усна народна творчість та обрядовість. Актуалізуючи пам'ять, І.Калинець у своїх віршах долає страх забуття історії, через культурні символи прагне підтвердити ідентичність свого народу.

У статті розглядається необхідність вироблення нової політики пам’яті щодо українства, творення модерної української культури європейського зразка. Саме у творчості українських постшістдесятників В.Стуса, І.Калинця, поетів Київської школи знайшла широкий вияв полікультурна спадщина українського етносу. У збірці І.Калинця «Ладі і Марені» реалізується духовна національна традиція через синтез таких видів мистецтва як архітектура, музика, усна народна творчість та обрядовість. Актуалізуючи пам'ять, І.Калинець у своїх віршах долає страх забуття історії, через культурні символи прагне підтвердити ідентичність свого народу.