Добірка наукової літератури з теми "Особисті якості"

Матвійчук Л. А. Основи формування професійних знань майбутніх інженерів-програмістів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. У статті обґрунтовано зміст формування професійних знань, розглянуто принципи актуальності використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі, визначено рівні сформованості знань та особисті якості майбутніх інженерів-програмістів.

The article deals with the problem of the role of professional competences, personal characteristics and psychological attitudes of the subject-teacher in the development of mathematical giftedness of students. The substantiation of the competence model of a teacher working with mathematically gifted children is presented. The urgency of the problem of formation of necessary competences for work with mathematically gifted students is substantiated. The three-level model of teacher's professional competence is considered as a set of key professional (reflecting the specificity of a certain professional activity, in our case - pedagogical) and special (reflecting the specificity of working in different conditions of professional activity with talented children) competencies.Within the competency model, the components of the cognitive, behavioral, and value components are examined. The role of the psychological ettitudes of the teacher in the motivational component of the educational process is substantiated. A number of problems of professional and personal development of teachers in the organization of teaching of mathematically gifted students have been identified. Recommendations are given for the construction of a postgraduate teacher education program aimed at the discovery and psychological and pedagogical support of mathematical talent.

У статті висвітлена проблематика девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти. Подано визначення «девіантної поведінка». З’ясовано, що соціологи, медики, психологи та педагоги досить давно досліджують природу девіантної поведінки та класифікують різні види девіацій. Висвітлено визначення даного терміну науковою елітою. Описаний соціально-психологічний підхід. Зазначені ознаки та прояви девіантної поведінки, які можуть виражатися у характері і діях особистості. Встановлено, що у педагогічній літературі девіантна поведінка розглядається як різновид ненормативної поведінки індивідів або соціальних груп, що характеризується діями, які відхиляються від загально прийнятих або допущених норм. З’ясовано, що основними ознаками девіантності є: важко навченість (неорганізованість, неуспішність дитини); важковиховуваність (стійкі зміни поведінки: підвищена збудженість або загальмованість, агресивність, конфліктність, невміння підпорядковувати особисті інтереси колективним, швидка зміна настрою, афективність, систематично повторювані поступки). Охарактеризовані складові профілактики девіантної поведінки серед студентів. З’ясовано, що особи, яких називаємо девіантними, досить часто стають жертвами поняття «соціальне відхилення» – це приписуваний статус», тобто «ярлик», якій навішують через суб’єктивне ставлення впливові прошарки населення мало захищеним громадянам чи цілими групами осіб. Описаний аналіз психологічних особливостей студента: психологічні якості суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери), система соціально – психологічних якостей (спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості). Описано сім принципів профілактичної роботи з студентами: комплексність, адресність, масовість, позитивність інформації, мінімізація негативних наслідків, особиста зацікавленість та відповідальність учасників, максимальна активність особистості. Встановлено, що сучасний соціальний працівник має бути професіоналом своєї справи, щоб унеможливити проявів девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти.

У статті досліджується питання теоретичного та законодавчого визначення вимог, що висуваються до державного службовця. Звертається увага на основні особливості вимог до державних службовців окремих видів державних служб. Проводиться аналіз чинного зарубіжного законодавства в частині визначення вимог, що висуваються до державних службовців, та аргументується необхідність, а також перспективи удосконалення подальшого нормативного розвитку України. Зазначається, що суттєво зростають роль і значення інституту державної служби, а також набувають особливої ваги питання правового статусу державних службовців як безпосередніх виконавців, які забезпечують реалізацію завдань і функцій держави. Побудова професійної, авторитетної, дієвої та ефективної державної служби є неможливою без висококваліфікованих державних службовців з відповідним рівнем професійної компетенції. Удосконалення чинного законодавства про державну службу, безперечно, вирішило низку його проблем, але водночас поставило нові питання, які потребують негайного нормативного вирішення та теоретичного забезпечення. У контексті зазначеного великого значення набуває не тільки питання правового статусу державного службовця, але й питання щодо правового регулювання цього статусу, створення належних засад, умов та гарантій його реалізації. Звернення до тлумачення поняття «вимога» свідчить про різні визначення цього поняття, зокрема як сувора вказівка, рівносильна наказу, зміст вимоги може бути виражено як у різкій, грубій формі, так і вишукано ввічливо. На підставі вищенаведеного слід зазначити, що у всіх названих визначеннях вимога характеризується владним одностороннім характером, який не допускає вибору варіанту поведінки особи, якій її адресовано. Під час характеристики вимоги як елемента правового статусу державного службовця важливо акцентувати увагу на тому, що йдеться тільки про правову вимогу, тобто вимогу, визначену нормою права. І хоча у нормативному обігові йдеться про «вимоги», мається на увазі, що це саме «правові вимоги». Аналіз чинного законодавства про державну службу свідчить про те, що законодавець чітко не розмежував поняття «вимоги» й «обмеження». Поряд із тим встановлено, що вимога – це односторонній владний припис кількісного або якісного характеру, якому має відповідати державний службовець. Вимоги слід класифікувати на види за: 1) за колом державних службовців: а) загальні (громадянство України, досягнення 18-річного віку); б) спеціальні (політична неупередженість; загальний стаж роботи; досвід роботи на посадах; вільне володіння іноземною мовою; повна загальна середня освіта; ступінь вищої освіти; рівень фізичної підготовки; особисті якості; стан здоров’я; відсутність обставин, що можуть перешкоджати виконанню посадових обов’язків тощо); 2) змістом: а) кількісні (2 роки стажу роботи, досягнення 18-річного віку); б) якісні (стан здоров’я, особисті якості, вільне володіння іноземною мовою тощо).

Розкриття теми вивчення процесів фальшування монет в Україні в імперську добу можливе шляхом дослідження низки речових, зображальних, поведінкових та писемних джерел. Основним речовим джерелом у вивченні обраної теми є збережені до нашого часу тогочасні підробки монет та банкнот. У свою чергу ці артефакти зберігаються в музейній та приватних зібраннях, інколи в якості речових доказів містяться вшитими як окремі аркуші в кримінальних справах, збережених в архівах. Високу цінність та вагомий потенціал у вивченні теми фальшування грошей мають державні архіви, сторінки справ яких розкривають найрізноманітніші аспекти досліджуваного виду злочину у вказаний період. Хоча газетній періодиці і притаманні деякі недоліки, повідомлення на шпальтах імперської преси розширюють уявлення про процеси підробки грошей. Опубліковані праці попередніх дослідників зберігаються у фондах бібліотек, а також у приватних книгозбірнях, завантажені в інтернет-бази та ресурси, особисті сторінки соціальних мереж науковців, також стають у нагоді при вивченні теми. Продані фальшиві монети на нумізматичних аукціонах зафіксовані в відповідних каталогах продажів. Додаткові дані надають дослідникам фото та відео-матеріали, збережені в дежавних історичних архівах.

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутніх педагогів до інноваційної професійної діяльності. Місце інноваційної діяльності в організації сучасної вищої освіти зумовлено закономірним розвитком педагогічної теорії, зміною соціальних та політичних умов, які спрямовані на поліпшення якості освіти. Таким чином, ґрунтовні зміни в освіті вимагають змін та корегування фундаментальних основ педагогіки, освітніх процесів та технологій. Здійснення якісної професійної підготовки майбутніх вчителів вимагає необхідності розроблення та впровадження в освітній процес інноваційного інструментарію. У статті проаналізовано та узагальнено різноманітні дефініції «інновації» та «нововведення». Зокрема, зазначено, що інновації виникають тоді, коли є певна нова ідея, яка впроваджується, й цим самим тягне за собою істотні зміни та перетворення. Щодо поняття «нововведення» з’ясовано, що останнє є процесом, який має на меті змінити систему освіти, що здійснюється свідомо і навмисно, з метою поліпшення системи. Підкреслено, що у своєму розвитку нововведення має пройти певні етапи. Якщо якийсь з цих етапів не пройдений, то нововведення вважається незавершеним. Також виділено складники освітніх інновацій, а саме: педагогічний, науково-виробничий та соціально-економічний. Представлено та узагальнено погляди вітчизняних науковців щодо визначення готовності майбутніх педагогів до інноваційної педагогічної діяльності. Охарактеризовано структурні компоненти готовності до інноваційній діяльності: мотиваційний, когнітивний, рефлексивний, креативний. Окреслено показники, які визначають готовність педагога до інноваційної діяльності. Готовність майбутнього вчителя до інноваційної діяльності зумовлена дотриманням таких принципів: інтеграції, демократизації, диференціації та індивідуалізації освіти. Також визначено основні професійні та особисті якості, яких набуває майбутній вчитель у процесі підготовки до інноваційної педагогічної діяльності. Висновками та подальшими перспективами є виділення основних аспектів підготовки майбутніх педагогів до інноваційної педагогічної діяльності та розробка курсів за вибором «Інновації в освіті», «Педагогічні студії», метою яких є формування у здобувачів освіти потреб професійного розвитку та підготовка до професійної інноваційної діяльності.

У статті обґрунтовано необхідність використання кейс-методу в професійній підготовці майбутніх морських фахівців при вивченні англійської мови. Визначено важливість вивчення англійської мови майбутніми спеціалістами морської галузі в умовах сьогодення. З’ясовано, що кейс-метод активно застосовується у закладах освіти морського профілю, оскільки відповідає потребам нинішнього часу і несе в собі великі можливості щодо професійного розвитку особистості майбутнього морського фахівця. Схарактеризовано необхідні навички майбутніх спеціалістів, які формуються при використанні кейс-методу, такі як: чітке виконання поставленої мети та завдання, вміння формулювати протилежну точку зору, вміння аргументувати та захищати власну думку, критично мислити, знаходити рішення в умовах обмеженого часу. Автор наголошує, що мета застосування кейс-методу при вивченні морської англійської мови має бути обґрунтованою та значною, оскільки робота з кейсом повинна зацікавити студентів завдяки напруженості ситуації, конфлікту та драматичності. Визначено зміст морського кейса, який має відображати навчальні цілі, містити дозовану інформацію, щоб студенти швидко зрозуміли суть проблеми, та надавати необхідні дані для її вирішення. Виявлено особливості роботи над кейсом, у процесі якої студенти повинні використовувати отриманні знання та проявляти свої особисті якості, такі як: здатність демонструвати рівень бачення професійної ситуації, рівень володіння морською англійською мовою та ін.Сформульовано послідовні кроки опрацювання змісту кейса морської тематики та чинники ефективної роботи, які залежать від якості самого кейса, рівня професійної підготовленості студентів та готовності викладача. Розглянуто типи кейсів, які необхідно використовувати при вивченні морської англійської мови. Подано визначення кейса морської тематики як єдиного інформаційного комплексу; опису подій, що містить певну проблемну ситуацію, яка потребує обговорення та прийняття обґрунтованого вирішення. Схарактеризовано кейс-метод як інтерактивний метод навчання, метод аналізу ситуації, який надає змогу наблизити процес навчання до реальної професійної діяльності морських фахівців.

У статті наведені індивідуально-психологічні особливості діяльності присяжних, обґрунтована необхідність у визначенні цих особливостей, які мають вплив на процес ухвалення виваженого, обґрунтованого та, найголовніше, справедливого рішення. Охарактеризовано особливість формування внутрішнього переконання присяжних, названо чинники, які на нього впливають. На сучасному етапі розбудови країни відбувається пошук місця судової системи в контексті загальної державно-правової реформи, у державі та суспільстві точиться досить гостра дискусія про практичне оновлення судової системи. Основою судової реформи є не тільки реалізація самостійної судової влади, забезпечення її належності, а й залучення представників народу (присяжних), до відправлення правосуддя, що відображено в більшості розвинених країн світу. Присяжні, на відміну від професійних суддів, не володіють знаннями у сфері права, зазвичай мають нижчий поріг стресостійкості, морально та психологічно не досвідчені, часто інакше розуміють, що відбувається в залі судових засідань, орієнтуються не на об’єктивні критерії, а на суб’єктивні уявлення, стереотипи, емоції й особисті переживання, що з упевненістю можна віднести до психологічних особливостей кожного. Головна увага приділяється психологічним методикам, прийомам, технікам, які потрібно використовувати для підбору присяжних із метою винесення об’єктивних вердиктів. Отримані результати можуть бути підґрунтям для створення психологічної програми формування списку присяжних під час їх відбору, у якій буде враховано моральні, суб’єктивні та психологічні якості кожного з них.

Вступ. Знаковим для сучасних реалій є посилення прагнення людей до успіху, особливо в менеджменті. Однак, незважаючи на відчайдушні намагання, переважна більшість людей успіху не досягає. Пояснюється це тим, що люди здебільшого не розуміють, що таке успіх, яка його сутнісна основа та шляхи досягнення. Водночас кардинальні зміни, які сьогодні відбуваються під впливом глобалізації, обумовлюють необхідність вже нового осмислення природи цього явища. Мета і методи.Мета статті – теоретико-філософський аналіз феномену успіху і виявлення причинно-наслідкових закономірностей його досягнення в соціокультурному менеджментіпостіндустріального суспільства. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, метафізичний, культурологічний, психологічний, організаційний підходи до вивчення поведінкових процесів у менеджменті. Результати. Розглянуто існуючі методологічні підходи дослідження феномену успіху в житті окремої людини і всього суспільства. Розкрито сутність успіху як соціокультурного мотиватора діяльності людини і рушійної сили менеджменту.Визначено екзистенціальні типи успіху і механізми його досягнення.Виявлені найважливіші особисті якості індивіда, які гарантують досягнення успіху в ролі менеджера.Обґрунтована сучасна парадигма педагогіки менеджменту з орієнтацією на підготовку успішних менеджерів. Висновки.Наукова новизна результатів дослідження полягає у поглибленні розуміння природи феномену успіху й особливостей його досягнення в умовах ускладнення суспільних відносин, невизначеності та турбулентності. Значущість дослідження виявляється у доповненні управлінської науки новими ідеями про успіх як рушійну силу в управлінні, а також у можливості використання цих ідей у процесі професійної підготовки менеджерів ділових організацій.

Для сучасного фізичного виховання бажано вивчення соціального середовища, в якому воно здійснюється. Завдання роботи включали з’ясування особливостей запиту суспільства на стан фізичної кондиції громадян та встановлення факторів, що будуть сприяти підвищенню рівня особистісних потреб людини до використання засобів фізичної культури. З’ясовано, що потреби суспільства, які орієнтовані на особистісні якості людини, будуть сприяти збагаченню особистої фізичної культури через формування внутрішньої мотивації. Встановлено, що з появою можливості досягнення соціальної успішності через реалізацію особистісного потенціалу, інтерес до засобів фізичної культури буде зростати.