Добірка наукової літератури з теми "Основи професіоналізму"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Основи професіоналізму".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Основи професіоналізму"
1
Цибулько, О. С. "ДУХОВНІ ОСНОВИ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 229–38. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-229-238.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнені сучасні погляди відносно духовних основ сучасного педагога. XXI століття характеризується певними змінами, які відбулися в усіх сферах людської діяльності: соціальній, економічній, культурній, освітній тощо. Вищезазначені перетворення охоплюють навколишнє середовище людини, впливають на неї, стимулюючи розвиток особистості та спонукаючи до активної участі у житті і підготовки до професійної діяльності.
Сформовані суспільні відносини вимагають від кожного працівника високої відповідальності, здатності швидко адаптуватися до нових життєвих ситуацій, прагнення підвищувати кваліфікацію. Сучасне суспільство вимагає фахівців високого рівня професіоналізму, здатних до саморозвитку та самовдосконалення. У ході розвитку та вдосконалення соціального життя виникають певні суперечності у зростанні вимог суспільства до духовної культури особистості. Найбільшої уваги зазнає, зокрема, професія педагога з причини того, що вчителі не завжди володіють високим рівнем загальнокультурної підготовки.
У зв’язку з цим у всіх сферах освіти гуманістичної спрямованості стоїть питання про зміст педагогічної освіти, про професійно-ціннісні якості вчителя і його духовність. Педагогічною наукою доведено, що розвиток і розквіт особистості педагога та, перш за все, його духовних основ у професійній діяльності, можуть здійснюватися тільки в процесі осмислення духовних аспектів існування людини, розвитку її емоційно-чуттєвої сфери, організації доброзичливості, в атмосфері свободи, розуміння та любові.
Науковцями розглядається питання щодо професійної підготовки вчителя як посередника між дитиною, яка росте особистістю, і культурою, яка виражається в орієнтації педагога на введення дитини в світ культури, в наданні підтримки кожній дитячій особистості в її індивідуальному духовному самовизначенні в світі культурних цінностей.
Ключові слова: духовність, духовні цінності, педагогічні цінності освіти.
2
Роганова, М. В. "СПІВЗВУЧЧЯ МИСТЕЦТВ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 179–90. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-179-190.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено та проаналізовано теоретичні й практичні аспекти виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв. На основі аналізу наукових доробок провідних вітчизняних та зарубіжних науковців розкрито його роль у становленні професіоналізму та культурно-духовному розвитку сучасного педагога. Акцентовано увагу на значенні синтезу мистецтв та розкрите його значення в процесі професійної підготовки майбутніх педагогів у контексті діяльності науково-дослідної лабораторії «Духовні основи дошкільної освіти», мета якої – розробка наукових програм, проєктів духовного розвитку особистості дитини дошкільного віку та сприяння духовно-культурному відродженню, художньо-творчому та естетичному розвитку студентської молоді – майбутніх фахівців дошкільної освіти. Розкрито напрями авторської методики виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв, як от: збагачення емоційно-чуттєвої сфери студентів, удосконалення художньо-образного сприйняття різних видів мистецтв, стимулювання художньо-творчої діяльності в художньо-естетичному напрямі.
3
Браніцька, Тетяна, та Наталія Логутіна. "ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 32–48. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-32-48.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано та розкрито значення освіти як державної, сус- пільної, особистісної цінності для розвитку соціуму, як основи соціально-еко- номічного, духовно-культурного, політичного розвитку суспільства та інтегра- ції його в європейську та світову спільноту. Узагальнено поняття державного управління освітою як вид професійної діяльності, спрямованої на створення умов (організаційних, кадрових, матеріально-фінансових, правових) життє- діяльності, функціонування, розвитку, удосконалення навчального закладу, удосконалення системи національної освіти для досягнення поставленої мети. Встановлено, що система національної освіти незалежної України є цілісною єдністю державних, комунальних, приватних, корпоративних навчально-ви- ховних закладів різних спрямувань та рівнів акредитації. Проаналізовано іс- тотні відмінності в державному управлінні системою освіти в радянські часи та в незалежній Україні. Розкрито зміст і значення концептуальних прин- ципів державного управління системою національної освіти України: прин- цип державності, науковості, прогностичного планування діяльності органів державного управління і закладів освіти, демократизації, компетентності та професіоналізму управлінців освітянською сферою діяльності та оптиміза- ції. Окреслено стратегічні завдання нової структурної організації “Українська Академія державного управління при Президентові України (УАДУ )”. Визна- чено структурні компоненти та рівні державно-громадської моделі управлін- ня системою національної освіти: а) парламентсько-президентський рівень; б) урядово-центральний рівень; в) регіональний рівень (обласні, міські, ра- йонні відділи освіти); г) рівень безпосереднього управління закладами освіти та виокремлено: повноваження державних управлінців різних рівнів; основні принципи, провідні напрями розвитку системи національної освіти в Україні. Доведено, що оптимальним результатом діяльності державних управлінців парламентсько-президентського та урядово-центрального рівнів є створення Нової української школи. Обґрунтовано основні принципи стратегії і тактики реалізації освітніх і управлінських новацій; узагальнено суттєві зміни в систе- мі національної освіти, детерміновані створенням проекту Нової української школи (05-27.09.2017 р.), яка працюватиме на засадах педагогіки партнер- ства, в основі якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, та розробкою Державного стандарту (21.08.2018 р.) навчання за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти та ступене- вого статусу школи: початкова школа І ступеня — початок занять з 1 вересня 2018 року; гімназія — навчальний заклад ІІ ступеня, який забезпечує базову середню освіту — початок навчання з 1 вересня 2022 року; ліцей — навчальний заклад ІІІ ступеня, який забезпечує профільну середню освіту — початок нав- чання з 1 вересня 2027 року.
Систематизовано спектр основних компетентностей освіченої особисто- сті, визначений в законодавчих документах освітньої галузі з метою розвит- ку особистості, суспільства на основі наукових знань, а саме: вільне воло- діння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компе- тентності в галузі природничих наук, техніки та технології; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікативна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські, соціальні компетентності, пов’яза- ні з ідеями демократії, справедливості, рівності прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей.
4
Коляда, Н. В., Н. М. Теслик та С. М. Король. "ПРЕВЕНТИВНА ПРОФІЛАКТИКА ВИГОРАННЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ САМОЗБЕРЕЖЕННІ ЗДОРОВ’Я СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ПСИХОЛОГІВ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 1(13) (2019): 7–12. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-7-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Проблема збереження оптимального напруження праці вимагає розробки більш концептуальних шляхів в області соціально-психологічного дослідження. Постановка проблеми. Результати аналізу наукової літератури з питань стану здоров’я осіб працездатного віку свідчать, що проблема дотримання професійних основ самозбереження не знайшла належного висвітлення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням підготовки і професійного становлення соціальних працівників присвячені праці С. Архипової, Л. Гуслякової, Б. Келасьєва, І. Козубовської, Г. Лактіонова, Л. Міщик, В. Поліщук, В. Сластьоніна, С. Тетерського, В. Фокіна, С. Чистякової, Н. Шмельової. Проблематику професійного вигорання у представників різних професій досліджували зарубіжні та вітчизняні психологи: В. Бойко, Н. Водоп’янова, С. Джексон, К. Маслач, Г. Каплан, І. Кущ, Г. Робертс, В. Семеніхіна, К. Черніс, А. Юрєв; соціальні працівники та педагоги – Т. Марек та Г. Пономарьова. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Невирішеним залишається питання соціально-психологічної сутності внутрішніх механізмів, реалізації базових аспектів самозбереження в процесі трудової діяльності для запобігання професійного вигорання. Постановка завдання. Професійні основи самозбереження вимагають наукового розгляду крізь призму проблем професіоналізму, ергономіки та професійної освіти. Виклад основного матеріалу. У статті розглядаються питання самозбереження населення працездатного віку та піднімається проблема професійного вигорання соціальних працівників та психологів зокрема. Представлені результати дослідження професійного вигорання. Цей аспект професійної діяльності є запорукою успішної професіоналізації, визначає рівень психічного і соматичного здоров’я працівників соціально-психологічної сфери. Висновки. Встановлено наближення показників редукції професіоналізму до порогового високого рівня. Визначено найвищі показники досліджених соціальних працівників за критеріями «розширення сфери економії емоцій» та «емоційне вибіркове реагування».
5
Олексієнко, О. Г., та А. Г. Розсказов. "РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 125–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-125-137.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано важливість формування та розвитку управлінської компетентності у здобувачів вищої освіти, яка надає можливостей майбутньому фахівцю приймати адекватні рішення у відповідних ситуаціях, беручи на себе відповідальність за певну діяльність, застосовуючи ці знання, здійснювати адміністративно-управлінські функції, змінювати свої статусно-рольові характеристики у виконанні покладених функціональних обов’язків. Управлінська компетентність є важливою складовою та умовою формування загальної та педагогічної культури здобувачів вищої освіти як фахівців вищого кваліфікаційного рівня.
Авторами розкрито теоретичні основи управлінської компетентності здобувачів вищої освіти. У статті розглянуто семантику поняття «управлінська компетентність». Запропоновано розглядати управлінську компетентність здобувачів вищої освіти як здатність і готовність майбутнього фахівця ефективно впливати на хід (виробничого, педагогічного, освітнього та ін.) процесу, виконувати завдання організаційного характеру, планувати та прогнозувати прийняття майбутніх власних управлінських рішень, а також здатність до рефлексії, як особистісної, так і професійної. Досліджено управлінську компетентність як складову частину професійної компетентності майбутнього фахівця, яка являє собою систему внутрішніх ресурсів, необхідних для організації ефективного досягнення поставлених особистих цілей та цілей організації відповідно до мети професійної діяльності. Виокремлено основні напрямки реалізації управлінської компетентності як складової професіоналізму майбутніх фахівців. Проаналізовано компоненти управлінської компетентності. На основі функціонально-аналітичного підходу виокремлено складові структури управлінської компетентності здобувача вищої освіти, такі як: соціально-комунікативна, методологічна, психолого-педагогічна, інформаційна, організаційна, загальнокультурна.
6
МЕЛЬНИК, Ірина, та Людмила ЗАРЕМБА. "ДОМІНАНТИ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ ЗДО". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (26 листопада 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – розглянути питання професіоналізму педагогічної діяльності вихователя ЗДО в аксіологічному аспекті, на основі узагальнення наукових позицій різних авторів уточнити суть поняття «професіоналізм» у співвід- ношенні з поняттями «педагогічна діяльність», «педагогічна майстерність», «особистісно-професійний розвиток». Методологія. Зроблено узагальнення, що професіоналізм педагогічної діяльності треба розглядати з двох боків – особистісного та діяльнісного. Акцентовано, що ціннісне ставлення – це вищий рівень ставлення суб’єкта до професіоналізму педагогічної діяльності. З’ясовано, що пріоритетними цінностями для педагога можуть бути професіоналізм діяльності, шляхи і засоби його досягнення. Наукова новизна. Виділено провідні принципи та умови досягнення професіоналізму, зокрема професіоналізму спілкування вихователя ЗДО із дітьми, батьками, колегами. Акцентовано на важливості виділення в структурі професіоналізму педагогічної діяльності трьох таких компонентів: професіоналізму знань, професіоналізму спілку- вання, професіоналізму самовдосконалення. Це забезпечить динамічність, розвиток цілісної системи, а також про- фесіоналізм діяльності педагога шляхом справедливої самооцінки й оперативного подолання недоліків та прогалин. Висновки. Найважливішим для сучасного педагога у процесі професійного зростання і становлення є визна- чення та встановлення для себе пріоритетності існування абсолютних цінностей. Ми виявили, що поняття «професіоналізм педагогічної діяльності вихователя ЗДО» – це складне, багатоструктурне, динамічне понят- тя. Основними складниками професіоналізму діяльності вихователя ЗДО є професіоналізм знань, професіоналізм спілкування і професіоналізм праці. Істотними характеристиками ціннісного ставлення до професіоналізму вихователя є його опора на принципи гуманної педагогіки, дотримання норм педагогічної етики, високий рівень педагогічної майстерності.
7
ДУБКОВЕЦЬКА, Ірина. "РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕҐРУВАННЯ". Освітні обрії 50, № 1 (12 березня 2020): 154–59. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.154-159.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор аналізує теоретичні основи формування професійної компетентності майбутніх медичних працівників, виокремлює напрацювання науковців, що торкаються різних аспектів означеної проблеми. Зазначено, що професійна підготовка майбутніх медичних працівників на сучасному етапі розвитку повинна базуватися на гуманістичній теорії та прагненні особистості до самоосвіти, самовдосконалення і самореалізації. Акцентується на потребі системного підходу до професійної підготовки майбутніх медиків, концептуального осмислення основних завдань професійного розвитку особистості, їх реалізації упродовж життя. Розкрито особливості професійної підготовки майбутніх медичних працівників, виокремлено основні напрями внесення змін і коректив щодо навчання у закладах вищої освіти. Основна увага приділяється компетентнісному підходу в освітньому процесі, аналізу позитивних результатів професійної підготовки внаслідок його впровадження у закладах вищої медичної освіти (ЗВМО). Уточнено сутність понять «компетентність», «професійна компетентність», «професіоналізм», «базові якості»; визначено структурні її компоненти та ознаки; етапи щодо формування у процесі професійної підготовки. Основну увагу закцентовано на професіоналізмі як віддзеркаленні професійної компетентності, цілісній інтеґративній характеристиці суб’єкта професійної діяльності, що виявляється у досконалому здійсненні та стабільно високих результатах медичної практики, здатності до професійної самоорганізації, самоактуалізації, професійного саморозвитку. Наголошено, що основною умовою розвитку особистості майбутнього медичного працівника на сучасному етапі виступає переорієнтація освітнього процесу ЗВМО з вузькопредметного характеру вивчення навчальних дисциплін на розвиток професійно зорієнтованого, критичного осмисленого; розвиток творчого потенціалу особистості.
8
ШИНКАР, Марія. "ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СУЧАСНОМУ МЕДІАСЕРЕДОВИЩІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (54) (19 травня 2022): 91–99. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Визначено, що протягом навчання у ЗВО в студентів закладаються основи професіоналізму , формується потреба й готовність до безперервної самоосвіти тощо. Значною мірою це визначається успішністю адаптаційних та комунікаційних процесів, які слід враховувати в освітньому процесі. Таким чином, метою нашого дослідження є визначення особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Методологічну основу статті становлять загальні психологічні положення про сутність і розвиток оосбистості в процесі життєдіяльності, теоретичні положення про сутність і закономірності психічного розвитку особистості, її соціально-психологічної адаптації та комунікації в сучасному медіасередовищі, принцип системного підходу, який набув значного поширення в сучасних наукових розробках. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі; розробці заходів, здатних прискорити входження студентів першокурсників до колективу; зведенні до мінімуму наслідків дезадаптації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Висновки. Отже, соціально-психологічну адаптацію можна визначити як процес оптимальної відповідності особистості та професійного й освітнього середовища. У випадку адаптації студентів до умов закладів вищої освіти ці дві сторони будуть такими: адаптація до умов освітнього процесу і соціально- психологічна адаптація у навчальній групі. До переліку основних соціально-психологічних чинників, що впливають на процес адаптації студентів можна віднести чинники нового навчального середовища, нового соціально-психологічного середовища, нового інформаційно-когнітивного простору та чинник професійного середовища. Зазначені чинники можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на процес адаптації студентської молоді. Це може залежати від психологічних особливостей особистості, пояснення якої припускає сукупність внутрішніх умов, що змінюються під дією зовнішніх впливів.
9
Саяпіна, Світлана, Коркішко Олена та Артем Коркішко. "НАВЧАЛЬНИЙ КУРС «АКМЕОЛОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ» В СИСТЕМІ АНДРАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 7–17. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245379.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначено, що наразі актуальним є питання підготовки фахівців, які професійно займаються організацією навчання дорослих − педагогів-андрагогів, високоосвічених, творчих особистостей, здатних генерувати нові ідеї, оригінально розв’язувати актуальні навчально-виховні та соціокультурні проблеми, тобто підготовки магістрів спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки, які поновлять склад науковців і викладачів закладів вищої освіти. Констатовано, що професійному становленню магістрів педагогіки вищої школи здебільшого допомагає навчальна дисципліна «Акмеологічні технології», метою якої є засвоєння здобувачами системи акмеологічних знань, формування вмінь розв’язувати широкий спектр акмеологічних проблем і завдань у процесі професійної діяльності; формування та закріплення в самосвідомості майбутнього викладача необхідності саморозвитку й самореалізації, що дозволяють спеціальними прийомами та техніками самоактуалізувати особистісне та професійне «Я»; розвиток внутрішнього потенціалу, професіоналізму та творчої майстерності фахівця, який працює в системі «людина-людина», що є основою його професійного іміджу й життєвого досвіду. Акцентовано, що в межах цього курсу майбутні викладачі вивчають: предмет акмеології, його місце в системі наук, методологічні основи акмеології, акмеологічну культуру особистості в контексті життєвого шляху та професійного розвитку людини, акмеологічний підхід у педагогічній освіті України, акмеологічні технології особистісного та професійного розвитку дорослих. Підкреслено, що важливою передумовою під час вивчення зазначеної дисципліни є організація викладачем творчого процесу на заняттях і залучення здобувачів до активної участі в ньому. Наведено приклади аудиторної та самостійної роботи для засвоєння навчального матеріалу та поточного контролю. Означений курс сприяє андрагогічній підготовці майбутніх викладачів, фахівців високого рівня, для яких знання, уміння, навички, їхнє постійне оновлення є основою професійної самореалізації особистості.
10
КОСТЮКЕВИЧ, Сергій. "СУТНІСТЬ ТА СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРИВАТНОЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 61–68. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено сутність та склад адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи. Вказано, що питання правового статусу приватної фізичної особи в Україні набуває особливої актуальності, оскільки, з одного боку, наразі існує надто ускладнена надбудова системи органів публічної адміністрації та недосконалість вітчизняного законодавства, з іншого боку, не надаються можливості ефективно реалізувати громадянам та іншим особам їхні права у взаємовідносинах з владними інституціями. Досить високий рівень бюрократизації окремих процесів діяльності органів публічної адміністрації, подекуди невисокий рівень професіоналізму персоналу та неоптимальний рівень адміністративних послуг спричиняють проблеми у взаємовідносинах між громадянами та органами публічної адміністрації. З огляду на вказане вважаємо, що необхідно здійснити наукову розробку адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи в контексті останніх реформ та перебудови відносин з владою. У зв’язку з необхідністю дослідження питань, пов’язаних із формуванням статусу приватної фізичної особи та визначенням її місця в системі суб’єктів певної галузі права, у статті звернуто увагу на теоретичні основи такої наукової розробки. Зроблено висновок, що на сучасному етапі відбувається зміна пріоритету у регулюванні адміністративно-правових відносин у бік оптимізації державно-владної діяльності щодо захисту приватних фізичних осіб. Сервісний зміст діяльності органів публічного адміністрування має стати основою для ефективної співпраці державних (владних) інституцій з інституціями громадянського суспільства. Здатність приватної фізичної особи бути активним учасником публічного адміністрування має бути належним чином закріплена нормативно-правовими актами, оскільки занадто розгалужена система адміністративного законодавства не дозволяє повною мірою забезпечити реалізацію прав конкретної приватної фізичної особи.
Дисертації з теми "Основи професіоналізму"
1
Перехрест, Н. В. "Проблема адаптації студентів до умов навчальної роботи у ВНЗ як педагогічна проблема". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/21961.
Повний текст джерела
2
Телегіна, Галина Вячеславівна, та Індіжана Хайрулівна Бейзим. "Основні напрямки формування професіоналізму працівника рятувальної служби у сучасному організаційно-логістичному дискурсі". Thesis, Матеріали 18-ї Всеукраїнської наук.-практ. конф. рятувальників, 2016. http://hdl.handle.net/123456789/2455.
Повний текст джерела
3
Доценко, Людмила Василівна. "Культура спілкування як основна складова професіоналізму майбутніх психологів". Thesis, 2016. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/20206.
Повний текст джерелаЧастини книг з теми "Основи професіоналізму"
1
Самсонова, Олена, and Ганна Чорна. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНЦЕПЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ." In Theoretical foundations of the functioning of Education. Ways to improve the effectiveness of educational activities, 122–30. International Science Group, 2021. http://dx.doi.org/10.46299/isg.2021.mono.ped.ii-122-130.
Повний текст джерелаТези доповідей конференцій з теми "Основи професіоналізму"
1
Кондратенко, Ю. Г. "Педагогічні цінності сучасного вчителя української літератури як основа професіоналізму". У MODERN EUROPEAN PSYCHOLOGICAL AND PEDAGOGICAL EDUCATION. THE DEVELOPMENT OF A CREATIVE LEARNING ENVIRONMENT. Baltija Publishing, 2021. http://dx.doi.org/10.30525/978-9934-26-146-6-13.
Повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Основи професіоналізму"
1
Білоус, О. С. Формування професіоналізму майбутніх педагогів у сучасному освітньому середовищі. РВВ КГУ, 2011. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3343.
Повний текст джерела
2
Ракітянська, Людмила Миколаївна. Аналіз наукових поглядів на проблему формування емоційного інтелекту майбутнього вчителя музичного мистецтва. СНУ імені Лесі Українки, 2019. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3295.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження: розкрити особливості професії «вчитель музичного мистецтва», що зумовлюють специфіку прояву його емоційного інтелекту та проаналізувати наукові погляди вчених на проблему його формування. У статті актуалізується проблема формування професійно значущих якостей майбутнього фахівця в контексті пріоритетних напрямів розвитку освіти. Надана коротка характеристика емоційного інтелекту як індивідуально-особистісного утворення, що забезпечує успішність в сфері професійної діяльності. Представлені різні наукові погляди щодо проблеми формування емоційного інтелекту вчителя музичного мистецтва. Встановлено, що специфіка прояву емоційного інтелекту вчителя зумовлена особливостями його професійної діяльності. Матеріал і методи дослідження. Логіка і методика наукового пошуку забезпечувались дотриманням вихідних теоретичних позицій, що утвердилися в науці, а також використанням теоретичних методів наукового пізнання: вивчення наукової літератури з проблеми дослідження, аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, цитування, що дозволило встановити характерні особливості уроку музичного мистецтва як основи для прояву емоційного інтелекту вчителя-музиканта та порівняти наукові погляди вчених на проблему його цілеспрямованого формування як професійно-значущої якості в контексті сучасних вимог. Проведений аналіз наукових поглядів на проблему формування емоційного інтелекту майбутнього вчителя музичного мистецтва дозволив узагальнити акцентовані вченими думки, щодо необхідності дослідження проблеми формування професійно значущих, особистісних якостей вчителя-музиканта, зокрема, його емоційного інтелекту, та виокремити його структурні складові. Результатом теоретичного рівня дослідження окресленої проблеми є визначені в узагальненому вигляді специфічні риси прояву емоційного інтелекту вчителя музичного мистецтва, зумовлені особливостями його професійно-педагогічної діяльності. Зроблено висновок про те, що специфіка прояву емоційного інтелекту вчителя-музиканта як складова його професіоналізму зумовлена, по-перше, гуманістичною сутністю педагогічної професії, а, по-друге, інтонаційно-звуковою природою музичного мистецтва, його емоційно-духовною домінантою. Емоційний інтелект вчителя музичного мистецтва конкретизований в таких поняттях як «переживання», «сенсорно-емоційно-інтелектуальне смислонародження», «образне мислення», «емоційна комунікація», «емпатійність», «самоконтроль», «саморегуляція». Отриманні знання сприятимуть розробці структурно-функціональної моделі формування емоційного інтелекту майбутнього вчителя-музиканта як його індивідуально-особистісної, професійнозначущої якості.