Добірка наукової літератури з теми "Освіта жінки"

У ХІХ ст. питання про зміст жіночої освіти було важливою частиною дискусій не лише про призначення жінки, а й про жіночий інтелект. Потрібно було пройти довгий шлях від найдавніших часів і до сьогодення, щоб здійснити зміни у свідомості суспільства на жіночу освіту. Міф про неспроможність жінки вирішувати важливі суспільні та життєві проблеми, опанувати знання та професійні навички розвіявся як марево. Питання жіночої освіти досить швидко посіло особливе місце в духовно-освітній політиці. Цьому, безсумнівно, сприяла та обставина, що духовенство здавна відчувало потребу в освіті жіночої половини населення і ця освіта, на їхню думку, повинна мати свої особливості, закономірності, і бути зорієнтована, передусім, на формування й набуття жінками настанов, педагогічних знань і вмінь, необхідних для належного духовно-морального виховання дітей. В даній статті розкриті і проаналізовані погляди великого подвижника православ’я святителя Фаддея Успенського на підготовку жінки до духовно-морального виховання дітей. Здійснено науково-теоретичне обґрунтування сутності і специфіки духовно-морального виховання у спадщині святителя. Педагогічні погляди та переконання архієпископа Фаддея багато в чому принципово відмінні від наріжних положень атеїстичної педагогіки та свідчать, наскільки великою і навіть трагічною за своїми руйнівними наслідками виявилася втрата ціннісної орієнтації педагогічної думки, що базувалася на духовності та православній вірі. Однозначно, повернення педагогічної спадщини архієпископа Фаддея (Успенського) в скарбницю нашої педагогіки відчутно збагатило б останню: осмислена з точки зору сучасних виховних проблем, вона може позитивно впливати на їхнє практичне вирішення, особливо в царині підготовки сучасних жінок до духовно-морального виховання дітей.Лише християнське виховання жінки може дати її дитині повноцінне щастя, так як абсолютно відповідає людському єству. «Якщо багато педагогів стверджують, що виховання зобов’язане бути гуманним, то хто може бути гуманнішим християнина, який пройнятий любов’ю до всіх людей, як до братів у Христі, – не говорячи вже про те, що лише християнство може навчити істинної любові до всіх людей, не виключаючи ворогів»

Стаття присвячена дослідженню становища і активності польських жінок у діяльності організацій «третього сектору». Визначено сфери, в яких жінки є найбільш залученими. Це – вирішення гендерних проблем, прав жінок та їх реалізації, соціально-економічний розвиток та інтеграція, соціальна допомога, охорона здоров'я, освіта, культура, громадянське суспільство тощо. Аналіз становища жінок у польських НУО здійснювався за наступними показниками: участь у правлінні організації, членство в організації, зайнятість в організації та волонтерство. Незважаючи на те, що у Польщі існує відносно невелика кількість жіночих організацій, необхідно визнати, що вони постійно розвиваються. Польські жінки представляють собою значну рушійну силу у формуванні правового демократичного суспільства. Беззаперечним є той факт, що сьогодні неурядові організації є дієвою платформою щодо захисту, розширення або просунення прав та можливостей жінок, їх суспільної діяльності. Відзначається зростаючий вплив польських жіночих НУО в суспільно-політичному житті країни.

У статті розглянуто життєвий шлях Олени Олександрівни Левковцевої, першої дівчини, яка була в 1919 р. зарахована до складу студентів Ніжинського інституту й пов’язала свою подальшу долю з педагогічною діяльністю в Ніжині. Особливу увагу приділено початку жіночої освіти в Ніжинській вищій школі. Основними джерельними свідченнями стали спогади самої Левковцевої, написані нею власноруч в 1968 р., архівні документи Ніжинського інституту та середньої школи № 4 міста Ніжина, а також спогади місцевих старожилів, які пам’ятали цю жінку. По суті, здійснено перше дослідження її життя та діяльності. Визначено найбільш проблемні питання біографії цієї жінки. Проаналізовано особливості та специфіку жіночого навчання в стінах Ніжинського вишу в 1916–1923 рр. Виявлено низку імен перших жінок, які здобували вищу освіту в цьому закладі у той період. Визначено важливість гендерної тематики в історичних студіях і подальші перспективи розвитку цієї теми. Статтю доповнено документальними свідченнями, що доводять факт прийому Левковцевої до складу студентів Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька наприкінці 1919 р.

Польські жінки традиційно відігравали важливу роль у підтримці духовної культури громади. Особливо відчутною була їх роль у великих містах імперії – Москві, Києві, Петербурзі та Одесі, де зосереджувалась значна кількість польського населення. Мета даної статті полягає у виявленні характерних рис участі жіноцтва в культурному житті полонії міст. Для цього використані методи індукції, аналізу, історико-типологічний метод. На підставі аналізу архівних джерел та досліджень з даної тематики встановлені форми участі жінок в системі освіти польського населення, філантропічній діяльності, підтримці національної культури – у розвитку театрального і музичного життя, розповсюдженні бібліотек тощо. Виявлено, що у всіх названих галузях жінки виявляли свої творчі здібності, організуючі різноманітні освітні заклади, громадські організації, мистецькі заходи.

Purpose. The article is dedicated to an empirical study of the socio-demographic specifics of obtaining electronic socio-psychological support by Ukrainian citizens during the COVID-19 pandemic. Methods. There were used an online survey on socio-demographic indicators and the author's block “Electronic psychological support” of the “Social and psychological support during the pandemic COVID-19 in Ukraine” survey (Laboratory of Social Psychology of Personality, Institute for Social and Political Psychology, NAES of Ukraine), which included 12 questions to determine the features of obtaining psychological support online, the ability to receive psychosocial support due to the electronic means, as well as social identification of respondents with their community of electronic support. Data processing was performed using nonparametric Mann-Whitney analysis of variance and one-way Kruskal-Wallis analysis of variance, the statistical program SPSS 26.0.Results. The survey lasted from October 2020 to May 2021, the sample was 100 people (84% – women), the average age – 30 years, mostly citizens with higher education. Socio-demographic indicators that regulate statistically significant differences between respondents in terms of obtaining electronic socio-psychological support were age, gender, education, satisfaction with financial security, residence status. Female respondents, with secondary education and satisfied with their financial support, are more likely than others to receive the ideas they really need through e-support tools. The frequency of finding solutions to their problems through e-support is mediated by female gender, secondary education, and young age (19–24 years). The joy of visiting a community where e-support is provided is related to younger age and living alone. Women and those who are more satisfied with the state of their financial affairs are more willing to listen to the problems of other users in the e-support community. In general, young people aged 19–24 are more likely than others to use electronic psychological support.Conclusions. The identified socio-demographic indicators should be taken into account when developing interventions for citizens’ socio-psychological support. It is recommended to provide appropriate support on a paid basis, take into account the need for a simple and intuitive interface and gamified forms of support, provide clear algorithms for psychological self-help in the face of pandemic challenges, and provide online socialization in the form of interesting group activities. Further research should be aimed at identifying the specifics of obtaining socio-psychological support by men and the elderly.Key words: socio-psychological support, remote psychological support, online interventions, COVID-19, social policy, socio-demographic indicators, social identification. Мета. Статтю присвячено емпіричному дослідженню соціодемографічної специфіки одержання укра-їнськими громадянами електронної соціально-психологічної підтримки під час пандемії COVID-19.Методи. У дослідженні використано онлайн-опитування за соціодемографічними показниками та авторський блок «Електронна психологічна підтримка» опитування «Соціально-психологічна підтримка в період пандемії COVID-19 в Україні» (лабораторія соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України), що включив 12 питань на визначення особливостей одержання психологічної підтримки онлайн, міри здатності одержати психосоціальну підтримку в електронному форматі, а також міри соціальної ідентифікації опитуваних зі спільнотою електронної підтримки. Обробка даних здійснювалася за допомогою непараметричного дисперсійного аналізу Манна-Уітні та однофакторного дисперсійного аналізу Крускала-Уолліса у статистичній програмі SPSS 26.0.Результати. Дослідження тривало з жовтня 2020 до травня 2021 року, вибірка склала 100 осіб (84% – жінки), середній вік – 30 років, переважно містяни з вищою освітою. Соціодемографічними показниками, які регулюють статистично значущі відмінності респондентів за показниками одержання електронної соціально-психологічної підтримки, виявилися вік, стать, освіта, задоволеність фінансовим забезпеченням, статус проживання. Частіше за інших завдяки електронним засобам підтримку отримують респонденти жіночої статі із середньою освітою та задоволені своїм фінансовим забезпеченням. Частота знаходження жінками рішення своїх проблем завдяки засобам електронної підтримки опосередковується середньою освітою та молодшим віком (19–24 роки). Радість від відвідування спільноти, де особа отримує електронну підтримку, пов’язана із молодшим віком та проживанням наодинці. Жінки і ті, хто радше задоволений станом своїх фінансових справ, більш схильні вислуховувати проблеми інших користувачів у спільноті електронної підтримки. А загалом частіше за інших користу-ються засобами електронної психологічної підтримки саме молоді люди віком 19–24 роки.Висновки. Виявлені соціодемографічні показники мають враховуватися під час розробки програм соціально-психологічної підтримки населення. Рекомендовано здійснювати відповідну підтримку на платній основі, враховувати необхідність простого та інтуїтивного інтерфейсу й гейміфікованих форм підтримки, надавати чіткі алгоритми психологічної самодопомоги у разі зіткнення з пандемічними викликами, а також забезпечувати соціалізацію у вигляді цікавих групових активностей. Подальші дослідження мають бути спрямовані на виявлення специфіки одержання соціально-психологічної під-тримки чоловіками та особами старшого віку.Ключові слова: соціально-психологічна підтримка, дистанційна психологічна підтримка, онлайн-інтервенції, COVID-19, соціальна політика, соціодемографічні показники, соціальна ідентифікація.

Розглянуто головні підходи до визначення сутності статевого виховання/освіти, що сформовані у педагогіці на початок ХХІ ст. На основі представлених концепцій обґрунтовано положення про концептуальну відмінність статевого виховання/освіти та виховання/освіти гендерної. Зроблено висновки, що статеве виховання має концептуальні розходження із вихованням гендерним, яке визнає існування статевих відмінностей чоловіка/жінки, але спрямований на повноцінне розкриття особистості учнів (хлопчика та дівчинку), за рахунок їх гармонійного розвитку, тобто збалансування саме інструментальних та експресивних рис особистості.

У статті акцентовано увагу на проблемі соціалізації дитини в суспільстві, її здатності до самоусвідомлення та самовдосконалення, до активної участі у соціальному житті країни. Зазначено, що в Законі України «Про освіту» визначено мету повної загальної середньої освіти – всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості. Проте відмічено, що сьогодні процес соціалізації особистості у закладах освіти набув характеру другорядності, поступившись першочерговістю процесу навчання. З’ясовано, що В. О. Сухомлинський виділяв школу як один з найважливіших соціальних інститутів, що забезпечує підготовку учнів до життя у суспільстві, визначає можливості особистісного, громадянського й професійного вибору. При цьому педагог вважав читання книг важливим засобом соціалізації дитини. Здійснений аналіз дав змогу стверджувати, що читання для Василя Олександровича виступало засобом уведення школярів в систему людських знань, формування уявлень про головні етапи життя людства. Зосереджено увагу, що Василь Олександрович Сухомлинський під час читання творів акцентував увагу на можливості показу моральної краси рідного народу, його уявлення про щастя: воно не лише у коханні, сімейному благополуччі, а й в усвідомленні правильно вибраного місця в житті, у прагненні до світлого майбутнього, у нерозривному зв’язку особистого і суспільного. Обґрунтовано, що у практичній діяльності Павлиської школи учні під час читання отримували знання, які були корисними для них в контексті загальнолюдських проблем; переорієнтації змісту з об’єктивно-байдужного на визначення його місця і ролі в соціокультурному аспекті; інтеграції різних знань щодо проблем становлення жінки і чоловіка.

Стаття присвячена дослідженню гендерно-правових реформ у Швейцарії, які розглядаються у контексті питань щодо гендерної рівності та гендерної дискримінації. Швейцарія за рівнем гендерното розвитку входить до десятки європейських країн із найвищим показником забезпечення рівноправ'я статей у всіх сферах суспільства. Аналізується гендерно-правовий досвід цієї країни у політичній, соціально-економічній та інших сферах життя швейцарськото суспільства. Сьогодні Президентом Швейцарії є жінка. Так, наприкінці 2019 р. Президентом Швейцарії на наступний рік обрали Симмонетту Соммаруту. Слід зазначити, що 2019 р. у Швейцарії ознаменувався й тим, що за підсумками парламентських виборів депутатами стала рекордна велика кількість жінок - 42%. Тим самим Конфедерація обітнала за цим показником такі європейські країни, як Норветію, Італію та Францію. Безумовно такі факти вказують на актуальність обраної теми. Жіноче питання у Швейцарії має довгу історію. Першим кроком на шляху здобуття швейцарськими жінками гендерної рівності стала їх боротьба за виборчі права. Лише в 1971 р. швейцарські жінки нарешті здобули довгоочікуване виборче право після тото, як це питання було винесено на референдум. Після того, як жінки здобули виборче право, наступним кроком стало включення принципу гендерної рівності до швейцарської Конституції. В 1981 р. відбувся референдум щодо внесення до Основного Закону відповідних поправок, який надав позитивну відповідь. Наприкінці ХХ століття під впливом гендерно-правового реформування швейцарського суспільства відбулися зміни у політичному житті цієї країни. Наприклад, у 1984 р. Елізабет Копп стала першою жінкою-міністром Швейцарії. Наступні гендерно-правові реформи у Швейцарії пов'язані із забезпеченням рівноправ'я жінок та чоловіків у сім'ї. На референдумі 1985 р. жінки отримали рівні із чоловіками права у сім'ї. Важливу роль щодо вирішення гендерного питання відіграє Федеральний закон про рівноправ'я жінок і чоловіків, який набув чинності 1 липня 1996 р. Закон прямо забороняє будь-які форми дискримінації чоловіків і жінок, як прямі, так і непрямі. Закон застосовується в усіх сферах діяльності. Безпосередньо торкається таких сфер, як, наприклад, порядок прийняття на роботу, отримання освіти, виплата заробітної плати. У статті порушуються питання законодавчого вирішення легалізації проституції, скасування заборони абортів, порушується проблема гомофобії тощо. Зазначається про те, що випадки гендерної дискримінації все ще зберітаються у швейцарському суспільстві. Робиться висновок, що загалом досвід Швейцарії щодо гендерно-правових реформ має позитивне значення і заслуговує на його вивчення з метою його подальшого втілення у вітчизняному законодавстві. Адже Швейцарія визнана однією із найпрогресивніших країн світу, що докладають зусиль на шляху забезпечення рівноправ'я статей, успішно проводячи гендерно-правові реформи.

Сучасна парадигма забезпечення якості вищої освіти включає як один із компонентів акредитацію освітніх програм, яку здійснює Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Серед учасників акредитаційного процесу ключову роль від закладу вищої освіти відіграє гарант освітньої програми, який виконує важливі організаційні та комунікативні функції, а також координує освітню діяльність за програмою. Сьогодні всі ці аспекти не унормовані на рівні законо давства, не з’ясовані завдання гаранта й характеристики, які дають змогу виконувати відповідний функціонал, а також можливості закладу вищої освіти щодо визначення вимог до гарантів та їхніх повноважень. Мета статті – з’ясувати демографічні та кваліфікаційні характеристики гарантів українських закладів вищої освіти, їхню правову природу в аспекті залученості до внутрішнього забезпечення якості. Її досягнення, окрім вирішення конкретного науко вого завдання, дасть змогу окреслити подальші перспективи дослідження місця і ролі гаранта у формуванні освітньої програми, вироблення науково вмотивованих рекомендацій для закладів вищої освіти щодо створення і покращення локальних нормативних актів, які б структурували діяльність гаранта освітньої програми. Основними результатами статті стало те, що були досліджені основні параметри, які комплексно характеризують гаранта освітньої програми; виокремлені правові аспекти діяльності гаранта з огляду на українське законодавство та актуальні вимоги до забезпечення якості освіти. З’ясовані вікові, гендерні, кваліфікаційні (зокрема ті, які стосуються посади, наукового ступеня, вченого звання) характеристики гаранта освітньої програми, що дають змогу окреслити певний “портрет гаранта освітньої програми”. Дослідження показало, що “портрет гаранта” загалом відповідає основним характе ристикам науково-педагогічного працівника. Стосується віку, статі, посади, наукового ступеня та вченого звання: це може бути жінка або чоловік, працездатного віку, що має науковий ступінь, за званням – переважно доцент, за посадою – завідувач кафедри. Щодо правової природи гаранта, то важливо відзначити, що це не є окрема посада, проте заклад вищої освіти в межах автономії може наділити його повноваженнями, правами та певними функціональними обов’язками у части ні забезпечення якості освіти.