Добірка наукової літератури з теми "Організована оборона"

Сучасний стан воєнно-політичної обстановки довкола України свідчать про наявність значного обсягу викликів різного характеру, до нашої країни, які надходять як зі сторони держав, які мають спільні з нами сухопутні та морські кордони, так і впливових воєнно-політичних та економічних країн і організацій (Сполучені Штати Америки, Північноатлантичний Альянс і Європейський союз), інтереси яких об’єктивно присутні в регіоні. В середині України такі суперечності відобразились територіальними претензіями зі сторони Російської Федерації, розпалюванням релігійних та етнічних суперечностей серед населення, що в свою чергу призвело до виникнення збройного конфлікту та, як наслідок, активної діяльності незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей. Водночас, серйозну загрозу становить активізація тероризму, незаконна торгівля зброєю, наркотичними речовинами, організована злочинність, тощо. Значне зростання таких загроз в Україні викликає необхідність розвивати підходи до забезпечення безпеки держави. Зважаючи на тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, реалізації завдання забезпечення безпеки від зазначених загроз по праву належить територіальній обороні. Необхідність досліджень питань організації та ведення територіальної оборони України, пов’язана з відносно невеликою кількістю наукових праць з цієї проблематики, метою яких би було сформувати методичні підходи до визначення пріоритетності важливих об’єктів і комунікацій зони територіальної оборони, охорону та оборону яких здійснюють військові частини (підрозділи) територіальної оборони Збройних Сил України в особливий період з метою забезпечення їх надійного функціонування, задля забезпечення потреб населення та функціонування економіки країни.

У статті розглянуто організовану злочинність у фінансовій сфері як загрозу економічній безпеці України. Зазначено, що соціально-економічні перетворення в Україні змінили характер кримінальних правопорушень, вчинюваних організованими злочинними групами, які передусім орієнтуються на перетворення будь-якого ресурсу в капітал. Звідси боротьба з організованою злочинністю набуває все більшого значення, оскільки пускає своє коріння в усі сфери функціонування держави, завдаючи величезної шкоди її розвитку. Акцентовано увагу на статистичні дані про результати боротьби з організованими групами та злочинними організаціями з 2016 року до 2020 року включно. З проведеного дослідження статистичних даних стає відомим, що у структурі організованої злочинної діяльності значну частину займають організовані злочинні угруповання, сформовані на етнічних засадах, кримінальна активність яких носить міжрегіональний характер. Під їх контролем находяться багато об’єктів кредитно-фінансової сфери, сфери обороту житлової нерухомості та надання різних послуг. Звернено увагу також на лотереї та азартні ігри. Для організованих злочинних угруповань залишається привабливим ринок лотерей та азартних ігор як одне з основних джерел отримання та відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. Організовані злочинні угруповання скористалися цією перспективою і вже розпочали діяти за своїми схемами з отримання протиправних прибутків та відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. Злочинні групи цілеспрямовано купують електронні клуби або навіть створюють власні «ігрові бібліотеки», які, як правило, реєструються в «податкових гаванях» (офшорах), з якими відсутній обмін інформацією. Лідери й активні члени злочинної групи та злочинного співтовариства все частіше почали використовувати протиправні схеми і в кредитно-фінансовій системі з метою розкрадання і переведення в готівку грошових активів. Характеризуючи найбільш протиправні схеми організованих злочинних угруповань, ми запропонували перелік заходів у питанні посилення боротьби з організованою злочинністю у фінансовій сфері в контексті подальшої криміналізації економічних організованих відносин.

Військові дії в умовах збройної агресії Росії на сході України здебільшого висвітлюються українською історичною наукою, в основному за характером використання сил та засобів Української армії, тактикою та стратегією бойових дій, матеріально-технічним забезпеченням особового складу тощо. Однак аналіз використання ворогом методів інформаційної боротьби є особливо важливим і мало вивченим. Зрештою, нехтування цим досвідом, не врахування його при оцінці загроз значно зменшує сили та ресурси, що витрачаються на побудову армії, а також значно збільшує витрати на безпеку та оборону держави. Особливо важ- ливо вивчити досвід участі місцевого волонтерського руху в організації протидії негативним інформаційним впливам в умовах збройної агресії. Волонтерський рух в Маріуполі виник стихійно, в умовах суспільно-по- літичної, соціально-економічної та соціокультурної монополії регіональних еліт. Відсутність будь-яких організованих сил опору в регіоні стало однією із ключових причин того, що саме в Донецькій і Луганській областях не було вчасно організовано спротиву гібридним загрозам з боку Росії. Тому досвід того, як волонтерський рух сприяв не лише мате- ріально-технічному забезпеченню Збройних сил України, але й протидії негативному інформаційному впливу противника є важливим напрямом дослідження з точки зору як військової історії, так і військових наук загалом. Ключові слова: волонтерський рух, негативний інформаційний вплив, інформаційна боротьба, російська збройна агресія.

В статті розглянуто історичні аспекти та сучасний стан ведення лісового господарства на землях, наданих для потреб оборони. Досліджено проблематику організації ведення лісового господарства суб’єктами лісогосподарської діяльності, органом управління яких є Міністерство оборони України. Проведений автором статті аналіз дозволив йому дійти висновку про те, що з 1991 року постійно змінювалась і перекручувалась основна мета створення та функціонування у сфері оборонного відомства лісогосподарських підрозділів. На момент створення у 1949 році військові лісгоспи забезпечували організацію ведення взірцевого лісового господарства та відтворення лісів на землях оборони навколо військових аеродромів, полігонів, арсеналів тощо. Натомість, на цей час основна мета діяльності лісогосподарських суб’єктів господарювання, органом управління яких є Міністерство оборони України, була зведена до отримання прибутку. Крім того, зловживання посадовими особами різних рівнів та бездіяльність оборонного відомства, як органу управління майном, призвели до безпідставного відчуження земельних ділянок та засобів виробництва, якими лісогосподарські підрозділи наділялись при створенні та в процесі функціонування. Безпідставність відчуження майна лісогосподарських підрозділів оборонного відомства, на думку автора, зумовлена особливим статусом майна військових лісгоспів. Аналіз національного законодавства засвідчив, що з набуттям Україною незалежності майно установ і організацій, які увійшли до складу Збройних Сил України набуло статусу військового майна. Отже, відчуження такого майна неможливе без прийняття урядом України відповідних рішень. Також, на думку автора, в реаліях сьогодення ведення лісового господарства на землях оборони має бути організовано неприбутковими лісогосподарськими підрозділами зі сфери управління Міністерства оборони України.

Наукова праця є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підвищення рівня стресостійкості поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС, за допомогою засобів фізичної підготовки. Надано загальну характеристику поліцейських функцій в зоні проведення ООС, наведено правові підстави їх виконання, розглянуто нормативно- правові акти щодо їх реалізації. На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми, а саме опанування психологічної підготовки правоохоронців, що виконують службово-бойові завдання в районах активних бойових дій, був розглянутий зарубіжний досвід провідних країн світу, зокрема США, Великобританії, ФРН, виокремлені базові постулати психологічної підготовки правоохоронців. Узагальнення наукових підходів до визначення сутності поняття психологічної підготовки поліцейських дало можливість дійти висновку, що така підготовка – це цілісний і організований процес формування у поліцейських психічної стійкості і психологічної готовності до дій у бою, в складних і небезпечних умовах, в обстановці, яка різко змінюється, під час тривалої нервово-психологічної напруги, подолання труднощів, пов’язаних із виконанням військового обов’язку як у воєнний, так і у мирний час. Розкрито завдання, засоби та способи психологічної підготовки в бойових умовах. З урахуванням вимог нормативно-правової бази, концептуальних засад методологічних підходів були розроблені авторські комплекси фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС на другій лінії оборони. Реалізація запропонованих комплексів фізичних вправ відбувалась під час проведення педагогічного експерименту, до участі в якому були залучені поліцейські полку поліції особливого призначення, що виконували службово-бойові завдання для стримування агресії Російської Федерації в Донецькій області. На формувальному етапі дослідження в експерименті взяло участь 60 осіб, з яких 30 осіб склало експериментальну групу, 30 – контрольну групу. Формами реалізації педагогічного експерименту були індивідуальні заняття (5 тренувань), групові заняття (15 тренувань) самостійні заняття (5 тренувань). Ефективність змістовно розроблених та експериментально впроваджених комплексів фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, була доведена на контрольному етапі експериментальної роботи.

Луцький національний технічний університет В статті на основі результатів порівняльного аналізу динамізму розвитку ринку цінних паперів України та його ключової складової – біржового ринку, уточнено тенденції та визначено напрями її подальшого розвитку. Підкреслено роль біржового ринку цінних паперів у розвитку економіки країни з позицій його впливу на різні сфери діяльності та функціонального призначення. За результатами критичного аналізу наукових праць економістів і фінансистів сучасності у сфері вивчення проблем функціонування фондових ринків країн уточнено коло питань, які заслуговують першочергової уваги з позицій виявлення проблемного характеру їх розвитку та активізації біржової діяльності. Розкрито причини низьхідної динаміки та стагнації розвитку ринку цінних паперів України з позиції міжнародної онлайн-платформи Trading Economics в період 2010-2020 рр. Визначено тенденції зміни обсягів біржової торгівлі на ринку цінних паперів України порівняно з динамікою ВВП шляхом розрахунку часткового показника впливовості на його динаміку в період 2015-2020 рр. Наведені порівняльні дані обсягів біржової та позабіржової торгівлі на ринку цінних паперів України виявили тенденцію зміни акцентів торгівлі з позабіржового ринку на організовані ринки цінних паперів. Встановлено, що сучасний біржовий ринок цінних паперів України тяжіє до поліцентричної моделі, основу якої становлять ФБ “Перспектива” та ФБ “ПФТС”, на які у досліджуваному періоді припадає 91,94-99,67% біржового обороту, що вказує на процеси консолідації торгівлі цінними паперами на такому ринку. Аналіз ситуації на біржовому ринку цінних паперів України в період поширення COVID-19 (січень-вересень 2020 р.) виявив, що у досліджуваному періоді порівняно з аналогічним періодом 2019 р. обсяги торгівлі зросли на 3,14%, і це вказує на відсутність впливу пандемії на динаміку розгортання біржової торгівлі фондовими цінностями. Разом з тим, причиною таких змін можна вважати й значне попереднє падіння вітчизняного біржового ринку та його поступове відновлення, яке мало б швидші темпи зростання, якби не вплив поширення COVID-19. Також слід відзначити низьку активність біржовиків на первинному ринку цінних паперів, та відносно високу на вторинному ринку, де предметом торгів найчастіше виступали ОВДП, а торгівля була поширена на спотовому ринку. Вихід зі стану стагнації є можливим за умов, якщо Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку буде дотримуватись Стратегії розвитку фінансового сектору України до 2025 року, світовий фінансовий ринок буде позбавлений потрясінь, аналогічних лютого-березня 2020 р., матиме місце консолідований розвиток фінансово-інвестиційного, організаційно-правового та соціально значимого забезпечення біржової діяльності країни.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

У доповіді розкрито сутність «нової війни» в умовах військової агресії РФ проти України, що відображає безпрецедентну постбіполярну дійсність, пов’язану з політикою ідентичності, не лише ідеологічно чи геополітично обґрунтованим інтересом; ерозію монополії на легітимне організоване насильство; зміну образу ведення бойових дій, метою яких є мобілізація політики екстремізму; глобалізовану воєнну економіку з появою відповідних кластерів. Доведено, що одним із успішних шляхів захисту є створення мережевої безпеки, що ґрунтується на співпраці всіх громадян щодо захисту власних суспільств, держав і міжнародної безпекової мережі. Представлено, що ключовим ціннісним пріоритетом, який спроможний витримувати негативні впливи й швидко відновлюватися та визначений центральним у концепціях усталеного розвитку ООН, ЄС і НАТО, є «стійкість». Стійкість через усталений розвиток суспільства, держави, Збройних Сил тлумачиться у дусі новітніх міжнародних підходів — як стрижень всеохоплюючої оборони. Обґрунтовано основні напрями протидії пропаганді для вибудовування на основі наративів єднання своєї картини світу, що дасть змогу приєднатися до глобального співтовариства.

У статті визначається сутність концепції інноваційних екосистем, аналізуються найбільш поширені підходи до її тлумачення. Досліджено концепцію інноваційної екосистеми для опису відкритих динамічних середовищ, що скла- даються з організацій, людей та інститутів, які взаємодіють при створенні, використанні та поширенні інновацій. Надається характеристика ключових складових інноваційних екосистем та визначаються особливості їх взаємодії. Розглянуто необхідність використання інформаційно-цифрових платформ для створення ефективних та швидких біз- нес-процесів в екосистемі. Виокремлено властивості, притаманні інноваційним екосистемам і сучасним інноваційним процесам з урахуванням мети Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року щодо розбудови національної інноваційної екосистеми, зроблено акцент на необхідності становлення в Україні інноваційних екосистем як органічних складових національної інноваційної екосистеми в умовах швидких, масштабних і постійних змін гло- бального середовища. Досліджено проблеми та умови розвитку інноваційних екосистем на базі підприємств оборонно- промислового комплексу України. Проаналізовано різні погляди науковців і фахівців-практиків на феномен інноваційних екосистем, які систематизовано і згруповано в два підходи: екосистеми, організовані навколо фокусної (центральної) фірми та екосистеми як цифрові платформи, навколо яких організовується діяльність різних зацікавлених сторін. Ви- значено основні риси й особливості кожного з підходів, що дозволило забезпечити теоретичну організацію наявних знань. Обґрунтовано відмінності між екосистемами і системами інновацій, визначено переваги екосистемного підходу порівняно з традиційним системним поглядом на продукування інновацій. Запропоновано концептуальну модель орга- нізації таких екосистем як центрів генерування оборонних інновацій. Проаналізовано передумови формування та роз- витку інноваційних екосистем на базі вітчизняних підприємств оборонно-промислового комплексу. Визначено механізм залучення приватних підприємств, стартапів та університетів до таких екосистем, та платформи їх функціонування.

Система здоров’язбережувальної роботи навчального закладу почала формуватися в 1930 році з утворенням інституту професійного навчання. У 1933 році була організована військова кафедра, викладачі якої впроваджували фізичне виховання студентів. У 1955 році була створена на професійній основі кафедра фізичного виховання, яка пропагувала нові форми оздоровчої роботи. Серед здоров’язберігаючих дисциплін, як навчальна дисципліна була введена "Валеологія" до навчальних планів на початку 90-х рр., як окремі курси: "Основи валеології", "Основи здоров’я та фізична культура". В робочі навчальні плани педагогічного закладу вищої освіти з 1995 р. було введено навчальні дисципліни "Цивільна оборона" та "Безпека життєдіяльності". У 2017 році в КДПУ здійснено ліцензування підготовки фахівців першого (бакалаврського) рівня зі спеціальності 014 Середня освіта (Фізична культура) зі спеціалізацією спортивний туризм. Дослідження впровадження здоров’язбережувальних технологій в освітній процес Криворізького державного педагогічного університету з 1930 року і по теперішній час за сучасними і архівними документами визначило їх відповідність програмно-нормативним та організаційним засадам державної освітньої політики збереження здоров’я.