Добірка наукової літератури з теми "Організація режиму праці"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Організація режиму праці".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Організація режиму праці"
1
Marchuk, Serhii. "Методичні засади фізичного виховання школярів у педагогічній спадщині Костянтина Ушинського". Physical education, sport and health culture in modern society, № 1 (49) (31 березня 2020): 29–35. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-01-29-35.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. У статті розкрито педагогічні засади фізичного виховання в науковій спадщині видатного україн- ського педагога, корифея світової й вітчизняної психолого-педагогічної науки Костянтина Ушинського. Мета дослідження – проаналізувати методичні засади фізичного виховання школярів крізь призму розгляду педа- гогічних засобів і форм у гуманістичній та здоров’язберігальній концепції Ушинського. Методи дослідження – вивчення літературних джерел, документальних матеріалів, теоретичний аналіз і синтез отриманих даних. Результати дослідження. На основі вивчення історико-літературних джерел установлено, що К. Ушинський (1824–1870) критично порівняв освітні реалії зарубіжжя з актуальним станом вітчизняної школи та зробив вагомі теоретичні узагальнення щодо таких актуальних методичних питань фізичного виховання: місця гімнастики й гімнастичних ігор у змісті навчальних предметів у школах різного типу; впливу режиму дня на нормальний фізичний розвиток вихованців; ролі раціонального харчування в збереженні здоров’я учнів; формування сприятливого психоемоційного клімату та ін. Висновки. Дослідження, здійснене на основі історико-педагогічного аналізу праць К. Ушинського, дало змогу виокремити та зафіксувати арсенал засобів фізичного виховання школярів у творчій спадщині видатного педагога: фізичні вправи, гімнастика, гра, праця, ознайомлення учнів із теоретичними відомостями з анатомії, фізіології та гігієни в підручниках «Дитячий світ» і «Рідне слово»; природні й гігієнічні чинники: раціональний режим праці, харчування, відпочинок, сон. Визначено найбільш дієві орга- нізаційні форми фізичного виховання учнів у науковому доробку К. Ушинського: уроки гімнастики, фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, раціональна організація відпочинку учнів на перервах, на свіжому повітрі з рухливими іграми, прогулянками на природу. Загальнопедагогічні положення К. Ушинського істотно вплинули на теорію фізичного виховання царської Росії другої половини ХІХ ст. Як українського педагога, Костянтина Ушинського, без сумніву, можна вважати засновником національної педагогічної теорії фізичного виховання.
2
Степанюк, А. "Режим – це не «порядок виконання і відбування покарання», а програма соціальної допомоги при поводженні з ув’язненими". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 2 (13 серпня 2020): 110–25. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.2.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У кримінально-виконавчому праві України усталеною є думка, що режим у виправних і виховних колоніях – це є порядок виконання і відбування покарання. Таке розуміння режиму має свої історичні корені у радянському гулагівському минулому. Саме з 30-х років минулого сторіччя за наказами й інструкціями НКВС режим для засуджених став втіленням порядку виконання і відбування позбавлення волі на підставі їх ізоляції. З того часу і по сьогоднішній день забезпечення ізоляції засуджених розглядається як основна вимога режиму. У радянському виправно-трудовому праві виходили з того, що ізоляція уособлює в собі обмеження прав і свобод притаманних позбавленню волі, тобто кару. Режим вимагає здійснювати нагляд за позбавленими волі шляхом цілодобового і постійного контролю в місцях їх проживання і праці. Засобами забезпечення режиму є обшуки засуджених та приміщень, в яких вони знаходяться, огляд території колонії; застосування до позбавлених волі заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. На відміну від такого розуміння режиму, Європейські тюремні правила (ЄТП) розрізняють ув’язнення і позбавлення волі і виходять з того, що ув’язнення і позбавлення волі є покаранням вже самі по собі і тому режим для засуджених ув’язнених не повинен збільшувати страждання, заподіяні ув’язненням. Режим за ЄТП складається зі збалансованої програми консультацій, піклування, турботи і допомоги, спрямованої на полегшення реінтеграції ув’язнених у вільне суспільство після закінчення їхнього строку ув’язнення. Режим передбачає надання можливості отримання освіти, професійної підготовки , заняття спортом, організації відпочинку. ЄТП далекі від того, щоб розглядати режим як порядок виконання і відбування покарання. За ЄТП режим є правилами поводження з ув’язненими, саме так має тлумачитися режим і у кримінально-виконавчому праві України. Актуальність дослідження даного аспекту режиму зумовлена необхідністю розробки пропозицій у галузі кримінально-виконавчого права, які б відповідали законодавству Європейського Союзу, що передбачено Концепцією реформування (розвитку) пенітенціарної системи України.
3
Рижков, Вадим Генієвич, Карина Володимирівна Бєлоконь, Євгенія Анатоліївна Манідіна, Євгенія Анатоліївна Манідіна та Надія Валеріївна Фоміна. "ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА У ЧОРНІЙ МЕТАЛУРГІЇ: ОСОБЛИВОСТІ, ЕРГОНОМІКА РОБОЧОГО МІСЦЯ, ПРИЛАДИ КОНТРОЛЮ,ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ". Scientific Journal "Metallurgy", № 2 (22 лютого 2022): 116–23. http://dx.doi.org/10.26661/2071-3789-2021-2-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Електротравми на виробництві відрізняються високою летальністю, що вимагає ретельного виконання правил і норм електробезпеки, застосування захисних засобів. Будь-яке металургійне підприємство має розгалужені електричні мережі, значну кількість електроспоживачів з лінійною напругою 380, 660 і 6000 В. Окрім того сюди додаються несприятливі умови праці та наявність факторів підвищеної та особливої небезпеки ураження струмом. Все перелічене пред’являє підвищені вимоги до електробезпеки. Для електродвигунів, що працюють у приміщеннях гарячих цехів або в інших приміщеннях з високою температурою повітря, потрібно вживати заходів із запобігання можливості їх нагрівання вище припустимого рівня, яке здійснюється шляхом застосування відповідного виконання двигунів. Використовують два види виконання електродвигуни, що продуваються (охолоджувальне повітря надходить всередину від власного або спеціально встановленого вентилятора), закриті електродвигуни, яких обдувають (повітря подають від вентилятора, розташованого зовні машини). Правильна організація робочого місця з точки зору електробезпеки має особливе значення для приміщень металургійних цехів. Перш за все потрібно витримувати нормативну відстань до струмовідних частин і дотримуватися правил виконання робіт на електроустановках. Важливе значення для безпеки має стан ізоляції. Сучасні прилади контролю ізоляції вимірюють як опір ізоляції, так і ступінь її старіння, а також зволоженість). Як матеріал для електроізоляції за умови високої температури зараз використовують лакотканини, кремнійорганічні матеріали, склотканини. Як електрозахисний засіб все ширше застосовують підставки зі склопластику. Для запобігання аварійного режиму роботи електродвигунів фахівці рекомендують встановлювати апарати захисту типу РТТ, РТЛ і УВТЗ.
4
Таможанський, Олексій. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГНУЧКОГО РЕЖИМУ РОБОЧОГО ЧАСУ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 215–18. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.34.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу запровадження гнучкого режиму робочого часу з моменту його виник- нення й до сьогодення. Гнучкість правового регулювання трудових відносин означає укладення трудових догово- рів в умовах неповного робочого часу з гнучким режимом роботи, з надомними та дистанційними працівниками та ін. Зроблено висновок, що наразі застосування режиму гнучкого робочого часу має сприяти найбільш ефек- тивній організації виробництва і праці, підвищенню дисципліни і забезпечувати найкраще поєднання економіч- них, соціальних та особистих інтересів працівників з інтересами виробництва. Із працівниками, які працюють за гнучким режимом роботи, не обов’язково укладати письмові трудові договори, позаяк ст. 60 КЗпП України встановлює, що на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умову про дистанційну/надомну роботу та гнучкий режим робочого часу можна встановити наказом/розпорядженням роботодавця без письмової форми трудового договору про дистанційну/ надомну роботу.
5
Кудрявцев, І. В. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ПРАЦІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ: ЩОДО ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 109–19. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-109-119.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз впливу сучасних загроз та викликів на соціально-трудові відносини у сфері праці. Встановлено, що на сьогодні у національному трудовому законодавстві закріплено норми, що регулюють дистанційну (надомну) роботу, розкриваються питання гнучкості відносин між роботодавцем та працівником, акцентується увага на особливостях виконання роботи працівником поза робочим місцем (офісом), яке організоване роботодавцем. Автором з’ясовані важливі моменти впровадження дистанційної (надомної) форми організації праці та можливості застосування гнучкого режиму робочого часу, який, зокрема, передбачає різний час початку і закінчення роботи для різних категорій працівників, позмінну роботу працівників, а за технічної можливості – роботу в режимі реального часу через Інтернет із збереженням заробітної плати. Важливим є те, що виконання таких робіт у сучасних умовах є інноваційними правовідносинами, які не можуть обмежувати трудові права працівників та сприяють належній та більш ефективній організації роботи, збереженню кадрового потенціалу підприємства. Акцентовано увагу на позитивних змінах у регулюванні гнучких форм організації праці та дистанційної (надомної) роботи та визначено проблемні питання та ризики. Запропоновано певні кроки щодо законодавчого закріплення сучасних гнучких форм зайнятості як підґрунтя для гарантування захисту прав працівників та забезпечення стабільності трудових відносин.
Ключові слова: розвиток цифрових технологій, пандемія COVID-19, працівник, роботодавець, дистанційна (надомної) робота, гнучкість, гнучкі форми організації праці, дистанційний працівник.
6
Козаченко, С. В. "РОЛЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 182–88. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-182-188.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена ролі нормування праці в сільському господарстві. Приділено увагу, у збільшенні продуктивності, прибутку і підвищення лояльності трудового колективу. Розглядається нормування робочого часу, що передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. Приділяється увага нормуванню праці за допомогою трудової функції, оскільки ступінь інтелектуалізації трудової функції для більшості працівників значно зросла в зв'язку з розвитком сучасних технологій в нових соціально-економічних умовах.
Зазначається, що нормування праці дозволяє обґрунтовувати трудові показники для слабо захищених категорій громадян, молоді та інвалідів, тим самим даючи можливість заповнити вакансії по малопривабливим робам або за напрямками, що відрізняються недостатністю фахівців на ринку праці. Нормування праці також сприяє підвищенню якості трудового життя, що є однією з найбільш важливих функцій управління працею в сільському господарстві. Поліпшення якості трудового життя передбачає поліпшення соціально-економічного становища працівників. Роль нормування праці та режиму роботи як основи організації виробництва, підвищення ефективності використання живої праці зростає. В сучасних умовах правове регулювання нормування праці та режиму роботи має забезпечувати об'єктивно необхідні роботи щодо впорядкування процесу праці, яка на основі розроблених способів нормування праці організовує, регулює і стабілізує соціотехнічну систему кожної організації. Зокрема нормування робочого часу передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. У той же час сторонам трудових відносин повинна бути надана можливість розумно поєднувати державні стандарти і гнучкі підходи до встановлення норм робочого часу, які набувають особливої актуальності в сучасних технічних умовах. Крім того, за умови підсумованого обліку робочого часу є можливість вибору норми робочого часу, яка полягає в дотриманні не щоденної чи щотижневої норми, а протягом облікового періоду (місяця, кварталу, сезону, року).
Ключові слова: праця, трудові відносини, працівники сільського господарства, норми праці.
7
Кривенко, Ю. В. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 54–57. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).11.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням права власності на майно релігійних організацій. Релігійний вплив на суспільне життя стає останнім часом усе більш відчутним як у його позитивних, так і в негативних проявах. Зростає інтерес до релігії, з’являються нові парафії, громади, місії різних релігійних напрямів. Тривалий час питання права власності вирішувалося аж ніяк не на користь релігійних організацій. Натепер у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, земельні ділянки, об’єкти виробничого, соціального, благодійного, культурно-просвітницького та іншого призначення, в тому числі, які визначенні як історично-культурна пам’ятка. Майно, яке в своїй діяльності використовують релігійні організації, залежно від того, хто є власником, можна поділити на дві частини: майно, яким володіють на праві власності релігійні організації, та майно, яке належить на праві власності державі, іншим юридичним та фізичним особам. Необхідно звернути увагу на майно релігійного призначення, яке належить релігійним організаціям. Нерухомим майном релігійного призначення є: культові будівлі із земельними ділянками, які до них належать, монастирські та інші культові комплекси, побудовані для здійснення та забезпечення богослужінь, молитовних і релігійних зібрань, інших релігійних обрядів і церемоній, а також будівлі професійної релігійної освіти. Рухомим майном релігійного призначення є предмети інтер’єру культових будівель або предмети, призначені для богослужбових та інших релігійних цілей. Майно релігійного призначення використовується у відповідності до призначення та зумовлює особливий правовий режим – на рухоме і нерухоме майно богослужбового призначення не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів. Слід зазначити, що законодавець більш детально регулює питання щодо нерухомого майна релігійного призначення, визначаючи історичну та культурну цінність, а от щодо рухомого майна релігійного призначення є низка питань, які потребують подальшого урегулювання.
8
Лемеха, Р. "Адміністративно-правове регулювання митних режимів в японській державі та Китайській Народній Республіці". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 263–70. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2055.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій публікації досліджується адміністративно-правове регулювання митних режимів в Японській Державі та Китайській Народній Республіці задля запозичення найкращого позитивного досвіду організації митної справи та визначення можливості його впровадження в національне законодавство та юридичну практику.
Актуальність статті обґрунтовується тим, що, як показують дослідження, значна кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні не задоволена якістю митних послуг та професіоналізмом осіб, з якими вони взаємодіють на митниці (представники компаній вказують на нестачу злагодженої взаємодії між контролюючими органами та низьку активність митниці щодо координації такої взаємодії).
Методологія публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонауко-вих (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму.
Формується висновок про те, що Японія як розвинута держава зі стабільною ринковою економікою та високим показником валового внутрішнього продукту застосовує систему преференцій, створену для сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються. Для України такий досвід є позитивним для застосування у перспективі. Для розвитку національної митної справи більш корисним є досвід правового регулювання митних режимів у Китайській Народній Республіці. Зокрема, позитивним є досвід стимулювання експорту та гнучкої тарифної політики в Китайській Народній Республіці. Ключовою в цьому досвіді є політика захисту національного виробника та стимулювання національної промисловості завдяки системі заходів тарифного та нетарифного регулювання в процесі функціонування митних режимів. Зокрема, митний режим експорту має бути максимально спрощеним у поєднанні з ефективним контролем з боку публічної адміністрації задля недопущення фактів фіктивного відшкодування податку на додану вартість та інших зловживань. В рамках митного режиму імпорту необхідно застосовувати гнучку систему заходів тарифного та нетарифного регулювання задля стимулювання імпорту товарів, які не виробляються в Україні, та обмеження імпорту товарів, які достатньою мірою випускаються національними підприємствами. Розвитку потребує митний режим переробки на митній території (який активно використовується в КНР) завдяки достатньо невисокій вартості праці в Україні та потенціалу розвитку національної економіки.
Перспективність подальшого дослідження з цієї тематики обґрунтовується необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів з урахуванням актуального та найкращого позитивного досвіду зарубіжних країн.
9
Роянова, І. "Демілітаризовані та нейтралізовані території в міжнародному гуманітарному праві". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 201–9. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1990.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено особливостям демілітаризованих і нейтралізованих територій у міжнародному гуманітарному праві. Акцентується увага на тому, що вони мають глибоке історичне коріння, але історія становлення та розвитку не досить досліджена наукою міжнародного права. Авторка статті зазначає, що до початку ХХ ст. демілітаризовані й нейтралізовані території розглядалися як тотожні поняття, у зв'язку із чим відбувалася певна невизначеність ознак, що їх відрізняє. Події Першої світової війни змусили звернутися до цієї проблеми, як наслідок, Версаль-ський мирний договір 1919 р. передбачив утворення демілітаризованої зони (Рейну). Його особливістю була, по-перше, чітка регламентація змісту заходів, які впроваджувались у межах демілітаризованої зони, по-друге, її визначеність на місцевості, по-третє, наявність механізму забезпечення такого режиму з боку Сторін цього договору.
Зазначено, що міжнародне гуманітарне право регламентує мінімальні вимоги до створення та функціонування спеціальних режимів демілітаризованих і нейтралізованих територій (зон) (зокрема, їх регулює Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у наявних арміях від 12 серпня 1949 р. і Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., а також Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв збройних конфліктів міжнародного характеру). На рівні двосторонніх і багатосторонніх угод умови створення цих зон можуть бути уточнені.
Авторка статті визначає демілітаризовані території як встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості райони, які заборонено використовувати у воєнних цілях і здійснювати на них будь-які види воєнної діяльності. Демілітаризація території може мати постійний (наприклад, Аландські острови, Суецький канал) або тимчасовий характер як засіб ліквідації наслідків збройного конфлікту в зоні бойових дій (наприклад, демілітаризація Сребрениці). Зазначено, що нейтралізовані території -це встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості простори, метою створення яких є захист осіб від впливу війни (поранених і хворих комбатантів, некомбатантів, а також персонал, який відповідає за організацію та управління цими зонами й місцевостями). Акцентується увага на тому, що в міжнародному гуманітарному праві режими цих територій (зон) обмежені в часі: нейтралізовані зони можуть створюватися на початку або під час збройного конфлікту; демілітаризовані зони встановлюються в мирний час (тоді це матиме превентивний характер), воєнний, післявоєнний період (матиме відновлювальний характер). Наприкінці авторка формулює висновок щодо головних ознак демілітаризованих і нейтралізованих зон у міжнародному гуманітарному праві.
10
Пряміцин, В. Ю., та С. В. Ланкін. "ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ У НЕОФОРМЛЕНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИНАХ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 84–88. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).400.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується захист права на працю та проблема незадекларованих трудових відносин із по-зиції органів державної влади та суду, також позиція роботодавців і працівників у їх взаємовідносинах і чин-ники цього правопорушення.
Оскільки сучасний стан дотримання трудового законодавства роботодавцями в Україні є низьким, вивчення проблеми незадекларованої праці потребує всебічного вивчення для винайдення шляхів для захи-сту трудових відносин працівника від експлуатації та зловживання на усіх етапах правовідносин із робото-давцем.
Також особливо варто виділити необхідність рефор-мування державних органів із питань захисту трудових прав працівників задля підвищення їх ефективності та реального притягнення роботодавців правопорушни-ків до юридичної відповідальності в найбільш корот-кі строки з дня виявлення порушення трудових прав на підприємстві.
Необхідною мірою задля усунення порушень трудо-вих прав громадян України є прийняття законодавчим органом влади нового зводу законів про працю, який зміг би оновити та врегулювати новітні трудові від-носини між працівником і роботодавцем із можливіс-тю включення в нього більшою мірою диспозитивних норм, тобто регулювання трудових відносин на влас-ний розсуд з імперативними нормами з приводу тру-дових гарантій працівника та встановлення суттєвої матеріальної відповідальності за порушення основних положень трудового законодавства.
Загалом для встановлення ефективного правового режиму у сучасному трудовому секторі України держа-ва потребує великої державної реформи з залученням усіх гілок влади та сприянням зацікавлених працюю-чих громадян, профспілок, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.
Дисертації з теми "Організація режиму праці"
1
Жадан, Людмила Василівна, Вікторія Юріївна Верютіна та І. С. Локтіонова. "Психофізіологічні підходи в управлінні персоналом". Thesis, НТУ "ХПІ", 2013. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/27309.
Повний текст джерела
2
Кобєлєв, Валерій Миколайович, та Ірина Юріївна Мірошніченко. "Шляхи підвищення ефективності виробництва". Thesis, НТУ "ХПІ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/27750.
Повний текст джерелаЧастини книг з теми "Організація режиму праці"
1
Поплавська, Оксана, Наталія Данилевич та Дарія Пасічніченко. "СИСТЕМА РЕГЛАМЕНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВАХ". У Державне управління та адміністрування, сфера обслуговування, економіка та міжнародні відносини як рушійні сили економічного зростання держав XXI століття (2nd ed.). 2-ге вид. European Scientific Platform, 2021. http://dx.doi.org/10.36074/paaaseeirdfegcc.ed-2.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнено практики та критичний аналіз регламентів організації трудової діяльності, зокрема у банківській сфері в умовах пандемії, що формують основу системи регламентування соціально-трудових відносин. Обґрунтовано, що під системою регламентування соціально-трудових відносин розуміється сукупність правил, стандартів, домовленостей щодо залучення, використання, реалізації праці, що дозволяє не лише ефективно реалізовувати такі відносини, але й досягати достатнього рівня якості, що сприяє формуванню позитивного бренду, іміджу компанії як роботодавця, забезпечує синергетичний ефект у реалізації цілей сталого розвитку. Авторські дослідження у банківській сфері дозволили узагальнити досвід та розробити рекомендації щодо формування системи регламентів соціально-трудової сфери, зокрема з організації трудової діяльності: унормування режиму праці та відпочинку, комунікацій, створення безпечних умов праці, організації робочих місць, тощо.