Добірка наукової літератури з теми "Органи виконавчої влади на місцях"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Зміст
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Органи виконавчої влади на місцях".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Органи виконавчої влади на місцях"
1
Бараненко, Д. В. "До характеристики адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 88–93. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).653.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено правовий статус та компетенцію центральних органів виконавчої влади, з'ясовано правову природу та функції кожного з видів цих органів на основі аналізу практики їх функціонування. Встановлено, що основними завданнями центральних органів виконавчої влади є: надання адміністративних послуг; здійснення державного нагляду (контролю); управління об'єктами державної власності; внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; здійснення інших завдань, визначених законодавством України. Наголошено, що від організації та діяльності центральних органів виконавчої влади залежить рівень забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Окрім цього, досліджено ознаки поняття «виконавча влада», зроблено висновок про змістові відмінності, які розкривають природу кожного з них, при цьому доведено, що публічне управління фактично є засобом досягнення мети функціонування виконавчої влади.
Особливу увагу приділено аналізу такого виду центральних органів виконавчої влади, як служба, передусім через призму його призначення - надання якісних адміністративних послуг. Обґрунтовано висновок щодо недоцільності існування в межах виконавчої влади такого виду органів, як центральні органи зі спеціальним статусом з огляду на особливі функції, покладені на них законодавством. У зв'язку з цим запропоновано обмежити центральний рівень органів виконавчої влади чотирма видами (міністерства, служби, агентства та інспекції). Підкреслено факт відсутності в законодавстві визначення міністерств як головних центральних органів виконавчої влади та запропоновано доповнити спеціальний закон відповідною нормою, оскільки міністерства наділені лише функцією щодо формування державної політики в окремих сферах. Проаналізовано також правовий статус міністра та керівника іншого центрального органу виконавчої влади. Звернуто увагу на важливість врахування характеру зв'язків між елементами системи органів виконавчої влади в Україні залежно від конкретних цілей та завдань, що покладаються на владу на певному етапі розвитку. У зв'язку з цим обґрунтовано висновок, що з огляду на сучасний «сервісний» складник функціонування органів виконавчої влади, на перше місце виходить такий вид зв'язків, як реординаційний. Надані пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення організації центральних органів виконавчої влади.
2
Mazur , T. V. "Legal support of establishment and reform of the system of state bodies for the protection of cultural heritage in Ukraine." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 31, 2020): 60–67. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз правового забезпечення становлення та реформування системи державних органів охорони культурної спадщини в Україні.
Наукова новизна статті полягає у висвітленні змін правового й інституційного забезпечення системи державних органів охорони культурної спадщини в Україні.
Висновки. Органи охорони культурної спадщини керуються у своїй діяльності Конституцією й законами України, актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами міністерств й інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями місцевих державних адміністрацій й органів місцевого самоврядування та розпорядженнями їх голів, а також положеннями й іншими нормативними та розпорядчими документами.
Загалом часті зміни й реорганізації системи органів державної влади в Україні негативно позначаються не лише на пам’яткоохоронній діяльності держави, а й на розвитку співпраці та координації зусиль між державними й громадськими інституціями, організаціями, фондами тощо. Разом із тим створення у складі Міністерства культури Директорату культурної спадщини, до основних завдань якого віднесено формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, оцінку результатів її здійснення та вироблення пропозицій щодо удосконалення охорони культурної спадщини, видається корисним з точки зору посилення уваги держави до охорони культурної спадщини. Так само позитивним є створення окремого центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини України. За умови успішної реалізації розпочатих реформ відкриваються нові можливості для вироблення й реалізації державної пам’яткоохоронної політики. При цьому необхідним є створення окремих органів охорони культурної спадщини на місцях як у складі нинішніх державних адміністрацій, так і виконавчих органів місцевого самоврядування.
3
Косач, І. А., та О. С. Кулик. "Децентралізація в Україні: тенденції та проблемні аспекти". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 2 (5 січня 2022): 61–66. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні теоретико-методологічні підходи до розгляду процесів децентралізації влади в Україні у контексті адміністративної реформи та охарактеризовано органи місцевого самоврядування як децентралізовану форму управління. Зазначено, що процеси децентралізації спрямовані на підвищення якості життя населення та забезпечення відтворення природних систем на основі ефективного комплексного економічного та соціального розвитку регіону, що досягається завдяки раціональній організації територіального господарства. Представлено порівняльний аналіз системи органів публічної влади на місцях та запропоновано рекомендації проведення реформи місцевого самоврядування України. Запропоновано модель децентралізації влади, із акцентом на контрольну та фінансову функцію органів місцевого самоврядування, а також центральних органів виконавчої. Досліджено поетапну реалізацію реформи місцевого самоврядування в Україні в контексті сталого розвитку. Обґрунтовано загальні аспекти застосування реформи місцевого самоврядування в Україні.
4
Тарасенко, В. С. "Поняття та ознаки органів виконавчої влади у сфері наукової та науково-технічної діяльності в Україні". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 92 (17 грудня 2020): 63–74. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.92.63-74.
Повний текст джерелаАнотація:
За результатами проведеного дослідження надано визначення поняття органів виконавчої влади у сфері наукової та науково-технічної діяльності в Україні, визначено їх місце в системі органів виконавчої влади, встановлено коло ознак органів виконавчої влади у сфері наукової та науково-технічної діяльності та надано їх класифікацію за ступенем узагальненості. Зазначено, що органи виконавчої влади у сфері наукової та науково-технічної діяльності в Україні можна визначити як різновид органів державної влади, що мають ієрархічну структуру, діяльність яких спрямована на виконання законів та інших нормативно-правових актів та полягає в підзаконному адміністративно-правовому регулюванні (адмініструванні) суспільних відносин у сфері наукової та науково-технічної діяльності в Україні.
5
Власюк, Н. І., та О. І. Пікулик. "ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 36–42. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-06.
Повний текст джерелаАнотація:
Без реформування місцевого самоврядування, здійснення процесів децентралізації неможливо подолати негативні процеси в соціально-економічному та культурному розвитку територіальних громад і регіонів, забезпечити суттєве підвищення рівня та якості життя більшої частини громадян України. Ключові напрями реформування системи місцевого самоврядування в Україні – розмежування повноважень між ними та органами виконавчої влади, між органами місцевого самоврядування різних рівнів, визначення територіаль-ної основи органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, закріплення за кожним рівнем ор-ганів влади необхідного обсягу ресурсів та встановлення відповідальності органів місцевого самоврядування перед виборцями і державою. Недостатність власних стабільних джерел доходів значно обмежує вплив місцевих органів влади на соціально-економічний розвиток регіонів. Тому розширення та оптимізація джерел наповнення місцевих бюджетів є надзвичайно важливим завданням, вирішення якого сприятиме підвищенню рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування і якісному виконанню покладених на них зав-дань і функцій. Питання удосконалення процесу формування доходів місцевих бюджетів та пошук резервів їх збільшення є надзвичайно актуальним в умовах бюджетної децентралізації та значного розширення повнова-жень, якими наділяються органи місцевої влади. У статті проведено аналіз сучасного стану формування та використання коштів місцевих бюджетів в умовах децентралізації фінансових ресурсів та реформування місцевого самоврядування, а також визначено основні шляхи нарощення власної фінансової бази органів місце-вої влади для забезпечення ефективного виконання покладених на них функцій.
6
Tellis, S. A. "Президент Угорщини та органи державної влади: механізми взаємодії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 47–54. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз механізмів взаємодії Президента Угорщини з органами державної влади, які закріплені в Конституції Угорщини та інших нормативно-правових документах.
Наукова новизна. Особливий акцент зроблено на місці та ролі Президента в системі державної влади в аспекті конституційного визначення його повноважень та обов’язків.
Висновки. Угорщина за формою правління є парламентською республікою, де Державні збори є повновладним органом, формують політично відповідальний перед ними Уряд й обирають Президента, який у системі державних органів є конституційним главою держави. Встановлено, що роль інституту президентства в організації державної влади в Республіці будується на закріпленні його статусу як арбітра, що врівноважує гілки державної влади. Це положення диктує місце Президента в системі державних органів, обсяг його повноважень, систему виборів, специфіку взаємин з іншими державними органами. Обґрунтовується, що Статус та обов’язки Президента Республіки майже не змінилися під час конституційного процесу. Норми Основного Закону Угорщини 2011 р., що регулюють інститут президентства, засновані на попередніх нормах Конституції 1949 р. Уряд і його діяльність не входять до сфери керівництва Президента. Главою виконавчої влади в Республіці є Прем’єр-міністр, який і здійснює урядову політику. Конституційним обов’язком Президента Угорщини є забезпечення балансу гілок влади. Саме ця діяльність, відповідно до Конституції, захищає демократичне функціонування державної організації. Якість функціювання Президента, як балансуючого чинника, пов’язана з його особистими якостями. За активної участі Президент має вплив на законотворчу діяльність, але тільки у сенсі запобіжника можливих, на його думку, порушень. У практичній площині законотворча діяльність регулюється рішеннями Конституційного Суду.
7
Чорна, А. М. "До характеристики правового статусу окремих центральних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 198–204. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2819.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що роль підприємницької діяльності для держави та суспільства складно переоцінити, адже вона має суттєвий вплив на всі сфери суспільного життя. Так, з економічної точки зору підприємницька діяльність сприяє залученню великих грошових коштів у різні галузі господарства, що сприяє розвитку національної економіки в цілому. Активні учасники підприємницької діяльності є найбільшими і основними платниками податків. Не можна не відмітити й соціальний ефект підприємництва, оскільки широка мережа малих і середніх підприємств сприяє створенню робочих місць. Підприємництво в суспільстві так само необхідне, як і в економіці; в установах сфери обслуговування - так само, як на промислових підприємствах. А тому важливим завданням держави є створити всі необхідні умови для забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. У статті на основі аналізу наукових поглядів учених та норм чинного законодавства України надано характеристику правового статусу окремих центральних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. Наголошено, що як окремий вид суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування слід розглядати Кабінет Міністрів України. Адміністративно-правовий статус даного суб'єкта зумовлений декількома особливостями: він є вищим органом виконавчої влади, а тому координує та контролює діяльність усіх інших підпорядкованих йому органів у досліджуваному напрямі; він наділений широким колом повноважень у досліджуваній сфері; здійснює правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування. Узагальнено, що центральні органи виконавчої влади, набуваючи адміністративно-правового статусу суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності, реалізують свої повноваження шляхом забезпечення формування та реалізації державної політики, а також окремі функції з реалізації державної політики у вказаному спрямуванні. Серед особливостей їхнього адміністративно-правового статусу слід назвати те, що: вони є представниками державної виконавчої влади; їхня компетенція поширюється на всю територію України; їхня назва залежить від їх функціонального призначення; вони наділені широким комплексом повноважень, спрямованих на забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування.
8
О. О. Гулак. "РЕАЛІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА МІСЦЕВОМУ ТА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 90 (26 серпня 2020): 182–95. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.182-195.
Повний текст джерелаАнотація:
Попри широке вживання поняття «екологічна політика» в нормативних актах, його зміст у них не розкривається. Це зумовлює актуальність наукових пошуків у даному векторі. Стаття присвячена дослідженню природи й сутності, специфіки реалізації екологічної політики України на місцевому та регіональному рівнях. Аналіз екологічної політики крізь призму юридичної природи державного управління у сфері довкілля дозволяє виділити її напрями та рівні здійснення (державний та місцевий/регіональний). Реалізація державної екологічної політики на місцях здійснюється одночасно трьома системами: системою місцевих рад та їх виконавчих органів, системою місцевих державних адміністрації та системою територіальних органів виконавчої влади у сфері екологічного управління. Суб’єкти цих систем взаємодіють між собою на засадах координації й субординації та наділені широкими повноваженнями у сфері екологічного управління в межах територій їх розташування.
9
Татаренко, Г. В., та І. В. Татаренко. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-134-140.
Повний текст джерелаАнотація:
Органи юстиції виконують низку важливих функції із забезпечення реалізації державної правової політики. У процесі становлення сучасної системи органів юстиції їх статус, структура, обсяг повноважень неодноразово змінювалися. З 2015 року розпочато масштабну реформу структури органів Міністерства юстиції України. Реформування відбувається шляхом оптимізації органів юстиції з урахуванням особливостей проведення адміністративно-територіальної реформи. Мета реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, окрім оптимізації, полягає в скороченні видатків державного бюджету на їх функціонування, розширенні доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України та безоплатної правової допомоги, а також підвищенні якості цих послуг.
Наразі науковцями та правниками-практиками відзначається розгалуженість розуміння сутності та місця органів юстиції в системі органів виконавчої влади, відсутність ефективного результату від проведених реформ, зокрема щодо досягнення цілей та завдань Проекту ЄС "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні", який завершив свою діяльність ще у грудні 2017р.
У статті проаналізовано особливості реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, ознаки, які притаманні органам юстиції, уточнено їх значення, враховуючи реалії сьогодення. Здійснено аналіз нормативних підстав реформування територіальних органів Міністерства юстиції України, особливостей комунікації та взаємодії з партнерами, громадськими організаціями, юридичними кініками при закладах вищої освіти та іншими суб’єктами.
Ключові слова: органи юстиції, Міністерство юстиції України, юстиція, міжрегіональні управління, оптимізація.
10
Ткачук, Роман. "ПАНДЕМІЯ ЯК ЗБУРЮВАЛЬНИЙ ВПЛИВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКСТРЕНИМ РЕАГУВАННЯМ". Науковий вісник: Державне управління 1, № 7 (15 березня 2021): 268–302. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-6-268-302.
Повний текст джерелаАнотація:
Неправочинне використання і злочинне використання небезпечних та патологічних біологічних агентів і продуктів генної інженерії та молекулярної біології може стати передумовою прояву нових інфекційних хвороб і повернення тих хвороб, що були вже подолані людством раніше. Також певну проблему становить порушення правил роботи з патогенними культурами і біологічних дослідницьких і промислових лабораторіях.
Сьогодення вимагає дослідження епідемій – надзвичайних ситуацій медико-біологічного характеру, як певного каталізатора подій в роботі служб екстреного реагування та перешкоди сталому функціонуванню органів управління складовими безпекових систем держави, що потребує використання іноваційних технологій прийняття управлінських рішень, що вимагають опрацювання нестандартних варіантів рішень також у сфері цивільного захисту.
За результатами аналізу нормативних актів, що є підґрунтям для прийняття управлінських рішень в системі екстреного реагування на події, що є небезпечними для життя і здоров’я людей, можна засвідчити неузгодженість самих нормативних актів за рахунок незбалансованості та відсутність розуміння комплексності наслідків будь-якого збурювального впливу (пандемія COVID-19) за умов незавершеної адміністративної реформи, де не відбулося чітке визначення місії, функцій і завдань центральних органів виконавчої влади, включених до складу ЄДСЦЗ.
Спираючись на аналіз подій та реакції систем управління, цивільного захисту зокрема, можна засвідчити, що такі непередбачувані, надзвичайні події, які перекручують усі розрахунки і докорінно змінюють усі існуючі уявлення, створюють не тільки додаткові перешкоди, а також створюють можливості щодо позитивних перетворень.
В межах децентралізації важливим є те, що чинне законодавство наділяє органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади специфічними функціями та повноваженнями, зокрема щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які є основою їх практичної діяльності. Крім того, що ці повноваження є специфічними (це випливає зі специфіки відповідних законів), коло повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування є досить широким. Має місце дублювання повноважень названих органів місцевої влади, що спричиняє нераціональне використання кадрових, фінансових, інших ресурсів та не сприяє підвищенню ефективності державного управління щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, яке зумовлює безпеку здоров'я та життя громадян.
Дисертації з теми "Органи виконавчої влади на місцях"
1
Висотюк, К. П. "Роль виконавчої влади в діяльності місцевого самоврядування (на прикладі виконавчого комітету Конотопської міської ради)". Master's thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/80176.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі визначено сутність, принципи та напрямки взаємодії органів державної виконавчої влади з органами місцевого самоврядування. На основі системного підходу досліджені теоретичні та методичні засади взаємодії органів державної виконавчої влади з органами місцевого самоврядування. Використовуючи метод структурно-функціонального аналізу досліджено сутність поняття "взаємодія органів публічної влади". Узагальнено методи взаємодії органів публічної влади та органів самоорганізації населення. Визначено основні проблеми взаємодії органів публічної влади та органів самоорганізації населення, до яких можна віднести неудосконалене правове поле, відсутність систем електронного документообігу в організаціях, низькі темпи запровадження електронних форм взаємодії, неготовність громадян співпрацювати з органами влади через інформаційно-комунікаційні технології.В работе определена сущность, принципы и направления взаимодействия органов государственной власти с органами местного самоуправления. На основе системного подхода исследованы теоретические и методические основы взаимодействия органов государственной власти с органами местного самоуправления. Используя метод структурно-функционального анализа исследована сущность понятия "взаимодействие органов публичной власти". Обзор методы взаимодействия органов публичной власти и органов самоорганизации населения. Определены основные проблемы взаимодействия органов публичной власти и органов самоорганизации населения, к которым можно отнести несовершенное правовое поле, отсутствие систем электронного документооборота в организациях, низкие темпы внедрения электронных форм взаимодействия, неготовность граждан сотрудничать с органами власти через информационно-коммуникационные технологии.
The essence, principles and directions of interaction of state executive bodies with local self-government bodies are determined in the work. On the basis of the system approach the theoretical and methodical bases of interaction of bodies of the state executive power with bodies of local government are investigated. Using the method of structural and functional analysis, the essence of the concept of "interaction of public authorities" is investigated. The methods of interaction between public authorities and bodies of self-organization of the population are generalized. The main problems of interaction between public authorities and self-organization of the population, which include imperfect legal field, lack of electronic document management systems in organizations, low rates of introduction of electronic forms of interaction, unwillingness of citizens to cooperate with government through information and communication technologies.
2
Чорнописький, П. Б. "Децентралізація влади в Україні: конституційно-правовий аспект". Thesis, 2018. http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/14270.
Повний текст джерелаАнотація:
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018.
Дисертація є комплексним науковим дослідженням децентралізації влади в Україні. У роботі розкрито правову природу конституційної реформи як феномена цивілізаційного розвитку і фактора сучасного державотворення, яка виступає ключовою основою розпочатої в Україні децентралізації влади. Проаналізовано існуючі в науці конституційного
права підходи до розкриття правової природи децентралізації влади та зроблено висновок, що повною мірою охарактеризувати цей феномен можна з точки зору аналізу децентралізації влади за формою, змістом і суттю.
Досліджено сучасні конституційні реформи в країнах Європи у сфері місцевого самоврядування і децентралізації влади як приклад для України. Відстоюється позиція, що успіх розпочатої в Україні реформи у сфері децентралізації влади залежить, насамперед, від удосконалення територіального устрою України і модернізації національної моделі механізму публічної влади.
У результаті дослідження автором запропоновано модель адміністративно-територіального устрою України, шляхи подальшого розвитку й удосконалення конституційно-правового статусу органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на місцях, напрацьовано конкретні пропозиції з модернізації чинного законодавства, які прискорять реформу у сфері децентралізації влади в Україні.
Книги з теми "Органи виконавчої влади на місцях"
1
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія незалежної України – складний шлях усвідомлення нею власних національних інтересів, обстоювання державного суверенітету, виборювання гідного місця в Європі та світі. Перед новою незалежною державою постали безпрецедентні за складністю і масштабами завдання перетворення: • «радянської людини», ізольованої «залізною завісою», на українця, відкритого до Європи і світу; • тоталітарного суспільства, в якому людина була гвинтиком державної машини, на громадянське суспільство, яке поважає права і свободи кожної людини; радянського авторитаризму ‒ на сучасну європейську демократію; • планово-адміністративної економіки як частини єдиного народногосподарського комплексу СРСР, заснованої на державній власності, на сучасну ринкову економіку на основі приватної власності; • УРСР на незалежну Україну. За 30 років замість диктатури комуністичної партії і декоративної системи рад створено систему державної влади, ґрунтовану на поділі на законодавчу, виконавчу і судову, визнане й гарантоване місцеве самоврядування. Триває реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади, завданнями якої, поміж іншого, є забезпечення доступності публічних послуг та підвищення їхньої якості, досягнення оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Україна – одна з небагатьох країн пострадянського простору, в якій відбувається періодична зміна політичної влади як у спосіб виборів, так і під тиском масових протестів. За Індексом демократії (Democracy Index) британської дослідної компанії The Economist Intelligence Unit Україна у 2020 р. посіла 79-те місце із 167 країн світу. Розвивається громадянське суспільство. Зростає довіра до громадських організацій та волонтерського руху. Зміцнюється партнерство громадянського суспільства з органами влади, що сприяє прозорості та підзвітності державних органів, розвитку діалогу у суспільстві. Завдяки сучасним інформаційним технологіям поліпшується доступ громадян до публічних послуг. Стратегічним курсом України є європейська та євроатлантична інтеграція, набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.