Добірка наукової літератури з теми "Окружні суди"

Стаття присвячена формуванню науково-практичної парадигми реформування чинного судоустрою України на основі конституційних змін 2016 року (щодо правосуддя). Досліджуються існуючі термінологічні проблеми (суперечності) у побудові судоустрою як єдиної системи судів України. Окреслені прогалини у найменуванні місцевих загальних судів, окружних адміністративних та господарських, вищих спеціалізованих судів, тощо. Особливу увагу приділено термінологічної проблематиці, пов'язаною зі становленням нового Верховного Суду. Уточнено місце Конституційного Суду України в системі поділу державної влади. Ключові слова: конституційне реформування, правосуддя, судоустрій, Конституційний Суд України, суди, судді.

Судебная власть России состоит из арбитражных судов, судов общей юрисдикции и Конституционного Суда Российской Федерации. Система судов общей юрисдикции, в свою очередь, делится на гражданские и военные суды. В статье рассмотрены периоды становления военных судебных органов России, некоторые правовые особенности организации деятельности военных судов, а также имеющиеся пробелы в законодательном регулировании и пути их решения. В процессе исследования автором установлено, что военные суды Российской Федерации, хотя и являются подсистемой судов общей юрисдикции, в свою очередь, имеют ряд правовых особенностей, которые позволяют сделать вывод об их специализированном характере. Проведён анализ правовых норм законодательных актов, регулирующих вопросы деятельности военных судов в современных условиях. Отмечены проблемные вопросы деятельности военных судов и возможные пути их решения. Обращается внимание на то, что военным судам присущи исключительные функции по поддержанию боеспособности и боеготовности Вооруженных Сил Российской Федерации, которые осуществляются путём рассмотрения уголовных и административных дел в присутствии личного состава воинской части, а также включения приговора суда в приказ командира воинской части и его оглашения личному составу воинского формирования. Вместе с тем, в статье исследуются имеющиеся пробелы в законодательстве о военных судах, видоизменение которых позволит в условиях военного положения и боевой обстановки не допустить снижения боеспособности и боеготовности воинских формирований. В статье рассматриваются военные суды в структуре судов общей юрисдикции. Текст статьи даёт читателю важную информацию о современной системе военных судов, которая утверждена на уровне российского федерального законодательства и предполагает наличие четырёхзвенной организации соответствующих органов, в которую входят кассационные, окружные, апелляционные и гарнизонные суды. Указываются особенности подсудности и субъектного состава дел, рассмотрение которых осуществляется в рамках военных судов и то, какие именно категории дел могут быть разрешены военными судами. Ключевые слова: военные суды, судебная система, суды общей юрисдикции, военная служба, судья военного суда, аппарат военного суда, мобилизация, военное положение, суды общей юрисдикции, военная юстиция, судебная система, судебный контроль, воинский порядок, судопроизводство, делопроизводство, судебный орган, судебная власть, реформа, законодательство, военная служба, юрисдикция.

Реформування системи державного управління та місцевого самоврядування, яке активно проводиться упродовж останніх п’яти років, вимагає належного законодавчого забезпечення. Передусім ідеться про внесення змін до Конституції України, на розвиток яких мають бути розроблені й ухвалені базові законодавчі акти, зокрема про адміністративно-територіальний устрій, про статус представників або органів центральної влади на місцях, про службу в цих органах, про місцеве самоврядування в Україні (нова редакція), про службу в органах місцевого самоврядування (нова редакція) тощо. Метою статті є аналіз проекту змін до Конституції України щодо децентралізації влади № 2598 від 13 грудня 2019 р., виділення його основних позитивних та проблемних положень. Наукова новизна полягає в аналізі проекту змін до Конституції України щодо децентралізації влади, внесеного на розгляд Верховної Ради України, визначенні позитивних положень, які можуть бути корисними для удосконалення правового статусу й незалежності органів місцевого самоврядування, а також виокремленні найбільш дискусійних норм, які викликають обґрунтовані побоювання щодо потенційного посилення позицій центральної влади на місцевому рівні. Висновки. Реформування державного управління в Україні потребує системного оновлення законодавчого поля, у тому числі внесення змін до Конституції. Відповідні суспільні очікування знайшли практичне втілення в поданні Президентом України на розгляд парламенту законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади) № 2598 від 13 грудня 2019 р. Його здобутком стали положення щодо: ґрунтування територіального устрою України на засадах унітарності, єдності та цілісності державної території, децентралізації влади, субсидіарності і повсюдності місцевого самоврядування, запровадження трискладової системи адміністративно-територіального устрою України – громади, округи, області, створення виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування на рівні округу й області замість нинішніх державних адміністрацій та ін.Разом із тим законопроект, навіть у доопрацьованій формі від 27 грудня 2019 р., містив ряд положень, які потенційно можуть нести загрозу звуження прав органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Такими є право префекта здійснювати виконавчу владу в округах і областях, містах Києві та Севастополі, видавати акти, які є обов’язковими на відповідній території, призупиняти дію актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненням до суду, вносити Президенту України подання про зупинення дії ухваленого радою громади, головою громади, окружною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України та створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, та про тимчасове зупинення у зв’язку з цим повноважень голови громади, складу ради громади, окружної, обласної ради тощо. Чи не найбільше критики викликала норма про право Президента України у разі ухвалення радою громади, головою громади, окружною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України та створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, за поданням префекта зупиняти указом дію відповідного акта й тимчасово зупиняти повноваження голови громади, складу ради громади, окружної, обласної ради та призначати тимчасового державного уповноваженого. У разі визнання Конституційним Судом України зазначеного акта таким, що не відповідає Конституції України, Верховна Рада України за поданням Президента України повинна достроково припиняти повноваження голови громади, ради громади, окружної, обласної ради. Так само сумнівними видаються пропозиції визначати на рівні законів, а не в Конституції, засади правового статусу голів громад, депутатів рад громад, окружних, обласних рад, порядок утворення, реорганізації та ліквідації виконавчих органів ради громади, виконавчих комітетів окружних, обласних рад, обсяг їх повноважень тощо. Дискусійність цих та інших положень, зрештою, була визнана суб’єктом права законодавчої ініціативи – Президентом України, що призвело до відкликання законопроекту. Водночас аналіз цього законопроекту і визначення найбільш дискусійних його положень є корисним у контексті необхідності розроблення нового законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади.

У статті дається загальна характеристика сучасних окремих альтернативних способів вирішення правових спорів у Сполучених Штатах Америки. Суди в США використовують способи альтернативного вирішення спорів, щоб допомогти державним службовцям та приватним громадянам вирішувати скарги та спори в багатьох сферах, включаючи господарську діяльність. Процедури альтернативного вирішення спо- ру відрізняються залежно від штатів, і це робиться із самого початку запровадження таких способів, тому в статті проаналізовані законодавчі акти США, що першими почали регулю- вати різні форми альтернативних способів вирішення правових спорів, зокрема: Закон про реформу цивільного судочинства 1990 р. (CJRA), що вимагав від усіх дев’яносто чотирьох федеральних окружних судів прийняття відповідних процедур, та Закон про альтернативне вирішення спорів 1998 р., який вимагав наявність АВС в усіх районах. Також слід зазначи- ти, що використання альтернативного врегулювання спору швидко розширилося у 1990-х роках у відповідь на низку законів, які досі керують використанням АВС у федеральних судах Сполучених Штатів. У статті відзначено, що до приватних процедур альтернативних способів урегулювання спорів відносяться ті, які застосовуються виключно на основі добровільного волевиявлення сторін, а саме: переговори, посередництво, арбітраж та інші. Дані способи у своєму регулю- ванні є самостійними і незалежними від судової системи, характеризуються високим ступе- нем диспозитивності з мінімальним втручанням із боку держави. У статті проаналізовано такі форми альтернативного вирішення спору, як арбітраж, оцінка справи, спільна практика співпраці, кооперативна практика, раннє нейтральне оцінювання, фасилітація, медіація, міні-судовий процес, переговори, нейтральне встановлення фактів, омбудсмен, судові розгляди Pro Tem, мирова конференція, спрощений суд присяжних. Оха- рактеризовано кожну з форм альтернативного вирішення спору з наведенням прикладів. Також у статті зазначено відмінність одних форм вирішення спорів від інших, зокрема арбі- тражу від медіації, міні-судового процесу і судового розгляду Pro Tem від спрощеного суду присяжних.

Стаття присвячена дослідженню поняття й елементів адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні. Розглянуто поняття «правовий статус», зокрема як багатоаспектну категорію, яка дозволяє розкрити особливості суб’єкта правовідносин, а порівняно з правовим статусом інших учасників відносин – виявити наявні недоліки та сформулювати напрямки їх усунення. Розкрито доктринальні підходи до розуміння правового статусу суду. Наголошено на доцільності виділяти базовий, спеціальний і конкретний правовий статус окружних адміністративних судів. Наведено виділені у науковій доктрині ознаки правового статусу адміністративних судів. З метою визначення змісту адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні розглянуто зміст понять «адміністративно-правовий статус суб’єкта адміністративного права», «адміністративно-правовий статус державних і муніципальних органів», «адміністративно-правовий статус органів судової влади», «адміністративно-правовий статус адміністративних судів» і відповідно існуючі підходи до розуміння їх структурних елементів. Виділено класифікацію елементів адміністративно-правового статусу на цільовий, організаційно-структурний, компетенційний блоки, а також на основні та додаткові тощо. З’ясовано відсутність єдності серед науковців у підходах до визначення змісту адміністративно-правового статусу. Розкрито сутність компетенції як прояву адміністративної правосуб’єктності органу влади, організаційної структури – обов’язкової ознаки органу державної влади, юридичної відповідальності та юридичних гарантій віднесення яких до елементів адміністративно-правового статусу є дискусійним. Встановлено, що мета, завдання, функції, компетенція, організаційна структура, юридичні гарантії і юридична відповідальність окружного адміністративного суду в Україні є складниками його адміністративно-правового статусу, що закріплені на законодавчому рівні та в сукупності визначають правове становище зазначеного суду серед суб’єктів адміністративних правовідносин.

В статье анализируются перспективы гражданского иска, поданного в январе 2011 г. в американский окружной суд против действующего президента Шри-Ланки. Истцы обвиняют М. Раджапаксе в санкционировании внесудебных казней их родственников в ходе гражданской войны с тамильскими сепаратистами. В этой связи автор анализирует действующее международное право и юридическую литературу по вопросу о персональных иммунитетах действующих глав государств от иностранной уголовной и гражданской юрисдикции, а также практику американских судов в данной области. Описываются история и содержание американской общеправовой доктрины иммунитета главы государства. Особое внимание уделяется вопросу о том, сохраняют ли высшие должностные лица государств свой иммунитет ratione personae в случае совершения ими таких серьезных преступлений по международному праву, как пытки и внесудебные казни.

Мета роботи. Провести макро- і мікроскопічний аналіз підземних органів смикавця їстівного, запропонованого відділом нових культур НБС НАН України імені М. М. Гришка.Матеріали і методи. Мікропрепарати виготовляли з підземних органів чуфи, фіксованих у суміші спирт-гліцерин-вода (1:1:1) і досліджували загальноприйнятими методами з використанням мікроскопа Item: PB-2610, фотофіксацію результатів здійснювали фотокамерою Samsung PL50.Результати й обговорення. Вегетативні й генеративні надземні пагони численні, моноциклічні. Підземні органи – мичкувата коренева система, столони та довгі плагіотропні кореневища. Вони наростають симподіально і несуть редуковані лусковидні листки, додаткові корені і бульби, які розвиваються на кінцевій стадії кущіння із здутих верхівкових частин пагонів. На одній особині може бути до 400 бульб. Бульби округлі, овальні або видовжено-овальні, інколи вигнуті; завдовжки 2,5–3,0 см і завширшки 1,0–3,0 см. Вкриті бульбочки жовто-бурою борозенчасто-зморшкуватою шкіркою. Кореневища безпучкової будови, з добре розвиненою пухкою паренхімою кори, що запасає крохмаль, частково зруйнованими центральною і перимедулярною зонами, щільним вузьким кільцем провідних тканин, відділеним від кори великоклітинною ендодермою. Придаткові корені кореневищ і бульб дуже тонкі, темні, мають первинну будову. Мезодерма первинної кори складається з великих лопатевих клітин, що містять крохмальні зерна. Екзодерма характеризується неоднорідністю; містить клітини з темно-коричневим вмістом, поодинокі механічні волокна та клітини з ефірною олією. Ендодерма чітко відділяє кору від центрального циліндра, клітини якої великі, овальні, часто серед них знаходяться клітини з темним секретом. В осьовому циліндрі молодих коренів виявляється 7–8-архний радіальний пучок і склеренхіма у центрі. Бульби вкриті тонким шаром перидерми, яка включає окорковілі клітини та секреторні ідіобласти з коричневим вмістом. Під покривною тканиною лежить до 5–6 шарів видовжених лежачих склереїд, глибше – кілька шарів брахісклереїд із здерев’янілими пористими оболонками та 2–3 шари склереїдів із целюлозними оболонками. Ідентифіковано і підтверджено якісними мікрореакціями накопичення жирної олії, великих простих крохмальних та дрібних простих алейронових зерен. Кільце камбіальних клітин ущільнене, вузьке. Утворені неповні провідні пучки та відокремлені тяжі судин і трахеїдів розсіюються по паренхімі кори і осьового циліндра.Висновки. Досліджено морфолого-анатомічну будову підземних органів смикавця їстівного (чуфи). Виявлено основні макро- і мікроскопічні діагностичні ознаки кореневищ, коренів, бульб, які будуть використані для розробки методів контролю якості на нову лікарську рослинну сировину.

В этом году 9 июня исполнилось бы 90 лет Валентину Афанасьевичу Коптюгу – академику АН СССР, Председателю СО РАН в самые непростые, штормовые годы новейшей истории нашей страны. Заслуга Валентина Афанасьевича не только в том, что ему ценой колоссальных усилий и напряжения удалось отвести разрушительные процессы от академической науки Сибири, он одним из первых в СССР заговорил о необходимости и важности учета общепланетарных проблем, таких как устойчивое развитие человеческой цивилизации.Как отмечает один из его соратников академик А. П. Деревянко, «Проблема устойчивого развития – это клубок сложнейших вопросов, которые в то время выливались в политическую плоскость. Было противостояние отдельных стран, блоков, интересов. Здесь речь идет о возможной выгоде для отдельных государств и вероятном давлении на экономику и политику других стран. Валентин Афанасьевич, в отличие от многих, видел неизмеримую важность этой проблемы: изменение климата, среды обитания имеет глобальный характер». (см. интервью члена редколлегии журнала В. И. Клисторина с А. П. Деревянко).Валентин Афанасьевич волею судеб оказался у истоков острой постановки двух колоссальной сложности вопросов – поиска путей развития отечественной науки в менявшейся социально-политической системе и устойчивости развития человеческой цивилизации. И его ответы на эти вызовы являют нам показательный пример настоящего человека, ученого и гражданина.Не раскачивая и не обостряя до крайности и без того непростые проблемы, В. А. Коптюг стремился шаг за шагом, результат за результатом продвигать роль науки в обществе, невзирая на разрушительную динамику социально-экономических процессов, которые в нашей стране стремительно приобретали необратимый характер. Что касается глобальных проблем устойчивого развития, то как химик-органик Валентин Афанасьевич отдавал себе ясный отчет в том, какие страшные последствия влечет за собой расточительное использование природного и климатического потенциала планеты Земля.В лихие 1990-е голос Валентина Афанасьевича и единомышленников был услышан – был принят нормативный документ высокого уровня о принципах устойчивого развития1. К сожалению, во многом он так и остался формальным – эффективное решение реальных проблем в его русле вот уже столько лет задерживается из-за неустойчивости трансформационных социально-экономических процессов, порожденных бездумным следованием принципам и постулатам неолиберальной экономики. Одно из последствий этого – безусловное доминирование в экономической жизни России крупных и крупнейших монополий, бизнес-приоритеты которых лишь в малой степени совпадают с интересами общества и, тем более, его устойчивого эколого-, социально-, экономического функционирования и развития (последнее очень ярко проявилось в текущем году при обсуждении с собственниками металлургических компаний ценовой политики в ходе реализации важнейших инфраструктурных проектов страны).Интересно сравнить подходы к решению социально-экономических проблем России двух выдающихся ученых естественно-научного направления – академиков А. Д. Сахарова и В. А. Коптюга.В свое время А. Д. Сахаров тоже осознал важность учета глобальной повестки при решении стоящих перед страной проблем. К этим выводам его привело не только осознание разрушительной силы (термо) ядерного оружия, но и сходство процессов развития производственно-экономических систем в современном мире. Как известно, видение данного сходства вызвало к жизни теорию конвергенции – или «сращивания» социализма и капитализма в некоторую единую систему, заимствующую их лучшие черты. Одним из ярких представителей этой теории был известный американский экономист Д. К. Гэлбрэйт: «Я пришел к выводу о широкой общности промышленных систем социалистического и несоциалистического мира. Нет особой разницы между контролем со стороны владельцев капиталистов и контролем государства… Общее между крупными предприятиями в обеих системах состоит в неизбежности коллективного руководства и принятия решений на основе знаний большого числа участников – специалистов»2.Глубокое знание законов мироздания привело обоих ученых к пониманию общности и целостности мира. Однако при этом их пути достижения связи с практикой были весьма различны. У Андрея Дмитриевича при отсутствии восприимчивой среды превалировали индивидуальные попытки привлечь внимание общественности страны к указанным проблемам, в то время как у Валентина Афанасьевича была возможность продвижения глобальной повестки устойчивого развития в практику обновленной российской государственности.К сожалению (как это очень часто бывало в истории Отечества), многим замыслам и подходам, которые могли бы стать основой реализации в России принципов устойчивого развития, пока не суждено воплотиться в реальную жизнь. Слишком значителен круг нерешенных вопросов и проблем – от темпов развития альтернативной энергетики до учета реальных прав коренных народов Севера.В последнем случае так же, как и в ситуации с принципами устойчивого развития имеется развитая нормативно-правовая база3, нормы которой, увы, в жизни оказываются практически не востребованными. Это порождает ситуации, подобные той, что представлена на страницах настоящего номера (статья Е. В. Потравной), а именно: «…проведение этнологической экспертизы последствий такой аварии следует рассматривать в системе мер по защите прав и законных интересов малочисленных народов, возмещению причиненного их родовым общинам реального ущерба и упущенной выгоды». На наш взгляд, подобная экспертиза имеет чрезвычайный характер и не может рассматриваться как основа системы защиты и обеспечения прав коренных народов Севера в части ведения традиционного образа жизни.Во многом аналогичная ситуация и с возможностью влияния жителей крупных городов на формирование направлений их развития. Так, в случае г. Красноярска «…без осмысленных и понятных населению действий по исправлению сложившегося положения трудно ждать, что молодежь будет стремиться остаться жить в родных регионах, даже при наличии качественных и достойно оплачиваемых рабочих мест» (статья А. И. Пыжева, Р. А. Шарафутдинова и Е. В. Зандер).Тем временем мир не стоит на месте – набирают силу и темпы процессы очередного энергоперехода, само понимание необратимости которых в нашей стране с трудом пробивает себе дорогу, не говоря уже о действенной реакции на грядущие изменения. Речь здесь идет не только о развитии низкоуглеродной энергетики и повышенном внимании к вопросам охраны окружающей среды, но также и о разработке иных подходов к взаимодействию экономических агентов, к процессам трансграничной торговли и сотрудничества, о другой роли человека – носителя новых знаний и инициатив.Так, например, в случае водородной энергетики «это необходимость принятия долгосрочных дорогостоящих инвестиционных решений в ситуации, когда объективные вероятностные стоимостные оценки в отношении перспектив отдельно взятых проектов и отрасли в целом практически невозможны» (статья С. Ю. Ковалева и И. Ю. Блам). Обоснование и принятие подобных решений – прерогатива «широкого круга участников – специалистов» и при этом основным критерием выбора подобных альтернатив является отнюдь не высокая текущая маржинальная доходность.Разные страны идут в русле энергоперехода – глобальной экологической и низкоуглеродной повестки. Наиболее динамично продвигаются в этом направлении государства Западной Европы. Во многом это объясняется активным участием институтов гражданского общества на всех стадиях подготовки и реализации решений (см. статью Н. Н. Пусенковой). Об этом свидетельствует, например, то, что 26 мая Окружной суд в Гааге (Нидерланды) вынес решение, обязывающее компанию Royal Dutch Shell «снизить совокупные выбросы CO2 всей группы компаний Shell не менее чем на 45% к 2030 г. по сравнению с 2019 г. посредством установления соответствующей корпоративной политики группы компаний Shell»4. По-своему развиваются события и в США – администрация Дж. Байдена приостановила на неопределенное время все новые нефтегазовые проекты в Арктике5.В этих условиях России предстоит нелегкий выбор – и по уму, и по совести. С одной стороны, – рациональное формирование собственной эффективной повестки ответа на глобальные вызовы, а с другой – соотнесение всех шагов и действий с совестью – ответственностью за условия жизни ныне живущих и будущих поколений россиян. Как это делать нам показали наши выдающиеся академики.1 Указ Президента Российской Федерации от 01.04.1996 г. № 440. О Концепции перехода Российской Федерации к устойчивому развитию. URL: http://www.kremlin.ru/acts/bank/91202 Гэлбрэйт Джон К. Жизнь в наше время. Воспоминания / Общая редакция и предисловие С. М. Меньшикова. М.: Прогресс, 1989. 405 с. [С. 263].3 Кряжков В. А. Коренные малочисленные народы в российском праве. М.: Норма, 2010. 560 с.4 Конопляник А. А. Судебный прецедент Shell // Ведомости. 2021. 6 июня.URL: https://www.vedomosti.ru/opinion/articles/2021/06/09/873466-sudebnii-pretsedent-shell?utm_campaign=newspaper_9_6_2021&utm_medium=email&utm_medium=email&utm_source=vedomosti%3Futm_campaign%3Dnewspaper_9_6_2021&utm_source=vedomosti5 Alan Kovski. Biden administration stalls ANWR oil work, possibly for years. Jun 2nd, 2021https://www.ogj.com/general-interest/government/article/14204477/biden-administration-stalls-anwr-oil-work-possibly-for-years?utm_source=OGJ+Daily&utm_medium=email&utm_campaign=CPS210602040&o_eid=3445H6683990G1B&rdx.ident%5Bpull%5D=omeda%7C3445H6683990G1B&oly_enc_id=3445H6683990G1B Главный редактор «ЭКО» КРЮКОВ В.А.

Милан Благојевић, доктор правних наука, судија Окружног суда уБањој Луци, ванредни професор Универзитета за пословни инжењеринги менаџмент, ангажовани интелектуалац патриотске провенијенције, не-обична и несваки-дшња је личност и стваралац у сфери којом се преданопрофесионално бави дуже од двије деценије. Он није само судија којирутински отаљава свој посао без уношења у и посвећености „предмети-ма“ којима се бави, нити је стандардни професор правне групе предмета,од уставног, управног до кривичног права, који једва чека да испредајеоно што је на дневном „менију“, а што су неки други аутори одавно већукоричили у обавезујућу уџбеничку и приручничку литературу и тра-же од студената да по њој припремају и полажу испите. Не, Благојевићје креативни истраживач правни(чки)х феномена и писац заним-љивихтекстова о темама које нису одвећ експлоатисане у српској правној и,шире, друштвеној мисли.

Најтежа кривична дјела, међу којима су разбојништва иразбојничке крађе као традиционални облици насилних имовинскихделиката, у бићу свог дјела инволвирају директан умишљај као обликсвјесне и вољне управљености учиниоца на проузроковање посљедицена имовини другог лица уз употребу силе или квалификоване пријетње,а у намјери прибављања противправне имовинске користи. Ова намјерамора да постоји на страни учиниоца у моменту предузимања радњеизвршења кривичног дјела, те представља унутрашњи покретач, мотив,подстицај учиниоца на предузимање своје радње према одређеномобјекту, у остварењу одређеног циља. Инспирацију за писање рада овеврсте створиле су измјене и допуне у Кривичном закону РепубликеСрпске из 2013. године, у којем је мржња дефинисана као побуда заизвршење кривичних дјела, те је мотивисаност мржњом уведена каоелемент бића кривичног дјела разбојништва у његовом квалификованомоблику, те су на основу тога предвиђене посебне казне за учиниоце овихкривичних дјела уколико су она учињена из мржње. Сходно наведеном,мотивисаност мржњом приликом извршења кривичног дјеларазбојништва представља основни проблем истраживања овог рада, акроз детаљну анализу пресуде Окружног суда Бања Лука, указаћемо даје мржња доминантан и основни мотив учиниоца у времену извршењакривичног дјела.

Дисертацію присвячено визначенню місця окружних адміністративних судів у системі суб’єктів адміністративного права та обґрунтуванню пропозицій щодо вдосконалення їх адміністративно-правового статусу. У науковій праці дістали подальшого розвитку історико-правові аспекти становлення та розвитку окружних адміністративних судів на території України, зокрема, виокремлено такі періоди: 1-й період – перебування українських земель у складі інших держав та усвідомлення необхідності створення суб’єктів, уповноважених розглядати публічно-правові спори; 2-й період (із 1917 р. на українських землях, які входили до складу Російської імперії, та 1918 р. на землях, що перебували в Австро-Угорській імперії, до 1920 р.) – реалізація ідеї створення самостійних адміністративних судів; 3-й період (із 1920 р. до 24 серпня 1991 р.) – становлення адміністративних судів за часів радянської влади; 4-й період (із 24 серпня 1991 р. до сьогодні) – розвиток системи адміністративних судів за часів незалежності України. Наголошується, що місце окружних адміністративних судів у системі судоустрою України визначається відповідністю їх організації та діяльності як важливої частини механізму державного захисту прав і свобод людини та громадянина принципам територіальності, спеціалізації та інстанційності, а в системі суб’єктів адміністративного права обумовлюється їх можливістю бути суб’єктом різних за метою й завданнями адміністративно-правових відносин. Дістали подальшого розвитку характеристика правового регулювання діяльності окружних адміністративних судів та місце адміністративно-правового регулювання в ньому. Класифікуються джерела адміністративно-правового регулювання діяльності окружних адміністративних судів: 1) за місцем актів, у яких вони закріплені в ієрархії національного законодавства, – закони, підзаконні акти, акти органів суддівського самоврядування та внутрішньо-оперативні акти; 2) за напрямками адміністративної діяльності окружних адміністративних судів на акти, що регламентують: а) організаційно-управлінські питання: створення та ліквідація окружних адміністративних судів; регламентування повноважень суддів, які займають адміністративні посади; б) кадрові питання; в) особистий прийом громадян; г) доступ до публічної інформації; ґ) здійснення контролю за законністю діяльності співробітників суду і забезпечення їх безпеки тощо. Акцентується на тому, що окружні адміністративні суди мають загальний правовий статус, що визначає їх правове становище безпосередньо як органу судової влади, і спеціальний правовий статус, що визначає положення останніх як суб’єкта адміністративних правовідносин. Крім того, окружні адміністративні суди наділені індивідуальним правовим статусом, яким є статус кожного окружного адміністративного суду. Пропонується під адміністративно-правовим статусом окружних адміністративних судів розуміти похідне та невід’ємне від основного правового статусу як органу судової влади правове становище окружного адміністративного суду в адміністративно-правових відносинах, що визначається сукупністю нормативно визначених, взаємопов’язаних і гарантованих державою елементів: метою, завданнями, функціями компетенцією, організаційною та внутрішньою структурою, юридичними гарантіями, юридичною відповідальністю окружного адміністративного суду, обумовлює межі його поведінки та взаємозв’язок з іншими учасниками таких відносин. Розмежовується адміністративна юрисдикція та компетенція окружних адміністративних судів. З’ясовано зміст поняття «компетенція окружних адміністративних судів» та виділено: 1) основну компетенцію – права та обов’язки безпосередньо суддів щодо вирішення публічно-правового спору та здійснення судового контролю; 2) допоміжну компетенцію – права та обов’язки голови суду, керівника апарату суду щодо організаційного, кадрового, фінансового забезпечення діяльності суду. Удосконалюється поняття «адміністративно-правові відносини в діяльності окружних адміністративних судів» та виокремлюються їх ознаки: 1) публічно-правовий характер відносин; 2) їх метою є організаційне забезпечення діяльності суду; 3) виникають, змінюються та припиняються на підставі норм адміністративного законодавства; 4) обов’язковим є додержання принципу незалежності та самостійності судів у таких відносинах; 5) можливість їх класифікації: а) за сферою виникнення: внутрішньоорганізаційні (внутрішньоапаратні) та зовнішньоорганізаційні відносини; б) за змістом: відносини щодо кадрового (публічно-службові відносини), фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності судів, щодо розгляду звернень громадян; в) за характером взаємозв’язків між суб’єктами: субординаційні, реординаційні, координаційні; г) залежно від змісту владних повноважень суб’єктів: горизонтальні й вертикальні. Наводяться приклади кожного виду адміністративно-правових відносин у діяльності окружних адміністративних судів та наголошується, що одні й ті самі адміністративно-правові відносини можуть бути одночасно декількох видів. Класифікуються моделі організації та діяльності адміністративних судів у Франції, Німеччині, Італії, Великій Британії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії, Австралії, Мексиці, США за: 1) наявністю судових і квазісудових адміністративних органів; 2) місцем органів адміністративної юстиції в механізмі держави; 3) кількістю рівнів адміністративних судів; 4) обсягом повноважень адміністративних судів; 5) спеціалізацією адміністративних судів тощо. Визначається, що юридичними гарантіями діяльності окружних адміністративних судів як суб’єктів адміністративного права є встановлені та забезпечені державою, за допомогою норм права, юридичні засоби, які визначають умови і порядок реалізації окружним адміністративним судом наданого йому адміністративно-правового статусу у відносинах з іншими суб’єктами з метою створення умов для відправлення адміністративного судочинства, а також всебічну охорону та захист адміністративно-правового статусу таких судів, зокрема: 1) належне організаційне, фінансове, матеріальне, інформаційне забезпечення їх діяльності; 2) створення умов для розвитку інформаційних технологій у їх діяльності; 3) впорядкування на законодавчому рівні взаємозв’язків між судом та іншими суб’єктами; 4) врегулювання процедури обрання суддів на адміністративні посади, звільнення з них і притягнення до відповідальності; 5) запровадження єдиного механізму оцінювання роботи суду без втручання у сферу управління правосуддям. Розкриваються особливості оцінювання роботи суду, яке має базовий та комплексний рівні оцінювання, показники яких визначені рішенням Ради суддів України, та аналізу діяльності суду, показники для проведення якого закріплені наказом Державної судової адміністрації України. Визначається, що недоліком оцінювання роботи суду за базовими показниками є відсутність серед них показників, які стосуються судового адміністрування, що наразі охоплюються комплексним оцінюванням. Наголошується на необхідності вдосконалити Методику аналізу діяльності судів, затверджену Наказом Державної судової адміністрації України № 286 від 07.06.2018 р. Сформульовано пропозицію доповнити зміст Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 р. нормою про оцінювання роботи суду та аналіз діяльності суду, оскільки про жодну з них у зазначеному акті мова не йде. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, на основі вивчення та узагальнення наукових підходів, положень чинного законодавства України і практики його реалізації, визначити особливості окружних адміністративних судів у системі суб’єктів адміністративного права, існуючі недоліки правового регулювання діяльності останніх та напрямки їх усунення. Теоретична в практична цінність висновків та положень дисертації підтверджується тим, що вони можуть бути використані: 1) для подальшого вивчення місця окружних адміністративних судів у системі суб’єктів адміністративного права; 2) для вдосконалення практичної діяльності окружних адміністративних судів як суб’єктів адміністративного права; 3) під час проведення занять та підготовки навчально-методичної літератури з дисциплін «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи».
The dissertation is devoted to determining the place of district administrative courts in the system of subjects of administrative law, as well as justification of proposals for improving their administrative and legal status. The historical and legal aspects of formation and development of district administrative courts on the territory of Ukraine were further developed in the scientific work, in particular, the following periods have been singled out: 1st period – stay of Ukrainian lands in other states and awareness of the need to create subject; 2nd period (from 1917 on the Ukrainian lands, which were part of the Russian Empire, and 1918 on the lands that were in the Austro-Hungarian Empire until 1920) – the implementation of the idea of creating independent administrative courts; 3rd period (from 1920 to August 24, 1991) - the formation of administrative courts during the Soviet era; 4th period (from August 24, 1991 to the present) – the development of the system of administrative courts since the independence of Ukraine. It is emphasized that the place of district administrative courts in the judicial system of Ukraine is determined by the compliance of their organization and activities as an important part of the mechanism of state protection of human and civil rights and freedoms, the principles of territoriality, specialization and instance, and in the system of subjects of administrative law is determined by their ability to be the subject of different administrative and legal relations in terms of purpose and tasks. The characteristic of legal regulation of activity of district administrative courts and a place of administrative and legal regulation in it has received further development in work. Sources of administrative and legal regulation of district administrative courts are classified: 1) by the place of acts in which they are enshrined in the hierarchy of national legislation – laws, bylaws, acts of judicial self-government and internal operational acts; 2) in the areas of administrative activity of district administrative courts on acts regulating: a) organizational and administrative issues: creation and liquidation of district administrative courts; regulation of the powers of judges holding administrative positions; b) personnel issues; c) personal reception of citizens; e) access to public information; d) exercising control over the legality of the activities of court employees and ensuring their safety, etc. Emphasis is placed on the fact that district administrative courts have a general legal status, which determines their legal status directly as a judicial body and a special legal status, which determines the position of the latter as a subject of administrative legal relations. In addition, district administrative courts are endowed with an individual legal status, which is the status of each district administrative court. It is proposed to understand the administrative and legal status of district administrative courts as a derivative and inseparable from the basic legal status as a judicial body, the legal status of the district administrative court in administrative and legal relations, determined by a set of normatively defined, interrelated and state guaranteed elements: purpose, tasks, functions, competence, organizational and internal structure, legal guarantees, legal responsibility of the district administrative court, specifies the limits of its behavior and the relationship with other participants in such relations. The administrative jurisdiction and competence of district administrative courts are distinguished. The meaning of the concept “competence of district administrative courts” is clarified and the following is singled out: 1) the main competence – the rights and responsibilities of judges directly in resolving public law disputes and judicial control; 2) auxiliary competence – the rights and responsibilities of the chairman of the court, the head/staff of the court regarding the organizational, personnel, financial support of the court. The definition of the concept of “administrative-legal relations in the activities of district administrative courts” is improved and their features are distinguished: 1) public-law nature of relations; 2) their purpose is to provide organizational support to the court; 3) arise, change and terminate on the basis of administrative legislation; 4) it is obligatory to observe the principle of independence and autonomy of courts in such relations; 5) the possibility of their classification: a) by area of origin of internal organizational (internal hardware) and external organizational relations; b) in terms of content: relations on personnel (public-service relations), financial, logistical support of courts, on consideration of citizens' appeals; c) by the nature of the relationship between the subjects: subordination, reordination, coordination; d) depending on the content of the powers of the subjects: horizontal and vertical. Examples of each type of administrative-legal relations in the activity of district administrative courts are given and it is emphasized that the same administrative-legal relations can be several types at the same time. Models of organization and activity of administrative courts in France, Germany, Italy, Great Britain, the Netherlands, Finland, Switzerland, Australia, Mexico, the USA are classified on: 1) the presence of judicial and quasi-judicial administrative bodies; 2) the place of administrative justice bodies in the mechanism of the state; 3) the number of levels of administrative courts; 4) the scope of administrative courts powers; 5) the specialization of administrative courts. It is determined that the legal guarantees of the district administrative courts as subjects of administrative law are established and provided by the state, with the help of law, legal means that determine the conditions and procedure for implementation by the district administrative court of its administrative and legal status in relations with other entities, in order to create conditions for administrative proceedings, as well as comprehensive protection and defense of the administrative and legal status of such courts, in particular: 1) proper organizational, financial, material, information support of their activities; 2) creating conditions for the development of information technology in their activities; 3) regulation at the legislative level of relations between the court and other entities; 4) regulation of the procedure for electing judges to administrative positions, dismissal from them and bringing to responsibility; 5) introduction of a single mechanism for court work evaluating without interfering in the field of justice management. The peculiarities of the court work evaluation, which has basic and complex levels of evaluation, the indicators of which are determined by the decision of the Council of Judges of Ukraine and court performance analysis, the indicators for which are fixed by order of the State Judicial Administration of Ukraine, are revealed. It is determined that the disadvantage of court work evaluating on the basis of basic indicators is the lack of indicators related to judicial administration, which are currently covered by a comprehensive evaluation. Emphasis is placed on the need to improve the Methodology of Analysis of Courts approved by the Order of the State Judicial Administration of Ukraine № 286 of June 7, 2018. A proposal has been made to supplement the content of the Law of Ukraine “On the Judiciary and the Status of Judges” of June 2, 2016 with a norm on the evaluation of the work of the court and analysis of court activities, as none of them is mentioned in this act. The scientific novelty of the obtained results is that the dissertation is one of the first attempts to comprehensively, based on the study and generalization of scientific approaches, provisions of current legislation of Ukraine and practice of its implementation, to determine the features of district administrative courts in the system of administrative law, the existing shortcomings of the legal regulation of their activities and ways to eliminate the latter. The theoretical and practical significance of the conclusions and provisions of the dissertation lies on the fact that they can be used: 1) for further study of the place of district administrative courts in the system of subjects of administrative law; 2) to improve the practical activities of district administrative courts as subjects of administrative law; 3) during classes and preparation of educational and methodical literature for the courses “Administrative Law”, “Judicial and law enforcement agencies”.

Наділення органів держави компетенцією є однією з передумов ефективності використання можливостей держави в керівництві суспільно-політичними процесами. Чим вірніше визначена компетенція органу, тим злагодженіше працює державний апарат, ефективніше використовуються правові, організаційні та інші засоби для вирішення завдань суспільного розвитку. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року (частина 3 статті 21) визначає, що окружні адміністративні суди є місцевими адміністративними судами [1]. Бояринцева М. А. надаючи характеристику адміністративного суду як суб’єкта права загалом та адміністративного права зауважує, що правовий статус адміністративного суду є узагальнюючим поняттям, яке охоплює декілька складових, ключовим серед яких є правосуб’єктність. У свою чергу правосуб’єктність включає адміністративно процесуальну правоздатність та процесуальну дієздатність. Водночас саме компетенція визнається складовою правосуб’єктності [2, с. 74].

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018. У дисертації здійснено першу в юридичній науці спробу дослідження питання організації та функціонування Київської судової палати в державному механізмі Російської імперії з 1880 до 1917 року, що є важливим для розуміння усіх аспектів проведення судової реформи в Російській імперії в цілому. У роботі охарактеризовано історіографію проблеми та джерельну базу дослідження; розглянуто процес створення Київської судової палати в ході реформи 1864 року; проаналізовано основні функції Київської судової палати; охарактеризовано діяльність судових установ на території округу Київської судової палати; досліджено питання кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Київської судової палати; проаналізовано діяльність Київської судової палати з розгляду цивільних та кримінальних справ; висвітлено питання здійснення нагляду за судами та посадовими особами Київської судової палати, а також сформульовано теоретичні положення, висновки і пропозиції щодо використання історико-правового досвіду функціонування Київської судової палати в сучасних умовах.