Добірка наукової літератури з теми "Об’єкт біологічного походження"

Досудове розслідування злочинів проти життя й здоров’я людини, проти громадської безпеки та багатьох інших злочинів не можна уявити без використання слідчим знань у галузі судової медицини. Вод- ночас установлення тяжкості тілесних ушкоджень та причин настання смерті зумовлює потребу обов’язкового залучення стороною обвинувачення експерта для проведення судово-медичної експертизи. Об’єктом судово- медичної експертизи часто стають трупи не встановлених осіб, серед яких трапляються тіла у стані виразної гнильної трансформації, обвуглювання, скелетування, розрізнені фрагменти людських тіл тощо. Одним із головних питань, що ставиться експерту – судовому медику на вирішення, є ідентифікація особи, де вели- ке значення для проведення дослідження й отримання правильних результатів має застосування біологічних методів. Певну роль у цьому процесі відіграють інтеграція і диференціація суміжних галузей знань, а саме криміналістики, біології та судової медицини, що в сукупності покликані сприяти об’єктивізації процесу досудового розслідування, підвищенню статусу слідів та окремих об’єктів біологічного походження як необ- хідних елементів доказової бази. Від результатів таких експертиз залежить правильність прийнятих органом досудового розслідування та судом рішень. У кримінальних провадженнях про вбивства, терористичні акти, завдання тілесних ушкоджень та вчинення інших злочинів, пов’язаних із ушкодженням тіла людини пошуки слідчого під час проведення огляду місця події, оглядів предметів, приміщень спрямовані насамперед на виявлення слідів крові та інших слідів біологічного походження, що, як правило, у значній кількості утворюються у певних місцях і на різноманітних об’єктах під час вчинення та приховування таких злочинів. Зазначені сліди можуть бути виявлені на ґрунті, стінах приміщен- ня, меблях та інших предметах, у пазах між дошками чи плитами підлоги, на знаряддях завдання ушкоджень чи травми, на предметах одягу чи взуття тощо. Об’єкти біологічного походження та предмети з їх слідами доволі часто використовуються як джерела орієнтовної та доказової інформації. Вони дають змогу висунути обґрунто- вані версії щодо характеру події, відтворити обстановку, в якій було скоєно злочин, значно звузити коло осіб, які можуть бути причетні до його вчинення, а в окремих випадках – встановити конкретну особу, яка скоїла злочин, або виключити певну особу з числа підозрюваних. За певних обставин завдяки використанню відомостей про об’єкти біологічного проходження вдається встановити особу потерпілого, якщо вона залишається невідомою на момент початку розслідування. Якщо особу підозрюваного або потерпілого не встановлено, коли справжні відомості про таких осіб при- ховуються або спотворюються навмисно, потужним інструментом отримання важливої доказової інформа- ції може виступати генетична ідентифікація особи. Процедура судово-медичної ідентифікації особи полягає у встановленні тотожності невідомого живого чи померлого індивідууму з конкретною і відомою орга- нам досудового розслідування людиною. Індивідуальність об’єктів матеріального світу, їх взаємозв’язок та взаємозалежність, об’єктивний характер змін та відносна сталість є передумовами, котрі визначають можливість ідентифікації різних об’єктів матеріального світу загалом і людини зокрема. Задля цього для ідентифікації людини як об’єкта живої природи використовують біологічні методи досліджень, засновані на вивченні довгої полімерної молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) – одного з двох типів при- родних нуклеїнових кислот, що забезпечує зберігання й передачу наступним поколінням нащадків генетич- ної програми розвитку та функціонування людини як живої істоти. Розшифровку структури ДНК вчені здій- снили ще у 1953 р., що стало одним з поворотних моментів в історії біології. З часом ці дослідження стали в нагоді криміналістам та судовим медикам, які встановлювали обставини вчинення злочинів та причетних до них осіб. Сучасна технологія криміналістичного ДНК-аналізу дає змогу досліджувати майже всі тканини та біологічні рідини людського організму. Нині досягнуті суттєві результати щодо дослідження біологічних слідів і навіть тих, які зазнали негативного впливу факторів зовнішнього середовища, а саме фізичних, хімічних і біологічних, або піддалися частковій деградації. Застосування молекулярно-генетичних дослі- джень дає змогу швидко та ефективно ідентифікувати постраждалих та провести реконструкцію обста- вин події у разі надзвичайних ситуацій з великою кількістю людських жертв, зокрема нещасних випадків, авіакатастроф, терористичних актів, бойових дій. Знання таких можливостей судово-медичної експертизи слідчими, прокурорами, адвокатами, суддями, уміння збирати матеріали для проведення експертних досліджень, формулювати запитання експерту та оцінювати отримані ним висновки має велике значення для зби- рання та оцінювання доказів у кримінальному проваджені, а також їх використання в інтересах здійснення справедливого правосуддя.

Наукова стаття присвячена дослідженню правової природи кріоконсервованих людських ембріонів in vitro. Обґрунтовується позиція, згідно якої заморожені ембріони людини є особливими об’єктами цивільних прав. Аналізується американська та європейська судова практика у справах, предметом розгляду яких було право на розпорядження кріоконсервованими ембріонами. У статті проаналізовано нормативно-правові акти у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, згідно яких ембріони in vitro належать до біологічного матеріалу. У зв’язку з цим вивчаються наукові роботи, які стосуються дослідження біологічного / анатомічного матеріалу як об’єкту цивільних правовідносин. У зв’язку з тим, що метод отримання біологічного / анатомічного матеріалу полягає у вилученні з організму людини (живої чи мертвої), який не застосовується щодо ембріонів in vitro, що створюються поза людським організмом, виникає обґрунтований сумнів в охопленні кріоконсервованих ембріонів поняттям «біологічного матеріалу». Визначається, що після перенесення кріоконсервованого ембріону до порожнини матки, він починає свій внутрішньоутробний розвиток і втрачає ознаки об’єкта права. Окрему увагу приділено дослідженню можливості розпорядження замороженими ембріонами in vitro шляхом їх донації іншим особам при лікуванні безпліддя. Розглянуто питання зберігання кріоконсервованих ембріонів у кріобанку протягом терміну, який визначається за домовленістю між пацієнтами та закладом охорони здоров’я. З’ясовано, що у випадку закінчення встановленого терміну заклад охорони здоров’я припиняє зберігання заморожених ембріонів, що призводить до їх загибелі, тому відмова пацієнтів від продовження зберігання таких ембріонів по суті означає визначення їх юридичної долі шляхом знищення, хоча законодавство прямо не передбачає такої можливості для учасників застосування допоміжних репродуктивних технологій. Обґрунтовується обмежена оборотоздатність кріоконсервованих ембріонів in vitro з огляду на їх особливий характер і біологічне походження та обмежений суб’єктний склад осіб, яким вони можуть належати (лише пацієнтам-власникам гамет, з яких вони були створені, або безплідним особам-реципієнтам, яким донорами було надано свої заморожені ембріони для використання у програмах лікування безпліддя).

Лікарські рослини є важливим джерелом біологічно активних речовин, які широко застосовують-ся у різних галузях виробництва, насамперед, фармацевтичному. З огляду на зростання частки лі-карських препаратів рослинного походження, попит у світі на рослинну сировину невпинно зростає. Найважливішою проблемою в лікарському рослинництві є якість вирощеної продукції, і тут вразли-вою ланкою технології є пошкодження рослин хворобами й ураження шкідниками, що призводить до необхідності розробити певну систему захисту. Найбільш відчутні господарські втрати лікарської сировини спричинюють борошнисторосяні та іржасті гриби, збудники кореневих гнилей і плямисто-стей (філостіктоз, рамуляріоз, антракноз, септоріоз, церкоспороз та інші). Ураження ними рослин призводить до зниження вмісту біологічно активних діючих речовин (ефірних олій, полісахаридів, флавоноїдів, оксикоричних кислот тощо). Істотний вплив на схожість і розвиток рослин має насін-нєва інфекція, тому важливим елементом у технології вирощування лікарських рослин є фітоекспе-ртиза насіння на наявність шкідливої мікрофлори. Аналіз наукових джерел щодо фітопатогенного стану плантацій лікарських рослин вказує на необхідність пошуку нових підходів до їх захисту від збудників хвороб, що сприятиме поліпшенню якості лікарської рослинної сировини. Узагальнення да-них вивчення впливу біопрепаратів на об’єкти цільового використання та об’єкти захисту – лікарсь-кі рослини – показало ефективність використання мікроорганізмів у боротьбі з патогенами рослин. Тривалий час з метою контролю за поширенням і розвитком патогенів використовували біофунгіци-ди. Основними механізмами контролю вважалися мікопаразитизм, антибіоз і боротьба за ресурси і простір. Останні дослідження свідчать, що їх застосування включають індуковану системну або локальну резистентність рослин. Більшість біофунгіцидів містять спори і міцелій грибів (штами Trichoderma ssp.) або спори і продукти метаболізму бактерій (Pseudomonas aureofaciens, P. fluorescens, Bacillus subtilis). У системі біологічного захисту лікарських рослин активно вивчають-ся препарати різного спрямування, серед яких стимулятори росту, імуномодулятори та індуктори стійкості. Через суворі вимоги до якості лікарської рослинної сировини зменшився асортимент фун-гіцидів у захисті лікарських рослин, альтернативою яким є біопрепарати. Однак їх активне випро-бування проводиться лише на економічно рентабельних культурах (зернових, овочевих, плодових) та на обмеженій кількості видів лікарських рослин. Вважаємо за доцільне активізувати дослідження в напрямі біоконтролю за хворобами лікарських рослин.

Висвітлено проблему контамінації (забруднення об’єктів біологічного походження чужорідною ДНК, яка може призвести до помилкових результатів і відповідно позначитися на результатах досудового розслідування), що виникає під час молекулярно-генетичних досліджень. Сформульовано поняття контамінації. Структуровано джерела її виникнення, виокремлено види. Наголошено на потенційно небезпечних джерелах виникнення контамінації. Описано способи її виявлення та запобігання їй. Запропоновано засоби контролю контамінації, що дають змогу запобігти отриманню псевдопозитивних і псевдонегативних результатів під час встановлення генетичних ознак людини. Розроблено алгоритми застосування методів запобігання виникненню контамінації, її виявлення та усунення, які, убачається, є ефективними інструментами для якісного опрацювання експертами-біологами об’єктів дослідження. Також розроблено рекомендації щодо заходів контролю виникнення контамінації до, під час і після молекулярно-генетичного дослідження.Ключові слова: контамінація; лабораторія; молекулярно-генетичне дослідження; дезоксирибонуклеїнова кислота.

У всьому світі існують проблеми із задоволенням потреб населення в продуктах харчування, що містять білок, особливо тваринного походження. Великий інтерес з наукової точки зору, являє собою вторинна колагенвмістна сировина, але в харчовій промисловості її використання обмежено, що пов’язано з поганою її засвоюваністю та переварюванням. Наразі виробництво рибної продукції супроводжується утворенням великої кількості вторинної білоквмісної сировини (кістки, плавники, шкіра, луска, нутрощі і т.д.), що становить від 30 до 70% від маси вихідної сировини. Невраховані джерела і практичний досвід дають змогу збільшити потенціал даної сировини на 30%. Найбільш перспективним і безпечним направленням модифікації коллагена є біомодифікація з розщепленням ковалентних зв’язків, яка підвищує його біологічну цінність і доступність дієвості харчових ферментів людини. Комбінування натуральних колагенових біологічно активних речовин у складі кулінарної продуцкції з іншими цінними поживними речовинами (вуглеводами, вітамінами, мінералами та ін.) з метою досягнення синергічного ергогенного ефекту надасть можливість істотно розширити асортимент кулінарної продукції, цільову аудиторію і ефективність застосування в харчових технологіях У науковому дослідженні представлена оцінка фармакологічної цінності гідролізату колагену отриманого шляхом біомодифікації вторинної рибної сировини. Виявлено, що отриманий гідролізат колагену здатен перетравлюватись в організмі на рівні 66,4%. Результати біохімічної та морфологічної оцінки щурів показало, що введення до їх раціону гідролізату колагену в кількості 2% сприяє розвитку внутрішніх органів щурів, відновлює транспорт тригліцеридів, підсилюється імуностимулююча і гепатотропна дії, а також остеотропний ефект. Введення гідролізату колагену до неповноцінного корму щурів сприяло посиленню синтезу кісткової тканини, що доведено збільшенням маси і об’єму кісток. Також, при проведенні дослідження виявлена значна мінералізація кісток щурів, в раціон яких було введено гідроліт колагену, за рахунок чого збільшилася щільність кісток.

Мета роботи. Зипразидон широко використовують для лікування як позитивних, так і негативних симптомів шизофренії. При передозуванні чи комбінуванні його з лікарськими засобами, що викликають пролонгацію інтервалу QT, спостерігається кардіотоксична дія препарату. Серцево-судинні порушення, що виникають при цьому, нерідко стають причиною летальних випадків. Тому метою роботи було розробити оптимальні умови виділення та визначення зипразидону в біологічному матеріалі для експрес-діагностики отруєнь даним препаратом.Матеріали і методи. Виділення зипразидону із об’єктів біологічного походження проводили сумішшю ацетонітрил – 70 % перхлоратна кислота (1:1) з наступною рідинною екстракцією препарату хлороформом (рН 11). Для очистки екстрактів із біологічних проб застосовували картриджі для твердофазної екстракції Strata X 30 mg (Phenomenex). Ідентифікацію та кількісне визначення зипразидону в етанольних розчинах та екстрактах із біологічного матеріалу проводили методом спектрофлуориметрії. Інтенсивність флуоресценції вимірювали на спектрофлуориметрі Hitachi MPF4 (Японія) у кварцових односантиметрових кюветах при 25 °С.Результати й обговорення. Ефективність ізолювання зипразидону з модельних проб печінки водою, підкисленою оксалатною кислотою, є недостатньою - виділено 34 - 36,1 % зипразидону. Кращі результати було одержано при настоюванні біологічного матеріалу з сумішшю ацетонітрил - 70 % перхлоратна кислота (1:1). При цьому було досягнуто ступеня ізолювання зипразидону 71,3 - 74,1 %. Межа кількісного визначення зипразидону запропонованим методом становить 0,15 мкг препарату в 1 г біологічного матеріалу при відносній похибці ± 1,39%. Встановлено, що спектр флуоресценції зипразидону в 96 % етанолі характеризується максимумом збудження при довжині хвилі Лз6= 320 нм та максимумом випромінювання Лем при 400 нм. У межах концентрацій зипразидону від 200 до 800 нг/мл калібрувальний графік описується залежністю Y=0.128xX-5.60078 (r=0,9996), а в діапазоні концентрацій від 0,8 - 40,0 мкг/мл кількісний вміст препарату визначають за рівнянням прямої виду Y=2.55478xX+6.63262 (r=0,9995).Висновки. Розроблено умови ідентифікації та кількісного визначення зипразидону у витяжках із біологічного матеріалу методом флуоресцентної спектроскопії. Розроблений спосіб ізолювання препарату може бути рекомендований для впровадження в роботу судово-медичних експертиз при діагностиці отруєнь зипразидоном.

У статті розглянуто деякі питання стосовно принципів і труднощів виділення ДНК з деяких видів об’єктів, виявлених на місцях злочину при пограбуваннях та крадіжках. Особливу увагу приділено правильному вилученню, пакуванню та подальшому транспортуванню таких речових доказів із збереженням слідів біологічного походження для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи з встановлення ДНК-профілів та встановлення походження цього сліду від конкретної особи. Розглянуто принципи та методи виділення ДНК з об’єктів, що містять невеликі кількості біологічного матеріалу людини і надано деякі пропозиції та рекомендації стосовно вибору відповідних наборів для виділення ДНК з криміналістичних зразків для отримання найбільш якісних розчинів виділеної ДНК, очищених від інгібіторів і сторонніх домішок для забезпечення найбільш якісного отримання ДНК-профілів та сприянню подальшому розкриттю злочинів. Надаються деякі пропозиції та рекомендації стосовно шляхів вирішення відносно принципів виділення ДНК з речових доказів, які містять малу кількість біологічного матеріалу з місць скоєння злочинів та подальшого їх дослідження в умовах лабораторії відповідного напрямку досліджень.

Потреба людини в рослинному білку, перш за все, пов’язана з важливістю надходження амінокислот. Наявність дефіциту принаймні однієї незамінної амінокислоти робить раціон харчування людини неповноцінним, що може стати причиною розвитку ряду патологічних станів організму.Виходячи з цього, одним з актуальних питань сучасної фармації є пошук нових джерел походження рослинних білків та амінокислот, які можна буде застосувати для розширення асортименту вітчизняних біологічно активних добавок і лікарських засобів.Мета дослідження – вивчити якісний склад і кількісний вміст вільних і зв’язаних амінокислот у траві та коренях самосилу гайового (Teucrium сhamaedrys L.) і самосилу гірського (Teucrium montanum L.).Для визначення суми амінокислот використовували методику, запропоновану Штейном і Муром у сучасній модифікації, зі застосуванням автоматичного аналізатора амінокислот моделі ААА Т – 339 (Чехія).Попередньо підготовану наважку сировини розчиняли в цитратному буферному розчині та піддавали аналізу. Розподіл компонентів здійснювали на аналітичній колонці, яку заповнювали катіонітом LG ANВ. Для реєстрації амінокислот використовували метод детекцiї нiнгiдрином.Отримані дані свідчать про наявність у всіх зразках досліджуваної рослинної сировини 18 амінокислот, з яких 7 є незамінними. Найбільша кількість амінокислот міститься у траві Teucrium сhamaedrys L. – 7,161 мг/100 мг. Вміст амінокислот у коренях самосилу гайового та траві самосилу гірського практично однаковий 3,853 мг/100 мг та 3,703 мг/100 мг відповідно. Найменша кількість амінокислот міститься у коренях самосилу гірського – 2,391 мг/100 мг. У найбільшій кількості в рослинній сировині присутні аспарагінова та глутамінова кислоти. Серед переважаючих амінокислот варто відзначити лейцин, гліцин, лізин та аланін, концентрація яких у досліджуваних об’єктах складає 5–10 % від загального вмісту амінокислот.Результати проведених досліджень розширюють існуючі відомості про амінокислотний склад трави та коренів Teucrium сhamaedrys L. і Teucrium montanum L.

Дисертація є комплексним монографічним дослідженням особливостей механізму вчинення зґвалтувань, які знаходять відображення у вигляді криміналістичної характеристики цих злочинів, а також особливостей їх розслідування. На основі аналізу медичної, психологічної, соціологічної і криміналістичної літератури визначено сутність зґвалтувань як злочинів, у яких поєднується біологічне і соціологічне. Біологічний аспект зґвалтування ґрунтується на сексуальності людини, яка є вродженою потребою і функцією людського організму, програму якої закладено на рівні інстинкту. Соціологічний аспект зґвалтування полягає у виході особи за межі «норми» сучасної сексуальної поведінки, що проявляється в ігноруванні вільного волевиявлення іншої особи, застосуванні насильства для задоволення статевої потреби. З об’єктивної сторони зґвалтування проявляється у вчиненні дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи. Відсутність добровільної згоди визначається з урахуванням супутніх обставин, які могли негативно вплинути на волевиявлення особи.