Добірка наукової літератури з теми "Обтяження права власності на земельну ділянку"

Реформування відносин власності на землю, започатковане з набуттям Україною незалежності, торкнулося передовсім відносин власності на землю. Актуаль ність теми дослідження зумовлена тим, що в умовах сучасного реформування земельних відносин у країні та з огляду на активні процеси формування ринку земель важливого теоретичного та практичного значення набувають проблеми правового режиму земельних ділянок, які перебувають у спільній власності. Метою статті є аналіз особливостей процедури виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку з урахуванням ознак, притаманних об’єкту цього права. У статті наголошується, що оновлене вітчизняне земельне законодавство закріпило на рівні спеціальних законів багатосуб’єктність права власності на цей об’єкт. Окремо унормовані відносини права спільної власності на земельну ділянку. Останнім часом актуалізується зацікавленість суб’єктів щодо упорядкування режиму права спільної часткової власності на земельну ділянку, зокрема виникнення такого права з метою здійснення спільної господарської та іншої діяльності. Натомість низка питань, які стосуються підстав і процедури виникнення такого права, залишаються поки що відкритими та потребують окремої уваги. З’ясовано, що об’єктом права спільної часткової власності на земельну ділянку може бути лише єдина земельна ділянка, яка має бути сформована, наприклад, об’єднанням декількох (двох і більше) самостійних земельних ділянок в одну, що належатиме в подальшому декільком співвласникам. Встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку конкретним суб’єктом, тобто трансформація об’єктивного права в суб’єктивне, здійснюється за наявності закріплених у законі підстав, а саме – відповідних юридичних фактів. Право спільної часткової власності на земельну ділянку порівняно з правом такої власності на інші майнові об’єкти характеризується певною специфікою, зумовленою особливістю об’єктно-суб’єктного складу. Презюмується, що правова регламентація відносин права спільної власності на земельну ділянку, зокрема спільної часткової власності на цей об’єкт природи цивільним і земельним законодавством України, зумовлює необхідність визначати співвідношення між відповідними нормами названого законодавства. У цьому разі має йтися про загальне (цивільне) та спеціальне (земельне) законодавство. Саме норми останнього мають здійснювати повне і детальне врегулювання відповідних відносин та визначати правовий режим цієї власності з урахуванням особливостей земельної ділянки як об’єкта права.

22 травня 2018 р. Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі “Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine”, яким визнав, що законодавство України, яке встановлює мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Воно викликало резонанс у суспільстві загалом та в професійному середовищі зокрема, а тому, напевно, спричинить хвилю нових публіцистичних і наукових досліджень на предмет необхідності зняття мораторію. Власне, стаття й буде присвячена питанню забезпечення балансу публічних інтересів та інтересів власника при встановленні мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Метою статті є визначити критерії пропорційності мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення як обмеження права власності відповідно до практики ЄСПЛ. З’ясовано, що законодавство України в частині встановлення мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, однак це не означає, що держава Україна зобов’язана негайно скасувати мораторій та запровадити відкритий ринок сільськогосподарських земель. Натомість держава Україна має вибір: або скасувати мораторій і тим самим усунути втручання у право власності, або зберегти мораторій чи замінити його альтернативними заходами, усунувши при цьому порушення Конвенції. У будь-якому разі Україна повинна прийняти відповідні нормативні акти та (або) застосувати інші загальні заходи для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільськогосподарських земель, з одного боку, і загальними інтересами суспільства, з другого боку, відповідно до принципів захисту майнових прав. Для цього необхідно: 1) усунути правову невизначеність відповідного законодавства шляхом визначення чітких часових меж дії мораторію або інших обмежувальних заходів, які можуть бути запровадженні як його альтернатива; 2) забезпечити співмірність мораторію або альтернативних обмежувальних заходів із проголошеною ціллю створити ринок землі за допомогою поступового зменшення таких заборон та обтяжень; 3) зняти надмірний тягар із власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, запровадивши гнучкі обмеження, які можуть бути переглянуті в індивідуальному порядку.

Однією із найбільш цікавих особливостей земельної ділянки як об’єкта права власності є специфіка володіння нею. На сучасному етапі розвитку цивільного обороту таке володіння здебільшого є nак званим “книжковим”, коли речові права на земельну ділянку оголошуються невизначеному колу осіб за допомогою певних записів у публічних реєстрах. Проголошення права власності на земельні ділянки безпосередньо у законі також може розглядатись як специфічний прояв “книжкового володіння”. При цьому недостатньо публічно оголосити зміст права та його суб’єкта; необхідно також описати саму земельну ділянку. Метою статті є з’ясування правової природи опису земельної ділянки та прав на неї при оголошенні цих прав, а також визначення належних способів захисту у випадку різних порушень “книжкового” володіння, аналіз специфіки їх застосування у різних проблемних ситуаціях. Обґрунтовується думка, за якою захист прав “неволодіючого власника” земельної ділянки від “володіючого невласника” має завжди здійснюватися через пред’явлення віндикаційного позову. Відсутнє теоретичне підґрунтя для запровадження додаткових або спеціальних способів захисту права володіння земельною ділянкою, зокрема таких, як “скасування державної реєстрації земельної ділянки”, “визнання недійcними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію земельної ділянки”, “припинення прав на земельну ділянку” тощо. Пред’явлення вимоги про встановлення меж має специфічну правову природу, яка у випадку неможливості встановлення дійсних меж набуває ознак позову про визначення меж, відомого ще римському праву, який, поряд із віндикаційним і нега торним позовом, належить до речових позовів, спеціально призначених для захисту права власності. Специфіка “книжкового” володіння призводить до ситуацій, коли земельною ділянкою або її частиною одночасно можуть володіти дві і більше особи (зокрема у випадку, коли права однієї з них оголошені через вказівки у законі). Такі порушення володіння за своєю природою повинні розглядатись як триваючі, належним способом захисту від них є віндикаційний позов

У даній статті досліджено альтернативні варіанти відображення в обліку та звітності земельних активів в залежності від характеру їх використання та права власності, проведено узагальнення вимог МСФЗ щодо оцінки земель, розроблено алгоритм порядку визнання земельної ділянки певним активом, запропоновано виділити окрему групу активів, яка б відображала, що не всі права власності на земельну ділянку перейшли суб’єкту господарювання.

Головня І.Я. Відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності як підстава припинення права власності на земельну ділянку: дис. ... к. ю. н. 12.00.03 / І.Я. Головня; Нац. ун-т "Одеська юридична академія". - 2015. - 230 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2015. Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних проблем відчуження земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. У дисертації визначено специфіку земельної ділянки як об’єкта цивільних правовідносин. Виявлено особливості права приватної власності на земельну ділянку. Визначено поняття та правову природу відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Проаналізовано особливості відчуження земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності в системі підстав припинення права власності, досліджено процедуру відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Виявлено особливості відшкодування вартості земельної ділянки та об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, при відчуженні земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Сформульовано теоретично обґрунтовані пропозиції та рекомендації стосовно вдосконалення національного законодавства про відчуження земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2015. Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем отчуждения земельных участков для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости. В диссертации определена специфика земельного участка как объекта гражданских правоотношений, выявлены особенности права частной собственности на земельный участок, определено понятие и правовая природа отчуждения земельных участков для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости. В частности, в работе отмечается, что в современном украинском законодательстве различается понятие выкупа земельных участков для общественных нужд и принудительного отчуждения земельных участков по мотивам общественной необходимости, которые имеют разную правовую природу. Если в первом случае имеет место сделка выкупа, а отношения, которые возникают при этом являются гражданско-правовыми, то во втором случае процедура изъятия земельного участка является публично-правовой, поскольку такое изъятие происходит в императивном порядке и на основании решения суда. Поэтому при выкупе земельного участка и принудительном отчуждении земельного участка имеют место разные юридические составы. В работе анализируются особенности отчуждения земельного участка для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости в системе оснований прекращения права собственности, исследуется процедура отчуждения земельных участков для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости. Анализ отчуждения земельного участка для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости в системе оснований прекращения права собственности позволил выявить специфику этого основания прекращения права собственности, в частности, его отличия от реквизиции. В ходе исследования был сделан вывод, что реквизиция является отдельным основанием прекращения права собственности на земельный участок, отличающимся от отчуждения земельных участков для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости, что, в свою очередь, привело к выводу о необходимости урегулирования оснований и порядка реквизиции на уровне отдельного закона, а также закрепить в ЗК Украины отдельную статью, посвященную регламентации порядка реквизиции земельного участка. Выявлены особенности возмещения стоимости земельного участка и расположенных на нем объектов недвижимого имущества при отчуждении земельного участка для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости. В частности, указано, что натуральная компенсация собственникам земельных участков, отчуждаемых для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости, может производиться только с согласия собственника, освещены проблемы определения размера убытков собственникам земельных участков, отчуждаемых для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости. Сформулированы теоретически обоснованные предложения и рекомендации по совершенствованию национального законодательства об отчуждении земельного участка для общественных нужд или по мотивам общественной необходимости.
Thesis for the degree of a Candidate of Legal Sciences in the specialty 12.00.03 – Civil Law and Civil Procedure; Family law; Private International law. – National University «Odessa Law Academy», Odessa, 2015. The thesis is devoted to the complex research of theoretical and practical problems of alienation of land plots for social needs or for reasons of social necessity. The thesis defines specifics of a land plot as an object of civil relations; peculiarities of private ownership over land plots are revealed; the concept and legal nature of alienation of land plots for social needs or for reasons of social necessity are defined. The features of alienation of a land plot for social needs or for reasons of social necessity in the system of grounds of termination of ownership are analyzed, the procedure of alienation of land plots for social needs or for reasons of social necessity is examined. Special attention is drawn to the determination of the recovery of cost of a land plot and objects of immovable property located thereon, and to the alienation of a land plot for social needs or for reasons of social necessity. Theoretically substantiated proposals and recommendations for improvement of national legislation on alienation of land plots for social needs or for reasons of social necessity were formulated.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням обмежень права власності на земельну ділянку за цивільним законодавством України. Земельну ділянку розглянуто як об’єкт права власності у цивільно-правовому розумінні. Досліджено правову природу меж права власності на земельну ділянку, обмежень та обтяжень такого права, які становлять правові рамки обсягу прав та обов’язків для суб’єкта. З’ясовано зміст меж та обмежень права власності на земельну ділянку, до якого входять заборони, обов’язки власника по здійсненню активних дій, дозволи та приписи. Зміст обтяжень права власності на земельну ділянку включає права інших осіб на певний об’єкт, які відмінні від основного речового права (приватні обтяження) та заборони (публічні обтяження). Розкрито підстави встановлення обмежень й обтяжень права власності на земельну ділянку, до яких відносять закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти органів державної влади, акти органів місцевого самоврядування, судові рішення. Обґрунтовано роль органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суду як суб’єктів встановлення обмежень права власності на земельні ділянки. У роботі надано авторське бачення класифікації обмежень прав на земельні ділянки. Охарактеризовано обмеження правомочності володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.