Добірка наукової літератури з теми "Обмін культурний"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Обмін культурний".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Обмін культурний"
1
Хлистун, O., М. Проскуріна, Л. Малоока, В. Мішкой, В. Коренев та А. Туз. "ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ". Financial and credit activity problems of theory and practice 1, № 42 (31 березня 2022): 454–63. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3705.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на створення національного культурного продукту. Визначено, що глобалізація сприяє розширенню кордонів і створює виклики для створення національних культурних продуктів. На нинішній день культурний продукт забезпечує рух і розвиток суспільства, а також разом з його розвитком створюються нові цінності, нові потреби у населення та нові значення, а також нові культурні символи. Це висвітлено в Законі України «Про національний культурний продукт», який спрямований на стимулювання розвитку та підтримки української культури. На території України існує необхідність реформування державної підтримки розвитку культури і креативних індустрій. Як інституція, УКФ втілює нову модель України, яка отримує державну фінансову підтримку ініціатив у сфері культури і креативних індустрій. Продукти культури — це товари і послуги з особливими потребами, відзначено, що купуючи культурний продукт, споживач отримує враження та емоції Процес їх купівлі вимагає чіткого усвідомлення та певних зусиль від споживачів. Розкрито сутність довгострокової стратегії розвитку української культури — стратегії реформ. Вона зазнала змін, зумовлених появою нових внутрішніх структур і зв’язків. Висвітлено культурно-інформаційні процеси в умовах глобалізації. Культурна глобалізація — це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси зачіпають усі сфери життя суспільства — від економіки і політики до культури та мистецтва.З розвитком культурно-економічного обміну між країнами в ринковому обігу бере участь дедалі більше товарів і послуг, ускладнюється галузева структура, збільшуються обсяги міжнародної торгівлі. Приплив ресурсів у цю сферу передусім є результатом зростання духовно-естетичних потреб людини в сучасному світі, посилення впливу культури на якість людського капіталу та економічне зростання. Визначено, що основними особливостями культурної продукції є: культурний продукт у формі товарів чи послуг, матеріальних чи нематеріальних; емоційна складова, що сприймається споживачем; супутні товари і послуги, що сприяють реалізації культурного продукту. Ключові слова: культура, глобалізація, культурний продукт, креативне виробництво, національний продукт, креативна індустрія. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 0; бібл.: 17
2
Козлик, І. В. "Культурний обмін і взаємозв"язки між Заходом і Сходом за часів історико-культурної доби європейського Середньовіччя". Всесвітня література та культура в навчальних закладах України, № 11/12 (2005): 47–49.
Знайти повний текст джерела
3
Козлик, І. В. "Культурний обмін і взаємозв"язки між Заходом і Сходом за часів історико-культурної доби європейського Середньовіччя". Всесвітня література та культура в навчальних закладах України, № 11/12 (2005): 47–49.
Знайти повний текст джерела
4
Habro, Iryna, та Artur Akopov. "Проблеми торговельно-економічних відносин КНР і Нігерії на початку ХХІ століття". Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, № 02 (15 січня 2021): 42–47. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.042.
Повний текст джерелаАнотація:
Нігерія та Китайська Народна Республіка розвинули тісні відносини, які включають: китайські інфраструктурні проекти, інвестиції, позики, торгові угоди, передачу технологій, культурний обмін тощо. Нігерія є однією з країн, що швидко розвиваються у тропічній Африці. Найважливішим джерелом державного бюджету Нігерії є експорт переважно сирої нафти й інших природних ресурсів. Тож Китай має інтерес у відносинах з Нігерією, даючи багато позик, інвестуючи у нігерійську інфраструктуру, створюючи китайські культурні центри по всій Нігерії.
У статті описано торговельно-економічні відносини між Китаєм і Нігерією у першому десятилітті ХХІ століття. Досліджено основні питання торгово-економічних відносин Китаю та Нігерії, вивчено конкретні сфери економічних проблем. Особливості китайсько-нігерійських торговельно-економічних відносин мало розкриваються у дослідженнях вітчизняних вчених, що має відношення до цього дослідження.
5
Siromskyi, Ruslan. "Cultural exchange between Canada and Ukrainian SSR as an tool of Soviet propaganda." American History & Politics Scientific edition, no. 10 (2020): 80–90. http://dx.doi.org/10.17721/2521-1706.2020.10.8.
Повний текст джерелаАнотація:
The aim of the research is to analyze peculiarities of cultural exchange between Canada and the Ukrainian SSR in the 1960s and 1980s, which took place during the Cold War. The research methodology is defined by an interdisciplinary approach (history, culture, foreign relations) and is based on general scientific and special scientific methods, first of all, retrospection and historical comparison. The scientific novelty of the research is that on the basis of archival materials determined the forms and content of cultural exchange between the Ukrainian SSR and Canada, in particular its propaganda content. The Conclusions. During the Cold War the cultural sphere became an arena of confrontation, and art (or what was meant by it) became part of ideological propaganda campaigns. Cultural exchange was seen by the Soviets as a way of representing «achievements of socialist culture» to Canadian Ukrainians and as an effective propaganda tool. Formally, on the Soviet side, cultural exchanges were carried out by specially created organizations, which, however, were managed and financed through the Central Committee of the Communist Party and the International Department of the Committee of State Security (KGB). The request to maintain cultural ties with the Ukrainian SSR in Canada was largely due to the desire of the Ukrainian community overseas to maintain spiritual ties with the Motherland. Different approaches to the interpretation of cult exchange – from approval to complete denial – have provoked a lively discussion in the diaspora. Adherents of cultural programs from the Ukrainian SSR were Canadian left-wing organizations, such as the Association of United Ukrainian Canadians. The League of Liberation of Ukraine was a categorical opponent of the cultural exchange, whose representatives saw in the artists from the USSR Soviet emissaries called to «destroy» the Ukrainian community in Canada. Organizations within the Ukrainian Canadian Committee (UCC) condemned cultural exchange as a one-sided tool of Soviet propaganda, but viewed cultural ties as a way to influence Soviet artists. Because of one-sided Soviet cultural infiltration, on several occasions the UCC voiced its protest against Canada’s cultural exchanges with this country. Ukrainian Canadian artists, choirs and dance ensembles are not permitted to perform in Ukraine unless they were politically acceptable to the Soviet authorities.
6
Воротін, Валерій Євгенович, та Алла Володимирівна Шевченко. "ПІДТРИМКА МІЖДЕРЖАВНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА: ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЄВРОРЕГІОНІВ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (14 вересня 2020): 22–33. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-22-33.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій літературі поняття єврорегіон має різні тлумачення, зокрема більшість науковців характеризують єврорегіон як форму міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону. Основними характеристиками єврорегіону, які застосовуються в науковій літературі, є наступні: географічна – єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення; політична – частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон.
Доведено, що єврорегіони утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон; функціональна – єврорегіон є формою міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва. Основні завдання, які за аналізом наукових джерел, слід сформулювати для діяльності єврорегіонів, наступні: обмін досвідом та інформацією; вирівнювання та постійне покращення життєвих умов; підтримка регіонального розвитку; розвиток економіки, торгівлі та туризму; охорона й покращення стану навколишнього середовища; співробітництво в запобіганні та подоланні стихійних лих і катастроф; співпраця в області гуманітарної та соціальної діяльності, у сфері освіти, спорту і охорони здоров’я; культурний обмін і турбота про культурне надбання.
Обґрунтовано, що на відміну від утворення та функціонування єврорегіональних структур в Європейському співтоваристві, де ініціатива утворення таких структурних одиниць в основному, належить місцевим громадам, усі єврорегіони за участю адміністративно-територіальних одиниць України були ініційовані структурами державного управління. Це має як позитивні моменти, оскільки з одного боку, це свідчить про те, що на рівні вищих органів влади присутнє усвідомлення в необхідності участі в сучасних інтеграційних проектах, налагодженні добросусідських відносин між сусідніми державами. З іншого боку, в умовах децентралізації необхідним стає підвищення самостійності місцевих властей, активна місцева політика в сфері міждержавного регіонального співробітництва.
Визначено, що на сьогодні єврорегіон є основним інструментом для забезпечення співробітництва на рівні регіонів та територіальних громад, виступаючи як транскордонна регіональна асоціація прикордонних адміністративних територій з метою координації міждержавного регіонального співробітництва.
7
Птащенко, О. В., А. О. Пастушенко, О. Ю. Курцев та А. С. Кулініч. "Українська публічна дипломатія: минуле, сьогодення та перспективи". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 3 (267) (10 квітня 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-79-84.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні особливості української публічної дипломатії.
В сучасних умовах (нові соціально-економічні відносини, створення і розвиток різних форм власності, становлення ринку праці, впровадження інтенсивних технологій і пов'язаних з ними технічних засобів, розвиток зовнішньополітичних, економічних відносин, нещодавній початок реалізації стратегії публічної дипломатії МЗС України) вихід України на міжнародну арену повинен супроводжуватися ефективним формуванням системи публічної дипломатії. Досягти цього можливо, зокрема, реалізовуючи програми обміну. Програми обмінів на сучасному етапі – один із найголовніших інструментів реалізації дипломатії кожної з країн. Розвиток цієї галузі – одне із провідних завдань будь–якої держави.
Публічна дипломатія – це новий етап, який хоч і має однакові цілі з традиційною дипломатією, але водночас має ширший спектр дії та впливу на закордонні спільноти.
Формування іміджу та бренду держави це важлива передумова реалізації її майбутніх інтересів. Чим краще продається товар, чим більший на нього попит, тим більша пропозиція – звичайний закон ринку. Тому дипломати намагаються «створити» таку яскраву картинку в уявленнях іноземців про акредитуючу державу, щоб усе продуковане цією державою мало якомога вищу ціну. Важливо зазначити, що формування іміджу країни не може відбуватися тільки завдяки словам, а тому за словами повинна бути дія. Тому, розвиваючи імідж своєї держави, дипломати використовують не тільки пропаганду, але й політику експорту та імпорту, культурний обмін між країнами тощо. Тобто, публічна дипломатія є свого роду агентом національного продукту, який необхідно поширювати на міжнародній арені.
До основних результатів роботи слід віднести оцінку й систематизацію проблем, заходів політики України, щодо побудови системи публічної дипломатії. Виділено голові здобутки України у формуванні цієї стратегії. Розглянуто недопрацювання в цій галузі, а тому розроблено ключові рекомендації, щодо модернізації даної системи. Проведено порівняльний аналіз різних систем світу в цій сфері.
Отже, публічна дипломатія відіграє вкрай важливу роль у сучасній міжнародній системі. Вона є одним із аспектів прогресу, що відіграє дуже вагому роль у формуванні думок і настроїв суспільства. Це в деякому сенсі зброя сучасного покоління, яку можна використовувати у якості як базового так і головного механізму впливу на суспільства різних країн. Якщо вміти ефективно використовувати публічну дипломатію, то можна досягти значного успіху на міжнародній арені.
8
Nahorniak, H. S. "РЕАЛІЗАЦІЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК СКЛАДОВОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ВІТЧИЗНЯНОЇ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ: ІНСТРУМЕНТАРІЙ УДОСКОНАЛЕННЯ". Actual problems of regional economy development 2, № 14 (27 липня 2018): 142–50. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.142-150.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню змісту кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу підприємств вітчизняної машинобудівної галузі, запропоновано інструментарій його удосконалення. Встановлено, що розвиток сучасного підприємства забезпечується соціальною взаємодією її працівників і взаємодією самого підприємства з навколишнім середовищем. Обмін суб'єктивних цінностей працівників дозволяє значною мірою реалізовувати трудовий потенціал підприємства. Сам по собі процес формування інтелектуального капіталу підприємства представляє собою організаційно-управлінські інновації, які визначаються потребами інноваційного розвитку у виробничо-технологічній сфері. Обмін знаннями та навичками індивідуумів у процесі взаємодії є одним з найважливіших чинників розвитку національної інноваційної системи.Необхідною умовою модернізації української економіки є підвищення результативності інноваційної діяльності, яка в значній мірі визначається здібностями економічних суб'єктів до використання та генерації нових знань, отриманими інтелектуальними результатами, отриманими продуктивними відносинами із зовнішнім середовищем, що в трактується, як кадрове забезпечення, яке є необхідною складовою інтелектуального капіталу. Оцінка зазначеної складової інтелектуального капіталу є найважливішим інструментом ефективного управління його якістю в інтересах інноваційного розвитку машинобудівних підприємств і забезпечує зворотний зв'язок у людино-орієнтованому управлінні інноваційною діяльністю. У зв'язку з цим, розробка інструментарію удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу на сьогодні є актуальним завданням, що має вагоме наукове та практичне значення.Конкретизовано зміст поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу”, дано авторське трактування поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу машинобудівних підприємств”. Розкрито питання управління кадровим забезпеченням як складової інтелектуального капіталу вітчизняних підприємств машинобудування. Окреслено ряд проблем, які безпосередньо впливають на зростання інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Подано інструментарій розвитку машинобудівної галузі за рахунок удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу.Визначено модель інтелектуального капіталу, яка може бути інтерпретована за допомогою трьох основних складових: людський капітал (містить таку складову, як кадрове забезпечення); організаційний капітал (корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура); споживчий капітал (капітал відносин, що представляє причинно-наслідкових механізм взаємодії компанії зі споживачами, постачальниками, конкурентами, також соціально-економічний потенціал її брендів, торгових марок, іміджу та репутації). Зазначено, що в узагальненому вигляді структура кадрового забезпечення представляє собою чотири взаємодіючих компонента: моральні цінності (моральний і культурний рівні); творчі здібності (у тому числі, креативність); освіту (знання, отримані у процесі навчання); професіоналізм (досвід роботи з урахуванням виконаних трудових завдань).
9
Климчук, Ірина. "ШВЕДСЬКИЙ ІНСТИТУТ: СКАНДИНАВСЬКИЙ ДОСВІД НАЛАГОДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ТА СТВОРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ВЗАЄМОДІЇ ШВЕДІВ ЗІ СВІТОМ". Молодий вчений, № 7 (95) (30 липня 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-13.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті досліджено особливості функціонування Шведського інституту, що відіграє важливу роль у зміцненні міжнародної суб’єктності країни засобами культурної дипломатії і не тільки. Зокрема, висвітлено передумови та процес становлення даної інституції, що успішно працює протягом останніх 76-и років. Проаналізовано структуру, функції, завдання та місію Шведського інституту у сфері громадської дипломатії. У статті розглянуто установчі документи, засоби фінансування, стратегію розвитку та основні напрямки програмної діяльності Інституту. Також охарактеризовано зміст та інструменти, зокрема наповнення у соціальних мережах (Facebook, Twitter та Instagram), запуск інформаційних порталів таких як: Sweden.se, Sharing Sweden, Image Bank Sweden тощо, а також організація програм з академічної мобільності, суспільно-просвітницьких заходів, професійного обміну, фінансування приватних культурних і комерційних проєктів, пов'язаних зі Швецією за кордоном. Розглянуто географію поширення та роль зазначеної організації у формуванні міжнародного іміджу та репрезентації Королівства Швеції через потенціал культури та економіки у світі.
10
Шевчик, Б. М. "НОРМАТИВНИЙ ІДЕАЛ НООЕКОНОМІКИ ІДЕАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 74–82. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається аксіологічний вплив нормативного ідеалу ідеаційної культури на розвиток ін-ституціональної системи нооекономіки у сфері регулювання відносин виробництва, обміну і розподілу вар-тості інтелектуального продукту інтелігібельного способу виробництва. Визначаються особливості фор-мування споживної вартості та субстанціональної основи інтелектуального продукту нооекономіки іде-аційного типу культурної ментальності. Обґрунтовується ідея становлення продуцента інтелектуально-інноваційного товару нооекономіки – когнітаріату. Обґрунтовується гіпотеза застосування принципів сим-волічного обміну як мережевого середовища руху інтелектуального товару у специфічному режимі обміну, розподілу і привласнення вартості і доходів. Аналізуються онтологічні витоки когнітивних систем, на основі яких формується якісна основа вартості інтелектуальних благ. Досліджуються техногенні та соціально-економічні передумови появи і поширення когнітаріату як меритократичного класу суспільства нооекономіки саме ідеаційної, а не чуттєвої культури. Висунуто гіпотезу про тріалектичну, а не дуалістичну структуру символічного обміну інтелектуальних благ нооекономіки. Здійснено спробу виявити референтний зв’язок між онтологічною новизною (як споживною вартістю) інтелектуального блага та нормативним ідеалом доміную-чого типу культурної ментальності, передусім ідеаційної, через спосіб інтерпретації соціально-історичного часу в межах лінійної та циклічної хронологічних парадигм. Вплив нормативного ідеалу на характер функціонування економічних інститутів пояснюється явищем акаузальної рекурентності, завдяки якій пара-дигмальна ідея “вічного становленняˮ імплікується у парадигмальний проект “великого поверненняˮ. Ствер-джується, що нооекономіка, інтерпретована у контексті соціокультурних флуктуацій, можлива лише як па-тернальний проект ідеаційного типу культури.
Дисертації з теми "Обмін культурний"
1
Мороз, Михайло Володимирович, та Володимир Михайлович Мороз. "Роль освітнього туризму в професійної підготовки студентів". Thesis, Національний університет цивільного захисту України, 2018. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/40449.
Повний текст джерела
2
Дермельова, Н. П. "Вплив міжнародного туризму на розвиток національної економіки". Master's thesis, Сумський державний університет, 2021. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/86550.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі визначено сутність та засади впливу міжнародного туризму на розвиток міжнародної економіки,зокрема істотні та побічні ефекти для економіки вцілому, властивості розвитку туристичної отраслі в Україні в 21 сторіччі,розвиток міжнародного туризму в Україні, шляхи перетворення туристичної галузі тощо.
Проаналізовано актуальний стан розвитку міжнародного туризму. Проведено порівняльний аналіз розвитку міжнародного туризму і туризму в Україні.Визначено шляхи подальшого розвитку міжнародного туризму в умовах пандемії і можливості подальшого удосконалення туристичної діяльності в умовах пандемії. Основною метою цього дослідження є визначення сутності діяльності розвитку міжнародного туризму,сприяння подальшому вдосконаленню туристичної діяльності в умовах пандемії.The essence and principles are defined in the work the impact of international tourism on the development of the international economy, including significant and side effects for the economy as a whole, the development of the tourism industry in Ukraine in the 21st century, the development of international tourism in Ukraine, ways to transform the tourism industry and more. The current state of development of international tourism is analyzed. The comparative analysis of development of international tourism and tourism in Ukraine is carried out. The ways of further development of international tourism in the conditions of pandemic and possibilities of further improvement of tourist activity in the conditions of pandemic are defined. The main purpose of this study is determining the essence of the development of international tourism, promoting further improvement of tourism in a pandemic.
3
Полищук, О. Я. "Правовые отношения Германии и Украины в свете событий 2014 года". Thesis, НТУ "ХПИ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/16238.
Повний текст джерела
4
Мусієнко, Ірина Володимирівна. "Культурна дипломатія України в контексті проблем євроінтеграції та міжнародних економічних стосунків". Thesis, Львівська фундація суспільних наук, 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/20830.
Повний текст джерела
5
Булавін, М. І. "Науково-технічні досягнення харків'ян на всесвітніх виставках XIX – середини XX ст". Thesis, НТУ "ХПІ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/15794.
Повний текст джерелаКниги з теми "Обмін культурний"
1
Культурный обмен: 10 лет после Хельсинки. М., 1985.
Знайти повний текст джерела
2
Культурный обмен: 10 лет после Хельсинки. М., 1985.
Знайти повний текст джерелаТези доповідей конференцій з теми "Обмін культурний"
1
Воротилина, Елена, та Ольга Николаева. "Опыт подготовки и проведения круглых столов в рамках проекта «Молодежный обмен Тюбинген-Петрозаводск»". У Россия — Германия в образовательном, научном и культурном диалоге. Конкорд, 2021. http://dx.doi.org/10.37490/de2021/007.
Повний текст джерелаАнотація:
The project was made for students studying German as the first language at IFL PetrSU, and students of Tübingen (students and schoolchildren) and consisted of a number of online meetings with the aim of getting acquainted with the sights of twin cities, the culture of the country of the studied language and improving their speech competencies in German. One of the initiators of the meeting was the Karelian Fund for the Development of People’s Diplomacy, headed by N.V. Lavrushina. The meeting was moderated by Stephan Klingebiel, an expert of the Department of International Relations of the City Hall of Tübingen.