Добірка наукової літератури з теми "Нормативи бойової підготовки"

Актуальність дослідження. Статтю присвячено вивченню проблеми стресу, який є основним чинником, що впливає на життя людей, та тісно пов’язаний з їх психічним здоров’ям, фізичним та соціальним благополуччям. Це стає вкрай актуальним, коли під час бойових дій практично всі військовослужбовці переживають бойовий стрес. Його наслідки можуть проявлятися не тільки у гострому періоді у вигляді бойових стресових реакцій, поведінкових порушень, але й у більш віддаленому періоді у вигляді посттравматичних стресових розладів, сімейних, побутових та професійних проблем, асоціальної поведінки, розвитку психічних розладів. Мета дослідження: здійснити систематизацію наукових досліджень проблеми стресу, проаналізувати сучасну систему охорони психічного здоров’я військовослужбовців у провідних країнах-партнерах НАТО та окреслити основні напрями вдосконалення української системи профілактики та контрою бойового стресу у військовослужбовців. Методи дослідження. Аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація та інтерпретація отриманих даних дозволили проаналізувати наукову літературу та нормативно-правові документи щодо стресу, бойового стресу, сучасну систему охорони психічного здоров’я військовослужбовцівСША та провідних країн-партнерів НАТО, запропонувати шляхи вдосконалення української системи профілактики та контролю бойового стресу у військовослужбовців. Результати. Для запобігання, ідентифікації та управління небезпечною поведінкою та бойовими стресовими реакціями, які можуть виникати у військовослужбовців під час участі в бойових діях, розробляються програми контролю бойового та оперативного стресу (COSC). Програми СOSC направлені на покращення виконання бойових завдань, збереження боєготовності та боєздатності військовослужбовців та підрозділів, запобігання або мінімізацію негативного впливу бойового стресу на соматичне, психічне та соціальне здоров’я військовослужбовців, найшвидше повернення особового складу до виконання бойових завдань. Програми СOSC діють протягом всього процесу виконання бойових завдань військовослужбовцями (підготовка, участь у бойових діях, повернення з подальшою реадаптацією до мирного життя). Висновки. Теорія збереження ресурсів С. Хобфолла найбільш повно та обґрунтовано пояснює генезис бойового стресу, що виникає у військовослужбовців під час діяльності в екстремальних умовах. Згідно з цією теорією стрес виникає, коли ключові ресурси людини (здоров’я, благополуччя, родина, почуття власного достоїнства, мети та сенсу життя) перебувають під загрозою втрати, загублені або не вдається їх відновити після значних зусиль. Визначено, що бойовий стрес є процесом впливу факторів бойової обстановки на психіку військовослужбовця, що супроводжується зниженням рівня психологічної безпеки особистості та появою неспецифічних доклінічних психологічних проявів, які у сукупності уявляються поняттям «бойова психологічна травма особистості» або сягають специфічних нозологічних ознак психічних розладів, об’єднаних у категорію «бойова психічна травма». Для запобігання виникнення та розвитку бойового стресу необхідно розробляти та впроваджувати систему профілактики та контролю бойового стресу у військовослужбовців, яка повинна складається з заходів психологічної роботи, що проводяться на трьох етапах: підготовчому (перед виконанням бойових завдань), етапі безпосереднього виконання завдань у зоні бойових дій, завершальному етапі (після виконання завдань після повернення в пункт постійної дислокації).

Наукова праця є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підвищення рівня стресостійкості поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС, за допомогою засобів фізичної підготовки. Надано загальну характеристику поліцейських функцій в зоні проведення ООС, наведено правові підстави їх виконання, розглянуто нормативно- правові акти щодо їх реалізації. На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми, а саме опанування психологічної підготовки правоохоронців, що виконують службово-бойові завдання в районах активних бойових дій, був розглянутий зарубіжний досвід провідних країн світу, зокрема США, Великобританії, ФРН, виокремлені базові постулати психологічної підготовки правоохоронців. Узагальнення наукових підходів до визначення сутності поняття психологічної підготовки поліцейських дало можливість дійти висновку, що така підготовка – це цілісний і організований процес формування у поліцейських психічної стійкості і психологічної готовності до дій у бою, в складних і небезпечних умовах, в обстановці, яка різко змінюється, під час тривалої нервово-психологічної напруги, подолання труднощів, пов’язаних із виконанням військового обов’язку як у воєнний, так і у мирний час. Розкрито завдання, засоби та способи психологічної підготовки в бойових умовах. З урахуванням вимог нормативно-правової бази, концептуальних засад методологічних підходів були розроблені авторські комплекси фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС на другій лінії оборони. Реалізація запропонованих комплексів фізичних вправ відбувалась під час проведення педагогічного експерименту, до участі в якому були залучені поліцейські полку поліції особливого призначення, що виконували службово-бойові завдання для стримування агресії Російської Федерації в Донецькій області. На формувальному етапі дослідження в експерименті взяло участь 60 осіб, з яких 30 осіб склало експериментальну групу, 30 – контрольну групу. Формами реалізації педагогічного експерименту були індивідуальні заняття (5 тренувань), групові заняття (15 тренувань) самостійні заняття (5 тренувань). Ефективність змістовно розроблених та експериментально впроваджених комплексів фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, була доведена на контрольному етапі експериментальної роботи.

Актуальність. Підготовка офіцерів медичної служби запасу є одним з пріоритетних завдань, що стоїть перед вищими військовими навчальними закладами та профільними кафедрами медичних закладів вищої освіти (ЗВО) України. Актуальність теми дослідження обумовлена соціальним замовленням суспільства на підготовку лікарів, здатних професійно надавати допомогу в бойових та екстремальних ситуаціях та підвищенням ефективності професійного психологічного відбору кандидатів на навчання на військових кафедрах. Професійно-психологічний відбір (ППВ) є одним з пріоритетних напрямків психологічного забезпечення підготовки офіцерів запасу в медичних ЗВО, який дозволяє прогнозувати успішність навчання і регулювати відповідність кандидатів на навчання вимогам військової підготовки і служби, підвищити прогностичний рівень оцінки їх професійної придатності на етапі ППВ, використовувати отримані при проведенні ППВ кандидатів характеристики в навчально-виховній роботі для їх подальшого формування і розвитку. Мета дослідження: дослідити та проаналізувати проблеми підвищення ефективності професійного психологічного відбору кандидатів на навчання на кафедрі медицини катастроф та військової медицини за програмою підготовки офіцерів медичної служби запасу. Матеріали та методи. Нормативно-правові документи України, результати соціологічних досліджень та методики оцінки військово-мотиваційної спрямованості особистості, рівня нервово-психічної стійкості, професійної придатності до успішного навчання у військовому навчальному підрозділі ЗВО. Результати. Авторами проаналізовано результати власних досліджень а саме рівень адаптивних здібностей кандидатів на навчання на кафедрі медицини катастроф та військової медицини, рівень розвитку якостей кандидатів на навчання та відсоткова шкала ступеня розвитку інтелекту. Висновки. Професійна підготовка офіцера медичної служби запасу – це складний і багатоплановий процес, який багато в чому визначає якість медичного забезпечення військ у мирний і воєнний час, підвищення ефективності якого – одна з найбільш актуальних проблем військово-медичної освіти. Одними з елементів для вирішення цього завдання є якісне проведення професійного психологічного відбору кандидатів для вступу на військові кафедри та високий рівень професійної компетентності офіцера-викладача. Це стане запорукою подальшого розвитку студента як майбутнього військового фахівця, готового до виконання завдань у реальних бойових умовах служби в армії, формування моральної і психологічної готовності до захисту Батьківщини, вміння підтримувати військову дисципліну, навчати і виховувати підлеглих.

Приймаючи участь у бойових діях, військовослужбовець екіпірується засобами індивідуального бронезахисту, що призводить до необхідності змінювати підхід до його підготовки. Запропоновано змінити окремі елементи прийомів стрільби та послідовність їх виконання при підготовці військовослужбовця. Для проведення оцінювання методики виконання прийомів та правил стрільби з урахуванням впливу засобів індивідуального бронезахисту введено критерії оцінювання: час на виконання елементів методики, ймовірність захисту військовослужбовця в умовах вогневого контакту, при положенні для стрільби стоячи, енергетичні витрати військовослужбовця на виконання прийомів стрільби. Проведено практичне порівняння існуючої методики та методики, яка пропонується до впровадження при виконанні прийомів і правил стрільби в ході виконання нормативів з вогневої підготовки, та викладено їх результати.

Вступ. Головною метою управління Медичними силами Збройних Сил України (Медичні сили) є підтримання визначеного рівня бойової та мобілізаційної готовності органів управління медичним забезпеченням, медичних підрозділів військових частин і військово-медичних закладів, їх всебічна підготовка до застосування та ефективної реалізації можливостей під час вирішення поставлених завдань. Мета. Визначення сучасних підходів до управління Медичними силами Збройних Сил України в мирний час та в особливий період. Матеріали та методи. Використані законодавчі та нормативно-правові акти, керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали, монографії та наукові статті у відкритих виданнях щодо управління Збройними Силами (ЗС) України та їх медичним забезпеченням. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення, прогностичний. Результати. Наведено основні положення управління військами (силами) у ЗС України, що здійснюється для підтримання готовності військ (сил) до виконання завдань за призначенням, їх підготовки та успішного виконання завдань у ході ведення операції (бойових дій). Висвітлено вимоги, завдання та функції військового управління. Розкрито поняття системи та органів управління військами (силами). Детально розглянуто систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період. Наведено перелік органів управління медичним забезпеченням ЗС України на всіх рівнях військового управління. Схематично представлено систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період, а також ієрархію органів управління медичним забезпеченням ЗС України. Висновки. На даному етапі розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під управлінням медичним забезпеченням слід розуміти цілеспрямовану діяльність командувача Медичних сил ЗС України, начальників (органів управління) медичним забезпеченням, начальників медичних служб військових частин щодо впливу на підпорядковані сили і засоби з метою виконання завдань за призначенням та досягнення поставленої мети. Управління медичним забезпеченням здійснюється командувачем Медичних сил у загальній системі управління ЗС України через пункти управління та базується на загальних принципах і вимогах, що лежать в основі управління військами (силами).

Тривале виконання службово-бойових завдань в екстремальних умовах значно знижує психологічну безпеку та витривалість військовослужбовців. Для її відновлення військовослужбовцям потрібними стають стороння допомога, штучне створення умов спокою і безпеки та усвідомлення набутого досвіду. Таке усвідомлення досвіду стає ключовим моментом у її коригуванні. Корекція набутих навичок є важливим аспектом збереження психологічної надійності фахівців, оскільки невдачі, які повторюються, ведуть до зниження професійної самооцінки, мотивації і, як наслідок, до відмови від виконання поставленого завдання чи звільнення зі служби. Етап психологічної допомоги є вкрай важливим для зниження рівня психогенних втрат особового складу при виконанні службово-бойових завдань в екстремальних (бойових) умовах, а також для відновлення психологічної безпеки особистості військовослужбовця.Надання першої психологічної допомоги військовослужбовцям в екстреальних умовах виконання службово-бойових завдань здійснюється на трьох рівнях: перший рівень – співслужбовець постраждалого, другий рівень – безпосередній командир, третій рівень – психолог військової частини. Перша (екстрена) психологічна допомога на першому рівні передбачає виконання таких дій: убезпечити постраждалого, за потреби надати необхіду першу медичну допомогу; оцінити психічний стан постраждалого, визначити його найбільш суттєві ознаки, тип та реалізувати дії, що припиняють розгортання цього стану; задовольнити першочергові фізіологічні потреби; емоційно, соціально підтримати, вислухати, за можливості покликати близького товариша; передати контроль над собою самому постраждалому; зберегти гідність постраждалого; організувати подальшу допомогу. По-перше, співслужбовець має доповісти безпосередньому командиру про негативний стан постраждалого. По-друге, за умов близькості знаходження психолога частини, пункту психологічної допомоги, мобільного пункту психологічної допомоги забезпечити надходження від них кваліфікованої допомоги постраждалому. Суб’єктом першої психологічної допомоги військовослужбовцю на другому рівні є безпосередній командир постраждалого. Роль командира при наданні першої психологічної допомоги полягає у такому: оцінити стан постраждалого; прийняти рішення про необхідність зміни обсягу службового навантаження, про зміни харчового, речового та іншого забезпечення постраждалого військовослужбовця; про переміщення військовослужбовця далі – в місце тимчасової та постійної дислокації частини і у зворотному напрямку; організувати надходження кваліфікованої психологічної допомоги. Суб’єктом першої психологічної допомоги військовослужбовцю на третьому рівні є психолог військової частини. Основним завданням є навчити військовослужбовців і командирів усіх рівнів розпізнавати негативні психічні реакції та стани, а також натренувати військовослужбовців виконувати заходи першої (екстреної) психологічної допомоги в ході занять з психологічної підготовки та спеціальної психологічної підготовки до участі в бойових діях.Психолог також надає командиру підрозділу висновки щодо психічного стану військовослужбовця та рекомендації щодо його індивідуально-психологічних особливостей, які потенційно можуть знижувати ефективність службово-бойової діяльності, обмежувати залучення військовослужбовця до виконання певних завдань тощо. Отримані наукові результати щодо організації та надання першої психологічної допомоги військовослужбовцям в ході виконання службово-бойових завдань в екстремальних умовах відповідають структурі психологічної служби НГУ, її нормативно-правовій базі, завданням психологічної роботи.

У статті розглянуті особливості застосування безпілотних літальних апаратів в Антитерористичній операції на сході України та особливості застосування ударних безпілотних літальних апаратів у військових конфліктах сучасності. Звертається увага на такий клас ударних безпілотних літальних апаратів, як баражуючий боєприпас, який є альтернативою розвідувально-ударним безпілотним літальним апаратам. Показано, що в Україні створено низку ударних безпілотних літальних апаратів різних класів, але більшість з них на теперішній час перебуває на стадії розробки та заводських випробувань. Доведено, що на використання ударних безпілотних літальних апаратів в операції Об’єднаних сил впливають чинники, що враховують виробництво власних бойових безпілотних літальних апаратів, закупівлю бойових безпілотних літальних апаратів за кордоном, управління їх застосуванням, систему підготовки фахівців із застосування бойових авіаційних комплексів та нормативні документи щодо застосування цих комплексів. Розроблено рекомендації щодо підвищення ефективності застосування ударних безпілотних літальних апаратів в операції Об’єднаних сил.

Проаналізовано сутність сучасних напрямів створення та функціонування системи кібероборони держави. Розроблено єдиний підхід в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту України щодо реалізації заходів із підготовки та ведення кібероборони. Обґрунтовано теоретичні засади нормативно-правового забезпечення діяльності у сфері кібероборони, в умовах набуття бойових спроможностей складовими сектору безпеки і оборони держави запропоновано створення відповідних підрозділів виявлення вразливостей і реагування на кіберінциденти та кібератаки щодо об’єктів кіберзахисту, в зазначених вище структурах. Визначено основні завдання системи кіберооборони України.

Вступ. Висвітлення основних історичних моментів становлення кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії за 25 років є актуальним для відтворення цілісної картини історії кафедри, етапності та періодичності її реорганізації та розвитку. Дослідження вкладу тих науково-педагогічних працівників, які стояли біля витоків створення кафедри, а також тих, хто вносив зміни в навчальний процес, узагальнюючи досвід бойових дій на сході України, і сьогодні продовжує їх справу є важливим аспектом історико-медичного дослідження. Мета. Розглянути питання процесу становлення і розвитку кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії. Матеріали та методи. Матеріалами для статті служили нормативно-правові акти, що стосуються реформування системи військово-медичної освіти, звіти про роботу кафедри. Використано історичний, аналітичний і бібліосемантичний методи. Результати. За період свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для медичних закладів Збройних Сил України, так і для медичних закладів МОЗ України. У процесі створення кафедри був збережений науковий потенціал її співробітників, їх досвід, наукові та практичні здобутки, що дозволило за відносно короткий термін сформувати науково-педагогічний і науковий колектив кафедри, ефективно організовувати навчальний процес з слухачами Української військово-медичної академії, лікарями-анестезіологами та лікарями інших спеціальностей лікувальних закладів Міністерства оборони України, розвивати наукову, методичну і виховну роботу науково-педагогічних працівників кафедри та вивести систему підготовки військових анестезіологів на якісно новий рівень. Завдяки плідній роботі співробітників кафедри відбулося 23 випуски слухачів-анестезіологів, підготовлено 191 військового лікаря-анестезіолога. Висновки. За порівняно невеликий термін свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для Збройних Сил України, так і для інших військових формувань і лікувальних закладів України. На сьогоднішній день кафедра анестезіології та реаніматології єдина в Україні, яка здійснює післядипломну підготовку та перепідготовку військово-медичних кадрів за фахом «Анестезіологія та інтенсивна терапія» для зміцнення обороноздатності країни з урахуванням досвіду АТО/ООС.

Мета роботи – дослідження ролі та вкладу Української військово-медичної академії (УВМА) у медичне забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил (АТО/ООС). Матеріали та методи. Використано нормативно-правові акти з питань національної безпеки держави та охорони здоров’я в Україні, керівні документи Міністерства оборони України, публікації у відкритих наукових джерелах, щорічні звіти УВМА. Об’єкт дослідження – система підготовки медичного персоналу для Медичних сил Збройних Сил України (Медичні сили). Предмет дослідження – робота УВМА щодо підготовки медичного персоналу для Медичних сил та наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС. Методи дослідження – бібліографічний, статистичний, аналітичний, системного підходу. Результати. Вклад УВМА в медичне забезпечення ЗС України не зводився лише до навчальної роботи з підготовки військових лікарів для потреб військових частин і військово-медичних закладів, а також був вагомим та значущим у таких напрямах діяльності військової медицини як практичне надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям у військово-медичних закладах в районах проведення АТО/ООС та на клінічних базах УВМА, в питаннях наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, у тому числі розроблення нормативно-правових і керівних документів з медичного забезпечення, медико-технічних вимог сучасних зразків евакуаційно-транспортних засобів, спеціальної медичної техніки, комплектно-табельного оснащення Медичних сил та індивідуальних засобів медичного захисту. Висновки. УВМА зроблено значний внесок у медичне забезпечення ЗС України під час АТО/ООС зокрема в питання комплектування Медичних сил підготовленим медичним персоналом, надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям та наукового вирішення проблем медичного забезпечення військ в умовах бойових дій.

Розглянуто актуальну проблему формування прикладних професійних компетентностей майбутніх офіцерів інституцій сектору безпеки і оборони України до дій в умовах хімічної, біологічної, радіаційної та ядерної небезпеки. Підсумовуючи результати моніторингу науково-методичної та спеціальної літератури (Інтернет-джерел), членами науково-дослідної групи сконструйовано та апробовано педагогічну модель, яка забезпечує формування готовності майбутніх офіцерів (на прикладі курсантів командно-штабного факультету Національної академії Національної гвардії України) до дій в екстремальних умовах (хімічної, біологічної, радіаційної та ядерної небезпеки) із використанням засобів спеціальної фізичної підготовки. Відповідно до результатів емпіричного дослідження, членами науково-дослідної групи встановлено, що результати, отримані наприкінці педагогічного експерименту у досліджуваних групах, зросли відносно вихідних даних, і ці відмінності переважно є достовірні (Ег, P≤0,05). Крім цього, наприкінці дослідження, членами науково-дослідної групи встановлено, що рівень витривалості, швидкості, сили та спритності у досліджуваних курсантів Ег підвищився, на відміну від курсантів Кг про що свідчать результати заліку з навчальної дисципліни «Спеціальна фізична підготовки» (7 семестр 2020/2021 навчального року, у досліджуваних Ег – середній рівень спеціальної фізичної підготовленості складає 4,9 бали, у той час, як у курсантів Кг зазначений показник знаходиться в межах 4,6 балів). Варто зауважити, що також підвищилися якісні показники відпрацювання нормативів з бойової та спеціальної підготовки військовослужбовців НГУ, так у курсантів Ег середній бал за виконання тренувальних завдань складає 4,7 балів, у той час, як у курсантів Кг зазначений показник сягає відмітки 4,2 балів. Членами науково-дослідної групи встановлено високу ефективність засобів спеціальної фізичної підготовки, що сприяло ефективному формуванню прикладних професійних компетентностей у досліджуваних курсантів Ег. Зазначена педагогічна модель може використовуватися в системі професійної освіти офіцерів інституцій сектору безпеки і оборони України із урахуванням нормативно-правової бази, що сприятиме більш стійкому та якісному формуванню прикладних професійних компетентностей, які необхідні для виконання завдань за призначенням в умовах хімічної, біологічної, радіаційної та ядерної небезпеки (екстремальних умовах).