Добірка наукової літератури з теми "Нова властивість"

Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства. Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства. Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990). Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей. Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.

Постановка проблеми. Сучасна наука не має метода, який був би адекват- ним щодо наукового дослідження психології особистості як унікальної, неповторної та ціліс- ної системи. Ми вважаємо, що генетико-моделюючий метод відображає ті сутнісні ідеї, які необхідно реалізувати в дослідженні особистості як цілісності, що саморозвивається зав- дяки дії біосоціальної основи – життєвої енергії, яка «опредметилася» в даній особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Складну суперечливу взаємодію біологічного та соціального є сенс розглядати в двох площинах – як фактори, що діють на особистість, і як фактори, які утворюють особистість та забезпечують її існування та розвиток «зсереди- ни». Біологічні та соціальні фактори не існують як окремі, кожний із них являє собою інакше буття другого. Принцип єдності біологічного та соціального відкриває реальну сутнісну при- роду витоків активності особистості. Формулювання мети статті. Мета – проаналізу- вати поняття «особистість» і адекватний метод її дослідження – генетико-моделюючий, описати атрибутивні характеристики життєвої енергії людини. Виклад основного ма- теріалу. Перший принцип генетико-моделюючого метода – принцип аналізу за одиницями, другий принцип -єдності біологічного та соціального, третій принцип – креативності, чет- вертий принцип – рефлексивного релятивізму, п’ятий принцип – єдність експериментальної та генетичної ліній розвитку. Першою атрибутивною змістовою ознакою життєвої енергії (нужди) є її гетерогенність: біологічне й соціальне тут від початку складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність. Друга атрибутивна змістова характеристика життє- вої енергії (нужди) – здатність до розвитку (саморозвитку). Ця характеристика тісно пов’я- зана з інформаційним аспектом життєвої енергії. Третя атрибутивна ознака життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що її розвиток спрямований і являє собою ортогенез. Чет- верта атрибутивна змістова характеристика життєвої енергії (нужди) – її здатність до породження. Зустріч двох гілок життєвої енергії, втіленої в живих істот різної статі, поро- джує якісно інформаційно та енергетично нову життєву енергію, яка продовжується в існу- ванні нової живої істоти. Цей акт – єдине цілісне «опредмечування» життєвої енергії в жи- вій природі. Якщо ж казати про людину, ми зустрічаємося з «іншою» реальністю: життєва енергія людини може створювати і нову людину, і якісно новий продукт (творчість). П’ята атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що вона існує лише в формі втілення народженої нею живої істоти. Жива істота існує одночасно і як структу- ра, і як втілена в ній життєва енергія. Водночас, життєву енергію ми не можемо пізнати іншим шляхом, крім вивчення живої істоти як її прояву. Шоста атрибутивна характеристи- ка життєвої енергії (нужди) – це її афіліативна природа. Істинною формою існування жит- тєвої енергії є любов, яка протистоїть космічній ентропії та визначає рух усіх живих істот (не лише людей) один до одного. І результатом цього руху буде народження нової людини. Сьома атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) – нескінченність її існуван- ня. Завершеним кінцевим) буде існування організму, особистості як носія життєвої енергії. Але завдяки зустрічі й любові життєва енергія продовжує свої існування і стає нескінченною в часі. Нам здається, що аналіз даної атрибутивної властивості дозволить, крім усього ін- шого, відкрити нові аспекти значення часу в житті. Висновки і перспективи подальших досліджень. У відповідності зі створеною нами оригінальною теоретичною парадигмою, в основі розвитку особистості знаходиться дія життєвої енергії як генетично вихідної оди- ниці людського розвитку та існування. Будучи інформаційно-енергетичним потоком, жит- тєва енергія специфічно з’єднує біологічні та соціальні детермінанти людського існування і являє собою початкову рухову силу саморозвитку особистості як окремої людської істоти. Суперечлива діалектична єдність біологічного та соціального, свідомого та несвідомого, що здійснюється в особистості, породжує найважливіші атрибутивні характеристики остан- ньої. Постійна енергетична напруга життєвої енергії створює реальні умови формування самою особистістю реципрокних механізмів, які, базуючись на потужних соціальних впливах, трансформуються в онтогенезі в біологічні (морфологічні) та психічні структури.

Соя – одна з перспективних, але недостатньо вивчених культур у кормовиробництві. Висока продуктивність, скоростиглість і різностороннє її використання (борошно, зелений корм, жмих, шрот, сіно, силос, білкові концентрати, соєве молоко) підтверджує високі можливості у зміцненні кормової бази тваринництва. Відсутність опушення у рослин сої – надзвичайно рідкісна й цінна властивість для ефективного використання таких форм у кормовиробництві. Висвітлюється значення унікального вихідного матеріалу сої без опушення для створення сортів нового покоління для різних напрямів використання. Важливими господарсько-цінними ознаками при цьому є кількісні та якісні показники насіння. Застосовували загальноприйняті методи: наукові, спеціальні, лабора-торні та математично-статистичні. Шляхом гібридизації неопушених форм із кращими лініями та сортами полтавської селекції отримані неопушені лінії сої, які мають комплекс господарськи-цінних ознак і властивостей (високу врожайність, крупне насіння, боби не розтріскуються при достиганні). Проведено аналіз якісного складу їхнього насіння та зеленої маси (білок, олія, протеїн, клітковина, зола та ін.) порівняно з національними стандартами (Устя, Юг-30, Аннушка). Наведено результати досліджень з вивчення новостворених неопушених ліній сої, що мали вищі, ніж у стандартів, показ-ники господарської придатності. Особливу увагу приділили жирнокислотному складу олії в насінні досліджуваних сортів і ліній. Надано результати оцінювання сортів за співвідношенням жирних кислот, що є важливим для отримання більш якісної сировини у кормовиробництві. Так, 50 не-опушених ліній перевищують за показниками господарської придатності сорти-стандарти Алмаз і Адамос, зокрема і за жирнокислотним складом олії. На основі детального вивчення якісних показників насіння та зеленої маси неопушених ліній та кращих сортів визначені особливості і селекційна цінність новоствореного вихідного матеріалу без опушення у виведенні сортів для годівлі тварин і птиці. У Реєстрі сортів рослин України сорти без опушення відсутні.

Стаття присвячена науковому вивченню актуального питання про сутнісні особливості розвитку та реалізації суб'єктивних повноважень правоволодільця та кореспондуючих обов'язків боржника в регулятивних і охоронних право-відношеннях. Надані загальні та глибинні характеристики відповідних відносин, за якими регулятивними є взаємодії, що встановлюють порядок правильної, належної поведінки суб'єктів цивільних відносин, тоді як охоронні - спрямовані на захист досягнутого, вони забезпечують правову можливість припинити порушення суб'єктивного права, усунення негативних наслідків такого порушення. Значна увага в роботі приділена відмежуванню досліджуваних взаємин за ознакою застосування до їх опосередкування темпоральних вимірів, зокрема інституту позовної давності. Встановлено, що позовна здатність, тобто властивість права бути реалізованим примусово в межах визначеного законом періоду, належить виключно зобов'язанням, які перебувають у порушеному стані. Що ж стосується регулятивних відносин, то, хоча до їхнього змісту закладені певні вимоги управненої особи й обов'язки іншої, такі вимоги не мають позовного забезпечення, на них не поширюється дія позовної давності. А передбачена в угоді можливість ужиття заходів примусового впливу має абстрактний характер і не передбачає державного примусу. У статті наданий детальний історичний аналіз становлення вчення про різну природу вказаних відносин, вивчені різні цивілістич-ні підходи до ключового питання: що відбувається із суб'єктивним право носія в разі його порушення. Автор критично оцінює теорію про перехід права внаслідок його порушення в так званий «напружений» стан, яка домінувала багато років. Теза про те, що після настання строку виконання нереалізоване право набуває позовного характеру і щодо його здійснення починається перебіг позовної давності за відповідними вимогами не узгоджується із сучасними правовими концепціями. На переконання автора, від моменту порушення регулятивне право припиняється, натомість виникає нове суб'єктивне право -охоронне, яке від часу появи має захисну примусову властивість.

Метою статті є концептуальне виявлення процесу взаємодії людини та техніки у техноспросторі; сучасна репрезентація поняття «техніка». Методологічними засадами дослідження є філософська рефлексія, герменевтичний метод, історико-філософський аналіз першоджерел, порівняльний аналіз, систематизація. Наукова новизна полягає в тому, що затверджується актуалізація напрямку філософія техніки, яка знаходить свою нову форму в філософії сучасного французького філософа Бернара Стиглера. Охарактеризовано основні риси поняття техніки, негантропоцену та негантропології в концепції Бернара Стиглера. Досліджено роботу Інституту досліджень та інновацій паризького Центру Жоржа Помпіду (IRI) та представлено ідеї цифрових гуманітарних наук як частини сучасних цифрових досліджень. Висновки. Технологічний прогрес має трансформуючий ефект та значно впливає на формування нових умов існування людини, таким чином створюється новий простір – техносфера. Технічні об’єкти щільно входять в життя сучасної людини та утворюють самостійну систему відносин, що надає людині властивість суб’єктності. Ця теза стала необхідною для розуміння філософії техніки Бернара Стиглера, який слідом за Сімондоном визнає технічні об’єкти неорганічно організованим сущим, яке має свою власну динаміку, яка не зводиться до фізики та біології. Стиглер продовжує працювати над постановкою питання про техніку та пропонує новий метод осмислення світу в технологічну еру. Визнаючи всі виклики епохи і вступаючи в дебати про антропоцен, філософ виступає за активне його перетворення в те, що він називає «негантропоценом». Бернара Стиглер висуває новий філософський проект – негантропологію як виклик сучасності, і постулює свою основну тезу: негантропологія повинна сприяти появі негантропоцена. Для цього він вводить поняття ентропії і негентропії та зазнає, що у той час як ентропія означає поступове розкладання Всесвіту, що розглядається як замкнута система, негентропія – це властивість системи, яка бореться з ентропією. Негантропоцен, тим самим, виступає переоцінкою цінностей, служить виходом з ентропійного розладу антропоцену через новий рівень уваги і відповідальності.

У статті розглянуто нові можливості та підходи в організації дистанційного навчання, методи дистанційного навчання та ефективність їх використання у процесі гри на музичному інструменті. Висвітлено можливості дистанційного навчання в системі професійної підготовки. Розкрито теоретичні аспекти розвитку дистанційної освіти. Розглянуто особливості використання дистанційних технологій, які входять у практику сучасного освітнього процесу. Визначено форми, методи роботи, які використовуються при дистанційному навчанні. Здійснено аналіз переваг та недоліків дистанційного навчання під час гри на музичному інструменті. Досліджено проблему формування самостійності студентів ЗВО під час дистанційного навчання грі на музичному інструменті. Проаналізовано значення формування самостійності студентів в процесі фахового навчання. Визначено, що самостійність студентів є складною професійно-особистісною властивістю, яка виникає на ґрунті засвоєння спеціальних (мистецьких) та психолого-педагогічних знань, втілюється в широкий спектр практичних умінь та навичок, спонукає до активних дій. Обґрунтовано організаційно-педагогічні умови формування самостійності студентів в процесі дистанційного навчання.

Корупція стала однією з основних загроз національній безпеці України, провідним фактором стагнації економіки, збереження і розвитку вираженого соціальної нерівності всупереч зусиллям держави. У зв'язку з цим потрібно вироблення і здійснення цілеспрямованої антикорупційної політики держави. Корупція постійно еволюціонує і як будь-яке складне соціальне явище не має кордонів. Вона характеризується універсальністю - існує у всіх державах незалежно від ступеня соціально-економічного і політичного розвитку, набуває все нові транснаціональні форми. У зв'язку з цим протидія корупції та боротьба з нею придбали в Україні системний і наступальний характер. Антикорупційна стратегія сучасного правотворчості і правозастосування спрямована не тільки на невідворотність покарання за корупційні дії, а й на послідовну ліквідацію умов виникнення корупції. Антикорупційна політика полягає в розробці і здійсненні різнобічних і послідовних заходів держави і суспільства по усуненню (мінімізації) причин і умов, що породжують і живлять корупцію в різних сферах життя. З огляду на, що корупція без постійного протидії їй має властивість розширюватися, необхідно, щоб з часом була виділена антикорупційна функція держави як одна з його базових задач. У цій статті розглядаються такі поняття, як корупція, антикорупційна політика, її основні принципи, цілі та завдання антикорупційної стратегії, аналізується її ефективність. Пропонуються варіанти, спрямовані на боротьбу з корупційними правопорушеннями. У статті акумульовані результати міждисциплінарних наукових досліджень правових та інституційних засад протидії корупції, отримані в рамках реалізації Національної стратегії та національних планів протидії корупції. Розкрито підходи до протидії корупції з урахуванням нових загроз і чинників, що сприяють поширенню цього негативного соціального явища. Відображено теоретико-методологічні основи моніторингу проявів корупції та антикорупційних заходів, сформульовані пропозиції щодо їх орієнтації на усунення причин і умов корупції. Розглядаються традиційні та нові технології протидії корупції, потенціал заходів юридичної відповідальності за корупційні правопорушення. На підставі тенденцій розвитку міжнародного права і позитивного досвіду розвитку законодавства розглядаються рекомендації щодо вдосконалення національної антикорупційної політики.

У статті досліджено проблему соціальної та педагогічної інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в сучасне інформаційне суспільство, зокрема завдяки впровадженню інклюзивного навчання. Обґрунтовано важливість набуття особами з особливими потребами вмінь та навичок роботи з електронною інформацією та цифровими засобами обробки інформації. Визначено, що дітям з особливими потребами для здобуття якісної освіти необхідні навички роботи із засобами цифрових технологій. Включення дітей особливими освітніми потребами до загальноосвітнього простору є одним з напрямів гуманізації всієї системи освіти. Завдяки впровадженню інклюзивного навчання в освітніх закладах України виконується забезпечення основного права дітей на освіту. Сучасні цифрові технології, які трансформуються під потреби користувача, є невід’ємною частиною життя осіб з функціональними обмеженнями. Компенсаторна властивість нових технологій дозволяє дітям з особливими потребами брати активну участь в навчальному процесі попри функціональні обмеження. Процес навчання дітей з особливими освітніми потребами стає предметом методичних та програмних розробок, спрямованих на входження таких дітей в сучасне інформаційне суспільство. Зважаючи на суспільну важливість проблеми, перед суспільством постає завдання виявлення та усунення бар’єрів, які перешкоджають повноцінній життєдіяльності даної категорії осіб. Завдяки впровадженню цифрових технологій у процес навчання та у процес інклюзивного навчання зокрема діти з особливими потребами можуть отримати різноманітні навчальні матеріали в доступному форматі, ефективніше засвоювати нові знання та демонструвати свої навчальні досягнення. Таким чином, цифрові технології дозволять учням з особливими потребами повноцінно включитися як в освітній процес, так і в сучасне інформаційне суспільство.

Порушено проблему психологічної своєрідності явища, яке не втрачає актуальності донині, адже ж ідеться про психологічне здоров’я – норму та життєву цінність особистості впродовж її життєвого шляху. У результаті проведеного аналізу наукового фонду, де безпосередньо або опосередковано висвітлюються проблемні питання, пов’язані зі здоров’ям особистості в психологічній сфері, видається за можливе стверджувати про те, що психологічне здоров’я сучасної студентської молоді й дотепер становить зону психолого-педагогічних утрат. Це зумовлено як відсутністю теорії психологічного здоров’я у віковий період ранньої дорослості, так і недооцінкою своєрідності емоційного складника здоров’я сучасного студентства в психологічній сфері. Підкреслено, що актуальність означеного ракурсу порушеної проблеми є очевидною, адже ж психологічне здоров’я здебільшого трактується сучасними дослідниками як інтегративна особистісна властивість, що позитивно корелює і з суб’єктивною якістю життя особистості, і зі здобуттям нею життєвого успіху. Аргументовано конструктивність логіко-смислової моделі, що дає змогу поглибити наукове уявлення про феноменологію психологічного здоров’я студентської молоді, зокрема за параметрами спрямованості особистості, когнітивної домінанти, комунікативного компонента, регулятивного складника та компонентом ключових кваліфікацій. Це уможливлює нову оцінку ваги самотворення емоцій і почуттів, рівневого виміру переживань, роль емоційної готовності особистості до змін упродовж життя, значущість емоційного самопізнання та духовних переживань. Проведений аналіз деяких емпіричних досліджень учених засвідчив вектори подальших наукових розвідок щодо проблемного поля психологічного здоров’я студентської молоді. Одним із напрямів виокремлено комплексне вивчення специфіки емоційної компоненти здоров’я особистості юнацького віку в психологічній сфері.

Розвиток цифрового суспільства зумовлює нові виклики перед представниками всіх сфер людської діяльності, зокрема й журналістами, що сприяє перегляду компетентнісної парадигми їхньої підготовки. У нових умовах на журналістську професію впливає підвищення оперативності доставки інформації, багатоканальність комунікацій, візуалізація інформації як провідний засіб комунікації в медіасередовищі. Ера дигіталізації (переведення аналогових даних у цифрові формати) прискорює трансформаційні процеси суспільства, спричиняє глобальні зміни в житті людей, медійні зміни, уявлення про журналістську діяльність. Логічними продуктами дигіталізації є новації в підготовці майбутніх журналістів з огляду на новітні форми, способи збору та генерування медіа-контенту. Однією з актуальних і ключових компетентностей майбутнього журналіста є генерування інформаційного контенту в текстовому форматі як письмового, так і усного мовлення. У статті розкрито сутність генерування інформаційного контенту та виявлено форми дигітальної журналістики: крос-медіа та трансмедіа. У ході аналізу стану компетентнісної парадигми підготовки майбутніх журналістів виявлено один з найактуальніших її складників – генерування інформаційного контенту, під яким ми розуміємо підготовку та трансляцію текстів як носіїв інформації в мас-медіа. З розвитком дигітальної журналістики виникла потреба в розробці інноваційних форм подачі інформації, а саме – крос-медіа та транс-медіа: при транс-медіа частини історії (сторітелінгу) в різних медіа-форматах доповнюють одна одну, а крос-медіа – це властивість мережевого видання, яка полягає в здатності працювати більш, ніж на одній платформі, тобто це подання матеріалів, які розкривають одну тему, у різних формах і на різних платформах. Перспективами подальших наукових розвідок вбачаємо аналіз процесу генерування інформаційного контенту в практичній діяльності журналіста в епоху цифрової комунікації.