Добірка наукової літератури з теми "Незалежна держава"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Незалежна держава".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Незалежна держава"
1
Сазонова, А. О. "До визначення змісту поняття «незалежна професійна діяльність»". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 126–31. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).660.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню значення поняття «незалежна професійна діяльність» у контексті податкових відносин.
Держава цілеспрямовано вживає заходів щодо легалізації майна та діяльності, що підлягає оподаткуванню, в тому числі й діяльності так званих «са-мозайнятих осіб». Подальше опрацювання проблем оподаткування самозайнятих громадян, у тому числі осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю, забезпечить легітимізацію цієї діяльності та захист їхніх інтересів, а також забезпечить зростання державних доходів загалом та рівня життя зокрема.
Відповідно до п. 14.1.226. Податкового кодексу України, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, є самостійною підгрупою самозайнятих осіб. До категорії самозайнятих також належать фізичні особи-підприємці. У цьому випадку визначальними ознаками самозайнятої особи як платника податків є те, що зазначена особа не є найманим працівником у разі здійснення такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність визначається як участь особи в науковій, літературній, художній, освітній чи викладацькій діяльності, діяльності лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, юристів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінювачів, інженерів чи архітекторів, діяльність осіб, що займаються релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за винятком випадків, передбачених пунктом 65.9 статті 65 Податкового кодексу України) і використовує найману робочу силу не більше чотирьох осіб.
Таким чином, відповідна діяльність характеризується двома обов'язковими ознаками: незалежністю, тобто відсутністю підпорядкування з точки зору трудового законодавства, можливістю встановлення трудових відносин з обмеженою кількістю осіб, а також відсутністю іншого податкового статусу (тобто податкового статусу фізичної особи - підприємця); професійністю, тобто спеціальною освітою або підготовкою особи, що її здійснює, в т.ч. й отриманням за необхідності необхідних дозволів.
Незалежна професійна діяльність класифікується як така, що пов'язана з наданням публічних послуг та іншою незалежною професійною діяльністю. Перелік видів незалежної професійної діяльності в обох категоріях не є вичерпним. Це, зокрема, свідчить про необхідність законодавчої систематизації публічних послуг, а також врегулювання порядку і стандартів їх надання. Ще існує нагальна потреба в більш чіткому розмежуванні правового та, зокрема, податково-правового статусу осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, і фізичних осіб - підприємців.
2
Андрієнко, Микола, Петро Гаман, Павло Гордєєв та Валерій Якубов. "ПОЗИЦІЇ ЛІДЕРА У СТРУКТУРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ". Науковий вісник: Державне управління, № 4(10) (2 грудня 2021): 22–37. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-22-37.
Повний текст джерелаАнотація:
В сучасних умовах Україна, як незалежна держава поставила перед собою ряд завдань, в тому числі створити індивідуальну державну політику, як в цілому так і в різних сферах діяльності. Значною мірою це стосується кадрової політики, механізмів її реалізації, як універсального важеля, на основі якого держава має вплив на стан суспільного, економічного та політичного розвитку. Метою дослідження є обґрунтування сучасних підходів до позицій лідера у структурі державного управління. Важливим аспектом вирішення даної проблеми є ефективність управлінської діяльності, так як від її результативності залежить функціональна спроможність організації. Враховуючи це, необхідно побудувати комфортні, з боку суб’єкта та об’єкта управлінської діяльності умови, які задовольнять всіх учасників даного процесу та будуть відрізнятися значно вищим рівнем відповідальності до виконання соціальної функції держаного управління. Концепція розвитку лідерства є теоретичним конструктом, що містить стратегію, основні напрями, завдання та цілі вдосконалення діяльності персоналу державної служби, яка покращить якість реалізації управління державою. Визначено, що лідерство є новою якістю управління людськими ресурсами. Для розвитку професійної державної служби необхідно забезпечити якість розвитку сталої спроможності лідерства. Лідерство у державному секторі пов’язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та самовдосконалення. Проаналізовано основні засади лідерства у структурі державного управління. Теорія лідерства за Н. Макіавеллі визначено теоретичним підгрунтям дослідження. Здійснено систематизацію теорій лідерства. охарактеризовано основні зміни, щодо управління персоналом на державному рівні після прийняття Закону України «Про державну службу», узагальнено навички лідера в рамках державного управління та виокремлено особистісні характеристики лідера при реалізації державного управління.
3
Крутько, М. А. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 123–28. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.724.
Повний текст джерелаАнотація:
Крутько М. А. Нормативно-правове регулювання фінансової безпеки держави та механізм її забезпечення в Україні. – Стаття. У статті визначено, що з моменту прийняття Декларації про незалежність Україна становилась як цілісна й незалежна держава, захист національних інтересів якої виступає пріоритетним завданням. У такому контексті встановлено значущість питань національ- ної безпеки, та економічної безпеки держави зокрема. Проведено дослідження питання нормативно-правового забезпечення фінансової безпеки, яке є актуальним, адже Україна, як і кожна держава, прагне до економічної стабільності й фінансової самостійності, що є важливим аспектом у розрізі трансформаційних і глобалізаційних викликів сьогодення. Доведено, що фінансово-економічна безпека держави напряму залежить від взаємо- узгодженої та налагодженої стабільно-працюючої фінансової системи. В умовах внутріш- ньої та зовнішньої економічної кризи існують фактори ризику, що слугують каталізатором негативних процесів у системі фінансової безпеки держави, задля боротьби з якими необ- хідно розробити дієвий механізм забезпечення порядку. Запропоновано найдієвіші заходи забезпечення фінансової безпеки України, якими виступають: 1) насамперед удосконалення нормативно-правової бази регулювання фінансової без- пеки країни шляхом прийняття спеціалізованого закону «Про основи фінансової безпеки України», разом з яким прийняти Концепцію та Стратегію фінансової безпеки держави, де визначити засади державної політики забезпечення фінансової складової частини націо- нальної економічної безпеки; 2) обов’язкове створення ефективного органу й системи заходів, спрямованих на бо- ротьбу з корупційною складовою частиною; 3) забезпечення залучення іноземних інвестицій шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату; 4) переймання іноземного досвіду забезпечення фінансової безпеки й імплементування міжнародних стандартів у національне законодавство; 5) створення умов для виходу коштів із тіньової економіки; 6) удосконалення регулювання кредитно-банківської системи. Визначено, що під час розробки зазначених регуляторно-забезпечуючих нормативних документів необхідно насамперед вивчити й запозичити досвід зарубіжних країн із вищим рівнем економічного й правового розвитку, імплементувати міжнародні стандарти у сфері забезпечення фінансової безпеки держави, а також приєднатися до міжнародних конвенцій досліджуваного напряму.
4
КОБЕТЯК, Андрій. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ АВТОКЕФАЛІЇ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 49–57. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – висвітлення трансформаційних процесів інституту автокефалії та його значення в сучасній церкві. Еклезіологічна зумовленість автокефального принципу витікає із самої природи церкви. Спілкування між церквами має відбуватися виключно на засадах миру, взаємного визнання й рівності. Узурпація церковної влади – це нашарування, якими обросла церков- на інституція за століття існування. Тому увага дослідження зосереджена на самому феномені Церкви в її історичній ретроспективі. Методологічними засадами дослідження стали історичний і порівняльний методи, традиціоналізм, компаративний підхід, релігійна антропологія, герменевти- ка, філософський символізм. Наукова новизна насамперед це пов’язано з геополітичним і фінансовим чинниками. Висвітлюється, що з точки зору православної еклезіології очевидно, що за своєю струк- турою кожна церква неодмінно має бути автокефальною. Однак на практиці низка національних церков чекає Всеправославного визнання вже багато століть. Висновки. У дослідженні встанов- лено, що вже в донікейський період церква формує власну адміністративну систему управління та поділу за державним зразком. У ІІ–ІІІ ст. церковний інститут має чітку ієрархічну структуру. Визначено, що апостоли засновували перші спільноти як автокефальні. Проте в період Вселенсь- ких соборів автокефалія трансформувалася від природного стану до церковно-політичного явища. Доведено, що в ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання автокефалії знову виходить на перший план загальних богословських дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної з Помісних церков. Розпад держави не детермінує розділення церкви, хоча цього й вимагають церковні канони. Доведено, що держава завж- ди є зацікавленою, оскільки кожна незалежна країна прагне мати власну церкву, тому є захисником прав і повноважень церкви, яка розташована на її території. Це значно впливає на геополітичні відносини між Помісними церквами. Автокефалія виступала адаптаційним пристосуванням церкви до політичної географії держави. У статті встановлено, що інституційні суперечки Помісних цер- ков, пов’язані з межами та «канонічною територією», можуть бути вирішені виключно соборним шляхом і за участі всіх православних ієрархів. Отже, подальші наукові розвідки автокефальної тема- тики й канонічної творчості святих отців доповнять виконане дослідження.
5
Степанівна, Заяць Ольга. "ГНОСЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ". Часопис цивілістики, № 43 (25 грудня 2021): 83–88. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.448.
Повний текст джерелаАнотація:
ГНОСЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУСтаття присвячена дослідженню світоглядних засад інтерпретації правової допомоги як соціального феномену.Обґрунтовано, що правова допомога є соціальним феноменом, хоча вона й санкціонована державою, однакє незалежною від неї. Це дозволяє спеціалістам, які надають правову допомогу, діяти незалежно, об’єктивно,в інтересах клієнта, за допомогою суто законних та морально виправданих методів. Особливо актуальне це тоді,коли розглядаються правові суперечки в системі взаємин «людина – держава», де держава має більше шансівобстояти власну позицію. Фахова правова допомога вирівнює можливості сторін, а суд, який керується вимогами неухильного дотримання законності, сприяє досягненню справедливості. З’ясовано, що для того, щоб мати змогу надавати якісну правову допомогу, яка сприятиме досягненню справедливості, адвокат, окрім бездоганного знання закону, має володіти і філософсько-правовими знаннями. Найперше це допоможе зрозуміти причини певних явищ у праві, окреслити для себе чіткі позиції праворозуміння та правосприйняття. Це можна зробити, якщо визначити концепти правової допомоги, що містять основи, з яких надалі розвиваються інноваційні ідеї.У цьому контексті обумовлено, що до світоглядних концептів правової допомоги можна віднести ті твердження,які допомагають: 1) зрозуміти її цінність для людини і держави; 2) усвідомити, що вона є невідчужуваним правом кожної людини незалежно від будь-яких обставин (соціальне походження, рівень освіти, віросповідання, стать, вік тощо); 3) сприйняти пересічній людині право не тільки як систему заборон і обов’язків, установлених державою, а й як систему гарантій її гідного життя та можливостей для повноцінного розвитку особистості; 4) як єдино можливий спосіб досягнення справедливості на основі законних та морально виправданих методів. Це дало можливість констатувати, що стрімкі темпи розвитку суспільства загалом зумовлюють необхідність відповідного розвитку всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та держави, які стають щоразу більш реґламентованими з метою встановлення певних правил, що допоможуть гармонізувати життя, сприяти досягненню загального блага.Власне держава за таких умов повинна виступити гарантом захисту людини, її прав та свобод, які мають залишатися недоторканими. Однією з таких гарантій є інститут правової допомоги, основна мета функціонування якого полягає в захисті прав та свобод людини від протиправних посягань.
6
САВЧИН, МИХАЙЛО. "Чотири вершники трансформацій: ефективність правового регулювання економічних інституцій". Право України, № 2021/04 (2021): 89. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-089.
Повний текст джерелаАнотація:
У перехідних конституційних демократіях проблема ефективності правового регулювання економічних інститутів зумовлена трансформаційними процесами в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Особливо гострою є взаємодія політичних та економічних факторів у функціонуванні економічних інститутів, оскільки це методологічна проблема реалізації реформ. У статті розглядається це питання крізь призму верховенства права, належного урядування та принципів пропорційності втручання в економічні свободи з метою забезпечення економічного добробуту. Це досить абстрактне формулювання питання потребує його аналізу через призму трансформації сучасної економічної системи та переосмислення функцій держави. Метою статті є визначення основних параметрів ефективності правового регулювання економічних інститутів. Доведено, що система гарантій економічних свобод базується на конституційних цінностях, які виражають консенсус щодо цільових установок учасників економічних відносин, їх цілепокладання. Ключовими факторами цього процесу є трансформація глобалізації та регіональне економічне співробітництво між державами, що змінює їхні функції. Зближення держави та приватного сектору виражається у диджиталізації економіки та зростанні ролі штучного інтелекту в економічних процесах, що дедалі більше впливає на зміст правил і процедур на ринку. Оскільки за таких умов змінюється структура професій та зайнятості, це призводить до розширення сфери інтелектуальної діяльності людства. Ключовим фактором трансформації українського конституціоналізму є відмова від постколоніальних практик управління через відносини ієрархії. Їх змінюють відносини гетерархії, які поєднують субординацію та горизонтальні зв’язки в економічній системі. Порядок визнання норм за допомогою поєднання приватного права та публічного механізму правотворення є на порядку денному. Аналогічним чином успіх економічних реформ обумовлений існуванням незалежних інституцій, що важко уявити без політико-правової складової. До таких інструментів належать судовий контроль за конституцією, неупереджене та незалежне публічне урядування, зокрема у діяльності незалежних державних установ, які рівновіддалені від політичних інститутів і ділових кіл. Економічні структури повинні брати участь у збереженні довкілля, впровадженні новітньої структури охорони здоров’я та наданні доступних і якісних адміністративних послуг населенню. Тому цінності та настанови щодо конкурентоспроможності, належної ділової практики на ринку забезпечуються інструментами економічного конституціоналізму, регуляторної держави та демократичної підзвітності. Засобами забезпечення цього є верховенство права, незалежні державні регулятори й вимоги щодо прозорості та належної процедури при ухваленні владних рішень.
7
Шурупова, Олександра, та Юлія Панфілова. "ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 330–34. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-70.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено теоретичні питання кваліфікації поведінки держав щодо наявних обставин, які звільняють її від відповідальності. У відповідності з основним принципом права міжнародної відповідальності кожне міжнародно-правне діяння тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. Тим не менше, в міжнародному праві склався певний перелік обставин, при існуванні яких відповідальність не наступає. Зокрема, в Статтях про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, розроблених Комісією міжнародного права ООН та прийнятих в якості додатку до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 56/83 від 12 грудня 2001 р., визначаються обставини, що виключають протиправність діяння. Глава V Статей закріплює вичерпний перелік таких обставин, за наявності котрих суб’єкт не несе відповідальності за діяння, яке не відповідає тому, що вимагає від нього міжнародне зобов’язання. Ці обставини застосовуються до будь-яких міжнародних зобов’язань, будь то договірна чи звичаєва норма, тобто незалежно від їх джерела: «обставина, що виключає протиправність, застосовується відносно не тільки договірних, але й недоговірних зобов’язань». Однією із найважливіших умов, що гарантує правильну юридичну кваліфікацію певних фактичних ситуації, коли держава може посилатися на обставини, які звільняють її від міжнародно-правової відповідальності, є розвиненість диспозицій міжнародно-правових норм, що встановлюють юридично-фактичні підстави, при наявності яких виключається відповідальність держави за міжнародні правопорушення. У статті здійснюється теоретичне дослідження правової природи та функціональної ролі обставин, які звільняють державу від міжнародно-правової відповідальності на основі узагальнення міжнародної практики і міжнародно-правової доктрини в світлі основоположних норм і принципів сучасного міжнародного права. Особливу увагу приділено таким обставинам, як згода держави, контрзаходи, форс-мажор, стан необхідності та самооборона.
8
ШЕВЧУК, ЛІЛІАНА, та ТАРАС ШЕВЧУК. "Основоположні засади та чинники формування національної правової системи Української козацької держави – Гетьманщини". Право України, № 2020/01 (2020): 140. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-140.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із етапів розвитку української державності була доба козацтва, ознаменована утворенням і діяльністю Української козацької держави – Гетьманщини в період 1649–1764 рр. Метою статті є спроба підійти до питання аналізу формування національної правової системи в один із важливих періодів її еволюції, а саме в Українській козацькій державі – Гетьманщині не лише з позицій позитивізму, а й “jus naturalе”, тобто права природного. Становлення і розвиток національної правової системи Гетьманщини відбувалися на засадах характерних для національних правових систем тогочасних європейських держав, основоположними серед яких є передусім історичність і наступність (спадковість) права. Значний вплив на характер і розвиток національної правової системи Гетьманщини справила європейська правова традиція, зокре ма обумовивши відповідний рівень правової культури Гетьманщини з притаманним їй правовим менталітетом. Її головні елементи, відтворюючи своєрідність і самобутність успадкованої правової культури, були стримуючим чинником на шляху поширення ментально чужої та відсталої за своєю сутністю і змістом російської правової системи. Система домінуючих правових цінностей Української козацької держави формувалася у доволі складних умовах становлення і розвитку української державності. З середини XVII ст. у національній свідомості українців особливої ваги набувають такі політико-правові цінності-категорії, як свобода особистості, демократія, рівноправність, національна самоідентифікація тощо. Впродовж першої половини 1649 р. українському керівництву вперше в історії української суспільно-політичної думки вдалося сформувати національну державну ідею створення незалежної держави в етнічних межах України як провідну у визвольних змаганнях народу всіх наступних століть. На початку XVIII ст. вперше в історії українського права було створено правові основи представницького правління та парламентаризму передусім завдяки появі Конституції П. Орлика 1710 р. Позитивно вплинула на розвиток національної правової системи Гетьманщини і досить активна її міжнародно-правова діяльність. Українська козацька держава – Гетьманщина стала однією із важливих віх розвитку української державності, а її національно-правова система відобразила сутність і зміст намагань та прагнень українського народу до незалежності й самостійності.
9
СОФІНСЬКА, ІРИНА. "Світоглядне ядро громадянства: від традиційних до емансипативних цінностей". Право України, № 2019/05 (2019): 138. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-138.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна концепція громадянства поступово зазнає трансформації під впливом суттєвих геополітичних змін, перманентних цивілізаційних і глобалізаційних викликів. Громадянство перестає бути винятковою правовою ознакою приналежності особи до держави, оскільки осмислена та зрозуміла схематизація змінюється: особа як громадянин набуває значної ваги (ціннісного значення для державно-суспільно-політичного життя), її права стають предметом гарантування з боку держави, незважаючи на місце її народження та проживання. В основу мотивації дослідження світоглядного ядра громадянства покладена мета комплексного розкриття концепції громадянства, враховуючи аргументування його людиновимірного та універсального характеру. Сформульовано правовий наратив у сучасній антропосфері громадянства як механізму забезпечення демократизму держави, прояву правової ідентичності людей, як засадничого сегменту кожної держави з виявом її традиційних/емансипативних цінностей. Мета статті полягає у спробі окреслити світоглядне ядро громадянства у контексті тріади взаємовідносин “особа – держава – суспільство”, враховуючи спільні та відмінні ознаки як традиційних, так і емансипативних цінностей у становленні інституту громадянства. У статті виокремлено напрацювання тих науковців (Р. Баубюка, Р. Белламі, Р. Брубейкера, П. Вейла, Ю. Габермаса, Д. Гітера, С. Головатого, Р.-Ж. де Ґроота, К. Йоппке, Дж. Керенса, В. Кимліки, Б. Кістяківського, М. Козюбри, Т. Маршалла, О. Поєдинок, П. Спіро, В. Старосольського, А. Шахар, П. Шука та інших), які раніше досліджували ціннісну парадигму громадянства та правової ідентичності особи у контексті глобалізації, міграції та гарантування прав людини. Релевантні аналітичні та статистичні експертні доповіді і прогнози дають чітку установку на подальшу модернізацію інтелектуальної сегментації моделей та елементів громадянства. Переосмислення світоглядного ядра громадянства характеризується формуванням постійної у часопросторі тріади взаємовідносин “особа –держава – суспільство”, зважаючи на перманентні цивілізаційні та глобалізаційні виклики (переважно антропогенного характеру). Ціннісним орієнтиром розвитку держави і суспільства має стати осмислення громадянства як постійного у часопросторі правового та ефективного зв’язку між державою й особою, без зазначення етнічного походження особи, що передбачає певний (законодавчо визначений та закріплений) набір взаємних прав, обов’язків і привілеїв. Незалежно від часу та способу набуття громадянства його ціннісні характеристики залежать винятково від усвідомлення, укорінення та інтеграції особи.
10
КУЯН, ІРИНА. "Ідеї суверенної і незалежної держави в контексті національної ідеї України". Право України, № 2021/02 (2021): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-063.
Повний текст джерелаАнотація:
В останні роки в Україні все частіше виникає питання змісту національної ідеї, що, думається, відтворює запит суспільства щодо осмислення шляхів розвитку та напрямів модернізації держави, підвищення її ефективності перед викликами сучасності, посилення гарантій суверенітету та визначення дороговказу розвою державності в Україні. Це питання безпосередньо стосується характеру зв’язку національної ідеї і юридичної доктрини, який, на нашу думку, детермінований діалектикою політики і права, та є конститутивним для суспільства фактором. Тому необхідне глибоке розуміння ідеї суверенітету, сутності характеристик суверенності і незалежності держави як моделі та проєкту формування змісту і напрямів державної політики. Метою статті є наукове осмислення характеристик України як суверенної і незалежної держави, що має значення для розуміння національної ідеї як політико-правового орієнтиру при здійсненні реформ у державі. Акцентовано, що ознаки державного суверенітету утверджено в Декларації про державний суверенітету України (1990 р.), а в Конституції України нашу державу визначено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою. Виходячи з розуміння сутності суверенітету як властивості певного суб’єкта щодо володіння верховною владою, виводиться його теоретична конструкція – родового і видових понять (народного, національного і державного) суверенітету. Підкреслено, що вказаний політико-правовий феномен має об’єктивно-суб’єктивну природу та виявляється як результат матеріальних процесів і вольове правове відношення. Визначено зміст верховенства влади народу, нації та держави як виключних суб’єктів суверенітету. Народний суверенітет розуміється як об’єктивно надана властивість народу володіти верховенством своєї влади, що ґрунтується на його інтересах і волі та реалізується у його правах на державотворення, на зміну конституційного ладу, на участь у формуванні й функціонуванні держави та її органів. Зміст поняття національного суверенітету як властивості нації володіти верховенством влади ґрунтується на розумінні нації як особливої форми життєдіяльності суспільства, як спільноти, яка формує загальні потреби, інтереси та загальну волю. Наголошено, що, за змістом преамбули Конституції України, право на самовизначення належить українській нації, усьому українському народу. Акцентовано, що реалізація суверенітету України на засадах, визначених у Конституції України, значною мірою залежить від повноти законодавчого регулювання, розвитку цих засад у національному законодавстві. Похідним від народного є державний суверенітет. Конституція утверджує Україну як суверенну державу, визначає основні її атрибути і символи, суб’єктів, уповноважених реалізовувати владу та забезпечувати загальнонародний, загальнодержавний інтерес. Суверенітет, суверенність – ознака іманентно притаманна державі як формі політичної і правової організації суспільства. Державний суверенітет – це властивість держави як публічної політикоправової організації володіти в межах відповідної території верховенством, незалежністю, повнотою, самостійністю і єдністю своєї влади, що ґрунтується на інтересах і волі народу та закріплена в правових формах. Ключовою ознакою державної влади є верховенство. Верховенство державної влади і незалежність влади та держави є найважливішими ознаками державного суверенітету. Верховенство як ключова характеристика державної влади в Основному Законі України виражена насамперед через принцип “верховенства права”. У цьому контексті наголошено на ієрархії юридичної сили Конституції і законів України в системі нормативно-правового регулювання суспільних відносин. Аргументовано, що суверенна державність України у доктринальному сенсі передбачає у своїй основі класичну модель взаємозв’язку народного, національного і державного суверенітету. А втілений у Конституції України принцип суверенітету народу, нації й держави встановлює правило, яке повинно наповнюватися змістом усією системою конституційного законодавства та враховуватися при здійсненні державних реформ на науковому підґрунті юридичної доктрини.
Дисертації з теми "Незалежна держава"
1
Сметанська, Л. О. "Вітчизняний досвід історичного розвитку парламентського контролю в Україні". Thesis, НТУ "ХПІ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/16308.
Повний текст джерела
2
Волошин, Олег Анатолійович. "Політика Росії щодо співдружності незалежних держав". Дис. канд. політ. наук, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнар. відносин, 2012.
Знайти повний текст джерела
3
Фільштейн, Л. М. "Нагальні питання перебудови і створення ефективної системи розвитку незалежної економіки української держави". Thesis, Ексклюзив-Систем, 2016. http://dspace.kntu.kr.ua/jspui/handle/123456789/3593.
Повний текст джерела
4
Король, Сергій Миколайович, Сергей Николаевич Король, Serhii Mykolaiovych Korol та М. М. Ніколаєнко. "Нормативно-правове забезпечення соціальної політики в незалежній Україні на перших етапах становлення держави". Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78178.
Повний текст джерелаАнотація:
Процес формування сучасного українського правового
забезпечення соціальної політики починається з 1991 року, коли
Україна стала незалежною і державі потрібно було визнавати і
забезпечувати основні соціальні права людини і громадянина, а
саме: право на працю, незалежні, безпечні й здорові умови
праці, на заробітну плату, не нижчу від установленої законом,
на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для
себе і своєї сім’ї, на охорону здоров’я, медичну допомогу та
медичне страхування.
5
Сітало, Ю. С. "Територіальні зміни незалежної України". Thesis, Сумський державний університет, 2015. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/44149.
Повний текст джерелаАнотація:
Внутрішня та зовнішня державна політики України призвело до фактичної зміни території держави, зміни адміністративно-правового статусу окремих територій. Тому, метою ретроспективного огляду є
з’ясування фактичних територіальних змін незалежної України.
6
Антонов, Максим Сергійович, Максим Сергеевич Антонов та Maksym Serhiiovych Antonov. "Управління борговою стійкістю держави". Thesis, Сумський державний університет, 2017. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/55586.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі уточнено сутність та відмінності понять «стійкість державного боргу» та «боргова стійкість держави»; досліджено систему, світовий та вітчизняний досвід управління борговою стійкістю держави; виявлено найбільш важливі екзогенні фактори впливу на неї; розроблено систему ризик-орієнтованих індикаторів її оцінювання; розроблено методичні засади раннього прогнозування її втрати, визначення періодів та потенційних тригерів виникнення боргових криз; обґрунтовано засади створення в Україні незалежної фіскальної інституції; вдосконалено механізм застосування в Україні системи фіскальних правил; оцінено відповідність національної практики розкриття інформації про боргову сферу в Україні принципам Кодексу фіскальної прозорості Міжнародного валютного фонду, розроблено рекомендації щодо удосконалення механізму аудиту ефективності державного боргу.В работе определена сущность долговой устойчивости государства как характеристики его способности выполнять долговые обязательства, не увеличивая долговой нагрузки, не прибегая к мерам по его реструктуризации или списании с поддержанием на достаточном уровне ликвидности, платежеспособности и темпов экономического роста, приемлемого уровня рисков. Предложена система многофакторных регрессионных моделей зависимости соотношения объема государственного долга к ВВП от макроэкономических (демография и рынок труда, реальный сектор, платежный баланс) и финансовых факторов (потоки капитала, денежно-кредитный рынок, банковская система и доступ к финансам). Это позволило комплексно оценить перекрестное влияние факторов в пределах долговых спиралей. Разработан научно-методический подход к раннему прогнозированию потери долговой устойчивости государства, предусматривающий диагностику с помощью карт Шухарта периодов и потенциальных триггеров возможного возникновения долгового кризиса с последующей верификацией методом Ирвина. Для оценки долговой устойчивости государства разработана система рискориентированных индикаторов, сгруппированных в соответствии с целевыми таргетами ее поддержания (ликвидность, платежеспособность и уязвимость к рискам), предложены механизмы периодического и интегрального определения их устойчивости через статистические параметры вариации с лагами. Разработаны структурно-логическая схема функционирования в Украине независимости фискальной институции, ее приоритетные задачи, функции, механизм координации ее деятельности с другими органами. В контексте применения фискальных (долговых) правил в Украине предложено: 1) соединить «золотое» правило с долговым правилом ограничения квоты долга в ВВП и структурного дефицита в ВВП в среднесрочной перспективе; 2) комплексно реализовать правила доходов и расходов в долгосрочной перспективе и меры их организационно-экономического обеспечения. Оценено соответствие практики раскрытия информации о долговой сфере в Украине принципам Кодекса фискальной прозрачности Международного валютного фонда (фискальная отчетность, фискальное прогнозирование и бюджетирование, анализ и управление фискальными рисками), разработаны рекомендации по улучшению аудита эффективности государственного долга.
The essence and differences between the concepts of «sustainability of public debt» and «state debt sustainability» were investigated in work; the system, international and national experience of debt sustainability management were researched; the most important exogenous factors influencing it were founded; the system of riskbased indicators of assessment, methodical bases for early prediction of debt crisis, determination and its potential triggers were developed; principles of creation in Ukraine an independent fiscal institutions were grounded; the mechanism of fiscal rules in Ukraine was improved; compliance of national practices of informational disclosure about debt sector in Ukraine with the principles of fiscal transparency code of the IMF was assessed, the recommendations on the improving of public debt effectiveness audit were developed.
7
Савченко, Тарас Григорович, Тарас Григорьевич Савченко, and Taras Hryhorovych Savchenko. "Countercyclical monetary policy in major economies of the former Soviet Union." Thesis, Ukrainian Academy of Banking of the National Bank of Ukraine, 2012. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/63434.
Повний текст джерелаАнотація:
The global financial crisis of 2008-2009 stopped the recovery (growth) phase in
most Commonwealth of Independent States (CIS) countries. As a result, the problem of
the cycle regulation of economic processes became relevant. We analyzed the actual
level of compliance regimes of monetary policies implemented by central banks in the
major economies of the CIS at the peak phase and the recovery phase. We used an
integrated approach, which provided retrospective analysis of the main instruments of
monetary policy: interest rates, required reserves, foreign exchange interventions to
support liquidity.
Книги з теми "Незалежна держава"
1
Ткаченко, В. Співдружність незалежних держав та національні інтереси України. Київ: Ін-тут Громадського Сус-ва, 1998.
Знайти повний текст джерела
2
Чорний, В. С. Типологізація армій нових незалежних держав та їхня участь в суспільно-політичних процесах. Київ: Науковий світ, 2000.
Знайти повний текст джерела
3
Черкес, М. Ю. Міжнародне право. Київ: Знання, 2000.
Знайти повний текст джерелаАнотація:
Це один з перших в Україні підручників з “Міжнародного права”, підготовлених на новій концептуальній основі і в якому враховуються інтереси і право України як незалежної держави. В основу підручника покладено матеріали навчального посібника з міжнародного права, виданого автором у 1998 році. Посібник швидко розійшовся і отримав схвальну оцінку читачів. Підручник у повному обсязі відповідає програмі курсу навчальної дисципліни “Міжнародне право” для студентів вищих навчальних закладів. Разом з тим автору вдалося відійти від звичних схем подання матеріалу і висловити свою точку зору з актуальних проблем міжнародного права, завдяки чому книга може бути цікавою не тільки студентам, а й фахівцям.
4
Паливода, В. О. Трансформація спеціальних служб незалежних держав пострадянського простору. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.07.
Повний текст джерелаАнотація:
На різних етапах історичного розвитку будь-якої держави змінюється роль її спеціальних служб та їхнє місце у системі державних органів. Під терміном «спеціальні служби» у контексті цього дослідження розуміються державні органи, які відповідно до національного законодавства призначені здійснювати розвідувальну та контррозвідувальну діяльність, а також інші спеціальні функції з метою забезпечення державної безпеки. У цьому контексті СРСР посідає особливе місце, оскільки після розпаду Радянського Союзу на його території з’явилося 15 нових суб’єктів міжнародного права, у кожному з яких розпочалися власні процеси державотворення з формуванням національних спецслужб (тією чи іншою мірою на основі радянського спадку).
5
Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001). Київ: Альтернативи, 2001.
Знайти повний текст джерела
6
Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001). Київ: Альтернативи, 2001.
Знайти повний текст джерела
7
Програма спецкурсу "Утворення незалежних слов"янських держав". К., 1997.
Знайти повний текст джерела
8
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія незалежної України – складний шлях усвідомлення нею власних національних інтересів, обстоювання державного суверенітету, виборювання гідного місця в Європі та світі. Перед новою незалежною державою постали безпрецедентні за складністю і масштабами завдання перетворення: • «радянської людини», ізольованої «залізною завісою», на українця, відкритого до Європи і світу; • тоталітарного суспільства, в якому людина була гвинтиком державної машини, на громадянське суспільство, яке поважає права і свободи кожної людини; радянського авторитаризму ‒ на сучасну європейську демократію; • планово-адміністративної економіки як частини єдиного народногосподарського комплексу СРСР, заснованої на державній власності, на сучасну ринкову економіку на основі приватної власності; • УРСР на незалежну Україну. За 30 років замість диктатури комуністичної партії і декоративної системи рад створено систему державної влади, ґрунтовану на поділі на законодавчу, виконавчу і судову, визнане й гарантоване місцеве самоврядування. Триває реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади, завданнями якої, поміж іншого, є забезпечення доступності публічних послуг та підвищення їхньої якості, досягнення оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Україна – одна з небагатьох країн пострадянського простору, в якій відбувається періодична зміна політичної влади як у спосіб виборів, так і під тиском масових протестів. За Індексом демократії (Democracy Index) британської дослідної компанії The Economist Intelligence Unit Україна у 2020 р. посіла 79-те місце із 167 країн світу. Розвивається громадянське суспільство. Зростає довіра до громадських організацій та волонтерського руху. Зміцнюється партнерство громадянського суспільства з органами влади, що сприяє прозорості та підзвітності державних органів, розвитку діалогу у суспільстві. Завдяки сучасним інформаційним технологіям поліпшується доступ громадян до публічних послуг. Стратегічним курсом України є європейська та євроатлантична інтеграція, набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.
9
Програма спецкурсу "Утворення незалежних слов"янських держав (Центральна та Південно-Східна Європа поч. 20 ст.)" для студентів історичного факультету. Київ: Київський університет, 1997.
Знайти повний текст джерелаЧастини книг з теми "Незалежна держава"
1
Жук, Інна. "ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНІВ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ". У Державне управління та адміністрування, сфера обслуговування, економіка та міжнародні відносини як рушійні сили економічного зростання держав XXI століття (1st ed.), 111–23. European Scientific Platform, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/paaaseeirdfegcc.ed-1.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження присвячено теоретико-методологічному аспекту щодо забезпечення фінансової спроможності та потенціалу держави, регіонів, об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації влади. Зазначено, що упровадження децентралізації як інструменту державної регіональної політики має на меті змінити систему управління громадами та систему адміністративно-територіального устрою країни, а також досягти покращення становища громадян незалежно від місця їх проживання. Проголошена спрямованість такого інструменту на вирішення питань регіонального та місцевого розвитку означає, що в суспільстві існують очікування відповідних ефектів уже в короткостроковій перспективі: децентралізація на користь громад змінює розподіл повноважень, запроваджує механізми акумулювання бюджетних ресурсів; громади мають більше можливостей реалізовувати власні стратегії розвитку, спираючись на організаційний та матеріально-фінансовий потенціал.
2
Prytyka, Yurii. "Civil Procedure of Ukraine: The Main Trends of Evolution During the Period of Independence." In Access to justice in the light of sustainable development: to the 30th anniversary of Ukraine's independence ed. by Yuri Prytyka and Iryna Izarova, 10–31. VD Dakor, 2021. http://dx.doi.org/10.33327/ajee-18-21-cp1-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Тридцятиріччя незалежності України дає змогу подивитися на пройдений складний і тернистий шлях, який наша країна пройшла, повстаючи з руїн по- страдянського простору і розбудовуючи незалежну демократичну правову державу, проаналізувати його й оцінити здобутки і виявити прорахунки, дати загальну оцінку змінам і численним реформам, що відбулися. Розуміння тенденцій еволюціонування сучасного цивільного процесу важ- ливе, оскільки дозволяє більш точно визначати шляхи вдосконалення законодавства й судової практики і сприяє формуванню адекватної до сус- пільних запитів системи цивільного процесу й системи цивільної юрисдик- ції в цілому. Інститути правосуддя й судочинства повинні модернізуватися відповідно до потреб сучасного суспільства, виходячи не тільки з такого очевидно- го цивілізаційного факту, як фундаменталізація прав людини у межах на- ціонального й інтернаціонального правопорядків. Тому беззаперечною є необхідність віднайдення відповідних концептів, що стосуються спад- коємності, традицій і новацій у цивілістичній процесуальній сфері і які відображали б сучасні теоретико-прикладні проблеми науки цивільного процесуального права1. Важливим для розвитку є й аспект міжнародно-правового характеру, оскіль- ки в сучасних умовах гармонізації й уніфікації цивільних процесуальних про- цедур, інститутів, вироблення загальносвітових і європейських стандартів спеціалісти, причетні до розробки процесуального законодавства, звісно, знаходяться під впливом цих концепцій і підходів. Орієнтиром для вдосконалення законодавства є потреби практики, котрі, накладаючись на історично сформовані способи їх вирішення за кордоном, тобто у міжнародному праві, стимулюють пошук і наближають віднайдення нового вирішення проблеми. Крім того, розвиток самого суспільства, сучасних технологій, зокрема, пов’я- заний із штучним інтелектом і комунікаціями, або неочікувані виклики всесвітнього характеру також впливають на еволюцію права, у тому числі цивільного процесуального. Так, пандемія Ковід-19 змусила скоріше перехо- дити на онлайн-технології здійснення судових процесів. Таким чином, на кожному витку розвитку процесуального права і всієї сис- теми цивільної юрисдикції необхідно обрати найбільш прийнятний і раціо- нальний процесуальний інструментарій, який буде адекватніше відображати існуючі реалії. Виходячи із сказаного, необхідно насамперед виокремити тенденції вдоскона- лення цивільного процесу, які характеризують його сучасний стан і дають змогу спрогнозувати шляхи його подальшого розвитку.
Тези доповідей конференцій з теми "Незалежна держава"
1
Шевченко, Cвітлана. "ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ НА ЕТАПІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТРЕНДІВ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ". У ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ НАУКОВОЇ ДУМКИ. Міжнародний центр наукових досліджень, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/31.01.2020.10.
Повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Незалежна держава"
1
Любар, Олександр Опанасович. Фундатор концепції української національної освіти і виховання (до 150-річчя від дня народження С. Ф. Русової). КДПУ, 2005. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/5342.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується внесок С. Ф. Русової до створення концепції національної системи освіти і виховання в УНР, вплив її педагогічних поглядів на стратегію розвитку освіти в українській незалежній державі.
2
Варданян, Марина Володимирівна. Концепт «Україна» в духовних рефлексіях письменників української діаспори: міфопоетичний аспект. Маріупольський державний університет, 2017. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1571.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається реалізація концепту «Україна» в літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори. Цей концепт є домінантним у концептосфері «Свого» українців. Батьківщина, рідний край, Україна – типові образи, що знаходять в літературі різноманітні вияви духовних рефлексій українських письменників ХХ ст. Причини денаціоналізації, пробудження самосвідомості, історична пам’ять, пізнання свого коріння – це ті питання, що зараз максимально хвилюють українське суспільство. Орієнтованість письменників української діаспори, з одного боку, на збереження колективного минулого до часу, коли Україна позбудеться свого колоніального стану за радянських часів, та передачу знання про минуле майбутнім поколінням, з іншого, свідчить про міфологізацію українського досвіду у творах, написаних для дітей та молоді. В основі міфосвіту дитячої літератури української діаспори лежить триєдність: минуле-сучасне-майбутнє. Минулий світ презентований через образ історичної Батьківщини – України-Русі та козацької України. У відображенні історико-героїчного змісту письменники надавали перевагу жанрам легенди та казки. У творах про Київську Русь, або княжу Україну, з одного боку, відображена сакральність буття Руси-України, а, з іншого, – розкриваються події, що призвели до її втрати: міжусобні чвари князів, зовнішні війни. Охоронцями ідеї первинного сакрального світу України як могутньої, величної, впливової держави постає і козацтво. Збереження сакрального простору, свого, власне українського у митців – то не лише об’єднання супроти ворога, а й єднання земель під одним прапором – держаним символом України. У тріаді минуле-сучасне-майбутнє важливу роль відіграє мотив відновлення втраченої пам’яті. В умовах відірваності від національного коріння образ євшан-зілля ставав чинником пробудження самосвідомості для українців в екзилі. У легендах, казках та оповіданнях для дітей та молоді простежується ідея наступності: зберегти минуле для майбутнього та побудови нового світу у незалежній квітучій Україні.