Добірка наукової літератури з теми "Національна ознака"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Національна ознака".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Національна ознака"
1
САЇК, Аліна. "МЕНТАЛЬНІСТЬ ЯК ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА ОЗНАКА КУЛЬТУРИ НАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Філологія, № 2 (5 серпня 2021): 43–47. http://dx.doi.org/10.32689/maup.philol.2021.2.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подається сучасне трактування поняття «менталітет». Формування національної мовної картини світу відбувається під впливом цілої низки факторів – географічного, історичного, культурного, релігійного (названі чинники є визначальними величинами також для процесів виникнення і становлення таких системних утворень, як національна психологія і національна мовна особистість (національний мен- талітет)). Описується формування концептуальної картини світу. Розглядаються два типи концептуа- лізації навколишньої дійсності. Представлено низку факторів, під впливом яких відбувається формування національної мовної картини світу.
2
Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах.
Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію.
Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.
3
Ірина, Климчук. "ФЕНОМЕН НАЦІОНАЛЬНОГО В РАДЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 266–70. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.397.
Повний текст джерелаАнотація:
На прикладі хореографічного мистецтва розглянуто феномен національного в радянській культурі. Стверджується, що поступовий відхід від сталінської формули «національна форма» культури та впровадження формулювання «національна своєрідність» в СРСР розширило розуміння тошо, що національне проявляється не лише у формі, а й у змісті. Зазначено, що поняття «національне» в сценічному хореографічному мистецтві радянського періоду можна розглядати в оптиці народно-сценічної хореографії, національної балетної вистави та бального танцювання, але ці феномени різною мірою та в різний спосіб засвоїли національні ознаки.
4
Казарян, Е. Г. "УМИСНЕ ВБИВСТВО З МОТИВІВ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧИ РЕЛІГІЙНОЇ НЕТЕРПИМОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 157–66. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-157-166.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошується, що у кримінальному законодавстві України приділено значну увагу проблемі недопущення расизму, ксенофобії та іншим проявам дискримінації, оскільки передбачено перелік кримінально караних діянь, що пов’язані з проявами расової, національної чи релігійної нетерпимості. Встановлено, що підвищений характер суспільної небезпеки умисного вбивства з мотивів расової, національної та релігійної нетерпимості характеризується тим, що воно заперечує людську гідність, індивідуальність потерпілого і посягає на рівність всіх членів суспільства, що підриває основи демократичних прав і свобод, а отже, й існуючі суспільні відносини між різними групами населення.
У досліджуваному злочині мотив виступає як ознака, наявність якої утворює кваліфікований склад злочину та характеризується трьома видами нетерпимості: расової, національної чи релігійної. При цьому для кваліфікації злочинних діянь достатнім є виявлення лише одного виду нетерпимості. З’ясовано, що расова, національна або релігійна нетерпимість являє собою обов’язкову мотиваційну складову досліджуваних злочинів та слугує основним елементом доказової інформації, виявленої, зібраної, зафіксованої під час криміналістичної діяльності.
Виявлено, що потерпілими умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості можуть бути лише представники певної раси, національності чи релігійної конфесії.
Визначено, що основними елементами криміналістичної характеристики умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості є: предмет злочинного посягання, спосіб вчинення злочину, слідова картина злочину, особа злочинця, особа потерпілого.
Ключові слова: умисне вбивство, мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості, дискримінація, потерпілий, криміналістична характеристика.
5
Маслова, Я. І. "НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ ЯК СУБ'ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 115–19. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.110.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню характеристик Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації. Встановлено, що до ознак, що характеризують Національну поліцію як суб'єкта публічної адміністрації, можна віднести такі: 1) це певним чином узгоджена і організована система, яку складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції; 2) метою діяльності Національної поліції є забезпечення публічного інтересу - забезпечення належного рівня охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 3) Національна поліція наділена винятковими владними повноваженнями для виконання публічних функцій; 4) компетенція Національної поліції поширюється на все суспільство та територію Української держави; 5) Національна поліція діє на основі комплексу способів впливу: правових, політичних, економічних, соціальних через застосування методів правового регулювання, типу узгодження, переконання, стимулювання, примус тощо.
З'ясовано, що основною метою Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації є служіння суспільству, тобто забезпечення охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічного порядку та безпеки лише заради людини, при цьому державні інтереси відходять на другорядний план.
Звернуто увагу на функціональну ознаку Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації - обов'язкову взаємодію з інститутами громадянського суспільства, що має вираз у здійсненні громадського контролю за діяльністю Національної поліції та поданням звернень громадян до Національної поліції.
Визначено, що розгляд і вирішення звернень громадян є однією з найбільш дієвих та ефективних заходів, який передбачає перевірку представниками громадськості відповідності діяльності Національної поліції встановленим законодавством цілям, завданням їх функціонування та дотримання ними у своїй діяльності конституційних принципів, зокрема забезпечення прав і законних інтересів людини та фундаментальних свобод, і на повагу до них.
Встановлено, що громадський контроль за діяльністю органів Національної поліції спрямовано на дотримання під час професійної службової діяльності поліцейськими конституційних прав і свобод громадян та законність здійснення поліцейської діяльності в цілому.
6
Sknar, Oksana. "Дискурс громадянської та національної ідентичності". Проблеми політичної психології 21 (6 грудня 2018): 139–49. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-11.
Повний текст джерелаАнотація:
За результатами емпіричного дослідження виокремлено базові конструкти самосвідомості молоді, які актуалізуються в процесі комунікації та визначають національну і громадянську самоідентифікацію студентської молоді. До конструктів, що репрезентують національне самовизначення студентів, віднесено: етнокультурну належність, позитивні настановлення щодо своєї політичної нації, громадянську й особистісну суб’єктність. З’ясовано, що усвідомлення своєї національної ідентичності артикулюється молоддю переважно в конструктах національних почуттів і переживань, а громадянської – у конструктах обов’язків та функцій. Встановлено конструкти самосвідомості, що визначають громадянську самоідентифікацію студентства: номінальне (формальне, за фактом народження і проживання) громадянство, етнокультурні ознаки, позитивне емоційне ставлення до членства в громаді й державі, громадянські чесноти та суб’єктність. Зауважено, що зміст громадянської ідентичності переважно насичений смислами, пов’язаними із владою, державою, та навантажений негативно зарядженими емоційно-оцінними ставленнями молоді. Водночас практично не актуалізовано смисли, пов’язані з громадою, громадянською спільнотою, взаємодією з іншими громадянами. З огляду на це визначено напрями трансформування комунікативних практик розвитку самосвідомості студентської молоді: активізація потенціалу громадянської суб’єктності; актуалізація особистісних смислів громадянської ідентичності та усвідомлення потенціалу комунікативних практик для самопізнання і конструювання власної ідентичності.
7
Борисочева, Н. М. "Використання повітряного простору України як складник галузі авіації". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 38–44. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3205.
Повний текст джерелаАнотація:
Складовою частиною галузі авіації є використання повітряного простору України. Доводиться, що: галузь авіації та повітряного права – складна, системна галузь; галузь авіації та повітряного права урегульовується нормами Повітряного кодексу України. Система норм, які урегульовують відносини в даній сфері, займає переважну кількість в даному акті, але вона виходить за межі регулювання даного нормативного акта, оскільки включає авіаційну промисловість, саме тому, на нашу думку, доцільно досить розгалужену і багатопланову систему суспільних відносин урегулювати Кодексом України про авіацію та авіаційний простір.
Наявність предмету правового регулювання, а саме суспільних відносин у галузі авіації та повітряного простору, дає можливість висувати пропозицію про виокремлення Авіаційного права як галузі права.
Галузь авіації та повітряного простору – це складне системне утворення, що включає авіаційну промисловість, яка передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації, що є користувачем повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і безпеки авіації.
Ознаками галузі авіації та повітряного простору є такі: 1) складне системне утворення, яке має підгалузі: авіаційна промисловість як підгалузь передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації; авіаперевезення як підгалузь за допомогою авіаційного транспорту надає авіаційні та інші послуги населенню; авіаційний транспорт як частина повітряно-транспортної системи є структурною частиною даної галузі; повітряний простір України як ознака цілісності держави та безпеки авіації; 2) має розгалужену систему суб’єктів публічного адміністрування: Міністерство інфраструктури України; Державна авіаційна служба України; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту та Міністерство оборони України; 3) регулюється міжнародними нормативними актами та законодавством України; 4) наявна система інструментів публічного адміністрування даної галузі.
8
Martsenkivska, Olena. "Неофольклоризм як романтична тенденція в музиці Бориса Лятошинського". Kyiv Musicology, № 58 (7 жовтня 2019): 127–48. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2019.58.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні увагу спрямовано на виявлення національно-стильової константи фортепіанної та камерно-інструментальної творчості композитора, що найвиразніше експонує модерні етнохарактерні неофольклорні компоненти сучасної української музики. Так, висвітлюючи національні ознаки у сучасній українській музиці, виявляємо національно-стильове явище у безпосередньому зв’язку з фольклорною традицією. У цьому контексті найпитомішим стає визначення спадкоємного зв’язку інструментальної музики із творчими уподобаннями попередників та сучасників у засвоєнні та використанні народнопісенних та народно-танцювальних джерел, а також запровадженні характерних особливостей національного музичного стилю. Доцільним в осягненні глибинного взаємозв’язку стає відтворення національної специфіки романтичного мовностильового компоненту, обумовленого безпосереднім проникненням та оновленням етнохарактерних властивостей українського виконавського інструментарію в контексті вивчення фактурних, метроритмічних та поліладових організаційних структур творчої спадщини Б. Лятошинського.
9
Ільчук, Л. П. "МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ДЗВОНАРСТВА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 62–67. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано теоретико-методологічні аспекти професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до виховання школярів засобами дзвонарства. Визначено необхідність формування означеної готовності майбутніх педагогів-музикантів із позицій особистісно орієнтованого, культурологічного, етнопедагогічного, діяльнісного, компетентнісного, синергетичного й аксіологічного підходів. З’ясовано, що особистісно орієнтований підхід сприяє розвитку індивідуально-пізнавальних можливостей і здібностей майбутніх учителів, допомагає глибше пізнати себе, самоактуалізуватися та самореалізуватися у професії. Основою діяльнісного підходу є соціально-виховний аспект майбутньої професійної діяльності студентів, спрямованої на пізнання дзвонарства, дослідження його національних ознак, розмаїття проявів. Культурологічний підхід орієнтує процес фахової підготовки майбутніх педагогів-музикантів на певний змістовий контент, збагачений відомостями про дзвонарську культуру, що сприяє формуванню загальнолюдських і національно-культурних цінностей особистості. Етнопедагогічний підхід орієнтує освітній процес у вищій школі на національні традиції та ментальні особливості української нації, її культури, національно-етнічної обрядовості і звичаїв, що стосуються дзвонарства як важливої ознаки самобутності народу. У руслі компетентнісного підходу визначено формування висококомпетентного професіонала, який володіє загальними і спеціальними знаннями, вміннями і навичками використання виховного потенціалу дзвонарства в роботі зі школярами. Синергетичний підхід передбачає відкритість, нелінійність освіти майбутніх педагогів, визнання їхніх індивідуальних потреб і можливостей. Використання аксіологічного підходу формує у студентів ціннісні орієнтації, шанобливе ставлення до дзвонарського мистецтва, визначає зміст виховання учнів на засадах педагогічних цінностей і морально-духовного, естетично-пізнавального потенціалу засобів дзвонарства. Встановлено, що комплексне використання означених наукових підходів сприятиме вирішенню суперечностей, що супроводжують процес професійної підготовки майбутніх педагогів- музикантів до виховання школярів засобами дзвонарства.
10
Климкевич, Р. "ДИРЕКТИВИ ЯК ДЖЕРЕЛО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 47–53. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2141.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено одне з основних джерел кримінального процесуального права ЄС - директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС. Зазначені різні наукові підходи до класифікації джерел права ЄС, однак найбільш прийнятним вважаємо поділ джерел права ЄС на первинні та вторинні.
У статті проаналізовані ознаки директив як джерела кримінального процесуального права ЄС. Однією з основних ознак директив є закріплення у них загального результату, якого необхідно досягнути із наданням можливості державам-членам самостійно вибирати шляхи та способи досягнення цього результату. Окрім цього, до інших ознак директиви належить конкретний часовий ліміт для імплементації її норм, а також настання різних правових наслідків у разі невиконання державою-членом цього обов'язку. До останніх слід віднести пряме застосування норм директиви після закінчення терміну, призначеного для її імплементації, та можливість особи посилатися на норми директиви у національних судах.
Щодо імплементації норм директиви у національне законодавство, то держави також вільні у виборі способів та методів. Це може відбуватися шляхом прийняття спеціальних законів про імплементацію директиви, впровадженням нових статей у національні КПК, впровадженням нових статей у національне законодавство, що регулює питання співробітництва у кримінальних справах.
У статті перелічені всі чинні натепер директиви у сфері кримінального процесу. Більшість з цих директив стосуються право¬вої регламентації процесуальних прав учасників кримінального про¬вадження (зокрема, права на пере¬клад, права на інформацію, права на правову допомогу та інші), а також запровадження інструментів між¬народного співробітництва (напри¬клад, Європейського ордеру на про¬ведення розслідування). На основі проведеного аналізу ознак дирек¬тиви запропоновано власну дефіні¬цію директиви як джерела кримі¬нального процесуального права ЄС.
Дисертації з теми "Національна ознака"
1
Куліш, Олександра Олександрівна. "Інтерференція як ознака мовної ситуації в сучасній Україні". Thesis, НТУ "ХПІ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/15901.
Повний текст джерела
2
Жуков, С. М. "Учні земських шкіл Харківської губернії: етносоціальний портрет (д. п. XIX – п. XX ст.)". Thesis, Национальный технический университет "Харьковский политехнический институт", 2012. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/955.
Повний текст джерела
3
Братковський, А. В. "Проблема визначення прав депортованих за національною ознакою". Thesis, Українська академія банківської справи Національного банку України, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/59853.
Повний текст джерелаАнотація:
Зникнення у 80-90-ті рр. ХХ ст. тоталітарного режиму в Україні
поставило перед новою демократичною державою проблему відновлення
прав етнічних груп, депортованих у радянський період за національною
ознакою, прав осіб, що до них належать, та їх нащадків. У дослідженні
правових механізмів відновлення прав депортованих за національною
ознакою в Україні особливу увагу слід звернути на правові перспективи
відновлення прав депортованих за етнічною ознакою. Для цього необхідно
проаналізувати відповідні законопроекти, що висувалися останнім часом в
Україні, дослідити їх понятійно-категоріальний апарат із застосуванням
формально-правової та компаративістської методології.
4
Доренський, О. П. "Модель поведінки держави в умовах проявів ознак інформаційної експансії, агресії, війни". Thesis, КНТУ, 2015. http://dspace.kntu.kr.ua/jspui/handle/123456789/2941.
Повний текст джерела
5
Кравчук, К. І. "Проектування сучасного одягу вдосконалених форм на основі художньо-композиційних ознак еко-архітектури". Thesis, Київський національний університет технологій та дизайну, 2017. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/9192.
Повний текст джерелаКниги з теми "Національна ознака"
1
Збірник нормативно-правових актів, спрямованих на облаштування та задоволення соціально-культурних потреб осіб, депортованих за національною ознакою, та членів їхніх сімей, які повернулися в Україну.. Київ, 2004.
Знайти повний текст джерела
2
Збірник нормативно-правових актів, спрямованих на облаштування та задоволення соціально-культурних потреб осіб, депортованих за національною ознакою, та членів їхніх сімей, які повернулися в Україну.. Київ, 2004.
Знайти повний текст джерела
3
Збірник нормативно-правових актів, спрямованих на облаштування та задоволення соціально-культурних потреб осіб, депортованих за національною ознакою, та членів їхніх сімей, які повернулися в Україну.. Київ, 2004.
Знайти повний текст джерелаЧастини книг з теми "Національна ознака"
1
Лебедь, Юлія, and Людмила Радомська. "МІЖМОВНІ КОНОТАТИВНІ АНТРОПОНІМИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІАПРОСТОРІ." In Pedagogical concept and its features, social work and linguology (2nd ed.). 2nd ed. Primedia eLaunch LLC, 2021. http://dx.doi.org/10.36074/pcaifswal.ed-2.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження власних назв, представлених у стилі масової комунікації, реалізує виявлення як загальних тенденцій розвитку національної літературної мови, так і специфічних, властивих масмедійному мовленню. У роботі проаналізовано специфіку конотативних апропонімів у сучасному українському медіапросторі, на конкретних зразках визначено їхні характерні ознаки, особливості творення й використання. Актуальність роботи визначена, з одного боку, потребою системного аналізу сучасного медійного мовлення, з іншого – потребою доповнення та увиразнення теоретичних відомостей щодо конотонімії як універсального явища. Конотація як процес набування власними назвами нових значень – явище, особливо поширене серед антропонімів, передусім особових імен та поетонімів. За механізмом утворення конотативного значення виділено вмотивовані та невмотивовані власні назви, що утворюються на основі метафори, метонімії, перифразу. Зроблено висновок про узуальний характер і значну поширеність міжмовних конотонімів у сучасних українських медіатекстах. Як основну ознаку конотативних топонімів визначено їхню здатність інтенсифікувати значення, тобто підкреслювати конкретну сему із загального значення власної назви.
2
Нечипорук, Л. В. "ФІНАНСОВА ГРАМОТНІСТЬ ТА ФІНАНСОВИЙ КОНСАЛТИНГ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ." In Economics, management and administration in the coordinates of sustainable development. Publishing House “Baltija Publishing”, 2021. http://dx.doi.org/10.30525/978-9934-26-157-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Доведено, що забезпечення фінансової грамотності населення є досить актуальним завданням в Україні, що пояснюється: інверсійністстю економічної трансформації (протилежністю переходів від загального одержавлення власності до розвитку різноманіття її форм, від державної монополії до включення конкурентних принципів, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення і т. ін.) та поширенням глобалізації як складного, багатогранного процесу, який охоплює усі боки суспільного розвитку і втілюється у зростаючій взаємозалежності країн світу в результаті формування єдиного всесвітнього господарського організму. Визначено, що у процесі розгортання фінансової глобалізації посилюються ознаки фінансової нестабільності: зміна валютних режимів; зростання обсягів міжнародних потоків капіталу, обсягів ризикових операцій, збільшення швидкості поширення інформації; якісні зміни у структурі міжнародних потоків капіталу, що спричинили мобільність капіталів; приналежність суб’єктів фінансового ринку до різних національних економічних систем, що збільшує рівень ризику фінансових операцій та зумовлює зростання нестабільності глобального фінансового простору. Доведено посилення ролі фінансового консалтингу в контексті розвитку ринку фінансових послуг та уточнено, що під фінансовим консалтингом розуміють комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності фінансового управління та вирішення таких основних завдань: формування фінансової політики; проведення фінансової експертизи; пошук джерел фінансових ресурсів; аналіз і підвищення поточної фінансової ефективності діяльності суб’єктів господарювання; зміцнення фінансового становища, досягнення фінансової стійкості і незалежності суб’єктів господарювання; оптимізація управління капіталом організації; оптимізація фінансових відносин з клієнтами і кредиторами, з господарюючими суб’єктами, державними органами; оптимізація управління податками, бухгалтерського та управлінського обліку; упровадження передових методів фінансового менеджменту в умовах невизначеності та ризиків.
Звіти організацій з теми "Національна ознака"
1
Братченко, Людмила Євгеніївна. Структура системи пенсійного забезпечення сучасної України. Дніпро, Міжнародний електронний науково-практичний журнал «WayScience»., лютий 2019. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3010.
Повний текст джерела
2
Гостра, Катерина Вікторівна. Критерії відбору прецедентних феноменів культури для навчання іноземної мови. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2021. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/6025.
Повний текст джерелаАнотація:
Володіння іноземною мовою не означає, що людина має певний словниковий запас і володіє граматичним мінімумом, бо цього замало, щоб вона стала повноцінним учасником міжкультурної комунікації. Той, хто вивчає іноземну мову, може стати активним і повноправним учасником міжкультурного діалогу за умови сформованості в нього вторинної мовної особистості. Розвиток такої особистості забезпечується оволодінням прецедентними феноменами культури, які містять національну, соціокультурну, історичну інформацію, та є показником її сформованості. У статті запропоновано систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури для уроків іноземної мови. Схарактеризовано прецедентні феномени культури як засіб формування вторинної мовної особистості. З’ясовано, що вторинна мовна особистість – це комунікативно-активний суб'єкт, який легко включається в міжкультурну комунікацію та здатен правильно продукувати мовленнєву поведінку в певній ситуації міжкультурного спілкування. Прецедентні феномени культури, які є когнітивними структурами, сформованими в пізнавальній базі носіїв мови на основі їхнього соціокультурного та національно-історичного досвіду, сприяють формуванню іншомовної картини світу, набуттю навичок міжкультурного спілкування. Визначено, що критерії відбору прецедентного феномену культури – це властивості, що дозволяють включити його до змісту уроку як дидактичний матеріал. Виділено систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури, яка складається із основних (інформативність, номінативність, прагматичність, уживаність) і факультативних (програмність, міжкультурна зв'язаність) критеріїв. Виявлено, що включення прецедентних феноменів культури як дидактичного матеріалу до змісту уроків іноземної мови дозволяє зробити його ефективнішим, забезпечує актуалізацію міжпредметних зв'язків, сприяє формуванню вторинної мовної особистості та міжкультурної компетентності.
3
Братченко, Людмила Євгеніївна, та Олена Олексіївна Комарова. Характеристика структури системи пенсійного забеспечення сучасної України. ORT Publishing Schwieberdinger Str. 59 70435 Stuttgart, Germany, лютий 2018. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3275.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі досліджуються категорії «пенсія», «пенсійне забезпечення», «пенсіонер», «пенсійна система». Розглядається історія пенсії та її зміни із розвитком держав, а також, як при цьому змінювалася й ідеологія пенсії. Досліджуються різні підходи науковців щодо визначення понять «пенсія» і «пенсійне забезпечення» та розглядаються відмінні ознаки пенсійного забезпечення (пенсійне законодавство, що встановлює коло забезпечуваних осіб, які мають право на певні види пенсій; джерела фінансування певних видів пенсій; умови пенсійного забезпечення; розміри видів пенсійного забезпечення; органи управління пенсійного забезпечення). Аналізується пенсійна система, яка є відкритою і постійно перебуває під впливом різних зовнішніх чинників, а саме: політичних, демографічних, макро та мікроекономічних, соціальних, трудових, пенсійних. Розглядаються національні моделі пенсійного забезпечення: за особливостями формування фінансових ресурсів (солідарна та накопичувальна система); за структурною побудовою (державне та недержавне пенсійне забезпечення); за стратегіями (солідарна, накопичувальна та змішана стратегія пенсійного забезпечення). Розглядається сучасна пенсійна система України, яка містить у собі відносини по формуванню, призначенню і виплаті пенсій в трирівневій пенсійній системі. Акцентується увагу на те, що сьогодні в Україні функціонують лише перший і третій рівні. Проте, третій рівень (недержавне пенсійне забезпечення) не є ефективним і не користується довірою громадян України. Автори висловлюють свою думку з приводу того, що є причинами цієї недовіри та, що необхідно зробити для того, аби сприяти розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення, за яких умов українці зможуть масово та добровільно користуватись НПФ, забезпечуючи собі гідні умови життя у періоді набуття статусу пенсіонер України.
4
Мельник, Н. Г. Соціально-побутова пісенність заробітчанської тематики: етико-естетичні модуси. Криворізький державний педагогічний університет, 2012. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1568.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема відображення етико-естетичних принципів народу в соціально-побутовій пісенності заробітчанської тематики. Суспільно-побутова (станова) пісня конденсує в собі народні оцінки суспільних явищ та репрезентує систематизоване, узагальнене сприйняття представників різних соціальних груп . Акцентовано на синкретичному поєднанні етичного та естетичного в фольклорному тексті та філософсько-психологічному характері заробітчанського фольклору. У бурлацькій та сирітсько-наймитській пісні якнайкраще репрезентовані народні уявлення про залежність долі людини від її соціальної та економічної приналежності, специфічно потрактовано категорію свободи. Осмислення ролі та поведінки цих соціальних типів підпорядковане побутуванням у народі традиційних уявлень про активність, значимість особистості, сформованих в козацькому середовищі. Тип козака як ідеального чоловіка, що вирішує глобальні суспільні завдання, відповідального за долю країни, диктує народні оцінки, зумовлені високими вимогами щодо діяльності особистості. Емігрантська пісенність – одна з найцікавіших гілок заробітчанського фольклору, оскільки відображає світогляд особистості, яка перебуває в соціальних та етнографічних умовах, відмінних від усталених, унормованих. Емігрантська пісня утверджує народне переконання в тому, що людина, позбавлена рідного мікрокосму, стає національно та морально дезорієнтованою, загубленою, втрачає ознаки своєї духовної сутності. Вміння цінувати рідне, традиційне набирає в емігрантській пісенності моральної валідності, в той час як бажання залишити рідну домівку, навіть із причин цілком вмотивованих, викликає в народному середовищі негативну оцінку. Образ батьківщини набуває рис ідеалізації, чужина часто осмислюється через концепт «неволя». Побутові деталі, рідні краєвиди, усталені, унормовані традиційні стосунки між людьми набувають особливого значення, стають естетичною потребою емігранта. Роздуми про важливість забезпечення духовних та матеріальних потреб особистості в мовах рідної країни, необхідність суспільної активності у власній державі – провідні в емігрантській пісенності.
5
Дороніна, Т. О., та А. А. Вербенець. Освітня політика Республіки Мальта: пріоритетні напрями розвитку інклюзивного навчання. Класичний приватний університет, 2018. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3046.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено огляд регуляторних актів Республіки Мальта, що внормовують розвиток інклюзивного навчання. Указано, що навчання учнів з особливими освітніми потребами на Мальті, як і в більшості європейських країн, формувалося в межах медичної (обмежувальної) концепції. Аналіз національних систем інклюзивної освіти доводить, що обов’язковою базою для її запровадження та функціонування є система законодавчих актів, котрі декларують необхідні права і свободи та містять механізми забезпечення. Звернення до джерел з історії становлення інклюзивної освіти на Мальті дозволяє констатувати поступову реалізацію різноманітних моделей освіти для цієї категорії учнівства: моральна (пов’язується з ганьбою, упередженням та зневагою до осіб із вадами розвитку), благодійна (до основи якої покладено співчуття до осіб з обмеженими можливостями та надання їм допомоги), соціальна (спрямована на подолання соціальної дискримінації осіб з особливими потребами) та полікультурна (передбачає повагу до етнічного та культурного розмаїття в суспільстві). Зважаючи на те, що освітня політика Республіки Мальта в інклюзивному напрямі розвивається відповідно до загальноєвропейських тенденцій, які передбачають розуміння інклюзії як полікультурного явища, констатовано інтенсифікацію реалізації концепції інклюзивного навчання на Мальті (у його полікультурній моделі) після вступу країни до ЄС (2004 р.). Названо нормативно-правові документи Республіки Мальта, які визначають пріоритетні напрями розвитку інклюзивного навчання, схарактеризовано ті, що мали найбільший вплив на визначений процес. До пріоритетних напрямів розвитку інклюзивного навчання Республіки Мальта віднесено ствердження дефініції інклюзії в її розширеному – полікультурному – варіанті, створення та підтримку недискримінаційного освітнього середовища, взаємодію державних установ та громадських об’єднань, наукової, педагогічної та батьківської спільнот у розвитку інклюзивного навчання. Підкреслено значення для цього процесу взаємодії державного та громадського секторів, яка ґрунтується на надбаннях наукової та педагогічної спільнот. Зроблено висновок, що реалізація інклюзивної політики відбувається через побудову чіткої структури освітнього процесу, що передбачає запобігання дискримінаційному ставленню до учнів через будь-які ознаки та створення атмосфери прийняття, привітності та безпеки, що визнається та підтримується всіма суб’єктами навчального процесу та всім позашкільним середовищем.