Добірка наукової літератури з теми "Науковий стиль мовлення"

Стаття присвячена практичному аспекту проблеми культури наукової мови, під якою розуміємо досконалий рівень мовнокомунікативної підготовки майбутніх фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи, що передбачає дотримання нормативності української літературної мови, володіння науковим стилем тощо. З’ясовано зміст поняття “культура наукового мовлення”, визначено особливості реалізації норм сучасної української літературної мови в науковому стилі, звернено увагу на найбільш типові для студентських наукових текстів помилки. Більшість помилок у писемному мовленні студентів зумовлена інтерференційними явищами внаслідок інтенсивного впливу російської мови на українську наукову мову.

Стаття присвячена проблемі формування культури (екології) наукового мовлення майбутніх магістрів. Спостереження за мовним освітнім середовищем вишу, а також власний досвід редагування наукових текстів дали підстави для висновку, що рівень наукового мовлення (як усного, так і писемного) майбутніх магістрів є здебільшого середній, а то й низький. У статті проаналізовано типові помилки в студентських наукових текстах, зазначено їх причини та окреслено шляхи їх усунення. За результатами дослідження з’ясовано, що найбільше проблем при укладанні науковоготексту в здобувачів виникає в ділянці терміносистеми, доборі потрібних термінів, умінні правильно ними оперувати, коректно перекласти українською той чи інший термін з російської чи англійської мов, урешті, зредагувати науковий текст. Великий відсоток помилок (94%) зумовлений інтерферентними явищами внаслідок інтенсивного впливу російської мови, якого постійно зазнає українська наукова мова. Переконані, що вміння правильно укладати наукові тексти уможливлять магістрантам глибше засвоїти навчальний матеріал, підвищити якість навчального процесу, сприятимуть формуванню власного наукового стилю та загалом формуванню національно-мовної особистості науковця-початківця.

Стаття присвячена виявленню специфіки метафори в науково-навчальних текстах економічного спрямування. Розглянуто теорії метафори в історичному аспекті. Проаналізовано моделі метафоричного термінотворення в науковому мовленні економістів. Визначено функції метафори в науковому стилі мовлення.

У статті проаналізовано наукову літературу з даної теми та порівняно особливості використання фразеологічних одиниць у заголовках. Виділено основні типи функціонально-стилістичних груп фразеологічних одиниць. Дослідження показало, що основними типами трансформації фразеологічних одиниць є найпростіші зміни елементів синтаксичних одиниць, які є результатом їх перестановки, заміщення, додавання та скорочення. Аналіз наукових джерел показав, що поняття «фразеологічна одиниця» розглядалося багатьма вченими і трактується як стійка фраза або вираз, що характеризується відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю поєднання слів та прихованим значенням. В статті авторами виділено основні типи функціонально-стилістичних груп фразеологічних одиниць. Суть семантичної трансформації фразеологізму полягає у введенні нових семантичних відтінків або грі слів у фразеологізми. Основні типи аналітичної трансформації можна визначити наступним чином: синтаксичні; лексичний; забруднення. Крім того, фразеологізми висвітлюють проблеми в більш м’якому світлі, забарвлюючи назву журналістського тексту, тим самим привертаючи до нього увагу. Аналіз заголовків у «The New York Times» показав, що в сучасній журналістській практиці використання фразеологічних одиниць є популярним метод просування тексту. Доведено, що автори у своїх роботах використовують майже всі стилі та типи фразеологічних одиниць, але найчастіше в українській мові вживаються розмовний стиль та жаргонні слова, рідше педантичний стиль та практично відсутні міжстильові фразеологізми, а в англійській мові більшість часто розмовний і педантичний стилі, рідше використовується розмовний. Фразеологічні одиниці складають ядро фразеологічного фундаменту будь-якої мови, містять історичну та культурну інформацію та відображають динаміку розвитку мовлення.

Метою статті є спроба розглянути прикладний аспект методики викладання української морфеміки та словотвору іноземним студентам технічних закладів вищої освіти під час опанування ними наукового стилю мовлення. Вибір теми дослідження зумовлено практичними потребами вищої школи, що перебуває в стані пошуку ефективних методик викладання української мови як іноземної. Незважаючи на певну кількість наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів викладання українського словотвору як перспективного способу засвоєння мови й розширення лексичного запасу іноземних студентів, треба констатувати, що поза увагою в науковій літературі залишився аспект, пов’язаний з викладанням словотвору різним цільовим аудиторіям. Об’єктом дослідження стала навчально-методична література з вивчення української мови як іноземної, застосовувана в закладах вищої освіти технічного спрямування. Предметом дослідження є навчальні завдання з української морфеміки та словотвору. Аналіз досліджуваного матеріалу здійснено переважно описовим методом, який реалізовано способами класифікації, лінгвістичного спостереження над застосуванням засобів та способів українського словотвору. У статті проаналізовані методичні принципи, покладені в основу розгляду цього аспекту, та запропонована послідовність застосування різноманітних вправ, що дозволяють розширити лексичний запас іноземних студентів і полегшити розуміння ними семантико-дериваційних процесів, притаманних науково-технічному різновиду наукового стилю української мови. Таким чином, дослідження дозволило сформулювати висновки про те, що вивчення словотвору на заняттях з мови в іноземній аудиторії, що отримує освіту за технічним спрямуванням, має дещо відрізнятися від роботи гуманітаріїв над цим аспектом. Зібраний та опрацьований матеріал сприятиме вдосконаленню навчального процесу з вивчення української мови іноземними громадянами, що навчаються в технічних закладах вищої освіти. Результатом цього дослідження в майбутньому може бути узагальнення базових засобів словотворення, притаманних науково-технічному різновиду наукового стилю української мови.

У пропонованій статті описано прийоми реалізації чужого мовлення в науковому дискурсі, а також проаналізовано способи експлікації статусу чужого мовлення в з’ясувальних конструкціях, які функціонують у науковому стилі. Виявлено, що в наукових текстах складнопідрядні з’ясувальні речення можуть передавати чуже мовлення з прямою (персональною) та узагальненою вказівкою на автора. Ці способи насамперед пов’язані з особливою мотивацією mа прагматичною настановою, що й обумовлює текстотвiрні можливості чужого мовлення.

У запропонованій науковій статті розглянуто особливості вживання фразових дієслів в англійській мові. Фразові дієслова розглядаються як багаточленні лексичні одиниці, які складаються з дієслів, що виражають життєво важливі поняття та мають високу частотність уживання, та прислівників, що позначають напрямок дії або післялогів. Фразові дієслова – це інтегральна семантична одиниця, що є одним членом речення. Найчастіше значення фразових дієслів значно відрізняється від значення основних. Із точки зору комунікативної цінності їх уналежнюють до розмовного стилю. Значущість вивчення фразових дієслів уважається вагомою. Для підтвердження наведено діалог, у якому продемонстровано належність фразових дієслів до розмовного стилю. Уживання фразових дієслів завжди спрямоване на розмовне мовлення, «живу», повсякденну англійську мову, тобто на ту мову, якою послуговуються більшість її носіїв. Цілеспрямоване використання фразових дієслів дозволить уникнути певних застарілих виразів та значно збагатить мовлення словами та синонімами розмовного стилю. Значущість і висока частотність уживання фразових дієслів полягає у впізнанні і легкості у використанні елементів фразових дієслів. З’ясовано, що належне знання цього пласту англійської лексики дозволяє тому, хто говорить, не тільки висловити велику кількість понять, а й зробити це, використовуючи мінімальну кількість початкових елементів. Фразові дієслова полісемічні. Наявна багатозначність при цьому не завжди визначає очевидний семантичний зв’язок. Початковими значеннями є значення переміщення в просторі і результати дії. Тому одним із їх складників є велика кількість саме дієслів зі значенням переміщення у просторі. Виявлено, що до складу фразових дієслів входить дієслово високої частотності вживання (to be, to do, to bring, to carry, to give, to make, to get, to take, to put, to set, to keep, to hold, to throw, to come, to go, to fall, to turn, to see, to look та інші) та одного (up, down та інші) або кількох (up from behind, out from under та інші) післялогів (часток, що утворились від омонімічних їм прислівників). Фразові дієслова також можуть містити прийменники. Представляючи розмовний стиль, фразові дієслова сприятимуть природності та різноманітності комунікації.

У статті порушено проблему формування навичок наукового мовлення в іноземних студентів на пропедевтичному етапі навчання. Першочерговими завданнями вивчення української мови на етапі доуніверситетської освіти визначено задоволення комунікативних потреб інокомунікантів у щоденному спілкуванні в побутовій і соціокультурній сферах; адаптація до нового освітнього середовища, набуття навичок спілкування у професійній сфері задля отримання якісної фахової підготовки. Проведено аналіз навчальних посібників для іноземних студентів доуніверситетського етапу навчання, окреслено низку проблем, які впливають на ефективність формування навичок наукового мовлення. Порушено питання відсутності лексичного й дієслівного мінімумів із природничо-наукових дисциплін для початкового етапу вивчення мови як іноземної. Доведено продуктивність взаємодії викладачів української мови і природничо-наукових дисциплін у питаннях створення навчального контенту, відбору найуживаніших лексико-граматичних одиниць, моделювання навчальних наукових текстів, системи вправ і завдань до них. У статті обґрунтована доцільність однакової структури навчальних матеріалів профільних дисциплін і наукового стилю мовлення з метою створення єдиного мовного середовища на заняттях з мови і природничо- наукових дисциплін, узгодження навчальних матеріалів, моделювання навчальних наукових текстів і системи завдань до них. Описано деякі види вправ, наведено приклади міжпредметної координації. Наголошено на важливій ролі співпраці викладачів мови й профільних дисциплін у формуванні стартових навичок наукового мовлення. Основним методичним принципом визначено текстоцентричний підхід у навчанні як мови, так і природничо-наукових дисциплін, який передбачає координацію з практичним курсом української мови (щодо лексико- граматичного наповнення) та логікою викладу наукових тем профільних дисциплін і має позитивно вплинути на формування стартових навичок наукового мовлення та українськомовної комунікативної компетентності іноземних студентів у професійній сфері.

Purpose. The purpose of the article is to analyze the use, functions and differences in the use of reduplicates in different areas of speech. In accordance with the goal, the following tasks are set: to consider reduplication as a subject of study in linguistics; explore the classifications of reduplicates proposed by different linguists; identify the relationship between the method of formation of reduplicates and their stylistic color.Methods. The main scientific results are obtained using a set of general and special research methods, namely: analysis, generalization and systematization of scientific and educational literature on literary studies, psychology and linguistics; theoretical generalization, analysis and synthesis, as well as comparison, descriptive and analytical, as well as the method of random sampling for the selection of language material. Results. In linguistics there is no single approach to reduplication as a linguistic phenomenon. Terminology needs to be refined, a clearer approach to the criteria by which the scope of use of a term with its clear definition will be determined. Despite the differences in views on unambiguous definitions and the lack of a universal classification, reduplication is widely studied in the linguistic literature. All the studied sources note such functional features of reduplication as a means of artistic expression (aesthetic and expressive function), a means of communication that carries an emotional color (communicative and emotional function). The range of reduplication is very wide.Conclusions. Reduplication as word formation is inherent in the speech of children and adults. It is inherent in many styles of speech: conversational, artistic, journalistic, epistolary. Less distribution of reduplicates is characteristic of the scientific style. In this area, they act as terms devoid of low stylistic color, typical of use in other areas of communication. In the scientific style, such words have a neutral emotional function. We could not find examples of reduplicates in official business and confessional styles. We can assume that this fact is evidence of a specific stylistic coloring of reduplicates (contempt, sometimes familiarity, humiliation, contempt, irony and ridicule), which may not be appropriate in such areas of communication. Most words formed by reduplication refer to colloquial speech and slang. Key words: reduplication, reduplicate, word formation, speech styles, classification. Мета. Мета статті – проаналізувати застосування, функції та різницю використання редуплікатів у різних сферах мовлення. Відповідно до мети поставлено такі завдання: розглянути редуплікацію як предмет вивчення в лінгвістиці; дослідити класифікації редуплікатів, запропоновані різними лінгвістами; виявити зв’язок між способом утворення редуплікатів та їх стилістичним забарвленням.Методи. Основні наукові результати отриманні із використанням комплексу загальних та спеціальних методів дослі-дження, а саме: аналізу, узагальнення та систематизації наукової та навчальної літератури з літературознавства, психології та мовознавства; теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу, а також порівняння, описового та аналітичного, а також мето-ду довільної вибірки для відбору мовного матеріалу.Результати. У мовознавстві не існує єдиного підходу до редуплікації як мовного явища. Термінологія потребує доопрацювання, більш чіткого підходу до критеріїв, за якими буде визначено сферу використання того чи іншого терміна з його чітким визначенням. Незважаючи на розрізненість поглядів щодо однозначного визначення та відсутність універсальної класифікації, редуплікація в лінгвістичній літературі широко досліджується. В усіх опрацьованих джерелах відзначаються такі функціональні особливості редуплікації, як засіб художньої виразності (естетична та експресивна функція), засіб спілкування, який несе емоційне забарвлення (комунікативна та емотивна функція). Діапазон використання редуплікації дуже широкий. Висновки. Редуплікація як словотворення властива мовленню дітей та дорослих, притаманна багатьом стилям мовлення: розмовному, художньому, публіцистичному, епістолярному.Менше поширення редуплікатів характерне для наукового стилю. У цій сфері вони виступають в ролі термінів, позбавле-них низького стилістичного забарвлення, характерного для використання в інших сферах спілкування. У науковому стилі такі слова мають нейтральну емоційну функцію.Нам не вдалося знайти приклади редуплікатів в офіційно-діловому та конфесійному стилях. Можемо припустити, що цей факт є свідченням специфічного стилістичного забарвлення редуплікатів (зневажливого ставлення, подекуди фамільярності, приниження, призирства, іронії та висміювання), що не може бути доречним у таких сферах спілкування.Більшість слів, утворених шляхом редуплікації, відносяться до розмовного мовлення і сленгу. Ключові слова: редуплікація, редуплікат, словотвір, стилі мовлення, класифікація.

У статті проведено теоретичний аналіз понять «компетенція», «компетентність» та, зокрема, «комунікативна компетентність» особистості молодшого школяра в науковій парадигмі. Виявлено багатогранність цих термінів, що пояснюється актуальністю та водночас складністю підходів до їх вивчення. Охарактеризовано структуру комунікативної компетентності. Встановлено, що навчання української мови, літературного читання потребує комунікативного спрямування, щоб діти у процесі навчально-мовленнєвої практики навчалися використовувати мову, засоби спілкування для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі, ураховуючи обставини мовлення.