Добірка наукової літератури з теми "Найкращі інтереси дитини"

Дослідження автора присвячено поняттю «найкращі інтереси дитини» як основній правовій категорії, що застосовується у розгляді справ щодо дітей. Автором проаналізовані положення міжнародних нормативно-правових актів і законодавчих актів України, які закріплюють принцип дотримання найкращих інтересів дитини. Зокрема, норми Конвенції ООН «Про права дитини», Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства». Автор звернувся до наукових підходів до визначення поняття найкращих (найвищих) інтересів дитини та навів тлумачення декількох провідних вчених. Значна частина статті присвячена судовому тлумаченню досліджуваного поняття, а саме практиці Європейського суду з прав людини. Автором проаналізовані підходи до визначення поняття найкращих інтересів у рішеннях по справах «М.С. проти України», «Хант проти України», «Савіни проти України» та «Мамчур проти України». У статті виокремлені категорії справ, у яких українські суди найбільш часто звертаються до принципу дотримання найкращих інтересів дитини й у яких цей принцип є визначальним. Виділені підходи Верховного Суду до визначення поняття найкращих інтересів дитини, проаналізовані рішення Верховного Суду у сімейних спорах, ухвалені протягом 2018-2020 рр. У висновках автор наводить свої узагальнення щодо дослідженої проблематики та пропонує шляхи вдосконалення чинного законодавства. Зокрема, запропоновано доповнити ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначенням поняття «найкращі інтереси дитини». На думку автора, закріплення визначення цього поняття на законодавчому рівні матиме позитивний вплив на правозастосування загалом і судову практику зокрема. Крім того, пропонується уникати вживання поняття «найвищі інтереси» та використовувати «найкращі інтереси дитини» (the best interests of the child), яке передбачено Конвенцією ОО про права дитини.

Європейська спрямованість України спонукає нашу державу до пошуку оптимальних шляхів у вирішенні суспільно необхідних завдань, зокрема й у сфері медичного права. Робота з пацієнтами-дітьми для лікаря є надзвичайно важливою та відповідальною. Встановлення психологічного контакту між лікарем і дитиною є так само важливим, як і сам процес надання медичної допомоги. Метою статті є системний аналіз норм міжнародного, європейського та українського законодавства стосовно права дитини-пацієнта на тактовне лікування з метою виявлення його змістовної наповненості та визначення наявності або відсутності необхідності закріплення цього права на рівні національного закону із пропозицією механізмів його реалізації в українських реаліях. Встановлено, що система сучасного міжнародного та регіонального (європейського) права щодо врегулювання прав дітей-пацієнтів вдало поєднує у собі два основоположні принципи – пацієнтоорієнтованість і найкращі інтереси дитини. Чинне українське законодавство й практика його застосування загалом додержуються вказаних принципів. Сфера медицини є найбільш чутливою, в якій дитину слід максимально захищати за допомогою ефективних державно-правових інструментів. Одним із таких інструментів, на наше переконання, є розбудова права пацієнта на тактовне поводження, яке повинно бути відображене у національній правовій доктрині та законодавчо закріплене. Вказане право, на думку авторки, є готовим для впровадження (закріплення на законодавчому рівні) як окремого суб’єктивного права дитини-пацієнта – права на тактовне лікування. Аналіз нормативних актів показує, що при зверненні за медичною допомогою людина стає пацієнтом, якому надається певне коло прав. Усі суб’єктивні медичні права набувають також і діти при зверненні за медичною допомогою. Особливості правового статусу дитини як такої (неповноліття, певний стан фізичного та психічного здоров’я тощо) визначають особливості як змісту, так і здійснення цих прав (особисто або через законного представника). Як результат, доведено, що право на тактовне лікування тісно пов’язане з правом пацієнта на інформацію про стан його здоров’я та є логічним продовженням права пацієнта на кваліфіковану медичну допомогу. Дитина-пацієнт має певний набір прав, серед яких право на тактовне лікування є самостійним суб’єктивним медичним правом. Водночас це право тісно пов’язане з іншими правами, закріпленими у міжнародних і національних законодавчих актах, які при здійсненні набувають специфічних рис з огляду на свого носія – дитини. Вперше на міжнародному рівні Оттавська декларація прав пацієнта-дитини закріп лює право дитини на тактовне поводження і пов’язує його з правом розуміти та поважати статус й особисте життя дитини. Слід докласти всіх зусиль, щоб запобігти або, якщо можливо, мінімізувати біль і страждання дитини, а також полегшити її фізичний та емоційний стрес. Потрібно також забезпечити смертельно хвору дитину необхідною турботою, щоб зробити смерть якомога більш безболісною та гідною. Провідним висновком дослідження є авторське визначення права дитини-пацієнта на тактовне лікування як суб’єктивне право дитини на ввічливе, доброзичливе, уважне, індивідуальне ставлення до себе з боку лікуючого лікаря та інших медичних працівників з урахуванням останніми особливостей психології кожної конкретної дитини. Вказане визначення має знайти своє закріплення на рівні законів України “Про охорону дитинства” та “Основ законодавства України про охорону здоров’я”.

У статті розкрито поняття «обдарованість». Проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з окресленої проблеми. Визначено, що палички Кюїзенера, блоки Дьєнеша, кубики Нікітіна допомагають розвивати математичну обдарованість дітей старшого дошкільного віку. Особливістю формування логіко-математичної компетентності є насиченість освітнього процесу проблемними життєвими ситуаціями практичного характеру за допомогою ігрових методів та методів прямого навчання, які активізують пізнавальні інтереси дітей дошкільного віку, розкривають передумови логічного мислення, вправляють вихованців у використанні набутих знань із математики. З’ясовано, що математика – це явище загальнолюдської культури, одна з найбільш важливих галузей знання сучасної людини. Обдарованість – якісно своєрідне поєднання здібностей, яке зумовлює діапазон інтелектуальних можливостей дитини, своєрідність її діяльності і розвивається протягом усього її життя. Характерними особливостями математично обдарованих дітей є висока пізнавальна активність, розвинений інтелект, багата фантазія, творчість, винахідливість, чітка моторна координація, фізична стабільність. Однією з найважливіших умов розвитку обдарованості дітей є формування пізнавального інтересу, під впливом якого з’являються такі важливі компоненти навчання, як активний пошук, здогад, дослідницький підхід, готовність до виконання завдань. Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістовної наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації, на різноманітні види пошукової, аналітичної, розвивальної, творчої діяльності. Навчати дошкільника розмірковувати – одне з важливих педагогічних завдань, яке необхідно розв’язувати в контексті особистісного розвитку дитини загалом та логіко-математичного зокрема. Творчість дітей, новизна й оригінальність діяльності виявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходять способи її розв’язання. При цьому постійно зростає рівень творчості, намагання знаходити оптимальні співвідношення всіх видів діяльності, щоб одержати найкращі результати.

У статті розглянуто комплексну соціальну послугу патронату над дитиною як альтернативу інституційному догляду та вихованню дітей, які опинились у складних життєвих обставинах та з певних причин позбавлені батьківської опіки і піклування. Наведено сутність послуги з патронату як такої, що забезпечує найкращі інтереси дитини та відповідає провідним напрямам державної соціальної політики. Актуалізовано проблему розвитку послуги патронату над дитиною в межах процесу реформування соціальної сфери останнього десятиліття. Здійснено аналіз діяльності системи інституційних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на прикладі Запорізької області, оскільки Запорізька область має найвищий рівень інституціалізації дітей. Зазначено кількісні показники функціонуючих закладів інтернатного типу та кількість дітей, влаштованих у них протягом 2020 року. Обґрунтована необхідність ефективної інформаційно-просвітницької діяльності. Сформульовано твердження про те, що наявність сімей патронатних вихователів прямо пов’язана із компетентністю надавачів соціальних послуг, відповідальних за пошук та первинний відбір кандидатів у патронатні вихователі. Вивчено рівень професійної компетентності надавачів соціальних послуг задля активізації створення сімей патронатних вихователів. Основними індикаторами оцінювання компетентності надавачів соціальних послуг є: обізнаність респондентів щодо послуги патронату над дитиною: змісту, специфіки, переваг; зміст і методи інформаційно-просвітницької діяльності фахівців на території; ставлення респондентів до послуги патронату над дитиною та визначення її потреби; оцінка учасниками власної участі у процесі розвитку послуги патронату над дитиною. Визначені основні напрями підвищення якості та ефективності інформаційно-просвітницької діяльності та рекомендації для покращення процесу розвитку послуги з патронату у таких двох основних векторах, як безпосередня робота фахівців із населенням та робота з керівництвом адміністративно-територіальної одиниці.

Стаття присвячена актуальній проблемі обмежень здійснення права на належне батьківське виховання малолітніх осіб. Такі обмеження зумовлені природними факторами: нездатністю чи складністю для дитини задовольнити більшість своїх потреб, адекватно усвідомлювати їх значення. Оціночний характер належності виховання зумовлений складністю визначення меж правомірної поведінки батьків відносно виховання. Обмеження здійснення цього права визначаються іншими правами дитини та правами батьків, які створюють відповідні умови або перешкоди, визначають виникнення чи здійснення його окремої правомочності, полягають у забороні автономного вчинення дій особою до 14 років. Доводиться, що задоволення інтересів дитини є можливим шляхом комплексного забезпечення її прав батьками, що й здійснюються ними. Здійснення права на належне виховання не обмежується лише можливостями отримання виховання через спеціальні педагогічні, психологічні прийоми, що зумовлює й інші обставини, які створюються при здійснені інших прав дитини або батьківських прав. Проаналізовано право виїзду дитини за кордон, яке має розцінюватися крізь призму найкращих інтересів дитини, а не рівності прав батьків, зважаючи на можливість зловживання ними правом на надання дозволу. При встановленні роздільного проживання дитини з одним із батьків встановлюється передбачене законом обмеження здійснення права на належне виховання. Запропоновано надати право дитині з десяти років ініціювати питання про своє місце проживання, якщо існує спір між батьками. Чинне законодавство не забороняє авторитарний і ліберальний стилі виховання, що зумовлює широкі межі батьківських прав у цій галузі і відповідає міжнародним стандартам, надає право дитині в якості самозахисту протидіяти неналежному вихованню, що відрізняється від непідкорення дитини батьківський владі. Зроблено висновок, що методи виховання можуть бути важливим критерієм для визначення місця проживання дитини, визначення способів участі у вихованні того з батьків, хто проживає окремо, а їх зміна - при поверненні дитини батькам, поновленні батьківських прав, затвердженні плану соціального супроводу сім'ї дитини тощо.

Необхідність усталеного розвитку вітчизняного права в умовах євроінтеграції та глобалізації зумовлює потребу у формуванні та застосуванні в Україні законодавства і правозастосовної практики про сурогатне материнство з урахуванням кращого іноземного досвіду. Мета статті полягає у проведенні загальної характеристики сурогатного материнства з іноземним елементом, матеріально-правового та колізійно-правового регулювання зазначених відносин, колізійних прив’язок встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, як базових елементів імплементації у вітчизняне право кращого іноземного досвіду у цій сфері. Судова практика в Україні при вирішенні спорів щодо встановлення споріднення між фактичними батьками і дитиною, народженою із застосуванням сурогатного материнства, дотримується позиції, згідно з якою відмова органів іноземної держави у визнанні факту реєстрації заявниці матір’ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов’язані всі права та обов’язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула відповідно до законодавства України. Суди виходять із того, що таке порушення прав заявниці може бути усунуто через встановлення факту родинних відносин у суді України за місцем народження дитини з ухваленням відповідного судового рішення. Колізійне регулювання сурогатного материнства відображає сучасні підходи диференціації та ускладнення колізійних норм, а також тенденцію до переходу від жорсткого до гнучкого правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Законодавство іноземних держав до встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, застосовує кілька колізійних прив’язок:право держави дитини, громадянином якої вона є; особистий закон дитини (з моди фікаціями); особистий закон одного або обох батьків дитини; право держави, з якою подружжя мають найбільш тісний зв’язок; одностороння колізійна прив’язка, згідно з якою встановлення та оспорювання батьківства на території держави проводиться відповідно до законодавства цієї держави. Колізійні прив’язки встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до положень принципу найкращих інтересів дитини. Оптимальною формулою прикріплення для встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, є особистий закон дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Під державою місця здійснення сурогатного материнства доцільно розуміти державу місця імплантації ембріона, оскільки саме ця медична процедура є першим етапом, який має вирішальне значення для реалізації цього методу допоміжних репродуктивних технологій. Доцільним є внесення змін до ст. 65 Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме, доповнення статті ч. 2: “Встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, визначається особистим законом дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини”.

У статті аналізуються наукові дослідження щодо взаємодії спеціалістів у процесі соціального захисту, соціальної роботи та надання соціальних послуг. Розглянуто підходи науковців до визначення понять «міжвідомча», «міждисциплінарна» взаємодія, окреслено відмінності міжвідомчої та міждисциплінарної взаємодії спеціалістів територіальних громад, виокремлено функції міжвідомчої взаємодії у сфері розв'язання соціальних проблем у межах територіальної громади. Представлено законодавчі акти, що регламентують цю взаємодію, визначено спеціалістів міждисциплінарної команди. Зафіксовано важливість міждисциплінарної взаємодії у процесі ведення випадку та реалізації завдань соціального супроводу вразливих сімей, важливість інтерактивного командного підходу під час надання інтегрованих соціальних послуг. Представлено такі етапи надання послуги з патронату як виявлення сімей з дітьми, які потребують послуги з патронату; прийняття рішення про переміщення дитини в сім’ю патронатного вихователя; відкриття випадку; розроблення плану та надання послуг відповідно до визначених потреб; моніторинг виконання індивідуального плану; підготовка дитини до переміщення; переміщення дитини із сім’ї патронатного вихователя; завершення випадку; оцінка якості надання послуг; підтримка сім'ї з дитиною. Описано особливості міжвідомчої та міждисциплінарної взаємодії спеціалістів на різних етапах у процесі ведення випадку сім’ї, дитина якої переміщена під патронат. Визначено координаторів міждисциплінарної взаємодії відповідно до окресленої мети у процесі ведення випадку, роль патронатного вихователя як члена міждисциплінарної команди. Представлено особливості програми навчання членів міждисциплінарної команди щодо партнерства, взаємодії та прийняття рішень в найкращих інтересах дитини в процесі надання послуги з патронату, результати опитування учасників тренінгу. Окреслено важливістьі співпраці спеціалістів у процесі надання послуги з патронату в громаді та підготовки їх до цієї командної взаємодії.

The adoption of the Law of Ukraine "On Mediation", which defines the legal basis for mediation as an out-of-court procedure for resolving a conflict (dispute), remains issues of child participation in this procedure remained unresolved. However, such experience in the activities of mediators is, which was confirmed during a survey conducted on a questionnaire prepared within the project "Implementation of the principle of the best interests of the child in mediation in matters concerning the exercise of parental authority and contacts" under the leadership of Professor Joanna Mucha, Adam Mickiewicz University in Poznan, which was carried out jointly by Ukrainian and Polish scientists during 2021. The stage of this project is to conduct similar research in Lithuania. The purpose and objectives of the study are to determine the specifics of the mediation procedure on issues related to the interests of the child and with the direct participation of the child. The article presents and analyzes the results of a survey conducted among Ukrainian mediators working with parties in conflict over the interests of children and the performance of their duties by parents or persons replacing them and who expressed a desire to settle the dispute out of court. The specifics of the choice and application of certain methods by mediators to ensure the clarification of the child's opinion on issues that are the subject of discussion in the procedure, without additional psychological burden on the minor or juvenile. The attitude of mediators to certain methods for their application is analyzed, considering the age of the child, his psychological state and emotional maturity. Provision and observance by mediators of the principles of mediation with the personal participation of the child in the procedure. The article concludes that mediation as the alternative dispute resolution can be an effective tool for implementing the principle of ensuring the best interests of the child. If it is necessary to conduct mediation with the direct participation of the child, the entities that ensure its conduct, should be more careful in choosing the person of the mediator, considering his or her possible specialization, specialized training. Keywords: protection of children's rights; mediation; child-friendly justice; parents' rights; representatives of the child.

Статтю присвячено проблемі мотивації різновікової взаємодії у молодших школярів. З метою дослідження стану сформованості мотивації різновікової взаємодії у молодших школярів використано методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення результатів психологічних досліджень); емпіричні (аналіз шкільної документації, соціометрична методика «Вибір партнера для діяльності» Я.Л. Коломінського, проективна методика «Діагностика моральної саморегуляції молодшого школяра» О.С. Безверхого, методика «Незакінчені речення»); математичної статистики (визначення відсоткових співвідношень, χ2-критерія). Визначено, що різновікова взаємодія виникає між субʼєктами, що належать до одного вікового періоду, але до різних його етапів, мають різницю у віці більшу, ніж один рік, та відзначаються співвідношенням позицій старшого і молодшого. Пілотне обстеження 30 класів початкової школи показало, що сучасні класи початкової школи є фактично різновіковими групами, в яких навчаються не однолітки, а діти з різницею 1-2 роки, що зумовлює досить відчутну психологічну дистанцію між ними в умовах характерного для молодших школярів інтенсивного психічного й особистісного розвитку. Мотивацію молодших школярів до взаємодії з однокласниками, що належать до різних вікових відтинків, було визначено на підставі показників ділових, позиційних, морально-ціннісних мотивів. Встановлено, що найкраще сформованими в досліджуваних є морально-ціннісні мотиви (31,8% дітей з високим та 60,2% iз середнім рівнями), потім позиційні (21,6% дітей з високим та 57,2% із середнім рівнями) та нарешті ділові мотиви різновікової взаємодії (18,6% дітей з високим та 47,1% із середнім рівнями). Сформованість у молодших школярів мотивації різновікової взаємодії знижується внаслідок невідповідності знаних (морально-ціннісних) і реально діючих (ділових) мотивів. Краща сформованість морально-ціннісних мотивів свідчить про бажаність (привабливість) для молодших школярів різновікової взаємодії, що становить собою значний потенціал у розвитку їх партнерства з дітьми іншого віку. Література Авраменко, О.О. (2013). Соціалізація дітей у різновікових групах дошкільного навчального закладу. (Дис. канд. пед. наук).Умань. Максименко, С.Д, Максименко, К.С., & Главник, О.П. (2003). Адаптація дитини до школи. Київ : Мікрос – СВС. Бушай, І.М. (2012). Психологічні особливості консультування дітей молодшого шкільного віку. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 28–35. Режим доступу:http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/6217/Forum_Issue_pdf;jsessionid=2319582D6EBAC1691717F72155007365?sequence=1 Дзюбко, Л.В., & Шатирко, Л.О. (2019). Запобігання деструктивним формам взаємодії суб’єктів освітнього простору, як умова збереження та зміцнення психічного здоров’я особистості в онтогенезі. Матеріалів IV всеукраїнської науково-практичної конференції. «Психічне здоров’я особистості у кризовому суспільстві» (м. Львів, 18 жовтня 2019 року).(с. 82–84). Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ. Киричок, В.А (2014). Теоретичні основи виховання моральної самосвідомості молодших школярів. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді, 8(1), 316–324 . Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tmpvd_2014_18%281%29__37 Кузьменко, В.У. (2000). За віком і за інтересами (комплектування різновікових груп). Дошкільне виховання, 7, 19–20 . Київ : Видавництво «Світич». Манжелій, Н.М. (2004). Організаційно-педагогічні основи діяльності сільських навчально-виховних комплексів «школа – дитячий садок». Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: науковий збірник. УДПУ ім. П.Тичини,8, 101–106 . Москаленко, В.В. (2013). Соціалізація особистості. (Монографія). Київ : Фенікс. Москаленко, Л.С. (2015). Психологічні умови становлення соціального статусу молодшого школяра. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools. Psychology, 4(10), 31–40. Мостова, Т.Д (2021). Особливості психологічної готовності учителів початкових класів до професійної діяльності в умовах реалізації Концепції «Нова українська школа». Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 14(59), 72–79. doi:10.31392/NPU-nc.series12.2021.14(59).08 Нова українська школа: порадник для вчителя (2017). Бібік, Н.М. (Ред.)Київ : Видавничий дім «Плеяди»». Павелків, Р.В. (2019). Онтогенетичні аспекти морального становлення особистості. Особистість у контексті морального та професійного зростання. (Монографія). Р.В. Павелків, & Н.В. Корчакова (Ред.). (с. 6–22). Київ : Центр учбової літератури. Печенко, І.П. (2004). Різновікова взаємодія вихованців комплексу «школа – дошкільний навчальний заклад» як чинник соціалізації. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, 9, 193–197. Київ : Науковий світ. Приходько, Ю.О. (1987). Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. Київ : Радянська школа. Смольникова, Г.В. (2014). Методи дослідження спілкування дітей в умовах різновікової групи. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 43, 313–319. Тришневська, Г.Б., & Олійник, Н.Ю. (2003). Особливості формування особистості молодшого школяра у різновіковому колективі. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, 5, 169–173.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2020. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми, що полягає у розробці концептуальної моделі принципів сімейного права, з’ясуванні їх сутнісних ознак та встановленні особливостей дії з урахуванням сучасних тенденцій розвитку сімейних відносин та необхідності гармонізації сімейного права України з правом ЄС. У роботі обґрунтовано авторський підхід до розуміння поняття принципів сімейного права. Виокремлено сутнісні ознаки принципів сімейного права з позиції їх взаємозв’язку із нормами сімейного права, а також удосконалено підхід до систематизації принципів сімейного права. У дисертації досліджено способи фіксації принципів сімейного права у писаному праві України, європейських держав, США та Канади. Встановлено, що принципи сімейного права можуть бути зафіксовані у міжнародних договорах, у національному законодавстві, судових прецедентах, а також у договорах, укладених учасниками сімейних відносин. Обґрунтовано, що фіксація принципів сімейного права у писаному праві можлива чітка та наскрізна. Обґрунтовано, що дія принципів сімейного права може мати: прямий вертикальний ефект, згідно з яким принципи сімейного права діють безпосередньо у регулюванні сімейних відносин незалежно від їх фіксації у писаному праві; непрямий вертикальний ефект – коли принципи сімейного права регулюють сімейні відносини через норми сімейного права, які їх фіксують. На основі проведеного дослідження принципів європейського сімейного права та сімейного законодавства зарубіжних держав розроблено відповідний проєкт закону про внесення змін до Сімейного кодексу України та інших нормативно-правових актів з метою гармонізації сімейного законодавства України з правом ЄС.