Добірка наукової літератури з теми "Міфосвіт"

У статті аналізуються особливості функціонування та символічні значення лексики на позначення флоролексем у текстах українських замовлянь. Визначаються дикі та окультурені рослини у магічному просторі досліджуваних текстів. Розглядається семантика рослинних назв та їх трансформація у контексті в ролі атрибутів магічних істот та самостійних дійових осіб.

Стаття присвячена дослідженню флористичних образів, які складають міфосвіт сучасної фантастичної прози. Об’єктом дослідження стали твори українських письменниць Дари Корній, Лади Лузіної та М. Ряполової. Роман Дари Корній – «Гонихмарник» – спроба адаптувати образ жінки-травниці до реалій сучасного міста. На відміну від нього, цикл Лади Лузіної «Київські відьми» не лише переосмислює образ відьми, яка знається на рослинах, а й розширює об’єкт на мистецькі артефакти. Роман М. Ряполової «Бурецвіт» відрізняється авторською інтерпретацією самого світу рослин та творенням власних флористичних елементів.

Проаналізовано закономірності колористики романів Л. Баграт «Зло», Дари Корній «Гонихмарник», М. Ряполової «Бурецвіт» і В. Гранецької «Мантра-омана». Виявлено логіку використання кольороназв відносно жанрової природи творів, принципів їх сюжетного розгортання, а також специфічних авторських акцентів. Показано, що колористична система відіграє особливу роль у моделюванні міфосвіту аналізованих романів.

Starova O. O. Artist death-resurrection conception of the first half of the 20th century Ukrainian mifosofsky lyrics. — Тhe Manuscript. The thesis for the degree of Candidate of Philological Studies, speciality 10.01.01 — Ukrainian literature. — V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2012. The thesis proposed the comprehension and the artistic mainstream basic aspects of the death-resurrection conception perspectives at the motif structure of the mifosofsky lyrics by B. I. Antonych, V. Svidzinskyj, „early“ P. Tychyna, as well as close to they in some creative experiments M. Orest and Kiev neo-classicists.
Старова О. О. Художня концепція смерті-воскресіння в українській міфософській ліриці першої половини ХХ століття. — На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 — українська література. — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2012. У дисертації запропоновано поняття й виокремлено основні ракурси актуалізації художньої концепції смерті-воскресіння на рівні мотивної системи поезії представників української міфософської лірики Б. І. Антонича, В. Свідзінського, «раннього» П. Тичини, а також близьких до неї в певних мистецьких пошуках М. Ореста й київських неокласиків. Доведено, що ця концепція, яка становить багатогранний комплекс уявлень про безперервність та постійне «оновлення» буття, є засадничою для художніх світів названих поетів, оскільки відображає їхнє бачення базових універсалій «життя» і «смерть», а на підставі цього — сучасності й людини в ній, розвитку людства в цілому. Докладно розглянуто два рівні репрезентації уявлень про смерть-воскресіння у творах представників української міфософської лірики — «макрокосмічний» (актуалізація циклічної моделі буття через мотиви вічного повернення, кружляння/кола, весни-відродження й зими-смерті (або зими-сну), дня й ночі; реконструкція есхатологічно-апокаліптичних мотивів: руйнації й смерті, всесвітнього потопу, вбивчого холоду, мертвого сонця тощо; творення українського месіанського міфу через образи Ісуса Христа, Божої Матері й пророків, мотиви розп’яття, хресних мук, воскресіння й численні біблійні алюзії, а також індивідуально-авторські міфологеми інтелігенції-месії, пролетаріату-месії) і «мікрокосмічний» (оприявнення концептів ієрофанії, метаморфози, реінкарнації, подорожі до потойбіччя та ініціації через мотиви дотику до сакрального, метаморфози, реінкарнації, переправи та їхні численні модифікації).

У статті розглядається реалізація концепту «Україна» в літературі для дітей та юнацтва письменників української діаспори. Цей концепт є домінантним у концептосфері «Свого» українців. Батьківщина, рідний край, Україна – типові образи, що знаходять в літературі різноманітні вияви духовних рефлексій українських письменників ХХ ст. Причини денаціоналізації, пробудження самосвідомості, історична пам’ять, пізнання свого коріння – це ті питання, що зараз максимально хвилюють українське суспільство. Орієнтованість письменників української діаспори, з одного боку, на збереження колективного минулого до часу, коли Україна позбудеться свого колоніального стану за радянських часів, та передачу знання про минуле майбутнім поколінням, з іншого, свідчить про міфологізацію українського досвіду у творах, написаних для дітей та молоді. В основі міфосвіту дитячої літератури української діаспори лежить триєдність: минуле-сучасне-майбутнє. Минулий світ презентований через образ історичної Батьківщини – України-Русі та козацької України. У відображенні історико-героїчного змісту письменники надавали перевагу жанрам легенди та казки. У творах про Київську Русь, або княжу Україну, з одного боку, відображена сакральність буття Руси-України, а, з іншого, – розкриваються події, що призвели до її втрати: міжусобні чвари князів, зовнішні війни. Охоронцями ідеї первинного сакрального світу України як могутньої, величної, впливової держави постає і козацтво. Збереження сакрального простору, свого, власне українського у митців – то не лише об’єднання супроти ворога, а й єднання земель під одним прапором – держаним символом України. У тріаді минуле-сучасне-майбутнє важливу роль відіграє мотив відновлення втраченої пам’яті. В умовах відірваності від національного коріння образ євшан-зілля ставав чинником пробудження самосвідомості для українців в екзилі. У легендах, казках та оповіданнях для дітей та молоді простежується ідея наступності: зберегти минуле для майбутнього та побудови нового світу у незалежній квітучій Україні.