Добірка наукової літератури з теми "Міжнародні міжурядові організації"

Правотворчість має вагоме значення для кожної країни, яка спрямовує свою діяльність на до- сягнення правової держави. Саме для цього державні органи наділяють повноваженнями щодо пра- воутворення. Правотворчість регулює суспільні відносини, які складаються між людьми. Міжнародна правотворчість – це засоби регулювання відносин між державами. Так, за допомогою прийняття Ста- туту Організації Об’єднаних Націй і Статуту Міжнародного Суду з 1945 р. почався активний розвиток міжнародних норм на основі принципів, що надають правовим нормам юридичної обов’язковості, а в подальшому став результатом правотворчості. У міжнародному праві правом правотворчості на- ділені держави, міжнародні та міжурядові організації. Вони приймають нормативно-правовий акт у вигляді договору. Таким чином, суб’єкти міжнародного права уповноваженні мати законодавчу ініці- ативу, що сприяє утворенню правотворчого процесу в міжнародному праві, де суб’єкти можуть ство- рювати правову норму на основі згоди між державами або міжнародними організаціями. Такі згоди між суб’єктами міжнародного права закріплюють правила поведінки або встановлюють обов’язкові для виконання правові норми.

Стаття спрямована на визначення поняття та сутності юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності держави та їх класифікацію на основі аналізу сучасної доктрини та практики у сфері права міжнародної відповідальності. Встановлено, що обґрунтоване притягнення держави до міжнародної відповідальності та унеможливлення неправомірного притягнення до відповідальності є одним із проявів принципу юридичної рівності держав у міжнародному праві. Обґрунтовано, що під юридичними підставами міжнародно-правової відповідальності держави варто розуміти юридично дійсні міжнародні зобов'язання держави, незалежно від форми їх закріплення. Формулювання «незалежно від форми походження» вказує на те, що міжнародні зобов'язання можуть встановлюватися звичаєвою нормою міжнародного права, договором або загальним принципом, що застосовується в рамках міжнародного правопорядку. Держави можуть брати на себе міжнародні зобов'язання за одностороннім актом. Міжнародне зобов'язання може випливати із процедур, передбачених у договорі (рішення органу міжнародної організації, яка має компетенцією у відповідній області, постанова Міжнародного суду або іншого трибуналу у справі, що стосується двох держав, та інше). Встановлено, що конкретне діяння держави не може бути кваліфіковано як міжнародно-протиправне, якщо воно не порушує жодного міжнародно-правового зобов'язання такої держави. На таку кваліфікацію, згідно зі статтею 3 Статей про відповідальність держав 2001 року, не впливає кваліфікація цього діяння як правомірного за внутрішньодержавним правом. Зроблено висновок, що систему юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності держав становлять: міжнародний договір; міжнародний звичай; юридично обов'язкові рішення міжнародних міжурядових організацій; рішення міжнародних судів та арбітражів; односторонні акти держав. Юридичні підстави можуть розглядатися виключно в їхньому взаємозв'язку з фактичними підставами міжнародної відповідальності держави. Наявності лише однієї з них, безперечно, недостатньо для притягнення держави до міжнародно-правової відповідальності. Доведено, що точне встановлення підстав міжнародно-правової відповідальності держави, як юридичних, так і фактичних, сприяє забезпеченню законності в міжнародному праві, надає необхідні гарантії прав для учасників міжнародних правовідносин.

Алекперов Э. Характерные особенности правосу­бъектности международных финансовых организа­ций. - Статья. Основная цель исследования. Обзор и анализ основ­ных характеристик правосубъектности международ­ных финансовых организаций, а также обобщения рекомендаций и предложений по их дальнейшей дея­тельности. Методы. В исследовании применялись методы системного и сравнительного анализа. В статье исполь­зованы методы обобщенного анализа, а также различ­ных теорий по проблематике правосубъектности меж­дународных финансовых организаций. Новизна в статье. В работе анализируется специ­фика правосубъектности международных финансовых институтов. Рассматриваются понятие и содержание международной правосубъектности - характеристи­ки, свойственные субъектам международного права. Автор считает, что механизм неотвратимости ответ­ственности как государств, так и ведущих междуна­родных финансовых институтов за полное соблюдение общепринятых стандартов в области международной финансовой деятельности должен и дальше совершен­ствоваться, а также нужно продемонстрировать пол­ную объективность в применении этого механизма. Выводы. Таким образом, международные органи­зации стали наделяться особой правосубъектность, отличной от правосубъектности государств. Право­вая природа международных финансовых институтов основана на общих целях и интересах государств-чле­нов. Эти цели согласованы в договоре о его создании. Другими словами, правовая природа международ­ных финансовых организаций определяется тем, что они действуют как юридические лица, объем кото­рых зависит от учредительных документов этих орга­низаций. По своей правовой природе международными финансовыми организациями являются международ­ные межправительственные организации, которые: от­ражают единство государств; создаются на постоянной основе; устанавливаются договором; стремятся обеспе­чить стабильность международных валютных и фи­нансово-кредитных отношений и развивать сотрудни­чество в этой области; имеют свободу воли, органы управления и правосубъектность в целом; пользуются определенными привилегиями и иммунитетами; несут ответственность в пределах, определенных учредитель­ными документами. В исследовании также рассмотрены вопросы, связанные с определением понятия и содержания меж­дународной правосубъектности - характеристики, присущие субъектам международного права. Таким образом, международные финансовые учреждения как субъекты международного финансового права имеют право заключать не только правоприменитель­ные акты, но и международные соглашения. В статье рассматриваются особенности этого и других юридиче­ских качеств. Ключевые слова: международные финансовые организации, международная финансовая деятель­ность, правовой статус, правосубъектность, права и обязанности. Анотація Алекперов Е. Характерні особливості правосуб’єк- тності міжнародних фінансових організацій. - Стаття. Основна мета дослідження. Огляд та аналіз основних характеристик правосуб’єктності міжнарод­них фінансових організацій, а також узагальнення ре­комендацій і пропозицій щодо їхньої подальшої діяль­ності. Методи. У дослідженні використовувалися методи системного й порівняльного аналізу. У статті застосова­ні методи узагальненого аналізу, а також різних теорій із проблематики правосуб’єктності міжнародних фі­нансових організацій. Новизна в статті. У роботі аналізується специфіка правосуб’єктності міжнародних фінансових інститу­тів. Розглядаються поняття та зміст міжнародної пра- восуб’єктності - характеристики, властивої суб’єктам міжнародного права. Автор вважає, що механізм невід­воротності відповідальності як держав, так і провідних міжнародних фінансових інститутів за повне дотри­мання загальноприйнятих стандартів у галузі міжна­родної фінансової діяльності повинен і далі вдоскона­люватися, а також потрібно продемонструвати повну об’єктивність у застосуванні такого механізму. Висновки. Таким чином, міжнародні організації стали наділятися особливою правосуб’єктністю, від­мінною від правосуб’єктності держав. Правова при­рода міжнародних фінансових інститутів заснована на спільних цілях та інтересах держав-членів. Цілі узгоджені в договорі про його створення. Іншими сло­вами, правова природа міжнародних фінансових орга­нізацій визначається тим, що вони діють як юридичні особи, обсяг яких визначається установчими докумен­тами цих організацій. За своєю правовою природою міжнародними фінансовими організаціями є міжна­родні міжурядові організації, які: відбивають єдність держав; створюються на постійній основі; встановлю­ються договором; прагнуть забезпечити стабільність міжнародних валютних і фінансово-кредитних відно­син і розвивати співробітництво в цій галузі; мають свободу волі, органи управління та правосуб’єктність в цілому; користуються певними привілеями й імуні­тетами; несуть відповідальність у межах, визначених установчими документами. У дослідженні також розглянуті питання, пов’яза­ні з визначенням поняття та змісту міжнародної пра- восуб’єктності - характеристики, властивої суб’єктам міжнародного права. Таким чином, міжнародні фінан­сові установи як суб’єкти міжнародного фінансового права мають право укладати не тільки правозастосовні акти, але й міжнародні угоди. У статті розглядаються особливості такого й інших юридичних якостей.

Міжнародно-правове регулювання правозахисної діяльності НУО відбувається по лінії закріплення у міжнародних та регіональних правових документах норм щодо правосуб’єктності та повноважень таких організацій у взаємодії з органами міжурядових організацій. Міжнародно-правове регулювання правозахисної діяльності НУО поширюється й на національні правові системи: у міжнародних договорах щодо цього питання закріплюються не стільки суб’єктивні права НУО, скільки обов’язки або рекомендації державам із приводу співробітництва з НУО. Правовий статус НУО відрізняється в різних спеціальних міжнародних угодах, які створюють окремі режими та стосуються здійснення правозахисної діяльності НУО у певних сферах (права дітей, освіта, екологія і т.п.). Найбільшою мірою питання регулювання правозахисної діяльності НУО відображене у правових актах Ради Європи, яка стала першою міжурядовою організацією, що ввела для міжнародних НУО статус участі, який дозволяє їм впливати на прийняття рішень.

Агресія Російської Федерації (РФ) проти України, розпочата у 2014 р., призвела до нищівних наслідків. Перебуваючи в умовах гібридного конфлікту, Україна стала середовищем здійснення різноманітних атак, зокрема терористичних і кібертерористичних. Встановлення обставин кожного конкретного інциденту та притягнення до відповідальності РФ є першочерговим завданням для підтримання міжнародної безпеки, зниження рівня світової терористичної загрози, а також відновлення миру і справедливості в Україні. Метою статті є визначення та комплексний аналіз можливостей притягнення РФ до міжнародно-правової відповідальності за терористичні та кібертерористичні дії в Україні відповідно до чинних норм міжнародного права. Докази причетності РФ до організації та підготовки незаконних збройних формувань для вчинення на території України терористичних актів є численними. Вони перебувають у розпорядженні правоохоронних органів України, Казахстану, Чехії, обговорюються у межах роботи органів міжнародних міжурядових організацій, розміщені на відкритих інформаційних майданчиках засобів масової інформації. Вчені у своїх наукових працях вдало підсумували свідчення, на підставі яких можна зробити однозначний висновок про відповідальність РФ за скоєння терористичних дій і за причетність до них, встановлений зв’язок терористичних угруповань “Донецької Народної Республіки” та “Луганської Народної Республіки” з російською владою. Варто окремо відзначити інтенсифікацію кібератак на території України, починаючи з 2014 р., за участю, сприяння і фінансування РФ. Фактичні підстави притягнення РФ до міжнародно-правової відповідальності за кібертерористичні акти на території України можна розглядати з позиції порушення зобов’язань, встановлених міжнародними договорами у сфері протидії тероризму. Відсутність безпосередніх вказівок на конкретні кібератаки, які відбувалися на території України, у позовній заяві Уряду України до Міжнародного суду ООН від 16 січня 2017 р. про порушення Російською Федерацією зобов’язань за Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 грудня 1999 р. та за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 р. (Україна проти Російської Федерації), а також у матеріалах справи, що перебувають у публічному доступі, обумовлено загальною невизначеністю засад застування норм міжнародного права до кіберпростору. Беззаперечними є факти здійснення кібератак на території України саме з російської інформаційної інфраструктури, а також за участю Збройних сил Російської Федерації, що підтверджується у заявах багатьох держав, рішеннях міжнародних організацій, зокрема і Європейського Союзу. Держава зобов’язана не надавати свідомого дозволу для використання кібернетичної інфраструктури, яка перебуває на її території або під її контролем, для здійснення негативних і незаконних дій проти іншої держави. Ба більше, держава зобов’язана вжити всіх необхідних та ефективних заходів, аби зупинити таку протиправну діяльність. РФ заперечує наявність підстав для відповідальності за вчинені терористичні та кібертерористичні дії. Завдання України – продовжити розслідування справ, інтенсифікувати розпочаті провадження, вести пропагандистську (роз’яснювальну) роботу у межах міжнародних організацій, через двосторонні перемовини, розповсюдження знань на рівні суспільства. Визначення способів притягнення РФ до міжнародно-правової відповідальності за здійснені терористичні і кібертерористичні атаки на території України є важливою умовою для відновлення справедливості, відшкодування завданих збитків, а також елементом розвитку державного контуру безпеки, зокрема й кібернетичної.

Стаття присвячена розвитку багатосторонньої дипломатії Монголії у ХХІ ст., зважаючи на участь держави у міжнародних міжурядових організаціях. Монголія, маючи специфічне геополітичне положення – між Росією та Китаєм, у ХХІ ст. намагається вийти з-під тотального впливу цих двох держав, реалізовуючи концепцію «третього сусіда» у зовнішній політиці. Автори дійшли висновку, що взаємодія Монголії з міжнародними організаціями має позитивний вплив на позиціонування держави на міжнародній арені та є варіантом модернізації концепту «третього сусіда»: 1) розширення співробітництва з ООН, ШОС, АСЕАН та ОБСЄ сприяє залученню до взаємодії більшої кількості держав як на глобальному, так і регіональному рівнях; 2) участь у СОТ дозволяє розвивати торгівельну політику та інвестиційний потенціал держави; 3) співробітництво з НАТО та залучення США – перспективи модернізації армії, хоча і перетворення Монголії на інструмент «стримування» Китаю у зовнішній політиці Вашингтону.

Шкребтієнко А. Г. Правова природа Міжнародної організації мобільного супутникового зв’язкут (ІМСО). – Стаття.Питання забезпечення безпеки мореплавства є однією із важливіших для міжнародного співтовариства. З періоду виникнення та ефективного використання супутникового зв’язку й збільшеннярівня пасажиропотоку морськими шляхами активно приділяється увага до діяльності, функціонування, а також правового статусу Міжнародної організації мобільного супутникового зв’язку (ІМСО),яка ефективно поєднує технічні стандарти із використання супутникового зв’язку та правові засоби, необхідні для забезпечення безпеки мореплавства. У статті досліджено питання правової природиМіжнародної організації мобільного супутникового зв’язку (ІМСО). Визначено ціль організації ІМСО, яка полягає у гарантії забезпечення кожним постачальником служб морського рухомого супутникового зв’язку для Глобальної морської системи зв’язку під час лиха та для забезпечення безпеки мореплавства (ГМЗЛБ). Визначено, що метою ІМСО є нагляд за виконанням приватною компанією LTD«ІНМАРСАТ» зобов’язань, що полягають, зокрема, в забезпеченні доступності супутникового зв’язку для охорони людського життя на морі. З’ясовано, що ІМСО складається з таких структурних одиниць,як Асамблея Сторін, яка збирається кожні два роки; Консультативний комітет (до складу якого входить приблизно одна третина держав-членів, які призначаються Асамблеєю кожні два роки), якийзбирається на регулярній основі, принаймні двічі на рік; і Директорат, який очолює Генеральний директор, який є головним виконавчим директором і законним представником Організації. Охарактеризовано функції та особливості здійснення функцій структурними органами Міжнародної організації мобільного супутникового зв’язку (ІМСО).У роботі визначено, що ІМСО має статус міжнародної міжурядової організації, яка охоплює широке коло питань в сфері забезпечення космічного сегменту для пошуку та рятування на морі, здійснює нагляд за громадськими службами зв’язку, включаючисистему безпеки на морі в рамках ГМЗЛБ, ефективно надає послуги супутникового зв’язку, що здійснюється зокрема за використання супутників приватної компанії LTD «ІНМАРСАТ».

Узагальнено концептуальні основи глобального управління у сфері безпеки в європейському контексті. Наведено концептуальні підходи в дослідженні проблем глобального управління у сфері безпеки на міждисциплінарній основі. Аргументовано, що глобальне управління у сфері безпеки є комплексним явищем, структура якого враховує галузеву специфіку. Національну безпеку в умовах зміни загального характеру війн і збройних конфліктів розглянуто як відкриту, динамічну, соціальну систему, що є органічним складником систем міжнародної безпеки та глобального управління в цій сфері. Наголошено на тому, що виникнення нових суперечностей, збройних конфліктів і нових силових центрів міжнародної політичної системи стало багатополярним. Зроблено акцент на недоцільності перебільшення ролі міжурядових організацій та інститутів у вирішенні питань міжнародної безпеки, адже реалізація будь-яких глобальних рішень неможлива без участі і без урахування інтересів національних держав. Розкрито особливості “гібридних війн” і “гібридних загроз” та їхній потужний руйнівний потенціал. Послідовно проводиться думка, що організація протидії такій системі загроз вимагає вчасної ідентифікації їх на теоретичному рівні та визначення статусу і заходів із протидії – на практичному рівні, за обов’язкової координації зусиль з міжнародними структурами безпеки та підтримки з боку впливових держав. Аргументовано, що нині баланс сил та інтересів у світі порушено, змінено характер, масштаби та зміст глобальних викликів, загроз та ризиків, які формуються на регіональному й локальному рівнях, набуваючи дедалі більш комплексного характеру. Відзначено, що геополітичне суперництво та боротьба великих держав за ресурси мають загрозливу проєкцію на регіональному й локальному рівні.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню питань, що стосуються організаційно-правової основи внутрішньої системи правосуддя міжнародних міжурядових організацій (далі – ММУО). У роботі охарактеризовано становлення і розвиток внутрішньої системи правосуддя ММУО. Вказано, що створення Адміністративного трибуналу Ліги Націй було зумовлено необхідністю вирішення суперечок між співробітниками персоналу та адміністрацією організації, наділеної імунітетом від юрисдикції держав, що виникали у зв’язку з неналежним виконанням чи порушенням умов призначення і внутрішніх актів, якими було визначено порядок проходження міжнародної цивільної служби. Приділено увагу питанню реформування внутрішньої системи правосуддя ООН, зосереджено на існуючих недоліках внутрішньої системи вирішення суперечок ООН, яка існувала до 2009 року.