Добірка наукової літератури з теми "Мобільність військових формувань"

У статті узагальнено результати досліджень та публікацій з проблеми професійного зростання та формування лідерства майбутніх офіцерів на засадах акмеологічного підходу. З’ясовано, що вдосконалення освітнього процесу у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання), забезпечення державної політики у сфері національної безпеки та оборони, інтеграція до стандартів НАТО, а також імплементація стандартів підготовки офіцерських кадрів, що діють у державах-членах Північноатлантичного альянсу, потребує урахування рекомендацій щодо активізації мотивації курсантів і слухачів до професійного зростання та формування лідерства. Професійне зростання майбутніх офіцерів запропоновано розглядати як процес і результат набуття ними нових компетенцій (знань, умінь, навичок, здатностей), які будуть необхідні у професійній діяльності для виконання завдань за призначенням. Лідерство офіцера дослідники розглядають як інтегроване поняття, що охоплює його професійну компетентність, професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні і соціальні проблеми. Ефективне лідерство залежить від сформованих професійних і морально-вольових властивостей, зокрема відповідальності за рішення, їхні результати й наслідки. У комплексі всі ці компоненти дозволяють офіцеру діяти ініціативо в різних сферах діяльності (професійній, управлінській, навчальній, виховній тощо). Автори пропонують розглядати лідерство і професійне зростання як пов’язані між собою. Вказано на важливість для активізації професійного зростання та лідерства урахування чинників, що впливають на цей процес, а також впровадження кращих світових і вітчизняних освітніх традицій розвитку лідерського потенціалу, використання можливостей сучасних контекстних і професійно орієнтованих педагогічних технологій. З’ясовано, що під час навчання у вищих військових навчальних закладах ефективними методами формування лідерських якостей є коучинг, тренінг, наставництво, діяльнісне та емпіричне навчання, кейс-технології, моделювання дій і використання електронних освітніх ресурсів.

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти. Метою статті є аспектний вибірковий аналіз наукової літератури з проблеми, висвітлення наукових джерел, що максимально відповідаютьтемі до слідження. Автори довели актуальність запропонованої у статті проблеми: зміст професійної підготовки офіцерських кадрів Державної прикордонної служби України повинен ураховувати кращий світовий досвід фахової підготовки представників сектору безпеки та оборони, зміни у сучасній світовій спільноті й водночас – євроінтеграційний вектор. Одним із шляхів забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти є підвищення рівня їхньої професійної компетентності. З’ясовано сутність професійної компетентності (професійна, особистісна та соціально значуща характеристика, зорієнтована на самовдосконалення та саморозвиток особистості фахівця) та її зміст (цінності та мотивація до професійної діяльності; емоційно-вольові якості особистості; фахові знання, уміння та навички; професійно важливі якості, зокрема мобільність, організованість, витривалість). Дослідники виокремлюють у змісті компетентності найважливіші особистісні характеристики. Компетентність є таким інтегративним утворенням, котре можна формувати на певному етапі освіти й остаточно сформувати та розвинути протягом освітньої та професійної діяльності людини. Сформульовано висновки дослідження та перспективи подальших наукових пошуків (з’ясування змісту та структури професійної компетентності офіцерів-прикордонників оперативно-тактичного рівня військової освіти, педагогічні умови розвитку зазначеної компетентності, а також зміст методичних рекомендацій науково-педагогічним працівникам щодо її розвитку).

У статті досліджено питання впливу різних чинників на формування загроз економічній безпеці держави від діяльності транснаціональних організованих злочинних угрупувань. Констатовано, що у сучасних умовах основним чинником формування зазначених загроз є глобалізація, про що свідчить: діяльність транснаціональних компаній; взаємозалежність країн від енергоресурсів, сировини, технологій тощо; світова інформаційна система (Інтернет, супутниковий зв’язок, соціальні мережі та ін.); взаємозв’язок найбільших фінансових систем, інтернаціоналізація й інтенсифікація сучасних транспортних засобів і мереж; інтенсивна міграція; використання англійської мови як засобу міжнародного спілкування; формування «загальнолюдських цінностей» та ін. Виділено основні чинники, які впливають на формування загроз економічній безпеці держави від діяльності транснаціональних організованих злочинних угрупувань, зокрема внутрішні: військові дії на сході України; нестабільна політична ситуація; корупційна вразливість державного апарату, в тому числі судової гілки влади; низька ефективність правоохоронної системи; недосконалість чинного законодавства; повільні темпи впровадження реформ; функціонування олігархічних груп впливу; низький рівень забезпечення економічної конкуренції; монопольно орієнтована економіка та ін., та зовнішні: формування глобальної фінансової системи; висока швидкість переміщення капіталу, яка забезпечує міжнародний обіг злочинних доходів; створення єдиної глобальної інформаційної мережі «Інтернет», що призводить до збільшення кількості комп’ютерних злочинів, у тому числі в економічній сфері; інтеграція транспортно-логічної системи, мобільність пересування матеріальних і людських ресурсів; створення офшорних ринків, не оподаткованих податком, що сприяє вивезенню та легалізації кримінального капіталу; різні системи криміналізації злочинних дій і ступені відповідальності за їх вчинення тощо. Зроблено висновок, що виділені чинники не є вичерпними, мають дискусійний характер, залежать від багатьох суб’єктивних та об’єктивних факторів, можуть змінюватись з огляду на динаміку розвитку суспільних відносин.

Вступ. Аеромедична евакуація є одним з ключових методів евакуації, який забезпечує мобільність та якісне надання медичної допомоги при транспортуванні. Водночас, цей метод евакуації потребує постійного вдосконалення, відповідно до кількісного та якісного складу поранених, вивчення оптимальних та економічно обґрунтованих маршрутів евакуації, оперативної зміни кількості та структури поранень відповідно до зміни військово – політичної обстановки та способів проведення військових дій. Мета дослідження: вивчення кількісних та якісних показників роботи аеромедичних бригад інтенсивної терапії, які проводили евакуацію пацієнтів із зони АТО/ООС за 2015 -2018 роки. Матеріали та методи. Проведено спостереження та ретроспективний аналіз організації транспортування пацієнтів за період з січня 2015 р. по липень 2018 р. Досліджено карти транспортування пацієнтів високої залежності від надання медичної допомоги за період з березня 2018 року по квітень 2019 року. Загальна кількість транспортованих вертольотами пацієнтів складає 5820. Середній вік пацієнтів з високою залежністю від медичного супроводу склав 30,6±8 років. В кожного із 82 пацієнта був визначений провідний синдром відповідно до причини його транспортування. Результати. В Україні аеромедична евакуація досягла значних успіхів завдяки взаємодії різних структур та постійною копіткою роботою над удосконаленням техніки її проведення. Слід відмітити, що кількість поранених залежить від воєнно – політичної обстановки, і відзначається тенденція до зменшення загальної кількості транспортованих хворих у 2015 – 2018 рр. Проте за 2018 – 2019 роки збільшилась питома вага хворих із високою залежністю від медичного супроводу, що може свідчити про зміни в підходах до лікування та відбору пацієнтів для аеромедичної евакуації. Серед транспортованих пацієнтів найбільше було пацієнтів із мінно–вибуховою травмою 45%, із вогнепальними пораненнями було 28%, у 10% транспортованихбули гострі серцево–судинні захворювання, такі як гострий інфаркт міокарда, гострий коронарний синдром або гостре порушення мозкового кровообігу. Також у 10% пацієнтів були небойові травми, у 5% були інфекційні захворювання тощо. Під час транспортування 83% пацієнтам високої категорії залежності від медичного супроводу проводилась штучна вентиляція легень, 68,3% пацієнтам проводилась медикаментозна седація з метою адаптації до ШВЛ, яка проводилась за раунок пропофолу 87,5%, натрію оксибутирату 8,9%, кетаміну 1,8%, та натрію тіопенталу 3,6%. У 12.2% хворих була нестабільна гемодинаміка. Висновки. Вирішальну роль у раціональному використанні сил та засобів аеромедичної евакуації, відіграють організаційні процеси, ретельний підхід до відбору пацієнтів, правильне формування і оснащення бригад аеромедичної евакуації, а також планування маршрутів евакуації із врахуванням тактичної бойової обстановки та фактичних спроможностей медичних закладів з надання необхідного пацієнту рівня медичної допомоги. В структурі діагнозів серед транспортованих пацієнтів з високою залежністю від медичного супроводу переважають пацієнти із мінно – вибуховою травмою – 45% та вогнепальними пораненнями – 28%. Переважна більшість пацієнтів (82,9%) зазначеної категорії вимагає проведення штучної вентиляції легень, медикаментозної аналгоседації – 68,3%, а 12,2% пацієнтам необхідна вазопресорна підтримка гемодинаміки. Вивчення фактичних результатів проведення аеромедичної евакуації, їх аналіз та удосконалення на основі попереднього досвіду дозволить покращити ефективність використання сил та засобів аеромедичної евакуації.