Добірка наукової літератури з теми "Метод адміністративного права"

Мазурик Р. В. Історіографія дослідження адміні-стративно-правових засад організації та діяльності регіональних прокуратур. - Стаття. У статті проаналізовано історіографію досліджен¬ня адміністративно-правових засад організації і ді¬яльності регіональних прокуратур в Україні у ХХІ ст. Методологія дослідження спирається на органічне поєднання філософських, загальнонаукових і спеці-ально-юридичних методів дослідження, серед яких ключову роль відіграють закони філософського методу діалектики (єдності та боротьби протилежностей, пе-реходу кількісних змін у якісні), а також прийом «за-перечення заперечення». Серед загальнонаукових ме-тодів дослідження застосовуються прийоми логічного методу (аналіз, синтез, дедукція та індукція), систем¬ний і структурно-функціональний методи, прийоми соціологічного методу. Зі спеціально-юридичних мето-дів дослідження використовуються методи юридичної логіки та юридичної статистики, метод юридичної до-гматики (як різновид аксіоматичного методу) та метод юридичного моделювання. Визначено періоди вітчизняних історіографічних досліджень адміністративно-правових засад організа-ції та діяльності регіональних прокуратур. Встановле-но наукознавчі підходи, які використовуються під час дослідження адміністративно-правових принципів організації та діяльності регіональних прокуратур. Надано характеристику основним науковим роботам з адміністративного права, в яких досліджуються ос¬танні тенденції розвитку адміністративно-правових засад організації та діяльності регіональних (облас¬них) прокуратур. Формулюється висновок про відсутність- самостій-ного фундаментального дослідження адміністратив-но-правових засад організації та діяльності регіональ-них прокуратур в Україні, що актуалізує необхідність Випуск 6(35), 2020 125 його проведення. Зазначається, що перспективність подальшого дослідження цієї тематики зумовлена необхідністю формування змістовної теоретико-мето- дологічної основи дослідження адміністративно-право¬вого забезпечення організації та діяльності регіональ¬них прокуратур. Ключові слова: адміністративна правосуб’єктність, адміністративно-правовий статус, адміністратив-но-правові засади організації та діяльності, історіогра-фія, прокуратура, регіональні прокуратури, функції.

Формування інформаційного права як науки створює базис для формування у майбутньому комплексної галузі інформаційного права, тим самим формуючи новий рівень правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері із забезпеченням інформаційної безпеки суспільства і держави. У статті проаналізовано генезис наукових думок щодо аналізу правового регулювання інформаційних відносин та ряду основоположних методичних, принципових положень інформаційного законодавства, яке є публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право. Актуальним для цього дослідження є застосування синергетичного методу до визначених передумов, що утворюють і розвивають систему інформаційної безпеки органів ДФС України. Під час дослідження особливо звертали увагу на системний підхід дослідження, що полягає у з’ясуванні організації ДФС України як цілісної системи, яка має своїх суб’єктів, об’єктів, форми, методи, цілі, завдання, функції. При дослідженні системних ознак ДФС України окрема увага зверталася на статистичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, функціональні зв’язки, взаємодію з середовищем. При цьому також застосовано методи аналізу, синтезу та інші. На нашу думку, одним із найголовніших методів дослідження інформаційної безпеки органів ДФС України є кібернетичний. Він розглядає правові реальності з позиції соціального управління. У межах кібернетичного підходу важливу роль відіграють знання законів та ін. Предмет дослідження у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами системності дії права, механізму правотворчості та правозастосування. Досліджено природу фінансового та адміністративного права, що ґрунтується на методі кібернетики – на владному (управлінському) методі. Природа цивільного права базується переважно на методі енергетики – самоорганізації, першоджерела якої формуються у приватному праві. Визначено методи евристики: формально-евристичного та інтуїтивно-евристичного. Домінуюче положення серед цих методів займають такі: експертних оцінок і оцінки критичної маси інформації. За допомогою цих методів, зокрема, здійснюється оцінка функціонування систем інформаційної безпеки, когнітології – науки про знання та морально-етичні методи. У статті досліджено організацію інформаційного забезпечення управлінської діяльності, яка базується на принципах логістичного підходу та герменевтичного підходу, зазначено найбільш поширений підхід дослідження – історичний, що дозволяє дослідити еволюцію розвитку та змін органів ДФС України, формально-логічний метод передбачає вивчення функціонування органів ДФС України як окремого інституту державної служби за допомогою законів формальної логіки через використання понять, суджень, висновків, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та інших засобів формальної логіки та нормативно-логічний аналіз, який дозволяє оцінювати ефективність нормативно- правового забезпечення органів ДФС України. Експеримент передбачає можливість перевірки обґрунтованості й доцільності будь- яких структурних змін в органах ДФС України. Метод показників дозволяє отримувати інформацію на основі аналізу показників у різних типах документів. Важливим є також використання методів економічного аналізу (балансовий, нормативний, програмно-цільовий); економіко-математичні методи (лінійного програмування, кореляційно-регресивний тощо); методи моделювання (планування, матричні, економіко-статистичні); метод історичних аналогій; метод експертних оцінок.

Принцип рівності перед адміністрацією в Україні досі не отримав ані фіксації в Конституції України, ані став самостійною вимогою актів національного законодавства. Проте його визнання як базового в європейському адміністративному праві диктує обов’язковість впровадження означеного принципу в національній галузі адміністративного права та забезпечення дотримання у вітчизняній правозастосовній практиці. Стверджується, що лише частина фундаментальних (базових) принципів адміністративного права в європейському розумінні закріплені у національній доктрині та правозастосовній практиці. Одним із найважливіших принципів галузі адміністративного права України має стати принцип рівності перед адміністрацією, що визнається багатьма європейськими вченими та дослідниками як необхідна передумова та вимога до діяльності органів європейської адміністрації усіх рівнів. Метою статті є розгляд змісту, значення, вимог принципу рівності перед адміністрацією як фундаментального (базового) принципу адміністративного права в європейському адміністративному праві з метою невідкладного впровадження в українській доктрині та правозастосовній практиці як невід’ємного елемента системи принципів адміністративного права. Завдання полягає у характеристиці змісту та основних вимог принципу рівності перед адміністрацією, його значення та доцільності впровадження в Україні для комплексного розвитку вітчизняної доктрини та правозастосовної практики на основі європейських принципів, презумпцій, аксіом адміністративної діяльності; з’ясуванні співвідношення загальноправового принципу рівності та його галузевого прояву в європейському адміністративному праві як вимоги рівності перед адміністрацією; формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо впровадження базових принципів адміністративного права в національній доктрині, правозастосовній практиці. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і прикладних методів дослідження, особлива увага приділена застосуванню діалектичного методу пізнання, метафізичному, системному методам, структурно-функціональному аналізу, правовому моделюванню та порівняльно-правовому аналізу. Авторка стверджує, що необхідно забезпечити науково-методологічну розробку та вироблення пропозицій щодо ревізії Конституції України в частині закріплення змісту й ієрархії базових принципів адміністративного права, що є необхідним в умовах поглиблення європейської інтеграції та забезпечення сумісності адміністративно-правового регулювання як в основній складовій предмета адміністративного права – організації та діяльності адміністрації, так і в пріоритетних сферах реалізації функцій виконавчої влади, що традиційно вітчизняною наукою віднесені до особливої частини адміністративного права. Зроблено висновок про те, що доктринальна розробка та запровадження в Конституції України, системі адміністративного законодавства України базових принципів адміністративного права, розроблених та впроваджених у країнах Євро пейського Союзу, – необхідна передумова транскордонної взаємодії вітчизняної адміністрації з європейською адміністрацією в умовах Європейського адміністративного простору. Зміст принципів адміністративного права повинен бути оновлений з урахуванням аксіологічних, методологічних підходів до визначення їхнього змісту, значення, місця в ієрархії правових принципів, сформованих європейською цивілізацією для забезпечення необхідної єдності адміністративно-правового регулювання.

Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.

У статті розкрито особливості застосування історично-правового та порівняльно-правового методів у складі методології дослідження проблем формування, функціонування та розвитку систем управління державною (цивільною) службою в Україні та По­льщі. Встановлено передумови утвердження цих методів у державно-правовій науці, починаючи з XIX ст. Зауважено, що методологія державно-правових наук, яка поширювалася й на дослідження явищ адміністративного права, стала системою завдань, цілепокладань, світоглядних принципів, прийомів і способів пізнання сутності та змісту адміністративно-правових явищ, режимів і статусів, а також аналізу та узагальнення відповідної правотворчої, правозастосовної, а після утвердження адміністративної юстиції в кінці XIX ст. ‒ і правосудної діяльності. Зроблено висновок, що історичний метод є похідним від загального світоглядного принципу історизму, який використовується для дослідження більшості правових явищ, процесів, режимів і статусів, включаючи інститут державної служби. Зазначено, що аналізуючи й порівнюючи системи управління державною службою в Україні та Республіці Польща, необхідно не лише обґрунтувати висновок про їх схожість і відмінність, а й виокремити позитивні складники польської системи і сформувати пропозиції щодо можливості їх імплементації в українську систему, з урахуванням усіх чинників, які можуть нівелювати результати такої імплементації на практиці.

Аналіз сучасних поглядів на правову природу адміністративного судочинства виявив наявність наукової проблеми щодо його ідентифікації у правовій системі і системі права України, розв’язання якої має стимулювати подальше осягнення змістовних характеристик судового оскарження дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Метою статті є встановлення співвідношення адміністративного судочинства з предметом адміністративного права й адміністративним процесом та оновлення розуміння поняття “адміністративний процес”. Для її досягнення досліджені погляди вчених-адміністративістів на розуміння і кореляцію понять “адміністративне судочинство”, “предмет адміністративного права”, “адміністративний процес”; норми Кодексу адміністративного судочинства України; положення інших нормативних документів. Наголошено на тому, що функціонування окремої судової адміністративної юрисдикції забезпечено Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, а процес оновлення українського адміністративного права і створення його сучасної парадигми пов’язується з впровадженням в адміністративний простір Концепції адміністративної реформи в Україні. Висвітлено зміст наукового супроводження реформ адміністративно-правових інститутів, який полягає у: а) встановлені закономірностей реформування; б) забезпеченні політико-філософських висновків правовим обґрунтуванням; в) генеруванні законодавчих і організаційних ініціатив; г) правовій експертизі здійснюваних заходів; ґ) власній рефлексії та еволюції. Наведено аргументи, що доводять обґрунтованість визнання адміністративного судочинства, по-перше, системоутворюючим компонентом предмета адміністративного права, по-друге, невід’ємною складовою адміністративного процесу. У результаті зроблено висновок про те, що адміністративне судочинство має адміністративно-правову природу і є складовою предмета адміністративного права й адміністративного процесу. Запропоновано визначати адміністративний процес як узагальнену назву нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень.

Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.

Стаття присвячена дослідженню правової природи позову в адміністративному судочинстві. Автор, констатуючи безсумнівну важливість позовної процесуальної форми в адміністративному судочинстві, яка забезпечує ефективний захист порушених прав і свобод приватних осіб у спорах із суб’єктами владних повноважень, звертає увагу на ту обставину, що доктринальне розуміння правової природи цього інституту є недостатньо розробленим, а більшість учених не можуть дійти консенсусу з приводу характеристики його субстантивних ознак. З огляду на вказане, у статті наголошується на тому, що дослідження правової природи адміністративного позову є актуальним питанням сучасної науки адміністративного права. Метою статті є визначення правової природи адміністративного позову як процесуальної підстави оскарження та засобу захисту прав фізичних і юридичних осіб у спорах із носіями публічної влади – суб’єктами владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Автор розглядає наукові підходи до розуміння правової природи адміністративного позову. Так, у межах цього аналізу досліджуються напрацювання вчених, які відстоюють, по-перше, суто процесуальне бачення адміністративного позову і зосереджують увагу лише на дослідженні його структури; по-друге, які намагаються надати характеристику адміністративному позову крізь призму адміністративно-правового спору, тобто аналізуючи його матеріально-правову природу; по-третє, які відстоюють синтетичну природу адміністративного позову. Відповідно до цього підходу характеристика адміністративного позову випливає із його дуалістичного розуміння, що означає поєднання матеріально-правових та процесуальних ознак при його визначенні. Матеріально-правовий аспект адміністративного позову охоплює вимогу позивача до відповідача, яка виникає у зв’язку з матеріально-правовими відносинами між позивачем – фізичною чи юридичною особою і суб’єктом публічно-владних повноважень із приводу здійснення останнім публічного управління. Процесуальний аспект адміністративного позову, зі свого боку, стосується виняткової вимоги, що подається позивачем до адміністративного суду. У зв’язку з цим автор здійснює спробу виокремити найбільш характерні ознаки адміністративного позову, до яких відносить: 1) спрямованість на вирішення адміністративно-правового спору; 2) наявність відповідача – суб’єкта публічно-владних повноважень; 3) наявність вимоги, яка заснована на способі захисту порушеного права або законного інтересу, передбаченому законом; 4) наявність порушень прав чи свобод приватних осіб, які вчинені внаслідок рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта публічно-владних повноважень; 5) адміністративний позов є вимогою особи про захист її прав, скерованою до суду; 6) структуру позову утворюють зміст, предмет і підстави позову.

У статті визначено призначення інституту адміністративної відповідальності в соціальній сфері. Показано суб'єктивний склад осіб, яких можна притягати до адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на адміністративно-правовий механізм реалізації концепції соціальної держави. Доведено доцільність виокремлення юридичних осіб як самостійного суб'єкта, якого можна притягти за вчинення адміністративних деліктів у галузі соціального захисту, що цілком узгоджується із практикою країн-членів ЄС. Вказано, що для соціальної сфери примус має владно-управлінську природу, здійснюється на основі норм публічного права (адміністративно-правових), вимагає існування елементу державної влади, публічної адміністрації та відповідних методологічних настанов у реалізації нею своєї компетенції. Проілюстровано, що для належного гарантування реалізації концепції соціальної держави слід говорити саме про адміністративно-правовий примус, стосовно розуміння сутності якого можна виокремити доктринальні позиції щодо сприйняття його у владно-управлінському, інструментальному та прагматичному плані. Запропоновано під штрафом розуміти вид адміністративної штрафної санкції в грошовому еквіваленті, що оперативно стягується в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України, за вчинені адміністративні делікти з метою виховання та покарання правопорушників, попередження вчинення ними адміністративних проступків у майбутньому. З'ясовано, що це основний та самостійний вид адміністративного стягнення за делікти, вчинені в галузі соціального захисту, надання соціальних послуг. Його основними властивостями у відповідних відносинах є превентивна роль і стримувальний характер. Запропоновано критерії відмежування від штрафних санкцій адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються до порушників норм соціального права. Доведено, що процедура під час їх застосування є адміністративною, тобто має офіційний і публічно-владний характер, а порядок застосування може бути й судовим, але за правилами адміністративного судочинства. Встановлено, що адміністративно-господарські санкції мають публічну (адміністративну) правову природу та відносно самостійний правозахис-ний характер, виконують охоронну функцію в частині забезпечення соціальної справедливості та підтримання громадського порядку в соціальній сфері.

Наукові дослідження здійснюється певним шляхом за допомогою конкретних способів, прийомів що визначаються як методи. Метод – це діяльності суб’єкта в будьякій її формі. Головне призначення будь-якого методу – на основі відповідних принципів (вимог, приписів тощо) забезпечити успішне вирішення певних пізнавальних і практичних проблем, приріст знання, оптимальне функціонування і розвиток тих чи інших об’єктів [1, с. 20]. Методи правового дослідження – це система розумових та/або практичних операцій, принципів, прийомів і правил, які націлені на вирішення певних пізнавальних завдань у сфері права з урахуванням певної пізнавальної мети, яка зумовлена духовними й матеріальними потребами суспільства та /або внутрішніми потребами самої правової науки [2, с. 6]. Пізнання правового явища відбувається із застосуванням філософських, загальнонаукових, спеціальних методів. Ця система методів властива для будь-якого наукового дослідження, але залежно від його предмета надається превага тому чи іншому методу. Різний підхід до методів обумовлений і тим, що пізнання адміністративноправових категорій з використанням традиційних для юридичної науки методів не може гарантувати повноту та істинність наукового пошуку. Тому постає необхідність визначати методологію дослідження щодо кожної нової наукової проблематики

Дисертацію присвячено аналізу адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян Україні. В роботі характеризуються виборчі права громадян як об’єкт адміністративно-правового забезпечення. Визначається сутність та особливості адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян в Україні. Окреслюється структура адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян. Характеризуються особливості правового регулювання забезпечення виборчих прав громадян в України та з’ясовується місце в ньому адміністративного законодавства. Встановлюється коло суб’єктів забезпечення виборчих прав громадян в Україні та розкриваються особливості їх адміністративно-правового статусу. Окреслюється поняття та особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення виборчих прав громадян в Україні. Систематизуються напрями взаємодії суб’єктів забезпечення виборчих прав громадян в Україні. Узагальнюється зарубіжний досвід забезпечення виборчих прав громадян та визначаються можливості його використання в Україні. Пропонуються напрями удосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян в Україні.
Диссертация посвящена анализу административно-правового механизма обеспечения избирательных прав граждан Украины. В работе характеризуются избирательные права граждан как объект административно-правового обеспечения. Определяется сущность и особенности административно-правового механизма обеспечения избирательных прав граждан в Украине. Обосновывается, что механизм обеспечения избирательных прав граждан, в первую очередь, влияет на управленческие процессы, которые формируются во время реализации и обеспечения избирательных прав граждан, включая непосредственный процесс организации выборов, референдумов, и определяются содержанием административно-правовых отношений и методов, применяемых для их урегулирования. Аргументируется, что административно-правовой механизм обеспечения избирательных прав граждан представляет собой определенную систему связанных элементов: основные (объект, субъекты, содержание) и вспомогательные элементы. Характеризуются особенности правового регулирования обеспечения избирательных прав граждан в Украине. Аргументируется, что административное законодательство занимает ключевое место в механизме правового регулирования обеспечения избирательных прав граждан в Украине, поскольку является составным элементом его механизма. В результате анализа национального законодательства делается вывод, что значительное количество нормативных актов содержат административно-правовые нормы, регулирующие управленческие и властно-распорядительные отношения по организации и проведению избирательного процесса, а также защиты избирательных прав граждан. Устанавливается круг субъектов обеспечения избирательных прав граждан в Украине и раскрываются особенности их административно-правового статуса. Определяется понятие и особенности привлечения к административной ответственности за нарушение избирательных прав граждан в Украине. Предлагается авторский подход к определению основных направлений взаимодействия субъектов обеспечения избирательных прав граждан: нормотворческий; правоохранительный; когнитивный; информационный. Обобщается зарубежный опыт обеспечения избирательных прав граждан и определяются возможности его использования в Украине. Предлагаются направления совершенствования административно-правового механизма обеспечения избирательных прав граждан в Украине: систематизация избирательного законодательства путем окончательного принятия проекта Избирательного кодекса Украины, дополнения главы 15-А Кодекса Украины об административных правонарушениях ст. 212-22 «Оскорбление или клевета на кандидата, участвующего в выборах Президента Украины, народных депутатов Украины, местных выборов»; создание условий для участия в избирательном процессе граждан Украины, проживающих на временно оккупированных территориях Донецкой и Луганской областей.
The dissertation is focused on the analysis of administrative and legal mechanism for guaranteeing electoral rights of the citizens of Ukraine. The author of the work has characterized electoral rights of citizens as an object of administrative and legal provision. The essence and peculiarities of administrative and legal mechanism for guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine have been determined. The structure of administrative and legal mechanism for guaranteeing electoral rights of citizens has been outlined. The author has characterized the peculiarities of legal regulation of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine and has clarified the place of administrative law. The range of subjects of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine has been established; and the peculiarities of their administrative and legal status have been revealed. The concept and features of bringing to administrative liability for violating electoral rights of citizens in Ukraine have been outlined. The directions of interaction between the subjects of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine have been systematized. International experience of guaranteeing citizens’ electoral rights has been generalized and the possibilities of its application in Ukraine have been determined. The author has suggested the directions of improving administrative and legal mechanism of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine.

У дисертації визначається сутність та розкриваються особливості адміністративно-правових засад здійснення контролю та нагляду за підприємницькою діяльністю, а також узагальнюються напрямки вдосконалення організаційних та правових засад здійснення контрольно- наглядової діяльності у відповідній сфері. Визначаються поняття та особливості підприємницької діяльності як об’єкта контролю та нагляду. Здійснюється класифікація видів контролю та нагляду за підприємницькою діяльністю. Надається характеристика правових засад контролю та нагляду за підприємницькою діяльністю та з’ясовується місце серед них адміністративно-правового регулювання. Встановлюються предмет, межі та система суб’єктів контролю та нагляду за підприємницькою діяльністю. З’ясовуються адміністративні форми та методи контролю та нагляду за підприємницькою діяльністю. Досліджуються адміністративні процедури контролю та нагляду за підприємницькою діяльністю. Визначаються напрямки удосконалення адміністративно-правових засад здійснення контролю та нагляду за підприємницькою діяльністю.
В диссертации определяется сущность и раскрываются особенности административно-правовых основ осуществления контроля и надзора за предпринимательской деятельностью, а также обобщаются направления совершенствования организационных и правовых основ осуществления контрольно-надзорной деятельности в соответствующей сфере. Определяются понятие и особенности предпринимательской деятельности как объекта контроля и надзора. Аргументировано, что предпринимательская деятельность, как объект контроля и надзора, представляет собой зарегистрированную в установленном законодательством порядке самостоятельную, инициативную, систематическую, осуществляемую на свой риск хозяйственную деятельность субъектов хозяйствования – предпринимателей, направленную на получение прибыли. Отмечается, что контроль и надзор за предпринимательской деятельностью направлены на проверку того, насколько поведение подконтрольных объектов соответствует установленным законодательством требованиям, правилам, стандартам и тому подобное. К особенностям предпринимательской деятельности, как объекта контроля и надзора, отнесены следующие: во-первых, субъекты осуществления такой деятельности должны быть зарегистрированы в установленном законом порядке, ими являются субъекты хозяйствования – предприниматели, в том числе юридические лица и физические лица- предприниматели, внесенные в Единый государственный реестр юридических лиц, физических лиц-предпринимателей и общественных формирований; во-вторых, предпринимательская деятельность должна соответствовать установленным законом признакам и принципам; в- третьих, предпринимательская деятельность должна быть такой, которая не запрещена законом, осуществляться в формах, способах и условиях, которые разрешены действующим законодательством; в-четвертых, в случае если осуществление определенного вида предпринимательской деятельности требует получения дополнительного разрешительного документа от уполномоченных государством субъектов, а именно лицензирования, сертификации и так далее, необходимо внедрение такой деятельности исключительно после получения соответствующих разрешительных документов. Осуществляется классификация видов контроля и надзора за предпринимательской деятельностью. Дается характеристика правовых основ контроля и надзора за предпринимательской деятельностью и выясняется место среди них административно-правового регулирования. Доказано, что правовые основы контроля и надзора за предпринимательской деятельностью определены, прежде всего, Конституцией Украины, международными нормативно-правовыми актами, согласие на обязательность которых предоставлено Верховной Радой, законами и значительным количеством подзаконных нормативно- правовых актов. Отмечено, что ключевое место в системе соответствующих нормативно-правовых актов принадлежит нормам административного права, ведь именно с их помощью определяется круг и правовой статус субъектов контроля и надзора за предпринимательской деятельностью, в частности их полномочия и гарантии функционирования, а также предмет и пределы такой деятельности. Устанавливаются предмет, пределы и система субъектов контроля и надзора за предпринимательской деятельностью. Выясняются административные формы и методы контроля и надзора за предпринимательской деятельностью. Исследуются административные процедуры контроля и надзора за предпринимательской деятельностью. Определяются направления совершенствования административно- правовых основ осуществления контроля и надзора за предпринимательской деятельностью.
The author of the dissertation has defined the essence and has revealed the peculiarities of administrative and legal principles of carrying out control and supervision over entrepreneurship; the author has also generalized the directions for improving organizational and legal principles of carrying out control and supervisory activity in the respective sphere. The concept and features of entrepreneurship as an object of control and supervision have been defined. Classification of the types of control and supervision over entrepreneurship has been carried out. The author has provided characteristics to legal principles of control and supervision over entrepreneurship and has clarified the place of administrative and legal regulation among them. The subject matter, limits and system of the subjects of control and supervision over entrepreneurship have been established. Administrative forms and methods of control and supervision over entrepreneurship have been clarified. Administrative procedures of control and supervision over entrepreneurship have been researched. The directions for improving administrative and legal principles of carrying out control and supervision over entrepreneurship have beendetermined.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Проаналізовано правовий метод в системі регулювання суспільних відносин. Охарактеризовано метод як правову категорію, розкрито поняття та надано класифікацію методів адміністративно-правового регулювання, охарактеризовано методи адміністративно-правового регулювання в структурі механізму правового регулювання. Розкрито сутнісні риси методу адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, а також обґрунтовано авторський підхід до введення у науковий обіг нового критерію класифікації методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. На основі аналізу ефективності застосування методів адміністративно-правового регулювання сформульовано конкретні пропозиції щодо оптимізації системи методів адміністративно-правового регулювання.

Кеча А.С. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Кеча Анна Станіславівна. - Одеса, 2016. - 228 с.
Дисертація є науковим дослідженням теоретичних і практичних проблем адміністративно-правового регулювання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Проаналізовано рівень наукових розробок та еволюцію інституту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Визначено зміст поняття Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за допомогою таких категорій, як «орган виконавчої влади» та «державне управління», з’ясовано його правове становище. Охарактеризовано діючий нормативно-правовий базис діяльності органів реєстрації прав, проблеми його практичної реалізації. Розкрито основні принципи організації та функціонування органів реєстрації прав, випадки їх порушення. Встановлено місце і роль органів реєстрації прав у системі органів виконавчої влади, з’ясовано специфіку та характер взаємозв’язків учасників даних правовідносин. Визначено мету, основні завдання та функції Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Класифіковано його повноваження за функціональним критерієм, розглянуто їх взаємозалежність від компетенції вищестоящих органів. Досліджено структуру процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та виокремлено основні стадії порядку надання інформації з Державного реєстру прав. Охарактеризовано форми управлінської діяльності у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та визначено основні методи їх реалізації. Виокремлено акти, найбільш характерні для практичної реалізації Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно своїх повноважень.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2016. Диссертация является научным исследованием теоретических и практических проблем административно-правового регулирования государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество. Проанализированы уровень научных разработок и эволюция института государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество. Особое внимание уделено историко-правовому анализу формирования органов регистрации прав, функции которых осуществляли в разные исторические периоды как государственные, так и негосударственные субъекты. Определено содержание понятия Отдела государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество с помощью таких категорий, как «орган исполнительной власти» и «государственное управление», выяснено его правовое положение. Осуществлен анализ действующего нормативно-правового базиса деятельности органов регистрации прав, проблемы его практической реализации. Выделены три группы нормативно-правовых актов, которые регулируют сферу государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество. Рассмотрено соотношение понятий «органы регистрации прав» и «регистрационная служба». Раскрыты основные принципы организации и функционирования органов государственной регистрации прав, выделены их группы, изучены случаи их нарушения. Выделен принцип функциональной экстерриториальности, с помощью которого органы государственной регистрации прав могут изменять временные рамки и территориальную сферу их деятельности. Установлены место и роль системы органов государственной регистрации прав в системе органов исполнительной власти, раскрыта специфика и характер взаимосвязей участников данных правоотношений. Определены цель, основные задачи и функции Отдела государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество, с помощью которых раскрываются его полномочия. Классифицированы полномочия этого структурного подразделения в зависимости от функционального критерия, рассмотрена их взаимозависимость от компетенции вышестоящих органов. Рассмотрены доктринальные подходы к определению понятия «государственная регистрация». Определены структурные элементы государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество как административной процедуры. Выделены их виды в зависимости от предмета регулирования. Рассмотрены основные стадии порядка предоставления информации с Государственного реестра вещных прав на недвижимое имущество. Охарактеризованы формы управленческой деятельности в сфере государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество. Установлено, что органы регистрации прав используют как правовые, так и неправовые формы государственного управления. Наиболее распространенными актами управления являются индивидуальные акты. Определены и рассмотрены основные методы, которые используются в повседневной деятельности органов регистрации прав. Выделены группы методов, которые направлены на организацию аппарата управления или проявляются при осуществлении влияния на внешние объекты. Дана характеристика соотношений различных научных категорий, которые используются в науке административного права для определения понятия «акты управления». Выделены акты, которые наиболее характерны для практической реализации Отделом государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество своих полномочий. Дана классификация решений, которые принимаются государственным регистратором во время проведения государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их ограничений.
Dissertation is a scientific research of real estate property rights state registration theoretical and practical problems of its administrative legal regulation. Level of development and evolution of real estate property rights state registration institution were analyzed. Meaning of real estate property rights state registration department was determined trough such categories as «state executive body» and «state department», its legal status was specified. Current legal basis of rights registration departments functioning was characterized, its practical realization problems. Basic principles of rights registration departments organization and functioning were disclosed, cases of its violation. Place and role of rights registration departments in state executive bodies system were established, specifity and manner of such legal relations participants correlations were specified. Aim, major tasks and functions of real estate property rights state registration department were determined. Its legal powers were classified by functional criterion, their dependency on higher state bodies competency was studied. The structure of real estate property rights state registration procedure was analyzed and main stages of providing information from State register procedure were highlighted. Forms of administrative function in real estate property rights state registration sphere were characterized and main methods of its realization were determined. Legal acts that are the most typical for practical implementation of its powers in real estate property rights state registration sphere by real estate property rights state registration Department.