Добірка наукової літератури з теми "Матріархат"

У статті проаналізовано особливості формування світоглядних орієнтацій українців Закарпаття. Порушена проблема розглядається у контексті порівняння архетипів населення України. Філософська компаративістика приводить до висновку, що локальні світоглядні особливості українців­русинів, незважаючи на деякі нюанси, вписуються в загальноукраїнський етнопсихологічний портрет. Варто виділити гуманістичність (не войовничість, милосердя, щирість, гостинність; демократизм (рівноправність та високий ступінь свободи, традиційно висока роль жінки в житті українців, родинний матріархат); кордоцентризм та ідеалізм, що означає перевагу духовного розвитку, поверхневе розуміння дійсності, відірваність від реальності. Згадані риси характерні для всіх українців, хоча робити узагальнення стосовно етнопсихологічних особливостей доволі складне та проблематичне завдання. Локальні відмінності регіонів країни накладають відбиток на менталітет їх мешканців. Спільні риси є свідченням та результатом етнокультурної єдності українців, тоді як локальні відмінності викликані особливостями економіко­географічного становища та умовами історичного розвитку закарпатців у складі іноземних держав. У цілому, незважаючи на різні нюанси, дослідники виділяють позитивні та негативні риси етнічного світогляду, які є спільними та типовими для всіх українців.

У статті здійснено типологічний аналіз міфологічної основи образу матері-богині у творах Д.Гуменної (казка-есе «Благослови, Мати!») та Д.Лессінг (роман «Ущелина»). Акцентовано на специфіці зображення епохи матріархату, акцентовано на ролі жінки в житті суспільства, її магічних й особистісних якостях, подібності до божества. Д.Гуменна апелює до міфів Трипілля та українського язичництва, багатогранно змальовує різноманітні обряди, котрі виконували давні жінки, оберігаючи власний рід та дбаючи про циклічність та безперервність життя. Д.Лессінг створює власну неповторну модель художнього антропогенічного міфу, згідно з яким жінки з’явились першими на землі, а чоловіки постали пізніше, як аномалія, народжені матерями жіночого племені Ущелини. І українська, і англійська письменниця прагнуть реконструювати світові антропогенічні міфи, кожна вдаючись до специфічного способу художнього переосмислення ролі минулого людства. Їх твори відрізняються за стилістикою та способом структурування оповіді, але спільним є прагнення письменниць привернути увагу читача до трансформації ролі жінки в історичному розрізі й нагадати про міфологічний образ матері-богині, який відклав відбиток на формування сучасних цивілізацій.

Статтю присвячено проблемі гендерної толерантності як альтернативи прихованому гендерному расизму. Автор у результаті проведеного аналізу приходить до висновку про те, що точка зору О. Кісь містить слушні твердження щодо формального статусу жінок, у відповідності до яких останні не мають достатньої, на погляд автора, влади над чоловіками. Зважаючи на ту обставину, що наше суспільство формально має патріархальну структуру (начебто матріархату не може бути в принципі) і, виходячи з принципу гендерної рівності, в багатьох сферах суспільного життя жінки є формально дискримінованими. Такими сферами, де виявляються маркери формальної дискримінованості, є процедура прийняття на роботу та розміри оплати праці, які є нижчими ніж у чоловіків. Із цього дійсно випливають дещо менші можливості зробити кар’єру, що є пов'язаним із об’єктивними чинниками, (вагітність, народження дитини та догляд за нею). Виконання материнських функцій призводить до втрати професійних навичок і, після виходу з відпустки по догляду за дитиною, потребує певного часу на їх відновлення, що впливає на конкурентоспроможність порівняно з іншими кандидатами на ринку праці. В той же час, автор вважає, що О. Кісь дещо проігноровано неформальні маркери влади, якими володіє жінка в українському суспільстві.

Статтю присвячено проблемі розуміння традиційних (внутрішніх) девіацій в українській гендерній культурі, які набувають загостреного вираження під впливом поширення гендерних девіацій іншокультурного (переважно – європейського і американського) походження. У результаті проведеного дослідження автор доходить до висновку про те, що культивована матріархатом недовіра чоловіків одне до одного, їх взаємна демонізація за рахунок ідеалізації матерів і знецінення батьків сприяють зростанню мізандрії та гомофобії несексуального змісту. Йдеться про страхи, пов’язані із несексуальною (соціально-культурною та соціально-економічною) сферами, які, проте, можуть сексуалізуватись і набувати форми сексуальної гомофобії. Ці страхи стосуються, здебільшого, різноманітних виявів брехні і шахрайства, які стають нормальними для чоловічих відносин саме через спотвореність комунікацій між ними. В статті констатовано, що мізандрія та гомофобія в українській гендерній культурі виражають страхи чоловіків перед власне маскулінними проявами в будь-якій сфері діяльності (включаючи сексуальну сферу), що проекуються на інших чоловіків як зовнішні об’єкти і спричиняють виявлення щодо таких об’єктів соціально-поведінкових реакцій у вигляді тих чи інших технологій гендерної кастрації (культурної, соціальної, психічної або тілесної). Соціум реагує на маскулінних чоловіків гендерною репресією, оскільки їх поведінка інтерпретуєтсья іншими учасниками соціальних інтеракцій як така, що несе із собою загрозу напрацьованим сценаріям придушення соціальної агресії.. Спотвореність цих сценаріїв полягає в тому, що будь-яка конструктивна активність викликає соціальні почуття підозри і заздрості, що тягне за собою відцентрові соціальні реакції у вигляді ізоляції ініціатора цієї активності або ж саботажу та соціального ескапізму. Ця спотвореність виявляється в переважному приховуванні мотивів та інтенцій учасників та невідповідності вербальної поведінки реальним поведінковим характеристикам.

Статтю присвячено проблемі гендерної нерівності та гендерної дискримінації чоловіцтва засобами нормативно-правової регуляції Сімейного кодексу. В результаті проведеного дослідження автор приходить до висновку про те, що трансформація гендерних відносин на рівні соціонормативного регулювання має вести до досягнення фактичної, а не формальної рівноправності статей у сфері шлюбно-сімейних відносин. Констатовано, що на зміну традиційно-нерівноправного (матріархатно-тенденційного і андроцидарного) розподілу ролей між чоловіком і жінкою має прийти концепція рівностатусності, яка забезпечує однакові можливості для двох партнерів. Таким чином, питання про соціо-гендерний статус чоловіцтва, яке пропонується або може бути запропоноване йому в суспільстві, де на зміну матріархально-гетеричному типу гендерної диференціації приходить егалітарний тип, виникає з самої суспільної практики; і адекватну відповідь на нього дає саме гендерний аналіз чинного сімейного законодавства України.Доведено, що усунення гендерної дискримінації є ключовим імперативом регуляції та інституціалізації сімейних відносин за умови реалізації комплексу заходів, які передбачають довгострокову дію на суспільство і його інститути, що дасть можливість подолати матріархальний расизм і сексизм жіноцтва, що покладе кінець тривалому періоду гендерної нерівності і несправедливості, коли чоловіча частина населення України піддавалася прихованій гендерній дискримінації за рахунок порушення соціонормативного паритету представників обох статей в правовій інституціалізації сім’ї. На думку автора, стратегічні цілі трансформації гендерних відносин в сімейно-правовому полі полягають у зміні культури взаємодії статей, заміні відносин ієрархії на відносини партнерства, привнесення в суспільну свідомість таких цінностей, як миролюбність і життєтворення як основоположних цінностей освіченої андрократії. Розуміння того, що стать не є підставою для дискримінації в будь-якій сфері суспільного життя виявляється запорукою позитивних соціальних трансформацій. Адже дискримінація за всіма іншими соціальними стратифікаційними ознаками (класовими, національними, расовими, політичними, культурними тощо) в егалітарному суспільстві є не просто нелегітимною, але і несумісною із дієвою соціальною мораллю.

У дослідженні розглянуті складові психолінгвістичного образу Малефісенти в однойменному пригодницькому фентезійному фільмі Роберта Стромберга (2014). Основою визначення психотипу персонажа слугує класифікація кіноархетипів В. Шмідт (2007). У першій частині досліджуваного матеріалу Малефісента, опікуючись мешканцями магічного королівства Ма́рія та захищаючи свою землю від ворожого сусіда, належить до архетипу «Матріарх» (the Matriarch). Далі за сюжетом після підступної зради коханого чоловіка Малефісента переходить до архетипу «Зневажена жінка» (the Scorned Woman). Зазначені кіноархетипи формують образ позитивного та відповідно негативного персонажа в уяві глядача. Для мовлення Малефісенти в образі «Матріарх» характерними є прямі та непрямі директиви (часто у вигляді окличних речень), вигуки для вираження позитивних емоцій, загальні та спеціальні квеситиви, оцінна (переважно позитивна) лексика, система апелятивів на позначення членів родини, займенник другої особи (у загальних та спеціальних квеситивах) та займенник першої особи однини (у декларативах у комбінації з позитивною оцінною лексикою), лексико-синтаксичні повтори для логічної емфази, конфронтативний комунікативний стиль у спілкуванні з антагоністом історії, лексико-семантичні групи LOVE, FAMILY та FLIGHT. Для мовлення Малефісенти в образі «Зневажена жінка» характерним є використання високої лексики, негативної оцінної лексики, сарказму, вигуків, окличних речень для висловлювання негативних емоцій, однослівних речень, пасивно-агресивного стилю спілкування, повторів та риторичних питань для маніпуляції думкою співрозмовника, лексико-семантичних груп HURT, CURSE та HATE, поєднання семантично полярних лексем, займенників першої особи однини та другої особи у декларативах у комбінації з негативними емотивами для демонстрації концентрації на власних стражданнях та нерівного соціального статусу мовців.