Добірка наукової літератури з теми "Матеріально-фінансові ресурси"

У статті автор розкриває роль інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти при ресурсно-орієнтованому навчанні студентів у вищій школі. Інформаційно-освітнє середовище закладу вищої освіти як дидактична основа ресурсно-орієнтованого навчання студентів у вищій школі представлене як педагогічна система, що об’єднує в собі інформаційні освітні ресурси, комп’ютерні засоби навчання, засоби управління навчальним процесом, педагогічні прийоми, методи і технології, направлені на формування інтелектуально-розвиненої соціально-значущої творчої особистості, що володіє необхідним рівнем професійних знань, умінь і навичок для ефективного функціонування в інформаційному суспільстві. Компонентами інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти є суб’єктно-ресурсний, матеріально-технічний, дидактичний, технологічний компоненти та веб-система закладу вищої освіти. Суб’єктно-ресурсний компонент визначає користувачів, розробників та учасників середовища, консолідує ресурси закладу вищої освіти для створення та розвитку середовища: кадрові, матеріально-технічні, навчально-методичні, фінансові та інформаційні ресурси. Матеріально-технічний компонент містить аудиторії, лабораторії, спеціальні кабінети, бібліотека закладу вищої освіти як комплексний медіацентр, що забезпечує доступ до інформації, комп’ютерна техніка, мультимедійні пристрої, комп’ютерні мережі тощо. Дидактичний компонент містить форми, методи та засоби навчання студентів, які, разом з традиційними, реалізуються за допомогою програмно-технічних і телекомунікаційних засобів (дистанційне, змішане, мобільне навчання). Технологічний компонент забезпечує доступ до навчальної інформації завдяки сучасним інтернет-технологіям, можливості розробки електронних освітніх ресурсів, організацію технологій взаємодії (інтерактивної, мобільної, візуальної). Веб-система закладу вищої освіти як компонент його інформаційно-освітнього середовища є об’єднуючим для усіх чотирьох компонентів – сукупність веб-сайтів, об’єднаних офіційним веб-сайтом. Розглянуто важливі складові інформаційно-освітнього середовища ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»: Головний центр дистанційного навчання, віртуальне навчальне середовище Інституту економіки, управління та інформаційних технологій, електронні навчально-методичні комплекси дисциплін, створені у вигляді дистанційних курсів за допомогою сервісу https://sites.google.com/.

У статті обґрунтовано теоретичні підходи до трактування поняття «потенціал підприємства» та його складників. Згруповано підходи до визначення сутності у три основні напрями: ресурсний, цільовий та системний. Розглянуто еволюцію економічної думки щодо потенціалу підприємства протягом 1981–2018 рр. Визначено, що у вітчизняній літературі виділяють чотирнадцять видів потенціалу підприємства, а саме: трудовий, управлінський, матеріально-технічний, ресурсний, фінансовий, екологічний, ринковий, виробничий, збутовий, інноваційний, економічний, організаційний, інформаційний, стратегічний. Проаналізовано різні види складників потенціалу підприємства та виділено первинні елементи, до яких належать матеріальні, людські та фінансові ресурси. Удосконалено концептуальний підхід до поняття «потенціал підприємства» з огляду на його складники, процес формування та реалізації.

Мета: обґрунтувати шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства. Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети у роботі застосовували загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, інтерпретації наукових даних, а також системний і структурно-функціональний підходи. Інформаційною базою дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних спеціалістів із державно-приватного партнерства та менеджменту. Результати. Кадри визначено як один з основних ресурсів реформування університетських клінік. Розкрито причини кадрового дисбалансу в галузі охорони здоров᾽я і негативні наслідки цього. Показано наявність проблеми низької ефективності використання кадрових ресурсів у системі охорони здоров᾽я і відсутність відповідних умов для здійснення професійної діяльності медичного персоналу. Доведено, що для вирішення проблем кадрової політики в охороні здоров᾽я України, у першу чергу, необхідні фінансові та матеріально-технічні ресурси, які на сьогодні можна отримати тільки за рахунок приватного інвестора. Таким чином, в існуючій економічній ситуації України для розвитку університетських клінік, як лікувальних баз університетів, необхідно переходити на державно-приватні підприємства. У статті представлено шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства. Висновки. З урахуванням досвіду країн Заходу та економічної ситуації в Україні обґрунтовано більш ефективні шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства.

У цій статті, що є публікацією окремих положень докторського дисертаційного дослідження автора, здійсне- ний пошук та аналіз основних проблем впровадження сучасних тренажерних освітніх засобів у наземне навчання майбутніх льотчиків тактичної авіації у вищому військовому закладі освіти (ВВЗО) України. Ця проблема ще не була об’єктом окремого педагогічного дослідження. В рамках піднятої проблематики дослідження розкриті клю- чові поняття «наземне навчання», «авіаційний тренажер», «тренажерна підготовка» в їх змістовному зв’язку щодо фахової підготовки курсантів – військових льотчиків. Обґрунтовано пропевдичну роль тренажерної підготовки в ній, значний методичний і освітній потенціал як перспективного технологічного інструменту, що зв’язує теоретичне навчання і наземну підготовку з безпосереднім льотним навчанням на літаках. Автор аргументовано пропонує роз- глядати наземне навчання як ядро системи забезпечення якісної фахової підготовки військових льотчиків-курсантів в умовах ВВЗО, а впровадження сучасних тренажерних освітніх засобів – як необхідну умову їх достатньої навче- ності та формування професійно значимих компетенцій. Зазначається, що саме вона забезпечує реалізацію функ- ціональної моделі системи «людина-машина», що особливо актуально для складних технічних професій, у яких люди виступають операторами особливо складних систем. При цьому констатується недостатній рівень такого впровадження на сьогоднішній день в Україні. Значний акцент зроблений на потенціалі тренажерної підготовки як оптимальної освітньої альтернативи надзвичайно коштовній підготовці військових льотчиків безпосередньо на літальних апаратах. Доведено, що правильно організована тренажерна підготовка може реально зекономити значні фінансові ресурси під час льотного навчання, а також психологічно і технічно готує курсантів до кращого професій- ного сприйняття власне льотної практики. Основними проблемами запровадження сучасних тренажерних засобів навчання в освітній процес майбутніх льотчиків тактичної авіації визначено недостатнє фінансування матеріально- технічної бази вітчизняного ВВЗО та недостатня науково-педагогічна розробленість методичного складника засто- сування тренажерних засобів навчання. Запропоновані конкретні шляхи вирішення вказаних проблем.

У статті здійснено теоретичний аналіз психологічних особливостей негативного впливу економічної депривації на соціо- і психогенез людини. Встановлено, що матеріальні обмеження виступають базовим чинником психологічного дискомфорту особистості, адже безробіття, фінансові нестатки і статусні позбавлення зумовлюють безсилля і депресію. Економічно депривована людина переживає внаслідок цього розгубленість, тривожність, роздратованість, фрустрованість, агресивність, острах за себе і своїх рідних. Неспроможність задовільнити базові особистісні й соціальні потреби, відсутність економічних ресурсів, переживання суб’єктивної бідності розбалансовують самоусвідомлення і діяльність, зумовлюють психоемоційні перепади і кризи. Людина в ситуації перманентної бідності спроможна переживати екзистенційний хаос, почуття розпачу й безпорадності перед життєвими труднощами, духовну спустошеність і приреченість, а також тривожно-фрустраційну невпевненість у своїх особистісних потенціалах і можливостях. Переживання відчуттів знехтуваності внаслідок байдужого і цинічного ставлення з боку матеріально забезпеченіших людей і незацікавленого у покращенні стану справ соціуму, може спонукати депривовану особу до усамітнення, замкнутості та інших депресивних моделей поведінки.

У статті розглянуто сутність оборотних активів, та ризики, пов’язані з процесом формуванням їх оптимальної структури. Визначено вплив прискорення обіговості оборотних активів на фінансові результати діяльності підприємства. Аргументовано процедури постійного моніторингу і аналізу ефективності використання оборотних активів, що забезпечує керівництво підприємства своєчасною інформацією та дозволяє прийняти обґрунтовані управлінські рішення щодо оптимального формування обсягу оборотних активів. Розкрито дефініцію оборотних (мобільних) активів як системоутворюючого елемента поліфункціональних змін масштабів розвиненості структурних одиниць з одного боку – комерційного продукту(послуги) за ознакою його матеріально-речової форми, з іншого – як діяльність з безпосереднього його створення та реалізації в безперервному кругообігу форм власності, що убезпечує: агломерацію різних за природою суб’єктно-орієнтованих відносин та ущільнення взаємодії між усіма ієрархічними рівнями. З’ясовано, що коли підприємства знаходяться на повному самофінансуванні, визначення оптимальної потреби в оборотних активах як в цілому, так і по кожній складовій, має важливе значення. Збільшення суми оборотних активів вище за цей оптимум приводить до збитку через зайві кошти та невикористання наявних матеріальних ресурсів. У той же час зменшення оборотних активів підприємств, в порівнянні з їх оптимальним значенням, спричиняє простої устаткування і інші втрати, пов'язані з відсутністю тих або інших необхідних матеріальних ресурсів. Раціональне управління оборотними активами припускає їхню оптимізацію виходячи з потреби підприємства. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності використання оборотних активів в залежності від стадії кругообігу, що включають економічно-фінансові детермінанти, джерела та інструментарій регулювання для створення результативної політики управління оборотними активами у загальній стратегії управління активами підприємства для формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, оптимізації джерел їхнього фінансування. Опрацьовано критерії підвищення ефективності використання оборотних активів, що включають: прискорення їх обіговість за допомогою підвищення обсягу реалізованої продукції з забезпеченням довгострокового її випуску на замовлення, а також ретельної і своєчасної добірки продукції на відвантаження; використання методів нормування оборотних активів – метод прямого розрахунку, аналітичний (дослідно-статистичний) метод, коефіцієнтний метод; підвищенням ліквідності та платоспроможність підприємства; дотримання оптимального співвідношення власних і позикових оборотних активів, а також складання бюджетів поточних надходжень і витрат. Для системної оптимізації структурних одиниць визначені такі шляхи управління дебіторською заборгованістю, як надання знижок за швидку оплату; факторинг; контроль стану розрахунків з покупцями при відстроченій(простроченій) дебіторській заборгованості; системний аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості; класифікація дебіторської заборгованості залежно від її якості та створення резервів безнадійних боргів; проведення моніторингу дебіторської заборгованості і порівняння її показників з такими ж показниками по галузі, конкурентів та даними минулих років. В залежності від стадії кругообігу визначено пріоритетні шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів: скорочення матеріальних запасів на складах за рахунок зниження наднормативних запасів матеріалів, внаслідок поліпшення постачання, за рахунок зниження норм витрат матеріалів на одиницю продукції; зменшення тривалості циклу виробництва основної продукції за рахунок застосування нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, норм витрат ресурсів, зменшення часу перебування в заділах деталей, складальних одиниць; скорочення залишків нереалізованої продукції через прискорення реалізації, підвищення ефективності роботи служби маркетингу, удосконалення розрахунків, поліпшення комплектності постачань; підвищення ритмічності виробництва внаслідок рівномірності випуску і відвантаження продукції, удосконалення планування і організації виробництва.

Анотація. Однією з ключових проблем низької конкурентоспроможності українських підприємств є, зокрема, технічне та технологічне відставання від країн-лідерів глобального інноваційного рейтингу. Високі рівні морального та фізичного старіння основних виробничих засобів, низька результативність впровадження продуктів науково-дослідних робіт та незадовільна комерціалізація інноваційних розробок, зумовлюють повільну трансформацію сировинної економіки в економіку знань. Проте, використання інноваційних ідей, трансфер технологій, ефективна інноваційна політика, ресурсозберігаючі технології спроможні покращити результати діяльності підприємств. При цьому не враховуються можливості підприємства до сприйняття та готовності використання новітніх технологій та управлінських змін. Розвиток підприємства вимагає впровадження сукупності економічних, організаційних, кадрових, інформаційних заходів, механізмів і методів управління націлених на зростання інноваційної сприйнятливості. В статті узагальнено основи формування інноваційної сприйнятливості підприємств, розглянуто чинники впливу на зростання інноваційної сприйнятливості, а саме зовнішні фактори (політична і економічна ситуація, тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державно-монополістичного регулювання); внутрішні фактори (наявність лідера-підприємця та команди підтримки, фінансові і матеріально-технічні ресурси, технології, що застосовуються, розміри, організаційна структура, внутрішня культура організації, зв'язки із зовнішнім середовищем) та специфіка самого процесу інноваційної сприйнятливості як об'єкту стратегічного управління. У статті визначено наслідки зростання інноваційної сприйнятливості для підприємства. Авторами статті розкрито основні дефініції та складові інноваційної сприйнятливості сучасних підприємств. Ключові слова: інновації, сприйнятливість, підприємства, зростання, конкурентоспроможність, розвиток.