Добірка наукової літератури з теми "Лісостепова зона"

The paper discusses the details of the application of geophysical research methods in the study of the landslide areas of the right bank of the Dnieper River within the forest-steppe zone of Ukraine. Geological and geophysical models of landslides are given. The specific tasks that are posed in studies of landslides were highlighted. There are three stages in studies of landslides which were defined: reconnaissance-methodological, detailed and monitoring. Also, sets of geophysical methods for these stages were designated. It is emphasized that the rational set of geophysical methods in the study of landslide processes is determined for each individual natural environment, taking into account: the possibility of performing field studies by a specific geophysical method on the area; the presence of differentiation of rocks by physical properties, that are used by the specific geophysical method; economic efficiency of application of the geophysical method. As an example, we described some of the results of geophysical studies, which were carried outon exemplary landslidesites onthe right bank of the Dnieper River within the forest-steppe zone of Ukraine near the Trypillia thermal power plant.

Data on a new finding of Opuntia humifusa (Raf.) Raf. (Cactaceae A.L. Juss.) in mainland Ukraine (near Khodosivka village, Obukhiv district Kyiv region) are presented. The newly discovered location is described small populations of the species. The number of detected locations within the population – 5, and the number of found specimens – 11 were given. The age spectra of individuals in O. humifusa population were characterized. The predominate age states are generative – 45.5 %, what indicates the successful acclimatization and naturalization of the species in the forest-steppe zone of Ukraine. Geobotanical descriptions have been made and syntaxonomic features of O. humifusa habitats have been described. Individuals of this species typical of steep moving clay slopes in tract “Planer Mountain” where they belong to the groups of classes Festuco-Brometea Br.-Bl. et Tx. in Br.-Bl. 1949 and Artemisietea vulgaris Lohmeyer, Preising et R.Tüxen ex von Rochow 1951. Vegetation of ruderalized steppe habitats of O. humifusa is floristically depleted with sparse grassland. The population is on moving slopes (angle of inclination up to 35–40°) on which erosion processes took place. The total projective coverage varies from 50 to 90 %, decreasing on steep slopes and increasing on gentle slopes. Assumptions about the probable way of O. humifusa diaspores drift in the vicinity of Kyiv and the ways of its expansion from south to north are specified. The priority of O. humifusa seed reproduction due to anthropochor transfer is indicated. Ways of this species acclimatization to different regions of mainland Ukraine, naturalization into natural steppe phytocenoses of the steppe zone and distribution in natural plant groups of the forest-steppe zone are demonstrated. Given the current climate changes, this invasive species needs further monitoring on its spread throughout Ukraine with the development of appropriate preventive measures. Key words: invasion, forest-steppe zone, naturalization, Opuntia, phytocenosis, steppe zone. Наводяться дані щодо нової знахідки інвазійного виду Opuntia humifusa (Raf.) Raf. (Cactaceae A.L. Juss.) з материкової частини території України (околиці села Ходосівка Обухівського району Київської області). Описано нововиявлене місцезнаходження, охарактеризовано малочисельну популяцію виду. Наводиться кількість виявлених локацій у межах популяції – 5, а також кількість знайдених екземплярів – 11. Охарактеризовано вікові спектри особин популяції O. humifusa. Переважаючими віковими станами є генеративні – 45,5 %, що вказує на успішну акліматизацію та натуралізацію виду в умовах лісостепової зони України. Зроблено геоботанічні описи та вказано синтаксономічні особливості місцезростань O. humifusa. Особини цього виду властиві стрімким рухливим глинистим схилам в урочищі «Планерна гора», де вони віднесені до угруповань класів Festuco-Brometea Br.-Bl. et Tx. in Br.-Bl. 1949 та Artemisietea vulgaris Lohmeyer, Preising et R.Tüxen ex von Rochow 1951. Рослинність рудералізованих степових місцезростань O. humifusa є флористично збідненою з розрідженим травостоєм. Популяції притаманні рухливим схилам (кут нахилу до 35–40°), на яких відбуваються ерозійні процеси. Загальне проективне покриття угруповань коливається у діапазоні 50–90 %, зменшуючись на стрімких схилах і зростаючи на пологих. Висловлюється припущення про ймовірне джерело заносу діаспор O. humifusa в околиці міста Києва та шляхи її експансії з півдня на північ. Зазначається пріоритетність насіннєвого розмноження O. humifusa, зумовленого антропохорним переносом. Показано шляхи акліматизації цього виду у різні регіони материкової України, натуралізацію у природні степові фітоценози степової зони та поширення у природні рослинні угруповання лісостепової зони. З огляду на сучасні кліматичні зміни та тенденцію розповсюдження O. humifusa, цей інвазійний вид потребує подальшого моніторингу поширення на території України з розробкою відповідних попереджувальних заходів. Ключові слова: інвазія, натуралізація, Opuntia, лісостепова зона, степова зона, фітоценоз.

Мета – дослідити вплив сортових особливостей 23 районованих і перспективних гібридів спаржі лікарської на ріст і розвиток рослин за вирощування в умовах Лісостепової зони за без гребеневої технології на краплинному зрошенні. Методи – загальнонаукові, спеціальні польові багаторічні та короткострокові досліди, лабораторні, розрахункові, статистичні. Результати. На закладеному у 2019 р. полігоні екологічного випробування перспективних гібридів спаржі лікарської проведено оцінку росту і розвитку рослин І–ІІІ років вирощування за безгребеневої технології на зрошенні в умовах Лісостепової зони. За результатами фенологічних спостережень за фазами розвитку рослин 23 гібридів спаржі лікарської визначено гібриди з раннім, середнім і пізнім строками відростання, що дозволяє надавати виробництву рекомендації стосовно організації конвеєра безперебійного виробництва спаржі зеленої впродовж тривалого періоду. Початок відростання гібридів спаржі розпочинався за наступних середньодобової та мінімальної температур на поверхні ґрунту: ранні – > 10 ºС та -1- 0 ºС; середні – > 10 ºС та > 4 ºС; пізні – за стабільних температур > 15 ºС та мінімальної температури на поверхні ґрунту >5º С. З метою розробки моделі оптимального гібрида для виробництва спаржі зеленої в умовах в Лісостеповій зоні України за допомогою використання функцій кластерного аналізу проаналізовано індекси 27 показників оцінки росту й розвитку рослин І–ІІІ років вирощування. Завдяки цьому генотипи із подібною нормою реакції було кластеризовано на групи. Такі гібриди як Apollo (Walker Brothers Inc.), Gijnlim та Аvalim (Limgroup B.V), Guelph Equinox (OAC of the University of Guelph), Vittorio (Blumen) за рівнем врожайності суттєво перевищили гібрид Aspalim (контроль) та увійшли до спільного кластера. За допомогою методу множинного регресійного аналізу розраховано рівняння залежності врожайності від кількісних ознак рослин. Установлено, що врожайність спаржі зеленої ІІІ-го року вирощування має функціональні зв’язки з такими ознаками, як кількість та висота пагонів рослин спаржі в кінці І року вегетації.

У дослідженні представлено аналіз природно-економічних зон України. Визначено загальні тенденції сільськогосподарської діяльності підприємств. Залежно від природно-економічних особливостей проведено статистичне оцінювання сільськогосподарського виробництва за природно-економічними зонами: Степом, Лісостепом, Поліссям. Встановлено, що провідне місце у сільськогосподарському виробництві в Україні у 2016 році належало зоні Лісостепу. На основі статистичних даних за 2012–2016 рр. вивчено динаміку сільськогосподарського виробництва, визначено його середній обсяг та середньорічну зміну.

Specific approaches, principles and methods of cognition of modern silvicultural landscapes are considered; it is stated that due to the fact that the difference between natural and anthropogenic silvicultural landscapes is only in their genesis, in the process of studying silvicultural landscapes, both classical and specific approaches, principles and methods can be used. Among the specific approaches, the historical-cartographic one with the inherent principles of historicism and methods of historical-genetic series of maps, historical-archaeological method is considered in more detail; system-adaptive with the principle of combination and methods of comparison of natural analogues and analysis of final results; landscape-biocoenotic and landscape-ecological with the methods of the leading factor, comparison of disturbed and control biogeocenoses and arealographic, as well as geoinformation approach in the knowledge of silvicultural landscapes. It is shown that all approaches, principles and methods of knowledge of forest anthropogenic landscapes should be applied depending on the available conditions and needs of practice. However, in the process of field research, landscape-biocoenotic and landscape-ecological approaches with their own principles and methods of cognition of forest anthropogenic landscapes were more often used. It is shown that in its implementation landscape scientists not only have the right, but also the obligation to use the rich experience of foresters. It is advisable to characterize the stand in the following order: dominant species by tiers (in tree, shrub and grass), quality, age, height of trees – in meters, trunk diameter – in cm, planting density. In abbreviated form, information about the forest tract is presented in the form of a kind of formula. These approaches, principles and methods were applied in the process of studying the forest anthropogenic landscapes of two regions of Ukraine – Podillia (Forest-Steppe Zone) and North-Western Pryazovia (Steppe Zone). The expediency and necessity of their application are substantiated in the process of dissertation research and confirmed by practice.Key words: Podillia, North-Western Pryazovia, research, silvicultural landscapes, approaches, principles, methods, significance, use. Розглянуто специфічні підходи, принципи і методи пізнання сучасних лісокультурних ланд-шафтів. Зазначено, що у зв’язку з тим, що між натуральними й антропогенними лісовими ландшафтами різниця лише у їх ґенезі, отже, у процесі дослідження лісокультурних ландшафтів можна застосовувати як класичні, так і специфічні підходи, принципи та методи. Серед специфічних під-ходів детальніше розглянуто історико-картографічний з притаманними йому принципами істо-ризму та методами історико-генетичних рядів карт, історико-археологічним методом; системно-адаптивний з принципом сумісництва та методами порівняння натуральних аналогів і аналізу кінцевих результатів; ландшафтно-біоценотичний та ландшафтно-екологічний з методами провідного чинника, порівняння порушених і контрольних біогеоценозів та ареалографічного, а також геоінформаційний підхід у пізнанні лісокультурних ландшафтів. Показано, що всі підходи, принципи і методи пізнання лісових антропогенних ландшафтів необхідно застосовувати залежно від наявних умов та потреб практики. Однак у процесі польових досліджень частіше використовували ландшафтно-біоценотичний і ландшафтно-екологічний підходи з належними їм принципами і методами пізнання лісових антропогенних ландшафтів. У цих підходах у разі картографування лісокультурних урочищ, крім характеристики рельєфу й властивостей ґрунтів, вагоме значення має аналіз деревостану. Показано, шо у його здійсненні ландшафтознавці не лише мають право, але й зобов’язані використовувати багатий досвід лісознавців. Характеристику деревостану доцільно проводити у такому порядку: домінуючі види за ярусами (в деревному, кущовому та трав’яному), бонітет, вік, висота дерев – у метрах, діаметр стовбура – у см, щільність насадження. У скороченому вигляді інформація про лісокультурне урочище представлена у вигляді своєрідної формули. Ці підходи, принципи і методи застосовано у процесі дослідження лісових антропогенних ландшафтів двох регіонів України – Поділля (Лісостепова зона) і Північно- Західного Приазов’я (Степова зона). Доцільність та необхідність їх застосування обґрунтовано у процесі дисертаційних досліджень та підтверджено практикою.Ключові слова: Поділля, Північно-Західне Приазов’я, дослідження, лісокультурні ландшафти, підходи, принципи, методи, значимість, використання.

У роботі проаналізовано поховальні обряди племен різних природних зон Східної Європи доби раннього заліза. Способи поводження з померлим були різноманітними. Щодо більшості пізньопервісних племен лісової зони інформації про поховальний обряд фактично немає. Можна припустити, що певні традиції не передбачали збереження решток небіжчика у будь-якій формі. У населення Лісостепу був розвинений культ предків, який полягав у шануванні їхніх решток. Тіло захоронювали у ґрунтових або курганних могильниках, на території поселення (у господарських або житлових спорудах, спеціальних могилах). Подеколи кістки померлого після виставлення зберігали на території поселення. Матеріали свідчать про архаїчні звичаї поводження з тілом небіжчика у племен лісової та лісостепової зон. У скіфів Північного Причорномор’я ці елементи не зафіксовано.

The article summarizes data about the distribution of Corynephoruscanescens(L.) P.Beauv.in the Left Bank Forest-Steppe of Ukraine. This species which is native for Europe and North Africa was firstly found on the research territory. Currently nine localities of this vascular plant species are known within Kyiv (seven locations) and Poltava (two locations) administrative regions. Based on the analysis of geobotanical relevés made by authors on psammophytic vegetation plots with the participation of Corynephoruscanescensit was found that studied sand areas within Kyiv region belong to the associationCorniculario aculeatae-Corynephoretum canescentis Steffen1931 from the classKoelerioglaucae-CorynephoreteacanescentisKlikainKlika& Novak1941 (allianceCorynephorioncanescentisKlika1931, orderCorynephoretaliacanescentisKlika1934); they have clear two-layered structure with the substantive complicity of moss and lichen species. On the other hand, similarpsammophytic communities within Poltava region have the simplified one-layered composition with the tenuous herb cover and the absence of moss and lichen layers; they are treated by authors as a separate community –comm. CorynephoruscanescenswithintheclassKoelerioglaucae-Corynephoreteacanescentis. Based on these ecological data,Corynephoruscanescensis considered as a species with dissimilar status in different parts of the research territory. Found localities of this species within Poltava region are to be treated as alien and associated with human activity,but in the southern part of Kyiv region,the autochthonous (or atleast simultaneously mixed indigenous and antropogenic) dispersal of its diaspors by anemochory is quite reliable. The phytosociological tables of geobotanical relevés made by authors in Kyiv and Poltava administrative regions in 2017–2020 are presented. The status of Corynephoruscanescens on other territories near the eastern border of the area of its distribution is discussed.Keywords: floristic finding, new species, psammophytic vegetation, the Forest-Steppezone. Стаття узагальнює дані щодо поширення у Лівобережному Лісостепу України нового для цієї території виду Corynephoruscanescens(L.) P. Beauv., природний ареал якого охоплює Європу та Північну Африку. Зараз вид відомий з девʼяти локалітетів, які адміністративно розташовані у межах Київської (сім) і Полтавської (два) областей. За результатами аналізу геоботанічних описів псамофітних угруповань з участю цього виду встановлено, що у Київській області ділянки, на яких був знайдений Corynephoruscanescens, можна розглядати як фітоценози асоціації Corniculario aculeatae-Corynephoretum canescentis Steffen1931 з класу Koelerioglaucae-CorynephoreteacanescentisKlikainKlika& Novak1941 (союз CorynephorioncanescentisKlika, порядок CorynephoretaliacanescentisKlika1934), вони відзначаються добре вираженою двохярусною структурою зі значною участю мохів і лишайників, тоді як у Полтавськійобласті аналогічні ценози мають спрощену одноярусну будову з дуже розрідженим травʼяним покривом і розглядаються як окреме угруповання comm. Corynephoruscanescensу межах класу Koelerioglaucae-Corynephoreteacanescentis. З огляду на це, локалітети виду на Полтавщині автори вважають такими, які мають антропогенне походження, тоді як на Київщині вони є природними або принаймні природно-антропогенними. Наведені фітоценотичні таблиці геоботанічних описів, виконаних авторами. Обговорюється статус Corynephoruscanescensв інших регіонах біля східної межі його ареалу.Ключові слова: флористична знахідка, новий вид, псамофітна рослинність, лісостепова зона.

За літературними джерелами досліджено філогенетичні зв'язки роду Ulmus L. Встановлено за даними бази GRIN, що у світі всього нараховується понад 30 видів роду Ulmus, поширених переважно в помірній зоні північної півкулі. З них 10 трапляються на території України, в помірній зоні європейської частини, на Північному Кавказі, в Забайкаллі та на Далекому Сході в широколистяних і хвойно-широколистяних лісах. По берегах річок на півночі зони зростання вклинюються у європейську темнохвойну тайгу, а на півдні – у Степову та Лісостепову зони. Як типові супутні породи мішаних лісів Європи найпоширеніші такі представники роду Ulmus: U. laevis Pall., U. glabra Huds., U. suberosa Moench, U. elliptica K. Koch; в Азії – U. propinqua, U. laciniata (Trautv.) Mayr та U. pumila L; у Північній Америці – U. americana L. На території України поширені сім аборигенних видів U. androssowii Litv., U. minor Mill., U. glabra Huds., U. laciniata (Trautv.) Mayr, U. laevis Pall., U. macrocarpa Hance, U. pumila L. та три інтродукованих види: U. japonica (Rehd.) Sarg., U. americana L. та U. densa Litw. З'ясовано, що номенклатура видів роду Ulmus складна і заплутана. Складність полягає не тільки в народних, але й у латинських назвах. Так, у літературних джерелах виявлено безліч синонімів латинських назв. Причиною, яка ускладнює таксономію в'язів, є поширення процесів природної гібридизації в межах роду Ulmus. Виявлено понад 15 морфологічних ознак, які змінюються в одному і тому ж напрямку в багатьох видів роду Ulmus різного ступеня споріднення.

Наведено результати досліджень лісової рослинності Дрогобицької височини та зроблено спробу виокремити асоціації лісової рослинності, які розмежовують природну зону Лісостепу та гірську країну Українських Карпат. На прикладі лісів урочища Воля Якубова встановлено, що ознаки фізико-географічних зон проявляються у характерних рисах рослинних асоціацій. Застосовані різні методики досліджень лісової рослинності показали подібні результати. За домінантною класифікацією Лісостеп репрезентують асоціації Quercetum roboris caricosum brizoidi, Quercetum roboris caricosum remotae, Quercetum roboris filipendulosum, Carpineto-Quercetum roboris caricosum pilosae, Carpineto-Quercetum roboris caricosum brizoidi, а Українські Карпати – Abieto-Querceta roboris caricosum brizoidi. За класифікацією типів лісу Лісостеп представляють грабові, а Карпати – ялицеві діброви і судіброви. За еколого-флористичною класифікацією, окрім асоціацій широколистяних мезофільних лісів, розмежування природних зон добре репрезентують вільхові ліси з різних синтаксономічних класів – Stellario nemorum-Alnetum glutinosae (клас QUERCO-FAGETEA) є характерним для Українських Карпат, натомість Ribeso nigri-Alnetum (клас ALNETEA GLUTINOSAE) – для Лісостепу. Отже, на прикладі лісового урочища поблизу села Воля Якубова вдалося простежити закономірності зміни лісостепових фітоценозів на гірські.

В статті аналізується сучасний стан популяцій балабана в Україні та суміжних регіонах Росії й Молдови, а також обговорюються питання екології і проблеми його охорони. Основний матеріал зібрано в 2001-2010 рр. на території степової України. Пошуки і обліки балабана проводилися здебільшого на автомобільних маршрутах (81720 км). Усього виявлено 251 територіальну пару; у 243 пар зареєстровано гніздування. Зараз у лісостеповій зоні України гніздівлі балабана практично зникли, а його ареал перемістився у степову зону. Загальна чисельність у досліджуваному регіоні оцінюється в 380-450 пар, з яких 350-400 пар мешкає в Україні, 10-15 пар в Молдові і 20-40 пар на півдні Росії.