Добірка наукової літератури з теми "Кіно і суспільство"

У статті розглядається есхатологічна модель постапокаліптичного світу, запропонована творцями фільмів постапокаліптичного жанру. Поділ жанру на апокаліптичний та постапокаліптичний умовний, зроблений на основі сюжетних ліній, які або завершуються апокаліптичною подією, або розпочинаються з неї. Аналіз неоміфології постапокаліптичного світу проводиться через призму біблійних мотивів як самої основи постапокаліптичної неоміфології. Неоміфологія як сукупність взаємопов’язаних символічних оповідей (міфів) постапокаліптичної реальності розглядається в межах "есхатологічної міфологеми" сучасної культурно-релігійної традиції. Для більш детального аналізу було обрано серіал "Сосни" (2014-2016), оскільки у ньому відображено модель майбутнього суспільства у постапокаліптичному світі на основі використання ряду біблійних мотивів і схожих сюжетних ліній. Зауважено, що образ постапокаліптичного світу, відображений у фільмі "Сосни", є втіленням постцивілзаційного етапу розвитку, коли людське суспільство повністю себе вичерпує. Проєкт відродження існування homo sapiens sapiens у постапокаліптичному світі Вейворд Пайнс містить у собі цілий ряд мотивів "апокаліптичної міфологеми" (знищення людства, смерть і воскресіння, земля обітована, свобода волі людини, заборонений плід з дерева пізнання добра і зла, освячена богом влада лідера, жертвоприношення, братовбивство, кровозмішення, бог і повстання проти його волі, пророк і обраний для спасіння народ), укоріненої у традицію релігійно-культурної системи сучасної цивілізації. Універсальність їх образно-міфологічної біблійної символіки підходить для артикулювання важливих екзистенційних питань (співвідношення людини і суспільства, добра і зла, самотності і колективізму, особистого щастя і загального блага, відповідальності і безвідповідальності за долю інших, збереження і втрати людяності), що постають перед людством у кризові часи і визначають вектор подальшого розвитку.

Падалка Г. М. Соціокультурна диференціація і динаміка цінностей у сучасному інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті було досліджено вплив науково-технічного прогресу (у рамках нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства) на соціокультурний, побутовий простір сучасної людини та її ціннісні орієнтири (матеріальні та моральні). Так, було відзначено, що інформаційне суспільство характеризується новими матеріальними цінностями, які відрізняються від традиційних, такими як: вільне пересування за фінансами та роботапо всьому світу (машина та квартира в оренді, відсутність постійного кола друзів), робота (вільний графік робота онлайн і віртуально, швидка зміна у разі неможливості проводити багато часу із сім’єю, час для подорожей та екстремальних видів спорту). Також нова сучасність формує віртуальну реальність, поширення соціальних мереж і соціальних медіа. Вказане створює нові підходи до взаємовідносин між людиною – суспільством – владою через нові можливості контролювати дії влади та публічних людей через порівняння особистого життя та політичних (публічних) вчинків і поглядів. На сучасну людину здійснюється вплив через національну та глобальну інформаційні політики (через різні інформаційні та медіа проекти у сфері кіно, музики, ток-шоу), які формують нову соціокультурну, побутову та ціннісну реальність. Поєднання реальності та віртуальності створює таку складну конвергенту комбінацію, де людина втрачає можливість реально мислити та враховувати потоки інформації та дезінформації. Водночас цифрова реальність (глобалізація та віртуалізація) знищує традиційний поділ життєвого світу та людського буття на «свій» і «чужий» і на їх базі формує глобальний універсальний життєвий світ і людське буття. Постійне перебування у віртуальному світі (соціальних мережах і соціальних медіа) впливає на соціокультурний, побутовий і ціннісний простір людини, забирає у людини (блогера) її особисте і навіть інтимне життя, а підписники (фоловери) впливають на людину (блогера). Незважаючи на десятки тисяч підписників у віртуальному світі, у реальному людина залишається самотньою наодинці з собою, своїми почуттями, думками, проблемами, радощами.

Конфлікти відіграють надзвичайно важливу роль як у житті окремої людини, так і в бутті суспільства в цілому. Розв’язання будь-яких конфліктів потребує глибокого осмислення природи їхнього виникнення та динаміки перебігу. У працях зарубіжних і вітчизняних авторів конфлікт розглядається і як руйнівна сила, і як спосіб вирішення накопичених суперечностей у процесах взаємодії різних суб’єктів (індивідуальних, колективних). Конфлікт потрібно розглядати як один з видів соціальної взаємодії, учасниками якої можуть бути окремі індивіди, людські угруповання, організації, установи, суспільства, країни, держави тощо. Твори мистецтва, художньо зображаючи явища конфліктів і їхню суть, впливають на емоції людини та формують у неї ставлення до конфліктів, а також специфіку поведінки людини в конфліктних ситуаціях. Оскільки кіно є одним з найпопулярніших видів мистецтва сучасності, об'єднуючим творчість і виробництво, то саме кіно можна активно задіяти у процеси деконфліктизації українського суспільства. Кіно – засіб культури, освіти і пропаганди, воно наймасовіше з усіх видів мистецтв і саме в ньому об’єднані різні комунікативні системи. Окрім цього кіно відіграє значну роль у таких сферах суспільного життя як розваги, наука та політика. Художнє кіно змушує глядача ідентифікувати себе з героями фільму і активно включати їхні ідеали, принципи, спосіб поведінки і мислення у своє реальне життя, тобто, зважаючи на тематику і сюжет фільму, художнє кіно може сприяти або підвищенню рівня конфліктних ситуацій у соціумі, або їхній нівеляції. Для зниження рівня конфліктності в українському соціумі варто зменшити кількість фільмів, що містять відверті покази насильства, криваві сцени та масштабні плани терору; необхідно збільшувати кількість якісних фільмів українського виробництва патріотичного спрямування.

The author of the article shows that conflicts attract the attention of representatives of various fields of knowledge (philosophy, sociology, conflict studies, psychology, history, political science, jurisprudence, military science, culturology, art, ethnology, pedagogy and etc.), in particular, in order to develop optimal ways to resolve them at various levels of deployment of conflict confrontation between different parties. Emphasizes that conflict should be considered as one of the types of social interaction. Its participants can be individuals, human groups, organizations, institutions, societies, countries, states and so on. Phenomena of conflicts, from ancient times to the present, in various artistic forms reflect the reality of a certain era and features of historical time. Artistic understanding of the phenomena of conflicts complements, strengthens and facilitates the scientific analysis of the problems of conflicts and the dynamics of their course. Analyzes the reasons that, since cinema is one of the most popular art forms of today, combining creativity and production, cinema itself can be actively involved in the processes of deconflict of Ukrainian society. Indicates the specifics of feature film: it affects the deep layers of consciousness, touches all the strings of the human soul and at the same time reflects the current problems of today; forces the viewer to identify with the characters of the film and actively include their ideals, principles, behavior and thinking in their real lives. He concludes that cinema, given its subject matter and plot, plays a significant role in shaping both aggressive and peaceful behavior of people, ie it can contribute to either increasing the level of conflict situations in society, or their leveling. Proves that in order to reduce the level of conflict in society, it is necessary to reduce the number of films that contain open displays of violence, bloody scenes and large-scale plans of terror; it is necessary to increase the number of high-quality Ukrainian films of patriotic orientation.

Мета статті — виявити актуальні концепції авторів, що досліджують сучасну аудіовізуальну культуру, аби усвідомити загальні засади її функціонування, розкрити особливості компонентів та зумовленість станом сучасного суспільства. Методологія дослідження. Під час розгляду предмета дослідження були використані загальнонаукові методи: порівняльний — зіставлялися та порівнювалися погляди різних науковців щодо суспільних процесів сьогодення та місця аудіовізуальної культури в них для більш об’ємного та об’єктивного висвітлення досліджуваного явища; методи аналізу і синтезу — предмет розкладався на компоненти та здійснювалося їхнє вивчення окремо задля того, аби наприкінці розвідки сучасна аудіовізуальна культура розглядалася як багатомірне суспільне явище; історичний — для простеження концепцій авторів щодо еволюції екранної культури та її засад. Наукова новизна статті пояснюється вивченням з нового погляду сучасної аудіовізуальної галузі як невіддільного елементу культури, засновуючись на думці українських та закордонних науковців. Висновки. У статті проаналізовано підходи авторів до вивчення культурних та екранних процесів задля висвітлення особливостей існування аудіовізуальної культури в сучасному суспільстві. Розглянуто концепції щодо телебачення та його ролі в соціумі, еволюції різних видів екранного дійства та їхні зв’язки з розвитком людини, а також запропоновано зв’язок сучасного звукового супроводу з такими поглядами на сутність кіно. Окрім цього, розкрито наукову думку щодо специфіки використання звукового елементу аудіовізуальних творів у сучасному контексті та зв’язок екранної культури з технологіями з культурних та мистецьких позицій. Також були досліджені наукові підходи до сучасних суспільних процесів як до контексту функціонування аудіовізуальної сфери.

Авторкою проаналізовано ключові документи конференцій ЮНЕСКО, що сприяли розвитку медіа- та інформаційної грамотності у світі. ЮНЕСКО у своїй діяльності підкреслює роль медіаграмотності як найважливішої компетенції цифрової епохи. У середині 70-х років ЮНЕСКО заявило не тільки про свою повну підтримку медіаосвіти, а й про медіаосвіту як про пріоритетний напрям на найближчі десятиліття. Вважається, що термін «медіаосвіта» офіційно на світовому рівні вперше було використано у 1973 р. у процесі спільного засідання Сектору інформації ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно та телебачення. У деклараціях та резолюціях міжнародних конференцій ЮНЕСКО підкреслює важливість цього напряму і визначає медіаосвіту як один з пріоритетних напрямів своєї діяльності. Дослідницею проаналізовано зміст декларацій, резолюцій та рекомендацій, прийнятих за підсумками міжнародних конференцій у Грюнвальді, Тулузі, Відні, Севільї, Москві, Празі, Сеулі, які формулюють цілі і завдання для подальшого поширення медіа- та інформаційної грамотності і розвитку глобального інформаційного суспільства загалом. Зокрема, авторка звернула увагу на зміст та основні положення Празької декларації про створення суспільств інформаційної грамотності, Олександрійської декларації про інформаційну грамотність і неперервну освіту, Паризької декларації з розвитку медіаінформаційної грамотності для країн ООН, Феської декларації щодо медіаінформаційної грамотності, Плану дій Глобального альянсу для партнерства з медіаінформаційної грамотності, Паризької декларації з медіаінформаційної грамотності в епоху цифрових технологій, Сеульської декларації про медіа- та інформаційну грамотність для всіх і у разі загальної участі: захист від дезінфодемії тощо. У текстах містяться заклики до урядів і неурядових організацій активно підтримувати і розвивати медіа- та інформаційну грамотність у всіх сферах життя і на всіх рівнях, акцентовано увагу на потребі постійного розвитку медіаосвіти та медіаграмотності як важливих елементів формування світогляду людини. ЮНЕСКО відіграє провідну роль в ініціативі щодо підтримки розробників інформаційних ресурсів з медіа- та інформаційної грамотності.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

Глобалізаційні процеси в суспільстві, а також швидкі темпи цифровізації актуалізують ролі освіти в умовах сьогодення. Сучасний освітній процес нерозривно пов’язаний із інформаційно-комунікаційними технологіями та засобами масової комунікації, що підкреслює актуальність досліджень у галузі медіаосвіти. Наявні розбіжності у трактуванні феномену медіаосвіти зумовили мету дослідження. Зауважено, що в нормативних документах медіаосвіта в Україні тлумачиться як складова освітнього процесу, спрямована на формування медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою традиційних (друковані видання, радіо, кіно, телебачення) і новітніх (комп’ютерно-опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) засобів масової комунікації. Автори проаналізували різні визначення медіаосвіти українських і зарубіжних науковців у контексті професійно-педагогічного дискурсу і дійшли висновку, що в науковому полі України паралельно функціонують розуміня медіаосвіти як вивчення медіа і навчання за допомогою медіа. Автори пояснюють цей факт взаємонакладанням двох запозичених із зарубіжної наукової термінології понять – медіаосвіта (media education) і вивчення медіа (media studies), які обидва спрямовані на формування і розвиток медіаграмотності (media literacy) особистості. Зважаючи на багатогранність феномену медіаосвіти, автори зауважують розбіжності у трактуванні цього поняття зарубіжними і вітчизняними науковцями: у зарубіжних дослідження наголошено на формуванні особистості автономної від медіа, здатної критично мислити і аналізувати медіатексти. У вітчизняних дослідженнях медіаосвіта більше спрямована на підготовку особистості до життя і ефективної взаємодії в інформаційному суспільстві, а також на формування готовності працювати з медіаобладнанням та використовувати можливості медіа в освітньому процесі.

Кінематограф як складова масової культури органічно вплітається у соціологічні дослідження суспільства. Тому вивчення впливу кіно на суспільство та їх зв’язку дає можливість отримувати знання про суспільні процеси, поведінку, цінності, ідеології. Розглянувши історію кінематографу як частини суспільного життя другої половини ХХ століття, стає зрозумілим як взаємодіють та комунікують кіно та аудиторія; а розглянувши теорії та підходи до вивчення соціології кіно, стає можливим класифікувати способи впливу кінематографу на суспільство. Використавши метод візуального та дискурс-аналізу до найпопулярніших кінострічок, вироблених в період В’єтнамської війни в США, були визначені ролі, які кіно грає у суспільстві та які воно має функції, підтверджено наявність впливу та зв’язку між кіно та аудиторією. Таким чином, кінематограф відкриває доступ соціології до розгляду суспільства під іншим, унікальним кутом, який розширює межі знання про суспільство та його процеси.
Cinema as a component of mass culture is organically intertwined with sociological studies of society. Therefore, the study of the impact of cinema on society and their connection provides an opportunity to gain knowledge about social processes, behaviors, values, ideologies. Considering the history of cinema as a part of the social life of the second half of the twentieth century, it becomes clear how cinema and audience interact and communicate; and considering the theories and approaches to the study of the sociology of cinema, it becomes possible to classify the ways in which cinema affects society. Using visual and discourse analysis of the most popular films produced during the Vietnam War in the United States, were identified the roles that cinema plays in society and its functions, was confirmed the influence and connection between film and audience. Thus, cinema opens the access of sociology to the study of society from a different, unique angle, which expands the boundaries of knowledge about society and its processes.