Добірка наукової літератури з теми "Культурне буття"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Культурне буття".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Культурне буття"
1
ВОЗНЯК, Сергій. "ЕЙДЕТИЧНЕ СПОГЛЯДАННЯ ЯК ОСВОЄННЯ КУЛЬТУРИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 55–70. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.4.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. У статті проведено філософський аналіз поняття «культурна реальність» у контексті загальної онтології людського буття. Розглянуто таке відношення культурної реальності до суб’єкта, як ейдетичне споглядан- ня. Проаналізовано сутність ейдетичного споглядання як фун- даментального гуманітарного світовідношення, яке постає механізмом взаємозв’язку суб’єкта зі світом культурної реальності, способом рефлексії культурної свідомості й вищим сенсом виявлення загальнородової сутності культур- ного Універсуму. Методологія. Засобами реалізації поставленої мети є активація діалектичного поняття «форма» та залу- чення концепту «діяльність», саме через який можна адек- ватно розкрити діалектичний принцип всезагального зв’язку. Одним із центральних у цьому зв’язку є питання про природу культурного буття. Як існує культура, де саме міститься вся багатоманітна скарбниця її форм, проявів, укарбовані в ній почуття, думки, образи, переживання? Питання онтології культурних форм неминуче виводять на метафізичну проблема- тику, що позначає проблематику трансцендентного, позачасо- вого й позапросторового буття. Наукова новизна. Адекватне розуміння культурної реальності як такої уможливлює розуміння способу самого існування культури як буттєвісного феномена, тим самим орієнтуючи мислення на розуміння способів взаємодії суб’єкта з культурним довкіллям, зокрема, через поняття ейдетичного споглядання. Висновки. Споглядання – не лише щабель руху пізнання, не лише етап в історичному становленні суспільної людини, не функціональний засіб оволодіння змістом світу. Ейдетичне споглядання самоцінне й самоцільне. У такій якості максимальною мірою воно розкривається в естетичному спогляданні й переживанні, яке постає абсолютною формою, адекватною людській сутності.
2
БІЛОКОПИТОВА, Ніна, та Карім ЕЛЬ ГУЕССАБ. "АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ДОСЛІДЖЕННІ КУРДСЬКОЇ КУЛЬТУРИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 21–41. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення особливостей традиційної культури людини курдського ареалу; дослідження міфологічних і релігійних світоглядних настанов, естетич- них і шлюбних традицій, поведінкових і соціокультурних аспектів формування буття курдської людини у порівнянні з арабомусульманською культурою. Методологічними заса- дами дослідження стали емічний та етичний підходи, філософсько-антропологічний та історико-культурологічний підходи, філософська рефлексія. Наукова новизна. Уперше в українському філософському дискурсі за допомогою соціально- філософського інструментарію та підходів філософської антропології здійснено дослідження культури людини курдсько- го ареалу. Висновки. З вищенаведеного матеріалу дійшли думки, що проведене дослідження було спробою зазирнути в мікросвіт культури курдської людини, спробою доторкнутися до духовно- культурної традиції з їх самобутньою системою цінностей, світоглядних настанов, понять і розумінь, спробою виявити й порівняти особливості курдського соціально-культурного буття з арабомусульманським. Також ми дійшли висновку, що проблематика збереження курдської культури, яка знаходиться на межі зникнення, ніве- люється світовою громадськістю. Курди, що існують на території різних держав, почали швидше зберігати культурні особливості місцевого населення, ніж власну оригінальність. У багатьох країнах є законодавчі акти, спрямовані на націо- нально-культурний і соціально-економічний розвиток націо- нальних меншин. Незважаючи на 40-мільйонну чисельність цієї меншини, спостерігається відсутність єдиного центру, єдиної об’єднуючої сили, єдиних поглядів на розвиток власної держави, релігійного консолідуючого складника. Сьогодні можна сказати, є великим сумнівом можливість існування незалежної держави Курдистан, бо точкою відліку для початку переходу від етносу до нації є усвідомлення спро- можності забезпечення власних культурних і соціальних, полі- тичних та економічних прав самостійно.
3
Osmachko, Yuliia Oleksandrivna. "ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ КОГОРТИ УКРАЇНСЬКИХ ПІАНІСТІВ У ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (20 травня 2021): 36–50. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-3.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання розвитку музичного мистецтва української діаспори є не- від’ємною частиною національної музичної культури та освіти. Різ- номанітні соціальні й економічні труднощі, дві світові війни, полон, примусові вивезення, панування більшовицького тоталітарного режиму й стали тими історичними підставами для еміграції. Життя діаспори укладалося так, що частина українських емігрантів, зокрема й митців, змушена була рятуватися виїздом за кордон. Більшість тих, хто осе- лився у США та Канаді, згодом стали невід’ємною складовою части- ною населення цих країн. Саме північноамериканська українська діаспо- ра належить до найбільш організованої національної меншини у світі з високим рівнем освіти і культури. Провідна роль у цьому доволі склад- ному процесі належить українським митцям, зокрема піаністам, праця яких сприяла розквіту української музичної культури. Мета роботи полягає в розкритті історичних передумов появи українських піаністів на теренах Північної Америки. Методологія дослідження спирається на хронологічний та історичний методи, що дає змогу детально окрес- лити періоди становлення української діаспори в часовій послідовності. Наукова новизна полягає у більш глибокому вивченні передумов появи піаністів у діаспорі, їхнього життя та побуту, способів виживання, праці та, головне, мистецької діяльності. Висновки. Загалом усе багат- ство соціальних, освітніх, культурних та мистецьких надбань україн- ської діаспори Північної Америки засвідчує, що, незважаючи на доволі складні матеріальні та соціальні умови, музиканти-переселенці постій- но підтримували музичну складову частину свого буття на чужині. У процесі розвитку музичного мистецтва та освіти діаспори вагому роль відіграли митці, зокрема й піаністи, творчі здобутки яких мають важливе історико-культурне значення не лише для національного, а й світового мистецького простору, а їхня яскрава педагогічна, концерт- на діяльність й активна громадянська позиція сприяють утвердженню української культури серед чужоземного населення.
4
Forkosh, S. M. "Методологічний пошук у полі сучасної культури". Grani 19, № 4 (2 березня 2016): 18–22. http://dx.doi.org/10.15421/1716072.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні стратегії дослідження культури зазнають суттєвих змін пов’язаних із принципами і підходами реалізації самих дослідницьких проектів. В умовах глобалізації склалася ситуація, в якій дослідження феномена культури і культурної традиції, її статусу і ролі в культурно-історичному процесі стає одним з найбільш перспективних напрямків сучасного соціально-філософського пізнання. Буття культурної традиції є безперервною комунікацією в єдності історичного і футурологічного вимірювань. Вона є способом зв’язків змістовних просторово-часових характеристик соціальної реальності. У цьому полягають її спрямованість і евристичність. Одна з найважливіших функцій культурної традиції полягає в тому, що вона стабілізує механізм, завдяки якому здійснюється спрямована реінтерпретація світоглядних ідей і фундаментальних символів культури віднсно до нових завдань і потреб, а досвід поколінь адаптується до соціально-історичних умов сучасності. На даний час можна виділити три підходи в дослідженні як культури в цілому, так і культурної традиції зокрема, які тематично охоплюють велику частину дослідницьких стратегій: парадигмальні бачення; тезаурусна динаміка; еволюціонуюча традиція. Найвиразніше реалізацію даних підходів можна побачити в методологічній схемі, яка також відповідає трансформаційним процесам у сучасній культурі: лінгвістичні знаки - теоретичний сенс - соціальний зміст. Розроблене ж соціологами поняття практик найбільш адекватно охоплює прояви сучасної культури і дає можливість охопити культуру через три аспекти - проективний, діяльний і результативний.
5
Hirlina, N. Y. "Методологічні аспекти дослідження процесу соціалізації у медіакультурному просторі інформаційного суспільства". Grani 19, № 4 (2 березня 2016): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1716071.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтегрована у межах соціально-філософського дискурсу міждисциплінарна методологія, що опирається на класичну філософську методологію аналізу соціокультурних феноменів, дає можливість цілісного уявлення про досліджуваний феномен. З методологічної точки зору важливо визначитися з соціально-філософським розумінням впливу медіакультурного простору на становлення особистості в умовах динамічно мінливого соціокультурного оточення. важливою соціально-філософською методологічною настановою слід вважати тезу щодо постійної присутності медіакультури в людині як просторі її буття внаслідок того, що людина є соціальна істота, а інформаційнОГО суспільства без медіакультури як свого атрибуту не існує. Філософським «стрижнем» дослідження духовної культури молоді є гуманізм у самому широкому сенсі, тобто розуміння досліджуваного феноменА передусім як багатовимірного культивування загальнолюдських цінностей. Підпорядкування матеріалістичних детермінант медіакультурного простору духовним чинникам можливе лише в умовах домінування гуманістичних цінностей. При всьому різноманітті до розуміння духовного виміру взаємозв’язку особистості з соціокультурним середовищем спільною домінантною ідеєю філософських настанов є визнання духовно-культурної автономності людини. Глобалізація і пов’язані з нею цивілізаційні і технологічні процеси мають розглядатися як зовнішньосоціальні стосовно людини, у той час як внутрішньодуховним змістом є процеси культурні. Антропологічно орієнтований культурний простір соціалізації грунтується на міжособистісній культурній взаємодії, яка продукує унікальні та самобутні особистості.
6
Forkosh, S. M. "Цивілізаційний смисл потенціалу сучасної культури". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 11 (10 листопада 2017): 117–21. http://dx.doi.org/10.15421/1717155.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлена концепція цивілізаційних змін А. Тойнбі в контексті проблем дослідження сучасної культури. Встановлено, що реконструкція взаємодії цивілізацій передбачає два моменти: формування моделі, яка описує основні існуючі на сьогодні цивілізації; дослідження спектра можливих взаємовідносин між ними. Унаслідок аналізу особливостей взаємовпливу культури, цивілізації і глобалізації зроблено важливі припущення про якісний характер узагальненої відповіді для кожної з відомих локальних цивілізацій: для цивілізації Месопотамії – культуру іригаційного землеробства; для цивілізації Єгипту – культуру басейнового землеробства; для цивілізації Греції – культуру інтелектуальної діяльності; для цивілізації Риму – культуру інфраструктурних дій тощо. Використовуючи потенціал концепції А. Тойнбі, у контексті досліджень епохи глобалізації зроблено важливий висновок про позитивні зміни в інструментарії культурно-історичного мислення. Каркас методології культурно-історичного мислення, який сформувався, дав можливість виявити органічне включення культурного чинника в пошук вирішення проблеми майбутнього. При цьому йдеться не про культуру як особливий феномен суспільного буття, а про її особливі трансформаційні форми, адекватні історичним етапам соціуму.
7
КРАВЧЕНКО, Олена. "ПРІОРИТЕТ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ XVI – XVII СТ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 66–72. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті. У статті проаналізовано концептуальні особливості розуміння бут- тя та земного призначення людини у філософсько-полемічних текстах представників православ- ного традиціоналізму XVI – XVII ст. Методологія. Для досягнення поставленої мети, досліджуючи полемічні твори, ми дотримувалися принципів діалектики, історизму, послідовності та цілісності. Була застосована аналітична герменевтика текстів І. Вишенського, І. Копинського, Й. Княгиницького, В. Суразького, Г. Смотрицького, Віталія з Дубна тощо для виявлення в них елементів та ідей, харак- терних для релігійно-містичної течії. Під час вивчення та обґрунтування концептуальних особливо- стей розуміння буття людини мислителями православного традиціоналізму XVI – XVII ст. використані методи аналізу і синтезу, узагальнення, абстрагування та філософської компаративістики. Наукова новизна. У статті стверджується, що уособлюваний І. Вишенським православний традиціоналізм у тогочасній українській суспільній думці здебільшого орієнтувався на збереження візантійської основи православного благочестя. Тому мислитель проповідував повну ізоляцію від світу, втечу від земних тур- бот у монастир або печеру, навчав зневажати в людині плотське, земне, а призначення людини в земно- му бутті вбачав у постійному самовдосконаленні духу з метою обоження – злиття з Богом через благо- дать. Стосовно ж Острожських діячів та братчиків, то вони все-таки допускали певні нововведення, вкраплення ренесансних та реформаційних елементів у культурне життя. Висновки. Утвердженню в XVI – XVII ст. в українській культурі релігійно-містичної течії сприяло візантійське православ’я, зосе- реджене на плеканні духовності, молитві, досягненні земних радощів через праведне життя, відповідно до вимог Бога. Представники православного традиціоналізму з великою упередженістю ставилися до філософії, можливостей науки, «зовнішньої мудрості» – західної схоластики і здобутків ренесансно- гуманістичної та реформаційної думки. Містики доводили, що сенсом земного життя людини має бути постійне подолання зовнішнього, тілесного, злого та прагнення до вічних ідеалів духу.
8
Демянчук, Михайло. "ОСОБЛИВОСТІ УПРОВАДЖЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 75–84. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/075-084.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнено, що в професійній підготовці майбутніх лікарів особливої значущості набуває реалізація компетентнісного підходу до формування в них професійної культури для ефективної міжособистісної взаємодії з пацієнтами. Резюмовано, що професія та культура тісно й постійно між собою взаємодіють та один без одного існувати не можуть. Професія, поєднуючись із загальнолюдською культурою, породжує таке соціальне явище, як «професійна культура» й охоплює як галузь трудової діяльності людини, так і якість цієї діяльності, що в результаті складає саме культуру як унікальний феномен усієї людської історії, всього людського буття. Здійснено аналіз сутності професійної культури майбутніх лікарів у працях вітчизняних і зарубіжних науковців, результатами якого стали відомості, що це поняття знаходиться в синонімічному ряду з такими дефініціями, як «обізнаність» (знання, грамотність, поінформованість), «підготовленість», «готовність», спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні й соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок тощо. У силу свого широкого розвиваючого, виховного, духовно-морального, соціокультурного, етичного й комунікативного потенціалу дисципліни гуманітарного блоку робочого навчального плану медичного ЗВО можуть і повинні стати центральною ланкою для формування професійної культури майбутнього лікаря. Доведено, що студенти покликані опанувати основні правила та норми професійної культури ще під час навчання в медичному закладі вищої освіти, що складатиме основу їхньої професійної та комунікативної компетентностей.
9
Hirlina, N. Y. "Духовна культура та процес соціалізації". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 32–36. http://dx.doi.org/10.15421/1716056.
Повний текст джерелаАнотація:
Культура у своєму духовному вимірі надає смисли людському буттю у всій тотальності його проявів. Духовно-продуктивна діяльність забезпечує формування духовних цінностей, а духовно-практична діяльність стосується опанування людиною та соціальними групами накопичених людством духовних цінностей у процесі власного культурного розвитку. Саме другий процес лежить в основі соціалізації підростаючого покоління і має найбільше значення для формування духовної культури молоді. Його результатом є набуття молоддю духовного досвіду, розвитку ціннісних орієнтацій, духовних потреб і духовних почуттів. Сутністю духовної культури є набування сенсу життя у вигляді усталених на особистісному рівні ціннісно-смислових життєвих орієнтирів, що здійснюється на основі трансформування універсуму зовнішнього буття у внутрішній світ особистості. В основі соціально-філософського дискурсу дослідження духовної культури молоді має лежати проблематика взаємозв’язку та взаємодетермінації особистісного духовного розвитку та духовного життя суспільства загалом. Саме соціальний вимір фено- мена духовної культури як наслідок взаємодії особистості та суспільства має знаходитися у центрі соціально-філософського аналізу. У межах соціально-філософського дискурсу духовна культура особистості має аналізуватися як процес набування людиною людського через інтеграцію до соціального простору свого буття. Розкриваючи соціально-філософський зміст поняття духовної культури як чинника соціалізації, слід насамперед підкреслити його системостворюючий стосовно суспільного розвитку потенціал.
10
Radchuk, Halyna. "КУЛЬТУРНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У КОНТЕКСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 146–54. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-146-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано концептуальні засади культурно-психологічного підходу в сімейному вихованні. Виокремлено три основних підходи до визначення культури: ціннісний (аксіологічний), діяльнісний та особистісний. Визначено, що культурний розвиток досить часто розглядається з точки зору розвитку діяльності, що приводить до редукування цілісного становлення особистості дитини, до розвитку виключно інтелектуальних структур. Зауважено, що в поясненні місця людини в культурі як і раніше використовується об’єктний підхід, у відповідності з яким культура надбудовується над людиною, а не проявляється у її власному бутті та життєтворчості. Доведено, що культура – це середовище, яке вирощує і живить розвиток особистості, а культурно-психологічний підхід у сфері сімейного виховання передбачає розвиток дитини як особистості, індивідуальності й активного суб’єкта діяльності та може бути реалізований лише на основі побудови діалогічної стратегії діяльності дорослого. Обґрунтовано освітній діалог, як культурно доцільну форму навчання, спрямовану на перетворення внутрішнього, духовного досвіду батьків і майбутніх батьків та набуття нового в царині сімейного виховання, а також розвитку діалогу як необхідної умови розгортання особистісного потенціалу дитини у сім’ї. Розроблено освітню програму, в якій діалог виконує двоєдине завдання: 1) як умова становлення повноцінної особистості дитини в сім’ї; 2) як ефективна форма навчання батьків інноваційним підходам у сфері сімейного виховання. Визначено методичні особливості та структуру освітньої програми у формі освітнього діалогу. Наведено результати апробації цієї програми у просвітницькій роботі з батьками і майбутніми батьками, що переконливо засвідчують її ефективність.
Дисертації з теми "Культурне буття"
1
Акименко, О. "Актуалізація ціннісних пріоритетів космізму в умовах трансформаційних змін сучасної культури". Thesis, НТУ "ХПІ", 2014. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/5620.
Повний текст джерела
2
Плахутіна, А. А. "Жінка в духовній культурі України ХІХ – початку ХХ ст". Thesis, НТУ "ХПІ", 2014. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/6185.
Повний текст джерела
3
Пустовойт, В. "Духовність як умова соціалізації людини та вимір його буття". Thesis, НТУ "ХПІ", 2015. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/15559.
Повний текст джерела
4
Давидюк, Тетяна Вікторівна. "Філософський аспект людського капіталу". Thesis, ДП "Інформаційно-аналітичне агентство", 2009. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/37959.
Повний текст джерела
5
Мегрелішвілі, М. О. "Інформаційна культура як чинник оптимізації взаємозв'язку можливості і дійсності в бутті людини в умовах трансформації суспільства". Thesis, Видавництво СумДУ, 2006. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/21718.
Повний текст джерела
6
Карповець, Максим. "Місто як світ людського буття: філософсько-антропологічний аналіз: дисертація". Thesis, 2013. http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2313.
Повний текст джерелаАнотація:
Dissertation paper for candidate’s degree in the speciality 09.00.04 – philosophical anthropology, philosophy of culture. – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine. – Kyiv, 2012.
The dissertation paper presents a philosophical and anthropological analysis of the city as a world of human existence. It reveals cultural and ontological features of space and time in which human practices are actualized. The research shows in detail the dialectics of a human body and the city, where the principle of complement plays a sociocultural role. At the same time, the phenomenon of human corporeality in the urban environment is analyzed. Namely, such modes as the body of a citizen, a flaneur, a tourist and a crowd were determined. Particular attention is paid to the phenomenon of everyday life in the city, which not only acts as an invisible space of human existence, but also takes place as an specail environment of generating the urban behavior and, as a result, the model of a city dweller. The cultural peculiarities of the world-view were considered in the context of human openness to the world, urban anxiety and experience of the city. The study argues that the phenomenon of urban identity is a project of human existence, which is based on the image of the urban dweller while the organization of the city world.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, МОНмолодьспорту України. – Київ, 2012. У дисертації здійснено філософсько-антропологічний аналіз міста як світу людського буття. Розкрито специфіку топографічних і темпоральних структур, у межах яких актуалізуються практики людини. Докладно висвітлено діалектику людського і міського тіла, де принцип доповнення відіграє ключову соціокультурну роль. Одночасно проаналізовано феномен людської тілесності в умовах міста через розрізнення таких модусів, як тіло городянина, фланера, туриста і натовпу. Особливу увагу приділено феномену повсякденності міста, яка функціонує як невидимий простір людського буття в місті, проте одночасно є вихідною середовищем генерування міського поведінки і, як наслідок, городянина. Розглянуто культурні особливості формування світогляду у контексті відкритості людини світу міста, індивідуального переживання і набуття досвіду. Встановлено, що феномен міської ідентичності є проектом людського буття, в основі якого перебуває формування образу городянина і водночас організація світу міста.
Звіти організацій з теми "Культурне буття"
1
Явір, В. В. Питання мови в аспекті нашого духовного буття і національної безпеки. Акцент, 2007. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/5235.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто питання мови в аспекті духовного буття особистості й національної безпеки. Наголошено, що Україна фактично опинилася між подвійним глобалізаційним тиском - зі Сходу і Заходу. А це збільшує небезпеку втрати національної ідентичності і блокує повноцінне функціонування національної і мови, і культури. Підкреслено, що суспільству необхідно усвідомити істину: наша держава або буде українською, або їй загрожуватиме зникнення. Основним у питанні мови має бути духовний аспект.
2
Явір, В. В. Рідна мова як одна із вузлових ланок духовно-національного буття народу і держави. Криворізький державний педагогічний університет, 2009. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/5166.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про те, що жодна національна культура як самодостатня й самобутня не може реалізуватися засобами іншої мови, що рідна мова є однією з вузлових ланок духовно-національного буття народу і держави, глибинним осередком морального здоров’ я нації; наголошується на тому, що криза національної ідентичності пов’ язана передусім з глибокою кризою національної ідентичності на мовно-культурному рівні.
3
Кучер, С. Л. Технологія виготовлення і оздоблення традиційного українського жіночого вбрання: методичні рекомендації. КДПУ, 2017. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/4241.
Повний текст джерелаАнотація:
Українська традиційна вишиванка - це досконале естетичне та функціональне явище культури. Вона як ніщо інше відтворює стиль епохи та сутність буття людини з її фізичними, духовними, психологічними прагненнями, певною мірою розкриваючи її творчий потенціал. Широчінь багатовікового колективного естетичного досвіду народу в час швидкого нівелювання національних культур має велике значення для розуміння подальших шляхів розвитку української культури. Дослідження народного досвіду, історичного процесу формування, принципів одбору й удосконалення конструктивних особливостей та технології пошиття сорочки, причин її довготривалого існування, спрямовує подальший розвиток кращих традицій, та її ролі й місця в загальноєвропейському й світовому культурному процесі.