Добірка наукової літератури з теми "Культурна конотація"

У статті аналізується культурний контекст психології особистості в Україні. Описані багатоманітні прояви культурного контексту психології особистості. Окреслено становлення психології особистості в Україні у ХХ-ХХІ столітті. В статті показано, що психологічне пізнання бере початок з осягнення психологією самої себе – власної картини світу і способів рефлексії, котрі й конструюють цю картину світу. Наголошено, що у ХХІ столітті розвиток психології в Україні відбувається під впливом «лінґвістичного повороту», постструктуралізму та філософії Постмодерну загалом. Психологія активно засвоює методи дискурс-аналізу й наративного аналізу. До наукового обігу входять постмодерністські поняття – «ідентичність», «роль», «гра» та ін. Особистість постає детермінованою домінантними дискурсами та соціальними практиками. Відтак психологія деталізує та поглиблює розуміння тих факторів, котрі впливають на становлення особистості. В статті показано, що теорії й узагальнення психології особистості органічно ввійшли до всіх поведінкових наук і української культури загалом. Вони широко використовується в науковому та ненауковому дискурсах, що свідчить про культурну адекватність концептуалізації поняття «особистості», виробленого в рамках психології, та соціальну актуальність психології особистості загалом. Ця ситуація підводить до висновку автора про доцільність виявлення саме культурного контексту, який позначається на уявленнях про особистість, які мають місце в психології, і впливають на розвиток психології особистості. Разом із тим, в статті наголошено, що культура Модерну та Постмодерну відзначається активними трансформаціями. Традиційні уявлення про соціум і особистість, які були поширені в ХХ столітті, вже нині піддаються перегляду. Передусім, предметом аналізує постає соціалізація особистості під впливом культури. Дискурс теорії та методи дискурс-аналізу уможливлюють аналітику культури та факторів становлення ціннісних уявлень, а отже й тих чинників, котрі визначають соціалізацію особистості та формування її ідентичності. Встановлено, що культурні трансформації неминуче позначаються на наукових трактуваннях поняття «особистість», а отже і психології особистості. Відповідно, актуальним є розмежування, з одного боку, суто наукових тлумачень особистості, а, з другого – культурних конотацій. Ключові слова: особистість, психологія особистості, культурний контекст, культурні трансформації, рефлексія.

Актуальність теми дослідження. Культурні концепти ґендер і стать, залишаючись домінантними у феміністичних студіях, здійснили суттєвий вплив на дослідження соціальних практик. Постановка проблеми. Смислове наповнення понять «ґендер» і «стать» ґрунтується на підході соціального конструктивізму, в основі якого лежить твердження про опосередкований вплив біологічних статевих відмінностей на соціальний статус та соціальну детермінацію біологічної інтрпретації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як О.Афанасьєва, М. Богачевська, Н. Зборовська,Г. Храброва, С. .д’Бовуар, Маєрчик, М. С. Окін, Л. Стоун, присвячені дослідженням культурних концептів ґендеру і статі. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Здійснено спробу дослідити аксіологічну та символічну структуру феміністичного дискурсу шляхом аналізу змісту його ключових концептів. Постановка завдання. Метою статті є аналіз конотації концептів ґендеру і статі у фокусі феміністичних студій, які артикулюють відмінності «чоловічого» і «жіночого», рівність можливостей чоловіків і жінок, висвітлюють роль соціальних інститутів у формуванні ґендерної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Феміністична критика надає характеристику ролі чоловіка і жінки в культурі, прагне створити картину соціальної дійсності, інтерпретуючи її найважливіші параметри: «стать», «гендер», «тіло», «маскулінне», «фемінне». Вихідним положенням фемінізму стає твердження про зануреність людини у світ культури і соціальних відносин, а відтак – потребу деконструкції класичної дихотомічної концептуально моделі, в яких «чоловіче» і «жіноче» мають конотації вище-нижче, надійне-непередбачуване, сильнеслабке, активне-пасивне, культура-природа. Висновки. Аналіз концептосфери понять ґендеру та статі в феміністських студіях надає широкі можливості для конструювання картини соціальної дійсності та переосмислення культури.

У статті досліджено фразеологізми з компонентом туман, зафіксовані в літературних і діалектних фразеологічних джерелах білоруської мови, виявлено характерну їм культурну конотацію, переданий і збережений стійкий ціннісний зміст культури білорусів як її творців і носіїв, з’ясовано категорії і смисли, пов’язані з туманом як найменуванням виду води-речовини. Установлено взаємодію мови і культури народу за допомогою фразеологізмів, що репрезентують концепт «вода» як фрагмент фразеологічної картини світу білорусів у діапазоні культурно-національної самосвідомості й об’єктивують здебільшого природний і просторовий коди культури. Акцентовано на тому, що фразеологічні одиниці з компонентом туман і похідним від нього туманити передають найчастіше негативну конотацію відображених у них спеціальних дій, способів і засобів обдурювання, вихваляння, уведення людей в оману, небажання або неспроможність сприймати реальність такою, якою вона є, спотворювання інформації про життя або навіть підфарбовування її в рожевий колір. І все це пов’язане з компонентом-лексемою туман, за якою закріплена різноманітна символіка – неясність, неточність, розпливчатість, брехня, химера і т. ін.

У статті встановлено зміну соціокультурного вектора розвитку соціуму у бік постмодерну, який характеризується ознаками втомленої, «ентропійної» культури, естетичними мутаціями, дифузією культурних стилів, еклектичним змішанням дискурсів, невизначеністю багатьох соціальних реалій. Встановлено, що разом з розпадом модернової картини світу і ускладненням культурної динаміки змінюються і принципи наукової рефлексії. Таким чином, зміни у культурному ландшафті сучасного суспільства, будучи вплетеними у внутрішній простір соціологічного теоретизування, спровокували трансформацію дискурсивних практик концептуалізації соціального контролю у полі соціології. З’ясовано, що з соціологічного дискурсу зникають досить «репрезентативні» для класичної теорії соціального контролю поняття «системи», «девіанта», «норми», «патології», «примусу» тощо. Натомість інтерпретація соціального контролю здійснюється у конотації з науковими референціями – «спокуси», «бажання», «символу», «симулякра», «завуальованого впливу», «гри» тощо.

Мета статті. У статті виявлено специфіку трактування фортепіано у творчості І. Щербакова та її зв’язки із традиційними образами інструмента. Методологія дослідження полягає у використанні цілісного аналізу музичного твору. Застосування культурологічного та компаративного методів дозволяє простежити еволюцію співучого і ностальгійного образів фортепіано та їх відбиття у творчості І. Щербакова. Звернення до структурно-аналітичного методу дослідження, у контексті заявленої проблематики, створює можливість щодо відповідного структурування теоретичного матеріалу та утвердження загальних висновків наукової розвідки. Активно використовуються у практичному науково-дослідницькому значенні методи емпіричної природи, а саме спостереження та узагальнення. Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано особливості трактування образу фортепіано сучасним українським композитором І. Щербаковим. Уперше висвітлено новаторське відбиття традиції „співу на фортепіаноˮ в умовах постмодерністської культурної ситуації в українській музиці початку ХХІ ст. Висновки. У творчості І. Щербакова актуалізується давня традиція погляду на фортепіано як на співучий інструмент. В умовах постмодерністської культурної ситуації ця традиція набуває особливої ностальгійної конотації. Образ фортепіано І. Щербакова складається з двох основних взаємопов’язаних компонентів: образу фортепіано як співучого інструмента і ностальгійного образу фортепіано як символу „золотого вікуˮ музичного мистецтва, символу високої культури взагалі. У формуванні цих образів фортепіано відіграють важливу роль як художньо-стильові, так і культурно-соціальні чинники. Ностальгійний образ фортепіано, що пов’язується у І. Щербакова з образом „співучого фортепіаноˮ – продуктом романтичної епохи, є характерним для українського та світового мистецтва сьогодення.

У статті аналізуються антропоніми, що входять до складу українських ідіом. Деякі з них зберігають зв’язок із конкретними історичними постатями, а інші виступають як узагальнювальні назви-характеристики соціальних і морально-етичних пріоритетів українців.

Дисертацію присвячено встановленню закономірностей відтворення німецькою мовою лексики обмеженого вжитку в перекладах творів сучасних українських письменників. У дослідженні впроваджено новий напрям перекладознавчих досліджень – теорію перекладу лексики обмеженого вжитку, яка ґрунтується на культурно-емотивному підході до її трансляторного аналізу

Визначено національно-специфічні риси паралінгвальних фразеологізмів, що демонструють особливості етнокультури. Вивчено культурно-національної конотації лінгвоодиниць мови, зокрема й фразеологічного фонду. Проаналізовано особливості вербалізації «мови тіла» як етнокультурного феномену.