Добірка наукової літератури з теми "Критичні секції"

У статті висвітлено застосування супутникових знімків в освітньому процесі Малої академії наук України (далі – МАНУ). Описано роль методів дистанційного зондування Землі (далі – ДЗЗ) у науковій освіті МАНУ – освітній концепції, що має на меті сформувати в учня науковий тип мислення через здійснення системних досліджень. Описано навички, які формуються в учнів завдяки застосуванню супутникових знімків у дослідницьких роботах і є особливо важливими в контексті індустрії 4.0: критичне мислення, креативність, здатність логічно обґрунтовувати власну позицію, уміння вирішувати поставлені завдання, оцінювати ризики та приймати рішення, здатність співпрацювати в команді. Наведено приклади компетентностей Нової української школи, що формуються в учнів у процесі здійснення дослідницької діяльності з використанням ДЗЗ. Проаналізовано результати 390 дослідницьких робіт учнів, зокрема поданих на Всеукраїнський конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів – членів МАНУ в секції «ГІС та ДЗЗ» відділення наук про Землю Київського територіального відділення МАНУ, Всеукраїнський конкурс екологічних проєктів «Еко-погляд», Міжнародну літню школу з основ дистанційного зондування Землі МАНУ. Описано, як за допомогою пошуку, обробки й аналізу супутникових знімків в учнів розвивається науковий тип мислення. Наведено приклади того, як застосування ДЗЗ в учнівських дослідженнях дає змогу: опрацьовувати інформацію з першоджерела (супутникові знімки), перевіряти інформацію зі ЗМІ/соціальних мереж тощо, підтверджувати/спростовувати свою гіпотезу, проводити дослідження віддалених територій. Застосування ДЗЗ як інструменту освіти є особливо актуальним у час пандемії COVID-19, оскільки дає можливість ознайомитись зі станом території, не виходячи з дому, і проводити дослідження через комбінації спектральних каналів знімків, використання тематичних скриптів тощо будь-якої території лише за допомогою комп’ютера та доступу до мережі Інтернет.

У статті розглянуто різні підходи до визначення сутності поняття «планування». Установлено, що торгівля є найважливішою сферою формування та стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі секторальних, регіональних та кластерних зв’язків, дієвим механізмом задоволення соціальних потреб і недопущення соціальної напруженості в суспільстві. Особливо важливим є процес планування торговельної діяльності підприємств на міжнародних ринках. Під час виходу на міжнародні ринки кожне торговельне підприємство з метою отримання стабільного успіху повинне уявляти можливі результати своєї діяльності, критично оцінювати свої можливості, правильно розділяти цілі за часом, ефективно використовувати ресурси й отримувати конкурентні переваги. Установлено, що в Україні, відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності, торгівля належить до секції G й має назву «Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів». Досліджено динаміку прямих інвестицій (акціонерного капіталу) як в економіку України, так і з економіки України за видами економічної діяльності. Установлено, що найбільше прямих інвестицій в економіку України протягом останніх років спостерігається від промисловості, оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів та від операцій із нерухомим майном. Наведено динаміку зовнішньої торгівлі товарами та послугами, яка свідчить про зростання як експорту, так й імпорту. Установлено, що вагомим чинником, який впливає на планування торговельної діяльності, є розмір підприємства. Так, у малих за розмірами підприємствах вищі керівники самостійно визначають весь процес планування, тоді як у великих та середніх за розмірами підприємствах розроблення стратегічних, поточних і календарних планів проводиться з урахуванням прийнятої організаційної структури, розподілу обов’язків між колективами певних служб, супідрядності управлінців, контролю й координації всіх функцій організації як єдиного цілого. Схематично зображено перелік залежностей структури планування торговельної діяльності на міжнародних ринках від параметрів підприємства.

Актуальність. Історична хронологія побудови державної системи організації стоматологічної служби України розкриває перші кроки створення та подальшого розвитку стоматології як невід’ємної складової наукової і клінічної медицини. У 1920 році в Україні запроваджено принципово нову організаційно-економічну модель стоматологічної допомоги з державним фінансуванням, що передбачала охоплення всього населення держави. Багаторічна історія є найкращим підґрунтям для аналізу пройденого еволюційного шляху розвитку стоматологічної служби в Україні. Мета дослідження — вивчення історіографії становлення стоматології як самостійної дисципліни наукової та клінічної медицини, організації державної стоматологічної служби в Україні за результатами дослідження архівних матеріалів нормативно-правових документів. Матеріали та методи. Були вивчені та проаналізовані матеріали основних архівних документів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві за період 1919–1920 років. Матеріалами дослідження були основні нормативно-правові документи, що регулювали зуболікарську допомогу: наказ НКОЗ УРСР № 3 від 5 квітня 1920 р. «Про організацію зуболікарських секцій при губернських відділах охорони здоров’я»; наказ НКОЗ УРСР № 4 від 10 квітня 1920 р. «Про організацію державної зуболікарської допомоги»; інструкція до параграфа 2 наказу НКОЗ УРСР № 4 від 10 квітня 1920 р. «Про державну зуболікарську допомогу»; інструкція «З питань щодо постанови зуболікування в державних амбулаторіях», затверджена НКОЗ УРСР від 13 квітня 1920 р.; План організації зуболікувальної допомоги для населення України, затверджений НКОЗ УРСР 26 червня 1920 р. Методи дослідження — історичний, що передбачає вивчення утворення, формування та розвитку об’єктів у хронологічній послідовності; історико-критичний, що передбачає вилучення з історичних джерел врогідної інформації, реконструкцію історичних фактів із метою вивчення подієвої історії. Результати. На підставі архівних матеріалів нормативно-правових документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України в м. Києві було проведено історико-критичний аналіз створення державної системи організації стоматологічної служби України за період 1919–1920 років. Затверджені НКОЗ України накази, розпорядження та інструкції розкривають перші кроки побудови та запровадження нової організаційно-економічної моделі надання стоматологічної допомоги. Створена система охорони здоров’я ґрунтувалася на забезпеченні державою соціальної медичної стоматологічної допомоги кожному громадянину України. Висновки. Історіографічний аналіз нормативно-правових документів розкриває становлення стоматології як невід’ємної складової висококваліфікованої медичної допомоги. Запроваджена нова організаційно-економічна модель надання соціальної стоматологічної допомоги населенню України будувалася на засадах безоплатності, доступності, кваліфікованості, комплексності та профілактики стоматологічних захворювань. Стоматологічна допомога населенню України передбачала побудову мережевої системи державних амбулаторно-поліклінічних закладів, стоматологічних відділень у складі багатопрофільних поліклінік, стоматологічних відділень та кабінетів в лікарнях, які були підпорядковані губернським одонтологічним підвідділам та Народному комісаріату охорони здоров’я України. Нова модель державного регулювання ґрунтувалася на плануванні та контролі надання соціальної стоматологічної допомоги на засадах державного фінансування. Головними завданнями створеної системи охорони здоров’я було запровадження організаційних заходів, спрямованих на масове охоплення безкоштовною зуболікувальною та зуботехнічною допомогою громадян України. Важливим напрямком стоматологічної допомоги було створення шкільних кабінетів для проведення профілактичних заходів стоматологічних захворювань порожнини рота в організованих дитячих колективах.

Аграрний сектор економіки України все більш упевнено виходить на перші позиції в структурі експортних галузей держави. А за умови стабілізації економічного та медико-біологічного стану суспільства, аграрне виробництво, безумовно, стане рушієм розвитку України. Проте значні площі сільськогосподарських угідь в окремих областях України мають суттєве залишкове радіоактивне забруднення ізотопами Чорнобильського аварійного викиду. Початкова післяаварійна гострота проблеми в значній мірі наразі вже знята завдяки процесам природного розпаду ядер активних ізотопів. Це зробило актуальним перенаправлення зусиль дослідників-радіобіологів від вивчення закономірностей розвитку порушень та патологій при дії високих радіаційних навантажень з подальшою розробкою методів і заходів протидії деструктивним процесам, на спрямування їх уваги до дослідження і розшифровки особливостей реагування організму тварин і людей на шкідливі наслідки пролонгованих, довготривалих опромінень низької інтенсивності. Науковий загал вже створив доволі широку мережу дослідницьких осередків по вирішенню питань, пов’язаних із low-dose radiation, які мають і спеціалізовані інформаційні ресурси, як наприклад International Journal of Low Radiation. Проте активно співпрацювати в цій системі українські радіобіологи не в змозі, через недостатнє державне фінансування науково-дослідної діяльності. Нажаль закордонні вчені не виявляють особливої зацікавленості саме в дослідженнях такого об’єкту, як сільськогосподарські тварини. Тому на даний час загальний масив отриманих експериментальних та моніторингових результатів не дає достатньо повної картини змін гомеостазу опромінених особин. Загалом наявні дані свідчать про те, що за цих умов виникають ушкодження, пов’язані як із безпосереднім поглинанням енергії у критичних мішенях, так і з опосередкованими порушеннями, зумовленими певними змінами фізико-хімічних та біохімічних процесів на молекулярно-клітинному рівні. Зокрема, спостерігається посилення процесів перекисного окиснення ліпідів і зниження активності ендогенної багатокомпонентної антиоксидантної системи. З’ясовано, що при тривалому радіаційному впливі в малих дозах, відбуваються процеси розбалансування гормонального гомеостазу, які пов’язані з дисбалансом неспецифічних механізмів нейроендокринної регуляції адаптаційних процесів. Головна роль у їх реалізації належить нейромедіаторам, які, крім процесів гальмування і збудження нервових клітин, також контролюють різноманітні механізми функціонування організму, зокрема нейроендокринної системи, беруть участь у регуляції секреції гіпоталамічних факторів і тропних гормонів гіпофіза. Дослідження функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи за тривалої дії радіації у низьких дозах дозволили виявити її чутливість до внутрішнього опромінення у малих дозах. Під впливом довготривалого малоінтенсивного радіаційного фактору в організмі тварин виникають не тільки певні зміни у гормональному балансі, а й у функціонуванні імунної системи, формуванні патологічних змін концентрації і розподілу біохімічних сполук, перебігу метаболічних процесів та зниженні імунітету. Кількісне оцінювання біологічних ефектів за низькодозового хронічного опромінення вищих організмів залишається однією з дискусійних і достеменно не з’ясованих проблем у сільськогосподарській радіобіології.