Добірка наукової літератури з теми "Корпоративні об’єднання"

У статті на підставі аналізу доктринальних джерел і положень правових актів розглянуто сутність публічної і корпоративної нормотворчості в трудовому праві Укра-їни. Автором з’ясовано, що проблема удосконалення на-ціонального трудового законодавства кілька десятиліть визначає спрямованість зусиль науковців і практиків. Багато правових норм, які регулюють трудові відносини, приймалися за умов, коли основним роботодавцем висту-пала держава, а правам і свободам учасників трудових відносин не приділялося достатньої уваги. Удосконалення правових актів, якими регулюються трудові відносини, потребує розмежування компетенції суб’єктів нормотвор-чості. Мета статті полягає у визначенні кола компетен-ції суб’єктів публічної і корпоративної нормотворчості і здійснення розмежування їх повноважень у досліджува-ній сфері. У статті розглянуто особливості нормотворчості Президента України, Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх об’єднань, професійних спілок, трудових колекти-вів. Охарактеризовано властивості публічної та корпора-тивної нормотворчості з урахуванням відмінностей між ними. З’ясовано, що завдяки колективним договорам і угодам надається можливість членам громадянсько-го суспільства, роботодавцям і працівникам самостійно встановлювати права і обов’язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Зро-блено висновок, що поряд із державною або централізо-ваною нормотворчістю суб’єктів трудового права існує й корпоративна нормотворчість, суб’єктами якої виступа-ють роботодавці та їх об’єднання, професійні спілки та їх об’єднання, трудові колективи. Автор констатує, що кор-поративні норми заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають допоміжний характер. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини усереди-ні колективу (встановлення умов праці, заохочення пра-цівників, порядок застосування заходів відповідальності тощо). Корпоративні норми права є результатом правової спеціалізації, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, обліку своєрідності конкретних відносин.

У статті пропонується узагальнене бачення оптимальних засад систематизації законодавства, що регулює членські (зокрема й корпоративні) відносини у юридичних особах з обов’язковою чи можливою множинністю членства (зокрема участі), для чого висвітлює етапи формування цього законодавства, робить висновок про те, що співіснування низки нормативно-правових актів, ухвалених у різні роки, створює нашарування нормативних конструкцій, що вимагає при правозастосуванні постійного системного тлумачення, виявлення загальних і спеціальних норм з одночасним зіставленням пізніших і більш ранніх за часом ухвалення нормативних актів, при цьому втілена у чинних Господарському та Цивільному кодексах України “загальна частина” корпоративного права покриває лише невелику частину необхідних питань. Корпоративне законодавство, і, ширше – законодавство, що регулює членські (зокрема корпоративні) відносини в юридичних особах з обов’язковою чи можливою множинністю членства (зокрема участі) загалом не є зручним у застосуванні, а тенденції правотворчості, що спостерігаються, не дають великих надій щодо змін на краще. Дослідивши актуальну судову практику та європейський досвід правового регулювання відносин членства й участі, автор доходить висновку про доцільність ухвалення єдиного кодифікованого акта, який регулюватиме членські (зокрема корпоративні) відносини, що виникають у юридичних особах із можливою чи обов’язковою множинністю членства (зокрема участі) та деякі відносини, що є суміжними з корпоративними, виходячи з міркувань зручності правозастосування. Такий кодифікований акт має містити розширену загальну частину, що передбачатиме спільні для різних організаційно-правових форм положення і водночас забезпечить диверсифікацію правового регулювання для різних видів юридичних осіб з обов’язковою або потенційною множинністю членства (зокрема участі) на єдиних концептуальних і стилістичних засадах. Положення загальної частини кодифікованого акта мають застосовуватися до відносин, що виникають між будь-якою юридичною особою з обов’язковою або можливою множинністю членства (зокрема участі) та її членами (учасниками), а також між самими учасниками (членами), незалежно від того, чи передбачає цей кодифікований акт спеціальні положення щодо відповідної організаційно-правової форми. Розв’язання цього завдання вимагатиме об’єднання зусиль спільноти спеціалістів із корпоративного права на засадах орієнтованого на ідеологічні компроміси суто інструментального підходу з відмовою від догматичного протистояння, яке, принаймні у сфері корпоративного права, виявляється контрпродуктивним з огляду на витрачену на це протистояння протягом останніх декількох десятиліть енергію та отриманий результат.

Анотація. Розглядаються питання капіталізації витрат у видобувних галузях як важливого напряму зміцнення економіки, поліпшення матеріального забезпечення добувної та переробної промисловості, джерела наповнення бюджету України. Уточнено основні поняття, що стосуються капіталізації, перетворення витрат в активи підприємства, а також рекапіталізації — наступної стадії перетворення капіталу, коли попередні витрати змінюють свою форму, місце у структурі активів, але ще не впливають на кінцеві фінансові результати діяльності, та декапіталізації — списання частинами або повністю раніше капіталізованих витрат на фінансові результати підприємства. Визначено роль бухгалтерського обліку як важливого інструменту у здійсненні капіталізаційних процесів. Відзначено особливості документування капіталізації витрат у видобувних галузях і відображення таких операцій у системі бухгалтерського обліку на різних етапах природокористування. Запропоновано способи капіталізації витрат на окремих стадіях діяльності корпоративних об’єднань, що здійснюють видобування і переробку корисних копалин. На підготовчій стадії видобувного процесу пропонується капіталізовувати витрати в нематеріальні активи у формі набуття прав на користування природними ресурсами з оцінкою їх за ринковими методами. Витрати з підготовки родовищ, кар’єрів запропоновано визнавати в обліку як витрати майбутніх періодів і списувати на поточні витрати операційної діяльності частинами протягом тривалого періоду. За рахунок операційних витрат рекомендовано створювати також забезпечення для покриття витрат, що виникають на стадії завершення інвестиційного проєкту з видобування і переробки корисних копалин. Такі зарезервовані кошти потрібні для покриття значних витрат при закритті місць видобування, рекультивації порушених земель, їх приведення до природного стану та виконання інших робіт екологічного напряму. Ключові слова: облік, документування, капіталізація, декапіталізація, витрати, добувні галузі, корпоративні об’єднання. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 4; бібл.: 16.

Сучасні тенденції вдосконалення того чи іншого виду правоохоронної та правозахисної діяльності відрізняються непослідовністю і доволі часто прямо протилежними за змістом “пропозиціями”, що висловлюються представниками органів державної влади. На жаль, такі тенденції потрапляють не тільки в окремі законодавчі акти, а й без широкого конструктивного обговорення закріплюються в Основному Законі України. При цьому автори таких пропозицій беруть за основу лише власні корпоративні інтереси і не прораховують тих наслідків, які вони викликатимуть для громадян України та інших фахівців, не зіставляють позитивних і негативних результатів впровадження їх ініціатив у найближчій та подальшій перспективі тощо. Мета статті – привернути увагу науковців до фундаментальних основ професійної діяльності адвокатів і вироблення концепції її розвитку, а також висвітлення окремих проблемних питань. У статті порушені два важливих і дискусійних питання, які мають викликати інтерес у фахівців на предмет формування змісту науки про адвокатуру (адвокатологію) і такого її напряму досліджень, як філософське сприйняття функцій адвоката в правовому суспільстві, об’єктивних і суб’єктивних факторів, які мають братися за основу при визначенні специфіки їхньої діяльності, об’єднанні в адвокатські об’єднання, підвищенні кваліфікації тощо. Без наукового і незаангажованого аналізу сучасних тенденцій розвитку правової системи України і, зокрема, адвокатури як істотної її частини не можна виробити оптимальні напрями її вдосконалення. Тому кроки з введення “адвокатської монополії” та з її скасування – це прояв категоричного мислення, властивий ювенільному максималізму. Вважаємо, що адвокатська монополія можлива і корисна, але, на нашу думку, в обмеженому обсязі, зокрема, коли для проведення слідчих дій необ хідно призначати захисника, участь його у кримінальних справах. Тому ці питання потребують випереджаючого наукового дослідження, а не швидкого прийняття рішень і закріплення їх у законі, а тим паче в Конституції України. Для попередження подібних категоричних кроків у майбутньому має бути створена об’єктивна картина функціонального спрямування діяльності адвокатів і цей напрям досліджень запропоновано назвати філософією науки про адвокатуру як одного з її напрямів. Тому статтю не можна сприймати як окреслену теорію філософії науки про адвокатуру, оскільки її мета – це лише початковий етап встановлення проблем, які нині є в адвокатурі та визначення підходів до формування такої теорії, яка дасть можливість науково-обґрунтовано сформулювати шляхи вирішення цих проблем, спрогнозувати розвиток адвокатури на майбутнє.

Неузгодженість поглядів на подальший розвиток корпоративного законодавства і відсутність у правовій доктрині усталених підходів до засадничих категорій корпоративного права є бар’єром для вирішення проблеми забезпечення належного рівня правового регулювання корпоративних відносин. Питання чіткого визначення кола суб’єктів корпоративних відносин, їх правової природи, сутнісних ознак залишаються недостатньо розробленими і потребують подальших наукових досліджень. Метою статті є огляд існуючих у правовій доктрині проблем щодо визначення суб’єктного складу корпоративних відносин для вироблення чіткого уявлення про коло основних суб’єктів таких відносин, особливості їх правового статусу і сутнісні ознаки, а також викладення власного бачення напрямів удосконалення законодавства з цих питань. Ключовою фігурою, з якою в юридичній літературі зазвичай пов’язують виникнення та існування корпоративних відносин, є корпорація. Корпорація – це господарська організація, утворена об’єднанням (обов’язкового або можливого) осіб на засадах участі (членства) і належних їм капіталів для здійснення господарської діяльності. Пропонується закріпити у корпоративному законодавстві новий термін, який би позначав поширене у юридичній літературі поняття “корпорація”, а також вичерпний перелік організаційно-правових форм, у яких можуть створюватися і діяти корпорації. Термін “власники корпоративних прав” є збірним поняттям для позначення осіб, які надали своє майно для формування статутного (складеного) капіталу або пайового фонду корпорацій і в обмін на свої вклади набули у власність корпоративні права. Надано визначення понять “засновники”, “учасники”, “члени”, “акціонери”, “вкладники”, “повні учасники”. З’ясовано особливості правового статусу власників корпоративних прав. При визначенні суб’єктного складу корпоративних відносин, які виникають у зв’язку з виконанням функцій органів корпорації, доречно говорити не про відносини між корпорацією та її органами, а про відносини між корпорацією і суб’єктами, які виконують функції її органів. До суб’єктів, які виконують функції органів корпорації, можуть бути віднесені учасники загальних зборів корпорації (власники корпоративних прав та їхні представники), а також посадові особи корпорації. Платформою для визначення суб’єктного складу корпоративних відносин варто обрати Господарський кодекс України, а в разі рекодифікації господарського законодавства – відповідний кодифікований акт, який його замінить.

У статті розглядається можливість вирішення корпоративних спорів у порядку медіації в аспекті викликів бізнесу та досвіду сучасного юридичного закріплен ня у країнах Європейського Союзу та на міжнародному рівні. Досліджено правове регулювання медіації у контексті Директиви Європейського Парламенту та Ради 2008/52/ЄС про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах та Конвенції Організації Об’єднаних Націй про міжнародні угоди, укладені в результаті медіації від 7 серпня 2019 р. (Сінгапурська конвенція), яку підписали 46 країн, зокрема й Україна. Аналізуються проєкти законів України про медіацію з позицій урегулювання корпоративних спорів. Метою статті є дослідження перспектив впровадження медіації в корпоративних спорах в Україні з огляду на кращий зарубіжний досвід. Сучасне українське законодавство не регулює медіацію. У результаті аналізу законопроєктів про медіацію виявлено, що можливість медіаційного вирішення спору не повинна випливати виключно з положень договору. Медіація має стати способом врегулювання всіх конфліктів, які виникли або можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають такі правовідносини договірний характер, чи ні. Таке положення має надзвичайно важливий практичний компонент для корпоративного права, адже статут не є видом договору за українським законодавством. Тимчасом саме в статуті було б зручно закріплювати можливість розв’язання корпоративних конфліктів за допомогою медіації. Авторки доходять висновку про необхідність законодавчого забезпечення примусового виконання медіаційного рішення з огляду на виклики бізнесу. Така доцільність обґрунтовується особливостями корпоративних конфліктів, потребами популяризації медіації, розвантаження судової системи.

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є найбільш популярною організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні. Створення цих товариств переважно як об’єднань не менше двох осіб із поділом статутного капіталу на частки на практиці породжує питання, пов’язані з переходом частки (частини частки) учасника в статутному капіталі ТОВ, зокрема через її продаж. Актуальність обраної теми зумовлює невизначеність деяких правових норм, відсутність усталеної судової практики вирішення корпоративних спорів, що призводить до виникненнязначної кількості судових спорів щодо переходу частки (частини частки) в статутному капіталі ТОВ через її продаж. Метою статті є з’ясування правової природи частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ; визначення моменту виникнення права власності на частку (частину частки) в статутному капіталі ТОВ у третьої особи; виокремлення ознак, які характеризують частку (частину частки) у статутному капіталі ТОВ як товар; формулювання поняття “оборотоздатність частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ”. Розглянуто два підходи науковців до розуміння питання, чи частка (частина частки) в статутному капіталі ТОВ, чи корпоративні права є об’єктом права власності і, відповідно, – можуть бути предметом договору купівлі-продажу, міни тощо. Проаналізовано погляди законодавця та позиції судової практики стосовно вище окресленого питання. Обґрунтовано, що саме частка (частина частки) в статутному капіталі ТОВ є об’єктом права власності і, відповідно, – може бути предметом договору купівлі-продажу, міни тощо. Встановлено, що право власності на частку (частину частки) в статутному капіталі ТОВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Виокремлено ознаки, які характеризують частку (частину частки) у статутному капіталі ТОВ як товар, сформульовано поняття “оборотоздатність частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ”. Запропоновано зміни до законодавства, що регулює порядок відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ з метою його вдосконалення, зокрема, до ч. 3 ст. 20, ч. 4 ст. 21 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ”, ч. 1 ст. 226, ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.

Питання появи та становлення корпоративних відносин займають важливе місце в роботах вітчизняних науковців у всіх сферах економічної науки. Однак процеси, що відбувається в стратегічному, го-тельному та ресторанному бізнесі, є досить специфічними і потребують глибокого вивчення. У статті розглянуто теоретичні аспекти стратегічного управління в готельному та ресторанному бізнесі. Корпора-тивний сегмент туристичного і готельно-ресторанного бізнесу на даний час представлений у вигляді біль-шості підприємств, які діють у формі акціонерних товариств або у вигляді об’єднання підприємств і меншою мірою представлений транснаціональними компаніями, які діють у формі франчайзингових мереж та кон-трактного управління. В результаті аналізу та узагальнення праць вітчизняних та зарубіжних учених прове-дено дослідження витоків системи стратегічного управління. Визначено сутність та особливості впро-вадження стратегічного управління туристичним та готельним бізнесом. Встановлено переваги та труднощі розробки стратегій. Зазначено рівень впровадження запропонованих стратегій у діяльність туристичних та готельних підприємств. Запропоновано передумови дослідження можливостей і перспектив впровадження стратегічного типу управління в туристичному і готельно-ресторанному бізнесі. Обґрунтовано доцільність застосування різних стратегій у туристичному бізнесі, визначено можливі напрями їх реалізації та очікувані результати. Зроблено висновок, що впровадження і використання стратегічного типу управління сприятиме подальшому розвитку готельно-ресторанний бізнесу в Україні. Це дасть можливість використати специфічні особливості наявного туристичного потенціалу України до залучення в міжнародний туристичний та готель-но-ресторанний бізнес і тим самим прискорити вихід на передові економічні позиції.

Хоча тема регулювання діяльності об’єднань підприємств вимагає глибоких досліджень, уже зараз можна стверджувати, що визначення їх правового статусу як і майбутнє юридичної науки взагалі тісно пов’язане з розвитком господарського (і особливо, у його межах, корпоративного) законодавства. Хотя тема регулирования деятельности объединений предприятий требует глубоких исследований, уже сейчас можно утверждать, что определение их правового статуса как и будущее юридической науки вообще тесно связаны с развитием хозяйственного (и особенно, в его пределах, корпоративного) законодательства. Although the topic of regulation of associations of enterprises in requires extensive research, now it can be argued that the determination their legal status as the future legal science in general is closely linked to development of economic (especially in its framework, corporate) legislation.

Хоча тема регулювання діяльності об’єднань підприємств вимагає глибоких досліджень, уже зараз можна стверджувати, що визначення їх правового статусу як і майбутнє юридичної науки взагалі тісно пов’язане з розвитком господарського (і особливо, у його межах, корпоративного) законодавства.
Хотя тема регулирования деятельности объединений предприятий требует глубоких исследований, уже сейчас можно утверждать, что определение их правового статуса как и будущее юридической науки вообще тесно связаны с развитием хозяйственного (и особенно, в его пределах, корпоративного) законодательства.
Although the topic of regulation of associations of enterprises in requires extensive research, now it can be argued that the determination their legal status as the future legal science in general is closely linked to development of economic (especially in its framework, corporate) legislation.

Зроблено висновки про відносну ефективність українського законодавства про об'єднання підприємств. Корпоративне законодавство України повинно спрямовуватися на: - підтримку стратегічно важливих галузей виробництва шляхом надання пільг суб’єктам господарювання, які господарюють у них; - розробку державних, галузевих та регіональних програм соціально-економічного розвитку, стимулювання їх виконання і контроль за цільовим використанням наданих пільг та державних позик; - стимулювання об’єднавчих процесів між вітчизняними суб’єктами господарювання різних секторів та сфер виробництва (у першу чергу – банків, промислових підприємств та наукових установ) з метою утворення впливових вітчизняних ПФГ, ТНК, холдингів, консорціумів тощо як ефективних конкурентів закордонним ТНК і захисників вітчизняних інтересів на світових ринках.
Conclusions about the relative effectiveness of Ukrainian legislation of corporations. Corporate legislation of Ukraine should be directed to: - support for strategic industries by providing benefits to economic entities that hosted them; - the development of national, sectoral and regional socio-economic development, promotion and implementation of control over the proper use of benefits and government loans; - encouraging the integration processes between local entities of various sectors and spheres of production (primarily - banks, industries and academic institutions) to form powerful domestic industrial-financial groups, multinational corporations, holding companies, consortia, etc. as effective competitors to foreign multinationals and defenders national interests in global markets.

Бурило Н. А. PR-засоби формування іміджу неурядових організацій в сучасній Україні : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 061 "Журналістика" / наук. керівник В. В. Березенко. Запоріжжя : ЗНУ, 2019. 93 с.
UA : Магістерська робота «PR-засоби формування іміджу неурядових організацій в сучасній Україні» – основний текст – 75 сторінок. Для виконання дипломної роботи опрацьовано 72 джерела. Об'єктом дослідження є PR-засоби формування іміджу неурядових організацій в сучасній Україні, стан громадської сфери в Україні та аналіз необхідності комунікаційної діяльності для громадських організацій, а також розмаїття PR-інструментів задля розробки та реалізації комунікаційної стратегії у соціальному секторі на прикладах українських громадських організацій у сучасних умовах громадянського суспільства, що трансформується. Предметом дослідження є планування та реалізація PR-стратегії та вибір PR-засобів формування іміджу неурядових організацій в сучасній Україні для громадського проєкту «Децентралізація приносить прозорість та ефективність в освіті та медицині» («ДІЄМО)», що здійснює свою діяльність у рамках масштабної реформи децентралізації, а також роль PR-діяльності на розвиток конкретно цієї ініціативи та на громадянське суспільство загалом. Метою дослідження є довести необхідність комплексного професійного PR-супроводу та використання PR-засобів формування іміджу неурядових організацій в сучасній Україні як для проєктів у громадській сфері загалом, так і для проєктів на кшталт «ДІЄМО», що працюють у сфері децентралізації. Методи дослідження: для з’ясування тематико-типологічних пріоритетів та особливостей адаптації закордонних форматних реаліті-шоу було використано такі методи: аналіз, описовий метод, контент-аналіз, індукція, метод класифікації та узагальнення, проблемно-тематичний метод. Для реалізації поставленої мети необхідно виконати такі завдання: 1) дати детальну характеристику та аналіз стану громадської сфери в Україні та вплив реформи децентралізації на громадську активність 2) деталізувати технологію розробки PR-стратегії для громадських проєктів та виокремити вимоги до неї у розрізі громадських установ; 3) виявити глибинні соціологічні передумови актуальності та необхідності PR-діяльності для громадських проєктів у сфері децентралізації загалом та конкретно для проєкту «ДІЄМО»; 4) продемонструвати приклад якісного планування та реалізації PR- стратегії для громадського проєкту «ДІЄМО», звертаючи увагу на проблематику та виклики сфери, за допомогою сучасних та класичних PR-інструментів та PR-засобів формування іміджу; 5) проаналізувати ефективність PR-просування громадського проєкту «ДІЄМО». Методологічну і теоретичну основу дослідження складають праці, присвячені вивченню та аналізу системи PR-діяльності, професійних вимог до PR-спеціалістів, розробки та впровадження комунікаційної стратегії, таких вітчизняних і зарубіжних фахівців із піару та соціальних комунікацій: В. Бебика, В. Березенко, В. Бугрима, М. Горкіної, Д. Коника, А. Мельничука, М. Наумової, Г. Почепцова, Є. Ромата, А. Ротовського, Є. Тихомирової, Я. Ясиневич. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дослідження є першою спробою не тільки визначити найголовніші аспекти діяльності громадських паблік рилейшнз, що є запорукою розвитку громадянської культури нашої держави; вивчити деталі професійної специфіки PR-фахівців, що працюють у громадській сфері, а також дати оцінку сучасному стану соціальним зв'язкам з громадськістю в Україні, виокремивши конкретні приклади, а й презентувати розроблену та таку, що знаходиться на етапі практичного впровадження, PR-стратегію громадського проєкту «ДІЄМО», що працює у темі децентралізації, а також імідж цього проєкту та PR-інструменти його формування. Крім цього, зробити аналіз викликів й задач, що стоять перед PR-фахівцем у громадській сфері, а також аргументовано довести важливість якісного PR-супровіду для громадських установ, особливо в час активної трансформації свідомості суспільства. 7 Сфера застосування. Матеріали дипломного дослідження можуть бути використані під час подальших наукових розробок, викладання спецкурсів у ВНЗ та розробки спецсемінарів, тренінгів, конференцій, форумів, пов’язаних із вивченням соціальних комунікацій, бренду громадських установ, розвитком громадянської свідомості, патріотизмом, психологією, маркетингом, дослідженням стану громадянського суспільства і розвитком об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації, запровадження антикорупційних інструментів в Україні, соціологічних та політичних передумов для розробки глибинної PR-стратегії, а також під час курсових і дипломних робіт студентами факультетів журналістики, маркетингу, менеджменту, соціології та управління, психології, політології.
EN : Burylo N.A. PR-tools for image building of non-governmental organizations in modern Ukraine. Zaporizhzhya, 2019. 75 pp. The goal of the study is to prove the need of the comprehensive professional PR support and the use of PR-tools for image building of non-governmental organizations in modern Ukraine for all public sector projects, and also for projects like the UCCCT, which work in the field of decentralization. To achieve this goal it is necessary to make the following tasks: to give a detailed description and analysis of the public sphere in Ukraine, and the impact of the decentralization reform on public activity; to detail the technology of PR-strategy development for public projects, and to distinguish requirements for it in the context of public institutions; identify the deep sociological preconditions for the relevance and necessity of PR activities for public projects, which work in the field of decentralization, and for the UCCCT project in particular; to demonstrate an example of qualitative planning and implementation of PR-strategy for the UCCCT public project, paying attention to the problems and challenges of the sphere, using modern and classic PR-tools for image building; to analyze the effectiveness of PR-promotion of the UCCCT public project. The research uses a combination of scientific approaches and principles that have made it possible to explore comprehensively the problem of professional and integrated PR activities for public projects, and those ones which work in the field of decentralization. Using a systematic approach, it was possible to analyze the state of the public sphere in Ukraine and the broad impact of decentralization reform on public activity. The use of the structural-functional method allowed to elaborate the technology of PR strategy development for public projects and to distinguish the requirements for them in the context of public institutions. With the help of an interdisciplinary approach, the example of qualitative PR strategy planning and implementation was demonstrated with the help of modern and classic PR-tools within the public UCCCT project. The method of analysis and synthesis was also 92 actively used, which revealed the deep sociological preconditions for the relevance and necessity of PR activities for public projects, which work in the field of decentralization, and for the UCCCT project in particular. It should also be noted that were used such methods as: the empirical one in measuring the quantitative results of a communication strategy; the predicting one to outcome of a PR audit and verifying a forecast; the content analysis within the study of materials of various formats and genres; the factor analysis in order to summarize the factors necessary to achieve the effectiveness of PR activities of a NGO. Starting from 2014, which can be considered as a new age of the independency in Ukraine, a creation boom of public organizations, projects, volunteer initiatives, independent mass media, existing on an activist basis, has began in our country. Thus, there was also an urgent problem to develop quality public relations and communication strategies for NGOs and projects. In this research we made the conclusion that the importance and demand for quality PR communication in public sector projects will only increase. Among the important principles of communication are the following basic: completeness, truthfulness and regularity of communications; individual and innovative approach in the choice of communication channels; creativity of presenting messages; two-way operational and friendly feedback is established. Tools of image building are necessary to use to build a target audience`s trust for NGOs. PR strategy is the extremely powerful tool for establishing systemic communication in the directions of activity of each public institution in general and of each public project particularly. The PR activity plan is the main document which regulates the implementation of external and internal communications and the basis of the promotion. The quality implementation of PR strategy will strengthen the impact and positive image of any project, attract target audiences, the media relations, and create the capacity for proactive bilateral communication with authorities, activists, donors and other groups of civil society.

На відміну від «тренінгу», що буквально означає «дресуру» чи «тренування й відпрацювання» певних навичок та вмінь, коучингом є по суті індивідуальна програма розвитку учасника, яка відбувається в межах групового об’єднання, а його результатом є актуалізація здібностей суб’єкта, досягнення намічених цілей найоптимальнішим та найкоротшим шляхом. Метою є огляд головних характеристик коуч-технологій та провідних технік, аналіз особливостей їх ефективного використання в освітянській практиці. Саме тому, коучинг є широко поширеною практикою в усіх сферах управління людськими ресурсами та має чимало різновидів, як-от: особистісний, професійний, бізнес-коучинг, корпоративний коучинг та ін. Досвід, що був накопичений в сфері бізнесу та бізнес-освіті, уможливив широке запровадження коучингових технологій у освітянську практику.