Добірка наукової літератури з теми "Конструктивна географія"

The history and present state of the department of constructive geography and cartography and educational laboratory of GIS mo-delling and cartography are considered. Directions of scientific and educational activities of the department are described. Key words: department, laboratory, constructive geography, cartography, geoecology, geoinformation.

Мария Владимировна Зотова – кандидат географических наук, старший научный сотрудник, Институт географии РАН. Адрес: 119017, Москва, Старомонетный пер., д. 29. E-mail: zotova@igras.ru Антон Алексеевич Гриценко – кандидат географических наук, научный сотрудник, Институт географии РАН. Адрес: 119017, Москва, Старомонетный пер., д. 29. E-mail: antgritsenko@igras.ru Александр Борисович Себенцов – кандидат географических наук, старший научный сотрудник, Институт географии РАН. Адрес: 119017, Москва, Старомонетный пер., д. 29. E-mail: asebentsov@igras.ru Цитирование: Зотова М.В, Гриценко А.А., Себенцов А.Б. (2018) Повседневная жизнь в российском пограничье: мотивы и факторы трансграничных практик // Мир России. Т. 27. № 4. С. 56–77. DOI: 10.17323/1811-038X-2018-27-4-56-77 В статье рассматривается комплекс трансграничных практик локальных сообществ, определяющих специфику повседневной жизни населения приграничных регионов России и сопредельных с ней стран. На основе обширной эмпирической базы, собранной в ходе экспедиций и многочисленных интервью с экспертами, рассмотрены возможности и ограничения, которые создает граница, мотивы и факторы ее пересечения. Описаны ключевые цели пересечения российской границы местными жителями, в частности, связанные с получением разного рода услуг (образовательных, медицинских и других), поездками на работу, шопингом и проведением досуга. Показано, что социально-экономические и социокультурные различия смежных государств стимулируют возникновение трансграничных практик, а свойства приграничных территорий (плотность населения, характер экономической жизни, наличие или отсутствие крупных городов и транспортных магистралей и прочее) дифференцируют их. Установлено, что отсутствие стимулов для пересечения границы может быть гораздо существеннее воздвигаемых препятствий. Авторы подчеркивают конструктивную роль трансграничных практик населения в развитии добрососедских отношений, в сохранении критически необходимого уровня контактов, особенно в условиях политических кризисов.

В статье проводится анализ стратегий поведения в конфликте, конструктивных и деструктивных аспектов конфликтования, его институциальных рамок и возможностей интеграции территориальных сообществ в структуру принятия решений по проблемам городского развития. Методом исследования является экспертный опрос. Его география охватывает три центра субъектов РФ – Воронеж, Краснодар и Ярославль. Опрошено 34 эксперта, представляющих различные профессиональные группы (городские сообщества, некоммерческие организации и гражданские инициативы, органы власти регионального и местного уровня, бизнес-структуры, академическую среду). Теоретической рамкой исследования выступает подход, основанный на выделении основных стратегий поведения участников конфликтных ситуаций. По итогам проведенного исследования можно утверждать, что стратегии взаимодействия территориальных сообществ с другими субъектами городских конфликтов имеют, как правило, неконфронтационный характер. Чаще всего сообщества выбирают сотрудничество и компромисс, хотя такие стратегии не всегда оказываются эффективными. Это объясняется недостатком ресурсов для более активного отстаивания своих интересов. В структурах конфликтующих сообществ обычно выделяется «ядро» активистов, но при этом велика и роль лидеров, осуществляющих значительную часть коммуникаций сообщества, определение стратегий, формирование повестки дня. Исследование показало, что городские сообщества остаются недостаточно встроенными в систему принятия политико-управленческих решений и институты публичной политики, что затрудняет и интеграцию городских сообществ в механизмы конструктивного регулирования конфликтов.

В статье речь идет о научной и организационной работе выдающегося геолога Дмитрия Ивановича Мушкетова (1882–1938), сына геолога и географа, замечательного путешественника Ивана Васильевича Мушкетова (1850–1902). Работа Д.И. Мушкетова была тесно связана со многими научными организациями Санкт-Петербурга-Ленинграда (Горный институт, Геологический комитет, Институт прикладной геофизики, Сейсмологический и Геологический институты АН СССР и др.). В годы великих социальных потрясений ему удалось раскрыть свои таланты и профессиональную подготовленность как тектонисту, сейсмологу, геофизику, организатору науки, директору Горного института, председателю Геологического комитета первой трети ХХ века. Фактически продолжив труды отца на основе новых методов, он стал одним из основоположников систематического изучения и геологического картографирования Средней Азии. В 1928 г. он организовал проведение 3-го Всесоюзного геологического съезда в Ташкенте, который посетило много зарубежных специалистов. Сделан акцент на последовательной деятельности Д. И. Мушкетова по расширению международного сотрудничества в области геологических наук. После большого перерыва, мировой войны и революций в Европе он активно участвовал в сессиях Международного геологического конгресса в Бельгии, Испании, ЮАР и его деятельность способствовала достижению столь актуального консенсуса для международных проектов и исследований. Он добился проведения сессии Международного геологического конгресса в Москве в 1937 г. Эффективность его усилий конструктивно проявилась при создании (1928–1931) Ассоциации по изучению четвертичного периода Европы (современный Международный союз по изучению четвертичного периода, INQUA). Его жизнь трагически оборвалась в период большого террора в СССР.

Проаналізовано паливну ефективність глибокого охолодження повітря на вході газотурбінної установки (ГТУ) при для кліматичних умов півдня України (регіон м. Одеса) та субтропічного клімату КНР (на прикладі м. Чженьцзян, провінція Цзянсу). Досліджено ефективність двоступеневого охолодження повітря на вході газотурбінної установки: попереднього охолодження зовнішнього повітря холодною водою з температурою 7ºС від абсорбційної бромистолітієвої холодильної машини (АБХМ) до температури 15ºС у першому високотемпературному ступені повітроохолоджувача та наступного більш глибокого його доохолодження до температури 10ºС у другому низькотемпературному ступені киплячим хладоном від ежекторної холодильної машини (ЕХМ), як конструктивно найбільш прості і надійні в експлуатації. При цьому як абсорбційна бромистолітієва холодильна машина, так і хладонова ежекторна машина використовують для отримання холоду теплоту відпрацьованих газів газотурбінної установки. В якості критерія застосовано питому витрату палива. Ефективність глибокого охолодження повітря на вході газотурбінної установки аналізували як за поточними величинами зменшення питомої витрати палива упродовж року при змінних кліматичних умовах експлуатації, так і за накопиченням щомісячно та за рік. Показано, що більш глибоке охолодження повітря на вході ГТУ до температури 10 ºС в ЕХМ забезпечує зменшення витрати палива у півтора-два рази завдяки взаємно пов’язаному подвійному ефекту: збільшенню самої величини зниження температури повітря Dt10 до 10 ºС за рахунок обумовленого нею ж зростання тривалості охолоджувального сезону на 20…30 % порівняно з традиційним охолодженням повітря до температури 15 ºС в АБХМ. Результати аналізу паливної ефективності застосування двоступеневого охолодження повітря в украй напружених тепловологісних умовах, зокрема субтропічного клімату, дають підстави для розширення географії застосування глибокого охолодження повітря й на регіони, в яких найбільш поширене традиційне охолодження повітря в АБХМ, а застосування контактних методів зниження температури повітря упорскуванням води не дає бажаного ефекту через високу вологість повітря.

Вперше у конструктивно-географічному аспекті розглянуто зонально-регіональні особливості лісокультурних ландшафтів на прикладі Північно-Західного Приазов’я; виділено та обґрунтовано шість етапів в історії розвитку та функціонуванні лісокультурних ландшафтів Північно-Західного Приазов’я; проведено аналіз сучасної структури лісокультурних ландшафтів Північно-Західного Приазов’я; досліджено регіональні відміни лісокультурних ландшафтів від сучасного антропогенного фону і на основі цього проведено їх районування.

У дисертації сформульовані теоретико-методологічні і методичні положення конструктивної географії та отримані практичні результати, які дали можливість розкрити важливу науково-прикладну проблему – функціонування приморських парадинамічних ландшафтних систем як форми організації ландшафтного простору. Це важливий інтегративний напрям конструктивно-географічних досліджень, спрямований на виявлення нових форм організації ландшафтного простору, який у дисертації апробований на регіональному рівні на прикладі Приазовської парадинамічної ландшафтної системи. Сформульовано термінологічну базу наукового дослідження на основі розкриття суті понять «парагенез», «парагенезис», «парадинаміка», «параландшафтна сфера», «парадинамічна ландшафтна система» з врахуванням передового досвіду наукових досліджень в Україні та світі. Виявлено, що явища парадинаміки розвиваються у зоні безпосередньої взаємодії контрастних середовищ літосфери, гідросфери, атмосфери та біосфери. Однією з таких контрастних зон з проявом процесів активної взаємодії є прибережна смуга моря. У її межах проявляються гідрологічні, гідрогеологічні, геоморфологічні, кліматичні, геофізичні, геохімічні, біотичні, антропічні зв’язки і взаємодії. На основі виявленої системи взаємозв’язків визначено межі Приазовської ПДЛС на суходолі по межах вододілів та межі між плакорних та передгірським ландшафтними ярусами Криму. Обґрунтована межа в акваторії Азовського моря відповідає ізобаті 10 м, глибше якої зв'язок суходолу та акваторії максимально ослаблений. Розроблено та апробовано підходи і методи до визначення просторових особливостей структури та функціонування Приазовської ПДЛС. Розроблена модель її наукового дослідження, запропонована оригінальна методика. Розкрито геопросторові особливості організації Приазовської ПДЛС та її ієрархічне місце у ландшафтному просторі. Проаналізовано причини її внутрішньої структурно-функціональної неоднорідності, виділено складові ландшафтні комплекси та виявлено морфофункціональні відмінності між ними. Північно-Приазовська, Присивасько-Приазовська та Керченсько-Приазовська підсистеми у складі Приазовської ПДЛС відрізняються за геолого-тектонічною будовою, рельєфом, конфігурацією берега, гідрографією та гідрологією, інтенсивністю прибережної міграції та донної диференціації відкладів. Берегові антропогенні ландшафти суттєво відрізняються від своїх суходільних та акваторіальних аналогів, а за деякими видами (рекреаційні, портові, берегозахисні) не мають аналогів. Риси унікальності Приазовської ПДЛС спричинені багатогранністю, складністю і неповторністю двоспрямованих системоформуючих речовинно-енергетичних потоків, високою динамічністю та просторово-часовою мінливістю станів. Сформовані у тісному взаємозв’язку з вітро- та водоциркулюючими процесами, вони суттєво відрізняються у різних частинах азовського узбережжя і визначають специфіку кожного з ландшафтних комплексів. Морфофункціональні відмінності між ландшафтними комплексами Приазовської ПДЛС спричинені просторовою неоднорідністю та різною інтенсивністю зв’язків при загальній їх подібності у межах виділених регіонів. Головними системоутворюючими факторами організації Приазовської ПДЛС є натуральні та антропогенні. Провідними процесами при цьому виступають кліматогенні зі значною долею гідрогенних та антропогенних. Доведено двоспрямованість системоформуючих речовинно-енергетичних потоків, в результаті яких суходіл взаємодіє з акваторією. Різниця гіпсометричних рівнів визначає переважаючий напрям переміщення речовини – із суходолу в море з річковим та площинним стоками, абразією, антропогенним каналізаційним, промисловим та зливовим стоками, гравітаційною міграцією хімічних речовин, теригенного твердого матеріалу та живих організмів з водним та вітровим потоками. Так само із суходолу в море домінує енергетичний потік. Вплив суходолу є ключовим у функціонуванні акваторії моря і суттєво відбивається на властивостях прибережних вод – їх прозорості, температурі, хімічному складі, біологічній продуктивності. Внаслідок горизонтальних потоків з моря на суходіл формуються своєрідні фронтальні смуги прибійного, гідрогеологічного та кліматичного впливів. З’ясовано, що тісна взаємодія між середовищами спричинила високу біопродуктивність акваторії Азовського моря, найвищі показники якої забезпечуються солоністю морської води у діапазоні 10,5-11,6‰. Відхилення в обидва боки супроводжуються суттєвим її зниженням та зміною видового різноманіття. Висока продуктивність молюсків в акваторії пов’язана також з суходолом, а саме з високою карбонатністю річкового стоку. Тенденції до зниження останнього супроводжуються відповідним зниженням біопродуктивності молюсків. Доведено, що тісна мікрокліматична взаємодія акваторії з прилеглим суходолом спричинила формування у прибережній смузі моря найвищого вітроенергетичного потенціалу. Це знайшло відображення у проектуванні і будівництві мережі вітрових електростанцій, більшість з яких сконцентрована саме в прибережній смузі Азовського моря. Виявлено особливості взаємодій у фронтальних смугах «море-суходіл», «височина-низовина», «річка-море», «річка-лиман-море», «вода-повітря», «вода-дно», з проявами в їх межах горизонтальних і вертикальних потоків речовин, енергії та інформації. Фронтальні смуги урізноманітнюють та ускладнюють парадинамічну взаємодію. Виявлено значне різноманіття більш дрібних контактних смуг, які входять до складу Приазовської ПДЛС і визначають її системну сутність. Виявлено тісну взаємодію між середовищами Приазовської ПДЛС на контакті природного довкілля з антропогенними водоймами, лісосмугами, масивними насадженнями, транспортними магістралями, лініями електропередач, вітровими електростанціями, населеними пунктами, сільськогосподарськими угіддями, белігеративними просторами, рекреаційними закладами, морськими портами. Такі взаємодії урізноманітнюють структуру та функціонування Приазовської ПДЛС. Проаналізовано плановані, реалізовані та існуючі господарські і наукові конструктивні проекти в межах Приазовської ПДЛС. Запропоновано впровадження світового досвіду через інтегроване управління природокористуванням у прибережній смузі Азовського моря з врахуванням натуральних особливостей, традиційних і специфічних видів природокористування. Визначено правові, інформаційні, організаційно-управлінські елементи успішного управління прибережною смугою моря, які мають стати основою планувальної структури Приазовської ПДЛС – від детального врахування особливостей функціонування прибережних систем, аналізу існуючих та перспективних ресурсів та загроз, виявлення потреб та пов’язаних з ними проблем, чіткого розподілу обов’язків між різними органами управління, організації та активного залучення місцевого населення, аналізу існуючої діяльності з комплексного управління до розуміння безперервності процесу управління. Зроблений прогноз розвитку Приазовської ПДЛС засвідчив високу динамічність системи. Виявлені тренди засвідчують процес змін клімату у бік потепління. Це супроводжується підвищенням рівня моря, змінами вітроциркуляційних процесів, збільшенням кількості атмосферних опадів та їх перерозподілом за сезонами року, збільшенням антропогенного тиску на прибережну смугу моря. Дослідження за темою дисертації були складовою частиною наукових досліджень кафедри фізичної географії і геології Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького «Динаміка геолого-геоморфологічних процесів Північно-Західного узбережжя Азовського моря та їх екологічні наслідки» – № ДР 0107U001440 (2011-2013 рр.), «Геоекологічний стан довкілля урбанізованих територій середніх міст (на прикладі м. Мелітополь та Мелітопольського району) – № ДР 0112U002350. Матеріали дисертаційного дослідження лягли в основу проектів з «Розроблення Проекту організації території Азово-Сиваського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів» – № ДР 0108U008832 (2008 р.), а також «Розроблення проекту організації території Приазовського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів» – № ДР 0111U005663 (2011-1013 рр.).

Дисертація присвячена конструктивно-географічному дослідженню основ розвитку виноградарства у Північно-Східному лісостеповому краї України шляхом проведення мікрокліматичних і фенологічних спостережень, розкриття та обґрунтування їх ролі у практичній діяльності. Використано конструктивно-географічний підхід до вирішення проблеми поширення і промислового вирощування винограду в Північно-Східному лісостеповому краї України. Розкрито особливості природних умов регіону. На основі багаторічних метеорологічних і фенологічних спостережень доведено можливість розвитку практичного виноградарства у цих умовах. Уперше показано вплив типів погоди та особливостей мікроклімату погодного комплексу території лісостепового краю на окремі фази розвитку винограду. Застосовано нові підходи до фаз розвитку винограду і розподілу температурних умов по кожній фазі окремо. Вивчено надходження суми активних температур на кожну фазу розвитку культури та регулювання цього тепла за фазами. Запропоновано алгоритм визначення урожайності винограду в Північно-Східному лісостеповому регіоні України. Розроблено прогнозні варіації як рекомендації для успішного розвитку виноградарства. Складено карти регіону з позначенням сприятливих для вирощування винограду місцевостей.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. У дисертаційній роботі визначено місце та роль оцінок естетичних властиво¬стей ландшафтів у комплексній характеристиці рекреаційного потенціалу території. Систематизовано теоретико-методологічні підходи щодо оцінювання атрактивності ландшафтів. Представлено алгоритм вивчення та оцінювання атрактивності ландшаф¬тів, вдосконалено й адаптовано методики оцінювання атрактивності ландшафтів відпо¬відно до умов Волинського регіону. Проведено комплексне оцінювання атрактивності ландшафтів Волинської області за кількісними та якісними показниками. Виявлено закономірності ландшафтно-пейзажної диференціації регіону. Здійснено аналіз естетичних якостей ландшафтно-пейзажних комплексів області. Укладено карти ланд¬шафтно-пейзажного районування і естетичного потенціалу території регіону. Запропо-новано шляхи охорони і збереження атрактивних ландшафтів, укладено схему рекреаційно-господарського зонування і представлені практичні рекомендації щодо оптимізації туристсько-рекреаційного природокористування у Волинській області, що ґрунтується на результатах виконаного оцінювання атрактивності ландшафтів.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна – 2017 рік В роботі обґрунтовано необхідність басейнового підходу до оцінки екологічного стану біологічних ресурсів водосховища оскільки при переважанні рослинноїдних риб у промисловому стаді, ризик їх захворювання внаслідок потрапляння у воду забруднення з поверхневим стоком, що формується в межах водозбору дуже високий. Здійснене комплексне геоекологічне дослідження водозбірного басейну Печенізького водосховища (української частини) та розроблені картографічні твори, що дозволяють оцінити географічні умови території дослідження. На основі проведених гідрохімічних досліджень встановлено, що, незважаючи на неоднорідність по більшості показників на різних ділянках і в різні сезони року, якість води у водосховищі є задовільною і відповідає вимогам, які пред'являються до рибогосподарських водойм, але виявлено перевищення нормативів за вмістом біогенних речовин (азот і фосфор), джерелом яких є агроландшафти, розташовані вище за рельєфом. Ландшафтно-геохімічна оцінка водозбірного басейну Печенізького водосховища дозволила виділити території з високим рівнем конфліктів природокористування, які є потенційною загрозою для екологічного стану водосховища і розробити адресні рекомендації з оптимізації природокористування. Проведено експеримент з оздоровлення біологічних ресурсів водосховища шляхом припинення промислового вилову на 2 роки і застосування авторських рекомендацій для природокористування на території басейну, який дав позитивні результати.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. У дисертації доповнено та удосконалено теоретико-методологічні засади дослідження культурних ландшафтів у міжзональних геоекотонах. Проаналізовано межі й специфіку природних умов міжзонального геоекотону «лісостеп-степ» Правобережної України, процес його заселення та господарського освоєння. Досліджено культурні ландшафти у структурі каркасних, фонових антропогенних ландшафтів, а також осередкові та гуманістичні культурні ландшафти. Розроблено і обґрунтовано напрями поліпшення сучасної і розбудови майбутньої структури культурних ландшафтів міжзонального геоекотону «лісостеп-степ» Правобережної України, можливості їх раціонального використання. Удосконалено структуру регіональної екомережі шляхом обґрунтування можливостей об’єднання Дністерсько-Дніпровської ділянки Степового екокоридору національної екомережі і міжзонального геоекотону «лісостеп-степ» у межах Правобережної України.

Вызовы XX-XXI вв. привели к серьезным социально-демографическим изменениям и актуализировали выработку новых механизмов сохранения и развития демографического потенциала стран и регионов, обеспечения их демографической безопасности. В этих условиях конструктивное взаимодействие и углубление сотрудничества учёных, представителей органов власти, общественности, всего экспертного сообщества является неотъемлемой частью комплексного решения социально-демографических проблем. В сборнике представлены материалы заседаний Международного демографического форума, в котором приняли участие исследователи из России, Беларуси, Украины, Молдовы, Казахстана, Республики Сербии, Донецкой Народной Республики, Луганской Народной Республики, Узбекистана, Таджикистана, Азербайджана, Армении и Японии. На Международном Демографическом форуме были обобщены и актуализированы современные проблемы демографического развития России и стран мира, долговременные тенденции динамики основных формирующих его процессов: рождаемости, смертности, миграции, эволюции численности и половозрастной структуры населения, возможного влияния демографических процессов на социально-экономическое развитие в контексте социально- экономического, экологического, научно-образовательного, инвестиционно- инновационного развития в глобализирующемся мире; состоялся поиск путей решения проблем демографического, социального, этнокультурного развития регионов России и стран мира для улучшения качества и уровня жизни населения; проведена оценка перспективности различных мер демографической политики с точки зрения выхода из демографического кризиса. Одним из ключевых вопросов выступила актуализация разработки инструментов и механизмов выявления приоритетных направлений современных исследований в области демографии, геодемографии и географии населения, а также смежных наук. Сборник рекомендуется ученым, специалистам, практикам, аспирантам, магистрантам и всем интересующимся проблемами демографии, геодемографии, географии населения и смежными проблемами социального развития общества.