Добірка наукової літератури з теми "Когнітивна прагматика"

Статтю присвячено вивченню перекладу як особливого типу дискурсу, який розуміємо як процес та результат професійної когнітивно-комунікативної діяльності перекладача, у ході якої породжується і набуває мовного оформлення нова когнітивна сутність – концепт цільового тексту. Когнітивний аспект перекладацького дискурсу має ієрархічну структуру, яка складається з двох рівнів когнітивної організації дискурсу: когнітивно-регулятивного і когнітивно-репрезентативного. Стратегія перекладу розглядається як когнітивний регулятив, який управляє організацією і реалізацією перекладацького дискурсу. Стратегія спрямовує дискурсотворчу діяльність перекладача, яка полягає у пересотворенні концепту вихідного тексту для його інтеграції в іншу мовну культуру. Глобальній стратегії підпорядковані локальні, які, в свою чергу визначають тактики і прийоми та методи перекладу. Література References Jaaskelainen, R. (1999). Tapping the process: an explorative study of cognitive andeffective factors involved in translating. Joensuu: University of Joensuu Publications inHumanities. Krings H. P. (1986). Translation Problems and Translation Strategies of AdvancedGerman Learners of French. Interlingual and Intercultural Communication. Tubingen:Gunter Narr, 263–275. Loescher W. (1991). Translation Performance, Translation Process and TranslationStrategies. Tübingen: Gunter Narr. McElhanon, K. A. (2005) From Word to Scenario: The Influence of Linguistic TheoriesUpon Models of Translation. Journal of Translation, 1 (3), 29–67. Rosman, A. and Paula G. Rubel (2003). Are Kinship Terminologies and Kinship ConceptsTranslatable? In: Translating cultures : perspectives on translation and anthropology.(pp. 269–283). Paula G. Rubel and Abraham Rosman (Eds.). Oxford, N.Y. Андрієнко Т.П. Стратегії очуження й одомашнення в перекладі художньогодискурсу з англійської мови на українську: монографія. – К.: КиМУ, 2011.Andriyenko, T.P. (2011). Stratehiyi ochuzhennya y odomashnennya v perekladikhudozhn'oho dyskursu z anhliys'koyi movy na ukrayins'ku [Foreignizing anddomestication strategies in translation of artistic discourse from English into Ukrainian].Kyiv : KyMU. Балабін В. В. Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.16«Перекладознавство» / В.В. Балабін. К., 2002.Balabin, V. V. (2002) Suchasnyy amerykans'kyy viyskovyy slenh yak problema perekladu[Modern American Military Slang as a Problem of Translation]. Kyiv: Taras ShevchenkoNational University of Kyiv. Бєлова А. Д. Комунікативні стратегії і тактики: проблеми систематики / А. Д. Бєлова //Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. пр. – К.: КНУ імені ТарасаШевченка, 2004. – С. 11–16.Belova, A. D. (2004) Komunikatyvni stratehiyi i taktyky: problemy systematyky[Communication strategies and tactics: problems of taxonomy]. Movni i KontseptualniKartyny Svitu, 11-16. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Дейк ван Т. А. ; [пер. с англ. ; cост.Петров В.В. ; под ред. Гарасимова]. – М. : Прогресс, 1989. – 310 c.Dijk, T. van (1989). Yazyk. Poznaniye. Kommunikatsiya [Language. Knowledge.Communiсation]. Moscow: Progress. Дьяконова Н.А. Функциональные доминанты текста как фактор выбора стратегииперевода : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.20 / Наталья Анатольевна Дьяконова. –М., 2004.Djakonova, N.A. (2004) Funkcional'nye dominanty teksta kak faktor vybora strategiiperevoda [Functional dominants of the text as a factor in the choice of the translationstrategy]. Moscow. Кашкин В. Б. Сопоставительные исследования дискурса / В. Б. Кашкин //Концептуальное пространство языка. – Тамбов: ТГУ, 2005. – С. 337–353.Kashkin V.B. (2005). Sopostavitel'nye issledovanija diskursa [Comparative studies ofdiscourse]. Konceptual'noe Prostranstvo Yazyka, 337–353.Карабан В. И. Сложные речевые единицы: прагматика английских асиндетическихполипредикативных образований : [монография] / Карабан В. И. – К. : Вища школа,1989.Karaban, V. I. (1989). Slozhnye Rechevye Yedinitsy: Pragmatika AngliyskikhAsindeticheskikh Polipredikativnykh Obrazovaniy [Complex Speech Act: Pragmatics ofEnglish Asynthetic Polypredicative Formations]. Kyiv: Vyshcha Shkola. Карасик В. И. О категориях дискурса / В. И. Карасик // Языковая личность:социолингвистические и эмотивные аспекты : сб. науч. тр. – Волгоград-Саратов :Перемена, 1998. – С. 185–197.Karasik, V. I. (1998) O Kategorijah Diskursa [On Discourse Categories]. In: YazykovajaLichnost: Sotsiolingvisticheskiye i Eemotivnye Aspekty. (pp. 185–197). VolgogradSaratov: Peremena. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение: Учебное пособие / ВиленНаумович Комиссаров. – М.: ЭТС, 2004.Komissarov, V. N. (2004) Sovremennoye Perevodovedenye [Contemporary TranslationTheory]. Moscow: ETS. Кубрякова Е. С. Части речи с когнитивной точки зрения / Е. С. Кубрякова. – М. : Инт языкознания РАН, 1997.Kubrjakova E. S.(1997) Chasti Rechi s Kognitivnoy Tochki Zreniya [Parts of Speech froma Cognitive Perspective]. Moscow: Institut Yazykoznaniya RAN Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмілінгвістики / Анатолій Миколайович Приходько – Запоріжжя: Прем’єр, 2008.Prykhodko, A. M. (2008). Kontsepty i kontseptosystemy v kohnityvno-dyskursyvniyparadyhmi linhvistyky [Concepts and concept systems in cognitive discourse paradigm oflinguistics]. Zaporizhzhya: Premyer. Ревзина О. Г. Дискурс и дискурсивне формации / О. Г. Ревзина. // Критика исемиотика. – Вып. 8. – Новосибирск, 2005 – с. 66 – 78. – Режим доступу:http://www.philology.ru/linguistics1/revzina-05.htm.Revzina, O. G. (2005) Diskurs i diskursivne formatsii [Discourse and discursiveformations]. Kritika i Semiotika, 66–78. Retrieved from http://www.philology.ru/linguistics1/revzina-05.htm. Рудяков А. Н. Язык или почему люди говорят (опыт функционального определенияестественного языка) / Рудяков А. Н. – К. : Грамота, 2004.Rudyakov, A. N. (2004). Yazyk ili Pochemu Lyudi Govoryat [Language, Or Why DoPeople Speak]. Kyiv: Gramota. Чередниченко О.І. Про мову і переклад / Олександр Іванович Чередниченко. – К.:Либідь, 2007. – 248 с.Cherednychenko, O. I. (2007). Pro Movu i Pereklad [On Language and Translation].Kyiv: Lybid. Шевченко І.С. Когнітивно-прагматичні дослідження дискурсу / І.С. Шевченко //Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / під загальн. ред Шевченко І. С.:Монографія. – Харків: Константа, 2005. – C. 105–117.Shevchenko I.S. (2005). Kohnityvno-prahmatychni doslidzhennya dyskursu [Cognitivepragmatic discourse studies] Dyskurs yak Kohnityvno-Komunikatyvnyy Fenomen.Kharkiv: Konstanta. Шевченко О. Н. Языковая личность переводчика: На материале дискурса Б. В.Заходера / Ольга Николаевна Шевченко: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19 :Волгоград, 2005.Shevchenko, O.N. (2005). Yazykovaja lichnost' perevodchika: Na materiale diskursa B. V.Zahodera [Language personality of the translator: based on Boris Zakhoder’s discourse].Volgograd. Шмігер Т. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя / Тарас Шмігер. – К.:Смолоскип, 2009.Shmiher, T. (2009). Istoriya Ukrayinskoho Perekladoznavstva XX Storichchya [History ofUkrainian Translation theory of the Twentieth Century]. Kyiv: Smoloskyp. Фролова І. Є. Стратегія конфронтації в англомовному дискурсі: Монографія / ІринаЄвгенівна Фролова // Харків, 2009.Frolova, I. Ye. (2009). Stratehiya Konfrontatsiyi v Anhlomovnomu Dyskursi [The Strategyof Confrontation in the English Discourse]. Kharkiv. Фролова І. Є., Андрієнко Т. П. Стратегії спілкування та стратегії перекладу / ІринаФролова, Тетяна Андрієнко // Переклад у наукових дослідженнях представниківхарківської школи: колективна монографія / за ред.: Л. М. Черноватого, О. А.Кальниченка, О. В. Ребрія. – Вінниця : Нова Книга, 2013, C. 211 – 232.Frolova, I. Ye., Andriyenko, T. P. (2013). Stratehiyi spilkuvannya ta stratehiyi perekladu[Communication strategies and strategies of translation]. In: Pereklad u naukovykhdoslidzhennyakh predstavnykiv kharkivskoyi shkoly. (pp. 211 – 232). L. M. Chernovatyi,O. A. Kalnychenko, O. V. Rebriy, (Eds.). Vinnytsya: Nova Knyha. East European Journal of Psycholinguisti

У статті прокоментовано стан сучасних наукових досліджень з лінгвопоетики в аспекті використаних науковцем теоретико-методологійних засад (парадигм) і задіяних у процесі аналізу художньої мови методів. Наголошено на інтегральному характерові сучасної лінгвопоетики як наукового дискурсу, методологійною опорою якого є декілька парадигм, зокрема актуальних – прагматична, когнітивно-дискурсивна, синергійна. Здійснено вибірку методів, найчастіше застосованих науковцями в працях з лінгвопоетики, проаналізовано особливості й продуктивність їх дослідницьких механізмів.

Purpose. The article deals with identifying effective language means and techniques which form the basis of polarization, solidarity and positive prospect describing tactics that the argumentative strategy is realized through in speeches, debates and interviews of such Spain’s political leaders as Pedro Sánchez, Pablo Casado and Santiago Abascal. Methodology. The study is based on an integrated approach to the analysis of political discourse, combining communicative and pragmatic, semantic and cognitive as well as contextual analyses which allow determining speaker’s communicative and pragmatic intentions, detect the axiological component of language units meaning and their possible interpretations by national conceptual sphere hosts in the relevant linguistic and situational context.Results. The study analyzes the means of the argumentative strategy creation in the campaign speeches of Spanish leading political parties’ leaders, in their interviews and debates. The predominance of tactics of positive prospects description, polarization and solidarity were identified. The research characterizes the peculiarities of lexical, grammatical and stylistic units’ combining, taking into account the nationally determined specificity of lexical units’ meaning, which verbalize the demanded concepts of the national conceptual sphere of Spain. The analysis of the 2019 pre-election campaign discourse has allowed identifying of such specific features of the argumentative strategy as focusing on the future, emphasizing their own achievements and opponents’ shortcomings, desire to reduce the distance between the speaker and the addressee. The focus on the future context is embodied in the tactic of positive prospects description where grammatical and lexical units should indicate the clarity and certainty of politician’s position. The tactic of polarization, characterized by the use of antonymous lexical units, allows politicians to present favorably their own candidacy and negatively affect opponents’ image. The need to convince voters is transferred into in the tactic of solidarity consisting in the use of lexical units that indicate the convergence of views and belonging of the speaker and the addressee to the same community.Conclusions. The analysis of peculiarities of argumentative strategy realization in the Spanish political discourse demonstrates the effectiveness of such frequently used communicative tactics as positive prospects description, polarization and solidarity. They are based on the selection of lexical, grammatical and stylistic units, taking into account the situational and pragmatic context as well as national and axiological dominants of Spaniard’s world view.Key words: political discourse, pragmatics, communicative strategy, tactic, axiologemes, semantic and cognitive interpretation, linguistic context, conceptual sphere. Мета. Метою статті є виявлення ефективних засобів та прийомів у тактиках окреслення позитивної перспективи, протиставлення та солідаризації, за допомогою яких реалізується аргументативна стратегія у промовах, дебатах та інтерв’ю політичних лідерів Іспанії, зокрема Педро Санчеса, Пабло Касадо та Сантьяго Абаскаля. Методи. Дослідження базується на комплексному підході до аналізу політичного дискурсу, у якому поєднано комунікативно-прагматичний, семантико-когнітивний і контекстуальний аналізи, що забезпечують визначення комунікативно-прагматичних намірів мовця, встановлення аксіологічного компоненту значення використаних мовних одиниць і їх можливі інтер-претації носіями національної концептосфери у відповідному мовному та ситуативному контексті.Результати. У межах дослідження було проаналізовано засоби реалізації аргументативної стратегії у передвиборчих про-мовах лідерів трьох провідних політичних партій Іспанії, інтерв’ю та дебатах за їх участю, виокремлено переважання тактики окреслення позитивної перспективи, протиставлення, солідаризації та описано особливості поєднання обраних політиками лексичних, граматичних і стилістичних одиниць із урахуванням національно детермінованої специфіки значення лексичних одиниць, що вербалізують затребувані концепти національної концептосфери Іспанії. Аналіз дискурсу передвиборчої кампа-нії 2019 року дозволив визначити специфічні риси аргументативної стратегії: спрямованість на майбутнє, акцент на власних досягненнях та недоліках опонентів, прагнення скоротити дистанцію між мовцем та адресатом. Орієнтованість на майбутній контекст втілюється у тактиці окреслення позитивної перспективи за допомогою використання граматичних та лексичних засобів, що позначають чіткість та визначеність позиції політика. Тактика протиставлення, що характеризується вживанням антонімічних лексичних засобів, дозволяє політичним діячам вигідно представити власну кандидатуру та негативно вплинути на імідж опонентів. Необхідність переконати виборців втілюється в тактиці солідаризації, що полягає у використанні лексич-них одиниць, які вказують на близькість поглядів і приналежність мовця й адресата до єдиного цілого.Висновки. Проведений аналіз особливостей реалізації аргументативної стратегії в іспанському політичному дискурсі свідчить про ефективність трьох основних комунікативних тактик: окреслення позитивної перспективи, протиставлення та солідаризації, добір лексичних, граматичних та стилістичних засобів побудови яких базується на врахуванні ситуативно-прагматичного контексту та національно аксіологічних домінант іспанського світогляду.Ключові слова: політичний дискурс,прагматика, комунікативна стратегія, тактика, аксіологема, семантико-когнітивна інтерпретація, мовний контекст, концептосфера.

У статті досліджено прецедентні феномени, які маніфестують певну культурно значущу інформацію в мові публіцистики Івана Багряного. Зосереджено увагу на тому, що публіцистичний доробок письменника активізує когнітивну базу через актуалізацію інтертекстуальності й прецедентності, ґрунтований на використанні різних прецедентних феноменів, що виступають яскравими маркерами й вербальними сенсорними стимулами. З’ясовано функційно-прагматичну наснаженість прецедентних феноменів. Репрезентовано передовсім такі функції прецедентних феноменів, як-от: номінативно-інформативна, персуазивна, аксіологічна, прагматична, парольно-ідентифікаційна, людична, експресивно-декоративна тощо.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Статтю присвячено проблематиці дисфемізмів як засобів виразності мови в сучасному молодіжному англомовному романі The Host (С. Майєр), а також їх ідентифікації та класифікації в системі мови. Дисфе- мізми розглянуто з урахуванням як лінгвістичних (семантичних і прагматич- них), так і екстралінгвістичних чинників з увагою на психологічну та соціальну характеристику мовців. Авторка поділяє традиційне визначення дисфемізмів як слів чи виразів, протилежних за функціями до евфемізмів, свідоме викори- стання грубих, вульгарних, стилістично знижених, часто нецензурних слів та виразів із метою передачі різкої негативної оцінки або створення експресії в тих випадках, де є така необхідність, та підтримує й новаторський підхід до трактування дисфемізмів, не обмежений лексичною площиною як когнітив- ного процесу концептуалізації певної реалії та більшою мірою відповідний дис- курсивній діяльності процесу дисфемізації. Такий підхід є доповненням до тра- диційного та в сукупності дає змогу значно ширше описати явище дисфемії. Дисфемія трактується як прояв вербальної агресії, як можливий потен- ційно маніпулятивний мовний засіб. Негативний комунікативний намір мовця, негативні емоційні реакції адресата на дисфемістичні висловлювання та неузгодженість змісту висловлювання, характеру вербальної комунікації і психологічної й мовної особистості адресата визначено як основні мотиви, що спонукають мовця до використання дисфемізмів. Прояви вербальної агре- сії, виражені через дисфемію, призводять до виникнення конфліктів та/або їх ескалацій, суперечать соціально-прийнятій комунікативній поведінці. Із пси- хологічного погляду дисфемізми слід розглядати як показник внутрішніх кон- фліктів у психіці. У статті стверджено: для дисфемії характерною рисою є збереження денотата, тобто процес зміни відбувається в конотативному компоненті, коли денотат може бути негативним або нейтральним; за семантичною при- родою дисфемізми поділяються на усталені та контекстуально зумовлені, а семантичний зсув є тим лексико-семантичним способом, що веде до утворення дисфемізмів; оцінність є однією з підстав розгляду функціонування дисфеміз- мів як лексичних засобів виразності мови. Ці чинники показують належність дисфемізмів до пейоративного пласту лексики, адже майже завжди це є пейоративи з грубими емосемами. Прагматична функція дисфемізмів дає найбільш великий потенціал для ретельного розгляду й аналізу властивих їм прагмалінгвістичних та дискур- сивно-мовних функцій. Особливо цікавим є дослідження дисфемізмів із пози- цій психології особистості й культурології, що може допомогти розкрити прагматичну природу дисфемізмів і зробити внесок у наукове обґрунтування мотивів, які спонукають до вживання дисфемізмів у мові. Тож особливості функціонування дисфемізмів залишаються малорозкритими й потребують подальшого вивчення та вимагають детального аналізу.

У статті здійснено аналіз фреймових структур на позначення почуттів у художньому дискурсі. Докладно розглянуто поняття «фрейм» та «фреймова структура». Фрейми кваліфіковано як когнітивні утворення, складовими частинами яких є термінали і які реалізуються в дискурсі через фреймові структури. Ключові компоненти фреймових структур ― термінальні елементи, що безпосередньо пов’язані з мовною реалізацією терміналів. Дослідження виконано на матеріалі роману Стефана Цвейга «Ungeduld des Herzens» («Нетерпіння серця»). У цьому творі проаналізовано фреймові структури, у яких термінальні елементи, що представляють фрейм «Почуття», відображають емоційну сферу персонажів і розкривають їхній внутрішній світ. У дослідженні описано структуру фрейму «Почуття» та визначено його основні термінали. Цей фрейм розглядаємо як ментальне утворення, в основу якого покладено категоріальні знання про людські почуття – те, що люди відчувають не розумом, а внутрішньо, «в душі», наприклад страх, полегшення, радість, безпечність, невпевненість й ін. На основі словникової дефініції визначено базові термінали фрейму «ПОЧУТТЯ» («GEFÜHL»): «Внутрішнє поривання» («seelische Regung»), «Відчуття» («Empfindung»), «Настроєність» («Einstellung»), «Ставлення до світу» («Haltung zur Welt»). У рамках цих терміналів здійснено комплексний аналіз лексичних одиниць, що зображають почуття героїв роману «Ungeduld des Herzens», показано різні відтінки їхніх переживань і думок, описано найпотаємніші мрії, передано найрізноманітніші поривання людської душі. Зазначені вище фреймові структури дають ключ до розуміння вчинків героїв твору та їхніх мотивів, відображають почуття, які штовхають дійових осіб на відчайдушні кроки, як на подвиги, так і на злочини; висвітлюють пристрасті, що можуть стати як причиною невдач, так і підґрунтям для зародження нових стосунків. Аналіз текстового матеріалу засвідчив, що фреймові структури на позначення емоцій і почуттів є продуктивним засобом у відображенні внутрішнього світу літературних героїв та ефективним механізмом експлікації авторської прагматики.

Пропонована стаття містить результати дослідження комунікативної стратегії маніпулювання та комунікативних тактик, які її реалізують. Матеріалом дослідження слугували англомовні детективні романи, в яких об’єктом вивчення вибрано персонажне мовлення: допити поліцейським свідків та підозрілих. Предметом дослідження є комунікативні тактики, якими послуговуються поліцейські для створення маніпулятивного впливу на допитуваних. Метою розвідки є когнітитивно-прагматичний ана- ліз комунікативних тактик, якими послуговуються детективи для створення маніпулятивного впливу на опитуваних. Дослідження ґрунтується на загаль- нонаукових та спеціальних лінгвістичних методах: методі синтезу й аналізу, методі спостереження, описовому методі, прагмалінгвістичному методі, когнітивному методі та контекстуально-інтерпретаційному аналізі. Запро- поновано розширити перелік критеріїв, які зумовлюють структурні та кому- нікативно-прагматичні особливості допитів, і додати критерій ступеня офіційності допиту, адже у фактичному матеріалі поліцейському часто вда- ється отримати необхідну інформацію саме тому, що він обіцяє не додавати її до справи, тобто має місце неофіційний допит. Когнітивно-прагматич- ний аналіз стратегічного плану детектива, персонажа детективного дис- курсу, уможливив створення власної класифікації комунікативних стратегій і тактик, якими послуговується той під час допитування свідків і підозрілих, намагаючись знайти вбивцю. Виявлено, що однією з головних комунікативних стратегій, до яких звертається детектив, є стратегія маніпулювання. Її екс- плікують комунікативні тактики провокування, попередження, погрози, шан- тажу, вмовляння та лестощів, кожна з яких маркована певними лексичними, морфологічними та синтаксичними засобами мови. Перспективою подальших досліджень є різнобічне вивчення лінгвальних механізмів здійснення маніпуля- тивного впливу на реципієнта у художньому дискурсі.

Дисертацію присвячено встановленню когнітивно-прагматичних характеристик неввічливої комунікативної поведінки англійців XVI–XVII століття, закоріненої в концептуальних уявленнях про НЕВВІЧЛИВІСТЬ і актуалізованої у дискурсивних стратегіях і тактиках драм В. Шекспіра