Добірка наукової літератури з теми "Зона основної ділянки"

У статті розглянуто основні підґрунтя створення та функціонування зони митного контролю в межах розташування зони митниць та в пунктах пропуску через державний кордон, розкрито основну типологію зон митного контролю. Функціональне спрямування зон митного контролю як місць, де виконуються митні формальності щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон, зумовлює зв'язок їхнього правового режиму із функціями конкретних митних органів, зоні діяльності яких створено такі зони. Зони митного контролю в пунктах пропуску на державному кордоні відрізняються від зон митного контролю, які створюються у внутрішніх митницях, наявністю окремої зони або лінії прикордонного контролю, з якої починається огляд транспортних засобів, здійснюється паспортний контроль, визначаються особи, яким заборонено в'їзд до країни, тощо. Водночас у разі розташування пунктів пропуску на лінії державного кордону обов'язковою є наявність договору із сусідньою державою. Основними суб'єктами управління зонами митного контролю є митниці, їх відокремлені структурні підрозділи - митні пости. Крім того, безпосереднє забезпечення режиму зони митного контролю може бути покладено на відповідний структурний підрозділ митниці або митного поста - відділ митного оформлення. Підставами розподілу повноважень у цьому разі є такі критерії, як зона діяльності підрозділу та його функції щодо митного контролю й митного оформлення щодо конкретних способів і засобів переміщення товарів, або виду товарів. Територіальна дія правового режиму зони митного контролю охоплює певну ділянку митної території України, а також розташовані на ній об'єкти та споруди. Важливою особливістю правового режиму зони митного контролю є встановлення низки правил технічного й організаційного характеру щодо відповідних територій, споруд та об'єктів, головною метою яких є створення належних умов як для дотримання режимних вимог перебування осіб, товарів і транспортних засобів на території відповідної зони, так і для виконання передбачених законодавством митних формальностей.

Наведено результати експериментальних досліджень теплового стану мікрофакельних пальникових пристроїв з циліндричними стабілізаторами полум'я. Встановлено особливості формування температурних режимів і геометричних характеристик зон зворотних токів у закормовій ділянці циліндричних стабілізаторів. Проаналізовано закономірності впливу конструктивних і режимних чинників на основні параметри процесу спалювання в розглядуваних пальникових пристроях. Наведено дані щодо залежності довжини зон зворотних токів у закормових ділянках циліндричних стабілізаторів полум'я та величини температур у них від таких режимних параметрів процесу спалювання, як величина швидкості потоку повітря на вході в канал і коефіцієнт надлишку повітря. Встановлено, що зі збільшенням швидкості повітряного потоку протяжність зони зворотних токів зростає, вплив же коефіцієнта надлишку повітря має протилежний характер: довжина зони зворотних токів і рівень температур у них зменшуються зі зростанням коефіцієнта надлишку повітря. Певну увагу приділено дослідженню особливостей зміни теплового стану і протяжності зон зворотних токів за стабілізаторами полум'я від величини відносного кроку розташування газоподавальних отворів. Зазначено, що з огляду на інжектуючу дію струмин паливного газу відбувається скорочення довжини зон зворотних токів зі збільшенням вказаного відносного кроку.

Резюме. Ушкодження кісток середньої зони обличчя за частотою займають 2-ге місце серед переломів щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД). У всіх випадках такі травми супроводжуються множинними, часто багатофрагментарними переломами вилично-орбітального комплексу. Частим ускладненням черепно-мозкової травми (ЧМТ) є порушення чи недостатність функції гіпоталамо-гіпофізарної системи, що не тільки ускладнює перебіг хвороби, але й гальмує процес одужання хворих, і в низці випадків потребує корекції. Частота порушення функції гіпоталамо-гіпофізарної системи унаслідок ЧМТ коливається від 15 до 68 %. Останнім часом значну увагу науковців звернено на застосування транскраніальної електротерапії. Встановлено, що за її допомогою вдається активувати опіоїдні структури головного мозку та структури гіпоталамо-гіпофізарної ділянки. Мета дослідження – вивчити ефективність транскраніальної електростимуляції на регуляцію функції гіпоталамо-гіпофізарної системи при реабілітації хворих із травматичними ушкодженнями кісток вилично-орбітального комплексу. Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 47 хворих, які перебували на лікуванні у Львівській міській комунальній клінічній лікарні швидкої медичної допомоги за період із 2014 до 2018 року. В цих пацієнтів було діагностовано легку черепно-мозковаю травма та тяжку травму щелепно-лицевої ділянки. Хворих, залежно від методів лікування на етапі післяопераційної реабілітації, поділили на контрольну (22 пацієнти) й основну групи (25 пацієнтів). Хворим контрольної групи застосовували традиційні способи консервативного лікування, а хворим основної групи комплекс лікувальних заходів доповнювали курсом транскраніальної електротерапії. Визначення типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції проводили за індексом адаптації Л. Х. Гаркаві. У периферійній венозній крові досліджували біохімічні маркери стресу – адренокортикотропний гормон (АКТГ), кортизол та антистресової системи – β-ендорфіни. Результати досліджень та їх обговорення. Вміст β-ендорфінів був вищий за показники норми на 7-му добу в контрольній (12,73±1,6) пг/мл та основній групах (15,4±1,8) пг/мл. На 14-ту добу зростання β-ендорфінів припинялося в обох клінічних групах. Отримані дані яскраво свідчать про позитивний терапевтичний ефект динамічної електронейростимуляції на стреслімітуючу ендогенну опіатну систему. У хворих із легкою ЧМТ та тяжкою травмою вилично-орбітального комплексу вміст АКТГ (35,67±3,42) пг/мл та кортизолу (309,9±12,3) нмол/л на 14-ту добу був значно менший в основній групі, ніж у контрольній (АКТГ – (44,62±4,37) пг/мл; кортизол – (364,4±16,3) нмол/л). Такі результати можна пояснити тяжкістю отриманих травм, які викликали порушення в роботі гіпоталамо-гіпофізарної системи. При оцінці індексу стресорності виявлено, що на 7-му добу після проведення операційного втручання показники були меншими за 0,3 ум. од. Це вказує на те, що у більшості хворих із поєднаною травмою розвивається стрес-реакція на отриману травму. Результати обстеження на 14-ту добу показали, що стресові реакції зупинялися та переходили в реакцію тренування в обох клінічних групах з дещо вищими показниками в основній групі (контрольна група – (0,41±0,05) ум. од.; основна група – (0,44±0,040) ум.од. Висновки. Застосування транскраніальної електростимуляції сприяло нормалізації тонусу механізмів антистресового захисту, стимулювало ендодорфінні структури головного мозку, забезпечувало урегулювання викиду стресреалізуючих гормонів у кров та сприяло зниженню рівня стресу та тривожних проявів у пацієнтів у післяопераційному періоді.

У статті представлено новий підхід до розв’язання квазістатичної просторової контактної задачі про фрикційну взаємодію жорсткого циліндричного штампа із плоскою основою та пружного півпростору, за умови послідовної дії на штамп монотонно зростаючих нормального та дотичного навантажень. Для врахування тертя ми використовували закон Кулона в класичній неспрощеній формі. Зони зчеплення і проковзування вважали заздалегідь невідомими і такими, що потрібно знайти. Процес навантажування моделювався скінченним числом станів рівноваги – кроків навантажування. Контактну задачу зведено до послідовного розв’язання однотипних систем нелінійних граничних інтегральних рівнянь на кожному кроці дискретного процесу навантажування. Отримані інтегральні рівняння характеризуються тим, що їхній вигляд не залежить від конфігурації зон зчеплення і проковзування. Для складання таких рівнянь необхідно лише вказати канонічну обмежену плоску область, яка містить у собі невідомі ділянки контакту на усіх етапах процесу навантажування тіл. Для отримання наближених розв’язків цих систем виконано їх дискретизацію. Побудовано збіжні ітераційні процеси для числового розв’язання отриманих в результаті цієї дискретизації систем нелінійних скалярних рівнянь. За допомогою числових розрахунків, виконаних при різних значеннях дотичного переміщення штампа, дослідили процес зміни розподілів діючих на його основу питомих контактних зусиль. Також досліджено відносні переміщення контактуючих поверхонь та еволюцію форм і розмірів зон зчеплення і проковзування при поступовому збільшенні дотичного навантажування. Встановили, що з появою дотичної сили зона зчеплення втрачає симетрію і зміщується до переднього, відносно напрямку руху, краю штампа. При збільшенні зовнішнього дотичного зусилля площа зони зчеплення зменшується і стає нульовою за умови початку повного проковзування штампа по поверхні півпростору. Найбільші значення питомих дотичних контактних зусиль та відносних переміщень контактуючих поверхонь досягаються біля заднього, відносно напрямку руху, краю штампа.

Розглянуті питання функціонального зонування територій національних природних парків України і світу як ключової проблеми їх територіальної організації або планування. У порівняльному аналізі показані як позитивні явища, так і недоліки вітчизняного та світового природоохоронного планування, передусім рекреаційних територій. Функціональне зонування є основним розділом проєктів організації природно- заповідних територій та об'єктів України, охорони, відтворення і використання їх природних комплексів. Практичний досвід створення та діяльності національних природних парків України переконує: планування їх територій має принципово важливе значення і є основною передумовою забезпечення врівноваженого та безконфліктного функціонування таких поліфункціональних природно-заповідних установ. Результатом функціонального зонування території національних природних парків виступає схема, чи картосхема як наочне відображення просторових функцій, які ця територія має виконувати. На ній виділяють територіальні ділянки (функціональні зони), що різняться за функціями та цілями охорони, а відтак – охоронними режимами і формами практичної діяльності в їх межах. Функціональне зонування територій національних природних парків України здійснюється за вільним типом: загальний рисунок мозаїчний, ділянки кожної зони представлені декількома контурами – тобто воно має кластерний характер. Порушені питання щодо рекреаційних навантажень, як агрегатного показника антропогенного впливу протягом комфортного періоду, у межах вітчизняних і зарубіжних національних (природних) парків та їх нормативів. Для території національних природних парків України автором запропоновано орієнтовні нормативи допустимого рекреаційного навантаження.

Заплавні луки, з одного боку, є цінними господарськими угіддями, а з іншого – резерватами лучного біорізноманіття. Для збереження лучих екосистем, які перебувають під впливом інтенсивних антропогенних навантажень у вигляді випасання та сінокосіння, важливою є розробка науково обґрунтованих підходів щодо їх нормування. Популяційний підхід є перспективним у розв’язанні цієї проблеми. Популяційні дослідження проводили на заплавних луках Лісостепу України на двох господарських градієнтах – на пасовищному (пасквальному) та сінокісному (фенісиціальному). Градієнт пасквальної дигресії включав п’ять ступенів: ПД0, або КД – контрольна ділянка (ділянки, на яких відсутні випасання й сінокосіння); ПД1 – початкова стадія випасання; ПД2 – стадія помірного випасання; ПД3 – стадія сильного випасання (напівзбій); ПД4 – надмірне випасання (збій). Градієнт фенісиціальної – 4 ступеня: ФД0 (КД) – контрольна ділянка; ФД1 – початкова стадія (сінокосіння один раз на рік); ФД2 – помірне сінокосіння (сінокосіння двічі на рік); ФД3 – надмірне сінокосіння (багаторазове, неконтрольоване). Під час дослідження застосовували традиційні геоботанічні та популяційні методи. Періодизацію онтогенезу досліджуваного виду проводили з використанням літературних даних і власних спостережень. Інтегральну оцінку онтогенетичної структури здійснювали з використанням індексів І. М. Коваленка. В основу віталітетного аналізу покладено методику Ю. А. Злобіна. Заплавні луки, з одного боку, є цінними господарськими угіддями, а з іншого – резерватами лучного біорізноманіття. Для збереження лучих екосистем, які перебувають під впливом інтенсивних антропогенних навантажень у вигляді випасання та сінокосіння, важливою є розробка науково обґрунтованих підходів щодо їх нормування. Популяційний підхід є перспективним у розв’язанні цієї проблеми. Популяційні дослідження проводили на заплавних луках Лісостепу України на двох господарських градієнтах – на пасовищному (пасквальному) та сінокісному (фенісиціальному). Градієнт пасквальної дигресії включав п’ять ступенів: ПД0, або КД – контрольна ділянка (ділянки, на яких відсутні випасання й сінокосіння); ПД1 – початкова стадія випасання; ПД2 – стадія помірного випасання; ПД3 – стадія сильного випасання (напівзбій); ПД4 – надмірне випасання (збій). Градієнт фенісиціальної – 4 ступеня: ФД0 (КД) – контрольна ділянка; ФД1 – початкова стадія (сінокосіння один раз на рік); ФД2 – помірне сінокосіння (сінокосіння двічі на рік); ФД3 – надмірне сінокосіння (багаторазове, неконтрольоване). Під час дослідження застосовували традиційні геоботанічні та популяційні методи. Періодизацію онтогенезу досліджуваного виду проводили з використанням літературних даних і власних спостережень. Інтегральну оцінку онтогенетичної структури здійснювали з використанням індексів І. М. Коваленка. В основу віталітетного аналізу покладено методику Ю. А. Злобіна. Бобові як важливий компонент лучного травостою збагачують ґрунт нітрогеном, а кормове сіно – протеїном. У статті проведено аналіз онтогенетичної й віталітетної структур особин популяцій T. pratense (Fabaceae) як основних елементів комплексного популяційного аналізу, який показав способи адаптації та пороги стійкості виду до випасання й сінокосіння різного ступеня інтенсивності. Трансформація онтогенетичного спектра популяцій на останніх ступенях пасквального градієнта відбувається в напрямі збільшення частки особин постгенеративного періоду при одночасному зменшенні кількості передгенеративних, у результаті ускладнення процесу насінного розмноження при значному ущільненні ґрунту під впливом надмірного випасання. Сінокосіння чинить більш м’який вплив, у популяціях зростає частка молодих особин у якості майбутнього резерву популяції. Віталітетна структура під впливом випасання змінюється значною мірою – у популяціях збільшується частка особин нижчого класу віталітету, вони переходять у категорію депресивних на останньому ступені (стадія збою). Загалом, T. pratense є достатньо стійким видом в умовах регульованих пасовищних і сінокісних навантажень. Порогами стійкості популяцій досліджуваного виду виступають навантаження, що характерні для ступенів КД (ПД0, ФД0), ПД1, ПД2, ФД1 та ФД2.

В статті йдеться про актуальні випробування нерозрізної залізобетонної балки з консолями та тріщинами, підсиленої вуглепластиком з метою перевірки на фрагменті відповідності проектним вимогам конструкцій перекриття монолітного залізобетонного каркасу кроком 9 м з двома колонами, балкою та її консолями різної довжини при різних заданих навантаженнях ділянок. Дослідний зразок монолітної залізобетонної нерозрізної Т-подібної балки перекриття з полицею шириною 2 м і товщиною 0,2 м, ребром висотою 0,6 м і шириною 0,8 м, прольотом 9 м із двома консольними ділянками 4 м і 2,5 м і двома квадратними опорами 0,6×0,6 м було виготовлено і випробувано в Державному підприємстві «Державний науководослідний інститут будівельних конструкцій». За умов експлуатації балки в натурі проектне вертикальне рівномірно-розподілене навантаження ділянок становить: на лівій консолі – 6,0 т/пм, на основному прольоті – 7,0 т/мп, на правій консолі – 13,5 т/мп. У віці 42 доби балку було навантажено 50% розрахункового навантаження до утворення тріщин в нижній зоні шириною розкриття до 0,2 мм. Під час підсилення балки з тріщинами використано композитні стрічки на основі епоксидних смол з вуглецевими волокнами, типу S&P CFK-Lamellen, які фіксуються двохкомпонентним епоксидним клеєм Resin 220. Анкерування стрічок виконували за допомогою композитних мат типу S&P G Sheet 240 з вуглевмісних волокон, котрі були наклеєні на двокомпонентному клею Resin 55. Вуглепластиком підсилено ділянки балки зверху, знизу і по боках. На четверту добу після підсилення балку було випробувано вертикальним рівномірно-розподільним навантаженням на стенді з силовою підлогою, системою розподілення навантаження гідродомкратами та вимірювальними приладами. Тріщини шириною розкриття 0,1-0,3 мм утворилися на полиці балки на опорі біля довшої консолі, при навантаженні 80 % проектного. Прогини балки при проектному навантаженні становили на кінці консолі 4 м – 33,86 мм, по центру прольоту 9 м – 1,22 мм, на кінці консолі 2,5 м – 0,6 мм; після розвантаження, відповідно – 6,53 мм, 0,24 мм, 0,83 мм. Досліджене конструктивне рішення перекриття монолітного залізобетонного каркасу кроком 9 м з двома колонами, однопрогонною балкою та її консолями довжиною 4 м і 2,5 м при різних заданих навантаженнях ділянок повністю відповідає проектним вимогам і безпечне для експлуатації.

Вступ. Інфекційно-запальне ураження нирок – хронічний пієлонефрит – широко поширене захворювання і має тривалий перебіг. Тривале медикаментозне лікування може спровокувати появу абдомінальгії і (або) диспепсичного синдрому, для корекції яких доцільна цитопротекторна терапія. Відомо, що ітоприд гідрохлорид (itoprid) широко використовується в клініці внутрішніх хвороб, зокрема для купірування шлунково-кишкових симптомів функціональної невиразкової диспепсії (ФНД).Мета. Метою нашого дослідження було вивчення динаміки клінічних симптомів та функціонального стану слизової оболонки шлунку та дванадцятипалої кишки у хворих з проявами ФНД на тлі ХП без ознак хронічної ниркової недостатності.Матеріали та методи. Дві групи хворих: 32 хворих на ПН з проявами функціональної невиразкової диспепсії, що складали основну групу; групою порівняння служила група із 30 хворих, які лікувалися виключно алопатично, без призначення ітоприду гідрохлориду, які за віком, статтю і клінічною формою ХП вірогідно не відрізнялася від основної групи.Результати та їх обговорення. Патологія системи травлення проявлялась явищами помірного загострення (31,07%) або нестійкої ремісії (68,93%). Провокуючими факторами у виникненні захворювань зі сторони органів травлення були емоційні перенапруження, порушення режиму та характеру харчування, шкідливі звички. Поєднання декількох причинних факторів визначались у 75,8% випадків. Згідно попереднього лікування загострень ХП, належної уваги до корекції уражень системи травлення не було. За структурою клінічних синдромів виявляли наступні симптоми зі сторони органів травлення: больовий (61,25%), диспепсичний (87,35%), антено-вегетативний синдром (100%), вегетативні розлади (61,76%). Диспепсичний синдромпроявлявся у вигляді шлункової та кишкової диспепсій. При зовнішньому огляді у всіх хворих було виявлено обкладеність язика. Відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці відмічено у 37,12% пацієнтів. У більшості больовий синдром був помірним. При пальпації визначалась болючість під мечоподібним відростком (35,56%), пілородуоденальній ділянці (24,36%) та в обох ділянках. У частини хворих (11,23%) пальпаторно виявлялась болючість при відсутності скарг зі сторони органів травлення.При дослідженні кислотоутворюючої функції шлунка за допомогою рН-метрії встановлено переважання гіперацидних станів. Не змінена шлункова секреція (рН=1,6-2,2) була у 32,15% хворих, помірно підвищена (рН=1,3-1,5) у 31,45% випадків та помірно знижена (рН=2,3-3,5) в 24,65% хворих.Пацієнти основної групи на тлі прийому ітоприду гідрохлориду відмічали зменшення гастроентерологічних проявів. Наведена динаміка клінічної симптоматики больового синдрому в залежності від локалізації, який був виявлений пальпатор-но. Після курсового лікування тільки у 1 пацієнта (3,12%) основної групи виявилась пальпаторна болючість в епігастральній ділянці, у 2 (6,25%) – в пілородуоденальній зоні (p<0,05), тоді як у групи порівняння ці показники дещо гірші.Висновки. Таким чином, при вивченні клінічної симптоматики зі сторони ГДЗ у пацієнтів з ФНД на тлі ХП в динаміці лікування виявлено більшу ефективність у групі з включенням ітоприду гідрохлориду порівняно із стандартним лікуванням.

Лісові смуги сприяють підвищенню загальної продуктивності аграрних угідь. Водночас на приузлісних ділянках полів смуг утворюються несприятливі умови для росту й розвитку сільськогосподарських культур через затінення кронами дерев. Мета роботи полягала у визначенні добових і сезонних змін інтенсивності освітлення та формування тіні залежно від характеристик полезахисних лісових смуг (ПЛС) і виявленні впливу змін світлового режиму приузлісних ділянок на формування фітомаси світлолюбних сільськогосподарських культур. Під час досліджень використано теоретичні розрахунки параметрів сонячного випромінювання, виконані для типових основних і допоміжних полезахисних лісових смуг щільної конструкції. Теоретичні розрахунки порівняли з польовими даними розподілу фітомаси кукурудзи на полі. Для типових щільних ПЛС Лівобережного Лісостепу встановлено показники сезонної та добової динаміки формування тіні від дерев і ступінь недоотримання поверхнею поля сонячної енергії залежно від відстані до полезахисних смуг та їхнього просторового розміщення. Встановлено, що затінення ПЛС мало суттєвий вплив культуру на відстані 1,2–1,5 висоти дерев у полезахисній смузі. Протяжність зони затінення залежала від захисної висоти деревостану та просторового розміщення ПЛС: найбільший вплив затінення зафіксовано на північному боці лісової смуги, найменший – на південному.

Актуальність. Одним з основних ускладнень при монокондилярному ендопротезуванні колінного суглоба є нестабільність компонентів ендопротеза. При плануванні операції необхідно враховувати мінеральну щільність кісткової тканини для запобігання негативним наслідкам у післяопераційному періоді, таким як асептичний та септичний процеси в зоні встановлення компонента ендопротеза. Мета. Провести порівняльний аналіз результатів дослідження характеристик щільності кісткової тканини за даними комп’ютерної томографії та запропонованого пристрою. Матеріали та методи. Для розв’язання поставленого завдання було проведене дослідження щільності кісткової тканини ділянки опилу великогомілкової кістки за допомогою вимірювального пристрою. Для порівняння результатів виконували дослідження щільності кісткової тканини в зоні інтересу великогомілкової кістки за КТ-зображеннями колінного суглоба за шкалою одиниць Гаунсфілда в 9 зонах. Досліджували дві групи по 10 хворих: І група — пацієнти, у яких за даними денситометрії була визначена остеопенія (Т-score від –1,0 до –2,5), ІІ група — за денситометрією Т-score був меншим від –2,5. Результати. Установлено, що максимальна оптична щільність кортикального шару у хворих І групи становила 678 ± 150 HU, ІІ групи — 377 ± 93 HU, модуль пружності становив 1435 ± 363 МПа, різниця величині абсорбції кортикального шару між групами статистично значуща (t = 2,509; p = 0,046). У центральних зонах 1, 2 та 3 індекс абсорбції тканини вищий у хворих І групи. На крайових зонах 4, 6, 7 та 8 рівень абсорбції кісткової тканини у групах хворих практично однаковий. Модуль пружності губчастої тканини великогомілкової кістки в зоні опилу при ендопротезуванні статистично не відрізняється від розрахованих значень, хоча показник менший. Це пов’язано із структурою губчастої тканини, яка має тонкі кісткові пластинки й перекладини (трабекули), які перехрещуються між собою й утворюють багато чарунок. У місці вимірювання твердості губчастої тканини велика ймовірність потрапляння в міжтрабекулярний проміжок, хоча розмір індентора більший, тому у вимірювання залучаються й кісткові структури. Висновки. Сучасні методи медичної візуалізації, у тому числі КТ, дають не тільки точні дані щодо змін структур кісткової тканини, а й можливість визначити фізичні властивості тканин — оптичну абсорбцію кісткових структур, геометричні розміри тощо. Однак томографічні дослідження на сьогодні все ж залишаються доволі дорогими, тому розробляються більш доступні способи визначення фізичних даних кістки. Розроблений спосіб та пристрій вимірювання щільності кісткової тканини дозволяє швидко та об’єктивно визначити якість кістки в зоні резекції. Але в деяких випадках у хворих зі зниженою щільністю кісткової тканини виникає необхідність у додатковому передопераційному проведенні КТ-досліджень.

Проєкт містить опис технологічного процесу виробництва бетону, в якому присутній живильник гвинтовий, розглянуто його призначення та місце в технологічній схемі. У роботі надані технічні характеристики, розглянуті конструкція і принцип дії живильника гвинтового, виконані параметричні, кінематичні та розрахунки на міцність гвинта, які підтверджують працездатність та надійність конструкції машини. У проєкті було виконано літературно-патентний пошук конструкцій живильника гвинтового з метою обрання варіанту модернізації гвинта. Модернізація гвинта виконана шляхом поділення гвинта на 2 зони (зону завантаження матеріалу t1 і зону основної ділянки t2), що дозволяє зменшити скупчення матеріалу в зоні основної ділянки, зменшити тертя матеріалу об корпус гвинтового живильника, підвищити експлуатаційну надійність та довговічність машини. Також, у бакалаврському дипломному проєкті надані рекомендації щодо монтажу та експлуатації пристрою до виготовлення корпусу підшипника.
The project contains a description of the technological process of concrete production, in which there is a screw feeder, its purpose and place in the technological scheme are considered. The paper presents the technical characteristics, considered the design and principle of operation of the screw feeder, performed parametric, kinematic and calculations for the strength of the screw, which confirm the efficiency and reliability of the machine. In the project the literature-patent search of designs of the screw feeder for the purpose of a choice of a variant of modernization of the screw was carried out. The screw modernization is performed by dividing the screw into 2 zones (material loading zone t1 and the main section zone t2), which reduces material accumulation in the main section area, reduces material friction on the screw feeder housing, increases operational reliability and durability of the machine. Also, the bachelor's thesis project provides recommendations for installation and operation of the device for the manufacture of the bearing housing.