Добірка наукової літератури з теми "Заходи по охороні праці"

Вступ. Шкідливі і небезпечні умови праці в охороні здоров’я серед іншого часто вимушують медичних працівників до пошуку роботи у інших закладах і галузях, до міграції у інші країни, а також негативно відбиваються на продуктивності їх діяльності та несуть загрозу безпеці пацієнтів. Метою дослідження є аналіз причин травматизму у фахівців охорони здоров'я. Матеріали і методи. В роботі за допомогою бібліосемантичного та математичног методів, методу системного аналізу досліджувались причини виробничого травматизму у вітчизняній медичній сфері. Результати. Детально проаналізовано причини виробничого травматизму в охорні здоров’я у період з 2006 по 2018 роки. Встановлено, що переважно виробничий травматизм з важкими наслідками в охороні здоров’я стається з причини організаційного характеру - 59 %, на другому місці причини психофізіологічного характеру – 37,8 % і на третьому місці причини технічного характеру – 3,2 %. В цей же час причини виробничих травм зі смертельними наслідками у медичній сфері мали принципово інший розподіл: явно переважали причини психофізіологічного характеру - 78,2 %, на другому місці - причини організаційного характеру – 20,6 % і на третьому - причини технічного характеру – 1,2 %. Висновки. У період з 2006 по 2018 роки серед причин виробничого травматизму у вітчизняній медичній сфері переважали причини організаційного характеру, а серед причини травм зі смертельними наслідками - причини психофізіологічного характеру. Значна частка жертв виробничого травмавтизму в охороні здоров’я з причин організаційного та технічного характеру пов’зана з експлуатацією, обслуговуванням та технічним станом транспортних заходів. Викликають стурбованість високі рівні виробничого травматизму, у тому числі зі смертельними наслідками, через незадовільні фізичні дані чи стан здоров'я медичних працівників, через їх низьку нервово-психічну стійкість, а також внаслідок протиправних дій інших осіб.

Актуальність статті полягає в тому, що нагляд та контроль в управлінні взагалі є необхідними елементами здійснення реформувань у відповідних сферах суспільного буття. Без здійснення контрольних та наглядових функцій, норми, які встановлюють права та обов’язки суб’єктів правовідносин, можуть залишитися недостатньо реалізованими. Разом із цим доцільно знати певну межу здійснення такого контролю та нагляду, при якій реалізація контрольних та наглядових функцій не перетворюється на втрату самостійності підконтрольних та піднаглядових суб’єктів. Нагляд та контроль являють собою одну з ключових функцій управління та, по своїй суті, є важливою гарантією забезпечення реалізації законодавства про охорону праці поліцейських. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України, надано характеристику нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Запропоновано авторське визначення поняття нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Доведено, що за суб’єктами наглядових і контрольних повноважень слід виділити такі види: загальнодержавий, відомчий та громадський нагляд та контроль. Наголошено, що нагляд та контроль за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських слід охарактеризувати як діяльність уповноважених законом суб’єктів, органів державної влади та представників громадськості щодо запобігання та виявлення порушень законодавства, яке встановлює правові, організаційні, технічні, фінансові та матеріальні, лікувально-профілактичні та інші передбачені законодавством заходи із забезпечення належних умов праці поліцейських, які відповідають встановленим нормам щодо захисту їх життя та здоров’я при виконанні ними службових обов’язків. Зроблено висновок, що метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських є виявлення та усунення тих обставин, які пов’язані з невиконанням чи не належним виконанням встановлених законодавством правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності поліцейських під час виконання ними своїх службових обов’язків. За результатами реалізації заходів нагляду та контролю можливим є притягнення винних до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, відшкодування заподіяних збитків.

Стаття присвячена проблемі оптимізації заходів маскування служби прикордонних нарядів. Автори проаналізували актуальність представленої проблеми з позицій значущості маскування для ефективного функціонування Державної прикордонної служби України. Виокремлено ключові завдання у загальній проблемі використання маскування у прикордонній службі. Автори вивчили низку документів, дотичних до питання маскування у відомстві, зокрема нормативно-правову базу, наукові праці вчених тощо. Подано визначення маскування. Визначено основні дії у процедурі маскування: приховане розміщення, переміщення; фарбування, демонстративні дії; вимоги маскувальної дисципліни. Автори розкрили основні способи маскування: приховування; дезінформація; демонстративні дії; імітація. Проаналізовано правила маскування: обмеження або заборона руху людей та транспортних засобів; заборони вирубки рослинності, прокладенні нових шляхів та стежок, витоптування трави та заготівлі будівельних матеріалів поза спеціальними відведеними місцями; суворого дотримання у нічний час правил світломаскування; заборони стуків, шумів, розмов, гучних команд та сигналів при розташуванні прикордонних нарядів в місцях несення служби; виконанням режиму радіообміну. Авторами розкрито зміст основних заходів щодо реалізації маскування: організаційних заходів (рекогносцировка, місць установки (зведення) об'єктів; проведення занять, тренувань, інструктажів з особовим складом підрозділу; вивчення порядку і правил дотримання заходів безпеки та прийняття заліків по їх знанню; підготовка заявок на до забезпечення підрозділу штатними і витратними матеріалами; визначення місць заготівлі елементів масок та їх складування; інші заходи за рішенням начальника прикордонного підрозділу); практичних заходів (проведення заготівлі матеріалів; знищення виявлених демаскуючих ознак на місцевості; виготовлення макетів, масок, манекенів; інші заходи з підготовки сил та засобів прикордонного підрозділу); заходів контролю (перевірка дотримання прикордонними нарядами маскувальної дисципліни; інші заходи контрольного характеру, що проводяться за рішенням начальника прикордонного підрозділу).

В Україні, за даними Міжнародної організації праці, виробничий травматизм є одним із найвищихсеред європейський країн. Смертність від виробничих травм посідає третє місце після серцево-судинних та онкозахворювань. Найвищий смертельний травматизм в агропромисловому комплексі,де 2019 року загинуло 80 працівників, що на 19 % більше, ніж 2018 року. Тому проблема зниженнявиробничого травматизму є актуальною. Для її розв’язання проводять дослідження із застосуван-ням різних методів і методик. Аналіз досліджень закордонних і вітчизняних авторів показав, що іс-нуючі методи не дають цілісної картини проблеми. Вони враховують обставини навколишнього се-редовища та не враховують обставини прямо або побічно пов’язані з організаційно-технічною ро-ботою з попередження травм, з системою управління охороною праці, з санітарно-гігієнічним, нор-мативно-правовим, інженерно-технічним, медико-біологічним, психофізіологічним, ергономічним ііншим забезпеченням. У роботі пропонується технологія аналізу виробничого травматизму, якаохоплює обставини, джерела, причини, що сприяли травматизму, і особливо ті з них, які в конкрет-ній ситуації призвели до травми, тобто пропонується аналізувати передтравматичні ситуації, які євиробничим фоном, в умовах якого вони призводять або не призводять до травми. Це дає можли-вість планувати заходи, які унеможливлюють виникнення травмонебезпечних ситуацій та травм. Уроботі розроблена технологія генерування й аналізу передтравматичних ситуацій, з якої видно, щотехнологічні процеси та виробництво є одним цілим. Для розробки профілактичних заходів пропону-ється технологія аналізу травматизму і шляхів його профілактики, яка складається з 5 блоків: пока-зники травматизму, динаміка по роках аналізу, аналіз результатів прогнозу, обґрунтування шляхівпрофілактики, реалізація шляхів профілактики. Пропонована методологія є вагомою складовою час-тиною стратегії та тактики динамічного зниження і ліквідації виробничого травматизму. Рекоме-ндовано використовувати цю методологію при аналізі виробничого травматизму та розробці про-філактичних заходів у всіх галузях економічної діяльності.

Встановлено, що за період з 2010 року по 2014 рік (період дії наказу № 969/922/216) кількість нещасних випадків за організаційними причинами (що характеризують саме рівень культури праці) знизилась на 16,3%. При цьому, найбільш активне зниження спостерігалося за період з 2011 по 2012 роки (на 10%). За період з 2007 по 2011 роки (до введення в дію наказу), а також за період з 2014 по 2019 роки (скасування дії наказу), аналогічні показники зросли на 2,5% та 3,1% відповідно, що свідчить про необхідність спрямування зусиль на реформування системи підготовки та навчання фахівців з питань охорони праці та розробки заходів щодо посилення мотивації на підприємствах щодо неухильного виконання ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Основними проблемами системи підготовки майбутніх фахівців з питань охорони праці у ЗВО України є: загальний характер змісту та суті існуючої «безпекової» компетентності (з охорони праці) у стандартах освіти, що призводить до формалізації процесу навчання студентів з питань охорони праці за рахунок злиття різнопланових дисциплін, зменшення навчальних годин на їх опанування, зміна форм контролю знань студентів з іспиту на залік, а також виведення відповідних дисциплін у розряд вибіркових, наслідком чого є процес їх фактичного знищення; відсутність «безпекової» компетенції у 68% стандартах освіти; відсутність стандартів освіти для 44% спеціальностей підготовки майбутніх фахівців. Основними шляхами підвищення рівня культури праці в Україні є: поновлення чинності наказу № 969/922/216, який дозволить конкретизувати вимоги компетентності «здійснення безпечної діяльності» для стандартів освіти за принципом «від загального до конкретного»; розробка математичних моделей для встановлення об’єктивних залежностей між якісними характеристиками навчального матеріалу та психофізіологічними можливостями людини до його засвоєння протягом певного часу на основі положень відомих психофізіологічних законів; включення до характеристик відповідності кваліфікації викладача за видами і результатами професійної діяльності (згідно з «Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності») положення щодо обов’язкової відповідності профільної освіти або наукового ступеня та тематики наукових праць викладача профілю кафедри та дисциплін, які він викладає; забезпечення всіх без виключення спеціальностей стандартами освіти, в рамках яких буде враховано вимоги наказу № 969/922/216; перехід системи соціального страхування України від існуючої концепції сплати єдиного соціального внеску до концепції диференційованого підходу сплати такого внеску відносно рівня ризику виникнення професійних небезпек по кожному робочому місцю. Обґрунтовано актуальність та розроблено шляхи підвищення рівня культури праці в Україні. Результати досліджень будуть використані як аналітична та теоретична база для розробки наукових основ мінімізації проявів «людського фактора» в сфері охорони праці.

Мета роботи – дослідження сучасного стану нормативно-правового регулювання та наукових підходів до проблеми застосування дисциплінарної відповідальності до фармацевтичних працівників. Матеріал і методи. Під час дослідження використовували емпіричні (порівняння, вивчення документів), теоретичні (аналізу та синтезу) та методи міждисциплінарного дослідження (порівняльно-правовий). Результати. Забезпечення населення безпечними, доступними та якісними лікарськими засобами (ЛЗ) є складовою конституційного права на охорону здоров’я кожної людини. Враховуючи вкрай важливу соціальну складову фармацевтичної діяльності (адже в підсумку мова йде про здоров’я нації), дуже важливою є реакція держави на забезпечення якісної роботи та безпечних результатів праці фармацевтичних працівників. Реалії сьогодення свідчать про пріоритетність заходів переконання для забезпечення трудової дисципліни, однак на нашу думку методи примусу, у тому числі дисциплінарної відповідальності фармацевтичних працівників, також є важливим фактором для належного виконання своїх професійних обов’язків представниками фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я. На даний час у чинному законодавстві про працю відсутнє офіційне визначення дисциплінарної відповідальності. Аналізуючи та консолідуючи означені підходи науковців до визначення дисциплінарної відповідальності, слід виділити основні її ознаки. По-перше, дисциплінарна відповідальність виступає різновидом юридичної відповідальності. По-друге, для її застосування необхідна наявність трудових правовідносин «працівник-роботодавець». По-третє, ДВ передбачає правовий обов’язок працівника зазнати певних обмежень. В четвертих, ДВ являє собою групу чітко визначених у законодавстві дисциплінарних стягнень. На підставі аналізу та консолідації загально-теоретичних підходів до природи дисциплінарної відповідальності та спеціальних ознак правового статусу фармацевтичного працівника маємо констатувати, що під дисциплінарною відповідальністю фармацевтичних працівників слід розуміти окремий вид юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні до фармацевтичних працівників, які скоїли дисциплінарний проступок, дисциплінарних стягнень. Дисциплінарним проступком у фармацевтичній сфері є протиправне винне невиконання або неналежне виконання фармацевтичним працівником трудових обов’язків, покладених на нього законодавством про працю, нормами галузевого законодавства, колективним та трудовим договорами трудових обов’язків. Висновки. Досліджено сучасний стан та проблематику законодавчого регулювання притягнення до дисциплінарної відповідальності фармацевтичних працівників.

У статті визначена позиція транспортної галузі в розвитку національної економіки, досліджено особливості та сучасні тенденції функціонування транспортного комплексу України за останні роки, а також вплив пандемії короновірусу на основні показники діяльності транспортної сфери. Проаналізовано тенденції обсягів перевезених вантажів, акцентована увага на динаміці та структурі вантажообігу та перевезень вантажів по Україні за вида-ми транспорту. Проведена оцінка зміни пасажирообігу та кількості перевезених пасажирів, рівень зайнятості та оплати праці на підприємствах транспортної галузі та їх основні тенденції за 2016-2020 роки. Окреслено основні проблеми транспортної сфери в умовах сьогоденних викликів, сформульовано заходи щодо забезпечення подальшого розвитку вітчизняного транспортного комплексу на сучасному етапі.

Метою статті є послідовне втілення конституційних засад соціальної держави в Україні під час вирішення питання щодо гарантування права на охорону здоров’я у частині соціального захисту педагогічних та навчально-педагогічних працівників від коронавірусної хвороби (COVID-19). Надано наукове обґрунтування проєктів законів, які були розроблені автором статті та подані до Верховної Ради України, один з яких був про внесення змін до деяких законів України щодо додаткового фінансового забезпечення педагогічних та науково-педагогічних працівників на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), реєстр. № 4021-1 від 21.09.2020 року. Інший законопроєкт мав реєстр. № 4022-1 від 22.09.2020 року. Автором резюмовано, що, навіть у разі прийняття цих проєктів законів у запропонованій редакції, усе одно педагогічні та науково-педагогічні працівники, які працюють у державних та / або комунальних закладах освіти, не отримають соціального захисту на такому ж рівні, як і медичні працівники. Однак по відношенню до цієї групи працівників це надасть можливість зменшити відтік кадрів з суспільно важливої професії. Низка соціальних гарантій для педагогічних та науково-педагогічних працівників, які працюють у державних та / або комунальних закладах освіти, розроблена автором статті та запропонована Парламенту України з огляду на: а) важливість та відповідальність роботи, яку здійснюють працівники закладів освіти в умовах карантинних заходів (слід взяти до уваги, що вони здійснюють навчальну підготовку також і медичних працівників); б) нагальність перегляду оплати праці та соціальних гарантій цих працівників; в) необхідність «нівелювати» підхід, започаткований Міністерством охорони здоров’я України, щодо застосування до цієї групи працівників санкцій у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати і повної відсутності соціальних гарантій, на які вони мали б розраховувати, виконуючи свою нелегку роботу в умовах карантину, що робить її ще й небезпечною для їх життя та здоров’я, а також для життя та здоров’я усіх членів їхньої родини, які проживають разом з ними.

У 2020 р. проблема зараження коронавірусом людини (2019-nCoV/SARS-CoV-2) стала актуальною у всьому світі. 11.03.2020 р. ВООЗ оголосила пандемію SARS-CoV-2. За один рік пандемії у світі (станом на 12.03.2021 р.) зареєстровано 120,1 млн випадків зараження SARS-CoV-2, з яких внаслідок COVID-19 померли 2,7 млн осіб. В Україні зареєстровано – 1,451 млн інфікованих SARS-CoV-2 (в т.ч. 68,3 тис. працівників галузі охорони здоров’я (ГОЗ)); з яких внаслідок COVID-19 померли 28,1 тис. осіб (в т.ч. працівників ГОЗ – 612 осіб). На сьогодні однією з найвагоміших науково-практичних проблем залишається оцінка ризиків і профілактика цієї гострої професійної патології. Матеріали і методи. Використані офіційні статистичні дані МОЗ України щодо нормативного регулювання епідемічного розслідування COVID-19, організації розслідування COVID-19 у сфері охорони здоров’я, у сфері охорони праці, обліку випадків захворювання на COVID-19. Отримані та проаналізовані статистичні дані захворюваності на COVID-19 (за інформацією територіальних підрозділів Фонду соціального страхування України, Державної служби України з питань праці) за 2020 р. – березень 2021 р. Використовувались загальноприйняті статистичні методи дослідження для характеристики даних, отриманих для суцільної вибірки в Україні. Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізовані нормативно-правові акти процедури розслідування випадків гострого професійного захворювання на COVID-19, а саме Наказ МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, Інструкція № 374 «Про застосування переліку професійних захворювань», затвердженої спільним наказом МОЗ, Національної Академії медичних наук України, Мінпраці від 29.12.2000 р. № 374/68/33», Наказ МОЗ України від 15.07.2020 № 1604 щодо Переліку посад медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Постанова КМУ від 13.05.2020 № 394 розділ V Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2000 № 1662, доповнено гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, яка стосується тільки роботи «медичних та інших працівників, що безпосередньо зайняті у ліквідації епідемії та здійсненні заходів із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та лікування пацієнтів із випадками гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Визначені медико-статистичні закономірності інфікування SARS-CoV-2 та захворювання на COVID-19 працівників галузі охорони здоров’я. Кількість повідомлень про випадки інфікування SARS-CoV-2 на робочому місці (підозра на гостре професійне захворювання), що надійшли до Держпраці України (12.03.2021 р.), становила – 43 130 працівників, в т.ч. випадків смертей від COVID-19 – 522. Загалом повнота надходження повідомлень про гостре професійне захворювання становила (відносно зареєстрованих випадків інфікування ПОЗ): для інфікування SARS-CoV-2/захворювання на COVID-19 – 63,5 (4,8-219,3) %; випадків смерті від COVID-19 – 85,6 (36,4-450,0) %. Коливання рівнів захворюваності на COVID-19 значно відрізняються по областях, причини потребують ретельнішого аналізу, вони багатопланові, але виявлені закономірності можуть слугувати певною основою для ухвалення управлінських рішень щодо обліку, реєстрації, профілактики і лікування цієї патології. Висновки. Кількість хворих на гостре професійне захворювання COVID-19 постійно збільшується, має хвилеподібний характер, відповідно до загального перебігу епідемії в популяції населення України. Кумулятивний ризик інфікування SARS-CoV-2 працівниками галузі охорони здоров’я вищий в 2,5 рази, ніж серед загального населення, а смерті від COVID-19 – в 1,1 разу. Домінуючі причини інфікування SARS-CoV-2 працівників галузі охорони здоров’я: надання медичної допомоги хворим на COVID-19 зі здійсненням інтервенційних процедур (46,3 %); наявні організаційні недоліки в забезпечені інфекційного контролю в ЗОЗ (33,7 %); психофізіологічні причини, які обумовлені роботою працівників в екстремальних умовах надання стаціонарної допомоги хворим на COVID-19 («червона зона») (14,0 %); технічні (4,5 %); техногенні, природні, екологічні та соціальні (1,4 %). Нормативне регулювання встановлення гострого професійного захворювання на COVID-19 регламентовано тільки для працівників галузі охорони здоров’я і потребує розповсюдження його й на інші види економічної діяльності в Україні (працівники освіти, соціальної допомоги тощо). Є суттєві організаційні та ресурсні (кадрові) недоліки: з надання повідомлень до Держпраці України щодо підозри гострого професійного захворювання на COVID-19 та смерті від нього; щодо об’єктивної статистичної реєстрації випадків захворювання працівників галузі охорони здоров’я на COVID-19; щодо своєчасного та повного розслідування зв’язку захворювання (смерті) з умовами праці тощо. Подальші дослідження будуть спрямовані на удосконалення системи оцінки ризиків та убезпечення роботи працівників галузі охорони здоров’я, в умовах епідемії SARS-CoV-2/COVID-19 в Україні.