Добірка наукової літератури з теми "Законодавство про банки і банківську діяльність"

У статті розглянуто порядок розкриття інформації, що містить банківську таємницю, на вимогу правоохоронних органів у контексті законодавчих змін з цього питання, які відбулися у 2019 році в законодавстві України. Проаналізовано суб'єктний склад державних правоохоронних органів та підстави для отримання такої інформації для кожного з цих органів окремо. Акцентовано увагу на вимогах, які висуваються до форми та змісту, яким має відповідати запит правоохоронних органів щодо отримання інформації, що містить банківську таємницю у процесі виконання ними своїх владних повноважень. Розглянуто питання отримання інформації, що містить банківську таємницю, у судовому порядку згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства у разі відмови банківської установи у наданні такої інформації на підставі вимоги. Проаналізовано підстави для такого звернення до суду й порядок виконання судового рішення. На основі аналізу суб'єктного складу державних правоохоронних органів, уповноважених згідно із законодавством на отримання такої інформації, необхідності дотримання форми та змісту звернення з такою вимогою, аналізу змісту інформації, яка може бути надана на підставі такого запиту, визначено недоліки порядку отримання інформації на підставі вимоги та запропоновано внесення відповідних змін у законодавство України. У статті порушено питання більш чіткого врегулювання питання стосовно порядку та підстав отримання інформації, що містить банківську таємницю, оперативними підрозділами шляхом внесення відповідних змін у Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» щодо повноважень таких підрозділів та у Закон України «Про банки і банківську таємницю», що передбачає оперативні підрозділи як суб'єкти отримання інформації, що містить банківську таємницю. Запропоновано внесення змін до Закону України «Про банки та банківську діяльність» у вигляді прямого посилання у Законі на наявність інформації щодо кримінального правопорушення, вчиненого конкретною особою (юридичною або фізичною), внесеної до Єдиного реєстру досудових розслідувань, як підстави для отримання інформації, що містить банківську таємницю, уповноваженими суб'єктами.

Здійснено аналіз змісту положення – новації, закріпленої у ч. 2 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), відповідно до якої особливості визначення шкоди, завданої в результаті виведення банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З огляду на усталені традиції формування та розташування положень в національному ЦПК України висловлено сумнів щодо закріплення зазначеного положення в ЦПК України загалом та у ч. 2 ст. 76 зокрема. Стверджується, що справи даної категорії – різновид справ про відшкодування шкоди, які розглядаються та вирішуються судами в порядку цивільного судочинства. Традиційно цивільний процесуальний закон не містить жодного положення, яке б урегульовувало специфіку визначення шкоди, завданої особі чи державі в різні способи. Таким чином, видається логічним виникнення критичних міркувань про необхідність виділення саме цієї категорії справ з посиланням на законодавчі акти, які містять специфічні положення щодо регулювання даної сфери суспільних відносин. Розкрито невідповідність зазначеної новації загальній ідеології ст. 76 ЦПК України «Докази», частина перша якої містить дефініцію «докази», а частина 2 – перелік засобів доказування, які можуть використовуватися заінтересованими особами для підтвердження чи спростування обставин (фактів). У новації ж, яка аналізується, головним є акцентування уваги на законах, які містять положення, що виражають специфіку визначення шкоди у справах зазначеної категорії. Окрім того, як свідчить аналіз Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», специфіка відшкодування такого роду шкоди складається не лише з конструктивних елементів механізму доказування.

Стаття присвячена актуальним питанням оподаткування банківської діяльності в Україні. Розглянуто роль банківських установ у податковій системі, запропоновано можливі напрямки удосконалення, визначе- но комплекс основних операцій банківської діяльності. Банківські установи відіграють важливу роль в еко- номіці кожної країни, їх діяльність має свої специфічні особливості та ризики. Оскільки банки є суб’єктами господарювання, метою їх діяльності в умовах ринкового середовища є отримання максимального при- бутку. Через це механізм оподаткування банківських установ має певні особливості незважаючи на те, що зараз їх податкове регулювання відбувається відповідно до вимог законодавства. Нестабільне економічне середовище лише посилює значення системи оподаткування банківських установ, тому що воно має комп- лексний та взаємопов’язаний характер.

У статті розглядається процес формування в'єтнамської моделі економічного розвитку в контексті стратегії "оновлення" та соціальної модернізації країни за останні 30 років. Основними чинниками успішного розвитку В'єтнаму є нинішня модель експортоорієнтованої економіки та капітальний ремонт законодавства: прийняття нових земельних законів, нових нормативно-правових актів про валюту та банки. Віддаючи належне азіатському консерватизму та розглядаючи реформу політичної системи як загрозу основ державності та національної єдності, лідери В'єтнаму обрали свій шлях соціальної модернізації - стратегію "оновлення" (на в'єтнамській - "doi moi" ”), Який перетворив країну протягом двадцяти років на іншого азіатського тигра. Курс "оновлення" визначався рішеннями VI (1986) та VII (1991) конгресів Комуністичної партії В'єтнаму. Зміст цього курсу полягав у тому, щоб дозволити розвитку всіх соціально-економічних структур, сприяти особистому ініціативу, послабити механізми державного управління та активізувати політику «відкритих дверей» у зовнішньоекономічних відносинах. Зовнішні фактори успішного розвитку економіки В'єтнаму включають членство в АСЕАН. Завдяки безлічі політичних та соціокультурних факторів, спільних для В'єтнаму та країн-членів АСЕАН (В'єтнам приєднався до АСЕАН у 1995 р.) Та тривалої політичної стабільності країни, В'єтнам домігся особливої ​​прихильності з боку інвесторів та торгових партнерів цієї асоціації. Рішення про створення зони вільної торгівлі ASEAN на саміті Асоціації в Сінгапурі в 1992 році зіграло потужний поштовх для розвитку торгівлі, економіки та інвестицій усього субрегіону. Значна увага в статті приділяється також аналізу розвитку політичних і торговельно-економічних відносин між В'єтнамом та Україною в контексті багатостороннього співробітництва. Проаналізовано встановлення дипломатичних відносин між двома країнами та підписання ключових двосторонніх угод. Відсутність принципових розбіжностей у ключових міжнародних питаннях, а також бажання розвивати дружбу та взаємовигідне партнерство створили сприятливі умови для співпраці України та В'єтнаму в рамках міжнародних організацій. Позиції наших країн щодо розповсюдження ядерної зброї та іншої зброї масового знищення, протидії тероризму, реформи організації ООН мають багато спільного. Україна та В'єтнам традиційно підтримували кандидатури один одного на обрання до керівних органів міжнародних організацій. У сфері торгівлі та економіки актуальним залишається питання про підписання угоди про вільну торгівлю між Україною та В'єтнамом. Укладення такої угоди суттєво сприятиме розвитку українсько-в'єтнамської співпраці у торговій сфері, а також подоланню негативного сальдо зовнішньої торгівлі з В'єтнамом. Під час останніх засідань Спільної українсько-в'єтнамської міжурядової комісії сторони обговорили низку важливих питань у перспективних сферах, що становлять взаємний інтерес, зокрема, торгівлю, банківську діяльність, фінанси та інвестиції, інженерні науки, високі технології, енергетика, гірнича промисловість, будівництво , медицини та фармацевтики, сільського господарства та туризму.

Неплатоспроможність (банкрутство) є достатньо складною як економічною, так і юридичною категорією. З одного боку таке явище можна вважати результатом неефективної діяльності певного суб’єкта господарювання, з іншого боку – неплатоспроможність (банкрутство) може слугувати засобом, що стимулює діяльність зазначених суб’єктів. Слід зауважити будь – яка країна незалежно від рівня економіки стикається із проблемою банкрутства господарюючих суб’єктів.
Неплатежеспособность (банкротство) достаточно сложный как экономическая, так и юридическая категория. С одной стороны такое явление можно считать результатом неэффективной деятельности определенного предприятия, с другой - неплатежеспособность (банкротство) может служить средством, стимулирующим деятельность указанных субъектов. Следует заметить какая - либо страна независимо от уровня экономики сталкивается с проблемой банкротства хозяйствующих субъектов.
Insolvency (bankruptcy) is quite complex as an economic and legal category. On the one hand, such a phenomenon can be considered as the result of ineffective activities of a certain entity, on the other hand - insolvency (bankruptcy) can serve as a means of stimulating the activities of these entities. It should be noted that any country, regardless of the level of the economy faces the problem of the bankruptcy of economic entities.

Дисертацію присвячено дослідженню адміністративної відповідальності за порушення законодавства про банки і банківську діяльність. У рамках дослідження розглядаються наукові підходи щодо визначення поняття і сутності адміністративної відповідальності, на основі яких утверджується думка про адміністративну відповідальність як один із засобів забезпечення адміністративно-правової охорони відносин у сфері банківської діяльності. Проаналізовано підстави та процесуальні конструкції притягнення фізичних осіб та банківських установ до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про банки і банківську діяльність. Надано характеристику особливостей елементів складу адміністративних правопорушень, пов’язаних із порушеннями законодавства про банки і банківську діяльність, класифіковано види підстав адміністративної відповідальності банків. Розглянуто структуру та особливості проваджень щодо притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб та банків. Запропоновано авторські підходи щодо видової належності окремих заходів впливу Національним банком України до заходів адміністративної відповідальності. Окрему увагу приділено критеріям адекватності застосування Національним банком України заходів впливу за порушення законодавства про банки і банківську діяльність.