Добірка наукової літератури з теми "Ембріони"

Наукова стаття присвячена дослідженню правової природи кріоконсервованих людських ембріонів in vitro. Обґрунтовується позиція, згідно якої заморожені ембріони людини є особливими об’єктами цивільних прав. Аналізується американська та європейська судова практика у справах, предметом розгляду яких було право на розпорядження кріоконсервованими ембріонами. У статті проаналізовано нормативно-правові акти у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, згідно яких ембріони in vitro належать до біологічного матеріалу. У зв’язку з цим вивчаються наукові роботи, які стосуються дослідження біологічного / анатомічного матеріалу як об’єкту цивільних правовідносин. У зв’язку з тим, що метод отримання біологічного / анатомічного матеріалу полягає у вилученні з організму людини (живої чи мертвої), який не застосовується щодо ембріонів in vitro, що створюються поза людським організмом, виникає обґрунтований сумнів в охопленні кріоконсервованих ембріонів поняттям «біологічного матеріалу». Визначається, що після перенесення кріоконсервованого ембріону до порожнини матки, він починає свій внутрішньоутробний розвиток і втрачає ознаки об’єкта права. Окрему увагу приділено дослідженню можливості розпорядження замороженими ембріонами in vitro шляхом їх донації іншим особам при лікуванні безпліддя. Розглянуто питання зберігання кріоконсервованих ембріонів у кріобанку протягом терміну, який визначається за домовленістю між пацієнтами та закладом охорони здоров’я. З’ясовано, що у випадку закінчення встановленого терміну заклад охорони здоров’я припиняє зберігання заморожених ембріонів, що призводить до їх загибелі, тому відмова пацієнтів від продовження зберігання таких ембріонів по суті означає визначення їх юридичної долі шляхом знищення, хоча законодавство прямо не передбачає такої можливості для учасників застосування допоміжних репродуктивних технологій. Обґрунтовується обмежена оборотоздатність кріоконсервованих ембріонів in vitro з огляду на їх особливий характер і біологічне походження та обмежений суб’єктний склад осіб, яким вони можуть належати (лише пацієнтам-власникам гамет, з яких вони були створені, або безплідним особам-реципієнтам, яким донорами було надано свої заморожені ембріони для використання у програмах лікування безпліддя).

У статті досліджено питання віднесення ембріонів людини, ство-рених поза людським організмом в умовах in vitro, до об’єктів права власності. Автором аналізуються дві протилежні позиції, що скла-лися у судовій практиці та в док-трині цивільного права, що сто-суються можливості віднесення ембріонів in vitro до власності суб’єктів цивільних правовідносин. Оскільки автор притримується підходу, згідно з яким ембріони in vitro є об’єктами цивільних прав і можуть перебувати у власності чітко визначеного законом обмеже-ного кола осіб, у статті аналізуються підстави виникнення права власності на такий специфічний об’єкт. Автором застосовується аналогія закону, оскільки жоден із наявних правових режимів об’єктів цивільних прав не може поширюва-тися на штучно створені ембріони людини. Зокрема, у статті розгля-дається набуття права власності на ембріони in vitro шляхом специ-фікації, оскільки вони на підставі договору створюються в закладі охорони здоров’я в умовах in vitro із репродуктивного матеріалу, нада-ного пацієнтами, або із донорських гамет, в результаті чого виникає новий об’єкт. Залежно від влас-ника репродуктивних клітин, із яких створюються ембріон, визна-чаються суб’єкти права власно-сті на них. Також автором дослі-джується можливість набуття закладом охорони здоров’я права власності на «покинуті» ембріони in vitro в порядку набувальної дав-ності, у випадку, якщо після закін-чення строку дії договору про крі-окосервацію, пацієнти не заявили прав на свої кріоембріони, а заклад охорони здоров’я не вжив заходів щодо їх утилізації. Окрема увага приділена донації ембріонів як під-ставі виникнення права власності на них, а також встановленню власника донованих ембріонів залежно від виду донорства (від-критого чи анонімного). У статті аналізується можливість виник-нення права власності на ембрі-они in vitro в порядку спадкування, зокрема автором розглядається доктринальний та судовий підхід до вирішення цієї проблеми, на під-ставі чого робиться обґрунтований висновок, що наявність генетич-ного зв’язку між спадкодавцем та його ембріонами in vitro впливає на визначення їх подальшої долі.

Науково-технічний прогрес вно-сить певні зміни у кожну сферу життя. Численні суперечності при-зводять до різного тлумачення та застосування новітніх технологій. У цій статті звертаємо увагу на основоположне, святе та неосяжне для людського розуму – нове життя. Конституція України у ст. 3 закріплює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недо-торканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Право на життя посідає основне місце серед усіх природних і невід’ємних прав людини, тому важливо вирішити питання про те, з якого моменту охороняється життя конкретної фізичної особи. Адже законодавством не визна-чено етап розвитку, з якого люд-ський ембріон перебуває під захи-стом прав і наділяється правом на життя. Через відсутність законодавчого закріплення статусу ембріона вини-кає низка біоетичних (етико-пра-вових) проблем, а саме питання про те, наскільки правомірно вико-ристовувати людські ембріони для комерційних, науково-дослідних та терапевтичних цілей. Наведено утилітаристський, віталістський, комплементарний підходи до вирі-шення цих біоетичних проблем. Наукова стаття присвячена дослідженню правового статусу ембріона людини. Обґрунтовується позиція, згідно з якою людські емб-ріони належать до особливих суб’єк-тів репродуктивних правовідносин. Аналізується міжнародне та націо-нальне законодавство у сфері регу-лювання ембріонального розвитку ще ненародженої дитини. У статті розглянуто проти-лежні наукові підходи до правового статусу ембріона: як об’єкта чи суб’єкта репродуктивних правовід-носин. Наведено перелік прав, якими володіє ембріон. Проаналізовано підходи та кон-цепції щодо визначення початку життя людини, зокрема ембріональну, натусіальну та концепцію формування нервової системи. За даними останніх наукових медико-біологічних досліджень, емб-ріон в онтологічному сенсі є унікаль-ною живою людською істотою, права на життя і здоров’я якої повинні бути належним чином захищені дер-жавою, щоб уникнути споживаць-кого ставлення до «ще ненародженої дитини» та сформувати моральне та гуманне ставлення до людського емб-ріона у сучасному суспільстві.

Стаття присвячена дослідженню проблем приватноправового регулювання допоміжних репродуктивних технологій, зокрема штучного запліднення in vitro, національним законодавством України та його співвідношення із положеннями міжнародно-правових актів у цій сфері. Детально проаналізовано законопроєкти, які нині подано до Верховної Ради України, що стосуються застосування допоміжних репродуктивних технологій. За допомогою біоетичного підходу до проблеми пропонуються шляхи її розв’язання на основі поваги до прав і гідності кожної людини відповідно до норм міжнародного права. Наголошено на важливості забезпечення захисту життя ембріона in vitro, зокрема шляхом розробки правового статусу ембріону людини та його закріплення у національному законодавстві, а також спеціальних програм щодо створення державних кріобанків стовбурових клітин та ембріонів, запровадження державного контролю за переміщенням ембріонів людини за межі території України, насамперед шляхом встановлення заборони на їх вивезення з урахуванням чітко визначених виключних обставин. Прийняття спеціального законодавства щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій дозволить унормувати правовідносини у цій сфері. Під час розробки правових актів національного законодавства необхідно насамперед враховувати норми міжнародного права, які стосуються прав людини та біомедицини. Оскільки репродуктивні права мають безпосередній зв’язок із такими основоположними правами людини, як право на життя та здоров’я, питання права людини на життя на пренатальній стадії її розвитку є невід’ємним біоетичним аспектом цих прав.

В роботі представлені результати вивчення дії дезінфектантів, основою яких є хімічні речовини, на структуру та властивості шкаралупи яєць сільськогосподарської птиці. Розглянуті дезінфекуючі властивості та вплив на шкаралупу та шкаралупні оболонки яєць сільськогосподарської птиці препаратів, що створені на основі альдегідовмісних речовин, сполук на основі перекису водню та речовин, що мають в основі надоцтову кислоту. Використання дезінфікуючих речовин, які не впливають на якість шкаралупи інкубаційних яєць та позитивно діють на розвиток ембріонів сільськогосподарської птиці є актуальним питанням у птахівництві. В роботі використовували інкубаційні яйця курей леггорн білий. Для експериментів формували вісім груп по 144 яєць в кожній. Перед закладкою на інкубацію яйця обробляли розчинами речовин та препаратів: формальдегідом, глютаральдегідом, метацидом, препаратами Virkon - S (KRKA, Словенія), CID – 20 з додаванням надоцтової кислоти (НОК), VIROCID з НОК, CID - 20, НОК та рослинні екстракти, VIROCID, НОК та рослинні екстракти. Зразки шкаралупи аналізували за допомогою растрової електронної мікроскопії на приладі РЕММА-102 відразу після висихання розчинів та після вилуплення курчат. Обробка яєць сільськогосподарської птиці дезінфікуючими речовинами є однією з головних вимог інкубації. Проте використання дезінфектантів, що мають відмінні бактерицидні та фунгіцидні властивості, не завжди призводять до бажаного результату. Зокрема препарати, що створені на основі хімічних речовин, таких як альдегідовмісткі сполуки, знижують захисну дію кутикули та мають канцерогенні властивості щодо персоналу птахофабрик. Препарати на основі пероксидів мають токсичну дію на ембріони, що розвиваються, та деструктивну активність щодо біокерамічного шару шкаралупи. Для пом’якшення негативного впливу препаратів, до складу яких входять дані речовини, рекомендовано додавати рослинні екстракти

Байрачна Л. К., Микитенко К. А. Щодо питання правового статусу ембріона: національний та міжнародний досвід. – Стаття. У статті розглянуто проблеми, пов’язані з реалізацією права на життя, яке в контексті розвитку світової цивілізації набуває нового змісту. Встановлено, що нині відсутнє єдине визначення початку людського буття, а наявні лише деякі позиції – ембріональна, натусіальна і концепція внутрішньоутробного розвитку. Крім того, є різні підходи щодо розуміння правого статусу ембріона, а саме абсолютиський, ліберальний та помірний. Порушуються дискусійні питання щодо наділення ще ненародженої дитини правосуб’єктністю, визнання ембріона суб’єктом або об’єктом цивільних правовідносин, встановлення того, чи є людський ембріон частиною організму матері, або ж це початок нового, самостійного життя, для якого є необхідним особливий правовий захист. Визначено, що в українському законодавстві право на життя людини починається з моменту народження, а держава гарантує і захищає це право, але період пренатальної стадії розвитку особи залишається поза правовим регулюванням країни, адже ембріон не наділяється правосуб’єктністю. Підкреслено, що загалом право на життя знайшло своє втілення в багатьох міжнародно-правових актах, зокрема в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські й політичні права, Конвенції про права дитини, а також у конституціях різних країн. На жаль, лише в деяких зазначено право на життя ембріона або надано розширене тлумачення права на життя, що включає право на життя ще ненародженої дитини. З аналізу судових рішень Європейського суду з прав людини можна констатувати, що на європейському рівні відсутня єдина думка щодо статусу ембріона/плоду, однак визнається, що він належить до людського роду. Наголошується, що, попри наявність великої кількості судових рішень та роз’яснень із боку договірних держав щодо права на життя, є нагальна потреба у встановленні єдиного підходу стосовно питання правового статусу ембріона, надання йому особливої правосуб’єктності та законодавче регулювання наслідків, пов’язаних із цим.

У роботі на моделі перепелиного ембріона продемонстровано високу чутливість моделі раннього ембріогенезу перепелів до низькоінтенсивного мікрохвильового випромінювання, що проявляється в стимуляції або пригніченні сомітогенезу та зміні рівня ушкодження ДНК у клітинах 38-годинних ембріонів.

Наведено результати пальпаторного вивчення морфофункціонального стану яєчників лактуючих високопродуктивних корів і лютеогенезу для відбору тварин із метою ембріодонації. У 9–14 % корів виявлено неповноцінність у формуванні лютеальної стадії з 5-го по 15-й день за причини відсутності розвитку в їх яєчниках жовтого тіла. Ще 17–43 % із них були непридатними для ембріодонації через кістозні дегенерації фолікулів: вимиті з них на 7–8-й день після поліовуляції ембріони мали глибокі морфологічні дефекти й були нежиттєздатними. We have adducted the results of the examination by touch of the morphofunctional condition of dairy cow ovary and luteogenesis for the selection of the animals with the aim of embryodonation. In 9- 14% of the cows we have seen deficiency in the formation of luteal state from the 5th till the 15th day because of the absence of the development in ovary a yellow body .Also 17-43% of them were unable for embryodonation because of the kistosis degenerations of the follicle: the embryos flushed out of them on the 7th-8th day after polyovulation had deep morphological defects and were lacking vitality.

З метою аналізу впливу трансфекції з ліпофектаміном на запліднювальну здатність сперміїв качурів (Anas platyrhynchos Linnaeus, 1758) породи Shaoxing проведено аналіз яєць та ембріонів 11 качок породи Shaoxing, які були запліднені спермою 13 качурів, обробленою ліпофектаміном. Птиця відповідала стандарту породи Shaoxing. Качок у віці десяти місяців відбирали за умови їх несучості ≥ 90% та плодючості ≥ 90% після штучного осіменіння. Качурів відбирали зі стабільним рефлексом спермовіддачі при стимуляції методом масажу поперекової частини тулуба. Сперму збирали в конічні полістирольні чашки з подальшим розведенням до 1: 1 середовищем OPTI-MEM (Invitrogen, США) та транспортуванням до лабораторії (протягом 15–20 хвилин після збору) для оцінки якості та трансфекції сперми. Рухливість і концентрацію сперматозоїдів оцінювали за стандартними методиками під оптичним мікроскопом. Для трансфекції сперматозоїдів 300 мкл плазмідної ДНК (25 нг/мл кожного вектора) змішували з 1 мл середовища OPTI-MEM. Тим часом 300 мкл Lipofectamine® 2000 (Invitrogen, США) змішували з 1 мл середовища OPTI-MEM. Після того, як два розчини інкубували протягом 5 хвилин при кімнатній температурі, їх об'єднували та інкубували при кімнатній температурі ще 20 хвилин. Сперму двічі центрифугували (1000g, 10 хв), надосадову рідину видаляли і проводили розведення осаджених клітин сперми середовищем OPTI-MEM 1: 1. Комплекс ДНК-Lipofectamine® 2000 додавали до клітин сперми після другого центрифугування, та видалення надосадової рідини, потім його перемішували та інкубували при кімнатній температурі протягом години. Після трансфекції рухливість сперматозоїдів знову оцінювали для визначення якості сперми. Трансфіковані клітини сперми використовували для глибокого штучного запліднення. За одне запліднення було взято п’ятсот мільйонів сперматозоїдів. Після осіменіння качок трансфікованими сперматозоїдами яйця збирали і інкубували протягом 10 або 28 днів, потім виділяли ембріони або вирощували каченят. Для контролю впливу проведених маніпуляцій зі спермою під час проведення трансфекції на її запліднюючу здатність, експеримент побудували методом груп-аналогів, було відібрано 11 качок яких осіменяли інтактною спермою. В дослідній групі заплідненість становила 52,2±4,97%, що достовірно відрізнялось від групи контролю 84.1±5.83% (p < 0.01). Виводимість становила 47.18% (67 каченят з 142 запліднених яєць)

В повідомленні досліджується нормативно-правова характеристика трансплантації в Україні в умовах реформування громадянського суспільства. Досліджено основні принципи проведення трансплантації органів людини. Пропонуються висновки і рекомендації.
В сообщении исследуется нормативно-правовая характеристика трансплантации в Украине в условиях реформирования гражданского общества. Исследовано основные принципы проведения трансплантации органов человека. Предлагаются выводы и рекомендации.
In a report is probed normatively legal description of transplantation in Ukraine in the conditions of reformation of civil society. Investigational basic principles of leadthrough of transplantation of organs of man. Conclusions and recommendations are offered.

Романюк Х. І. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення аборту: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Романюк Христина Ігорівна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2019. - 230 с.
Дисертаційна робота є комплексним монографічним дослідженням невирішених питань або таких, щодо яких немає одностайності в науці та правозастосовній практиці, стосовно відповідальності за незаконне проведення аборту. Вивчено зміст поняття «незаконне проведення операцій штучного переривання вагітності (аборту)», розглянуто кримінальну відповідальність за цей злочин в історії вітчизняного кримінального законодавства, здійснено порівняльний аналіз відповідальності за незаконне проведення аборту у зарубіжному кримінальному законодавстві, окреслено межі кримінальноправової охорони ненародженого життя, охоронюваного нормами кримінального права України, встановлено співвідношення складів злочинів, які забезпечують охорону ненародженого життя, між собою і з іншими складами злочинів; узагальнено особливості караності та кваліфікації незаконного проведення аборту. Наведено пропозиції щодо вдосконалення законодавства, стосовно відповідальності за незаконне проведення аборту. Доведено, що з позицій правової ідеології запровадження кримінальної відповідальності за незаконний аборт виступає діалектичним способом захисту правових інтересів соціуму (демографічної безпеки), ненародженого життя (право на життя плоду після 22 тижня розвитку), здоров’я (зокрема репродуктивного) вагітної жінки та права на свободу формування репродуктивного вибору жінки. Зазначено, що у сучасній українській юридичній науці навколо предмета незаконного проведення аборту розгорнулась гостра, логічно аргументована дискусія. В результаті цього у теорії основних прав людини досі не сформоване одностайне ставлення до питання необхідності охорони ненародженого життя. Запропоноване визначення незаконного переривання вагітності як застосування медикаментозних та інших засобів, які спрямовані на штучне переривання вагітності, що здійснюються з порушенням установлених законодавчих норм і медичних стандартів щодо: особи вагітної (врахування протипоказань, віку, способу, строку вагітності), місця проведення (лікувальна установа), суб’єкта здійснення медичного втручання (його кваліфікація, освіта, фахова підготовка). Наголошено, що в історичному контексті саме більшовицька революція початку ХХ століття та подальший період класової боротьби, соціальних конфліктів і війн, і одночасно із періодом науково-технічної революції, фемінізації та зниження рівня впливовості церкви у Західній цивілізації призвели до загострення проблематики вчинення абортів, зокрема незаконних. Визначено, що родовим об’єктом незаконного проведення аборту необхідно вважати суспільні відносини щодо кримінально-правової охорони забезпечення здоров’я жінки, зокрема репродуктивного, її життя, життя ембріона (плоду) людини, як основу забезпечення права на життя майбутньої дитини, відносини забезпечення демографічної безпеки та порядку надання медичної допомоги. Об’єкт незаконного проведення аборту – це суспільні відносини щодо захисту життя та здоров’я жінки та встановлений порядок надання медичної допомоги у частині здійснення операції аборту. Суспільно-небезпечні наслідки під час незаконного аборту можуть виявлятися у таких площинах: спричинення шкоди репродуктивному здоров’ю жінки (основним безпосереднім об’єктом згідно з частиною третьою чинної редакції норми); завдання шкоди суспільним відносинам щодо порядку, встановленого у частині організації надання медичної допомоги (основним безпосереднім об’єктом згідно з частиною першою чинної редакції норми); спричинення смерті жінки (додатковим безпосереднім об’єктом згідно з частиною третьою чинної редакції норми); спричинення смерті ембріона (плоду) людини (є фактичним наслідком, не охопленим кримінально-правовим захистом). Запропоновано викласти диспозицію ч. 1 ст. 134 КК України у такій редакції «Проведення штучного переривання вагітності (аборту) особою, яка не має спеціальної медичної освіти, або інше незаконне штучне переривання вагітності, - карається …». Зазначено, що жінка, яка вчинила самоаборт кримінальну відповідальність не несе (навіть, якщо така жінка виношувала чужу вагітність як сурогатна мати, відповідно до договору про виношування чужої вагітності). Проте, якщо ускладнити структуру безпосереднього об’єкту незаконного проведення аборту включенням до неї ненародженого життя – висновок щодо кримінальної відповідальності за самоаборт має бути протилежним. Жінка, яка штучно перериває власну вагітність посягає вже не лише на власне здоров’я, а й заподіює шкоду іншому об’єктові кримінальноправової охорони – життю ненародженої дитини. У цьому випадку, відповідно до світоглядної позиції «pro life» у кримінальне законодавство доцільно включити положення про кримінальну відповідальність за самоаборт. Така норма могла б виглядати так: «Умисне вчинення жінкою штучного переривання власної вагітності, - карається…». У дисертаційному дослідженні наголошено, що формулювання «примушення до аборту, до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи» є некоректним, оскільки застосування поняття «примушування» у редакції цієї статті КК України вже вказує на те, що відсутня згода особи на вчинення щодо неї відповідних дій. У зв’язку із цим, а також із іншими аргументами, пропонуємо викласти ч.2 та ч.4 ст. 134 КК України у такій редакції відповідно: «2. Примушування до надання згоди на проведення аборту, - карається… 3. Примушування до надання згоди на стерилізацію, - карається…». Фактична реалізація мети примушування без згоди потерпілої особи на нинішньої редакції ст. 121 КК України повинно оцінюватися власне як умисне тяжке тілесне ушкодження за ознакою в першому випадку – переривання вагітності, у другому – втрата будь-якого органу або його функції. Важливим при цьому зберегти саме конструкцію усіченого складу, оскільки таке формулювання відповідатиме суспільній небезпеці вчиненого. Аналіз європейського досвіду щодо регулювання питань із кримінальної відповідальності за незаконне проведення абортів підкреслює особливу увагу вчених до норм кримінально-правового характеру, що пов’язані із прийняттям і оформленням рішення про здійснення аборту і попереднім консультуванням вагітної, як умови правомірності діяння. Особливою характеристикою багатьох кримінально-правових актів є наявність у них спеціальних норм, котрі не містять опису складу злочинного діяння, а встановлюють, у яких випадках переривання вагітності не є караним. Зокрема, йдеться про ситуацію крайньої необхідності або медичних показів тощо. Досвід правового регулювання кримінальної відповідальності у сфері незаконного вчинення абортів країн азійського регіону демонструє суттєві відмінності, обумовлені культурними, релігійними і соціальними факторами. Особливої уваги у контексті порівняльно-правового дослідження заслуговують норми, пов’язані із засадами кримінально-правової відповідальності вагітної за вчинення аборту та співучасть у ньому третіх осіб. Особливою рисою багатьох кримінально-правових актів є наявність спеціальних вимог до опису складу злочинного діяння, вчиненого представниками медичного персоналу. Йдеться про критерії освіти, професійні функції або окремі посади. Також важливим елементом складу злочину виступає наявність або відсутність згоди жінки на вчинення аборту. Досконало досліджено зарубіжний й вітчизняний досвід пеналізації незаконного проведення аборту, на підставі чого зроблено висновок, що питання про кримінально-правову санкцію за цей злочин в кримінальному законодавстві України, крім ч. 1 ст. 134 КК України, вирішено відносно традиційним способом, зі значно вужчими можливостями для диференціації покарання за нього порівняно із законодавством більшості зарубіжних країн. Також система передбачених кримінальним законодавством покарань за злочин є набагато м’якшою у порівнянні з зарубіжними країнами. Урахування кримінально-правового аналізу відповідальності за незаконне проведення аборту у законодавстві України та окремих країн, практики його застосування та теоретичних напрацювань кримінально-правової науки у частині складу злочину зумовило необхідність створення проекту концепції охорони демографічної безпеки, репродуктивного здоров’я та ненародженого життя на основі комплексного аналізу законодавства України, дослідження кримінально-правового захисту права на життя, вивчення іноземного досвіду охорони права на життя, а також узагальнення практики застосування правових норм. The thesis is a comprehensive monographic study of unsolved issues, or those for which there is no unanimity in the science and law practice, such as responsibility for illegal abortion. The content of the concept of «illegal performance of operations of artificial termination of pregnancy (abortion)» has been studied, the criminal liability for this crime in the history of domestic criminal legislation has been examined, the comparative analysis of the responsibility for illegal performance of abortion in foreign criminal law has been made, the limits of criminal-legal protection of an unborn life specified by criminal law of Ukraine have been outlined. In addition, the ratio of crimes among themselves and other crimes which provide protection of an unborn life is established; the features of punishment and qualification of illegal abortion are generalized. Suggestions are made to improve the legislation on liability for illegal abortion. It has been proved that from the standpoint of legal ideology the introduction of criminal responsibility for illegal abortion is a dialectical way of protecting the legal interests of the society (demographic security), of an unborn life (the right to life of a foetus after 22 weeks of development), health (including reproductive) of a pregnant woman and the right to freedom to form a woman’s reproductive choice. It is noted that in the Ukrainian legal science today there has been a heated, logically justified debate around the subject of illegal abortion. As a result, the theory of fundamental human rights has not yet formed a unanimous attitude to the need to protect an unborn life. The definition of illegal termination of pregnancy is suggested as the use of medicines and other means aimed at artificial termination of pregnancy, performed as the result of the violation of the established legal norms and medical standards for: a pregnant woman (taking into account contraindications, age, method, term of pregnancy), the place of treatment (medical institution) ), the subject of medical intervention (his qualification, education, professional training). It is emphasized that in the historical context it was the Bolshevik revolution of the beginning of the twentieth century and the subsequent period of class struggle, social conflicts and wars together with the period of scientific and technological revolution, feminization and decrease of the level of influence of the church in Western civilizalization led to the intensification of the problem of illegal abortion. It is determined that the generic object of an illegal abortion should is connected with public relations on criminal protection of woman’s health, in particular reproductive, her life, life of a human embryo (foetus) as a basis for securing the right to life of a future child as well as relationships in demographic security and health care delivery. The object of an unlawful abortion should be social relationships as for the protection of the the life and health of a woman and the procedure for providing medical assistance in the part of performing an abortion. Socially dangerous consequences of illegal abortion can be manifested in the following areas: causing harm to a woman’s reproductive health (by the main direct object according to part three of the current version of the norm); causing harm to public relations regarding the order established in the part of the organization of the provision of medical care (by the main direct object according to part one of the first valid version of the norm); causing death of a woman (by an additional direct object in accordance with part three of the current version of the norm); causing death of a human embryo (foetus) (a factual consequence not covered by criminal justice). It is proposed to lay out the disposition of Part 1 of Art. 134 of the Criminal Code of Ukraine in the following wording «Conducting an artificial abortion by a person without a special medical education or another illegal artificial abortion is punishable…». It is noted that the woman who committed self-abortion does not bear criminal responsibility (even if such a woman conceived another’s pregnancy as a surrogate mother, in accordance with the contract on the pregnancy of another’s pregnancy). However, if we complicate the structure of a direct object of an illegal abortion by including an unborn life, the conclusion regarding criminal responsibility for selfabortion should be the opposite. A woman who artificially terminates her pregnancy does not only endanger her own health, but also causes harm to another object of criminal protection - the life of her unborn child. In this case, in line with the pro-life outlook, it is advisable to include provisions on criminal liability for self-abortion. Such norm might look like this: «Deliberate committment of an artificial termination of pregnancy by a woman is punishable ...». The research emphasizes that the wording «compulsion to abortion, to sterilization without a voluntary consent of a victim» is incorrect, since the use of the term «compulsion» in the wording of this article of the Criminal Code of Ukraine already indicates itself that there is no consent of a person to commit appropriate actions. In connection with this, as well as with other arguments, we propose to deliver Part 2 and Part 4 of Art. 134 of the Criminal Code of Ukraine as follows: «2. Forcing consent to abortion is punishable… 3. Forcing to consent to sterilization is punishable… «. Actual realization of the purpose of a compulsion without the consent of a victim on the current edition of Art. 121 of the Criminal Code of Ukraine should be considered as an intentional grievous bodily harm, firstly, on the basis of termination of pregnancy, and secondly, due to the loss of any organ or its function. At the same time, it is important to preserve the construction of the truncated composition, since such formulation will correspond to public danger of an offence. The analysis of the European experience in the regulation of criminal liability for illegal abortions draws special attention of scientists to the rules of criminal law, which are connected with the adoption and execution of the decision on abortion and preliminary consultation of a pregnant woman as a condition of legality of an action. A special feature of many criminal-legal acts is the existence of special rules, which do not contain a description of the corpus delicti, but determine in which cases the termination of pregnancy is not punishable. In particular, the question is about an emergency or medical evidence. The experience of legal regulation of criminal liability in the area of illegal abortion in Asian countries shows significant differences due to cultural, religious and social factors. Particular attention in the context of comparative legal research should be paid to the rules related to the principles of criminal liability of a pregnant woman for abortion and the third party complicity in it. A special feature of many criminal acts is the existence of special requirements to the description of the corpus delicti committed by medical personnel. These are education criteria, professional functions, or individual positions. An important element of the corpus delicti is the presence or absence of a woman’s consent to abortion. The foreign and domestic experience of penalizing illegal abortion has been thoroughly researched, which lead to the conclusion that the issue of criminal sanction for this crime under criminal legislation of Ukraine, except Part 1 of Art. 134 of the Criminal Code of Ukraine is settled in a relatively traditional way, with much narrower possibilities for differentiation of punishment for it compared to the legislation of most foreign countries. In addition, the system of criminal penalties provided for by criminal law is much softer than in foreign countries. Taking into account the criminal law analysis of responsibility for illegal abortion under legislation of Ukraine and individual countries, the practice of its application and theoretical knowledge of criminal law in terms of the corpus delicti necessitated the creation of a draft concept of the demographic security protection, reproductive health and unborn life on the basis of the complex analysis of Ukrainian legislation, research in the field of the protection of the right to life, the study of foreign experience in the protection of the right to life, and the generalization of the practice of applying legal rules.

У роботі на основі проведеного наукового дослідження визначино правовий аспект генотехнологічної системи клонування людини, проаналізувано сучасний правовий режим дотримання генотехнолоічної безпеки на міжнародному та національному рівнях окремих країн, а також створено пропозиції з удосконалення та оптимізації міжнародного правового регулювання сфери клонування людини. Автором узагальнено цілі та завдання міжнародно-правового та національного регулювання клонування людини та її частин; запропоновано оптимізацію міжнародно-правового регулювання шляхом розробки Конвенції з питань клонування людини та її частин. Удосконалено підхід щодо віднесення права на клонування людини та її частин до прав людини четвертого покоління; наукове обґрунтування концепцій правового статусу ембріону; концепцію необхідності посилення криміналізації репродуктивного клонування; процедуру проведення генотехнологічних експериментів шляхом встановлення законних цілей та обов’язкового контролю. Обгрунтовується необхідність перегляду заходів кримінальної відповідальності та розробки механізму притягнення до неї у разі порушень; утворення окремого органу у рамках ООН для контролю за дотриманням міжнародних правових актів.

Робота присвячена проблемі з’ясування механізмів морфогенезу та формування серця і плаценти ембріона щура, зумовлених дією електромагнітного випромінювання. Проведено узагальнення щодо позитивного впливу НВЧ-випромінення та негативного впливу СВЧ-випромінення на кардіогенез щура та плаценту в експерименті. Визначено спектр вад серця та аномалій розвитку і формування плаценти після дії СВЧ-випромінювання. Дослідження проводилися на серцях ембріонів, плацент щурів у кількості 380 з використанням морфологічних методів дослідження. Кількісно оцінені структурні зміни в різних відділах ембріонального серця щура: передсердях, шлуночках, атріовентрикулярних та півмісяцевих клапанах, міжпередсердній та міжшлуночковій перегородках і ворсин хоріона плаценти після впливу електромагнітного випромінювання. Для виявлення змін під час основних гістогенетичних процесів використано імуногістохімічні та лектиногістохімічні маркери. Накопичення маркерів проліферації та апоптозу дало можливість співставити процеси проліферація – апоптоз у нормі та виявити та підтвердити зміни в моделях експерименту. Виявлення маркерів судинного ендотелію та маркера гладенької м’язової тканини дало можливість визначити основні терміни та етапи васкулогенезу і диференціювання первинних судин серця та плаценти. Перерозподіл рецепторів лектинів на поверхності клітин пояснює гетерогенність з’язування лектинів адгезії та міграції в тканині серця та зміни їх накопичення після впливу електромагнітного випромінювання. Вплив тератогену СВЧ-випромінювання визначив наявність термінаційних періодів кардіогенезу та плацентації, коли спостерігається пряма залежність процесів септації та плацентації від впливу фізичного фактора.