Добірка наукової літератури з теми "Елемент соціальної сфери"

Вихід процесу споживання за рамки економічної сфери зумовив підвищення уваги до проблем споживання серед представників усіх соціальних наук. Споживання стає ядром соціальної структури, домінуючим соціальним процесом, підкорює складники суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл, проявляючись у всіх соціокультурних практиках. Споживацькі практики виявляються як елемент повсякденності, що розкриває основні способи соціального існування в межах певної культури та історичної епохи. Вивчення споживацьких практик уможливлює розуміння не лише процесу споживання, але і його суб’єктів, а також процесу взаємодії між ними.

Статтю присвячено розгляду ідеологічних трансформацій світоглядного знання, безпосередньо пов’язаних із функціонуванням суспільної уяви та формуванням як групової, так і індивідуальної ідентичності людини, а також осмисленню соціокльтурної динаміки, пов’язаної з постанням ситуації постправди та впровадженням настанов, стратегій, технік, практик і методології критичного мислення в царині освіти. Метою статті є розгляд феномену постправди в сучасному інформаційному полі у взаємозв’язку з концепцією критичного мислення та їх експлікаціями в соціальному інституті освіти. Основну увагу приділено філософському осмисленню зазначених феноменів у контексті філософсько-антропологічного виміру тенденцій розвитку соціально- комунікативної сфери існування людини. Методологічними засадами є філософія інформації, розвиток парадигми трансгуманізму, пошуки сучасної освітньої теорії та практики, соціальної філософії. У статті розглянуто сутнісні передумови і наслідки для гуманітарної сфери загалом і освіти зокрема наявного стану речей з недостатньою філософською артикульованістю понять постправди і критичного мислення. Наукова новизна. У статті доведено амбівалентний характер кореляції між феноменом постправди та концепцією критичного мислення принагідно до соціального інституту освіти та сфери соціальної уяви. Висновки. З’ясовано, що критичне мислення, оперте лише на настанову скептицизму, функціонує як передумова та смислодеструктивний елемент постправди як теоретичної конструкції та когнітивного механізму. Підкреслено загрозу дегуманізації проблемного поля сучасної гуманітаристики поза актуалізацією символічних та аксіологічних підстав людської ідентичності, що є актуальним як для наукового дискурсу, так і для сфери освіти. Наголошено на необхідності гуманістичної реінтерпретації критичного мислення людини, експлікованого в її соціальній активності, набутті ідентичності та самоактуалізації.

Анотація. Досліджено стан і тенденції розвитку соціальної сфери та економічної системи областей Кар-патського регіону. Узагальнено, що молодь як активний і прогресивний елемент суспільства з високимрівнем капіталізації знань найбільш динамічно реагує на світові тенденції часу та охочіше включаєтьсяв міграційні процеси. Аргументовано, що регіональні особливості демографічного розвитку формуютьтеоретичну основу міграційного потенціалу, у той час активізація міграційних процесів у більшості ви-падків відбувається через причини соціально-економічного характеру. У результаті аналізу ситуації намолодіжному ринку праці оцінено щільність взаємозв’язків між рівнем розвитку соціально-економіч-ної системи Карпатського регіону і мобільністю молоді. Побудовано багатофакторні регресійні рівнян-ня, які описують залежність темпів приросту зовнішніх міграційних процесів у Карпатському регіонівід мінливості значень соціально-економічних факторів. Визначено, що імміграційний та еміграційнийвектори мобільності населення Карпатського регіону в соціально-економічних координатах і залежитьвід темпів зростання середньої заробітної плати, частки сукупних витрат домогосподарств Карпатсько-го регіону на продукти харчування, обсягів прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу —мешканця Карпатського регіону і темпів зростання індексу споживчих цін. Здійснено оцінку обсягівпотенційної зовнішньої міграції населення у зрізі еміграційного та імміграційного векторів у контекстіпрогнозних тенденцій соціально-економічного розвитку областей Карпатського регіону до 2025 року.Доведено, що інтенсивність міграційних процесів у працездатному віці та вектор їхнього спрямуванняможуть стати базовим чинником установлення демографічної та соціально-економічної безпеки Кар-патського регіону в разі посилення рееміграційних та імміграційних потоків або її порушення —у разіподальшого вимивання людських, здебільшого інтелектуальних, ресурсів у працездатному віці.Ключові слова: розвиток соціальної сфери, економічна система, мобільність молоді, Карпатський регіон,зовнішня міграція населення, соціально-економічний розвиток.Формул: 2; рис.: 4; табл.: 1; бібл.: 13.

Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.

У статті особливе значення відведено процесу формування соціокультурних та духовних цінностей студентської молоді, що належить соціальному середовищу, соціально-педагогічним факторам. Здійснено теоретичне узагальнення й практичне розв’язання наукової проблеми формування соціокультурних та духовних цінностей студентів в умовах соціально-виховного середовища. Подано, що вихованню властиві всі складові елементи: наявність як мінімум двох індивідів, суб’єктів-об’єктів виховання, дії, вчинки, акти, за допомогою яких відбувається виховний вплив у вигляді прийомів, методів та засобів виховання, а також їхніх елементів у вигляді слів, дотиків, рухів, спрямованих на адресу один одного і таких, що впливають на їхню поведінку. Соціальне середовище являє собою сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість і поведінку. Зазначено, що соціокультурні та духовні цінності мають практичне вираження у реальній поведінці студентів. Серед визначальних завдань соціально-виховного процесу у вищій школі постає забезпечення умов формування соціокультурних та духовних цінностей студентів. Кінцевим результатом педагогічної діяльності в університеті в цілому і кожного викладача зокрема є високодуховний випускник. Для того щоб уявити, якими якостями він повинен володіти у складному і багатоплановому процесі формування соціокультурних та духовних цінностей та орієнтацій, необхідно створити соціально-педагогічну технологію формування соціокультурних та духовних цінностей студентів. Визначено базові функції соціально-виховного середовища: культурологічна, ціннісно-утворююча, адаптаційна, соціалізована, функція соціального контролю, нормативна, інтегративна.

У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права. Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю. З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір). Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.

Пропонований науковий огляд стосується питань підготовки спеціалістів соціальної та освітньої сфер. Зокрема, це стосується питання підготовки соціальних працівників, що має відбуватися в умовах зміни підходів до надання послуг, анонсованих державою. Так, окремо розкривається питання передачі повноважень органів виконавчої влади з числа надавачів послуг недержавним організаціям, об’єднанням громадян та приватним особам для здійснення обслуговування населення певної територіальної громади на засадах доступності та відкритості через механізм реалізації соціальної послуги за бюджетний кошт. Основна увага приділяється питанню використання пропонованого державою механізму для практичної підготовки студентської молоді до професійного самовизначення. Оскільки основне завдання вищої освіти – підготувати компетентного фахівця в певній сфері, ми розглядаємо дане питання в рамках психолого-педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної та/чи соціально-реабілітаційної практики, а також у межах волонтерської діяльності в позанавчальному процесі. Так, через включення в процеси надання соціальних послуг за бюджетний кошт та в рамках співпраці вищих навчальних закладів із громадськими організаціями відбувається якісна підготовка спеціалістів. У таких умовах соціальний працівник, майбутній соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи тощо знайомляться безпосередньо з практикою використання набутих знань під час надання послуг населенню відповідно до державних стандартів і включаються в усі процеси роботи – від ведення документації, розуміння супутніх юридичних питань, соціально-економічного та соціокультурного ефекту, співпраці з відповідними органами виконавчої влади, комунальними закладами та іншими установами і до питання власне алгоритму співпраці з отримувачами послуг. Усе це сприяє глибокому розумінню майбутнім фахівцем власних можливостей та відповідальності, які належатимуть до його компетенції у разі вибору того чи іншого професійного напряму: власне роботи в закладах освіти, соціальних установах чи громадських організаціях.

У статті здійснено аналіз певних аспектів розуміння та тлумачення принципу верховенства пра-ва відносно застосування його основних елементів до сфери соціального захисту. Встановлено, що су-часна доктрина верховенства права є достатньо сталою, однак зважаючи на стрімкий розвиток усіхсфер суспільного життя може набувати нових смислових характеристик, у тому числі, в площинісоціального захисту. Авторкою з’ясовані важливі моменти, які стосуються закріпленню принципу вер-ховенства права як на національному, так й на міжнародному правових рівнях. Важливим є те, що васпекті дотримання права особи на соціальний захист можна виокремити критерії, які впливають наякість закону, а саме: щодо процедури розроблення та прийняття якісних законів; щодо наявності ви-конавчих та юрисдикційних структур, які забезпечують застосування законодавства та щодо станузаконності в суспільстві, що є оцінкою рівня ефективності в цілому. Акцентовано увагу на тому, що вцілому можна констатувати дотримання процедурних питань під час розробки та прийняття норма-тивно-правових актів у сфері соціального захисту, однак щодо другого критерію якості закону, то слідзауважити на проблемних аспектах обов’язку органів у сфері реалізації державної політики з питаньпенсійного та соціального забезпечення щодо єдиного підходу у правозастосуванні. При цьому оцінкавідповідності вимогам закону рішень, дій чи бездіяльності відповідних органів залишається непріори-тетною виходячи з масовості соціальних спорів на розгляді в судах. Також у статті зазначається, щодотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розглядута вирішення справ законодавчого акту, який відповідає критерію «якості закону» та те, що умовазастосування саме «якісного» закону при вирішенні спорів у сфері соціального захисту має бути спрямо-вана і відносно органів соціальної політики.Ключові слова: соціальний захист; соціальне забезпечення; система соціального захисту; реалізації права на соціальний захист; принцип верховенства права; критерії, які впливають на «якість закону»; органи соціальної політики.

Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.

У статті визначено призначення інституту адміністративної відповідальності в соціальній сфері. Показано суб'єктивний склад осіб, яких можна притягати до адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на адміністративно-правовий механізм реалізації концепції соціальної держави. Доведено доцільність виокремлення юридичних осіб як самостійного суб'єкта, якого можна притягти за вчинення адміністративних деліктів у галузі соціального захисту, що цілком узгоджується із практикою країн-членів ЄС. Вказано, що для соціальної сфери примус має владно-управлінську природу, здійснюється на основі норм публічного права (адміністративно-правових), вимагає існування елементу державної влади, публічної адміністрації та відповідних методологічних настанов у реалізації нею своєї компетенції. Проілюстровано, що для належного гарантування реалізації концепції соціальної держави слід говорити саме про адміністративно-правовий примус, стосовно розуміння сутності якого можна виокремити доктринальні позиції щодо сприйняття його у владно-управлінському, інструментальному та прагматичному плані. Запропоновано під штрафом розуміти вид адміністративної штрафної санкції в грошовому еквіваленті, що оперативно стягується в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України, за вчинені адміністративні делікти з метою виховання та покарання правопорушників, попередження вчинення ними адміністративних проступків у майбутньому. З'ясовано, що це основний та самостійний вид адміністративного стягнення за делікти, вчинені в галузі соціального захисту, надання соціальних послуг. Його основними властивостями у відповідних відносинах є превентивна роль і стримувальний характер. Запропоновано критерії відмежування від штрафних санкцій адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються до порушників норм соціального права. Доведено, що процедура під час їх застосування є адміністративною, тобто має офіційний і публічно-владний характер, а порядок застосування може бути й судовим, але за правилами адміністративного судочинства. Встановлено, що адміністративно-господарські санкції мають публічну (адміністративну) правову природу та відносно самостійний правозахис-ний характер, виконують охоронну функцію в частині забезпечення соціальної справедливості та підтримання громадського порядку в соціальній сфері.

У роботі розглянуто важливий напрям в сфері реформування охорони здоров’я в Україні – фандрайзинг, реалізація проєктів з грантовим фінансуванням. В роботі розглянуто національне законодавче поле в сфері благодійної діяльності та грантів, а також робота НГО і міжнародних донорів в сфері реформування охорони здоров’я в Україні. Проведено систематизацію досвіду та окреслені висновки, які з підходів до реалізації грантових проєктів є найбільш успішними. Автор приходить до висновку, що грантова діяльність в медичній галузі в Україні динамічно розвивається, набули поширення мережі недержавних громадських об’єднань, які спеціалізуються на цьому напрямі і активно співпрацюють з усіма суб’єктами публічної політики реформування сфери охорони здоров’я. В Україні розвинуте національне законодавче поле та залученість іноземних партнерів і авторитетних світових донорів дозволяють інституціоналізувати процеси такої грантової діяльності. Це, в свою чергу, додає сталості реформам в сфері охорони здоров’я в Україні. Приклад роботи з грантовими ресурсами на базі КНП Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань» дозволяє стверджувати, що сумська обласна громада має управлінський та організаційно-штатний потенціал для реалізації подібних проєктів. В роботі зроблені конкретні пропозиції щодо модернізації сфери грантової діяльності в медичній галузі в Україні. Зокрема, запропоновані заходи з покращення методології розробки та реалізації програм, удосконалення процесів публічних закупівель, активізації промоції та адвокації в громадському здоров’ї, взаємодії з локальними громадами, цифровізації сфери охорони здоров’я.
В работе рассмотрено важное направление в сфере реформирования здравоохранения в Украине – фандрайзинг, реализация проектов с грантовым финансированием. В работе рассмотрены национальное законодательное поле в сфере благотворительной деятельности и грантов, а также работа НГО и международных доноров в сфере реформирования здравоохранения в Украине. Проведена систематизация опыта и очерчены выводы, какие из подходов к реализации грантовых проектов наиболее успешны. Автор приходит к выводу, что грантовая деятельность в медицинской отрасли в Украине динамично развивается, получили распространение сети негосударственных общественных объединений, специализирующихся на этом направлении и активно сотрудничающих со всеми субъектами публичной политики реформирования сферы здравоохранения. В Украине развитое национальное законодательное поле и вовлеченность иностранных партнеров и авторитетных мировых доноров позволяют институционализировать процессы такой грантовой деятельности. Это, в свою очередь, добавляет постоянства реформам в сфере здравоохранения в Украине. Пример работы с грантовыми ресурсами на базе КНП Сумского областного совета «Областной клинический медицинский центр социально опасных заболеваний» позволяет утверждать, что сумская община имеет управленческий и организационно-штатный потенциал для реализации подобных проектов. В работе сделаны конкретные предложения по модернизации сферы грантовой деятельности в медицинской отрасли Украины. В частности, предложены мероприятия по улучшению методологии разработки и реализации программ, усовершенствованию процессов публичных закупок, активизации продвижения и адвокации в общественном здоровье, взаимодействию с локальными общинами, цифровизации сферы здравоохранения.
An important area of ​​health care reform in Ukraine is considered in the paper, namely fundraising, implementation of projects with grant funding. The paper considers national legislation in the field of charity and grants, as well as the work of NGOs and international donors in the field of health care reform in Ukraine. The systematization of experience and outlined which of the approaches to the implementation of grant projects are the most successful. The author concludes that grant activities in medicine in Ukraine are developing dynamically. Networks of non-governmental organizations have become widespread. They specialize in this area and actively cooperate with all subjects of public policy in health care reform. National legislation and the involvement of foreign partners and reputable global donors are developed in Ukraine. This allows institutionalizing the processes of such grant activities. This adds sustainability to health care reforms in Ukraine. The example of work with grant resources on the basis of the Sumy Regional Council "Regional Clinical Medical Center for Socially Dangerous Diseases" suggests that the Sumy regional community has the managerial and organizational capacity to implement such projects. Specific proposals for the modernization of the field of grant activities in the medical field in Ukraine are proposed in the paper. In particular, measures are proposed to improve the methodology of development and implementation of programs, improve public procurement processes, intensify promotion and advocacy in public health, interaction with local communities, digitalization of health care.