Добірка наукової літератури з теми "Економічні блага"

Ґрунтуючись на зазначених визначеннях, можна констатувати, що загальносоціальні економічні гарантії конституційно-правового статусу українського народу - це система умов, засобів та способів забезпечення правового становища українського народу в національному суспільстві та державі, серед інших народів, закордонних суспільств та держав, міжнародних об'єднань, що функціонують у сфері економіки. Найбільш важливими загальносоціальними економічними гарантіями конституційно-правового статусу українського народу варто визнавати загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності. Автором визначено, що ефективності забезпечення права власності українського народу як загаль-носоціальної економічної гарантії конституційно-правового статусу українського народу завдає істотної шкоди ототожнення права власності українського народу із правом державної та комунальної власності. Стверджується, що перевагами ринкової економіки є те, що вона забезпечує рівноправність різних форм власності, економічну ініціативу, свободу підприємницької діяльності, вільну конкуренцію, договірні відносини між суб'єктами господарювання, обмежене втручання держави в господарську діяльність тощо. Проте із зазначених визначень стає також зрозумілим, що вона не здатна забезпечити соціально-економічні гарантії для соціальних суб'єктів, справедливий розподіл суспільних благ, рівність різноманітних соціальних статусів. Доведено, що свобода економічної діяльності як загальносоціальна економічна гарантія конституційно-правового статусу українського народу означає можливість формувати свою економічну політику, економічну стратегію та тактику, впроваджувати їх у життя, реалізовувати основні економічні функції, налагоджувати економічні відносини з іншими країнами, керуватись економічними інтересами українського народу. До економічних загальносоціальних гарантій конституційно-правового статусу українського народу варто віднести загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності, а до культурних - розвиток національної культури та культури корінних народів і національних меншин, охорону культурної спадщини, розвиток і функціонування української мови.

Розглядається аксіологічний вплив нормативного ідеалу ідеаційної культури на розвиток ін-ституціональної системи нооекономіки у сфері регулювання відносин виробництва, обміну і розподілу вар-тості інтелектуального продукту інтелігібельного способу виробництва. Визначаються особливості фор-мування споживної вартості та субстанціональної основи інтелектуального продукту нооекономіки іде-аційного типу культурної ментальності. Обґрунтовується ідея становлення продуцента інтелектуально-інноваційного товару нооекономіки – когнітаріату. Обґрунтовується гіпотеза застосування принципів сим-волічного обміну як мережевого середовища руху інтелектуального товару у специфічному режимі обміну, розподілу і привласнення вартості і доходів. Аналізуються онтологічні витоки когнітивних систем, на основі яких формується якісна основа вартості інтелектуальних благ. Досліджуються техногенні та соціально-економічні передумови появи і поширення когнітаріату як меритократичного класу суспільства нооекономіки саме ідеаційної, а не чуттєвої культури. Висунуто гіпотезу про тріалектичну, а не дуалістичну структуру символічного обміну інтелектуальних благ нооекономіки. Здійснено спробу виявити референтний зв’язок між онтологічною новизною (як споживною вартістю) інтелектуального блага та нормативним ідеалом доміную-чого типу культурної ментальності, передусім ідеаційної, через спосіб інтерпретації соціально-історичного часу в межах лінійної та циклічної хронологічних парадигм. Вплив нормативного ідеалу на характер функціонування економічних інститутів пояснюється явищем акаузальної рекурентності, завдяки якій пара-дигмальна ідея “вічного становленняˮ імплікується у парадигмальний проект “великого поверненняˮ. Ствер-джується, що нооекономіка, інтерпретована у контексті соціокультурних флуктуацій, можлива лише як па-тернальний проект ідеаційного типу культури.

Стаття присвячена дослідженню поняття «охорона здоров’я» та історії формування системи охорони здоров’я в Україні. Однією з проблем, яка постає в контексті цього завдання, є проведення загальнотеоретичного аналізу наукової літератури на предмет визначення поняття природного права людини на охорону здоров’я, а також процесу становлення і розвитку системи охорони здоров’я в її історичному аспекті, що сьогодні потребує на законодавчому рівні відповідного вдосконалення та розширення. З’ясовано, що охорона здоров’я повинна розглядатися як суспільне благо, коли надання медичної допомоги кожній людині має важливе значення для суспільства загалом. У свою чергу, така позиція в більшості європейських країн стала частиною традиційного консенсусу відносно важливості дотримання принципу солідарності та всеохоплюючого доступу населення до ресурсів охорони здоров’я. З іншого боку, ринкові важелі за своєю природою засновані на припущенні, що кожна медична послуга є товаром, який можна продати на відкритому ринку. Наголошено, що законодавче визначення поняття «здоров’я» можна розглядати як абсолютне здоров’я, яке дехто з дослідників, розглядає як ідеальне здоров’я, якого не існує в реальних умовах стану організму, а виступає як стандарт, до якого ми повинні прагнути. Визначено, що здоров’я є важливим соціальним та економічним чинником, від рівня якого значно залежать економічні ресурси, фізичний, духовний і моральний потенціал суспільства. Велике значення здоров’я як вищого і природного блага зумовлює необхідність його охорони і захисту, у т. ч. і міжнародно-правового. Зроблено висновок, що охорона здоров’я – система способів, засобів і методів, здійснюваних органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також кожною фізичною особою окремо, реалізація яких покликана зміцнювати (якщо це не є можливим, – зберігати на такому ж рівні), розвивати та відновлювати рівень фізичного і психічного стану організму людини.

В сьогоденні питання всебічної оцінки природних ресурсів залишаються найменш вивченими. Відповідно цьому важливим та актуальним є питання економічної оцінки природних ресурсів, виступає основою ціни на природні ресурси, що дає можливість розглядати їх як одну із форм капіталу і брати участь у товарно-грошових відносинах. Об’єктивна необхідність оцінки обумовлюється дією загальних економічних законів, їх роллю та змістом у процесі виробництва незалежно від будь-якої суспільної формації, а ступінь цієї необхідності – рівнем та характером розвитку матеріального виробництва. Економічна оцінка природних ресурсів є результатом економічних розрахунків, на основі яких визначається прогноз цінності окремих компонентів природи. Вона має безперечний вплив на формування структури економіки, вибір заходів, пов'язаних з природоохоронною діяльністю, формування соціально-економічних, науково-технічних програм розвитку підприємства, регіонів, країни. Економічна оцінка також забезпечує стратегію розвитку окремого підприємства від формування затрат до розподілу прибутку, з її допомогою формуються відносини на ринку природних ресурсів та ін. Оскільки природні ресурси є основою суспільного виробництва, то економічна оцінка відіграє роль у формуванні всіх економічних зв'язків суспільного виробництва, виконує планово облікову і стимулюючу функції і в цьому контексті, безумовно, є економічною категорією. Об’єктами оцінки вартості природних ресурсів можуть бути: запаси природних ресурсів; природні об’єкти, що перебувають у власності, а також різні права, пов’язані з їхнім використанням оренда, концесія, право забудови, екосистемні послуги й екологічні блага функції, що виконуються природними об’єктами екологічний збиток. Відомі дві концепції економічної оцінки природних ресурсів: витратна, яка визначається за критерієм витрат на освоєння і використання нових ресурсів, і рентна – за критерієм народногосподарського ефекту ренти. Основа утворення ренти – якісні відмінності природних ресурсів. Економічною основою її існування, як відомо з теорії рентних відносин, є монополія держави на експлуатацію кращих за якістю природних ресурсів. За одних і тих же засобів виробництва і технологічних рішень праця у кращих умовах є більш продуктивною.

У статті схарактеризовані різні підходи до трактування категорії «ресурси». Досліджена теоретична та практична проблематика місця та ролі ресурсів в господарській діяльності підприємств. Окреслено історію тлумачення сутності категорії «ресурси» і факторів їхньої здатності приносити прибуток. Наголошено на необхідності пошуку шляхів для підвищення ефективності використання обмежених ресурсів. Встановлено, що сьогодні актуальними залишаються питання недосконалості системи управління та використання власного ресурсного потенціалу галузей національного господарства. Зазначено, що основний зміст визначень науковців щодо ресурсів співпадає, але існують деякі відмінності в описі структури складових елементів. Підкреслено, що ефективність функціонування та розвитку підприємств досягається через оптимізацію складу і обсягів ресурсів, що формують фактори виробництва. З’ясовано, що категорію «ресурси» необхідно розглядати в різних напрямах (як загальна категорію, як загальноекономічну категорію; як категорію виробничо-господарської діяльності суб’єктів господарювання). Встановлено, що видів ресурсів існує безліч, що породжує класифікаційну проблему. Розкрито сутність природних, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Констатовано, що ресурси як категорія виробничо-господарської діяльності – це всі блага, що надходять до системи забезпечення та, в разі потреби, перетворюються у фактори виробництва й, трансформуючись, надходять до системи споживання задля задоволення потреб споживачів та досягнення ефективності функціонування виробничо-господарських структур. Встановлено взаємозв’язок: «ресурси – ресурси економічні – фактори виробництва». Доведено, що діяльність, заснована на економічних ресурсах відіграє ключову роль в діяльності підприємств.

Економічна та інформаційна глобалізація світових відносин супроводжується створенням ефектив- них механізмів і засобів для інформаційного та фінансового впливу на партнерів і конкурентів у локальному, регіональному і глобальному масштабах. Метою таких дій, як правило, є зміна розподілу вироблених реальних благ на користь тих, хто розробляє, має і застосовує відповідні технології. Ситуація, що склалася, вимагає підвищення уваги до захисту державних інтересів від нових реальних і потенційних загроз, забезпечення інформаційної та економічної безпеки. Пережитий світом черговий етап технологічної революції в інформаційній сфері тягне серйозні зміни в суспільстві у цілому. Змінюється спосіб життя мільйонів людей. Процеси глобалізації зачіпають усе нові й нові сфери діяльності. Це стає актуальним й у сфері забезпечення національної безпеки, де чітко виділяється специфіка забезпечення інформаційної безпеки. Загрози економічній та інформаційній безпеці дуже різноманітні, не завжди їх можна класифікувати й систематизувати, оскільки динаміка розвитку суспільства та економіки постійно змінюють існуючі і ство- рюють нові загрози. До таких загроз можна віднести міжнародний кібертероризм, інформаційно-фінансові атаки та ін. Тяжкість наслідків реалізації економічних загроз залежить не тільки від сили джерела загроз, які прагнуть змінити стан держави, а й від непідготовленості державних систем до відбиття цих загроз. У сучасних нестійких турбулентних умовах, у світлі загострення проблеми взаємозв’язку інформаційної та економічної безпеки дуже важливо своєчасно виявляти й оцінювати виникаючі загрози економічній та інформаційній безпеці і на цій основі вживати необхідні заходи щодо запобігання загрозам, захисту інформаційних і економічних інтересів від потенційних джерел небезпеки.

На основі дослідження економічної та екологічної діяльності на початку третього тисячоліття в умовах значного посилення об'єктивних процесів екологізації сучасних економічних систем доведено необхідність переосмислення і перегляду багатьох вже застарілих методологічних положень економічної теорії, її поняттєвого апарату. Загострення проблеми взаємин людини і довкілля зумовило утвердження в економічній теорії екологічної парадигми, яка передбачає розгляд усіх економічних і соціальних процесів крізь призму збереження довкілля, умов існування і розвитку людської особистості. Наголошено, що сучасні підручники з економічної теорії недостатньо враховують екологічний імператив, бо необхідно досліджувати поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг не просто в умовах обмежених ресурсів, а уже в нових умовах – умовах загострення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем з позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Виявлено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано необхідність виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Наголошено на важливості формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості і культури, екологічної відповідальності, утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів та загострення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізацію економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізація економічних систем розглядають сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний, критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Запропоноване поняття "екологізація економічних систем", на наше переконання, не тільки заповнить відповідну прогалину в економічній теорії, а й дасть змогу повністю врахувати екологічний контекст дослідження і порівняння економічних систем на порозі третього тисячоліття, відобразить вплив практики на зміну застарілих теоретичних концепцій. Саме екологізація економічних систем і є сьогодні об'єктивною визначальною домінантою парадигмальних змін в економічній теорії ХХІ ст.

Актуальність проблеми взаємин людини і довкілля зумовило утвердження в економічній теорії екологічної парадигми, яка передбачає розгляд усіх економічних і соціальних процесів крізь призму збереження довкілля, умов існування і розвитку людської особистості. Наголошено, що сучасні підручники з економічної теорії недостатньо враховують екологічний імператив, оскільки необхідно досліджувати поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг не просто в умовах обмежених ресурсів, а уже в нових умовах – посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Розкрито інституційні засади екологізації сучасних економічних систем із позицій постіндустріальної парадигми та економічної компаративістики в умовах посилення глобалізації. Виявлено зміст екологічної парадигми економічної теорії та обґрунтовано потребу виокремлення соціально-екологічних відносин у системі економічних відносин суспільства. Проаналізовано концепцію сталого розвитку та особливості еколого-економічних інструментів у розвинутих країнах. Підкреслено важливість формування сучасної екологічної культури у процесі трансформації економічних систем, коли в її основі мають бути орієнтованість на екологічну доцільність і безпеку, відсутність протиставлення людини і природи. Запропоновано авторське трактування процесу екологізації сучасних економічних систем в умовах посилення глобалізації, переходу людства до суспільства знань та "зеленої економіки". Під екологізацією економічних систем пропонуємо розуміти посилення екологічної спрямованості економічних систем у процесі їх трансформації, що виявляється у становленні сучасної економічної та екологічної свідомості та культури, екологічної відповідальності, в утвердженні сучасних екологічних цінностей, формуванні відповідної нормативно-правової, інституційної бази, спрямованої на суспільний контроль за системою зв'язків "людина – економіка – екологія", застосуванні санкцій і стимулів щодо впливу економічної системи на стан екологічної рівноваги в умовах обмеженості природних ресурсів і посилення екологічної кризи глобального, регіонального і локального характеру. Екологізація економічних систем є об'єктивним процесом їх трансформації, домінантою трансформації на зламі тисячоліть, що утверджує усвідомлення екологічних проблем як глобальних. Екологізація економічних систем розглядається сьогодні як дуже важливий, навіть визначальний критерій порівняльного аналізу національних систем чи наднаціональних системних утворень. Обґрунтовано екологічну парадигму економічної компаративістики ХХІ ст.

У статті обґрунтована та запропонована методика створення системи мотивації персоналу органів охорони державного кордону, яка ґрунтується на можливості персоналу Державної прикордонної служби України не лише активізувати свій особистісний потенціал в напрямку досягнення мети, але й отримувати задоволення в процесі діяльності, через задоволення своїх потреб. Відмінна особливість системи мотивації персоналу у сфері охорони державного кордону обумовлена низкою обмежень, що на неї впливають: по-перше, персонал ДПСУ не є власником засобів виробництва, які належать державі та його правомочним структурам; по-друге, результатом їх діяльності є нематеріальні суспільні блага, які неможливо купити або продати; по-третє, їх поведінка продиктована характерними лише для цієї категорії працівників системами мотивів і стимулів. Метою створення системи мотивації в сфері охорони державного кордону є забезпечення ефективного управління персоналом, яке полягає в зацікавленні, мотивації та збереженні на службі співробітників відповідних кваліфікацій, а також стимулює персонал на підвищення результативності оперативно-службової діяльності. В основу методики запропоновано покласти не примус, а мотиваційні регулятори, що ґрунтуються на врахуванні психологічних особливостей людини. При створенні системи мотивації персоналу у сфері охорони державного кордону необхідно враховувати такі групи чинників: 1) економічні: джерела фінансування грошового утримання персоналу; показники системи грошового забезпечення, в тому числі і преміювання та їх співвідношення з показниками задоволення інтересів персоналу; 2) організаційні: умови виконання службових завдань (служби), забезпечення робочого місця необхідними технічними засобами, стан організаційних документів, режим роботи, кваліфікаційні вимоги, атестації й оцінки персоналу тощо; 3) соціальні: разом із наявними значними соціальними гарантіями рекомендується введення низки соціальних гарантій, які закріплюють молоді кадри.

Стаття «Напрями підвищення фінансової стійкості підприємств в умовах незалежного регіону» спрямована на дослідження фінансової стійкості підприємства, шляхів її досягнення в умовах формування незалежного регіону в Україні. Метою статті є проаналізувати фінансову стійкість підприємства як складову економічної стійкості незалежного регіону. У роботі застосовувалась сукупність методів дослідження, що становить методологію аналізу та організації основних публікацій, законодавчих актів та законів, а саме методи узагальнення, порівняння, хронологізації, аналізу та узагальнення. Використовується складна система фінансових перетворень у вигляді пелюсткової діаграми з використанням маркерів за допомогою програми Microsoft Excel. У статті розглядається поняття «економічної стійкості», що дозволяє повноцінно осягнути значення фінансової стійкості підприємства, як невід’ємної її складової, в умовах автономного регіону. Доведено значущість соціальної стійкості в структурі економічної стійкості, як центрального і найважливішого фактору формування бізнесу та економіки держави. Результатами дослідження стали висновки, зроблені на основі дослідження наукової та законодавчої бази досліджень з даної проблематики, а також формування основних напрямів підвищення фінансової стійкості на основі соціальної стійкості, що і утворило наукову новизну в сфері економічних досліджень. Практичну значущість наукового дослідження та його результатів становить фінансовий аналіз ринку продовольчих товарів, як основний показник добробуту населення, оскільки формування соціуму є основною ланкою на яку спрямовується пропозиція будь якого ринку. Це і є основа формування незалежного регіону в центрі організації якого є потреба людини в соціально-економічних благах. Запропоновано поглибити дослідження в напряму соціальної стійкості як одного з основних чинників впливу на економічну стійкість підприємства.

У рамках дисертації досліджено загальний та специфічний зміст наукової праці та її форми в сучасній ринковій економіці. Розкрито всезагальну природу наукової праці як творчої діяльності та сфери духовного виробництва. Вивчений історико-генетичний аспект становлення науки як продуктивної сили суспільства. Визначено місце наукової праці в системі суспільного відтворення. Досліджені перетворені форми наукової праці та її продукту, доведено сутність ціни продукту наукової праці та наукової ренти як ірраціональних економічних форм. Розглянуті поверхневі форми економічних відносин у сфері наукової праці, які проявляються у феномені відчуження. Визначені межі стихійного руху ірраціональної форми продукту наукової праці. Досліджені конкретні організаційно-економічні та інституціональні форми виразу соціально-економічних відносин у сфері науки у взаємозв’язку з сутнісними формами цих відносин. Проаналізовані та класифіковані основні інституціональні форми державної підтримки наукової праці в сучасній економіці. Вивчені тенденції форм розвитку наукової праці в сучасній економіці. Досліджені особливості національних інноваційних систем країн, що розвиваються, і країн з трансформаційною економікою. Охарактеризовані основні проблеми національної інноваційної системи України й обґрунтовані ключові напрями державної підтримки наукової праці в трансформаційній економіці України.
Диссертация посвящена исследованию общего и специфического содержания и экономических форм движения научного труда и его продукта в современной рыночной экономики и определение границ этого стихийного процесса, обусловливающих объективную необходимость применения государственной научно-инновационной политики. Раскрыто общее содержание научного труда как всеобщей деятельности, характеризующейся творческим содержанием и реализующейся в рамках духовного производства. Изучение историко-генетического аспекта становления науки как производительной силы общества показало, что данный процесс оформился в зрелом виде лишь в начале ХХ века. Показано, что включение научного знания в структуру факторов производства обусловило необходимость принятия научным трудом специфических общественных форм. Обосновано, что в процессе всеобщей деятельности не происходит формирования общественно необходимых затрат труда, следовательно цена продукта научного труда представляет собой иррациональную экономическую форму. Раскрыт специфический характер ценообразования на продукт научного труда с позиций совокупности неоклассических подходов. Определены условия, необходимые для включения результатов научного труда в натуральную и стоимостную структуру общественного продукта. Разграничены категории научно-инновационной квазиренты как превращѐнной формы избыточной прибавочной стоимости и научной ренты как иррациональной экономической формы, отражающей отношения трѐх субъектов: собственника научного продукта, капиталиста-новатора и наѐмного работника как репродуктивного, так и творческого труда. Поверхность движения экономических отношений в сфере науки представлена в исследовании через формы отчуждения. Показаны объективные и субъективные аспекты данного феномена, а также особенности его движения и направления преодоления в современной экономике в рамках организационно-экономических и институциональных форм. Сопоставлены институционально-правовые формы экономических отношений в сфере науки с их социально-экономической сущностью. Рассмотрены основные институциональные формы государственной поддержки научного труда, а также произведена их классификация в соответствии со степенью всеобщности труда и особенностями создаваемого им продукта. Произведѐн всесторонний анализ динамики научно-инновационных процессов в мировой экономике. Показано, что научному производству присущ специфический тип обобществления, обусловленный объективной необходимостью кооперации всеобщего и совместного труда через интеграцию различных подсистем национальной инновационной системы: науки, образования, производства. Показано влияние показателей научно-инновационной сферы на экономическую динамику. Произведен сравнительный анализ национальных инновационных систем экономически развитых, развивающихся стран и государств с трансформационной экономикой. Определены основные проблемы, тормозящие развитие форм научного труда, а также предложены ряд механизмов прямой и косвенной поддержки научного труда и инноваций, которые могли бы способствовать построению современной национальной инновационной системы в Украине.
The thesis investigates general and specific substance of scientific work in modern market economy. The universal nature of scientific work as a creative activity and a sphere of mental production has been revealed. The historical-genetic aspect of development of science as a social productive force has been studied. The transmuted forms of scientific work and its product are investigated and the essence of scientific product and science rent as irrational economic forms is proved. The author considers the surface forms of economic relationship in the scientific work sphere, which manifest themselves in a phenomena of alienation. The limits of irrational form of scientific product spontaneous movement are defined. The author studies the concrete organizational-economic and institutional forms of socioeconomic relationship manifestation respective to the substantial forms of these relationship. The basic institutional forms of scientific work governmental support in modern economy are analyzed and classified. The tendencies of development of scientific work forms in modern economy are examined. The specifics of national innovation systems of developing and transformational countries are investigated. The author characterizes the main problems of Ukraine national innovation system and grounds the key directions of scientific work government support in transformational economy of Ukraine.

Брайловський, І. А. Стратегія забезпечення розвитку державно-приватного партнерства в Україні : дис. ... д-ра екон. наук : 08.00.03 / І. А. Брайловський. - Чернігів, 2018. - 464 с.
Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методологічних засад і розробці практичних рекомендацій щодо формування та реалізації стратегії забезпечення розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Обґрунтовано визначення категорії «державно-приватне партнерство», яке враховує сучасну специфіку українських умов становлення ринкових відносин і представляє ДПП як систему інвестиційних по своїй суті проектів. Пропонується модель типової структури проектів ДПП, що передбачає участь у договірних відносинах значного числа сторін. Обґрунтований концептуальний підхід до функціонування системи розвитку ДПП в Україні в аспекті об’єднання активів держави з інвестиційними, управлінськими, мотиваційними та іншими ресурсами приватного сектора, в межах якої розроблено схему формування і реалізації проектів державно-приватного партнерства. Запропоновано алгоритм багатоваріантного моделювання забезпечення розвитку ДПП та авторський підхід до класифікації ризиків ДПП, яка сформована на основі PЕST-аналізу. Ідентифіковані сучасні особливості розвитку державно-приватних партнерств в Україні та запропоновано комплекс змін та відповідних доповнень до діючих законодавчих та підзаконних актів. Визначено, що особливого поширення угоди державно-приватного партнерства набули в якості засобу фінансування суспільної інфраструктури в країнах Європейського Союзу. Систематизовано основні інструменти стратегічного розвитку ДПП, якими користуються органи державної влади та приватний сектор (планування, організація, контроль та регулювання). Обґрунтована концепція забезпечення інноваційного розвитку державно-приватного партнерства в Україні як системи теоретико-методологічних поглядів на пізнання та визначення взаємовигідних організаційно-правових, соціально-економічних та управлінських відносин між органами державної влади, приватним сектором, науково-освітнім сектором та громадськістю. Розроблено структуру стратегії забезпечення розвитку державно-приватного партнерства в Україні, головною метою якої є забезпечення модернізації національної економіки, яка орієнтована на інноваційне оновлення реального сектора та соціальної сфери країни для збільшення обсягів і якості виготовлення суспільно значущих товарів та послуг. Механізм реалізації стратегії забезпечення розвитку державно-приватного партнерства в Україні представляє собою сукупність принципів, методів, соціально-економічних і правових форм, технологій, організаційно-функціональних структур, на основі і за допомогою яких будуються партнерські відносини, та проявляється в конкретних моделях. Для підвищення ефективності реалізації стратегії забезпечення розвитку ДПП, запропоновано використовувати «Дорожню карту розвитку ДПП-2035». Запропоновано технологію контролінгу ризиків проектів ДПП. Ідентифікацію та оцінювання ризиків проектів ДПП запропоновано проводити за групами та сферами виникнення ризикоутворюючих факторів.
Диссертация посвящена обоснованию теоретико-методологических основ и разработке практических рекомендаций по формированию и реализации стратегии обеспечения развития государственно-частного партнерства в Украине. Обосновано определение категории «государственно-частное партнерство», которое учитывает современную специфику украинских условий становления рыночных отношений и представляет ГЧП как систему инвестиционных по своей сути проектов. Предлагается модель типовой структуры проектов ГЧП, предусматривающей участие в договорных отношениях значительного числа сторон. Обобщены подходы к классификации моделей ГЧП по критериям: право собственности, ответственность за инвестиции, распределение рисков, срок действия контракта. Предлагается модель типовой структуры проектов ГЧП, предусматривающий участие в договорных отношениях значительного числа сторон, включая правительство, спонсоров проекта, операторов проекта, финансистов, поставщиков, подрядчиков, инженеров, третьих лиц (например, эскроу агентов) и клиентов. Обоснован концептуальный подход к функционированию системы развития ГЧП в Украине в аспекте объединения активов государства с инвестиционными, управленческими, мотивационными и другими ресурсами частного сектора, в рамках которой разработана схема формирования и реализации проектов государственно-частного партнерства. Предложен алгоритм многовариантного моделирования обеспечение развития ГЧП и авторский подход к классификации рисков ГЧП, которая сформирована на основе PЕST-анализа. Предложен подход к управлению рисками ГЧП, что предусматривает: определение сущности и классификация рисков ГЧП по указанным критериям; определение ключевых факторов рисков - вероятность их возникновения и степень их последствий; выявление методов, приемов и принципов распределения рисков, которые необходимо использовать при принятии и реализации решений в условиях риска; определение алгоритма распределения риска; разработку матрицы рисков ГЧП и механизма их смягчения. Идентифицированы современные особенности развития государственно-частных партнерств в Украине и предложен комплекс изменений и соответствующих дополнений в действующие законодательные и подзаконные акты. Определено, что особое распространение соглашения государственно-частного партнерства получили в качестве средства финансирования общественной инфраструктуры в странах Европейского Союза. Систематизированы основные инструменты стратегического развития ГЧП, которыми пользуются органы государственной власти и частный сектор (планирование, организация, контроль и регулирование). Обоснованная концепция обеспечения инновационного развития государственно-частного партнерства в Украине как системы теоретико-методологических взглядов на познание и определение взаимовыгодных организационно-правовых, социально-экономических и управленческих отношений между органами государственной власти, частным сектором, научно-образовательным сектором и общественностью. К действенным шагам в обеспечении развития ГЧП в Украине предложено отнести: формирование и совершенствование существующего нормативно-правового обеспечения для реализации проектов ГЧП, а именно урегулирования взаимодействия Закона Украины «О государственно-частном партнерстве» и других нормативно-правовых актов; расширение сферы направлений применения ГЧП; разработка и внедрение механизмов гарантий и снижения рисков в проектах ГЧП; обеспечение формирования институциональной среды; обеспечение реализации механизмов общественного обсуждения и проведения независимого аудита проектов ГЧП; формирование системы мониторинга процесса реализации проектов ГЧП, в том числе, с целью определения эффективности их моделей; разработка и внедрение устойчивых основ эффективного функционирования ГЧП в различных отраслях отечественной экономики в контексте формирования эффективной нормативно-правовой среды. Разработана структура стратегии обеспечения развития государственно-частного партнерства в Украине, главной целью которой является обеспечение модернизации национальной экономики, ориентированной на инновационное обновление реального сектора экономики и социальной сферы страны для увеличения объемов и качества изготовления общественно значимых товаров и услуг. Результатами реализации стратегии обеспечения развития государственно-частного партнерства в Украине является получение преимуществ и возможностей как для государственного, так и для частного секторов. Механизм реализации стратегии обеспечения развития государственно-частного партнерства в Украине представляет собой совокупность принципов, методов, социально-экономических и правовых форм, технологий, организационно-функциональных структур, на основе и с помощью которых строятся партнерские отношения, и проявляется в конкретных моделях. Для повышения эффективности реализации стратегии обеспечения развития ГЧП, предложено использовать «Дорожную карту развития ГЧП-2035». Предложена технология контроллинга рисков проектов ГЧП. Идентификацию и оценку рисков проектов ГЧП предложено проводить по группам и сферам возникновения рискообразующих факторов. Обосновано, что реализация стратегии обеспечения развития государственно-частного партнерства в Украине ориентирована на комплексное развитие страны в целом и эффективное достижение целей отдельных субъектов хозяйствования за счет непосредственных положительных результатов сотрудничества и возникновения значительного синергетического эффекта, который проявляется в ходе инкорпорирования потенциала частного сектора в социально-экономические стратегии государства на всех уровня управления. Развитие ГЧП в системе рыночной экономики – это процесс совместной деятельности государственных и частных институтов, ориентированной на разработку, принятие и реализацию эффективных решений по развитию социально-экономической системы в целом и достижения целей отдельных субъектов хозяйствования, на основе согласованности интересов сторон и рациональном использовании ресурсов общества.
Thе dіssеrtаtіоn іs dеvоtеd tо thе substаntіаtіоn оf thеоrеtісаl аnd mеthоdоlоgісаl prіnсіplеs аnd thе dеvеlоpmеnt оf prасtісаl rесоmmеndаtіоns оn thе fоrmаtіоn аnd іmplеmеntаtіоn оf а strаtеgy fоr thе dеvеlоpmеnt оf publіс-prіvаtе pаrtnеrshіp іn Ukrаіnе. Thе dеfіnіtіоn оf thе саtеgоry "publіс-prіvаtе pаrtnеrshіp" іs grоundеd, whісh tаkеs іntо ассоunt thе сurrеnt spесіfісіty оf thе Ukrаіnіаn соndіtіоns fоr thе еstаblіshmеnt оf mаrkеt rеlаtіоns аnd rеprеsеnts thе PPP аs а systеm оf іnvеstmеnt іn іts еssеnсе оf prоjесts. Thе mоdеl оf thе typісаl struсturе оf PPP prоjесts іs prоpоsеd, whісh іnvоlvеs pаrtісіpаtіоn іn а соntrасtuаl rеlаtіоnshіp оf а sіgnіfісаnt numbеr оf pаrtіеs. Thе соnсеptuаl аpprоасh tо thе funсtіоnіng оf thе PPP dеvеlоpmеnt systеm іn Ukrаіnе іs grоundеd іn thе аspесt оf thе mеrgеr оf stаtе аssеts wіth іnvеstmеnt, mаnаgеmеnt, mоtіvаtіоnаl аnd оthеr rеsоurсеs оf thе prіvаtе sесtоr, wіthіn thе frаmеwоrk оf whісh а sсhеmе fоr thе fоrmаtіоn аnd іmplеmеntаtіоn оf publіс-prіvаtе pаrtnеrshіp prоjесts hаs bееn dеvеlоpеd. Thе аlgоrіthm оf multіvаrіаtе mоdеlіng оf thе dеvеlоpmеnt оf PPP аnd thе аuthоr's аpprоасh tо thе сlаssіfісаtіоn оf PPP rіsks, whісh іs bаsеd оn PЕST аnаlysіs, іs prоpоsеd. Thе mоdеrn fеаturеs оf thе dеvеlоpmеnt оf publіс-prіvаtе pаrtnеrshіps іn Ukrаіnе аrе іdеntіfіеd аnd а sеt оf сhаngеs аnd соrrеspоndіng аddіtіоns tо thе еxіstіng lеgіslаtіvе аnd rеgulаtоry асts іs prоpоsеd. Іt wаs dеtеrmіnеd thаt thе spесіаl sprеаd оf thе publіс-prіvаtе pаrtnеrshіp аgrееmеnt wаs асquіrеd аs а mеаns оf fіnаnсіng publіс іnfrаstruсturе іn thе соuntrіеs оf thе Еurоpеаn Unіоn. Thе mаіn strаtеgіс PPP tооls usеd by publіс аuthоrіtіеs аnd thе prіvаtе sесtоr (plаnnіng, оrgаnіzаtіоn, mоnіtоrіng аnd rеgulаtіоn) аrе systеmаtіzеd. Thе соnсеpt оf prоvіdіng іnnоvаtіvе dеvеlоpmеnt оf publіс-prіvаtе pаrtnеrshіp іn Ukrаіnе аs а systеm оf thеоrеtісаl аnd mеthоdоlоgісаl vіеws оn thе knоwlеdgе аnd dеtеrmіnаtіоn оf mutuаlly bеnеfісіаl оrgаnіzаtіоnаl аnd lеgаl, sосіо-есоnоmіс аnd mаnаgеrіаl rеlаtіоns bеtwееn stаtе аuthоrіtіеs, thе prіvаtе sесtоr, thе sсіеntіfіс аnd еduсаtіоnаl sесtоr аnd thе publіс іs substаntіаtеd. Thе struсturе оf thе strаtеgy fоr thе dеvеlоpmеnt оf publіс-prіvаtе pаrtnеrshіp іn Ukrаіnе іs dеvеlоpеd, thе mаіn gоаl оf whісh іs tо prоvіdе mоdеrnіzаtіоn оf thе nаtіоnаl есоnоmy, whісh іs оrіеntеd оn thе іnnоvаtіvе rеnеwаl оf thе rеаl sесtоr аnd sосіаl sphеrе оf thе соuntry іn оrdеr tо іnсrеаsе thе vоlumе аnd quаlіty оf mаnufасturіng оf sосіаlly sіgnіfісаnt gооds аnd sеrvісеs. Thе mесhаnіsm оf іmplеmеntаtіоn оf thе strаtеgy fоr thе dеvеlоpmеnt оf publіс-prіvаtе pаrtnеrshіp іn Ukrаіnе іs а sеt оf prіnсіplеs, mеthоds, sосіо-есоnоmіс аnd lеgаl fоrms, tесhnоlоgіеs, оrgаnіzаtіоnаl аnd funсtіоnаl struсturеs, оn thе bаsіs аnd thrоugh whісh pаrtnеrshіp rеlаtіоns аrе bеіng buіlt, аnd іs mаnіfеstеd іn соnсrеtе mоdеls. Іn оrdеr tо іnсrеаsе thе еffесtіvеnеss оf thе іmplеmеntаtіоn оf thе PPP dеvеlоpmеnt strаtеgy, іt іs prоpоsеd tо usе thе Rоаdmаp fоr thе dеvеlоpmеnt оf PPP-2035. Thе tесhnоlоgy fоr соntrоllіng thе rіsks оf PPP prоjесts іs prоpоsеd. Іt іs prоpоsеd tо іdеntіfy аnd еvаluаtе thе rіsks оf PPP prоjесts by grоups аnd аrеаs оf еmеrgіng rіsk fасtоrs.

Казарян, Г. Г. Інституційне регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю: теорія, методологія, практика. - дис. ...д-ра екон. наук : 08.00.03 / Г. Г. Казарян. - Чернігів, 2019. - 436 с.
Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методологічних засад і розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Запропоновано визначати систему соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю як сукупність окремих суб’єктів, компонентів, елементів, що перебувають у постійному взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємодії у процесі задоволення різнопланових потреб такої категорії населення , спираючись на принципи та методи її інституційного регулювання. Розроблено схему інтегрального механізму інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, метою якого є розв’язання життєвих соціально-економічних проблем і потреб та який передбачає реалізацію спеціалізованих механізмів. Обґрунтована необхідність розроблення та впровадження концепції інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Визначена роль та значення вітчизняної нормативно-правової бази у регулюванні соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Ідентифіковано сукупність організаційно-інституційних факторів, які впливають на рівень соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Побудовано структурно-функціональну модель державного інституційного регулювання системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, яка адаптована до умов функціонування національної економіки та ключовими концептуальними компонентами якої визначено: підвищення рівня якості життя осіб з інвалідністю; орієнтація на фахову підготовку та перепідготовку осіб з інвалідністю; сприяння участі осіб з інвалідністю в соціально-економічному житті суспільства; активізація розвитку міжнародного співробітництва громадських та професійних об’єднань інвалідів. Розроблена концептуальна модель державно-приватного партнерства щодо удосконалення інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Запропоновано напрями імплементації світового досвіду державної політики щодо підтримки соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні у розрізі двох груп завдань: стимулювання суб’єктів приватного сектора до підтримки осіб з інвалідністю; безпосередня соціально-економічна підтримка осіб з інвалідністю (професійна, освітня, медична). Доведена необхідність формування ефективної організації інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю як сукупності ланок нерозривного ланцюга: наукових, законодавчих, управлінських, організаційних, виконавчих, економічних. Розроблено стратегію соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, що потребує значних кадрових, матеріальних, фінансових ресурсів і часу. В основу цієї стратегії закладено визнання прав інвалідів, і пов’язана з цим ліквідація всіх форм дискримінації по відношенню до них. Запропоновано науково-методичний підхід для підбору робочого місця особам з інвалідністю, результати якого дають можливість здійснювати вибір з великої кількості альтернатив такого робочого місця, яке найбільше відповідатиме трудовим запитам особи з інвалідністю та містить найбільш суттєві для нього переваги.
Диссертация посвящена обоснованию теоретико-методологических основ и разработке практических рекомендаций по совершенствованию институционального регулирования социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью. Обоснована целесообразность трактовки системы социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью как совокупности отдельных субъектов, компонентов и элементов, находящихся в тесной взаимосвязи, взаимозависимости и взаимодействия в процессе удовлетворения разноплановых потребностей такой категории населения на основе реализации определенной совокупности принципов и методов институционального регулирования. Разработана схема интегрального механизма институционального регулирования социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью, целью которого является содействие решению социально-экономических проблем и удовлетворению потребностей таких лиц. Реализацию функций интегрального механизма обеспечивают такие специализированные механизмы как: финансовый, нормативно-правовой, организационный, кадровый, научно прикладной, информационный, профориентационный и образовательный. Обоснована необходимость разработки и внедрения концепции институционального регулирования социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью. К приоритетным направлениям реализации концепции в краткосрочный период отнесены: нормативно-правовое обеспечение; финансово-экономическое обеспечение; информационно-аналитическое обеспечение; организационно-институциональное обеспечение; кадровое и образовательное обеспечение; научно-технологическое обеспечение. Осуществлен анализ отечественной нормативно-правовой базы в сфере регулирования социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью. Проведенный анализ регуляторных актов в исследуемой сфере позволил выделить иерархическую структуру регулирования социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью в Украине. Проведенное исследование позволило выявить основные негативные моменты функционирования специализированных предприятий для лиц с инвалидностью: низкий уровень заработной платы; технологическая отсталость производства, то обусловливает низкую производительность труда и неконкурентоспособность продукции таких предприятий. В диссертации идентифицировано совокупность организационно-институциональных факторов, влияющих на уровень социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью: наличие необходимого количества специализированных учреждений, организаций, способствующих социально-экономическому обеспечению лиц с инвалидностью; образовательный и профессиональный уровень лиц с инвалидностью; заинтересованность руководителей предприятий в использовании труда лиц с инвалидностью; соблюдение нормативов по квотированию рабочих мест для лиц с инвалидностью; количество учреждений, обеспечивающих медицинское обслуживание, реабилитацию и получение образования для такой категории населения. Разработана структурно-функциональную модель государственного институционального регулирования системы социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью, которая адаптирована к условиям функционирования национальной экономики. Ключевыми концептуальными компонентами такой модели определены: повышение качества жизни лиц с инвалидностью (медицинское, страховое и образовательное обеспечение); ориентация на профессиональную подготовку и переподготовку лиц с инвалидностью; содействие участию лиц с инвалидностью в социально-экономической жизни общества; активизация международного сотрудничества общественных и профессиональных объединений инвалидов. Разработана концептуальная модель государственно-частного партнерства с целью совершенствования институционального регулирования социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью. Для обеспечения функционирования такой модели предусмотрено использование широкого набора инструментов, но в качестве ключевых выделяется: социальный заказ; стандартизация; оценка качества услуг; государственно-общественное сотрудничество по вопросам социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью. Предложены направления имплементации мирового опыта государственной политики в области поддержки социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью в Украине в разрезе решения двух групп задач: 1) стимулирование субъектов предпринимательства к поддержке лиц с инвалидностью; 2) расширение и совершенствование непосредственно государственной социально-экономической поддержки лиц с инвалидностью (профессиональной, образовательной, медицинской). Доказана целесообразность формирования эффективной организации институционального регулирования социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью как совокупности звеньев неразрывной цепи: научных, законодательных, управленческих, организационных, исполнительных, экономических. Обоснована необходимость разработки стратегии социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью в Украине, что требует значительных кадровых, материальных, финансовых ресурсов и времени. В основу этой стратегии заложено признание прав инвалидов, и связанная с этим ликвидация всех форм дискриминации по отношению к ним. Предложены новые ключевые аспекты механизма формирования стратегии социально-экономического обеспечения лиц с инвалидностью: социально-экономические; политико-правовые; организационно-управленческие; научно-методологические; морально-этические; информационные. Предложено научно-методический подход к подбору рабочего места лицам с инвалидностью, результаты которого позволяют осуществлять выбор из большого количества альтернатив рабочего места, наиболее отвечающего запросам лиц с инвалидностью. Данная методика является универсальной и пригодна для применения также и в других ситуациях, касающихся выбора рабочих мест с учетом предпочтений конкретных индивидов.
The dissertation is devoted to the substantiation of theoretical and methodological foundations and the development of practical recommendations for improving the institutional regulation of social and economic provision of persons with disabilities. The definition of the category "socio-economic provision of persons with disabilities" is substantiated, which is proposed to be considered as a process or result of the proper functioning of the institutional regulation mechanism in the context of the implementation of the rights, freedoms and legitimate interests of persons with disabilities in various spheres of their life, which are regulated and guaranteed by the state. It is proposed to determine the system of social and economic provision of persons with disabilities as a set of separate subjects, components, elements that are in constant interconnection, interdependence and interaction in the process of disclosure of the composition and content of socio-economic provision of persons with disabilities, based on the principles and methods of its institutional regulation. The scheme of the integrated mechanism of institutional regulation of socio-economic provision of persons with disabilities aimed at solving life-related socio-economic problems and needs, which involves the implementation of specialized mechanisms, is developed. The necessity of the development and implementation of the concept of institutional regulation of socio-economic provision of persons with disabilities is substantiated. The role and significance of the domestic legal and regulatory framework in the regulation of social and economic provision of persons with disabilities are determined. A set of organizational and institutional factors influencing the level of social and economic provision of persons with disabilities has been identified. The structural-functional model of the state institutional regulation of the system of socio-economic provision of persons with disabilities, adapted to the conditions of functioning of the national economy and the key conceptual components of which is defined: improving the quality of life of persons with disabilities; orientation towards vocational training and re-training of persons with disabilities; promotion of participation of persons with disabilities in the socio-economic life of society; intensifying the development of international cooperation of public and professional associations of the disabled. A conceptual model of public-private partnership was developed for improving institutional regulation of social and economic provision of persons with disabilities. The directions of implementation of world experience of state policy concerning support of socio-economic provision of persons with disabilities in Ukraine are proposed in terms of two groups of tasks: stimulation of private sector entities to support persons with disabilities; direct social and economic support of persons with disabilities (professional, educational, medical). The necessity of formation of effective organization of institutional regulation of socio-economic provision of persons with disabilities as a set of links of inextricable chain: scientific, legislative, administrative, organizational, executive, economic. The strategy of socio-economic provision of persons with disabilities in Ukraine, which requires significant personnel, material, financial resources and time, is developed. The basis of this strategy is the recognition of the rights of persons with disabilities and the associated elimination of all forms of discrimination against them. The scientific-methodical approach for selecting a work place for persons with disabilities is proposed, the results of which allow to make a choice from a large number of alternatives to such a workplace that is most suitable for the labor demands of a person with disabilities and contains the most significant advantages for him.

У дисертації здійснено теоретичний та емпіричний аналіз соціально-психологічних особливостей стилю споживання матеріальних благ осіб з низьким економічним статусом. Виявлено, що вони полягають в: споживанні переважно тих матеріальних благ, володіння якими є обов’язковим для ідентифікації з певною соціальною групою; споживанні статусних продуктів під впливом референтних груп та недостатній рефлексивності щодо їхнього впливу; схильності покладати відповідальність за споживчий вибір на зовнішні обставини чи інших людей; переживанні страху бути знехтуваними соціальним оточенням. Доведено можливість корекції негативних аспектів соціально-психологічних особливостей стилю споживання матеріальних благ осіб з низьким економічним статусом.
В диссертации осуществлен теоретический и эмпирический анализ социально-психологических особенностей стиля потребления материальных благ лиц с низким экономическим статусом. Рассмотрены основные подходы к пониманию потребительского поведения, проанализированы объективные и субъективные факторы потребительского поведения, в том числе, его социально-психологическая детерминация. Стиль потребления материальных благ анализируется с точки зрения социальной психологии как устойчивое выражение в потребительском поведении установок, ценностей, социальных мотивов личности, опосредованное влиянием референтных групп, моды, социальных норм. Стиль потребления материальных благ рассматривается как способ идентификации личности в обществе. Раскрыто содержание понятия «экономический статус» в социально-психологическом контексте и определено, что экономический статус характеризуется как объективной, так и субъективной составляющей. Указывается, что представителям экономически проблемных социальных групп свойственны специфичные представления, ценности, модели поведения, в том числе потребительского. Лица с низким экономическим статусом анализируются как имеющие консервативный, ограниченный стиль потребления материальных благ. Обоснована программа эмпирического исследования стиля потребления материальных благ лиц с низким экономическим статусом, которая состояла из трех этапов – предварительного, констатирующего и коррекционного. Представлены результаты эмпирического анализа взаимосвязи стилевых особенностей потребления лиц с различным экономическим статусом. Установлено, что лицам с низким экономическим статусом в большей мере свойственен пуританский стиль потребления материальных благ, который характеризуется повышенной ориентацией на цену товара, постоянным самоограничением, покупкой и потреблением только самых необходимых вещей. Выявлено, что в ситуации публичного потребления материальных благ (одежда, современные гаджеты и т.п.), в их стиле потребления проявляется демонстративный компонент, который определяется желанием продемонстрировать более высокий социальный статус, чем есть на самом деле, приблизиться к референтной группе (лицам с более высоким экономическим статусом, «среднему классу»). Определены и на содержательном уровне описаны социально-психологические характеристики стиля потребления материальных благ лиц с различным экономическим статусом. Показано, что со снижением экономического статуса повышается склонность к пассивному отношению к жизни, внешнему локусу контроля, возрастает страх отвержения. Установлено, что в стиле потребления материальных благ лиц с низким экономическим статусом преобладает пуританский компонент, связанный с тенденцией возлагать ответственность на внешние факторы, высоким уровнем психологического тяготения к бедности, преобладанием ценностей пассивного отдыха, сниженной интернальностью, повышенным страхом отвержения. Однако в их стиле потребления проявляется также и демонстративный компонент, особенно в отношении предметов, которые потребляются публично, что обусловлено желанием быть принятыми социальным окружением, ориентацией на демонстрацию более высокого статуса, чем есть на самом деле, стремлением подстроиться под референтную социальную группу, Определены социально-психологические особенности стиля потребления материальных благ лиц с низким экономическим статусом: ориентация на внешние факторы потребительского поведения, потребление преимущественно тех материальных благ, владение которыми является обязательным для идентификации с определенной социальной группой, потребление статусных продуктов под влиянием референтных групп и недостаточная рефлексивность относительно их влияния, склонность возлагать ответственность за потребительский выбор на внешние обстоятельства или других людей, переживание стыда перед другими за свое материальное положение, страх быть отвергнутыми социальным окружением Представлена авторская программа, включающая комплекс коррекционных занятий с элементами социально-психологического тренинга, направленных на коррекцию негативних аспектов социально-психологических особенностей стиля потребления материальных благ лиц с низким экономическим статусом и доказана эффективность ее применения.
The thesis is dedicated to theoretical and empirical analysis of the social-psychological peculiarities of style of consumption by persons with low economic status. Socio-psychological peculiarities of consumption style by persons with low economical status are defined: prevalence of external factors of consumption behavior, consumption of those material goods which are necessary to identify oneself with a certain social group, consumption of status goods under the influence of reference groups, insufficient development of reflexivity about their influence, tendency to shift responsibility for consumer choice to external circumstances or other people, increased fear of rejection by social surroundings, shame to others for their financial situation. The efficiency of the correction of the negative aspects of social and psychological characteristics of consumption style by persons with low economic status is proved.