Добірка наукової літератури з теми "Діагностика респіраторних захворювань"

Методичні рекомендації складені з урахуванням сучасних відомостей про клінічні прояви харчового, ранового, ятрогенного, інгаляційного ботулізму та хвороби у немовлят. Клінічна картина харчового, ранового, ятрогенного, інгаляційного та «дитячого» ботулізму подібна й зводиться до білатерального паралічу черепних нервів; диспепсичних проявів; респіраторної дисфункції; відсутності гарячки, сплутаності свідо­мості, загальмованості, порушення чутливості. Наведено об’єктивні прояви при фізикальному обстеженні, методи лабораторної діагностики. Виділено фактори ризику захворювання. Стандартна лабораторна діагностика ботулізму ґрунтується на виявленні токсину у сироватці, шлунковому секреті, калі та зразках продуктів харчування шляхом постановки біологічної проби на мишах, зрідка – бактеріологічного та електрофізіологічного дослідження, імуноферментного аналізу, полімеразно-ланцюгової реакції. Детально проаналізовано лікування хворих на різні клінічні форми ботулізму. Враховуючи відсутність вітчизняних імунобіологічних препаратів, зібрано відомості про протиботулінічні препарати різних виробників, що дозволяє використати доступні у конкретних умовах зарубіжні препарати. Розглянуто різні способи уникнення тяжких ускладнень після антитоксичної терапії. Обговорено перспективу використання ефективних і безпечних вакцин від ботулізму.

РЕЗЮМЕ. Гострі респіраторні інфекції (ГРІ) у більшості випадків є амбулаторною патологією, тому питання діагностики й формування тактики ведення пацієнтів на етапі первинної медичної допомоги є важливим завданням медичної освіти і практики. Мета – на основі опрацювання Європейського клінічного протоколу ведення пацієнтів з гострою респіраторною інфекцією (Хорватія) виділити ключові аспекти, важливі для клінічної практики і медичної освіти. Результати. Гострі респіраторні інфекції найчастіше є короткочасними сезонними захворюваннями, пацієнти зазвичай одужують без негативних наслідків. ГРІ є тягарем для пацієнта, сім’ї, громади та системи охорони здоров’я через їх поширеність. Більшість ГРІ верхніх дихальних шляхів можна розпізнати на підставі якісно проведеного збору анамнезу і ретельного клінічного обстеження. Подальші діагностичні дослідження необхідні лише в деяких випадках, які чітко регламентовані клінічним протоколом. Як правило, в кабінеті сімейного лікаря необхідно зосередитись на оцінці локалізації ГРІ, тобто визначити, чи це інфекція верхніх, чи нижніх дихальних шляхів, а також яка найімовірніша причина ГРІ – віруси чи бактерії. Часто непотрібно визначати точну причину ГРІ, оскільки найчастіше це захворювання, які самовиліковуються, тому вони й лікуються в умовах ПМД. Це визначає специфіку клінічного підходу сімейного лікаря до пацієнта з ГРІ, та не впливає на рішення, як лікувати пацієнта. Діагностичні дослідження призначають лише тоді, коли клінічна картина не є чіткою, а іноді для підтвердження причини інфекції при підозрі на стрептококову інфекцію горла, коли є намір призначити антибіотики згідно із клінічним протоколом. Висновок. Розбіжність між очікуваннями пацієнтів і професійними рекомендаціями щодо самодопомоги (самолікування), а також призначення антибіотиків і вакцинопрофілактики, може бути врегульована шляхом інтенсивного навчання пацієнтів, ретельного проведення диференційної діагностики, встановленням довіри між пацієнтом та сімейним лікарем у ході консультування і використанням стратегії «очікуй і спостерігай».

Резюме. Мінімізація тяжкого перебігу коронавірусної інфекції для людей, що входять до групи ризику, і реабілітація після перенесеного захворювання є важливим фактором. У ході наукового пошуку, швидкого аналізу отриманих знань створюються клінічні рекомендації, удосконалюються підходи до діагностики, розробляються й удосконалюються методики респіраторного підтримання, але до сьогодні немає чітких і доведених алгоритмів лікування. Мета. Вивчити вплив ендогенного дихання на можливості респіраторної системи, використовуючи апарат Фролова як безпечний спосіб лікування та реабілітації. Методи. Аналіз і систематизація науково-методичної літератури та документальних матеріалів; логіко-теоретичний аналіз, спостереження, опитування, методи математичної статистики. Результати. Виявлено позитивну динаміку респіраторної системи. Отримані результати дозволили встановити рівень функціонального стану респіраторної системи. Експериментально доведено позитивний вплив ендогенного дихання на можливості респіраторної системи.Ключові слова: фізична терапія, пневмонія, терапевтичні вправи, ендогенне дихання.

У 10% пацієнтів при гастроезофагеальній рефлексній хворобі (ГЕРХ) відсутні типові прояви захворювання, а основні симптоми виявляють у дихальній, серцево–судинній системах, ЛОР–органах. Мета. Покращення діагностичного алгоритму при виявленні позастравохідних проявів ГЕРХ; встановлення ефективності лапароскопічної фундоплікації у хворих за різних видів гастроезофагеального рефлюксу (ГЕР). Матеріали і методи. З використанням опитувальників якості життя (ЯЖ) SF–36 та GERD–HRQL оцінювали віддалені результати консервативної терапії та хірургічного лікування пацієнтів за наявності респіраторних та ЛОР проявів ГЕРХ. Результати. Більш суттєве покращення фізичного та психологічного компонентів ЯЖ відзначене у хворих, яким виконували лапароскопічну фундоплікацію. За опитувальником GERD–HRQL, ЯЖ хворих пысля хірургічного лікування покращилась через 6 міс – з (16,4 ± 5,3) до (6,2 ± 0,6) бала (р < 0,001), через 12 міс – до (6,4 ± 0,8) бала (р < 0,001); після консервативної терапії через 6 міс – з (15,9 ± 6,6) до (9,2 ± 1,9) бала (р < 0,001), через 12 міс – до (11,4 ± 1,5) бала (р < 0,05). Висновки. Лапароскопічна фундоплікація порівняно з консервативною терапією більш ефективний метод лікування пацієнтів за наявності позастравохідних проявів ГЕРХ.

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або в межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними з супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547, або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ із використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягти у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

Мета: визначення клінічного образу дітей, що часто хворіють (ДЧХ), з урахуванням існуючих відомих даних медичної літератури та спостережень авторів, накопичених за останні 25 років клінічної практики. Матеріали та методи. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним і включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, які становили сучасний клінічний образ дітей, що часто хворіють. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер, були лонгітудинальними, з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих же пацієнтів упродовж 1–10 років після встановлення у них діагнозу «дитина, що часто хворіє» та проведення відповідного лікування. Щодо ефективності отриманих результатів, то дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно сприяли одужанню дитини з поліпшенням/нормалізацією її загального стану та якості життя. Дослідження були багатоцентровими, проведені в амбулаторних умовах на базі двох спеціалізованих у галузі хронічних інфекційних захворювань клінік із повним обсягом лабораторних досліджень та кафедри дитячих інфекційних хвороб медичного університету. Учасниками дослідження були діти від грудного віку до 14 років, батьки яких упродовж 2009–2020 років зверталися за консультацією зі скаргами на часті захворювання своїх дітей. Результати. Під наглядом авторів у 2010–2020 роках перебували 3547 дітей, що часто хворіли (6–12 епізодів на рік та нерідко навіть більше — 1–2 захворювання на місяць), а період кожного епізоду їхньої недуги тривав понад 5–7 діб. Дітей віком до 3 років було 862/3547 (24,3 %), від 3 до 7 років — 1295/3547 (36,5 %), від 7 до 14 років — 1390/3547 (39,2 %). З урахуванням клінічно домінуючих симптомів, які часто спліталися між собою в одну цілісну картину цих частих захворювань, дітей розподілили на дві великі групи спостережень. До I групи, яку умовно називали «Клінічний образ ДЧХ із гнійно-запальними захворюваннями», увійшли 1595/3547 (45 %) дітей. Інших 1952/3547 (55 %) дітей було включено до II групи з умовною назвою «Клінічний образ ДЧХ із домінуючими токсичними проявами». Також до ІІ групи дітей, що часто хворіють, увійшли діти з підвищеною температурою, не пов’язаною з гострими гнійно-запальними станами чи їх рецидивами. У цій групі під наглядом перебували 1952/3547 (55 %) дітей від грудного віку до 14 років із порушеннями температурного режиму, зокрема із затяжним субфебрилітетом — 1206/1952 (61,8 %), фебрильними атаками — 721/1952 (36,9 %) та 25/1952 (1,3 %) дітей переважно шкільного віку з фебрильною лихоманкою на рівні 38–40 °С і вище упродовж від декількох місяців до 4 років та іншими симптомами синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації. Усі діти були обстежені бактеріологічно (бакпосіви з носа, глотки, рота тощо, а також із теплої сечі тричі, три дні поспіль), токсикологічно з використанням діагностичної системи «Токсикон»; проведено загальноклінічні обстеження, імуноферментний аналіз та полімеразну ланцюгову реакцію, визначення імунологічного статусу, за показаннями — інструментальне обстеження. Встановлено, що в усіх ДЧХ були наявні два вогнища хронічної бактеріальної інфекції: у носоглотці, що у 3467/3547, або 97,7 % дітей було пов’язано з Staphylococcus aureus, та у нирках (нефродисбактеріоз), у якому домінували ентерококи та кишкова паличка, що становили майже 2/3 (у 3312/5313, або 63 %) від усіх ізольованих штамів уринокультур та були виділені з сечі загалом у 3312/3547 (93,4 %) дітей. На підставі токсикологічного дослідження крові у переважної більшості дітей (77/96, або 80,2 %) була виявлена токсемія тяжкого ступеня, у 16/96 (16,7 %) — середньої тяжкості та у 3/96 (3,1 %) — легкого ступеня. Форма інтоксикації була здебільшого компенсованою у 87/96 (90,6 %) хворих, ще у 9/96 (9,4 %) — у стадії генералізації. При визначенні імунного статусу, який дослідили у 2160/3547 (60,1 %) ДЧХ від грудного віку до 14 років обох груп спостереження, встановлено, що показники клітинного та гуморального імунітету зазвичай були або у межах норми, або навіть частіше перевищували норму. Тільки у 67/2160 (3,1 %) дітей було виявлено незначну клітинну імунну недостатність, а у 7/2160 (0,3 %) дітей — селективну гіпогаммаглобулінемію IgA. Лікування всіх 3547 ДЧХ обох груп спостереження проводили з використанням бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів. ­Дітей, що пройшли лікування, наслідки якого можна вважати встановленими і не пов’язаними із супутнім прийомом антибактеріальних препаратів, було 3159/3547 або 89,1 %. Загалом 3093/3159, або 97,9 % дітей, що часто хворіли, повністю одужали упродовж 6–24 місяців від початку лікування бактеріальними автовакцинами без використання антибіотиків. Висновки. Клінічний образ дитини, що часто хворіє, наразі є збірним і складається з симптомів рекурентних респіраторних захворювань або повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій, рецидивуючих гнійно-запальних захворювань носа, глотки, рота, вух, очей та бронхолегеневої системи, а також клінічних проявів синдрому хронічної бактеріальної інтоксикації, що розвинувся на тлі нефродисбактеріозу. Етіологічний і патогенетичний діагноз підтверджують результати бактеріологічного та токсикологічного обстеження. Стандартне лікування ДЧХ з використанням антибіотиків не є ефективним. Позитивний клінічний ефект вдається досягнути у 97,9 % дітей з повним одужанням після використання бактеріальних автовакцин, виготовлених з ізольованих при бактеріологічному обстеженні штамів.

Коронавірусна інфекція 2019 (COVID-19) – це тяжка гостра респіраторна інфекція, яка викликається РНК-вмісним коронавірусом-2 (SARS CoV-2),зумовлюючи розвиток тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS). Клінічна картина цього захворювання варіює від легкого грипоподібного стану, до тяжкої вірусної пневмонії з ризиком розвитку дистрес-синдрому, міокардиту, ушкодженням травної, нервової, видільної систем. Згідно з даними ВООЗ тривалість інкубаційного періоду коливається від 1 до 14 днів. Дослідники виділяють чотири варіанти імунної відповіді при коронавірусній інфекції. Перший варіант – носії вірусу, а це 30% осіб з активною імунною системою, в яких клінічні прояви відсутні, збільшуютькількість інфікованих осіб у загальній популяції.Другий варіант – це 55% популяції з легким перебігом COVІD-19. Отже, загалом, 85% населення дають адекватну імунну відповідь. Третій варіант – 10% хворих з середньо-тяжким перебігом COVІD-19 з можливими проявами пневмонії, міокардиту, ушкодженням нервової, травної та видільної систем. Четвертий варіант – здебільшого при тяжкому перебігу COVІD-19, спостерігаються виражені порушення імунної системи з гіперімунною відповіддю із залученими потужними запальними процесами та розвитком дистрес-синдрому. Швидке поширення COVID-19 вказує на необхідність ретельної диференційної діагностики з ГРВІ та грипом та термінового пошуку ефективних методів лікування, в першу чергу тяжких форм. Запитань багато, а роботи ще більше, особливо у науковців і лікарів, задля збереження життя людей. Необхідно запровадити мультидисциплінарний підхід з моніторингом імунної відповіді пацієнтів.

A LETHAL CASE OF VIRAL-BACTERIAL PNEUMONIA WITH RELATIVE LYMPHOPENIA: RETROSPECTIVE EVALUATION Gradil G.I. The author presents a clinical case of a fatal course of сommunity аcquired viral-bacterial pneumonia in a patient without underlying risk factors but with аtypical course. Lymphopenia and neutropenia development is considered a prognostic factor for severe course and the probability of a fatal outcome. Morphology demonstrated impairment of vascular endothelial cells, hypoplasia of the lymphoid follicles in the spleen, massive necrosis of the liver parenchyma with hemorrhages. At present such case should be differentiated with pneumonia caused by mycoplasmas, legionella, rickettsias, chlamydia, pneumocystis, as well as, in the presence of epidemiological data, with influenza A (H1N1) California 2009, influenza H5N1, coronaviral infection (MERS-CoV), that is infections complicated with acute respiratory distress syndrome (ARDS). The mechanisms of neutropenia and lymphopenia development in viral lesions of the respiratory system require further inverstigation. Keywords: viral-bacterial сommunity аcquired рneumonia, parainfluenza, S. аureus, lymphopenia, morphology. Резюме. СМЕРТЕЛЬНИЙ ВИПАДОК ВІРУСНО-БАКТЕРІАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ З ВІДНОСНОЮ ЛІМФОПЕНІЄЮ: РЕТРОСПЕКТИВНА ОЦІНКА. Граділь Г.І. Автор представляє клінічний випадок фатального перебігу захворювання, викликаного вірусно-бактеріальною пневмонією, у пацієнта без основних факторів ризику, але з нетиповим перебігом. Розвиток лімфопенії, нейтропенії розглядається як прогностичний фактор для важкого перебігу і ймовірності летального наслідку. При морфологічному дослідженні відзначалося ушкодження судинних ендотеліальних клітин, гіпоплазія лімфоїдних фолікулів в селезінці, масивний некроз паренхіми печінки з крововиливами. Дифференційна діагностика сьогодні в клінічній ситуації, що подібна описаному випадку, повинна проводитись з пневмоніями, які обумовлені мікоплазмами, легіонелами, рикетсіями, хламідіями, пневмоцистами, а також, за наявності епідеміологічних даних, з грипом A (H1N1) California 2009, грипом H5N1, коронавірусною інфекцією (MERS-CoV) - тобто з інфекціями, які ускладнюються гострим респіраторним дистрес синдромом (ГРДС). Механізми розвитку нейтропенії, лімфопенії при вірусному ураженні респіраторної системи потребують подальшого вивчення. Ключові слова: вірусно-бактеріальна негоспітальна пневмонія, парагрип, S. aureus, лімфопенія, морфологія Резюме. ЛЕТАЛЬНИЙ СЛУЧАЙ ВИРУСНО-БАКТЕРИАЛЬНОЙ ПНЕВМОНИИ С ОТНОСИТЕЛЬНОЙ ЛИМФОПЕНИЕЙ: РЕТРОСПЕКТИВНАЯ ОЦЕНКА. Градиль Г.И. Автор представляет клинический случай фатального течения заболевания, вызванного вирусно-бактериальной пневмонией, у пациента без основных факторов риска, но с нетипичным течением. Развитие лимфопении, нейтропении рассматривается как прогностический фактор для тяжелого течения и вероятности летального исхода. При морфологическом исследовании отмечалось повреждение сосудистых эндотелиальных клеток, гипоплазия лимфоидных фолликулов в селезенке, массивный некроз паренхимы печени с кровоизлияниями. Дифференциальная диагностика сегодня, в клинической ситуации подобной описанному случаю, должна проводиться с пневмониями, что вызываются микоплазмами, легионеллами, риккетсиями, хламидиями, пневмоцистами, а так же, при наличии эпидемиологических данных, с гриппом A (H1N1) California 2009, гриппом H5N1, коронавирусной инфекцией (MERS-CoV), то есть с инфекциями, которые осложняются острым респираторным дистресс синдромом (ОРДС). Механизмы развития нейтропении, лимфопении при вирусном поражении респираторной системы требуют дальнейшего изучения. Ключевые слова: вирусно-бактериальная негоспитальная пневмония, парагрипп, S. aureus, лимфопения, морфология.

Резюме. Антифосфоліпідний синдром характеризується венозним та артеріальним тромбозом і тяжкими ускладненнями, що призводять до частих летальних наслідків. Продукція антифосфоліпідних антитіл (антикардіоліпінові антитіла, антитіла до β2-глікопротеїну I та вовчакові антитіла) сприяє ушкодженню, головним чином, ендотелію судинної стінки, що запускає механізм гіперкоагуляції та тромбоутворення під впливом зовнішніх чинників. Антифосфоліпідні антитіла можуть сприяти розвитку дисфункції органів через механізми імунної відповіді та системи гемостазу, пов’язані між собою. Їх вплив на легеневу систему, який недостатньо вивчено, є важливим для вчасної діагностики антифосфоліпідного синдрому. Мета дослідження – проаналізувати та систематизувати літературні джерела, щоб оцінити частоту та причини виникнення антифосфоліпідного синдрому, його патогенез та механізми ураження легень на фоні даного захворювання. Матеріали і методи. Опрацьовано матеріали з інформаційних «Internet»-ресурсів, публікації закордонних та українських фахових видань, медичної бази даних MEDSCAPE/PubMed за останнє десятиріччя. Результати. Клінічні дослідження пацієнтів з антифосфоліпідним синдромом із легеневими ускладненнями показали неоднозначність у підходах верифікації та лікування. Точна причина виникнення даного синдрому остаточно нез’ясована. Головними наслідками його є активація системи гіперкоагуляції та тромбоутворення, що зумовлює ішемію тканин чи викликає, навіть, поліорганну недостатність. Це провокується утворенням трьох типів антифосфоліпідних автоантитіл. Проте антифосфоліпідні антитіла не завжди виявляють у хворих з антифосфоліпідним синдромом, які мають клінічні прояви. Тоді діагностують серонегативний антифосфоліпідний синдром. Клінічний спектр проявів, пов'язаних із наявністю антифосфоліпідних антитіл, поступово розширюється, включаючи опис декількох легеневих проявів. Сюди належать тромбоемболія легеневої артерії, легенева гіпертензія, гострий респіраторний дистрес-синдром, фіброзуючий альвеоліт. Однією з інфекційних хвороб, при якій утворюються антифосфоліпідні антитіла, є SARS-CoV-2, особливо за тяжкого перебігу. Ведення хворих з ускладненнями після перенесеного COVID‑19 є актуальним питанням сьогодення. Висновки. Недостатнє вивчення механізмів ураження легень при антифосфоліпідному синдромі є поштовхом для нових досліджень у даній галузі медицини. Розкриття патогенетичних механізмів утворення автоімунних антитіл і їх роль у прогресуванні цієї патології є обов’язковими для постановки чіткого діагнозу. Більшість легеневих ускладнень має тяжкий перебіг, який часто призводить до втрати пацієнта.

Сьогодні питання інтенсивної терапії у хворих із черепно-мозковою травмою, поєднаною з травмою кісток скелета, актуальне внаслідок високого рівня смертності пацієнтів із даною патологією. Метою даної статті було показати результати інтенсивної терапії синдрому гастроінтестинальної дисфункції (СГІД) у стадії субкомпенсації в пацієнтів із черепно-мозковою травмою, поєднаною з травмою кісток скелета. Нами запропоновано застосування селективної деконтамінації кишки та ентеросорбції в пацієнтів із черепно-мозковою травмою, поєднаною з травмою кісток скелета, з ознаками субкомпенсованого СГІД. Ці методи інтенсивної терапії запропоновано на основі патогенезу з урахуванням даних літератури, згідно з якими при субкомпенсованому СГІД наявне пригнічення моторної функції, до якого приєднується порушення всмоктування спочатку газів, а потім води, електролітів. Відбуваються перерозтягнення петель кишки та накопичення в просвіті великих об’ємів газу та рідини. Хворі були розділені на дві групи, що не відрізнялися між собою за такими показниками, як вік хворих, стать, тяжкість стану, вираженість ознак поліорганної дисфункції та її компонента — СГІД. Хворі 1-ї групи отримували базисну терапію: активну волемічну, інотропну та судинну підтримку, респіраторну терапію, антибіотикотерапію, антицитокінову терапію. У хворих 2-ї групи, крім вищенаведеної терапії, застосовували селективну деконтамінацію кишок (СДК) та ентеросорбцію (ЕС). Для СДК використовували поліміксини, протигрибкові препарати, аміноглікозиди. ЕС проводили шляхом введення ентеросорбенту через зонд. Усім хворим проводили загальноклінічні та біохімічні дослідження крові. З метою діагностики ознак синдрому системної запальної відповіді (SIRS) визначали параметри, що характеризують наявність і динаміку системної відповіді організму на запалення. Інтегральну оцінку тяжкості стану хворих проводили за шкалою АРАСНЕ ІІ, тяжкості поліорганної дисфункції — за шкалою SOFA. Враховуючи те, що ініціаторами розвитку SIRS є молекулярні медіатори запалення, з прозапальних цитокінів виділяли фактор некрозу пухлини та інтерлейкін-8. З метою контролю та корекції центральної гемодинаміки, крім таких показників, як артеріальний тиск, середній артеріальний тиск, частота серцевих скорочень, центральний венозний тиск, визначали серцевий індекс. Проводилося визначення величини постачання та споживання кисню — DO2 і VO2, співвідношення раО2/FiO2. Енергетичний баланс клітини визначали за рівнем глюкози, аденозинтрифосфату, лактату. Рівень ендотоксемії оцінювали за рівнем молекул середньої маси, сорбційною здатністю еритроцитів і проникністю еритроцитарних мембран. Деструктивні зміни в клітинних мембранах характеризує рівень перекисного окислення ліпідів. Активність перекисного окислення ліпідів оцінювали за рівнем їх первинних продуктів — дієнових кон’югат та вторинного — малонового діальдегіду. Дослідження проводили в 1-шу (Н1) (етап 1), на 3-тю (Н3) (етап 2), 5-ту (Н5) (етап 3), 7-му (Н7) (етап 4), 10-ту (Н10) (етап 5) добу захворювання. У результатах дослідження звертають на себе увагу більш низька летальність, більш швидкий регрес тяжкості стану пацієнтів, зменшення проявів синдрому поліорганної недостатності та СГІД у хворих, яким проводилися селективна деконтамінація кишки та ентеросорбція. Отже, як видно з результатів дослідження, селективна деконтамінація кишки та ентеросорбція позитивно впливають на стан пацієнтів із черепно-мозковою травмою, поєднаною з травмою кісток скелета, у яких наявні ознаки субкомпенсованого СГІД, і дають можливість зменшити летальність і кількість ускладнень, скоротити терміни лікування.

Метою роботи є розробка моделі оптимізації обробки звернення пацієнта сімейним лікарем на основі алгоритмів машинного навчання. В даній дипломній роботі було створено комплекс оптимізаційних моделей та програмне рішення для пришвидшення обробки звернення пацієнта з респіраторним захворюванням. Проведено практичну апробацію, отримано високу оптимізаційну ефективність та позитивний відгук від сімейного лікаря.