Добірка наукової літератури з теми "Договір колективний"

Каракасіді О. Ф., Ліхашева П. І. Колективні до­говори як локальні акти трудового законодавства. - Стаття. Розглянуто роль колективного договору як локаль­ного нормативно-правового акта та форми соціального партнерства за чинним законодавством та за проектом Трудового кодексу України. Він укладається після проведення колективних переговорів між роботодав­цем і трудовим колективом, як правило, представле­ним профспілкою, містить зобов’язальні умови та діє протягом установленого строку, визначаючи локаль­ні норми права для певного підприємства. Тобто ко­лективний договір має змішану юридичну природу та є формою соціального партнерства, його розвиток актуальний і важливий для суспільства. Його наяв­ність дозволяє нівелювати прогалини в трудовому законодавстві, посилити співпрацю соціальних парт­нерів, підвищити гарантії трудових прав працівників, покращити роботу підприємства в цілому. Проаналі­зовано роль профспілкових організацій у розробленні та укладенні колективних договорів Автори вбачають причину порушення трудових прав працівників на деяких комерційних підприєм­ствах у повідомному характері реєстрації колективно­го договору, відсутності представницького органу тру­ дового колективу, внаслідок чого колективний договір взагалі не затверджується. Тому саме в комерційних структурах спостерігається найбільша кількість по­рушень трудового законодавства, а метод соціального партнерства перетворюється на просту декларацію. Крім того, питання встановлення посад із ненормо- ваним робочим днем, порядок надання матеріальної допомоги, пільги працівникам із великим стажем робо­ти на цьому підприємстві та інші питання, які регулю­ються саме колективним договором, тут залишаються неврегульованими. Тому на цьому етапі автори вважа­ють за доцільне у проекті Трудового кодексу України передбачити обов’язкову реєстрацію колективного до­говору замість повідомної, щоб створити реальністю соціальне партнерство найманих працівників із робо­тодавцями під контролем держави.

Стаття присвячена з’ясуванню природи, визначенню поняття звичаєвого права та його функціональної ролі в структурі права як об’єкта історико-правової науки. Мета статті полягає у тому, щоб на основі концептів тотального бачення права та його універсальності як системи, присутньої в людському суспільстві на будь-якій стадії його розвитку, сформульованих, відповідно, російським філософом Г. Гурвічем та українським соціологом М. Ковалевським, проаналізувати природу звичаєвого права та його роль у структурі права як інструменту замиреного середовища. Розкрито зміст поняття “право”, яке однаково ефективно можна застосовувати для аналізу правових процесів як у суспільствах організованих у державу, так і тих, що перебувають на стадії цієї організації. Здійснено аналіз відношення понять “звичай”, “правовий звичай”, “звичаєве право”. Доведено різницю в поняттях “правовий звичай” і “юридичний звичай”. Встановлено, що в основі трансформації звичаю або кількох звичаїв у правовий звичай лежав колективний договір санкціонування. Позитивно регулятивну роль правового звичаю в механізмі дії права легалізували не владні інститути, а суд – общин ний інститут, не відчужений від загальної, цілісної системи владних відношень, який знаходив, формулював і застосовував уже новостворену норму, наповнюючи її юридичним змістом. Доведено, що за способом утворення правові звичаї поділяються на два види: 1) власне правові звичаї, способом утворення яких був договір; 2) юридичні звичаї – способом утворення яких була судова правотворчість і судове правозастосування. Із застосуванням методики дихотомічного аналізу об’єктів наукового дослідження встановлено, що звичаєве право в структурі права як об’єкті наукового аналізу історії права є ідеальною основою, що з’єднує дихотомічні опозиції об’єкта в цілісність і виконує функцію транслятора природного права на соціокультурний пласт. Воно поєднує в цілісність на рівні соціально-духовної практики, що є основою самоорганізації та організації суспільних відносин, всі основні регулятори правового життя народу і виконує роль стимулятора для вписування будь-якого закону в національну культуру. Сформульовано гіпотезу, що природа звичаєвого права укорінена в соціокультурному просторі правового спілкування, яке породжує автономні регулятивні механізми в організаційно-нормативній системі суспільних відносин, підпорядкованих законам природного права.

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених із приводу розуміння поняття «трудове законодавство» запропоноване власне визначення цієї наукової кате-горії. Наведено власне бачення переліку характерних особливостей трудового законодавства України. Від-значено, що трудове законодавство нашої країни пред-ставлено цілою низкою нормативно-правових актів, система яких є занадто розгалуженою, що значно пере-шкоджає нормальному регулюванню трудових право-відносин, а тому сьогодні постала нагальна необхідність його систематизації. Наголошено, що під норматив-но-правовим актом слід розуміти офіційний документ, який було розроблено і прийнято у встановленому законом порядку уповноваженим органом державної влади та який містить у собі однорідні правові норми, спрямовані на врегулювання правовідносин у конкрет-ній сфері суспільного життя. Тож сфера суспільних відносин, що потребує врегулювання, прямо впли-ває на зміст нормативно-правових актів, від якості наповнення яких вже залежить ефективність функці-онування відповідних правових відносин. З’ясовано, що ключове призначення локальних нормативно-пра-вових актів полягає у тому, щоб забезпечити ефектив-ність роботи трудового колективу в рамках кожного конкретного підприємства, організації, установи тощо. Вини покликані деталізувати норми централізованого законодавства, а також розширити перелік трудових гарантій працівників. У разі, якщо локальним нор-мативним актом становище працівника погіршується порівняно з централізованим законодавством, такий акт визнається недійсним. Визначено, що поєднання централізованого та локального регулювання трудо-вих відносин розкривається в інститутах трудового договору, колективно-договірного встановлення умов праці, оплати праці, дисципліни праці тощо. Регулю-вання відносин, які входять до предмета трудового права, може бути здійснено шляхом укладення, зміни, доповнення колективних договорів, угод, а також тру-дових договорів. Угоди, колективні договори, трудові договори не повинні мати у своєму змісті умов, які зни-жують рівень прав і гарантій працівників, установле-ний трудовим законодавством.

У вітчизняній науці трудового права дослідження предмету правового регулювання дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту реформи трудового законодавства й теорій, на основі яких вона має відбуватися. Критичного переосмислення феномену радянського трудового права у правовій науці так і не відбулося. Соціальне призначення норм трудового права необхідно посилювати через розвиток концепцій колективних трудових відносин та системи індивідуальних трудових відносин. Метою статті є окреслення ідей оновлення базової доктрини трудового права та визначення, на їх підставі, напрямків розвитку трудового законодавства. Наукова новизна визначається тим, що діалектичний зв’язок є базовим для визнання колективних трудових прав як юридичного механізму захисту індивідуальних інтересів у сфері праці. Наголошується, що реалізацію прав, які містять соціально-економічні гарантії працівників, відмінні від державних мінімальних, потрібно забезпечувати виключно через механізми соціального діалогу (партнерства). Механізм їх забезпечення в індивідуальному трудовому праві, у разі відсутності колективного договору – встановлюється за домовленістю сторін трудового договору. Можливість збалансованого поєднання методів правового та неправового впливу на трудові відносини потребує визнання трудового договору як джерела трудового права. Прогресуюча експансія норм цивільного законодавства на відносини, предметом яких є професійна праця, вимагає оновлення поняття й ознак трудових відносин. В рамках концепції системи трудових відносин це поняття може бути узагальненим, а його ознаки варіюватися в залежності від виду трудового договору. Вважаємо слушним під індивідуальними трудовими відносинами розуміти урегульовані нормами трудового права суспільні відносини, предметом яких є несамостійно-організована та оплачувана праця, яка виконується працівником особисто та із застосуванням, як правило, професійних навичок. Безстроковий трудовий договір і трудові відносини, що виникли на його підставі, мають залишатися пріоритетними, але за рахунок норм податкового законодавства та законодавства про соціальне страхування. Висновки. Монополія будь-яких правових ідей і концепцій стає небажаною, якщо не може більше застосовуватися без кардинальних змін і не забезпечує ролі права у вирішенні практичних проблем та у визначенні напрямків подальшого правового розвитку. Без оновлення парадигми галузі трудового права, яка б визнавалась переважною більшістю науковців і, відповідно, отримала б статус доктринальної, неможливо завершити процес нової кодифікації трудового законодавства. Поетапне прийняття нового Трудового кодексу, до структури якого входитиме Книга І «Індивідуальне трудове право» та Книга ІІ «Колективне трудове право», є найоптимальнішим способом кодифікації.

Стаття спрямована на визначення міжнародно-правового змісту ситуації чинності, застосування та оскарження українсько-російських міжнародних договорів в умовах міждержавного конфлікту, що триває. Приділено увагу питанням впливу конфлікту на участь України та Російської Федерації (РФ) у колективних договорах, як універсальних, так і регіональних, а також на аспекти чинності та застосування двосторонніх міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод. Висвітлено специфіку застосування колективних і двосторонніх українсько-російських договорів через обставини конфлікту. Досліджено універсальні норми міжнародного права, застосовні до питань чинності міждержавних договорів в умовах міждержавного збройного конфлікту. Охарактеризовано особливості застосування до українсько-російського конфлікту вимог міжнародного гуманітарного права. Висвітлені у статті питання не мали широкого наукового дослідження до 2014 р. і розглядалися або у вимірі окремої галузі (зокрема стосовно правового співробітництва) чи предмета (договори про перебування в Україні Чорноморського Флоту), а також у вимірі правонаступництва України. Після початку російської агресії фундаментальні дослідження стану договірних відносин між Україною та РФ досліджувалися у фундаментальних працях видатного вітчизняного юриста-міжнародника О. Задорожнього, але його трагічна передчасна загибель призупинила розвиток відповідного провідного напряму вітчизняної правової доктрини. Метою статті є встановлення, з урахуванням приписів універсального міжнародного права та відповідної колективної і двосторонньої договірної бази, специфіки чинності, застосування та оскарження українсько-російських міжнародних договорів в умовах російської агресії, що триває, та напрацювання відповідних рекомендацій для органів державної влади. При цьому питання впливу ситуації міждержавного конфлікту на застосування двосторонніх угод слід відрізняти від проблематики застосування таких угод на тимчасово окупованих територіях сторонами конфлікту та використання двосторонніх угод для отримання у межах конфлікту політико-правових переваг. У висновках зазначається, що сучасне універсальне міжнародне право не має імперативно визначеного підходу до аспектів чинності міжнародних договорів в умовах міждержавного збройного конфлікту. Закріплені у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. механізми припинення, призупинення, виходу з договору варто оцінювати з урахуванням застереження ст. 73 цієї конвенції, яка передбачає додаткову диспозитивність дій держави щодо власних договорів в умовах збройного конфлікту. Схвалені Комісією з міжнародного права Організації Об’єднаних Націй у 2011 р. Статті про наслідки збройних конфліктів для міжнародних договорів мають характер доктринального регулятора та становлять інтерес насамперед у міркуваннях щодо особливостей ситуацій агресії та самооборони, а також стосовно переліку предметів угод, що не підлягають припиненню в умовах конфлікту. Така ситуація залишає певний обсяг дискреційних дій України щодо констатації чинності або втрати чинності окремих категорій двосторонніх угод із РФ. Практика України щодо припинення двосторонніх та колективних угод через російську агресію є сталою. При цьому процедури виходу України з двосторонніх договорів із РФ залишаються занадто бюрократизованими, а тому надмірно повільними. Наразі ситуація конфлікту у переважній більшості випадків розглядається Україною найімовірніше як фактор, який впливає на ситуацію застосування договору, аніж як підстава його припинення чи призупинення. Ситуація міждержавного конфлікту практично не вплинула на ситуацію дотримання і виконання Україною колективних та універсальних угод, за винятком угод Співдружності Незалежних Держав.

Розглянута важливість колективного договору в сучасному етапі змін в Україні, що призводять до зниження соціальних стандартів. Підкреслена роль профспілкових органів на локальному рівні, які повинні покращити свою роботу у сфері колективно-договірного регулювання трудових відносин.
The importance of the collective agreement in the current stage of changes in Ukraine that lead to lower social standards is considered. The role of trade union bodies at the local level, which should improve their work in the field of collective bargaining, is emphasized.

Стрибко Т.І. Нормативно-правовий договір та договірний процес у суверенній Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 121.00.01 / Стрибко Тетяна Іванівна. - Одеса, 2016. - 255 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2016. Дисертацію присвячено розкриттю сутності нормативно-правового договору та договірного процесу у суверенній Україні. Проаналізовано історіографію становлення та розвитку договору як правового інституту, а також стан наукових досліджень нормативно-правового договору, юридичного процесу та договірного процесу. Визначено поняття, ознаки та види правових актів та місце нормативно-правового договору в системі правових актів. Розкрито сутність, ознаки, функції та класифікацію нормативно-правового договору. Досліджено договірний процес нормативно-правового договору, розкрито його поняття та стадії. Охарактеризовано сутність, правове регулювання міжнародного, конституційного, адміністративного, колективного нормативно-правових договорів України та їх договірні процеси, визначено особливості договірного процесу цих договорів. Проаналізовано значення нормативно-правового договору та договірного процесу, перспективи та умови їх розвитку. Визначено та досліджено недоліки нормативно-правового договору та його договірного процесу, запропоновано шляхи їх вирішення. Обґрунтовано необхідність розробки та прийняття Закону України «Про нормативно-правові договори», а також закріплення в законодавстві порядку реєстрації, строки опублікування, порядку вступу в силу нормативно-правового договору. Запропоновано зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Постанови Кабінету Міністрів України «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права, история политических и правовых учений. – Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2016. Диссертация посвящена раскрытию сущности нормативно-правового договора и договорного процесса в суверенной Украине. Проанализирована историография становления и развития договора как правового института, а также состояние научных исследований нормативно-правового договора, юридического процесса и договорного процесса. Определены понятие, признаки и виды правовых актов и место нормативно-правового договора в системе правовых актов. Предложено понимать под нормативно-правовым договором добровольную, взаимную, в большинстве случаев двухстороннюю, письменную договоренность, одной из сторон которой является орган власти, как субъект правотворчества, которая устанавливает договорные нормы права, которые охраняются, и обеспечиваются государством, и может быть основанием для возникновения, изменения и прекращения определённых правоотношений. Раскрыты сущность, признаки, функции и классификация нормативно-правового договора. Исследован договорный процесс нормативно-правового договора, раскрыты его понятие и стадии. Определен договорной процесс как деятельность лиц, которые заключают договор и принимают участие в его реализации, по заключению и исполнению договора, которая состоит: 1) в определении порядка подготовки заключения договора, внесения изменений и дополнений к нему; 2) в определении порядка вступления в силу договора, срока его действия, порядка выполнения; в установлении условий вступления договора в силу, его исполнение и их реализация; 3) в определения порядка расторжения договора, прекращения и приостановления его действия; 4) в установлении условий для расторжения договора, прекращения и приостановления его действия и их реализации; 5) в определении способов обеспечения выполнения договорных обязательств и в установлении порядка реализации таких способов; 6) в определении условий и оснований привлечения к ответственности за неисполнение или ненадлежащее исполнение договорных обязательств; 7) в установлении порядка привлечения к ответственности за неисполнение или ненадлежащее исполнение условий договора и привлечении к такой ответственности в случае существования оснований. Охарактеризованы сущность, правовое регулирование международного, конституционного, административного, коллективного нормативно-правовых договоров Украины и их договорные процессы, определены особенности договорного процесса этих договоров. Проанализировано значение нормативно-правового договора и договорного процесса, перспективы и условия их развития. Определены и исследованы недостатки нормативно-правового договора и его договорного процесса, предложены пути их решения. Обоснована необходимость разработки и принятия Закона Украины «О нормативно-правовых договорах», а также закрепления в законодательстве порядка регистрации, сроков опубликования, порядка вступления в силу нормативно-правового договора. Предложены изменения и дополнения: 1) к Кодексу Украины об административных правонарушениях и Уголовному кодексу Украины, закрепив в них положения, касающиеся привлечения к административной и/или уголовной ответственности за ненадлежащее исполнение, неисполнение, нарушение условий нормативно-правового договора, нарушение договором и его исполнением прав и свобод физического, юридического лица, физического лица-предпринимателя, интересов государства, местного самоуправления, органов власти, повреждение государственного, коммунального имущества и т. п., если в содеянном правонарушении есть состав и признаки административного или уголовного правонарушения; 2) к Указу Президента Украины «О государственной регистрации нормативно-правовых актов министерств и других органов исполнительной власти» и Постановлению Кабинета Министров Украины «Положение о государственной регистрации нормативно-правовых актов министерств и других органов исполнительной власти» для совершенствования порядка регистрации нормативно-правовых договоров».
Dissertation for the degree of candidate of legal science, specialty 12.00.01 – the theory and history of state and law, history of political and legal doctrines. – National University «Odessa Law Academy», Odessa, 2016. The dissertation dwells on the revealing the essence of the normative legal agreement and agreement procedure in sovereign Ukraine. The historiography of settling and development of agreement as a legal institution as well as the current state of the research of the normative legal agreement, judicial and agreement procedures have been analyzed. The notion, properties and types of legal acts and the place of the normative legal agreement in the legal act system have been determined. The essence, properties, functions and classification of the normative legal agreement have been revealed. The agreement procedure of the normative and legal agreement has been studied, its notion and stages being revealed. The essence, legal regulation of international, constitutional, administrative, collective normative legal agreements of Ukraine and their agreement procedures have been characterized, the peculiarities of the agreement procedure of these agreements have been determined. The importance of the normative legal agreement and agreement procedure, perspectives and conditions of their elaboration have been analyzed. The shortcomings of the normative legal agreement and its agreement process have been specified; the ways of their solutions have been suggested. The necessity of elaboration and adoption of the Law of Ukraine «On normative and legal agreements» has been grounded, as well as the order of its registration, terms of publishing, coming into effect. The changes and amendments to the Code of Ukraine on administrative infraction, Criminal Code of Ukraine, Decree of the President of Ukraine «On State Registration of Normative Legal Acts of Ministries and Other Executive Bodies», Decision of the Cabinet of Ministries of Ukraine «Regulations on State Registration of Normative Legal Acts of Ministries and Other Executive Bodies» have been suggested.

Вихренко К. П. Міжнародно-правове регулювання праці в рибальському секторі : дис ... к.ю.н. : 12.00.11 / Вихренко Катерина Петрівна. - Одеса, 2015. - 237 арк.
Дисертацію присвячено міжнародно-правовим засадам регулювання праці у рибальському секторі. Висвітлено еволюцію моделей праці у рибальському секторі та його місце у системі міжнародного правового регулювання. Досліджено розвиток правового регулювання праці у рибальському секторі під егідою МОП та його кодифікацію, визначено специфіку правового регулювання праці у рибальському секторі в актах ММО та ФАО. Окреслено процеси відображення міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у праві ЄС. Узагальнено специфіку імплементації цих міжнародних стандартів у право іноземних держав та визначено особливості практики їх застосування в Україні. Міжнародно-правове регулювання праці у рибальському секторі визначено як процес утворення, реалізації, імплементації та виконання норм міжнародних договорів, схвалених під егідою ООН, ММО, МОП та ФАО, щодо трудових та пов’язаних з ними відносин членів екіпажів (персоналу, рибалок) на риболовних суднах, що здійснюють власну діяльність в рамках їх мореплавства. Реалізація, імплементація та виконання цих норм відбувається шляхом схвалення актів права ЄС, національного законодавства, положень галузевих та колективних угод, утворення організаційних механізмів підготовки, контролю, охорони праці, ведення тристороннього діалогу, розслідування інцидентів у рибальському секторі.
Диссертация посвящена международным правовым основам регулирования труда в рыболовном секторе. Рассматривается эволюция моделей работы в рыболовном секторе и его место в системе международного правового регулирования. Исследовано развитие правового регулирования труда в рыболовном секторе под эгидой МОТ и его кодификация. Определяется специфика правового регулирования труда в рыболовном секторе в актах ММО и ФАО. Очерчены процессы отображения международных правовых стандартов труда в рыболовном секторе в праве ЕС. Определены специфика имплементации этих международных стандартов в праве иностранных государств, особенности практики их применения. Международно-правовое регулирование труда в рыболовном секторе определено как процесс реализации, внедрения и выполнения норм международных договоров, одобренных под эгидой ООН, ММО, МОТ и ФАО, в трудовых и связанных с ними отношениях членов экипажей (персонала, рыбаков) на рыболовных судах, осуществляющих свою деятельность в рамках мореплавания. Реализация, имплементация и выполнение этих норм происходит путем принятия актов права ЕС, национального законодательства, положений отраслевых и коллективных соглашений и договоров, организационных механизмов подготовки, контроля, охраны труда, ведения трехстороннего диалога, расследования инцидентов в рыболовном секторе.
The thesis is dedicated to the international legal grounds of regulation the labour relations in the fishing sector. The evolution of labour models in this sector and its place in the international legal regulation are lighted at. The development of international legal regulation of labour in the fishing sector under the auspices of the ILO, also as its codification in XXI cent., are investigated, the specific features of international legal regulation of labour in this sector in acts of IMO and FAO are determined at. Processes of reflecting into EU law the international legal standards of labour in the fishing sector are outlined. Author made the overview of specifics the implementation of those labour international standards in the right of foreign countries and lighted the peculiarities of such implementation practices in Ukraine. International legal regulation of labour in the fishing sector is defined as the process of implementation, realization and enforcement of the international agreements` norms approved by aegis the UN, IMO, ILO and FAO on labour and related relations of the fishing vessels` crew members (staff, fishermen) carrying out their activities within shipping. Such implementation, realization and enforcement of those standards is being through the acts of approval of the EU law, the national laws, the regulations of sector and collective agreements, the institutional mechanisms` preparation, monitoring, providing labor safety, holding trilateral dialogue, investigating incidents in the fishing sector. Thesis shows the mechanisms of application to regulate the labour relations in fishing sector the norms of the UN Convention on the Law of the Sea, 1982; the UN Agreement for the Implementation of the Provisions of the UNCLOS, 1982 relating to the Conservation and Management of Straddling Fish Stocks and Highly Migratory Fish Stocks, 1995; the Agreement to Promote Compliance with International Conservation and Management Measures by Fishing Vessels on the High Seas, 1993; the Torremolinos International Convention for the Safety of Fishing Vessels, 1977, superseded by the Torremolinos Protocol, 1993 and by the Cape Town Agreement, 2012; the International Convention on Standards of Training, Certification and Watchkeeping for Fishing Vessel Personnel (STCW-F), 1995; the ILO Convention Concerning Work in the Fishing Sector № 188, 2007, other ILO conventions and recommendations etc. Author proves that national legislation and sector collective agreements, also as the legal practice for fishermen labor have significant differences in modern countries, particularly in the implementation of international standards. The main differences are in relation to fishermen as to the employees or as to the self-employed individuals, in the status of national fishermen associations, in priority of collective or sector agreements for establishing basic conditions of individual labour contracts fishermen and others. Anyway the developed countries implement now not only the demands of conventions that are in force, such as STCW-F, but also the norms of agreements that are not in force but have the significant importance for fishing sector, such as Torremolinos Convention, Protocol and Agreement or ILO Convention № 188.