Добірка наукової літератури з теми "Довіра до судової влади"

Сьогодні в Україні є очевидним існування системних проблем у відносинах державної влади і суспільства, які протягом останніх років призвели до надзвичайного зниження рівня довіри громадян до державних інституцій загалом та до суду зокрема. Утім, довіра громадян – це особливе джерело сили державної влади й одночасно показник її ефективності. Влада, яка не користується підтримкою населення, якій не довіряють люди, не є життєздатною. Збереження подібного становища при загальній психологічній кризі може викликати підвищення соціальної напруги в суспільстві. Ось чому серед найважливіших завдань, що стоять перед судовою владою в Україні, першочерговим є набуття довіри громадян, підвищення свого авторитету й соціального статусу у суспільстві. Наукове опрацювання проблеми довіри суспільства до суду як одного з критеріїв його ефективності дасть змогу окреслити напрями оптимізації діяльності судової системи, підвищити авторитет судової влади в суспільстві зокрема та громадську підтримку судової реформи загалом, налагодити їхнє взаєморозуміння і взаємодію з метою більш ефективного здійснення судової політики. Метою статті є визначення структурних елементів такого системного явища, як довіра до суду, їхній аналіз, з’ясування проблем, що негативно впливають на стан довіри до суду та внесення пропозицій щодо можливих шляхів їхнього вирішення. Фактично виникнення питання недовіри до однієї з гілок державної влади свідчить про кризу єдності державної влади. Питання довіри до суду є елементом системної довіри до державної влади, а отже, має вирішуватися системними заходами. Водночас певні передумови виникнення недовіри до судової влади закладені в нормативних актах, провокуються конкурентними діями гілок влади та окремими носіями державної влади. Виправити ситуацію може правозастосовна та правотлумачна практика, що заснована на принципі верховенства права, і розуміння легітимної мети, закладеної в праві. Оскільки судова влада є державною владою, то загальні засади формування суспільної довіри до державних інститутів повинні мати свою імплементацію і в механізмах формування довіри до суду. Водночас специфіка функцій, способи формування органів судової влади та її функціонування здійснює визначальний вплив на інструменти формування її позитивного іміджу в суспільній свідомості, надаючи їм специфічні характеристики. До змістовних елементів, які впливають на формування довіри до суду в учасників процесу, належать: а) незалежність та неупередженість суду при вирішенні конфлікту; б) об’єктивність і всебічність процесу пізнання, а також правильність його результату; в) справедливість судового рішення у матеріально-правовому сенсі; г) справедливість судового розгляду в процесуальному сенсі (як надання сторонам рівних можливостей для відстоювання в суді своїх інтересів); ґ) законність дій та рішень суду.

Статтю присвячено визначеннюприроди і змісту довіри до судовоївлади в контексті світового досвідуяк підґрунтя відновлення довіри досудової влади в Україні. Обґрунто-вано, що довіра до судової влади –це складне та комплексне явище,яке має соціальну, етичну, куль-турно-цивілізаційну, психологічну,когнітивну, правову природу, відо-бражає сприйняття і ставленнясуспільства, соціальної групи, інди-віда до діяльності органів судовоївлади, судових рішень, сформованена основі оцінки її діяльності тапереконаності в істинності і пра-вильності професійних, етичних,соціально-психологічних дій суддів,правосудності їхніх рішень, та єдобровільним свідомо-позитивнимставленням, моральною або дієвоюпідтримкою судової влади нині тав майбутньому. В якості комплекс-ного явища довіра до судової владимає інструментальну, соціальну івласну цінність. Інструментальнацінність довіри до судової владиполягає в тому, що, маючи довірудо судової влади як складник пра-вової культури, людина та суспіль-ство вибудовують свою поведінкувідповідно до встановлених пра-вил і вимог, у разі необхідності всудовому порядку захищають своїправа та інтереси, виконуютьсудові рішення. Водночас особли- вості та відмінності національної правової системи, правової куль- тури суспільства накладають від- биток як на форми нормативності, так і на процесуальний характер її забезпечення. Соціальна цінність довіри до судової влади полягає в тому, що вона втілює загальне сприйняття і ставлення громадян та суспільства загалом, сприяє більш ефективній діяльності судо- вої влади, ефективній комунікації між суспільством і судовою вла- дою. Соціальна цінність довіри до судової влади визначається її здат- ністю спонукати осіб до судовоговирішення правових конфліктів.Власна цінність довіри до судовоївлади полягає в тому, що довірадо судової влади виступає як кри-терій, показник і загальне мірилоефективності діяльності судовоївлади, правосудності її рішень.Високий рівень довіри громадян ісуспільства до судової влади надаєїй простір для незалежності, про-зорості, гласності, відкритості,здійснення заходів, спрямованих напідвищення ефективності, набли-ження до європейських стандартівсудочинства.

У статті обґрунтовується взаємозв’язок та взаємодія іміджу судової влади і довіри громадян до неї на сучасному етапі. На початку дослідження визначено поняття «імідж» та «імідж судової влади», а також що являє собою довіра в контексті сучасної науки та публічного управління. Наведено різні статистичні дані соціологічних досліджень, на основі яких зроблено висновок, що рівень довіри громадян до судової влади України занадто низький. Описано Індекс довіри до судової влади. Зазначено, що імідж судової влади прямо залежить від рівня довіри громадян до неї. Довіра та імідж судової влади взаємодіють між собою, заради досягнення однієї мети – гідне і справедливе вітчизняне правосуддя. У статті перераховані чинники, які впливають на рівень довіри до судової влади, тим самим погіршуючи її імідж. Результати окремих соціологічних досліджень свідчать про те, що найбільш проблемними факторами в українському правосудді, які впливають на зниження рівня довіри до судової влади є корупція та людський чинник. Підкреслено, що низький рівень довіри до суду є перешкодою для залучення іноземних інвестицій. Наприкінці статті зазначено, що зміна суб’єкта і процедури призначення суддів та строку їх перебування на посаді кардинальним чином не вплине на рівень корупції в системі правосуддя та довіри до судової влади, а також на якість, об’єктивність і незалежність роботи судів. Для покращення існуючої ситуації в системі вітчизняного правосуддя, насамперед, потрібно змінити ставлення самих суддів до того, що вони роблять, їхню свідомість та сприйняття навколишньої реальності. Зроблено висновок, що імідж судової влади відіграє неабияку роль не лише у питанні захисту прав і свобод та відновлення справедливості, а й у питанні економічного зростання всієї держави. Запропоновано напрями підвищення рівня довіри до судової влади та формування її позитивного іміджу.

У статті проаналізовано рішення ЄСПЛ у розрізі діяльності осіб, що перебувають на службі в держави, зокрема судової влади. Досліджено справи ЄСПЛ Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, Thoma v. Luxemburg, CENTRE FOR DEMOCRACY AND THE RULE OF LAW v. Ukraine. Установлено роль організацій, що здійснюють важливу функцію «сторожового пса демократії» (publicwatchdog). Наголошено, що «суди - гаранти справедливості, роль яких є основоположною в державі, де визнається й діє принцип верховенства права, - повинні користуватися довірою громадськості». Для цього необхідний контроль з боку недержавних громадських організацій і ЗМІ як діяльності судової влади, так і персоналу, який надає послуги з правосуддя. Досліджується діяльність судів через призму «довіра суспільства - відкритий суд - особа судді». У дослідженні приділяється увага статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розкривається її зміст за допомогою рішень ЄСПЛ. Також автор звертає увагу на позицію Ради Європи щодо судових органів і підкреслює тезу «правосуддя є важливим компонентом демократичних суспільств». Це узгоджується відповідно до універсальних стандартів щодо правосуддя та прав людини. Зроблено висновок, що опція «publicwatchdog» є чинною в демократичному суспільстві для вдосконалення державних інститутів, ЄСПЛ підтверджує це в практиці. Суддя є фігурою сучасного суспільства, а отже, суспільний інтерес до такої фігури є виправданий для утвердження довіри до всієї судової влади й формування демократичної України. При цьому автор зазначає, що саме завдяки громадським організаціям, ЗМІ, громадянам та адвокатам, які вивчають роботу судів (суддів), аналізують сучасний стан правосуддя, повідомляють про рівень «доступу до правосуддя» та загальну практику в судах за окремими категоріями справ, формується думка про судову владу.

Проблема участі народу у здійсненні судочинства є перманентною для української судової системи із часів незалежності. Неодноразово були здійснені спроби реформування інституту народних засідателів та присяжних, які фактично не мали необхідного результату, що підтверджується опитуваннями щодо рівня довіри народу до судової гілки влади та практичними проблемами залучення присяжних до участі в судових засіданнях. Звичайно, проблема реформування і розвитку судової системи не може бути вирішена у відриві від міжнародного досвіду, особливо країн зі схожим історичним досвідом і тих, які тривалий час присвятили пошуку оптимальної моделі залучення народного елемента та вирішенню питань, найбільш гострих для нашої судової влади. У даному контексті автор вирішила проаналізувати японську систему залучення народного елемента до здійснення судочинства в контексті останньої судово-правової реформи 2009 року в Японії - країни, яка відмовилась від англо-американської моделі присяжних та створила власну, змішану систему, вдало поєднала основи англо-американської та континентальної моделей. На основі ключових елементів змішаної системи японського судочинства було сформульовано перелік пропозицій для вдосконалення наявної системи залучення народу до здійснення судочинства в Україні, зокрема: забезпечити необхідну кількість присяжних, встановити розумні строки судового розгляду справи із граничними термінами, забезпечити зрозумілість кримінального процесу для присяжних та запровадити у кримінальному процесі обов'язкове проведення «попереднього засідання». Десятирічний успішний досвід роботи японської системи саібан-ін дозволяє стверджувати, що вказані пропозиції можуть привести до реального залучення народу України до участі в судочинстві та спрощенні кримінального процесу як передумови ефективної роботи змішаної колегії суддів та представників народу. У процесі реформуванням інституту участі народу у здійсненні правосуддя необхідно пам'ятати, що правосуддя, що відправляється «судом рівних», у демократичному суспільстві розцінюється як життєво необхідна соціально-політична підсистема, за допомогою якої реалізуються основні права й обов'язки громадян країни, довіра до судів та віра в торжество справедливості.

У статті розглядаються основні напрями реформування органів судової влади, метою якої є демократизація усіх форм судочинства, відновлення довіри громадян до судової влади, а також підвищення професійного рівня підготовки суддів та якості прийнятих судових рішень. Чинне вітчизняне законодавство, яке регулювало організацію та діяльність правоохоронних органів, на сьогодні зазнає кардинальних змін. Зміни в правовому регулюванні судової влади відповідають міжнародним стандартам та рекомендаціям міжнародних інституцій Ради Європи та Європейського Союзу. Сучасна судова система покликана забезпечити належний рівень доступу громадян до правосуддя та забезпечити механізм принципів сучасного вітчизняного правосуддя.

При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану Конституцією та законами України незалежність і самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов’язковість судових рішень через справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення судових справ, дотримання присяги судді. Суспільство висуває до судді високі вимоги й очікує від нього ідеальної поведінки. Посада судді вимагає не тільки досконалого знання законів та інших нормативно-правових актів, а й дотримання етичних норм, витримки, толерантності, відповідальності, справедливості, наполегливості, принциповості. Від рівня професійної правосвідомості судді залежить не лише якість здійснюваної ним роботи, а й загальне враження суспільства про правосуддя у державі. Метою статті є аналіз впливу внутрішньопсихологічних чинників на ухвалення суддею рішень у справі. Авторка розглядає професійну діяльність судді як таку, що постійно супроводжується нервово-емоційним напруженням і, як наслідок, надмірними нервовопсихічними навантаженнями, які є причиною емоційного вигорання суддів. Професійне вигорання веде до виснаження емоційних, фізичних та особистісних ресурсів людини. Наслідками професійного вигорання судді є зниження авторитету судової влади, прийняття незаконних рішень, поведінка, що суперечить Кодексу суддівської етики, тощо. Суддя, в якого проявляються ознаки професійного вигорання, не може належним чином здійснювати судочинство і потребує психологічної допомоги. У статті наголошується на тому, що лише високопрофесійна, моральна, етична поведінка судді здатна викликати повагу до суду та забезпечити впевненість учасників судового процесу в неупереджених результатах розгляду справи. Суддя проходить постійне випробування на професійну майстерність, людську мудрість і вдале вирішення конфліктних ситуацій. Судові рішення повинні утверджувати справедливість й укріплювати довіру суспільства до судової влади. Совість, чесність, честь, гідність, професіоналізм є головними моральними орієнтирами у здійсненні правосуддя. Тому, незважаючи на різноманітні фактори впливу на суддю під час розгляду справи, він повинен вміти здійснювати контроль за власними емоціями і залишатися неупередженим при ухваленні судових рішень.

У статті здійснено теоретико-правовий аналіз діяльності органів судової влади у процесі реформації. Визначено конституційно-правові особливості роботи органів судової влади у сучасних умовах. Досліджено зміни, внесені до організації роботи судів внаслідок реформування інституту. Визначено місце судів загальної юрисдикції у системі охорони і захисту прав та свобод людини і громадянинав Україні. Наголошено, що суди мають фундаментальне значення для формування та розвитку демократичної, правової та соціальної держави. Актуалізовано, що реформаційні процеси у сфері судоустрою повинні бути спрямовані на підвищення ролі громадянського суспільства, що забезпечить підвищення довіри до органів судової влади та державних органів в цілому. Визначено, що судові органи сприяють вирішенню найбільш важливих завдань, що виникають перед правовою державою, таких, як захист прав і свобод людини, підтримання режиму правової законності у сфері управління і стабілізації державної влади. У своїй діяльності судові органи знаходяться в постійній взаємодії з законодавчими та виконавчими органами, і у зв'язку з цим потрібно наукове осмислення і законодавче закріплення способів і меж відповідної взаємодії.

Принциповим для кожної структури влади є повновладдя народу (ч. 2 ст. 5 Конституції України). З метою реалізації цього положення для забезпечення права на справедливий суд, конституційно-правовою реформою в частині правосуддя від 2 червня 2016 р. був запроваджений інститут конституційної скарги. Зокре ма, відповідно до ст. 1511 Конституції України громадяни та юридичні особи можуть звертатися до Конституційного Суду України (КСУ) з конституційними скаргами щодо конституційності законів України за умови, що автор клопотання вважає застосований в остаточному судовому рішенні закон таким, що суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана, якщо всі національні засоби правового захисту вичерпані. Для судової влади і судочинства зміни до ст. 55 Конституції України відкрили шлях формування нового конституційно-правового світогляду у відносинах вирішення принципово нових завдань суддів у застосуванні міри верховенства права особи в конфліктах із законами. У ситуаціях порушення законами прав і свобод людини критерієм загального блага є “конституційна скарга”. При цьому у пошуках права суд повинен ґрунтуватися на двох засадах – верховенстві права та справедливості. У таких умовах важливу роль відіграватиме суб’єктивний угляд судді, зумовлений різними підходами до пізнання принципів права, конституційних цінностей, які впливають на його світогляд у конкретній судовій справі. Тому концептуальними обмеженнями суддів у пошуку властивостей права при прийнятті рішень за конституційними скаргами мають бути справедливість та соціальна користь. Актуальність цієї статті та перспективи подальшого дослідження теми вбачаються у її своєчасності, адже саме конституційна скарга обумовлює справедливий судовий розгляд і дотримання права доступу до правосуддя згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині конституційного права (з урахуванням теоретичних і практичних аспектів) підходів до розуміння сутності консти туційної скарги, аналіз міжнародного європейського досвіду функціонування консти туційної скарги для вироблення цілісного уявлення про інститут індивідуальної конституційної скарги в системі гарантій прав та свобод людини, а також викладення власного бачення вдосконалення цього інституту. Встановлено, що конституційна судова практика щодо конституційних скарг повинна стати потужним інструментом формування права, розвитку його на засадах справедливості й загального блага для громадян та органів публічної влади. Це прояв нового феномена “живого права”. Визначено, що для функціонування теорії живої конституції потрібна низка передумов, зокрема: наявність суду, який здійснює конституційний контроль; існування ускладненої процедури внесення змін до консти туції, яка не дозволяє без ускладнень вносити в неї зміни та доповнення, що і ставить питання про необхідність оживлення такої конституції; наявність довіри населення до судової влади; заняття суддівських посад сильними, самостійними, активними суддями, які готові творчо розвивати конституційне право шляхом розширювального тлумачення конституції. Автор доходить висновку, що конституційна скарга громадян через реформу судової влади 2016 р. стала базовим елементом правового життя, підтвердженням пріоритету прав і свобод людини перед будь-яким законом, який їх обмежує, має примусити владу до самообмеження і врахування конституційних цінностей.

У статті досліджуються питання принципів формування суддівського корпусу в Україні. Звернуто увагу на необхідність законодавчої актуалізації стандартів поведінки судді з урахуванням широкого використання ними соціальних мереж та інших засобів обміну й розповсюдження інформації. Наголошено на одній із головних проблем, яка нині постала перед судовою владою, – необхідності повернення довіри громадян, суспільства до судової влади, щоб кожна людина відчувала повагу до носіїв суддівської мантії. Високий рівень вимог до професійної підготовки, морально-етичних та інших особистих якостей осіб, які претендують на посаду судді, визначає необхідність використання сучасних методів вивчення особистості. Мета статті полягає у висвітленні та актуальності питання морально-етичних вимог, які висуваються до судді (кандидата на посаду судді), їх законодавчої регламентації. Унеможливлення тиску та впливу на суддівський корпус у межах чинного законодавства, дотримання принципу незалежності судової влади в Україні. Україна перебуває у стані постійного пошуку й удосконалення шляхів формування незалежної судової гілки влади. Проте ці процеси не повинні гальмувати діяльність суду та поповнення його новими суддями, оскільки життя не стоїть на місці й суддівський корпус потребує постійного оновлення. Формування суддівського корпусу з кола осіб, які найбільше підходять за своїми професійними й особистими якостями на посаду судді, є одним із головних аспектів успішного завершення судової реформи та створення сильної і незалежної судової влади, що має високий авторитет у суспільстві. Авторка доходить висновку, що стає очевидним питання, чому останнім часом суспільство все більше схильне до розгляду роботи судді виключно через призму негативу, можливості притягнення його до відповідальності, визначення підстав та умов, за яких на суддю буде накладено стягнення. Одним із аспектів цієї пробле ми можна назвати дефіцит моральності в поведінці суддів. Коли йдеться про проблеми в суддівському корпусі, то очевидним стає питання, з кого складається такий корпус і на яких засадах відбувається його формування. Одним з елементів професійності судді є професійний обов’язок, пов’язаний із професійною честю, етичністю, моральністю, постійним підвищенням майстерності, вихованням у людей поваги до закону. Особливе місце у судовій діяльності займає суддівське сумління, яке формується на основі правових та етичних вимог. Суддівське сумління змушує суддю діяти відповідно до своїх моральних переконань і професійних обов’язків. Професійні якості судді – це певний набір характеристик, які мають вказувати на те, яким є або має бути суддя, вони дають змогу висвітлити те особливе, що відрізняє професію судді від інших професій. У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей і навичок, що становлять ментальність особистості і визначають її творчий потенціал, а також індивідуальний стиль роботи. Суддя, здійснюючи державну діяльність, є носієм судової влади, його робота пов’язана з високими психоемоційними навантаженнями, особливо сьогодні.

В умовах фінансово-економічної кризи спричиненої пандемією COVID-19 відбулися значні коливання довіри до урядів і центральних банків кожної з розвинених країн і в Україні в тому числі. Масові банкрутства банків, збільшення частки проблемних кредитів, призвели до суттєвого падіння довіри в Україні до банківських інституцій в цілому та центрального банку зокрема. Низький рівень довіри до банків та сповільнені темпи її відновлення спричиняють негативні наслідки: дефіцит депозитних коштів і обмеження можливостей банків щодо сприяння економічному розвитку та фінансовій стабільності. Недовіра до центрального банку, в свою чергу, призводить до гальмування розвитку всієї банківської системи. У зв'язку з цим порушується питання ролі та змісту інституційної довіри як інструменту підвищення довіри до центрального банку та його монетарної політики. Саме тому актуальності набувають питання формування та підтримання суспільної довіри до Національного банку України як окремого інституту та розробка методичного інструментарії до її прогнозування. Метою кваліфікаційної роботи – є розвиток теоретико-методологічних засад дослідження суспільної довіри до інституцій публічної влади, а також удосконалення методичного інструментарію її прогнозування на прикладі Національного банку України. Об’єктом дослідження є економічні відносини, що виникають в процесі формування та підтримки суспільної довіри до інституцій публічної влади. Предметом дослідження виступає методичний інструментарій прогнозування суспільної довіри до Національного банку України як інституції публічної влади.
В условиях финансово-экономического кризиса, вызванного пандемией COVID-19, произошли значительные колебания доверия к правительствам и центральным банкам каждой из развитых стран и в Украине в том числе. Массовые банкротства банков, увеличение доли проблемных кредитов привели к существенному падению доверия в Украине к банковским институтам в целом и центральному банку в частности. Низкий уровень доверия к банкам и замедленные темпы его восстановления влекут за собой негативные последствия: дефицит депозитных средств и ограничение возможностей банков по содействию экономическому развитию и финансовой стабильности. Недоверие к центральному банку, в свою очередь, приводит к торможению развития всей банковской системы. В этой связи поднимается вопрос роли и содержания институционального доверия как инструмента повышения доверия к центральному банку и его монетарной политике. Именно поэтому актуальность приобретают вопросы формирования и поддержания общественного доверия к Национальному банку Украины как отдельному институту и ​​разработка методического инструментария для его прогнозирования. Цель квалификационной работы – развитие теоретико-методологических основ исследования общественного доверия к институтам публичной власти, а также усовершенствование методического инструментария ее прогнозирования на примере Национального банка Украины. Объектом исследования являются экономические отношения, возникающие в процессе формирования и поддержки общественного доверия к институтам публичной власти. Предметом исследования выступает методический инструментарий прогнозирования общественного доверия в Национальный банк Украины как институт публичной власти.
In the context of the financial and economic crisis caused by the COVID-19 pandemic, there have been significant fluctuations in trust in the governments and central banks of developed countries, including Ukraine. Mass bankruptcies of banks, increase in the share of problem loans have led to a significant decline in trust in Ukraine in banking institutions in general and the central bank in particular. The low level of trust in banks and the slow pace of its recovery have negative consequences: a lack of deposits and a limited capacity of banks to promote economic development and financial stability. In turn, distrust of the central bank slows down the development of the entire banking system. This raises the question of the role and content of institutional trust as a tool to increase trust in the central bank and its monetary policy. That is why the issues of forming and maintaining public trust in the National Bank of Ukraine as a separate institution and developing methodological tools for its forecasting are becoming relevant. The purpose of the qualification work is to develop the theoretical and methodological foundations of the study of public trust in public institutions and improve the methodological tools for its forecasting on the example of the National Bank of Ukraine. The object of research is economic relations that arise in forming and maintaining public trust in public institutions. The research subject is the methodological tools for forecasting public trust in the National Bank of Ukraine as an institution of public authority.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень». – Запорізький національний університет; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, Харків, 2020. Дисертація присвячена дослідженню теоретико-правових засад формування довіри до судової влади в Україні в контексті утвердження принципу верховенства права. Проаналізовано ґенезу осмислення довіри й систематизовано наукові підходи до феномену довіри судової влади у сучасній юридичній науці. Досліджено природу, зміст і суб’єктів довіри до судової влади в Україні. Надано теоретико-правову характеристику основних видів довіри до судової влади та обґрунтовано функціонування суду присяжних як важливого складника формування довіри до судової влади в Україні. Проаналізовано зарубіжний досвід підтримання високого рівня довіри до судової влади й обґрунтовано напрями та заходи формування довіри до судової влади в Україні в контексті утвердження принципу верховенства права.

Данко Н. М. Формування механізмів підвищення довіри до органів виконавчої влади : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 281 "Публічне управління та адміністрування" / наук. керівник В. В. Глазунов. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 104 с.
UA : Мета дослідження: теоретично вивчити та дослідити механізми підвищення довіри до органів виконавчої влади та виробити на цій базі практичні рекомендації. Об’єкт дослідження: органи виконавчої влади та їх діяльність. Предмет дослідження: механізми підвищення довіри до органів виконавчої влади. Методи дослідження: діалектичний, системний, аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, аналогії, абстрагування, моделювання. Новизна дослідження: визначення основних механізмів підвищення довіри до органів виконавчої влади через призму нових соціальних відносин й нових комунікативних форм. Гіпотеза: довіра громадян до органів виконавчої влади підвищується у разі забезпечення прозорості їх роботи та відкритого діалогу з суспільством. Висновки: 1. В Україні створено правову базу для забезпечення транспарентності діяльності органів виконавчої влади, але потрібне подальше удосконалення законодавства та практики його застосування. 2. В умовах демократії транспарентність є властивістю виконавчої влади, яка підвищує довіру до неї з боку громадянського суспільства через відкритість прийняття і реалізації політичних рішень і активізації суспільного контролю над діяльністю органів державної влади і управління. 3. Інформаційна обізнаність людей про діяльність органів місцевого самоврядування покликана виконувати мотиваційну функцію, стимулюючи місцеві органи до постійного розвитку і вдосконалення, пошуку нових форм здійснення управління і підвищення тим самим його ефективності.
EN : Research purpose is to theoretically study and explore the mechanisms of increasing trust to the executive authorities and to develop practical recommendations on this basis. Research object is the executive authorities and their activities. Research subject is the mechanisms of increasing trust to the executive authorities. Research methods are dialectical, systemic, analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, analogy, abstraction, modeling. Research novelty lies in defining the main mechanisms of increasing trust in the executive authorities through the prism of new social relations and forms of communication. Research hypothesis is that the citizens’ trust in the executive authorities increases in case of ensuring transparency of their work and open dialogue with society. Conclusions: 1. Ukraine has a legal framework to ensure the transparency of the executive authorities, but further legislation improvement and its practical use is needed. 2. Transparency is a property of the executive authorities in the conditions of democracy, which increases the civil society’s trust in it through openness in making and implementing political decisions and intensifying public control over the activities of public authorities and administration. 3. Information awareness of people concerning the activities of local selfgovernment bodies is designed to perform a motivational function, stimulating local authorities to continuous development and improvement, finding new forms of governance and thus increasing its efficiency.

Історія незалежної України – складний шлях усвідомлення нею власних національних інтересів, обстоювання державного суверенітету, виборювання гідного місця в Європі та світі. Перед новою незалежною державою постали безпрецедентні за складністю і масштабами завдання перетворення: • «радянської людини», ізольованої «залізною завісою», на українця, відкритого до Європи і світу; • тоталітарного суспільства, в якому людина була гвинтиком державної машини, на громадянське суспільство, яке поважає права і свободи кожної людини; радянського авторитаризму ‒ на сучасну європейську демократію; • планово-адміністративної економіки як частини єдиного народногосподарського комплексу СРСР, заснованої на державній власності, на сучасну ринкову економіку на основі приватної власності; • УРСР на незалежну Україну. За 30 років замість диктатури комуністичної партії і декоративної системи рад створено систему державної влади, ґрунтовану на поділі на законодавчу, виконавчу і судову, визнане й гарантоване місцеве самоврядування. Триває реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади, завданнями якої, поміж іншого, є забезпечення доступності публічних послуг та підвищення їхньої якості, досягнення оптимального розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Україна – одна з небагатьох країн пострадянського простору, в якій відбувається періодична зміна політичної влади як у спосіб виборів, так і під тиском масових протестів. За Індексом демократії (Democracy Index) британської дослідної компанії The Economist Intelligence Unit Україна у 2020 р. посіла 79-те місце із 167 країн світу. Розвивається громадянське суспільство. Зростає довіра до громадських організацій та волонтерського руху. Зміцнюється партнерство громадянського суспільства з органами влади, що сприяє прозорості та підзвітності державних органів, розвитку діалогу у суспільстві. Завдяки сучасним інформаційним технологіям поліпшується доступ громадян до публічних послуг. Стратегічним курсом України є європейська та євроатлантична інтеграція, набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.

Доступ до правосуддя є невід’ємним елементом верховенства права й демократичної правової держави. Забезпечення рівного доступу до правосуддя для всіх визначено у цілях сталого розвитку, що пояснює підвищення інтересу до вивчення ефективних шляхів його досягнення, зокрема, із досвіду провідних держав світу. Виходячи з наведеного, для держав, що вибороли свою незалежність не так давно, серед яких і Україна, особливої актуальності набувають розбудова ефективної системи правосуддя та її трансформація в умовах прагнення до сталого розвитку. Тридцятиріччя незалежності нашої країни — це гарна нагода для переосмислення проміжних результатів і досягнень, пошуку шляхів подальшого розвитку з урахуванням геополітичної ситуації й загальносвіто- вих тенденцій. Україна є однією з держав — засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН)1, і українська влада підтримує Цілі сталого розвитку ООН2. Крім того, Україна є однією з найбільших країн Європи за територією та кількістю населення3. Водночас у звіті Світового банку, у якому порівнюється регулювання підпри- ємницької діяльності, наша країна посідає 64 місце із 190 з точки зору просто- ти ведення бізнесу4. За даними Freedom House у звіті «Свобода у світі», Україні надано статус «частково вільної» (partly free status) через дуже низькі показни- ки верховенства права (6/16), незалежності судової влади (1/4), а також через низький рівень захисту від незаконного застосування фізичної сили і свободи від війни і повстань (1/4)5. У цій главі будуть узагальнені досягнення реформ цивільного процесуаль- ного права, що були провадилися упродовж періоду незалежності України, а також охарактеризовані нові підходи до визначення мети й окремих прин- ципів сучасного цивільного процесу, зокрема, принципу співробітництва суду і сторін у цивільному судочинстві. Визначальними у даному контексті є підтримка ідеї сталого розвитку й необхідність досягнення цілей сталого розвитку, насамперед забезпечення доступу до правосуддя для всіх, мирних і ефективних інституцій на всіх рівнях3.