Добірка наукової літератури з теми "Довгострокові програми"

Вступ. Процеси цифровізації економіки, пов'язані з розгортанням технологій Четвертої промислової революції, є багатоаспектними й чинять суттєвий вплив, зокрема й на навколишнє середовище, що зачіпає інтереси майбутніх поколінь.Проблематика. Прискорення цифровізації супроводжується суперечливими позитивними і негативними ефектами для довкілля. Зважаючи на це, актуальною проблемою є визначення цих ефектів як на глобальному, так і на національному рівнях.Мета. Виявити взаємозв'язки цифрової та зеленої економіки й обґрунтувати шляхи екологічно безпечного розвитку цифрових технологій в Україні.Матеріали й методи. Кластеризація країн світу за ознаками економічного, промислового й цифрового розвитку;економетричний аналіз залежностей між показниками розвитку інформаційно-комунікаційних технологій і екологічної ефективності в країнах світу та їх групах (кластерах) за 2017—2020 рр.Результати. Встановлено, що на глобальному рівні впровадження сучасних цифрових технологій має загалом позитивний зв'язок зі станом довкілля: чим вищим є рівень цифровізації, тим більш екологічно чистими, за інших рівних умов, є національні економіки. З’ясовано, що екологічна ефективність цифровізації залежить від рівня виробничих (фізичних) технологій та загального економічного розвитку держави. У кластерах менш розвинених країн, зокрема й в Україні, яка має суттєві проблеми у сферах промисловості й інновацій, поширення цифрових технологій має менший позитивний вплив на екологію, ніж у кластерах більш розвинених країн. Тому довгострокові позитивні ефекти цифровізації для України не є очевидними, а негативні можуть бути серйозними.Висновки. Для мінімізації екологічних ризиків цифровізації в Україні потрібно розробити національну академічну програму комплексної оцінки різних аспектів (абіотичних, біотичних, техногенних, антропогенних) впливу новітніх цифрових технологій на довкілля, а також узгодити програми цифровізації економіки із загальною стратегією розвитку національного виробництва на інноваційній основі.

У статті розглянуто стан та напрями розвитку стратегічних правових актів як самостійної правової категорії та предмета дослідження загальнотеоретичної науки, окреслено різні наукові позиції щодо класифікації нормативно-правових та стратегічних правових актів, визначені особливості стратегічних правових актів як виду нормативно-правового акта, а також особливості застосування цієї категорії у вітчизняному законодавстві, надано авторське бачення поділу стратегічних правових актів за суб'єктами створення: стратегічні правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування тощо; за формою закріплення: закони, укази, постанови, накази тощо; з а територією дії: загальні, обов'язкові для виконання на всій території держави; відомчі, норми яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства; місцеві, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці; за часом дії: постійні, тимчасові; за простором: екстериторіальні та територіальні; за строком дії: довгострокові, середньострокові та короткострокові; за порядком ухвалення: видані одноособово (указ Президента України), ухвалені колегіально (постанова Кабінету Міністрів України); за назвою: доктрини, стратегії, концепції, програми, плани тощо; за сферами регулювання суспільних відносин: екологічні, економічні, оборонні та національної безпеки, воєнні, інформаційні тощо; за характером спеціалізованих норм: акти-декларації, акти-концепції, акти-стратегії тощо; за цільовим призначенням: декларативні, програмні, концептуальні тощо; акцентовано на науковій актуальності дослідження стратегічних правових актів загальнотеоретичною наукою, а також законодавчому закріпленні концептуальних засад розроблення й ієрархії стратегічних правових актів відповідно до головних характеристик і особливостей кожного з них.

Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

Ринок страхування України в сучасних умова, як і економіка нашої держави перебуває зараз в умовах глобальних змін. Динамічні зміни, які відбуваються сьогодні в розвитку держави, зумовлюють необхідність дослідження сучасних тенденцій та пошуку напрямів регулювання страхового ринку. У статті досліджено сучасний стан страхового ринку України, зокрема проаналізовано динаміку кількості страхових компаній, основні показники діяльності страховиків, структуру валових та чистих страхових премій страховиків та їх рейтингові позиції. Основний фокус дослідження спрямовано на основні тенденцій ринку страхових послуг України та виокремлення напрямів розвитку страхового ринку України. Це дало можливість виокремити найбільш гострі проблеми у функціонуванні страхових компаній України та сформулювати пріоритетні напрями розвитку вітчизняного ринку страхування. Проведене дослідження дало можливість визначити, що причини низького попиту на послуги страхових компаній з боку населення зумовлені психологічними та економічними чинниками, серед яких: недовіра споживачів на страхові послуги, зумовлене обманом та шахрайськими, що відбувалися у 90-х роках; нестабільність економіки та функціонування страхових компаній; недосконалість страхової системи; низький рівень фінансових можливостей населення України; відсутність страхової культури і як наслідок це те, що послуги страхування не відносяться до пріоритетних; нестабільність економічної ситуації, пандемія, військові дії; низький рівень фахівців страхових компаній, довіри та платоспроможності населення; недосконалість правил страхування. Страховий ринок тісно взаємопов'язаний з розвитком національної економіки, оскільки дозволяє акумулювати значні довгострокові інвестиційні ресурси, залучаючи кошти через програми страхування життя; розширення страхового бізнесу створить робочі місця, активізує впровадження інновацій, стимулює стійкість економіки і пом'якшує наслідки глобальних ризиків; ефективне регулювання та нагляд за ринком зроблять підґрунтя для впевненості та довіри до страховиків.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю створення ефективної системи менеджменту для організації, яка забезпечить можливості виходу на новий рівень розвитку, що передбачає модернізацію організаційної структури управління та збільшення її ефективності; зниження витрат; підвищення рівня безпеки послуг і продукції; випуск продукції із якістю, на яку очікує споживач, збільшення кількості кінцевих споживачів і займання позиції найкращого постачальника; збільшення обсягів збуту продукції та послуг; оперативне реагування на ринкові коливання; підвищення продуктивності; захист своєї торговельної марки і репутації.Метою написання статті є розробка загальної системи менеджменту організації, виявлення суттєвих якісних характеристик ефективної системи менеджменту організації та різних інновацій, які дозволяють упроваджувати їй довгострокові стратегії і забезпечують конкурентоспроможність в цілому.Методи дослідження – системний підхід, методи аналізу та синтезу, порівняння.Проаналізовано підходи щодо змісту, структури та наповнення сучасних систем менеджменту організації. Розкрито специфіку й проаналізовано функціонування компаній-рітейлерів і їх структурних одиниць. Виділено якісні результативні характеристики сучасної системи менеджменту організації, сформульовано визначення сучасної системи менеджменту організації (підприємства). Запропоновано загальну схему системи менеджменту організації «вищого рівня» для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку організації.Сформульовано заходи із підвищення конкурентоспроможності та стратегічної стійкості компанії «АЛЛО», а саме: 1) врахування сезонних факторів попиту на товари; 2) упровадження нових ідей (соціальних інновацій) залучення клієнтів, які відрізняються від ідей компаній-конкурентів; 3) упровадження в систему менеджменту більшої кількості мотиваційних програм для заохочення співробітників; 4) застосування інноваційних освітніх заходів програми лояльності клієнтів, що підвищують цінність послуг компанії як для індивідуумів, так і суспільства в цілому; 5) розширення асортименту магазинів для залучення нових клієнтів і підвищення прибутку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні сучасних вимог споживачів до компаній-рітейлерів електронної техніки, обґрунтуванні розширення обсягу соціальних інновацій в умовах нестабільного зовнішнього середовища та активізації євроінтеграційних процесів в Україні, формулюванні суттєвих якісних характеристик ефективної системи менеджменту організації, трактуванні терміна «системи менеджменту організації» та розробці оптимальної загальної схеми функціонування системи менеджменту («вищого рівня») організації із урахуванням процесів створення та покращення.Практична значущість дослідження полягає у створенні чіткої схеми реалізації системи менеджменту («вищого рівня») організації, яка реалізує функції розвитку, виконання, оцінки, підтримки для організації будь-якого типу, у тому числі й для компанії-рітейлера електронної техніки.Подальшого дослідження потребують розробка нормативних документів за системою менеджменту організації в межах загальної схеми системи менеджменту («вищого рівня»), розробка різноманітних інновацій, які враховують регіональний аспект розміщення компанії, швидке впровадження позитивного досвіду міжнародних компаній-рітейлерів.

Запропоновано методичний підхід до кількісного оцінювання балансу між потрібними витратами ресурсів та наявними в державі фінансовими ресурсами, що можуть бути виділені для реалізації синтезованих варіантів програми розвитку системи озброєння та військової техніки тактичної авіації на середньо- та довгостроковій перспективі. Даний методичний підхід, в залежності від варіанту обрання стратегії розвитку системи озброєння тактичної авіації, призначений для оцінювання можливості реалізації раціонального варіанту програми, синтезованого на основі розв’язування математичної задачі оптимізації в зворотній постановці, а також для формування елементів системи обмежень у формалізованому критерії раціональності при обранні стратегії розвитку парків літаків тактичної авіації по набуттю нею необхідних спроможностей за мінімально можливий час та у формалізованому критерії раціональності – при виборі стратегії по максимальному нарощенню спроможностей тактичною авіацією при обмеженому фінансуванні розвитку її системи озброєння та військової техніки. Оскільки фінансування програми переозброєння тактичної авіації, найімовірніше, буде здійснюватися коштом Державного бюджету України, у запропонованому методичному підході до оцінювання можливості реалізації такої програми пропонується спиратися на нормативно-правову базу України, що регламентує обсяги фінансування Сектору безпеки і оборони, та статистичні дані щодо наявного розподілу коштів на потреби Збройних Сил України за видами та напрямками фінансування, а також на результати аналізу світового досвіду фінансування такого роду програм. Прогноз фінансових показників на заданій глибині планування розвитку системи озброєння та військової техніки тактичної авіації, що характеризують обсяги цільового фінансування витрат на розвиток, закупівлю, модернізацію та ремонт озброєння, військової техніки, засобів та обладнання пропонується будувати на використанні статистичного матеріалу щодо фінансування переозброєння тактичної авіації, накопиченого у ретроспективі, та даних прогнозу Світового банку щодо росту ВВП України на середньо- та довгостроковій перспективі. Виявлення на етапі синтезу невідповідності потрібного фінансового ресурсу тому, який очікувано зможе бути забезпечено державним фінансуванням, надає можливості для своєчасного пошуку альтернативних шляхів набуття необхідних спроможностей або додаткових джерел фінансування, що сприятиме запобіганню зайвим витратам ресурсів та часу для набуття необхідного рівня спроможностей тактичною авіацією.

Стаття спрямована на розвиток методологічних засад дослідження регіонального ринку праці в аспекті його нелінійної динаміки та ідентифікації комплексу ендогенних і екзогенних факторів циклічності. З використанням фільтра Ходріка – Прескотта виокремлено довгострокові тренди і цикли в динаміці показників і факторів циклічності ринку праці Чернівецької області. Обґрунтовано мультициклічність регіонального ринку праці, оцінено волатильність і персистентність циклів його показників, їх відношення до бізнес-циклу, ідентифіковано випереджальні, запізнілі та співпадаючі циклічні індикатори рівня безробіття. Побудовано економетричну модель з фіктивними змінними для прогнозування сезонних коливань рівня безробіття. Розроблене програмне забезпечення може застосовуватися при підготовці державних і територіальних програм соціально-економічного розвитку та сприяння зайнятості населення.

Проблема соціально-психологічного супроводу ВПО, що набула актуальності в українському суспільстві з початком воєнних дій на сході країни, висвітлюється під кутом зору відновлення психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (MHPSS). Соціально-психологічний супровід ВПО розглядається як комплекс специфічних довготривалих і системних заходів щодо психологічної підтримки таких осіб та соціального сприяння їхній інтеграції в місцеві громади в умовах переходу суспільства від війни до миру. Як головну умову результативної психосоціальної підтримки визначено створення сприятливого соціально-психологічного середовища на рівні держави та регіональних громад для відновлення життєтворення і самореалізації ВПО. Розкрито в довгостроковій перспективі потенціал соціально-політичної ситуації для покращення системи охорони психічного здоров’я громадян – системи, яка може стати інституційним підґрунтям продуктивного соціально-психологічного супроводу ВПО. Визначено рівні організації соціально-психологічного супроводу, а саме: макрорівень (стратегії і тактики державної соціальної політики щодо ВПО та інформаційна політика); мезорівень (підтримка громад, що прийняли ВПО, через навчальні та відновлювальні програми для спеціалістів, які взаємодіють з ВПО); мікрорівень (програми соціально-психологічного супроводу ВПО на базі організацій місцевого рівня). Розроблено також завдання соціально-психологічного супроводу ВПО та відповідні їм критерії оцінювання ефективності програм підтримки. До таких завдань належать: формування навичок соціально-економічної самостійності, реалізація принципів травмочутливості і гендерної чутливості, врахування специфічних потреб цільової групи, сприяння особистісному розвитку, розвінчання стереотипів самосприймання і сприймання. Як перспективу дослідження визначено проведення моніторингу регіональних програм для ВПО за певними критеріями та впровадження їх у практику роботи державних установ та громадських організацій, які надають психосоціальну підтримку ВПО.