Добірка наукової літератури з теми "Дисциплінарні санкції"

Дисциплінарна відповідальність працівників поліції розвивається динамічно, але досить безсистемно, що не дозволяє в належній мірі використовувати потенціал даного виду юридичної від- повідальності як важливого засобу підтримки службової дисципліни в апараті державних органів, створення адміністративно-правових засобів попередження та припинення правопорушень як пра- цівників, так і роботодавців, забезпечення прав і законних інтересів працівників Національної поліції тощо. Аналіз чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що існуюча модель дисциплінар- ної відповідальності поліцейських знаходиться під сильним впливом трудового права з притаманною йому диспозитивністю, що суперечить адміністративно-правовій концепції побудови дисциплінар- ного законодавства і передбачає широке застосування методу імперативного регулювання державно- службових відносин. Це, на наш погляд, і зумовлює вкрай низький ефект від застосування до поліцей- ських заходів дисциплінарної відповідальності та не дозволяє забезпечити належний рівень виконання дисципліни в державному апараті. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, де санкція за вчинене правопорушення є невідворотною, вирішення питання про невідворотність покарання за вчинення дисциплінарного про- ступку знаходиться у відомстві посадової особи, наділеної дисциплінарно-юрисдикційними повнова- женнями. При цьому, як показують дані правозастосовної практики, надане йому «право-обов’язок» застосувати дисциплінарне стягнення часто залишається нереалізованим. У статті ставиться завдання розглянути та проаналізувати поняття, зміст та сутність дис- циплінарної відповідальності поліцейського, а також визначити її функції, за допомогою яких здій- снюється правомірний характер виконання заходів покарання за вчинення проступку працівником. Висновки цієї статті дозволять у найбільшій мірі розібратися в понятійному апараті дисциплінарної відповідальності саме такого специфічного суб’єкту трудових правовідносин, як працівники Націо- нальної поліції України.

Стаття присвячена дослідженню ролі локальних актів у забезпеченні академічної добро- чесності в Україні. Аналізуються відповідні норми чинного законодавства та підходи до визначення змісту локальних актів закладів вищої освіти і наукових установ. Обґрунтову- ється, що в регулюванні питань академічної доброчесності необхідно чітко усвідомлювати, що її забезпечення може мати марально-етичний аспект та правовий. Це виступає основою для диференціації змісту локальних актів щодо забезпечення академічної доброчесності. Обстоюється думка, що локальні акти щодо академічної доброчесності повинні істотно від- різнятися за змістом тоді, коли йдеться про морально-етичні норми і коли локальний акт передбачає притягнення суб’єктів до академічної відповідальності в юридичному розумін- ні. Стверджується, що головне призначення локальних нормативних актів у забезпеченні академічної доброчесності полягає у використанні їхніх нормативних властивостей під час застосування до порушників академічної доброчесності дисциплінарних стягнень та заходів громадського впливу. Локальні акти під час декларування принципів та правил поведінки не можуть виходити за межі законодавства. У статті обґрунтовується відповідь на два головні питання в досліджуваній проблематиці. По-перше, щодо можливості застосування локально- го акта з метою забезпечення академічної доброчесності є підстави стверджувати, що саме локальне регулювання здатне забезпечити деталізацію умов реалізації дисциплінарної полі- тики з урахуванням специфіки освітньої, наукової (творчої) діяльності. По-друге, щодо зміс- ту локального акта, наприклад Кодексу академічної доброчесності, варто передусім зважати на те, що він не повинен виходити за межі нормативної реґламентації порядку застосування до суб’єктів юридичних санкцій за порушення академічної доброчесності.

Щебетун І. С., Горейко Н. В. До питання про депутатську недоторканість. – Стаття. Для забезпечення незалежності депутатів у світовій практиці існує система гарантій його діяльності, яка має назву «депутатська недоторканість». Депутатська недоторканність є невід’ємною традиційною складовою частиною загального забезпечення незалежності представницьких органів влади, захисту демократизму та парламентаризму. У статті, яка присвячена інституту депутатської недоторканності, досліджується зміст цього інституту, аналізуються окремі положення національного та зарубіжного законодавства у сфері пра- вового регулювання депутатської недоторканності; Питання доречності зняття депутатського імунітету неодноразово критикувалось із боку міжнародної спільноти, міжнародних експертів із цього питання, які зазначали, що в Україні слабка та корумпована система правоохоронних органів і це, відповідно, може потягнути за собою загрозу політичних переслідувань парламентаріїв. Дослідженням визначаються проблеми, які виникли в Україні через зміни до Конститу- ції щодо скасування депутатської недоторканності; акцентується на необхідності депутат- ського імунітету під час виконання своїх повноважень народними депутатами. Законодавству багатьох країн притаманне саме обмеження імунітету, а не його ска- сування, саме через розуміння недоторканості як гарантії дійсної автономії парламенту в межах системи поділу влади. Звертається увага на те, що парламентський імунітет не потрібен у тих країнах, де су- воро дотримуються принципу верховенства права, а також наголошується, що повне його скасування не відповідає ані європейській, ані міжнародній практиці. Робиться висновок про доцільність удосконалення обсягу та змісту депутатського імунітету, ане його скасування; пропонується оптимальна модель депутатської недоторканності для України. Щодо питання індемнітету в дослідженні виділяються такі напрями для його вдоскона- лення, як визначення чітких санкцій дисциплінарної відповідальності за порушення (образу чи наклеп) та розроблення механізму розумного обмеження індемнітету. Пропонується редакція статті 80 Конституції України із затвердженням обсягу обмеження депутатського імунітету.

Актуальність статті полягає в тому, що обсяг та зміст соціальних прав у населення та працівників публічної служби зокрема вказує на те, що їх правове регулювання та наступне застосування норм права є тривалим та складним процесом із великою кількістю етапів та елементів. Тому, для кращого розуміння змісту норм права та їх втілення доречним буде виділення окремих механізмів щодо реалізації, забезпечення та захисту соціальних прав працівників публічної служби. Дослідження механізму реалізації надасть можливість зрозуміти які саме соціальні права закріплені за працівниками публічної служби, які шляхи та способи їх реалізації визнані в законодавстві, які правомірні та дозволені. Не менш важливим є висвітлення складових елементів такого механізму, що демонструватиме яким чином відбувається втілення соціальних прав, роль та значення кожного і з них. Проблемним аспектом є те, що питання розмежування та сутності механізму реалізації від інших механізмів достатньо не розкрите, що спричиняє плутанину у термінології та навіть практиці застосування й поєднання норм права. Тому, проведене дослідження надасть можливість виділити характерні риси кожного окремого елементу механізму реалізації соціальних прав працівників публічної служби, а отже й встановити його відмінності від інших та самостійність дії. Зроблено висновок, що санкція норми права, що встановлює юридичну відповідальність за порушення порядку реалізації соціальних прав працівників публічної служби розірвана від диспозиції та гіпотези або ж взагалі відсутня. Така ситуація обумовлена недостатнім правовим регулюванням питання юридичної відповідальності, унаслідок чого відсутні вказівки на юридичну відповідальність за нецільове використання отриманих коштів соціальної допомоги чи підробку даних. Найбільш частим є випадок використання формулювання притягується до юридичної відповідальності «відповідно до закону», коли ж спеціальні законодавчі акти щодо адміністративної чи дисциплінарної відповідальності не узгоджені з новими нормами права, а отже фактично заходи юридичної відповідальності залишаються не встановленими.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правової природи і сутності юридичної відповідальності в сучасному трудовому праві. Досліджено правовий зміст, підстави, умови, мета, цілі, завдання та функції юридичної відповідальності у трудовому праві. Визначено основні принципи та стадії притягнення порушника трудового законодавства до юридичної відповідальності. Окремо висвітлено правову природу дисциплінарної та матеріальної відповідальності у трудовому праві, правовий зміст та проблеми загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності, а також загальних та спеціальних дисциплінарних санкцій. Особлива увага звернена на питання притягнення суб’єктів трудових правовідносин до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. У дисертації досліджено трудове законодавство окремих європейських держав, країн постсоціалістичного простору, розвинених держав Азії, а також охарактеризовані досягнення цих держав у правовому регулюванні юридичної відповідальності у трудових відносинах на предмет можливості впровадження позитивних здобутків у законодавство України. На підставі отриманих результатів сформульована низку пропозицій та рекомендацій, що направлені на вдосконалення діючого законодавства про працю у частині норм, якими врегульовується питання юридичної відповідальності в трудовому праві.