Добірка наукової літератури з теми "Державний курс"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Державний курс".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Державний курс"
1
Romanovska, Liudmyla. "Державна політика у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства в Україні у першій половині ХХ ст." Освітній простір України, № 12 (19 червня 2018): 30–36. http://dx.doi.org/10.15330/esu.12.30-36.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано напрями формування та реалізації державної політики у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства в Україні у першій половині ХХ ст.Встановлено, що у першій половині ХХ ст. в Україні на тлі складного соціально-економічного становища почалося формування державної системи соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства в Україні: РНК УСРР 6 лютого 1919 р. створив Центральну Раду захисту дітей, а 14 червня 1919 р. – Центральну Раду захисту материнства і дитинства, 23 вересня 1921 р. – ДСІ, 25 вересня 1921 р. – СПОН НКО На ЦРЗД покладалося виконання завдань, що визначали державний курс у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства: забезпечення дитині нормальних умов народження; поліпшення дитячого харчування; боротьба з дитячою смертністю; боротьба з дитячою безпритульністю й бездоглядністю та ін.Впродовж першої половини ХХ ст. урядом було видано низку законодавчих постанов, що окреслили напрями державної політики у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства.
2
Прокопченко, Олександр Євгенович. "Аналіз можливостей використання інтерактивних програмних засобів комп’ютерної математики в навчальному процесі підготовки фахівців-фармацевтів". Освітній вимір 45 (25 червня 2015): 72–75. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v45i0.2585.
Повний текст джерелаАнотація:
Прокопченко О. Є. Аналіз можливостей використання інтерактивних програмних засобів комп’ютерної математики в навчальному процесі підготовки фахівців-фармацевтів.
У статті розглянуто можливості впровадження інтерактивних програмних засобів комп’ютерної математики в навчальний процес підготовки фахівців-фармацевтів. На прикладі курсу «Основи вищої математики та математичної статистики» (Запорізький державний медичний університет, І курс фармацевтичного факультету) надано методичні рекомендації щодо ефективного та оптимального використання сучасних інноваційних та когнітивних технологій у навчальному процесі.
Prokopchenko O. E. The analysis of the possibilities of using interactive mathematical tools in teaching mathematics for the training of pharmacists.
The article discusses the possibility of introducing interactive software computer mathematics in the educational process of specialists majoring in pharmacist. The paper presents guidelines for effective and optimal use of modern innovative and cognitive technologies in educational process. The article describes an example («Foundations of Mathematics and Mathematical Statistics») for the use of Wolfram Mathematica technology in the educational process.
3
Гаврілова, Людмила, Олена Бескорса та Олена Ішутіна. "ЦИФРОВІ ФОРМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ОСВІТІ: ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ ЕРАЗМУС+ЖАН МОНЕ МОДУЛЬ". Physical and Mathematical Education 29, № 3 (23 червня 2021): 44–50. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-029-3-007.
Повний текст джерелаАнотація:
Формулювання проблеми. У статті представлено деякі аспекти впровадження навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії», розробленого за проектом Erasmus + Jean Monnet Module «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»/«Ukraine – EU: Intercultural Communication in Education» для здобувачів магістерського рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет». Доведено, що включення до названого курсу окремої теми «Цифрова комунікація в освіті», поданої у формі дистанційного курсу, є актуальним в умовах стрімкої інформатизації та глобалізаційних процесів у суспільстві та освіті, а також майже тотального дистанційного навчання, спричиненого світовою пандемією COVID-19. Тому основною метою статті є висвітлення структури і змісту дистанційного курсу, огляд основних форм цифрової комунікації, реалізованої в умовах дистанційного навчального середовища. Матеріали і методи. Метод, на основі якого відбувалось проєктування дистанційного курсу, це так звана теорія п’яти етапів В. Кухаренка, В.Бикова та ін., що вміщує аналіз, проєктування, розвиток, виконання та оцінку. На сьогодні описаний у статті курс після проходження всіх етапів, перебуває у стані вдосконалення та оновлення матеріалів, зокрема онлайн сервісів для реалізації цифрової комунікації. Результати. Серед результатів дослідження: визначення місця дистанційного курсу «Цифрова комунікація в освіті» в структурі навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії» в проєкті програми Еразмус+ напряму Жан Моне «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»; висвітлення структури та тематики курсу, основних компетентностей та результатів навчання, що мають бути сформованими за результатами вивчення курсу; опис змісту теоретичної частини, практичних занять, форм самостійної роботи здобувачів освіти. Виокремлено основні форми цифрової комунікації, серед яких: універсальні форми, форми наукової комунікації, навчальної цифрової та комунікації з використанням засобів мультимедіа. Висновки. У висновках відзначено оцінку результатів навчання, надану студентами та сформульовано перспективи подальшого дослідження.
4
Клименко, С. В., та Л. С. Абабіна. "ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЯК СПЕЦІАЛЬНІ СУБ’ЄКТИ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 152–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).378.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються особливості та проблемні питання кримінальної відповідальності державних службовців як спеціальних суб’єктів корупційних злочинів. Адаптація державної служби до стандартів Європейського Союзу зумовлює необхідність як переосмислення цілої низки теоретичних положень державної служби, так i вдосконалення її правового регулювання. Водночас доводиться констатувати, що спостерігається низький рівень інституційного розвитку державної служби, недосконалість нормативно-правової бази проходження державної служби, низький рівень підготовки держслужбовців, спеціалізації та підвищення їх кваліфікації.
Оскільки сучасне законодавство про державну службу не відповідає рівню зрілості суспільства, стратегічному курсу держави на впровадження європейських стандартів урядування, не забезпечує стабільності та престижності державної служби, суворого дотримання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, дотримання законодавства щодо запобігання та протидії корупції, то особливого значення набуває потреба y створенні ефективної системи нових підходів до процесів функціонування державної служби.
Проблеми, які виникають в процесі проходження державної служби в Україні, потребують невідкладного вирішення, a демократичні перетворення, що відбуваються в країні, ń нових підходів до державної служби, її проходження в умовах євроінтеграції та посилення відповідальності за неналежне виконання або перевищення службових обов’язків.
Корупція є негативним явищем, яке перешкоджає функціонуванню державного апарату, обмежує кон-ституційні права i свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права. Корупційні прояви знищують морально-етичні цінності суспільства, підривають авторитет країни та дискредитують державу на міжнародному рівні.
Отже, y статті розглянуто поняття «службова особа», «державні службовці», «суб’єкти корупційних злочинів», проведено теоретико-правовий аналіз положень кримінального законодавства, які регулюють кримінальну відповідальність державних службовців за вчинення корупційних злочинів.
Аналіз законодавства показує, що державні службовці не можуть бути суб’єктами корупційних злочинів у приватній сфері управління. З огляду на положення КК України державні службовці не можуть бути віднесені до категорії осіб, які надають публічні послуги, що значно звужує коло підстав їх кримінальної відповідальності за корупцію.
5
Klynina, Tetiana. "US SECRETARY OF STATE JOHN FOSTER DULLES: COURSE ON PERSONAL DIPLOMACY?" Kyiv Historical Studies, no. 1 (2020): 33–38. http://dx.doi.org/10.28925/2524-0757.2020.1.5.
Повний текст джерелаАнотація:
The article analyses the figure of John Foster Dulles, Secretary of State during the Dwight Eisenhower Presidency. Sufficient scientific background of the question is devoted mainly to the analysis of this figure from negative positions, attributing to him the role of “experienced evil genius”. The author provides brief biographical information on the life of the Secretary of State in order to find out the conditions under which his character and worldviews formed, which subsequently formed the basis of his political behavior. It is stated that in general, John Foster Dulles was one of the most influential statesmen in the history of the American political establishment. In fact, J. F. Dulles was a reflection of the tension that was so vividly observed in the United States of America in the late 1940s and 1950s, and therefore these factors could not but affect his personal life and career.
6
Главчева, Юлія Миколаївна, та Володимир Миколайович Кухаренко. "Відкритий дистанційний курс «Куратор змісту»: практичний досвід". New computer technology 13 (25 грудня 2015): 167–71. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v13i0.898.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – аналіз досвіду НТУ «ХПІ» з проведення відкритого дистанційного курсу «Куратор змісту». Завдання дослідження: навчання інформаційного фахівця нового напрямку – куратора змісту або мережевого інформаційного аналітика. Об’єкт дослідження: відкритий дистанційний курс «Куратор змісту». Предмет дослідження: практичний досвід із проведення відкритого дистанційного курсу «Куратор змісту». Використані методи дослідження: аналіз державних стандартів, статистичних даних та наукових публікацій. Результати дослідження. У компетенції куратора змісту входять навички використання пошукових та інформаційних сервісів для агрегації, фільтрації, зберігання, обробки та розповсюдження інформації. Курс розвивається, удосконалюється з урахуванням розвитку інформаційних технологій та різноманітних областей використання: освіта та наука (забезпечення професійної, педагогічної та технологічної діяльності викладача), бізнес (маркетинг), бібліотечна справа, інше. Висновки: велика кількість бажаючих навчатися на курсі підтвердила актуальність його теми.
7
Кожевнікова, А. "Засоби захисту прав людини в умовах російсько-українського конфлікту". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 233–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1728.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню засобів захисту прав людини в умовах російсько-українського конфлікту.
Поява нових прав та свобод людини і громадянина завжди є викликом для країни їх громадянства. Анексія, окупація українських територій, військова агресія Російської Федерації змусили Україну реагувати на проблеми громадян України, що постраждали внаслідок російсько-українського конфлікту. І досі механізм правового захисту громадян не є ідеальним ні з погляду законодавства, ні з погляду практики. І проблема не лише у недоліках діяльності суб'єктів такого захисту, що виконують функції держави, а й у тих умовах, у яких Україна змушена була реагувати (і реагує досі) на зухвале порушення основоположних прав та свобод її громадян. Хоча права і свободи діють безпосередньо, не можна говорити про те, що не потрібно створювати механізм для їх захисту. Потреба в правозахис-ному механізмі зростає, коли права порушуються, саме тому запропоновано дану наукову публікацію. Окрім діяльності органів держави щодо захисту прав громадян, правозахис-ний механізм включає у себе боротьбу самих громадян за втілення в життя наданих їм законодавством прав та свобод.
Кожен громадянин повинен мати можливість вільно вибрати спосіб захисту своїх порушених прав. При цьому він повинен бути впевнений у тому, що держава гарантує рівну можливість скористатися цими способами захисту. Це є, в першу чергу, і викликом самій державі тримати оборону, стримувати військову агресію та водночас здійснювати захист прав та свобод своїх громадян. В іншому разі прагнення України до демократії, законності, свободи, рівності, гуманізму, правової держави, виражене в конституційних нормах і принципах, залишиться лише декларацією про наміри.
У цій роботі аналізується державний захист як основний захист прав особи органами публічної влади.
Верховна Рада України (далі -ВРУ). Представницький характер парламенту полягає у тому, що цей орган є виразником інтересів та волі народу, який складається з усієї сукупності громадян держави. Звідси - позначення парламенту як народного (національного) представництва. Для функціонування системи народного представництва необхідно, щоб депутати відображали політичні настрої та інтереси країни; вони мають керуватися її волею. Установлено, що представницька функція ВРУ здійснюється через реалізацію низки представницьких повноважень, до яких, зокрема, належить і визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики. ВРУ одна з перших законодавчо від-реагувала на загарбницькі дії з боку РФ, прийнявши низку нормативних актів, спрямованих на захист державного суверенітету, прав та свобод людини і громадянина.
Проаналізовано, що політичний напрям діяльності Верховної Ради України має на меті: демократизацію політичних відносин, удосконалення інститутів політичної системи, забезпечення ефективного управління суспільними та державними процесами, підвищення рівня політичної свідомості та правової культури суспільства, створення умов, необхідних для реалізації прав і свобод людини та громадянина, тощо.
Отже, у цій статті звернулися до питання національної ідеї і задалися питанням, хто повинен стати її головним гарантом. Відповідь єдина - Президент України. Більше того, саме Президент України (і йдеться зараз не про прізвище, а про посаду) повинен розробити законопроєкт «Про національну ідею України» та винести його на всеукраїнський референдум. Щодо змісту самої національної ідеї, то, на нашу думку, вона сформувалася виходячи із реалій сьогодення, і, як би примітивно це не звучало, це має бути незалежність України. За результатами дослідження констатовано, що навіть якщо сподіватися, що збройний конфлікт із Російською Федерацією завершиться, то в практичному сенсі на роки ще залишиться завдання з відновлення української незалежності, а в теоретичному - без незалежності ми не можемо говорити ні про національну єдність, ні про подальший розвиток, ні про дієвий механізм правового захисту своїх громадян. І парадокс у тому, що, здобувши державну незалежність, національна ідея переходить у нову фазу - розбудови, розвитку, курс на що останніми роками активно веде Україна. А зараз нам знову потрібно відвойовувати незалежність.
Таким чином, кінцева мета діяльності демократичної правової держави полягає у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. У статті встановлено: соціальна зумовленість досягнення цієї мети нерозривно пов'язана з обов'язком держави створювати систему захисту прав і свобод, а також установлювати чіткі юридичні процедури такого захисту. Україні потрібні нові проєкти прогресивної спрямованості.
8
Мартинюк, Віталій. "Роль політичної складової у процесі євроатлантичної інтеграції України". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 57–69. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.57-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Політична складова євроатлантичної інтеграції України особливо актуалізувалась у контексті агресії РФ проти України та після внесення у 2019 році змін до Конституції України, якими був зафіксований курс держави на повноправне членство в Організації Північноатлантичного договору. Її роль визначається політичною діяльністю НАТО, політичною складовою двосторонніх документів і нормативно-правових актів європейської інтеграції України, важливістю політичних рішень, залученням усіх державних органів влади до процесу євроатлантичної інтеграції, активізацією невійськових сегментів співробітництва між Україною і НАТО та їх більшою зрозумілістю, на відміну від суто військових, для українського суспільства. В статті обґрунтовується необхідність посилення політичної складової євроатлантичної інтеграції, підвищення ефективності окремих структурних підрозділів державних органів влади України та активізації їхньої діяльності з інформування суспільства про виконання ними заходів у цій сфері. Такий підхід, наряду з більшим залученням наукових, експертних та громадських кіл до процесу євроатлантичної інтеграції, сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань цього процесу, рівню підтримки курсу України на членство в НАТО, а також скоординованості і поглибленню співпраці між Україною й Альянсом.
9
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, та МАРІЯ МІРОШНИЧЕНКО. "Політико-правові засади формування національної політики Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (1918 р.): до 100-річчя її утворення". Право України, № 2018/06 (2018): 160. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-160.
Повний текст джерелаАнотація:
Автори актуалізують питання історичного минулого, пов’язаного з формуванням національної політики гетьманом Павлом Скоропадським і його урядом за часів Української революції 1917–1921 рр. Аналізуються проблеми державного будівництва та юридичного забезпечення процесу становлення національної державності в 1918 р. Наголошується на суперечливому характері формування національної політики як самим П. Скоропадським, так і його достатньо часто змінюваними урядами. З одного боку, він декларував принципи державного будівництва, що ґрунтувалися на обстоюванні державного суверенітету та незалежності, українських традиціях та історичних здобутках, а з другого, – будучи продуктом російської імперської системи, тяжів до її культури та духовного світу, нею продукованого. Автори наголошують саме на аспектах публічних, зримих, реальних, насамперед, юридичного і фактологічного характеру, які засвідчують реальну картину державного будівництва, де, без сумніву, переважав національний елемент. Наводяться численні приклади організаційно-правового забезпечення цього процесу, її зовнішня атрибутика, пов’язана з практичною діяльністю гетьмана та його адміністрації. Аналізуються різноманітні сфери національно-культурного будівництва, у тому числі й розвиток судової системи, законодавства, налагодження міжнародних зв’язків тощо. Особлива увага приділена створенню судової системи, що стала логічним продовженням її реформування, започаткованого Українською Центральною Радою. Щоправда, курс, обраний попередницею, не знаходив повної підтримки у П. Скоропадського, скоріше він був її антагоністом. Відтак, з моменту здійснення державного перевороту (29 квітня 1918 р.) і до дня проголошення зловісної грамоти про федерацію з Росією та, відповідно, зречення від влади він наполегливо просував ідею організації судочинства на засадах колишньої Російської імперії, додаючи до неї національний зміст. Найбільшим його досягненням стало запровадження Державного Сенату як вищого судового органу Української Держави. Автори цілеспрямовано загострюють увагу на основних положеннях Закону “Про Державний Cенат” від 8 липня 1918 р., вказуючи на наміри гетьмана встановити в країні справедливе судочинство. Аналізований зміст закону є промовистим тому свідченням. Акцентовано увагу на тому, що протягом семи з половиною місяців перебування гетьмана при владі йому вдалося окреслити основні напрями своєї національної політики, прийняти ряд законодавчих актів, але втілити всі свої ідеї в такий нетривалий час йому так і не вдалося. Сучасна Україна визнала заслуги Павла Скоропадського, визначивши йому гідне місце в пантеоні своїх національних героїв.
10
Дурман, О. Л., та М. О. Дурман. "ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 38–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам зовнішньополітичного курсу України за часів незалежності у призмі політологічного аналізу. Вказано, що за свій тридцятирічний період незалежності пріоритети щодо розвитку зовнішньої політики держави постійно змінювалися. Причиною цього були і є як зовнішні, так і внутрішні чинники політичного характеру. Проаналізувавши стратегічний зовнішньополітичний курс України через призму ціннісно-політичних орієнтацій та застосовуючи політологічні підходи до його аналізу, виокремлено п’ять історичних періодів розвитку, що є результатом діяльності державних керманичів, який спрямовано більше на задоволення корпоративних інтересів, аніж на реалізацію державотворчого процесу: постсоціалістичний, самостійницький, проєвропейський, проросійський та євроінтеграційний. Досліджено, що зовнішня політика є одним із найскладніших предметів наукового дослідження, яке ускладнюється тим, що значна частина процесів та явищ, які є невід’ємними складниками зовнішньополітичного курсу України, ще не завершилися і тривають. Проаналізовано, що зовнішньополітичні доктрини завжди відігравали в минулому і відіграють на сучасному етапі розвитку світової цивілізації значну роль у діяльності будь-якої держави на міжнародній арені. Для українського суспільства задля визначення перспектив міжнародних відносин головними факторами, що впливали на формування ціннісних орієнтацій щодо можливих векторів міжнародної інтеграції у перші роки незалежності, була ізольованість українського суспільства від цивілізованого світу, згодом, після змін соціально-політичних та економічних умов життєдіяльності, у свідомості людей виникла нова орієнтаційна детермінанта у вигляді надії на майбутній успішний розвиток країни, що суттєво вплинуло на підвищення національного самовизначення, і вже після подій 2013–2014 років Україна спрямувала погляди стратегічного розвитку на євроінтеграційний курс. Обґрунтовано, що за тридцять років незалежності наша країна набула значного досвіду у формуванні та реалізації зовнішньої політики, у тому числі й суб’єктності у світовій політиці. Нині у суспільстві відбувається переорієнтація на цінності західної демократії, що підтверджується опитуваннями та пронизує медіапростір України. Проте залишаються проблеми у розробленні та ефективному використанні інструментів забезпечення руху по європейському вектору зовнішньої політики України.
Дисертації з теми "Державний курс"
1
Третьякова, К. "Економічні та репутаційні ефекти культурної дипломатії: невикористаний резерв України". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/23031.
Повний текст джерела
2
Жильцова, Д. О., Олександр Васильович Зайцев, Александр Васильевич Зайцев та Oleksandr Vasylovych Zaitsev. "Життя у борг". Thesis, Сумський державний університет, 2011. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/64940.
Повний текст джерелаАнотація:
У тезах студентського повідомлення розглядаються питання руху та використання валютних ресурсів в країнах та між громадянами.В тезисах студенческого сообщения рассматриваются вопросы перемещения и использования валютных ресурсов в странах и между гражданами.
In the theses of the student's message, the issues of the movement and use of foreign exchange resources in countries and between citizens are considered.
немає
3
Лопаткіна, І. В. "Валютна політика: ретроспективний аналіз". Thesis, Українська академія банківської справи Національного банку України, 2006. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/60239.
Повний текст джерелаАнотація:
Системні зміни, які спостерігаються в економіці України, свідчать про продовження процессу трансформації економічної моделі країни. За таких умов особливої уваги вимагає розробка і впроваждення макроекономічної політики держави, що, в свою чергу, спонукає до пошуків теоретичного підгрунтя її основних положень. Ця теза в повній мірі відноситься і до валютної політики, найважлівішою складовою якої є політики обмінного курсу.
4
Зайцев, Олександр Васильович, Александр Васильевич Зайцев, Oleksandr Vasylovych Zaitsev та А. М. Черняков. "Антиінфляційні заходи держави". Thesis, Сумський державний університет, 2019. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/72786.
Повний текст джерелаАнотація:
В цьому повідомленні йде мова про антиінфляційні заходи на рівні державного регулювання.В этом сообщении идет речь об антиинфляционных мероприятиях на уровне государственного регулирования.
This concise information is about problems of anti-inflationary measures of the state.
немає
5
Маринич, Тетяна Олександрівна, Татьяна Александровна Маринич та Tetiana Oleksandrivna Marynych. "Моделювання валютного курсу як основного чинника фінансової стабільності держави". Thesis, Українська академія банківської справи Національного банку України, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/61869.
Повний текст джерела
6
Карчевська, Є. О., та Ye O. Karchevska. "Удосконалення державного регулювання валютного курсу в Україні". Thesis, Вид-во СумДУ, 2012. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/28063.
Повний текст джерелаАнотація:
Наук. кер.: С.С. МарочкоПри теперішньому розвитку економіки в нашій країні змінюється регулювання валютного фонду. Останнім часом різко коливалися співвідношення зарубіжних валют. Це зумовлює необхідність враховувати глобалізаційну тенденцію в економіці окремих країн, особливо у валютному курсі. Але в Україні майже щомісячно приймаються законодавчі нормативні акти, що регулюють валютні відносини, удосконалюють контроль та правильність розрахунків при експортних операціях. Все це створює валютний ринок, стабілізує курс національної валюти. Сьогодні з великою частотою змінюється курс валюти за допомогою зусиль Національного Банку України на збереження курсової динаміки, щоб досягти успішності, потрібно опиратися на наукові вдосконалення валютного курсу. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/28063
7
Поповська, М. І., та В. Є. Афтанділянц. "Формування концептуальних підходів щодо підвищення якості товарів в умовах євроінтеграційного курсу держави". Thesis, КНУТД, 2016. https://er.knutd.edu.ua/handle/123456789/2466.
Повний текст джерела
8
Маринич, Тетяна Олександрівна, Татьяна Александровна Маринич, Tetiana Oleksandrivna Marynych та К. М. Пижова. "Моделювання механізмів грошово-кредитної політики в Україні". Thesis, Видавництво СумДУ, 2011. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/10508.
Повний текст джерела
9
Коваленко, Олександр Вікторович, та Oleksandr Viktorovych Kovalenko. "Особливості етапів підготовки фахівців у сфері туризму". ГО «Південна фундація педагогіки», 2019. http://repository.sspu.sumy.ua/handle/123456789/7025.
Повний текст джерелаАнотація:
Було розглянуто процес розробки спеціалізованих навчальних програм з туризму та визначено загальну концепцію та принципи навчання туризму взагалі, та туристичній діяльності зокрема. Також розглянуто комплекси та структуру загальних, спеціальних, суміжних та курсів за вибором, теоретичних та прикладних, основних і допоміжних дисциплін за рівнями підготовки, визначено також державні освітні стандарти в галузі туризму та готельно-ресторанної справи.The process of development of specialized tourism curricula was considered and the general concept and principles of studying tourism in general and tourism activity in particular were determined. The complexes and structure of general, special, adjacent and elective courses, theoretical and applied, basic and auxiliary disciplines according to the levels of training were also considered, as well as state educational standards in the field of tourism and hotel and restaurant business were determined.
Книги з теми "Державний курс"
1
Черкес, М. Ю. Міжнародне право. Київ: Знання, 2000.
Знайти повний текст джерелаАнотація:
Це один з перших в Україні підручників з “Міжнародного права”, підготовлених на новій концептуальній основі і в якому враховуються інтереси і право України як незалежної держави. В основу підручника покладено матеріали навчального посібника з міжнародного права, виданого автором у 1998 році. Посібник швидко розійшовся і отримав схвальну оцінку читачів. Підручник у повному обсязі відповідає програмі курсу навчальної дисципліни “Міжнародне право” для студентів вищих навчальних закладів. Разом з тим автору вдалося відійти від звичних схем подання матеріалу і висловити свою точку зору з актуальних проблем міжнародного права, завдяки чому книга може бути цікавою не тільки студентам, а й фахівцям.
2
Програма курсу "Історія держави і права Української РСР". К., 1988.
Знайти повний текст джерела
3
Паливода, В. О. Трансформація спеціальних служб постсоціалістичних країн Європи. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Після Другої світової війни у країнах Центральної та Східної Європи, які потрапили до сфери впливу СРСР, створення спеціальних служб відбувалося за радянським зразком (з деякими національними особливостями) і за допомогою радників із Москви. При органах безпеки згаданих країн діяли представництва НКВС-МДБ-КДБ СРСР, які пізніше виконували також функцію координації діяльності спецслужб у рамках Організації Варшавського договору (далі – ОВД). ОВД існувала з травня 1955 р. до липня 1991 р. Країни-учасниці: Народна Республіка Албанія (у 1968 р. вийшла з ОВД), Народна Республіка Болгарія, Німецька Демократична Республіка (у 1990 р. вийшла з ОВД після об’єднання Німеччини), Польська Народна Республіка, Соціалістична Республіка Румунія, СРСР, Угорська Народна Республіка, Чехословацька Соціалістична Республіка. Процеси, які відбувалися в Радянському Союзі наприкінці 1980-х рр., безпосередньо вплинули на держави так званої соціалістичної співдружності. До 1991 р. практично в усіх цих державах до влади прийшли представники антикомуністичної опозиції, а нові уряди взяли курс на формування багатопартійної системи та демократичного суспільства, що супроводжувалось трансформацією спеціальних служб.
Звіти організацій з теми "Державний курс"
1
Марчик, Валентина Іванівна. Якість підвищення кваліфікації фахівців фізичного виховання і спорту. Сумський державний університет, 2015. http://dx.doi.org/10.31812/0564/275.
Повний текст джерелаАнотація:
Державне не тільки замовлення, але й фінансування, на підвищення кваліфікації викладачів вузу буде сприяти успішному якісному навчанню і дійовому підвищенню рівня професійної підготовки.Налагоджена і ефективна система підвищення кваліфікації викладачів вищої школи у радянські часи була зруйнована. Держава відмовилася фінансувати курси підвищення кваліфікації, лише зазначила їх обов’язковість. Курси, що нині організовані, можна відвідати за власний рахунок або за кошти свого навчального закладу, а курси підвищення кваліфікації, що функціонують без відриву від виробництва, мають формалізований характер, неякісність і низьку ефективність.
2
Марчик, В. І., та Є. В. Кучерган. Хронологія впровадження здоров’язбережувальних технологій в освітній процес КДПУ. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2022. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/6083.
Повний текст джерелаАнотація:
Система здоров’язбережувальної роботи навчального закладу почала формуватися в 1930 році з утворенням інституту професійного навчання. У 1933 році була організована військова кафедра, викладачі якої впроваджували фізичне виховання студентів. У 1955 році була створена на професійній основі кафедра фізичного виховання, яка пропагувала нові форми оздоровчої роботи. Серед здоров’язберігаючих дисциплін, як навчальна дисципліна була введена "Валеологія" до навчальних планів на початку 90-х рр., як окремі курси: "Основи валеології", "Основи здоров’я та фізична культура". В робочі навчальні плани педагогічного закладу вищої освіти з 1995 р. було введено навчальні дисципліни "Цивільна оборона" та "Безпека життєдіяльності". У 2017 році в КДПУ здійснено ліцензування підготовки фахівців першого (бакалаврського) рівня зі спеціальності 014 Середня освіта (Фізична культура) зі спеціалізацією спортивний туризм. Дослідження впровадження здоров’язбережувальних технологій в освітній процес Криворізького державного педагогічного університету з 1930 року і по теперішній час за сучасними і архівними документами визначило їх відповідність програмно-нормативним та організаційним засадам державної освітньої політики збереження здоров’я.