Зміст
Добірка наукової літератури з теми "Громадська позиція"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Громадська позиція".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Громадська позиція"
1
Козар, Л. "Громадська позиція в фольклористичних працях Василя Доманицького". Київська старовина, № 5/6 (407), вересень - грудень (2012): 198–207.
Знайти повний текст джерела
2
Майороші, Марія. "Місіонерська та культурно-просвітницька діяльність галицьких монахів-василіян на Підкарпатській Русі". Старожитності Лукомор'я, № 1 (10 лютого 2021): 34–43. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.1.46.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано напрями, зміст і трансформації під впливом суспільних викликів місіонерської та культурно-просвітницької діяльності галицьких монахів-василіян на Підкарпатській Русі.
Монахи-василіяни вбачали у своєму покликанні активну роботу з молоддю, засновували апостольські товариства, а також активно займалися видавничою діяльністю. Їх місії виходили далеко за межі однієї держави, а просвітницька діяльність давала позитивні зрушення у сфері освіченості молоді. Хоча така активна громадська позиція галицьких монахів не завжди подобалася владі Підкарпатської Русі, але вони мали підтримку місцевого єпископату.
3
Hilchenko, O. L., та D. M. Vieriutina. "Роль Німеччини в урегулюванні української кризи". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 84–90. http://dx.doi.org/10.15421/1716065.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується участь Німеччини у вирішенні проблеми української кризи 2013-2015 рр. та представлені деякі підходи до визначення самого поняття «українська криза». Розкрито причини, які спонукають Німеччину займати активну позицію у вирішенні українського питання. Характеризується еволюція німецько-російських відносин від 90-х рр. до 2014 рр., в рамках якої розглянуто «Петербурзький діалог», «Пакт Путіна-Шрьодера», «Веймарський трикутник», «Партнерство для модернізації», російсько-грузинський конфлікт 2008 р. Надається аналіз нової стратегії зовнішньої політики Німеччини 2012 р. «Сприяти глобалізації – розвивати партнерство – розділяти відповідальність» та нової парадигми зовнішньої політики ФРН представленої в 2014 р.у рамках Мюнхенської конференції з питань політики безпеки. Розглядається роль ФРН у процесі євроінтеграції України протягом подій Євромайдану, підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, її ратифікації та подальших перспектив розширення Європейського Союзу за рахунок країн Східного партнерства. Представлені результати суспільної думки населення Німеччини з цього питання. Аналізується позиція уряду Німеччини щодо анексії Криму, незаконних референдумів у Донецькій та Луганській областях та військової агресії Російської Федерації проти України. Надано характеристику ролі ФРН у процесі дипломатичного врегулювання військового конфлікту на Сході України в рамках Нормандської четвірки. На прикладі соцопитувань розглянута громадська думка населення Німеччини щодо можливих способів врегулювання української кризи. Представлена офіційна позиція президента ФРН Й. Гаука, канцлера А. Меркель, голови МЗС Ф.-В. Штайнмайєра та міністра фінансів В. Шойбле щодо окремих питань української кризи та продовження санкцій проти Російської Федерації як один зі шляхів її подолання.
4
Myshchak, I. M. "Дипломатична діяльність УНР щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 23–30. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – аналіз дипломатичної діяльності Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках. Наукова новизна. Розкрито політику Української Народної Республіки та Української держави по відношенню до церкви. Проаналізовано зовнішньополітичну діяльність Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви. Висвітлено особливості роботи українського посла в Туреччині О. Лотоцького та його перемовини з Константинопольським патріархатом щодо надання автокефалії Українській церкві.Висновки. Рух за автокефалію Української церкви розпочався на початку 1917 р. як громадська ініціатива, а організованого вигляду набув наприкінці 1917 р. зі створенням Всеукраїнської православної церковної ради. Українська Центральна Рада та гетьман П. Скоропадський не виробили чіткої позиції щодо автокефалії Української церкви, декларуючи невтручання у церковні справи, і не вели на зовнішньополітичній арені відповідної діяльності. Натомість Директорія УНР проводила найбільш чітку позицію по відношенню до церкви та її незалежності, ухваливши 1919 року закон про автокефалію Української церкви. На виконання положень цього закону була спрямована діяльність українських дипломатів за кордоном щодо визнання Української церкви в країні перебування. Найбільш послідовно така позиція проявилася у відправці до Туреччини послом України колишнього Міністра віросповідань О. Лотоцького з проханням українського уряду до Константинопольського патріархату надати автокефалію Українській церкві. Серед інших зовнішньополітичних кроків української влади слід відзначити ініціативу звернення українців з різних держав світу до Константинопольського патріархату з проханням підтримати й благословити Автокефальну Православну Українську Церкву та призначити в Україні свого представника, що де-факто свідчило б про визнання Української церкви. Однак на дипломатичному рівні спроби Директорії УНР добитися визнання автокефалії Української церкви так і не досягли успіху.
5
Berezovska, Liudmyla, та Khrystyna Kolodchak. "Соціалізація учнівської молоді в діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій". Освітній простір України, № 16 (16 вересня 2019): 137–43. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.137-143.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглядається процес соціалізації учнівської молоді в діяльності молодіжних та дитячих громадських організаціях. Проаналізовано різні підходи науковців до питань соціалізації підростаючого покоління в соціальних інститутах, зокрема, громадських організаціях; розкрито зміст поняття “громадська організація” та “дитяча молодіжна громадська організація”; форми взаємодії, напрями співпраці соціального працівника з молодіжними та дитячими громадськими організаціями; визначено особливості соціалізації молоді в умовах соціально-педагогічної діяльності в громадських організаціях.В роботі зазначено, що сучасна молодь характеризується підвищеною потребою бути причетною до суспільних явищ, намагається самоствердитись, зайняти активну життєву позицію. Проте, через недостатню обізнаність, нестачу життєвого досвіду, частина молоді схильна до сприйняття негативних впливів і може стати на асоціальний шлях розвитку, бути втягнута під вплив “вулиці”. Щоб цього не сталося, потрібно подбати про змістовне заповнення вільного часу молодого покоління, залучаючи їх до суспільно корисної діяльності. Молодіжні та дитячі громадські організації сприяють їх включенню в життя суспільства, дозволяють набути позитивного досвіду соціальної взаємодії, захищають інтереси та права дітей і молоді. Для ефективності роботи, спрямованої на успішну соціалізацію підлітків, необхідно попередньо здійснити низку заходів з ознайомлення соціальних педагогів і представників громадських організацій зі складовими соціально-педагогічної роботи з дітьми підлітко¬вого віку. Зміст взаємодії школи й молодіжної організації, форми та методи спільної діяль¬ності, безперечно, залежать від професіоналізму та вміння соціальних працівників координувати роботу молодіжної організації, сприяти забезпеченню її ефективної діяльності як відкритої соціально-педагогічної системи, що виховує й соціалізує молоде покоління. Членство в різноманітних молодіжних та дитячих організаціях – ступінь до повноцінної громадської діяльності, виховання активних громадян, становлення лідерів.
6
Ціпан, Тетяна Степанівна. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ У ЧЛЕНІВ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 293–301. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.133.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність проблеми громадянського виховання підростаючого покоління в нинішніх соціально-політичних умовах розвитку країни. Схарактеризовано низку вітчизняних нормативно-правових документів щодо визначення мети, завдань, форм та методів організації національно-патріотичного, громадянського виховання зростаючої особистості як в освітньо-виховних закладах, так і громадських об’єднаннях.
Розглянуто тлумачення поняття «громадянська позиція» у суміжних з ним поняттях «громадянин», «громадянськість», «позиція», «громадянська позиція». З’ясовано, що громадянська позиція формується в межах загальнолюдської позиції і в міру розвитку особистості займає все більш значуще, провідне місце в її структурі. Ядром поняття «громадянська позиція» є громадянська свідомість особистості, яка, органічно поєднуючись з моральними почуттями, виражається у вчинку, в активній діяльності, спрямованій на утвердження поглядів та ідеалів. Запропонований авторський погляд на процес формування громадянської позиції у членів дитячих громадських об’єднань, кінцевим результатом якого має стати сформована інтегрована якість, що характеризує особистість як свідомого члена суспільства із сформованою громадянською свідомістю, громадянським обов’язком, готовністю працювати на загальну користь, відповідальністю і умінням поєднувати особисті і громадські інтереси, відстоювати інтереси держави.
Схарактеризовано фактори формування громадянської позиції у членів дитячо-юнацьких об’єднань (ідеологічний, маніпулювання свідомістю, інформаційного впливу) та його етапи (початковий, основний, пролонгований).
Увага акцентована на застосуванні форм і методів, що ґрунтуються на активності та демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, формування критичного мислення, ініціативності й творчості, відповідальності.
7
Lizakowska, Svitlana. "ГРОМАДСЬКІ РАДИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВПЛИВУ ГРОМАДСЬКОСТІ НА ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Public Administration and Regional Development, № 3 (11 квітня 2019): 77–91. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей функціонування громадських рад при органах виконавчої влади в Україні. Проаналізовано взаємодію інститутів державної влади з інститутами громадянського суспільства через громадські ради, що діють при органах виконавчої влади.
Висвітлено динаміку розвитку громадських рад та сучасний стан нормативно-правової бази в цій сфері. Показано, що громадські ради є потужним інструментом залучення громадян до участі в управлінні державою та спроможні стати ефективним комунікаційним інструментом між інститутами влади та громадськістю за умови активної громадянської позиції та відповідального ставлення до виконання взятих на себе обов’язків і повноважень усіма учасниками комунікації.
Підкреслено важливість громадського контролю для становлення демократичного суспільства, розкрито механізми, через які він може реалізовуватися. Виявлено особливості громадського моніторингу та громадської експертизи.
Узагальнено теоретико-правові засади взаємодії органів влади і громадськості при формуванні та реалізації державної політики. Виокремлено основні форми, методи та інструменти такої взаємодії. Сформовано пропозиції щодо удосконалення порядку організації та проведення консультацій з громадськістю щодо формування та реалізації державної політики.
8
Mohammad Mahmud, Islam AlmughId. "АГЕНТИ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗМІН:". Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, № 1 (12 липня 2019): 22–29. http://dx.doi.org/10.15421/341903.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються агенти демократичних змін як суб'єкти політичного процесу, та громадські актори, які виступають з позицій демократичних перетворень, ухвалення конкретних нормативних змін тощо. Вивчаються напрямки обговорення теми агентів демократичних змін на науковому рівні, що визначає можливості підвищення темпів демократизації країн що розвиваються, та, країн, які частково пройшли шлях демократизації. Розкриваються проактивна позиція молоді як агента демократичних змін на прикладі беруть активну участі молодих людей у суспільних рухах. Встановлюються особливості участі громадських активістів у політичному процесі. Обговорюється значення ангажованості політичними інтересами та процесами не лише соціально-демографічних групп, але й конкретних осіб. Вивчається інституційне середовище країн, що розвиваються, агенти демократичних змін розглядається у широкому сенсі. Досліджується участь жінок як агентів змін у процесах демократизації у зв’язку з особливостями поведінки політичної еліти та перебирання нею політичної відповідальності.
9
Галич, Олександр. "Періодика в дитячі, юнацькі та молоді роки С. Єфремова: мемуарний вимір". Український інформаційний простір, № 1(7) (20 травня 2021): 120–37. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233882.
Повний текст джерелаАнотація:
В останні десятиліття під впливом глобалізаційних процесів у світі художня література стала помітно втрачати свої позиції, її почала поступово витісняти документалістика, різновидом якої є мемуарна література. Спогади все частіше стали виходити з маргінесів наукових студій. Мемуари С. Єфремова, які досі були відомими обмеженому колу дослідників, після публікації окремим виданням, дали можливість поліфонічніше зрозуміти його особистість, з’ясувати чинники формування його світоглядних позицій, засвідчили роль періодичних видань, які він читав у дитячі, юнацькі й молоді літа, у яких друкувався, з якими полемізував. Мемуарні свідчення стали важливою сторінкою історії української журналістики.
Метою статті є з’ясування ролі російських і галицьких видань у розширенні світоглядних орієнтирів, формуванні україноцентричних позицій автора, окреслення початку журналістської, наукової та громадської діяльності.
Бібліотека батька, сільського священника, згодом книгозбірня брата, ректора Київської духовної семінарії Іоанникія, надали можливість С. Єфремову знайомитися з великою кількістю періодичних видань царської Росії, суттєво розширювали його світоглядні горизонти, спонукали відстоювати права українців на видання рідною мовою. Співпраця автора мемуарів із низкою російських видань, а також із галицькою періодикою збігається з пожвавленням громадської активності українців, поступовими змінами в їхній національній свідомості. Публікації в російських газетах і журналах стали для С. Єфремова школою шліфування його журналістської майстерності. Плідна співпраця автора з російськими (Сын Отечества», «Киевское Слово») та галицькими («Зоря», «Правда», «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», «Літературно-Науковий Вістник») виданнями в спогадах закінчується подіями російської революції 1905 року, у результаті якої вперше на території Російської імперії з’явилася ціла низка україномовних видань («Громадська Думка» і «Нова Громада»), активну участь у створенні яких відіграв автор мемуарів.
10
ЗЕЙКАН, ЯРОСЛАВ. "Адвокатура – служіння громадське". Право України, № 2019/12 (2019): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-042.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття стосується етичних норм, на яких базується робота адвокатів, вимог до публічної поведінки адвоката в умовах молодої української держави. Мета статті – окреслити громадське призначення професії адвоката в умовах реформування правосуддя. У статті зазначається, що адвокатура, поряд із прокуратурою, є невід’ємною частиною системи правосуддя. Для успішної роботи адвоката та надання громадянам кваліфікованої юридичної допомоги адвокат повинен володіти прийомами адвокатської техніки, тобто сукупності методів, технічних прийомів, навичок, які він використовує у процесі своєї діяльності як захисник, для того, щоб надавати своїм клієнтам кваліфіковану правничу допомогу. Судова реформа, яка здійснюється в Україні, запозичення у кримінальний процес елементів англо-американської системи права, розширення можливостей адвокатів шляхом впровадження принципу “отруєного дерева, яке дає отруєні плоди”, змагальності, права захисника на вступну промову поставило перед адвокатурою вимоги щодо переосмислення своєї ролі у судовому процесі. Істотні зміни, внесені у Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р. (КПК України 2012 р.), поставили на порядок денний нові, додаткові теоре тичні та практичні завдання і перед підготовкою студентів вищих юридичних закладів. Це означає, що юридична освіта повинна органічно поєднувати доктринальні знання і практичний досвід. Зазначається, що нині відбувається конвергенція (зближення) континентальної системи права з англо-американською. Наголошено, що у КПК України 2012 р. зі змінами це зближення реалізовано. Відзначено існування феномену очевидного перебільшення місця і ролі досудового слідства в Україні як у доктрині, так і на практиці. Звертається увага на те, що адвокати повинні враховувати ідеологію американської доктрини, в якій ідеться, що судовий процес – це спектакль, поставлений двома режисерами: прокурором й адвокатом. Підтримано позицію представниці Харківської школи права А. Панової про доцільність використання замість поняття “докази” словосполуки “фактичні дані” на етапі досудового слідства. Наведено приклад незаконних методів слідства, які ще трапляються у практиці правоохоронних органів. Критично оцінюється позиція поданого до Верховної Ради України законопроєкту про можливість звільнення судді за скасоване рішення.
Дисертації з теми "Громадська позиція"
1
Гужовська, З. І. "Вивчення спільного історичного минулого як необхідний елемент участі молоді в гармонізації україно-російських відносин". Thesis, Национальный технический университет "Харьковский политехнический институт", 2012. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/923.
Повний текст джерела
2
Кіяшко, Ю., Микола Сергiйович Назаров, Николай Сергеевич Назаров та Mykola Serhiiovych Nazarov. "Політична пропаганда як метод впливу на громадську позицію в умовах збройного конфлікту". Thesis, Сумський державний університет, 2015. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/40510.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі розвитку політичних відносин в середині країни важлива роль відводиться громадянському суспільству, яке в умовах демократизації суспільства, спрямованого на підвищенням культурного та освітнього рівня населення, в умовах глобалізації, є одним із ключових елементів, що здійснює регулювання політики держави. Однак, позиція громадянського суспільства може нести як конструктивний так, як показує практика, в довгостроковій перспективі, деструктивний вплив на політичні процеси в країні, що може бути пов‘язано з послідовним системним навіюванням певних ідей суспільству. Тому в сучасній науковій літературі досить актуалізоване питання політичної пропаганди, її методів та різноманітності підходів впливу на думку громадськості.
3
Мусієнко, Ірина Володимирівна. "Сприйняття України та українців у Польщі (на матеріалах Центру дослідження громадської думки, Варшава)". Thesis, ТОВ "Інновація", 2011. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/20601.
Повний текст джерела
4
Грінченко, Олеся Миколаївна. "Психологія успіху як основа соціального оптимізму". Thesis, Национальный технический университет "Харьковский политехнический институт", 2012. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/920.
Повний текст джерела
5
Малахова, Н. Г., Л. В. Матвієнко, N. G. Malakhova та L. V. Matvienko. "Сучасне студентське самоврядування". Thesis, 2020. http://eir.nuos.edu.ua/xmlui/handle/123456789/4659.
Повний текст джерелаАнотація:
Малахова, Н. Г. Сучасне студентське самоврядування = Modern student self-government / Н. Г. Малахова, Л. В. Матвієнко // Матеріали всеукр. студент. наук.-практ. конф. "Філософські та культурологічні проблеми людства очима студентства". – Миколаїв : НУК, 2020.У статті розглянуто вплив молоді на політику держави. Діяльність органів самоврядування. Освіта як фактор формування громадянської активності. Виховна робота зі студентами.
This article examines the impact of youth on state policy. Activities of self-government bodies. Education as a factor in the formation of civic activity. Educational work with students.
В этой статье рассмотрено влияние молодежи на политику государства. Деятельность органов самоуправления. Образование как фактор формирования гражданской активности. Воспитательная работа со студентами.