Добірка наукової літератури з теми "Граматичне значення"

У статті розглядаються вправи на інтегрований розвиток лексико-граматичних навичок і вмінь читання на основі ескізного будівельного проєкту як засобу розвитку англомовної лексико-граматичної компетентності у читанні. Мета роботи – продемонструвати зразки групи вправ із підгрупи вправ на інтегрований розвиток лексико-граматичних навичок і вмінь читання на основі ескізного будівельного проєкту для розвитку англомовної лексико-граматичної компетентності у читанні. Теоретична доцільність розроблення цієї групи вправ обґрунтовується наявністю наукових праць учених про лексико-граматичну компетентність як домінантного компонента мовної компетентності для майбутніх інженерів-будівельників. Методологія статті базується на етапах формування навичок, навчання граматики та на визначених і обґрунтованих теоретичних передумовах формування у майбутніх інженерів-будівельників англомовної лексико-граматичної компетентності у читанні. Наукова новизна полягає у розробленні вправ на основі ескізного будівельного проєкту як допоміжного засобу навчання до навчальних видань, які створені для студентів будівельних спеціальностей. Продемонстровано зразки вправ із зазначенням мети, виду, характеристики вправи та інструкції. Розроблено групу вправ, яка корелює із завершальним етапом формування лексико-граматичної компетентності у майбутніх інженерів-будівельників у читанні і містить відповідні підгрупи, що спрямовані на інтегрований розвиток лексико-граматичних навичок і вмінь у трьох видах читання. Продемонстровано умовно-комунікативну вправу на встановлення значення лексичних одиниць та граматичних структур із метою навчити студентів розуміти значення лексичних одиниць та граматичних структур на рівні тексту (ознайомлювальне читання). Показано умовно-комунікативну вправу із рефлексивним компонентом для навчання студентів розуміти лексичні одиниці та граматичні структури для співвіднесення вимог замовника із правильними інженерними рішеннями (до ескізного будівельного проєкту з їх подальшою презентацією) з метою розвивати навички встановлення смислових зв’язків між словами та реченнями (вивчаюче читання). Продемонстровано виконання вправ із поступовим нарощенням складності.

Дослідження семантико-граматичної асиметрії у сфері морфологічних категорій іменника як одного з різновидів явища асиметрії, що характеризує будь-яку природну мову на всіх рівнях її організації (структури й системи) і функціонування, передбачає чітке визначення термінів, за допомогою яких здійснюється опис відповідного явища. Статтю присвячено окресленню стратегії дослідження морфологічних категорій іменника в аспекті семантико-граматичної асиметрії, аналізу термінів і понять морфологічної теорії, значущих для вивчення проблеми семантико-граматичної асиметрії на рівні морфологічних категорій іменника. Для здійснення аналізу явища семантико-граматичної асиметрії у сфері морфологічних категорій іменника автор дослідила й окреслила позиції та погляди мовознавців на проблему кількості й характеру субстантивних мор- фологічних категорій, їх співвідношення із загальнокатегорійним значенням імені, схарактеризувала роль загальнокатегорійного значення предметності й морфологічних категорій у класифікаційному виділенні іменника. Акцент саме на морфологічні категорії іменника зумовив аналіз традиційних і сучасних поглядів на систему субстантивних граматичних категорій, що уможливило визнати власне морфологічними такі категорії, як число, рід та істоту. Граматична категорія відмінка іменників свідомо вилучена зі сфери аналізу в аспекті семантико-граматичної асиметрії. Це зумовлено існуванням суперечливих поглядів на цю категорію в наукових колах і складністю самої категорії для такого аналізу. У межах категорії відмінка взаємодіють семантичні, морфологічні й синтаксичні чинники з виразним домінуванням синтаксичних, що дає вагомі підстави для кваліфікації відмінка не тільки як граматичної, а й синтаксичної категорії. Системність морфологічних категорій іменника визначається існуванням між ними ієрархічної співвіднесеності та рівнорядної взаємодії, які в результаті забезпечують і формують граматичну характеристику іменників першого рівня абстракції – категорії предметності, яка й конституює іменник як частину мову.

У статті з’ясовано, що одне з магістральних значень в шкільному курсі мови має вивчення лексичного рівня української мови; наголошено, що формування лексичної компетентності відбувається в системно-інтегративних зв’язках лексики з фонетикою, граматикою, орфографією та стилістикою, бо слово є явищем багатогранним; успішне засвоєння лексичного рівня української мови залежить від урахування специфічних підходів, принципів, закономірностей навчання та добору методів і прийомів навчання; потрактовано поняття «лексична компетентність» у розвідках науковців та визначено її як високий рівень засвоєння лексичного рівня української мови, уміння володіти лексичними засобами відповідно до ситуації мовлення, беззаперечне дотримання лексичних норм, оволодіння словниковим запасом української мови, повага до українського слова, активне використання власне української лексики; простудійовано основні положення програми з української мови для учнів 10-11 класів (профільний рівень), у якій за пріоритетне визначено формування лінгвокультурологічної, соціолінгвістичної компетентностей, що сприятиме формуванню лексичної компетентності сучасного учня шляхом усвідомлення ним мови як національного феномену; схарактеризовано домінантні завдання лінгвістичної (мовної) та соціокультурної змістових ліній; проаналізовано класифікацію лексичних вправ, до яких уналежнено: власне лексичні, що спрямовані на закріплення лексичних понять і формування вмінь тлумачити значення слова; лексико-граматичні вправи сприяють виявленню й установленню зв’язків між лексикою й граматикою, формуванню вмінь розрізняти лексичне й граматичне значення слова; лексико-орфографічні вправи забезпечують засвоєння й повторення особливостей написання слів та їхніх частин; лексико-стилістичні вправи забезпечують вироблення вмінь і навичок правильного відбору і вживання слів у мовленні відповідно до характеру й мети висловлювання; наведено приклади таких вправ і завдань до них, що передбачають аналіз слів-символів, вербалізацію концептів, вибудовування лексико-семантичного поля, обов’язковий інформаційно-комунікаційний супровід їх.

Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов’язана з потребою подолати принципові розбіжності між висновками академійних мовознавчих праць і рекомендаціями посібників з культури української мови, з одного боку, і тим, чому навчають в українських вишах, з другого. Ці розбіжності пов’язані з особливостями українських засобів подавання процесів, які відрізняють їх від засобів сусідніх слов’янських мов. Зазначені розбіжності спричинені тим, що українському мовознавству бракує однозначної, несуперечливої та загальновизнаної концепції дієслова як частини мови і частиномовної належності дієслівних утворів, системи їхніх граматичних ознак і пов’язаного з цим розуміння їхньої семантики та правил уживання в різних синтаксичних конструкціях. З огляду на це потрібно: – порівняти два панівні підходи до визначення дієслова як частини мови: 1) узвичаєний підхід, утілений у радянських і пострадянських граматиках; 2) новий семантико-граматичний, який запропонував І.К. Кучеренко та розвинув І.Р. Вихованець; – запропонувати як далі визначати дієслово та похідні дієслівні утвори. Мета статті – запропонувати як усунути деякі суперечливі положення нового семантико-граматичного підходу та доповнити його концепцією мішаних частин мови. Методи дослідження. Основним методом є аналізування граматичних та термінознавчих праць. Основні результати дослідження. Порівняно два зазначені панівні підходи до визначення дієслова як частини мови і показано істотні переваги та певні суперечливості другого. Зокрема проаналізовано семантику, граматичні ознаки та ужиткові особливості дієслівних форм на ‑но, ‑то, інфінітива, дієприслівника, віддієслівного іменники на ‑ння, ‑ття з процесовим значенням (далі – дієслівного іменника) та дієприкметника. Підтверджено, що дієслівні форми на ‑но, ‑то та інфінітив належать до дієслова як частини мови, тоді як дієприслівник, дієслівний іменник і дієприкметник є не формами дієслова, а лексико-граматичними розрядами віддієслівного прислівника, іменника та прикметника відповідно. Показано, що успадковування граматичного значення категорії виду та певних валентних позиції твірних дієслів пов’язує дієприслівник, дієслівний іменник та дієприкметник з дієсловом не лише словотвірно і семантично, а й граматично. і завдяки цьому граматичному зв’язку вони істотно відрізняються від спільнокореневих власне віддієслівних прислівників, іменників та прикметників, які повністю втратили всі дієслівні граматичні категорії і тому є результатом повного семантичного перейдення дієслова в прислівник, іменник та прикметник відповідно. Висновки та перспективи. Саме граматичний зв’язок дієприслівника, дієслівного іменника та дієприкметника з дієсловом дає підстави вважати ці утвори мішаними частинами мови. Запропоновано уточнити структуру курсу української граматики і ввести до нього спеціальний розділ «Мішані частини мови», щоб чітко відбити граматичну, семантичну й ужиткову відмінність цих утворів від власне віддієслівних прикметників, прислівників та іменників. Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані дієслівні форми, дієслівний іменник (віддієслівний іменник на ‑ння, ‑ття), дієслівна форма на ‑но, ‑то, дієприкметник, дієприслівник, інфінітив, процес.

Граматична атракція розглянута як типологійна характеристика поетичного ідіостилю Марини Цвєтаєвої. Мета статті – дослідити, як різні типи граматичної атракції використовуються Цвєтаєвою у період 1922-1923 років, для якого вони є актуальними. Теоретичним підґрунтям праці слугує вчення про граматичну атракцію О.О. Потебні. Атракцією форм називаємо уподібнення граматичних форм на дериваційному, морфологічному й синтаксичному рівнях тексту. В дослідженні розрізняються випадки невимушеної атракції діахронічного типу й приклади використання атракції як поетичного прийому, орієнтованого на збільшення виразності й фасцинативності віршового тексту. Розглянуті зразки другого типу, що притаманні ліриці поета. Проаналізована роль граматичної семантики одиниць, що були уподібнені, у формуванні поетичних смислів та їхня участь у композиційній будові поезій. Дослідження дало змогу зробити низку узагальнень. У ліриці Марини Цвєтаєвої 1922-1923 років активно використовується граматична атракція різного ґатунку: дериваційна, морфологічна, синтаксична. У більшості випадків на звуковому рівні вона підтримана паронімічною атракцією. У багатьох поетичних фрагментах атракція різних типів поєднується. Поєднання прийомів уподібнення одиниць різних стратумів й актуалізація прийому призводить до створення поезій, композиція, смисловий та звуковий ритм яких побудовані на атракції форм, значень і смислів. Перспектива дослідження полягає у вивченні формування художньої традиції використання граматичної атракції у російськомовній поезії як версифікаційного прийому, що збільшує багатозначність, ритмічність й фасцинативність поетичного тексту.

У статті зроблено спробу з’ясувати роль лінгвістичних ігор як засобу формування комунікативної компетентності молодших школярів, що сприяє підтриманню інтересу до навчання української мови та спрямований на отримання учнями знань за рахунок власних зусиль, розкриття особливостей будови та функціонування мови. Лінгвістична гра сприяє розвитку в здобувачів початкової освіти уяви про основні граматичні категорії та граматичне значення слова, які як абстрактні поняття дуже важко сприймаються в цьому віці. Вона також допомагає зрозуміти процес утворення нових слів та засвоїти основні словотворчі моделі. Ігрове засвоєння слова сприяє розвитку загальної мовленнєвої культури особистості, формує підсвідоме розуміння мовної норми та розвиває лінгвістичне мислення, що є основою комунікативної компетентності. Систематизація досвіду педагогів, представленого на особистих сайтах, у журнальних статтях та методичних публікаціях дозволила виділити найбільш популярні лінгвістичні ігри, які використовуються педагогами на уроках української мови в початковій школі, та розподілити їх на такі групи: фонетичні, лексико-фразеологічні, морфологічні, орфографічні, синтаксичні. Ураховуючи те, що молодшим школярам характерні емоційність, пізнавальна активність, бажання фантазувати, прагнення показати свою кмітливість і вправність, зростає роль використання лінгвістичних ігор на уроках української мови як засобу формування комунікативної компетентності. Сучасні лінгвістичні ігри передбачають змагальність, добровільність, що дозволяє учням задовольнити свої потреби в рухливості, отримати позитивні емоції радості, захоплення, задоволення, реалізувати свої інтереси, оволодіти навичками комунікації тощо. При проведенні лінгвістичних ігор здобувачі початкової освіти не лише засвоюють мовні норми, правила, а й залучаються до системи різноманітних суб’єкт-суб’єктних відносин, формують уміння взаємодіяти в команді, приймати рішення, доводити свою думку, що сприятиме формуванню комунікативної компетентності. Ключові слова: лінгвістична гра, комунікативна компетентність молодших школярів, фонетичні ігри, лексико-фразеологічні ігри, морфологічні ігри, орфографічні ігри, синтаксичні ігри.

Статтю присвячено дослідженню лексико-граматичних особливостей перек-ладу рекламних слоганів. Авторами визначено значення адекватного перек-ладу рекламних слоганів у сфері сучасної торгівлі, зокрема міжнародної. Основну увагу в статті зосереджено на вивченні лексико-граматичних особ-ливостей рекламних слоганів і їх відмінності від звичайних текстів. Авторами досліджено й систематизовано основні граматичні особливості мови реклам-них слоганів. Визначено низку підходів, що використовуються сьогодні для подолання труднощів у перекладі англомовних рекламних слоганів україн-ською мовою.

Праця зосереджена на дослідженні перекладацьких трансформацій як засобу досягнення еквівалентності в перекладі. Під перекладацькою трансформацією ми розуміємо зміну формальних або семантичних компонентів вихідного тексту в тексті перекладу за збереження інформації, що призначена для передачі. Лексичні трансформації становлять собою відхилення від прямих словникових відповідників та виникають здебільшого тому, що об’єми значень лексичних одиниць вихідної та мови перекладу не збігаються. До лексичних трансформацій відносимо конкретизацію значень, генералізацію значень, додавання, вилучення та перестановку. Важливо перекладати лексичний елемент у сукупності його контекстуальних зв’язків та функціональних характеристик. Основними причинами виникнення лексичних трансформацій, на думку таких дослідниць у лінгвістичній галузі, як Т. Левицька й А. Фітерман, є різна словосполучність, різні вживання одного слова, різниця у смисловому об’ємі, різні ознаки одного денотата в різних мовах. Поняття граматичної трансформації визначено тим, що у процесі перекладу згідно з нормами мови перекладу перетворюється сама структура речення. Англійська й українська мови належать до різних типів мов індоєвропейської родини, тому наявна розбіжність між ними як на рівні порядку слів у реченні, так і в категоріях числа, інших граматичних форм і структур. Основні характеристики, а саме – внутрішній та зовнішній поділ речення, зміна порядку слів та компенсація – відносимо до граматичних трансформацій. За допомогою порівняльного аналізу текстів оригіналу та перекладу проілюстроване використання лексичних та граматичних трансформацій на прикладі перекладу українською мовою роману Ієна Мак’юена «Спокута». У процесі перекладу автор частіше схилявся до використання лексичних трансформацій для кращого сприйняття та зацікавленості читачів, рідше використовувались граматичні трансформації. Засвідчено спробу перекладача зберігати послідовність у структурі речення. Крім цього, важливим аспектом у перекладі було те, що перекладач врахував особливості індивідуальної художньої манери письменника та специфіку культури адресата інформації.

Стаття спрямована на дослідження граматичної омонімії в сучасній англійській мові, типів та особливостей омонімічних структур, що функціонують у літературних текстах. Омонімія аналізується як явище синхронії і розглядається як результат протилежних процесів семантичної розбіжності слів, етимологічно що походять з одного і того ж джерела. Омоніми – це мовні одиниці, різні за значенням, але однакові за своєю формою. У випадку багатозначності різні значення однієї і тієї ж граматичної форми взаємозалежні і виходять з одного і того ж значення. У випадку омонімії первинне (інваріантне) значення цієї граматичної форми не простежується в різних видах використання цієї форми. Синтаксичні омоніми – це такі одиниці, в яких поверхневі структури збігаються, але глибокі семантичні структури різні. Саме синтаксична парадигма дає змогу виявити омонімію синтаксичної структури. Якщо парадигматичним зв’язком вважається зв’язок мовного елемента з іншими елементами, то, крім звичайних парадигматичних зв’язків усередині їх синтаксичної парадигми, омонімія синтаксичних одиниць має зв’язки з іншими елементами омонімічного рядка. Ці зв’язки називаються омонімічними зіткненнями. Саме трансформаційний аналіз допомагає диференціювати омонімічні конструкції. У рамках омонімії явища морфологічної та синтаксичної омонімії стоять окремо один від одного. Морфологічна омонімія включає окремі частини морфологічної парадигми і таким чином стає невід’ємною ознакою всієї морфологічної системи мови. Синтаксична омонімія складніша за своїми загальними ознаками, ніж морфологічна омонімія: тотожність омонімічних структур не має абсолютного, всеохоплюючого характеру, і поряд із переважаючою ідентичністю існують також деякі відмінності, які є явними показниками глибокої неідентичності синтаксичних конструкцій. Структурна нетотожність синтаксичних омонімів виявляється в процесі їх формування.

Презентована наукова розвідки вивчає функціонування та перекладацький аспект їхнього відтворення в англомовних газетно-журнальних текстах. У найбільш загальному розумінні евфемізми є пом'якшувальними словами або виразами, використовуваними замість тих, які можуть зачепити, скривдити або збентежити учасників комунікації. У цьому плані евфемізми часто використовуються унаслідок існування системи мовних заборон (табу) і мають за мету забезпечення комунікативного комфорту. Евфемізми можуть використовуватися і в інших цілях, зокрема, з метою формування у реципієнта інформації певного погляду на події і факти. У зв'язку з цією функцією евфемізація являє собою цілеспрямоване перетворення інформації відповідно до конкретних поставлених цілей – впровадження у психіку адресата бажань або установок, які не співпадають із тими, що були на початку. Метою дослідження є виявлення суті, механізмів дії та способів перекладу евфемізми, що функціонують в мові ЗМІ. Евфемізація є не чисто лексичним явищем, а універсальною мовною стратегію, стилістичним прийомом, який може реалізуватися на графічному, фонетичному, морфологічному, синтаксичному і лексико-семантичному рівнях мови. Основною перешкодою для адекватного перекладу евфемізмів є неузгодженість понятійних систем різних мов. Саме тому при перекладі більшості представлених лексем рекомендується додавання більш-менш розгорнутих лінгвокультурних коментарів, які роз'яснюють денотатівние і коннотатівние семи, властиві лексеме в мові оригіналу.
Diploma paper focuses on the functioning and translation aspect of the reproduction of euphemisms and euphemistic expressions in English-language newspapers and magazines. In the most general sense, euphemisms are softening words or phrases used instead of those that can hurt, offend or discourage communication participants. In this regard, euphemisms are often used as a result of the existence of a language ban system (taboo) and are intended to provide communicative comfort. Euphemisms can be used for other purposes, in particular, in order to provide the recipient with a certain view of events and facts. In connection with this function, euphemisation is a purposeful transformation of information in accordance with specific goals - the introduction into the psyche of the recipient of desires or installations that do not coincide with those that were in the beginning. The goal of the work is to research is the discovery of the essence, mechanisms of action and methods of translation of euphemisms that function in the language of the media.

Проаналізовано глибокі й серйозні дослідження науковця-славіста Олександра Царука, присвячені історичним аспектам української мови. У його працях простежується наукова сумлінність, виваженість висновків, оригінальність підходів до витлумачення досліджуваного мовного матеріалу. Акцентовано особливу увагу на дослідження О. Царуком місця і значення української мови серед інших слов’янських, основних етнологічних і граматичних параметрів українського глотогенезу.

Зроблений аналіз структури «чужого слова» (рос. заумный язык) в тексті одного українського замовляння др. пол. ХVІІІ ст. Детальний розгляд особливостей форми та семантики аналізованої конструкції дозволяє думати, що «чужомовний» текст побудований із використанням українських словотворчих морфем, граматичних форм та значень, способи поєднання яких теж вказують на українську мову др. пол. ХVІІІ ст. Отже, з походження «чуже слово» в тексті українського замовляння др. пол. ХVІІІ ст. насправді виявляється українським текстом.

Стаття присвячена виявленню й опису семантичних особливостей низки новітніх запозичень у лексико-тематичних групах на позначення кухонної техніки та кухонного приладдя. Досліджено назви, дібрані з офіційних Інтернет-сайтів магазинів побутової техніки. Описаний матеріал ілюструє значні зміни в побуті українців, спричинені швидким розвитком техніки і технологій та їх широким застосуванням у побутовому щоденному житті, засвідчує характерні для сучасного соціуму міжкультурні контакти, взаємопроникнення культур. Встановлено, що значна частина активно вживаних сьогодні слів досі не кодифікується словниками. Визначено джерела низки новітніх запозичень, дано їх тлумачення. Переважна більшість проаналізованих назв походить із англійської мови. Проведено порівняння дібраних англізмів із тлумаченнями їх у словниках мови-джерела. Виявлено нові лексеми, які поки не відображено і в англійських словниках. Деякі новітні запозичення входять в українську мову як багатозначні слова, що не виключає звуження лексичного значення при запозиченні, а також поповнюють наявні в мові словотвірні гнізда. Наведено приклади фонетичних та орфографічних варіантів новітніх запозичень. Наголошено на потребі лексикографування активно вживаних новітніх запозичень та їх адаптації до фонетичної, лексичної та граматичної систем української мови.