Добірка наукової літератури з теми "Глобальний конституціоналізм"

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння та становлення феноменології екологічного конституціоналізму. Доводиться, що феномен екологічного конституціоналізму виступає іманентною органічною частиною національного і глобального конституціоналізму. Аргументовано, що в рамках національного конституціоналізму екологічний конституціоналізм виникає і формується з початком регламентації і регулювання екологічних правовідносин на галузевому рівні (національне земельне, водне, лісове, повітряне, про надра законодавство) з розробкою та прийняттям законодавчих актів у профільній сфері. Відправним моментом у розвитку цього процесу стає конституційно-правова регламентація та регулювання екологічних прав і свобод людини і громадянина. Показано, що в рамках глобального конституціоналізму екологічний конституціоналізм, з одного боку, – виникає як зворотна реакція міжнародного співтовариства держав на екологічні проблеми, що носять транскордонний, регіонально-глобальний характер, а з іншого – як нормативна реакція на конституціоналізацію екологічної діяльності держави та її зобов’язань з охорони навколишнього природного середовища, у сфері якої екологічні права та свободи людини і громадянина займають основоположне місце. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічного конституціоналізму як нової частини національного і глобального конституціоналізму. Висновки. Екологічний конституціоналізм є новою феноменологією сучасного національного конституційного та загального міжнародного права, виступаючи іманентною органічною частиною національного і глобального конституціоналізму. Феноменологія екологічного конституціоналізму знаходить своє закріплення в національно-правовому та міжнародно-правовому обороті, причому як на декретованому (технологічному), так і фактично на нормативному рівнях – в основі таких процесів лежить діяльність самого міжнародного співтовариства держав у контексті діяльності його інституцій, що спирається на рішення національних судових установ держав-членів міжнародного співтовариства з розгляду прав на здорове навколишнє середовище, яке, на їх думку, є найважливішим елементом конституційного права на життя; воно є правом, що охороняється конституцією; та є правом, яке можна відстоювати в судах.

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації. Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право». – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2019. Дисертацію присвячено дослідженню ролі феномену та внутрішньодержавного інституту місцевого самоврядування в становленні національного і глобального конституціоналізму в контексті питання зростання взаємодії та ефективності останніх. Визначено феноменологію та параметральні ознаки інституту місцевого самоврядування в умовах правової демократичної державності; проаналізовано теоретико-соціологічні та нормативні підходи до проблематики формування правового простору місцевого самоврядування в Україні; досліджено роль і значення місцевого самоврядування як рівня публічної влади; з’ясовано визначальну роль місцевого самоврядування як сфери децентралізації публічної влади. Досліджено місцеве самоврядування як інститут вітчизняного конституціоналізму; розглянуто теоретичні та історико-правові засади становлення та розвитку місцевого самоврядування в межах вітчизняного конституціоналізму; визначено конституюючу, інституційну, ініціативну та координуючу роль інституту місцевого самоврядування як сфери локальної демократії; досліджено місцеве самоврядування як сферу прояву та реалізації прав людини. Визначено роль і значення місцевого самоврядування як інституту глобального конституціоналізму. Досліджено теоретичні підходи до розуміння та визначення феномену глобального конституціоналізму. Встановлено правовий статус місцевого самоврядування як об’єкту міжнародно-правового регулювання та предмету багатосторонніх міжнародних міждержавних угод. Розглянуто інститут місцевого самоврядування як важливий фактор глобалізації в контексті відзначення позитивних та негативних підходів до його структурно-інституціонального визначення. Проаналізовано роль глобального конституціоналізму у підвищенні якості законодавства України про місцеве самоврядування.