Добірка наукової літератури з теми "Глобальна історія"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Глобальна історія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Глобальна історія"
1
Колесник, І. "Глобальна історія як новітній напрям соціогуманітаристики". Народна творчість та етнологія, № 4 (374), липень - серпень (2018): 15–22.
Знайти повний текст джерела
2
Киридон, А. "Глобальна історія як напрям історичних досліджень ХХІ століття". Зовнішні справи, № 4 (2020): 20–23.
Знайти повний текст джерела
3
Gorodnia, Nataliya. "Global history, world history and globalization." European Historical Studies, no. 14 (2019): 58–72. http://dx.doi.org/10.17721/2524-048x.2019.14.58-72.
Повний текст джерелаАнотація:
This paper is intended to describe and discuss the major concepts of global history, and to elucidate connections between global history, world history, and globalization. The research reveals that global history is a field of study and a methodology of historical research. These two concepts supplement each other. As a field of study global history is understood in two ways – a form of world history, based on some methodological principles, and a history of globalization. Global history appeared in 1980-1990s as a reaction on globalization, and it was influenced by its different concepts. Debates on globalization impacted world history, its themes and methods of research. Those world historians, who accepted the «global turn», began to practice global history. For the reason, the terms «global history» and «(new) world history» may be used as synonyms. A part of historians understand global history as a history of globalization. However, this definition is disputable because of numerous concepts of globalization and the absence of consensus on the issues. As a methodology global history consolidates different approaches, such as world systems theory, postcolonial history, transnational history, subaltern history, imperial history, and others. They share similar principles that include a rejection of Eurocentrism, an understanding of the past as an integrated unit, interdisciplinary approach, and a focus on connections, interactions and mutual influences that transcend borders (national, cultural, and others). Global history prefers some specific research topics that are trans-national and trans-cultural in nature, because in these cases it has the strongest explanatory power. However, as a methodology it can be applied to different scales of human experience, including events and processes at local, national, and regional levels by studying them from a wider, global perspective.
4
Kolesnyk, Iryna. "Global History as a Newest Trend of the Social Humanities." Folk art and ethnology, no. 4 (August 30, 2018): 15–22. http://dx.doi.org/10.15407/nte2018.04.015.
Повний текст джерела
5
Stelmakh, Sergiy. "The Ukrainian – German Methodic Seminar «Global and Transnational History»." European Historical Studies, no. 7 (2017): 150–53. http://dx.doi.org/10.17721/2524-048x.2017.07.150-153.
Повний текст джерелаАнотація:
The Ukrainian – German Methodic Seminar “Global and Transnational History” took place at the National Taras Shevchenko University of Kyiv on the 12th of June 2017. In accordance with a memorandum previously signed between the University and the Friedrich Nauman Foundation, a project of the Ukrainian – German methodic seminar “History Science and Contemporary Challenges: Global History and the National Narratives” has been launched. The seminar examined marked the debut of an abovementioned project. Two more scientific events are to be kept this year.
6
Тарасюк, Марина. "ВОЛИНСЬКЕ ПОВСЯКДЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ ДОБИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія повсякденності є нині популярним напрямом наукових розвідок в українській історіографії. З’ясовано, що предметом історії повсякдення є все, що оточує людину щодня: гігієна, одяг, житло, харчуван- ня, дозвілля, виробнича практика та будь-які взаємодії з іншими членами суспільства. Студії охоплюють два рівні дослідження: матеріальне життя та нематеріальне (соціальне). Основне завдання напряму – це розгляд пересічних людей, які могли не впливати на глобальну історію, але, без сумніву, відчували на собі її тиск. Зокрема, напрям використовується під час вивчення середньовічного суспільства. У зв’язку з цим у статті зроблено спро- бу з’ясувати ступінь дослідження (у цьому разі волинського) повсякдення литовської доби та окреслити основні компоненти буденності, які висвітлені в новітній історіографії. Таке узагальнення дасть змогу визначити сфери щоденного, які вдається реконструювати, та такі, що залишаються науковою перспективою. З’ясовано, що з моменту становлення людинознавчої історії сучасна українська історіографія збагатилася дослідженнями таких компонентів повсякденного життя, як гардероб, житло, виробнича практика волинян (матеріальний вимір) та з історії взаємостосунків у громадському та приватному життях, контактів між миря- нами та церквою (нематеріальний вимір або, інакше кажучи, соціальний). Встановлено, що історія волинського повсякдення литовської доби та окремі його складники аналізуються, зокрема, в розвідках краєзнавчих археологів та соціальних істориків. Через незначну представленість у науковій літературі потребують більшої уваги вче- них дозвілля волинян, їхня система харчування, житлові умови. Після аналізу усіх компонентів буденності надалі вдасться сформувати цілісне уявлення науковців про цей відрізок часу, а це, зі свого боку, сприятиме розумінню середньовічного світу ізсередини.
7
МІРОШНИЧЕНКО, МАРІЯ. "Історія українського права у фокусі глобальних викликів сучасності". Право України, № 2020/12 (2020): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-158.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі місця та ролі історії українського права в системі української юридичної освіти в умовах її потужної комерціалізації та зміщення акцентів у підготовці майбутніх фахівців – юристів у бік утилітаризму та ремісництва. Авторка наголошує, що одним із головних недоліків такої підготовки юристів є те, що вона спрямована, перш за все, на формування навичок і компетенцій у сфері вузької спеціалізації. При цьому всі інші навички і компетенції, які корелюють із поняттям “людський фактор”, наріжною гранню якого є морально духовна і морально-психологічна складові, вважаються другорядними чи взагалі зайвими. Хоча, власне, завдяки людському фактору в минулому і виникло право. Як це сталося? Відповідь дає історія права. Метою статті є привернути увагу наукової та освітянської спільноти до обговорення питання про актуальність дослідження та викладання дисципліни “Історія українського права” у національних університетах України, які покликані забезпечувати умови для отримання студентами фундаментальних знань і плекати національно орієнтовану еліту з високим рівнем інтелігентності. Без неї зміцнення української державності на тлі викликів, перед якими опинилася Україна на початку третього тисячоліття, не має перспективи. Порушено питання про актуальність дослідження та поглибленого вивчення у національних університетах України історії українського права у фокусі глобальних викликів сучасності. Авторка звертає увагу на те, що науковою настановою на користь збереження історії українського права зі статусом обов’язкової дисципліни в навчальному процесі є трансдисциплінарна методологія, яка оголошена ЮНЕСКО провідною в організації освітнього процесу в ХХI ст. Аналізується предметна сфера дисципліни “Історія українського права” через призму актуалізації знань, набутих студентами в процесі її вивчення, для застосування у практичній площині юридичної діяльності на користь України й українського народу, навіть за умов, коли отримання юридичної освіти розглядається як комерційний проєкт. Головне, щоб при цьому не втрачалося відчуття реальності. Історичний правовий досвід виступає запобіжником на цьому шляху. Вивчаючи цю дисципліну, студент отримує практично орієнтований зріз знань про історичний досвід (як негативний, так і позитивний) наведення справедливого правового порядку відповідно до ментальних уявлень українського народу (як культурно історичної спільності народів, що проживали і проживають на теренах України з найдавніших часів) про справедливість і вимоги законів природного права.
8
Миргород-Карпова, Валерія, та Катерина Корощенко. "ІСТОРІЯ ТА ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ РЕСТИТУЦІЇ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 315–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Україна – країна з тисячолітньою історією. Кожний етап розвитку від трипільців до сьогодні несе за собою важливі події, політичні особливості, економічні злети і падіння, а також культурну спадщину. За свою історію Україна боролась за незалежність від країн-сусід, доводила свою ідентичність та намагалась створити окрему державу. Від заснування Києва (482 р.) до сьогодні пройшло 1539 років, 30 з яких Україна є незалежною країною. Цілком логічно, що ці 30 років українці намагаються відновити історію держави, вживають заходів для збереження будь-яких речових, писемних пам'яток та збирають, мов з пазлів повний хронологічний історичний шлях, який пройшла Україна. Музейні надбання, виставки, бібліотеки, приватні колекції мають багато незаповнених місць і не через те, що втрачені пам’ятки та цінності не можна вже відновити. По всьому світу у музеях можна віднайти клаптики української історії, проте, рано чи пізно, але кожна реліквія, кожна пам’ятка має повернутись на Батьківщину – до України. 24 серпня 2021 року в урочистій промові до Дня Незалежності Президент Володимир Зеленський проголосив: «Ми будемо повертати не тільки своїх, ми будемо повертати своє – це історичні і культурні цінності нашої держави, що перебувають за кордоном. Ми більше ніколи і нікому не подаруємо жодний камінчик нашої історії, ми не дамо окуповувати жодну сторінку нашої історії …. ». За 30 років незалежності було здійснено безліч маленьких кроків для повернення культурних цінностей – створювались органи, започатковувались реєстри, локальні проекти займались глобальною місією – повернення історії. Проте, органи закривали, реєстри не вели, а локальні проекти так і залишались на сторінках газет. Роботи у напрямі повернення культурних цінностей дуже багато, адже фактично з нуля необхідно будувати новий орган та нормативну базу, адже наразі це питання регулює один закон, а наявний орган, який би займався пошуком та поверненням втрачених пам'яток не проводить жодних дій у цьому напрямі.
9
Осадча, Лариса Василівна. "МАЙБУТНЄ ЯК ТЕМПОРАЛЬНО-СВІТОГЛЯДНИЙ НАРАТИВ ЗАХІДНОЇ КУЛЬТУРИ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 61–70. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236000.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.
10
Птащенко, О. В., А. О. Пастушенко, І. Н. Імнадзе та А. А. Солдатова. "Тенденції розвитку глобальних ринків в умовах цифровізації". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 125–28. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-125-128.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні існування глобальних ринків сьогодення.
У XXI столітті, на наш погляд, слід говорити про виникнення якісно нового виду конкуренції - гіперконкуренції, або інноваційної гіперконкуренції, тобто керованому гіперконкурентном розвитку глобальних ринків в умовах використання випереджальних домінантних інновацій, що обумовлюють інтеграцію в глобальні структури і включають нові, передові методи конкурентної боротьби.
Сьогодні виникає цілий клас нових явищ і процесів, які вимагають нового наукового осмислення і систематизації, концептуального теоретико-методологічного дослідження і обґрунтування їх сутності, а також розробки нового категоріального апарату і введення в науковий обіг системи нових взаємопов'язаних понять.
У сучасному процесі інтеграції національних (і їх регіональних) економік в єдине світове господарство є ряд відмінностей, особливостей, в порівнянні з тим, що відбувалося в недавньому минулому: перш за все, велика частина світу не брала участі в глобальній економіці початку нашого століття. Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, кількість країн, відкрили свої кордони для торгівлі, фінансових операцій, інвестиційної діяльності та розповсюдження інформаційних потоків. Не тільки розвинені, але і країни, що мають трансформаційну економіку та розвиваються сьогодні перейшли на шляї реформування своїх економічних систем; якщо на початку століття глобалізація була викликана скороченням транспортних витрат, то в даний час вона обумовлена зниженням вартості коштів на реалізацію комунікаційного процесу.
Революційні зміни відбулися в області глобальних засобів комунікацій і становлення «інформаційного суспільства». Також зазначено, що віртуальне середовище сьогодення – Інтернет, має найстрімкіший розвиток серед будь яких технологій за всю історію людства.
У цифровій економіці спостерігаються неймовірні інновації та розвиток людського капіталу, пошук шляхів підвищення якості та продуктивності праці, перехід від простої цифрової техніки до складних інновацій, що базуються на комбінаціях технологій штучного інтелекту, промислового інтернету, роботизації та автоматизації процесів (від проектування, моделювання виробництва до оформлення покупки товару і моменту доставки споживачеві в сферах виробництва, громадського харчування, роздрібної торгівлі, фінансів, освіті, охороні здоров'я та ін.).
Дисертації з теми "Глобальна історія"
1
Мотенко, Ярослав Володимирович. "Глобальна історія як альтернатива історії національній". Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2017. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/43910.
Повний текст джерелаКниги з теми "Глобальна історія"
1
Чужиков, В. І. Глобальна регіоналістика: історія та сучасна методологія. Київ: КНЕУ, 2008.
Знайти повний текст джерела
2
Кислий, О. Є. Демографічний вимір історії. Київ: Арістей, 2005.
Знайти повний текст джерелаЧастини книг з теми "Глобальна історія"
1
Семигіна, Тетяна. "ГЛОБАЛЬНІ СТАНДАРТИ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ІДЕАЛІСТИЧНЕ БАЧЕННЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". У Репрезентація освітніх досягнень, мас-медіа та роль філології у сучасній системі наук (1st. ed), 75–84. European Scientific Platform, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/rodmmrfssn.ed-1.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто історію створення глобальних стандартів підготовки соціальних працівників та їх зміст у контексті розвитку міжнародної соціальної роботи. Проведено аналіз «Глобальних стандартів освіти та підготовки фахівців із соціальної роботи» (2004 р.) та «Глобальних стандартів освіти та підготовки в галузі соціальної роботи» (2020 р.), двох документів, схвалених глобальними професійними асоціаціями соціальних працівників – Міжнародною федерацією соціальних працівників та Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи. Визначено цілі та структуру документів, окреслено ключові вимоги до місії освітніх програм, змісту навчальних планів, залучення користувачів соціальних послуг до освітніх програм. Охарактеризовано теоретичні підвалини глобальних стандартів підготовки соціальних працівників та обмеження застосування глобальних підходів.
Звіти організацій з теми "Глобальна історія"
1
Соловйов, Володимир Миколайович. Економічній науці необхідні революційні зміни. Видавничий відділ НМетАУ, 2010. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1139.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні, коли у світі вирує одна з найпотужніших в історії фінансова криза, науковій спільноті стає зрозумілим, що нездатність традиційних методів передбачення і попередження таких небажаних явищ свідчить про системну кризу економічної науки. Все більше дослідників схиляються до думки, що глобальних економічних криз можна в майбутньому уникнути, якщо використовувати фізичні підходи до моделювання економічних процесів, змінивши при цьому систему мислення економістів і їх підготовку. Такий підхід сьогодні називається еконофізикою. Але одного тільки залучення фізичних ідей в економіку недостатньо. Необхідно також змінити і тип мислення сучасних економістів, яке повинне стати більш