Добірка наукової літератури з теми "Гемодинамічні параметри"

Мета роботи — встановити гемодинамічні профілі постраждалих із тяжкою поєднаною травмою при різних програмах адреноміметичної підтримки. У дослідження включені 84 постра­ждалих із тяжкою поєднаною травмою, які для підтримки гемодинаміки потребували проведення адреноміметичної корекції. Залежно від адреноміметичного препарату, що використовувався (допамін, норадреналін, мезатон), постраждалі розподілені на 3 групи. Досліджували показники центральної та периферійної гемодинаміки. Результат дослідження демонструє, що у постраждалих кожної групи було досягнуто стабілізацію гемодинаміки за допомогою інтенсивної інфузійної терапії та адреноміметичного засобу. Перспектива подальших досліджень полягає в поглибленому вивченні функцій органів, ступінь порушень яких залежить від стану центральної гемодинаміки.

Останніми роками особливу увагу зосереджено на проблемах, що пов’язані з розвитком метаболічних порушень, ролі провідних факторів ризику несприятливого прогнозу перебігу артеріальної гіпертензії (АГ), але таких досліджень серед дітей і підлітків недостатньо. Проведено комплексне обстеження 142 юнаків з АГ з уперше встановленим діагнозом у віці 13–18 років. У контрольну групу включений 21 практично здоровий підліток з нормальними артеріальним тиском (АТ) та масою тіла. Фізичний розвиток оцінювався з урахуванням антропометричних параметрів та індексу маси тіла. Виділено три підгрупи підлітків з АГ з огляду на індекс маси тіла. Проведено добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографію, вивчалися параметри вуглеводного та ліпідного обміну та рівень сечової кислоти. Статистична обробка матеріалу проведена на IBM PC/Pentium 4 з використанням пакета прикладних програм SPSS 17.0.Показники добового профілю АТ дещо відрізнялись за типами, але лише в підлітків з АГ й ожирінням реєструвалися всі відомі патологічні типи добового профілю АТ. При оцінці індексу часу гіпертензії залежно від маси тіла виявлено, що в пацієнтів із групи з АГ з нормальною масою тіла як удень, так і вночі реєструвався лабільний характер систолічної та діастолічної гіпертензії. У юнаків з АГ та надлишковою масою тіла (НМТ) у денний час показники часу гіпертензії знаходились у межах норми, а вночі відбувалось підвищення до лабільних значень, така сама тенденція була характерна і для підлітків з АГ та ожирінням. Аналіз морфофункціональних характеристик серця в підлітків з АГ та надлишковою масою тіла встановив достовірне потовщення міокарда лівого шлуночка (ЛШ), як задньої стінки (р < 0,01), так і міжшлуночкової перегородки (р < 0,05), істотне збільшення діаметра аорти (р < 0,05). Порожнини ЛШ, правого шлуночка і лівого передсердя також були розширеними порівняно з аналогічними розмірами юнаків контрольної групи та підлітків з АГ та нормальною масою тіла. У юнаків з АГ та ожирінням були ще більші розміри лівого та правого шлуночків (р < 0,001 та р < 0,01), кореня аорти (р < 0,01), а також найбільший показник індексу маси міокарда лівого шлуночка (р < 0,01). При вивченні показників загальної гемодинаміки у юнаків з АГ залежно від маси тіла виявлено тенденції до формування гіпокінетичного варіанта гемодинаміки за рахунок зниження хвилинного об’єму та підвищення загального судинного опору як у пацієнтів з АГ та НМТ, так і в підлітків з АГ й ожирінням. При вивченні ліпідного спектра крові в юнаків з АГ встановлено, що рівень загального холестерину, тригліцеридів та коефіцієнт атерогенності в підлітків з АГ і НМТ, а також ожирінням суттєво зростав порівняно зі значеннями групи контролю та юнаків з АГ та нормальною масою тіла (р < 0,05; р < 0,01). А показники холестерину ліпопротеїдів високої щільності були істотно знижені. У цих же групах підлітків встановлено підвищення рівня імунореактивного інсуліну, до того ж його рівень збільшувався зі зростанням маси тіла. Інсулінорезистетнність різного ступеня виявлялась значно частіше у підлітків із НМТ (67,3 %) та ожирінням (77,5 %) і значно рідше — у підлітків з АГ та нормальною масою тіла (40,0 %) (р < 0,01). У пацієнтів з АГ з нормальною та надлишковою масою тіла середні значення урикемії достовірно не відрізнялись (р > 0,1), але в юнаків з АГ й ожирінням показники були достовірно вищі порівняно з такими в осіб з АГ й надлишковою масою тіла (р < 0,05). Вважають, що порушення метаболізму пуринів, вуглеводів та ліпідного спектра крові як в осіб з АГ, так і з АГ та ожирінням необхідно розглядати з позицій формування дисфункції ендотелію. Процент приросту діаметра артерії після реактивної гіперемії в підлітків з АГ і нормальною масою тіла досяг 14,2 %, що відповідає нормальним значенням, але в 40,9 % підлітків цей показник був нижчим за 10 %. При проведенні проби з нітрогліцерином встановлено, що діаметр плечової артерії через 5 хвилин після його прийому в групі з АГ й нормальною масою тіла становив 0,52 см, що відповідало 23,8 % приросту, у пацієнтів з АГ і НМТ — 0,50 см, тобто 11,1 % приросту від вихідних значень, а у юнаків з АГ і ожирінням — 0,52 см, що становило лише 15,5 % приросту. Крім того, через 10 хвилин після проби з нітрогліцерином у пацієнтів з АГ і НМТ продовжувався приріст діаметра плечової артерії (+4,05 %) на відміну від юнаків з АГ і нормальною масою тіла та з АГ і ожирінням, у яких відбувалось зменшення діаметра плечової артерії (на –5,81 та –3,83 % відповідно), що є нормальною реакцією на виведення нітрогліцерину з кровообігу.Таким чином, у підлітків з АГ при підвищенні індексу маси тіла збільшується частота та глибина ендотеліальної дисфункції (у пробах ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації), що тісно корелює з порушеннями в ліпідному спектрі крові, вуглеводному та пуриновому обміні. Виділено компоненти, що є найбільш значущими у формуванні ендотеліальної дисфункції у підлітків з АГ та надмірною масою тіла й ожирінням, а саме порушення метаболізму ліпідів, пуринів та інсулінорезистентність.

Мета. Оцінити результати застосування рентгенендоваскулярної селективної електрокоагуляційної оклюзії судин наднирника в лікуванні феохромоцитоми. Матеріали і методи. Проведено проспективне та ретроспективне дослідження результатів лікування 66 пацієнтів, яким виконали лапароскопічну адреналектомію (ЛА) з приводу феохромоцитоми за період з 2008 по 2018 р. Для порівняльного аналізу пацієнтів розподілили на дві групи: 1-ша група - 36 пацієнтів, яким за 24 год до ЛА виконували рентгенедоваскулярну селективну електрокоагуляційну оклюзію (РЕВСЕО) судин наднирника, 2-га група - 30 пацієнтів, яким виконали тільки ЛА. Проаналізовано середню тривалість оперативного втручання, об’єм крововтрати, гемодинамічні параметри, рівень метанефрину в сечі та ускладнення. Результати. За віком, статтю, локалізацією та розміром пухлини суттєвої різниці між обома групами хворих не було. Об’єм інтраопераційної крововтрати у пацієнтів 1-ї групи становив (50 ± 5,78) мл, 2-ї групи - (105,48 ± 84,41) мл (p < 0,00001). Під час госпіталізації середній рівень метанефрину в сечі у хворих 1-ї та 2-ї груп практично не відрізнялися - (1163,54 ± 931,5) мкг/24 год (153,0 - 4011,0 мкг/24 год) та (1097,69 ± 903,28) мкг/24 год (146,5 - 3350 мкг/24 год) відповідно (р=0,254), проте через 24 год після РЕВСЕО судин наднирників середній рівень метанефрину в сечі у пацієнтів 1-ї групи суттєво зменшився та становив (315,64 ± 111,51) мкг/24 год (108 - 614,51 мкг/24 год, р=0,00001). Тривалість оперативного втручання у хворих 1-ї та 2-ї груп була майже однаковою - відповідно (110,8 ± 44,88) та (113,3 ± 55,42) хв (p = 0,515). Гемодинамічну нестабільність спостерігали лише у 5 (16,7%) пацієнтів 2-ї групи. Ускладнення виникли у 4 (13,3%) пацієнтів 2-ї групи та у 1 (2,8%) пацієнті 1-ї групи. В обох групах жоден пацієнт не помер. Висновки. У порівнянні з ЛА мультидисциплінарний підхід є більш безпечним, швидким та ефективним у лікуванні пацієнтів з феохромоцитомою.

Відомо, що видалення великих об’ємів печінки призводить до пострезекційної портальної гіпертензії, яка ускладнюється кровотечами з варикозно розширених вен стравоходу, шлунка, прямої кишки, асцитом, спленомегалією, вторинним гіперспленізмом, паренхіматозною жовтяницею та портосистемною енцефалопатією. Пострезекційна портальна гіпертензія призводить до структурної перебудови органів басейну ворітної печінкової вени, а також ремоделювання їх структур. Гемодинамічні розлади при гіпертензії у системі ворітної печінкової вени ускладнюються вираженими морфологічними змінами в оболонках дванадцятипалої кишки, при яких особливості ремоделювання її підслизових залоз вивчено недостатньо. Мета дослідження – вивчити особливості ремоделювання підслизових залоз дванадцятипалої кишки в умовах пострезекційної портальної гіпертензії. Матеріали і методи. Дослідження проведено на 45 лабораторних статевозрілих білих щурах-самцях, яких поділили на 3 групи: перша група нараховувала 15 інтактних практично здорових тварин, друга – 15 щурів після резекції лівої бокової частки – 31,5 % паренхіми печінки, третя –15 щурів після видалення правої та лівої бокових часток печінки (58,1 %). Евтаназію дослідних тварин здійснювали кровопусканням в умовах тіопентал-натрієвого наркозу через місяць від початку досліду. Із дванадцятипалої кишки виготовляли гістологічні мікропрепарати. Морфометрично визначали діаметр підслизових залоз дванадцятипалої кишки, висоту мукоцитів підслизових залоз, діаметр їх ядер, ядерно-цитоплазматичні відношення в мукоцитах та відносний об’єм ушкоджених мукоцитів. Кількісні показники обробляли статистично. Результати досліджень та їх обговорення. Результати аналізу отриманих даних встановили, що через місяць після резекції 31,5 % паренхіми печінки більшість структур підслизових залоз дванадцятипалої кишки не змінювалася. Відносний об’єм ушкоджених мукоцитів підслизових залоз дванадцятипалої кишки при цьому статистично достовірно (р<0,001) зріс у 1,5 раза. У дослідних тварин при видаленні 58,1 % паренхіми печінки при розтині очеревинної порожнини спостерігали розширення печінкової ворітної вени, повнокров’я і розширення брижових вен та видимого венозного русла тонкої та товстої кишок, асцит, спленомегалію, що підтверджувало наявність пострезекційної портальної гіпертензії. Через місяць після резекції 58,1 % паренхіми печінки досліджувані морфометричні параметри суттєво змінювалися. Так, діаметр підслизових залоз дванадцятипалої кишки статистично достовірно (р<0,001) зріс на 25,9 %. Висота мукоцитів підслизових залоз дванадцятипалої кишки у даних експериментальних умовах із високим ступенем статистично достовірної різниці (р<0,001) зменшилася на 12,1 %, порівняно з аналогічним контрольним кількісним морфологічним показником, а діаметр їх ядер – на 7,3 %. Нерівномірні диспропорційні зміни просторових характеристик ядра та цитоплазми мукоцитів призводили до виражених порушень ядерно-цитоплазматичних відношень у цих клітинах. При цьому вказаний морфометричний параметр статистично достовірно (р<0,01) збільшився на 11,1 %. Виявлені зміни ядерно-цитоплазматичних відношень свідчили про порушення структурного клітинного гомеостазу. Відносний об’єм ушкоджених мукоцитів підслизових залоз дванадцятипалої кишки через місяць після видалення 58,1 % паренхіми печінки з вираженою статистично достовірною різницею (р<0,001) зріс у 9,7 раза. Висновки. Резекція великих об’ємів паренхіми печінки призводить до пострезекційної портальної гіпертензії та вираженої структурної перебудови підслизових залоз дванадцятипалої кишки, яке підтверджується змінами їх топографії, порушенням клітинного структурного гомеостазу мукоцитів та вираженим зростанням відносного об’єму їх ушкоджень, інфільтративними та склеротичними процесами, що істотно погіршує функціональну морфологію залоз та посилює дисфункцію досліджуваного органа.

Актуальність. Використання високої грудної епідуральної блокади (ВГЕБ) при кардіохірургічних операціях може стримуватись побоюванням її негативних гемодинамічних ефектів. Мета: оцінити вплив ВГЕБ на гемодинаміку при операціях аортокоронарного шунтування (АКШ) зі штучним кровообігом (ШК). Методи. У 85 пацієнтів під час АКШ зі ШК визначали серцевий індекс (СІ), ударний індекс, фракцію викиду (ФВ) і індекс загального периферичного судинного опору (ІЗПСО). Результати. Після індукції встановлювався гіподинамічний тип кровообігу: СІ — 2,27 ± 0,69 л•хв–1•м–2, ІЗПСО — 2618 (2064; 3032) дін•с•см–5•м–2, при цьому систолічна функція покращувалась, про що свідчило зростання ФВ. Після ШК встановився гіпердинамічний тип кровообігу: СІ зростав до 3,72 ± 0,96 л•хв–1•м–2 за рахунок частоти серцевих скорочень і систолічної функції серця, а ІЗПСО знижувався. Висновки. При проведенні ВГЕБ під час операцій аортокоронарного шунтування зі ШК більшість гемодинамічних параметрів зберігалась у межах референтних значень, а після індукції показники глобальної систолічної функції міокарда зростали, що свідчило про покращення умов роботи серця.

Актуальність. Використання високої грудної епідуральної блокади (ВГЕБ) при кардіохірургічних операціях може стримуватись побоюванням її негативних гемодинамічних ефектів. Мета. Оцінити вплив ВГЕБ на гемодинаміку при операціях аортокоронарного шунтування (АКШ) зі штучним кровообігом (ШК). Методи. У 85 пацієнтів під час АКШ із ШК визначали серцевий індекс (СІ), ударний індекс, фракцію викиду (ФВ) й індекс загального периферічного судинного опору (ІЗПСО). Результати. Після індукції встановлювався гіподинамічний тип кровообігу: СІ — 2,27 ± 0,69 л • хв–1 • м–2, ІЗПСО — 2618 (2064; 3032) дин • с • см–5 • м–2, при цьому систолічна функція покращувалась, про що свідчило зростання ФВ. Після ШК встановився гіпердинамічний тип кровообігу: СІ зростав до 3,72 ± 0,96 л • хв–1 • м–2 за рахунок ЧСС і систолічної функції серця, а ІЗПСО знижувався. Висновки. При проведенні ВГЕБ під час операцій аортокоронарного шунтування з ШК більшість гемодинамічних параметрів зберігалась у межах референтних значень, а після індукції показники глобальної систолічної функції міокарда зростали, що свідчило про покращення умов роботи серця.

Проведено аналіз сучасних поглядів щодо механізмів дії жиророзчинної форми вітаміну В1 (бенфотіаміну) і a-ліпоєвої кислоти, зокрема особливостей їх впливу на стан вуглеводного і ліпідного обміну, функцію ендотелію, гемодинамічних параметрів, жорсткості судин при серцево-судинних захворюваннях, кардіоваскулярній автономній нейропатії при цукровому діабеті 2-го типу. Результати експериментальних, рандомізованих та власних досліджень підтверджують доцільність комбінованого призначення бенфотіаміну і a-ліпоєвої кислоти з метою профілактики та лікування серцево-судинних захворювань, зокрема кардіоваскулярної автономної нейропатії у хворих на цукровий діабет 2-го типу.

Вступ. Надання повноцінної медичної допомоги хворим на інфаркт міокарда (ІМ) з коморбідною патологією (КП) на фоні артеріальної гіпертензії залишається складною медичною проблемою, якої на сьогодні не вирішено. Мета дослідження – вивчити особливості клінічного перебігу інфаркту міокарда з коморбідною патологією залежно від рівнів систолічного та діастолічного артеріального тиску, виявити ранні маркерні й лімітуючі параметри функціональних показників організму та стратифікаційні ризики для контролю за ефективністю реабілітаційного процесу в цієї категорії пацієнтів. Методи дослідження. Обстежено 371 хворого на інфаркт міокарда віком (66,2±10,4) року. В 93,8 % обстежених було виявлено супутню патологію. Вивчено основні функціональні показники стану організму хворого на ІМ з КП та їх зв’язок із систолічним (САТ) і діастолічним артеріальним тиском (ДАТ), а також з показниками толерантності до фізичного навантаження. Результати й обговорення. Було встановлено пряму кореляцію між рівнями САТ у гострий період ІМ та тривалістю анамнезу артеріальної гіпертензії (r=0,130; P=0,040), товщиною задньої стінки лівого шлуночка (r=0,189; P<0,001), фракцією викиду лівого шлуночка (r=0,275; P<0,0001) і розміром аорти (r=0,228; P<0,0001). Існував також достовірий прямий зв’язок між рівнями ДАТ і товщиною задньої стінки лівого шлуночка (r=0,130; P=0,022), розміром аорти (r=0,172; P=0,002), розміром лівого передсердя (r=0,188; P=0,001), фракцією викиду лівого шлуночка (r=0,210; P<0,001), а також рівнями креатиніну крові (r=0,119; P=0,023). Виявлений достовірний обернений зв’язок між рівнями САТ/ДАТ і пароксизмом фібриляції передсердь, кардіогенним шоком, набряком легень та аневризмою лівого шлуночка може свідчити про виснаження гемодинамічних резервів, знижених внаслідок гострого ішемічного ушкодження міокарда. Висновки. Показники САТ/ДАТ у гострий період ІМ є ранніми прогностичними маркерами біохімічних, морфологічних та гемодинамічних змін у хворих на ІМ з КП, адекватно відображають загальний функціональний стан пацієнта і серцево-судинні ризики, тому їх необхідно моніторувати в процесі реабілітації. Рівень креатиніну в таких пацієнтів має достовірний прямий зв’язок з показниками ДАТ у гострий період ІМ та морфологічними змінами серцевого м’яза, тому його можна успішно використовувати як маркер системного гемодинамічного контролю на етапах кардіореабілітації.

Вступ. Механізми впливу тиреоїдних гормонів на серцево-судинну систему є багатофакторними. Головними вважаються такі: вплив тиреоїдних гормонів на рівні геному; негеномний прямий вплив тиреоїдних гормонів на міокард, який включає дію на мембрани, саркоплозматичний ретикулум, мітохондрії; вплив тиреоїдних гормонів на периферичну циркуляцію. Мета дослідження: проаналізувати функціональний стан центральної та інтракардіальної гемодинаміки у жінок з гіперплазією щитоподібної залози та безкалькульозним холециститом. Об’єкт дослідження – гемодинамічний статус організму жінки з ГЩЗ та безкалькульозним холециститом. Предмет дослідження: зміни гемодинамічного статусу організму жінки з ГЩЗ та безкалькульозним холециститом. Матеріали та методи: загальноклінічні, стандартні лабораторні методи обстеження, спеціальні клініко-лабораторні методи: фізіологічні, біохімічні, статистичні. Параметри центральної та інтракардіальної гемодинаміки реєстрували в стані спокою методом двомірної ехокардіографії в М-режимі ехокамерою «Toshiba-140» (Японія). Результати досліджень та їх обговорення. Динаміка змін показників центральної та інтракардіальної геодинаміки вказує на різні, паралельно існуючі шляхи вторинних порушень з боку серцево-судинної системи. Так, значне збільшення ЗПОС, пов’язане зі зниженням еластичності (підвищенням жорсткості судинної стінки) артерій, є елементом концентричного типу гіпертрофії лівого шлуночка. Зростання поштовхового об’єму за відсутності вазоспастичних реакцій та підвищенні венозного тонусу є елементом ексцентричної гіпертрофії. Висновки. На підставі отриманих даних можна також говорити про наявність у пацієнтів систолічної дисфункції, яка, однак, має переважно функціональний характер. Виявлені специфічні зміни гомеостатичних характеристик в організмі жінок з гіперплазією щитоподібної залози та безкалькульозним холециститом вимагають розробки нових, більш ефективних (бажано немедикаментозних, зважаючи на патологію печінки і порушення, внаслідок цього її детоксикаційної здатності) підходів до лікування таких хворих. Ключові слова: гіперплазія щитоподібної залози, безкалькульозний холецистит, гіпотериоз, серцево-судинна система, гемодинаміка серця.

Легенева гіпертензія і легеневе серце призводять до венозного повнокрів’я та застою у органах великого кола кровообігу. Особливості ремоделювання структур сім’яників при цьому маловивчені. Мета – морфометрично вивчити особливості морфологічних змін структур сім’яників в умовах пострезекційної легеневої гіпертензії. Матеріал і методи. Морфологічно досліджені сім’яники 45 білих щурів, які були поділені на три групи. 1-а –15 контрольних тварин, 2-а – 22 щури з пострезекційною артеріальною легеневою гіпертензією і компенсованим легеневим серцем, 3-я – 8 тварин з пострезекційною артеріальною легеневою гіпертензією і декомпенсованим легеневим серцем. Евтаназію дослідних тварин здійснювали кровопусканням в умовах тіопенталового наркозу через місяць від початку досліду. Легеневу гіпертензію та легеневе серце моделювали шляхом виконання правосторонньої пульмонектомії. Проводили окреме зважування камер серця, їх планіметрію. З сім’яників виготовляли гістологічні мікропрепарати. Морфометрично на мікропрепаратах визначили діаметри сім’яних канальців, товщину їх стінки, кількість клітин епітеліо-сперматогенного шару, кількість клітин Сертолі, тубуло-інтерстиційний індекс, індекс Лейдіга, індекс інтенсивності сперматогенезу. Кількісні показники обробляли статистичними методами. Результати. Світлооптично венозні судини розширені, переповнені кров'ю. Відмічався виражений перивазальний набряк, який місцями звужував і деформував судини та сім’яні канальні. Венозні судини гемомікроциркуляторного русла нерівномірно розширені, варикозно змінені, з сакуляціями, переповнені кров’ю, з явищами стазу, тромбозу, що посилювало гіпоксію, яка ускладнювалася дистрофією та некрозами ендотеліоцитів, міоцитів судин, клітин Лейдіга, Сертолі, сперматогенних епітеліоцитів, стромальних структур, інфільтративними та склеротичними процесами. Порушення сперматогенезу підтверджувалося атрофією сім’яних канальців (зменшення їх діаметра, кількості клітин епітеліо-сперматогенного шару, індексу інтенсивності сперматогенезу, потовщення стінки сім’яних канальців). Суттєво ремоделювалися інтерстиційний та ендокринний компоненти сім’яників, що підтверджувалося істотними змінами тубуло-інтерстиційного індексу та індексу Лейдіга. Зміни досліджуваних морфометричних параметрів домінували при декомпенсації легеневого серця, де гемодинамічні зміни були найвираженішими. Висновок. Пострезекційна легенева гіпертензія та легеневе серце призводять до суттєвого ремоделювання структур сім’яників, яке характеризується вираженим венозним повнокров’ям, гіпоксією, атрофічними дистрофічними, некробітичними, інфільтративними та склеротичними процесами, суттєвими змінами ендокринного, сперматогенного та інтерстиційного компонентів з домінуванням їх при декомпенсації легеневого серця.

Кваліфікаційна робота магістра складається з трьох розділів. Об’єкт дослідження : серцево-судинна система. У роботі розглядаються: вплив фізичних навантажень на серцево-судинну систему футболістів-аматорів. Проаналізовано 64 літературних джерел. Запропоновано оцінювати основні гемодинамічні параметри найефективніше під час проведення функціональних проб. Аналіз тривалості відновного періоду після виконання фізичного навантаження має важливе значення – чим швидше відновлюється до вихідних величин ЧСС і АТ, тим вищий функціональний стан серцево-судинної системи у спортсмена.

Висока доля в структурі захворюванності та смертності населення, значні показники тимчасової втрати непрацездатності та первинної інвалідності обумовлюють важливе медико-соціальне значення судинних захворювань головного мозку. Ішемічні інсульти розвиваються в 5-6 разів частіше, ніж геморагічні, тому необхідно вивчити проблеми захисту мозку від вогнищевої ішемії та покращення наслідків інсульту. Цереброваскулярна реактивність порушується відразу після початку інсульту, тому церебральний кровоток стає пасивно залежним рівня системного АТ. Методика добового моніторингу АТ дає уявлення про рівень АТ та його коловання протягом доби, а також корелює з неврологічним дефіцитом, що важливо для визначення динаміки та прогнозу інсульту. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/35744