Добірка наукової літератури з теми "Військово-політичне керівництво"

В статті розглядаються підходи до організації військової підготовки громадян за програмою офіцерів запасу (резерву) у провідних країнах світу. З’ясовано, що військово-політичне керівництво зарубіжних країн, особливо країн НАТО, приділяє значну увагу проблемі підготовки офіцерів запасу. Це, у першу чергу, стосується уніфікації та підвищення ефективності функціонування діючих систем підготовки та перепідготовки офіцерського складу.Історико-методологічний аналіз з одного боку підтвердив доцільність використання досвіду зарубіжних армій щодо підготовки зазначеної категорії громадян до військово-професійної діяльності, а з іншої, – виокремив суперечливі аспекти в сучасній вітчизняній системі військово-професійної освіти з урахуванням участі підрозділів Збройних Сил України у військових діях на Сході держави.

Стаття присвячена дослідженню особливостей військово-політична робота з кадрами збройних сил УРСР у передвоєнний період. Також в статті проаналізовано основні напрямки та підходи різних вчених щодо вивчення вказаної проблематики. З’ясовано, що для розробки організаційної струк- тури і штатів центральних органів Наркомату оборони СРСР, на підставі затвердженої наркомом оборони схеми, були створені групи по п’ять осіб, яким доручили подати пропозиції щодо реформування штатів і організації управлінь. Для роботи над перетворенням Політичного управління Робіт- ничо-Селянської Червоної Армії була призначена група на чолі з заступником начальника. Після закінчення роботи цієї групи політичне керівництво от- римало пропозиції про вдосконалення системи управління пропаганда і оп- тимізації ряду штатних категорій. З’ясовано, що збільшення чисельності армії знову призвело до браку політпрацівників, послабило політроботу, особливо серед рядового і молодшого начальницького складу, змусило керів- ництво країни робити нові організаційні перетворення в цілях подолан- ня загрози, ослаблення керівництва Збройними Силами, зниження впливу партії в них. До того ж, у зв’язку з швидким розгортанням Збройних Сил, ре- пресіями в армії велике число молодих командирів, часто не мали достат- нього досвіду керівництва військами, висувалися на вищі посади. Багато з них були безпартійними. Таким чином, більшість командного складу вже в 1933 р було досить молодими військовослужбовцями, які не нагромадили необхідного досвіду військового керівництва. Ситуація була серйозно поси- лена в середині - другій половині 30-х років. Визначено, що слабка підготовка офіцерських кадрів була обумовлена, перш за все, недостатнім рівнем знань, отриманих в ході навчання в військово-навчальних закладах. Умови діяль- ності військово-навчальних закладів того періоду були надзвичайно склад- ними. Навчальні програми у військових академіях і училищах часто склада- лися некомпетентними людьми. Військово-політичні навчальні заклади складали за чисельністю майже 20% всіх сухопутних військ. Поряд з розши- ренням старих і створенням нових середніх і вищих військово-навчальних закладів, утворюється широка мережа курсів перепідготовки. Крім раніше існуючих двох курсів з удосконалення політскладу, відкриваються нові курси для підготовки комісарів.

Стаття присвячена дослідженню особливостей забезпечення дисципліни в збройних сил УРСР у передвоєнний період. Також в статті проаналізовано основні напрямки та підходи різних вчених щодо вивчення вказаної проблематики. Визначено, що командно-примусові методи в аналізований період придбали самодостатнє значення. Особливо яскраво це проявилося в насадженні військової дисципліни після радянсько-фінляндської війни. Примусові заходи все більше стали переважати над методами переконання. У свою чергу, крайні заходи примусу хвилювали людей, негативно відбивалися на свідомості особового складу Червоної Армії. Наголошено, що у розглянутий період командно-примусові методи придбали самодостатнє значення. Особливо яскраво це проявилося в насадженні військової дисципліни після радянсько-фінляндської війни. Примусові заходи все більше стали переважати над методами переконання. У свою чергу, крайні заходи примусу хвилювали людей, негативно відбивалися на свідомості особового складу Червоної Армії. Підводячи підсумки розгляду змістовно-організаційних аспектів політичної роботи в розглянутий період, слід ще раз підкреслити її основні напрямки. Одним з основних напрямків політичної роботи в Червоній Армії було агітаційно-пропагандистська робота. В рамках цієї роботи можна виділити наступні аспекти: по-перше, пропагандистське забезпечення гасла про непереможність Червоної Армії, яке зводилося до спрощеного трактування «шапкозакидальних» настроїв. І лише «кривава баня» фінляндської війни змусила військово-політичне керівництво переглянути оцінки мощі Збройних Сил Радянського Союзу. Зроблено висновок, що одним з основних напрямків політичної роботи в Червоній Армії було агітаційно-пропагандистська робота. В рамках цієї роботи можна виділити наступні аспекти: по-перше, пропагандистське забезпечення гасла про непереможність Червоної Армії, яке зводилося до спрощеного трактування «шапкозакидальних» настроїв. І лише «кривава баня» фінляндської війни змусила військово-політичне керівництво переглянути оцінки мощі Збройних Сил Радянського Союзу.

Анотація. Мета дослідження – розкрити витоки російсько-українського збройного конфлікту на початку ХХІ століття, його передумови та обставини. Методологія дослідження спирається на принципах історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історії російсько-українських відносин на основі невідомих раніше джерел з’ясовано яким чином політичне керівництво Російської Федерації наприкінці ХХ століття закладало підвалини для виникнення російсько-українського збройного конфлікту 2014 року. Висновки: починаючі з 1991 року російське керівництво ефективно розпалювало конфлікт в окремих регіонах, зокрема в Криму, “не дозволяючи” Україні бути незалежною державою з правом на європейській розвиток. При цьому, з метою завдання шкоди територіальній цілісності і суверенітету України як основний важіль впливу був використаний Чорноморський флот. Зазначимо, що вплив на населення Кримського півострову скрізь призму подій навколо Чорноморського флоту здійснювався у багатьох сферах, насамперед воєнній, політичній, інформаційній, мовній тощо. Вирішення питання навколо розподілу Чорноморського флоту в 1997 році, на наш погляд, ознаменувало те, що к цьому моменту у більшості населення території Криму було сформовано негативне ставлення до української влади та, як слід, до Збройних Сил України. Тому, швидка окупація Кримського півострова в 2014 році та події на Донбасі стали закономірним наслідком недружньої політики російського політичного керівництва по відношенню до України, яку воно здійснювало починаючи із 1991 року. Ключові слова: Україна, Російська Федерація, Військово-Морські Сили, Чорноморський флот, Крим, збройний конфлікт